Грошово-банківська система Німеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет Банківського бізнесу

Кафедра банківської справи

Реферат

Грошово-банківська система Німеччини

Виконала: студентка гр. БС-31

Крупніцька І.В.

Перевірила: Стубайло Т.С.

Тернопіль 2012

ПЛАН

Вступ

1. Історія грошей Німеччини

2. Розвиток банківської системи Німеччини

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Гроші як і банківська система існують досить давно, вони необхідні для функціонування економіки, оскільки саме гроші можуть привести в рух фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток виробничих сил. Вони є невід'ємним атрибутом економічного розвитку і становлення будь-якої держави. Як і людська цивілізація протягом століть гроші постійно змінювались і сьогоднішній їх стан не є завершальною і остаточною стадією їх розвитку. Кожна країна має свою грошову одиницю, яка пройшла певну еволюцію. Однією з таких країн є Німеччина. Саме історичний розвиток грошей і банківництва є об'єктом дослідження даної роботи.

1. ІСТОРІЯ ГРОШЕЙ НІМЕЧЧИНИ

До 70-х років XIX ст. Німеччина не мала єдиної грошової системи. Водночас на території, що належала Німеччині, знаходилася двадцять одна держава і використовувалося сім різних грошових систем. Усі ці системи (за винятком бременської - золотий талер) ґрунтувалися на срібному монометалізмі. Поряд із монетами в обігу перебували паперові гроші країн, що входили до Німеччини, й банкноти 33-х емісійних банків.

У Пруссії в 1750 р. було проведено грошову реформу, яка вводила нову монетну стопу. Її ініціатором став генеральний директор Монетного управління Йоганн-Філіпп Грауман. Нововведений талер містив 16,704 г щирого срібла. У 1838 р. до Пруссії приєдналася більшість північнонімецьких земель, підписавши Дрезденську монетну конвенцію.

У 1753 р. було прийнято Австрійсько-Баварську монетну конвенцію, за якою нова монета у два гульдени дістала назву талера. Згодом до неї приєднались інші південні та західні німецькі землі. Новий конвенційний талер важив 23,386 г (21,047 г срібла). Крім нього, в обіг надійшли чверть, половина і два талери.

Австрія не змогла дотриматись умов конвенції, що проявилось у збільшенні випуску паперових і мідних грошей. Тому 1857 р. було утворено Віденський монетний союз, який ввів у дію Німецько-Австрійську монетну конвенцію. В результаті її підписання кельнську марку (204 г) витрутив митний фунт (500 г). Зі срібла карбувалися союзні талери, які важили 18,518 г, з яких коштовного металу - 16,666 г. На аверсі цих монет було зображено правителя, а на реверсі - герб країни чи номінал. Союзний талер та його фракції вважались єдиними повноцінними монетами, що перебували в обігу. Розмінні монети кожна країна-учасниця союзу карбувала свої.

Крім описаних вище, на території Німеччини існували ще п'ять валютних систем. їх об'єднання відбулося лише після утворення 1871 р. Німецької імперії.

Грошову реформу, яка тривала два роки, розпочав Імперський монетний закон, прийнятий 4 грудня 1871 р. Він передбачав карбування державних золотих монет, що започаткувало систему золотого монометалізму. Вона проіснувала до першої світової війни. Було запроваджено нову грошову одиницю - марку, яка переділялася на 100 пфенігів. Одна марка містила 0,358 г щирого золота. Із золота карбувалися 5, 10 (крона) та 20 марок, на аверсі яких було зображено імператорського орла, а зі срібла - 1,2, 3,5 марок, 20 і 50 пфенігів. Крім того, карбувалися менші номінали з нікелю та бронзи. В обігу до 1907 р. зберігався талер, який відповідав трьом маркам.

