Методи оцінки ризиків інвестування

за альтернативою А: 24000 /6 = 4000 (грн./рік),

за альтернативою Б: (60000 - 6000)/6 = 9000 (грн./рік).

СЗК_А = 24000 / 2= 12000 (грн/рік).

Відсотки для альтернативи А при заданій ставці 8% становлять у середньому:

Виплати по % А = 12000 - 0,08=960 (грн./рік).

Відповідно до формули розрахунку середніх витрат капіталу цей показник для альтернативи В становить:

СЗК_В = (60000+6000) / 2 =33000 (грн./рік).

Середня величина відсотків для даної альтернативи становить:

Виплати по % В = 33000 - 0,08 = 2640 (грн./рік).

Далі може бути визначена середня величина сукупних постійних витрат. Вона відповідно становить:

за альтернативою А: 5000 + 4000 + 4000 + 960 = 13960 (грн./рік),

за альтернативою В: 5000 + 16000 + 9000 + 2640 = 32640(грн./рік).

У цьому випадку