У 1874 р. Державне боргове управління випустило державні кредитні білети номінальною вартістю 5,20 і 50 марок на загальну суму 120 млн марок. Вони заступили касові чеки, що емітувалися країнами-членами Німецького союзу. Кожна з них отримувала рівно стільки нових паперових грошей, скільки було вилучено з обігу попередніх. Обмін проводився до 1 січня 1876 р. До 1914 р. імперський банк зобов'язаний був обмінювати державні кредитні білети на золото. Вони були обов'язковими до приймання лише державними банками та банками держав, що входили до складу Німецької імперії. 4 серпня 1914 р . було прийнято закон, який оголошував державні кредитні білети законними засобами платежу.

Згідно із законом 1875 р. Пруський банк був перейменований у імперський емісійний банк - «Рейхсбанк».

Для фінансування воєнних дій Німеччині були потрібні кошти. Золото поступово вилучається з обігу, а законом 1914 р. офіційно заборонено обмін банкнот на золото. Одночасно «Рейхсбанк» дістав право прирівнювати банкноти до золота.

Кількість банкнот в обігу 1918 р. зросла вдев'ятеро порівняно з 1913 р. Банкноти «Рейхсбанку» стали майже єдиним компонентом готівкового грошового обігу. Безготівковий обіг також збільшився.

Упродовж Першої світової війни і після неї активно використовувалася паперово-грошова емісія що викликало небувалу гіперінфляцію в країні - восени 1923 р. обсяг паперових грошей в обігу досяг 496 квінтильйонів марок, а рейхсмарка знецінилася в 1,6 трлн. разів (порівняно з довоєнним рівнем).

Перша світова війна змінила позиції країн-кредиторів і країн-боржників на міжнародній фінансовій арені. Німеччина втратила майже 90% своїх іноземних інвестицій. Наслідки війни призвели до нової форми міжнародної заборгованості - державних боргів, які виникай у переможеної країни.

США, Велика Британія і Франція прагнули обкласти Німеччину такою сумою репарацій, яка перевищила б їхні урядові борги. Так виникла первинна сума репарацій - 31 млрд. доларів США. З установленого репараційного боргу Німеччина сплатила третину репарацій на суму 11,17 млрд. доларів США. Однак значна частина репарацій Німеччина виплачувала з допомогою іноземних кредитів. Майже 75% отриманих іноземних кредитів пішло на покриття таких платежів.

1924 р. у Німеччині запроваджено золотодевізний стандарт, який протримався до 1931 р. Світова економічна криза 1929-1933 pp. викликала відплив іноземних капіталів із Німеччини та крах золодевізного стандарту.

До початку Другої світової війни Німеччина витратила майже весь золотий запас, а за воєнні роки готівкова маса в обігу збільшилася майже в сім разів, що призвело до нового сплеску інфляції.

Поразка у Другій світовій війні завдала нищівного удару економіці країни. Після війни територію Німеччини, як і Берлін, було розділено на чотири окупаційні зони. В 1948 р. проведено сепаратну грошову реформу.

В обіг випущені нові марки, що обмінювалися у співвідношенні 10:1. Так само обмінювалися і внески в кредитних інститутах. Рахунки спочатку було заблоковано, а потім 70% суми блокованих рахунків - анульовано. Одночасно були скасовані обмеження росту цін на значну кількість предметів широкого вжитку й інвестиційних товарів.

У травні 1949 p., після прийняття Конституції, яка узаконила утворення ФРН, у країні відповідно до вимог Бреттон-Вудської системи встановлено курс марки, зафіксований до долара США (3,33 марки за 1 долар США).

У 1953 р. ФРН вступила в Міжнародний валютний фонд (МВФ), де був зафіксований золотий вміст марки в 0,211588 г чистого золота. Однак золоте забезпечення та обмін банкнот на золото не передбачалися.

У 50-ті й першій половині 60-х pp. XX ст. марка ФРН була однією з найстабільніших валют світу, платіжний баланс зводився з активним сальдо, золотовалютні резерви значно збільшилися. Грошово-кредитна і фінансова політика держави орієнтувалася на стабілізацію грошового обігу, збалансування державного бюджету і вирівнювання платіжного балансу.

Після об'єднання двох німецьких держав у 1990 р. марки НДР були анульовані і в обігу залишилися марки ФРН.

З 1 січня 1999 р. у межах Європейського Союзу створюється економічний і валютний союз, запроваджується єдина валюта - євро. З 1 липня 2002 р. німецька марка остаточно припинила своє існування, поступившись євро.

2. РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ НІМЕЧЧИНИ

Першим емісійним банком на території Німеччини був створений 1765 р. Фрідріхом Великим - Берлінський королівський банк. Він тісно співпрацював з урядом, управляв коштами казначейства. У 1806 р. банк припинив емісію банкнот, а з 1820 р. випускав депозитні білети з найменшою номінальною вартістю 100 талерів. Вони перебували в обігу до 1836 р.

У третьому десятилітті XIX ст. виникли приватні емісійні банки у Щецині та Любеку. Їхня діяльність дещо обмежувалася прийнятим 1833 р. законом, який передбачав необхідність отримання урядового дозволу на випуск банкнот на пред'явника. У 1835 р. почав діяти Земельний і розмінний банк в Мюнхені, який мав монополію на емісійну діяльність у Баварії.

Державний королівський банк 1846 р. реорганізували у Прусський банк, частина акцій якого належала приватним особам. Банкноти цього банку оголошувалися законним засобом платежу. Їхня емісія не могла перевищувати більше ніж утричі обсягу металевих резервів.

40-60-ті роки XIX ст. стали піком утворення різноманітних банківських установ у Німеччині. Про результати емісійної діяльності свідчить той факт, що 1873 р. на території країни перебували в обігу близько 140 видів банкнот і паперових грошей.

Крім звичайних акціонерних комерційних банків, у середині XIX ст. почалося створення кредитних товариств двох видів:

- товариства взаємного кредиту райффайзенського типу, які домінували в сільській місцевості;

- народні банки, що об'єднували незаможне міське населення, їхнім ініціатором був Шульце з Деліча.

З часом ідеї Фрідріха-Вільгельма Райффайзена та Шульце знайшли своїх послідовників на українських землях.

До утворення єдиної імперської грошової системи основною операцією банків був обмін валют різноманітних держав, що входили до складу Німецького союзу. Але в 70-х pp. XIX ст. вони опанували інші: облік векселів, надання кредитів, безготівкові розрахунки. Перед початком першої світової війни найбільшими комерційними банками Німеччини були Німецький, Дрезденський, Дармштддтський, Німецький національний, Берлінський торговий та ін.

Функції центрального банку виконував Імперський банк (Райхсбанк), утворений 1875 р. на основі Прусського. Крім нього, могли продовжувати емісійну діяльність ще 32 банки. Але для всіх установлювалися дуже жорсткі умови. Так, емісійний банк не міг акцептувати векселі, надавати іпотечні кредити, здійснювати облік векселів, виданих на термін більше ніж три місяці, міг торгувати лише певними видами облігацій. Зберігалася також умова, за якою необхідно було зберігати в обов'язкових резервах третю частину банківської емісії. До 1900 р. 25 емісійних банків відмовилися від свого привілею, а належний їм обсяг емісії перейшов до Імперського банку.

Вагоме місце у становленні банківництва на німецьких землях відіграли банкірські доми, найвідомішим з яких є дім Ротшильдів. Його історія почалася в середині XVIII ст. у Франкфурті. Засновник династії торговець Майєр Амшель починав з обліку монет різноманітних німецьких князівств. За отримані доходи він розширював свій бізнес. Оскільки над входом до його контори висів чийсь герб, який був червоного кольору, що по-німецьки звучить як Rot Schild, це дало йому друге прізвище. Згодом доля звела його з принцом Фрідріхом-Вільгельмом IX, якому Ротшильд подарував свою колекцію антикваріату. За це принц зробив Майєра своїм офіційним постачальником і придворним банкіром.

Четверо синів Ротшильда на зламі XVIII-XIX ст. продовжували справу батька в Англії, Франції, Австрії та Італії, а п'ятий залишився у Франкфурті. Таким чином сім'я поширила свої сфери впливу на цілу Європу. її спеціалізацією була організація державних позик. Крім того, Ротшильди фінансували будівництво європейських залізниць, купівлю Англією Суецького каналу, освоєння алмазних копалень у Південній Африці, позичали кошти прусським, австрійським і російським самодержцям.

Експерти вважають, що до кінця XIX ст. Ротшильдам належала половина всіх багатств світу. Зараз представники цієї династії ведуть бізнес на всіх континентах земної кулі, а 2002 р. їхній капітал складав понад 15 млрд. доларів США.

1778 р. став роком заснування першої німецької ощадної каси в Гамбурзі. На початку XIX ст. виникла практика створення цих інститутів комунами - місцевими органами державної влади. Особливо популярними вони були в Пруссії, де їхня кількість 1900 р. становила 1500 одиниць із 2700, відкритих по всій Німеччині. У 1908 р. ощадні каси отримали право відкривати чекові рахунки.

У Німеччині після Другої світової війни була створена дворівнева банківська система, де на верхньому рівні знаходиться центральний банк країни - Німецький федеральний банк, а на другому - комерційні, або кредитні банки, а також спеціалізовані кредитні установи.

Після капітуляції Німеччини в 1945 році в радянській зоні окупації всі відділення Рейхсбанку були закриті, у той час, як у західних зонах вони продовжували свою діяльність. У лютому 1948 року на їх основі був створений Банк німецьких земель, а в 1957 році відбулося його злиття з центральними банками земель і створення Німецького федерального банку.

До групи комерційних банків, крім банків, відносять також приватних банкірів, які проводять операції щодо комерційного обслуговування промисловості та сфери послуг певного визначеного кола клієнтів. У результаті злиття дрібних та середніх банків їх кількість постійно зменшується. Так, з 1957 року їх кількість зменшилася з 245 до 60, тобто майже в чотири рази. Найбільшими банкірськими будинками вважають «Трінкхауз унд Буркхард», «Опен-гейм», «Мерк-Франк», «Шрьодер», «Мюнхмайєр», «Хьонгс», «Варбург-Брінкман» та «Вірц». Усі вони є центрами фінансової олігархії Німеччини, тісно пов'язані з іноземним капіталом.

гроші банківський система німеччина

ВИСНОВКИ

Дослідивши дану тему можна зробити наступні висновки:

- до 70-х років XIX ст. Німеччина не мала єдиної грошової системи, водночас на території, що належала Німеччині, знаходилася двадцять одна держава і використовувалося сім різних грошових систем;

- 4 грудня 1871 р. була проведена грошова реформа, яка передбачала карбування державних золотих монет, що започаткувало систему золотого монометалізму. Вона проіснувала до першої світової війни;

- упродовж Першої світової війни і після неї активно використовувалася паперово-грошова емісія що викликало небувалу гіперінфляцію;

- після прийняття Конституції у 1949 р. у країні відповідно до вимог Бреттон-Вудської системи встановлено курс марки, зафіксований до долара США (3,33 марки за 1 долар США);

- починаючи з XVIII ст. в Німеччині існували як державні так і приватні банки, піком утворення цих установ вважають 40-60-ті роки XIX ст. У середині XIX ст. почалося створення кредитних товариств. Вагоме місце у становленні банківництва на німецьких землях відіграли банкірські доми, найвідомішим з яких є дім Ротшильдів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Лисенков Ю.М., Коротка Т.А. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. - К: Зовнішня торгівля, 2005. - 118 с.

2. Мельник П.В. Банківські системи зарубіжних країн: [навч. посібник] / П.В. Мельник, Л.Л. Тарангул, О.Д. Гордей. - К.: Алерта, 2010. - 586 с.

3. Скоморович І.Г., Реверчук С.К., Малик Я.Й., Швець В.Є., Шуст Р.Й. Історія грошей і банківництва: Підручник. - К. : Атіка, 2004. - 339с.

Размещено на Allbest.ru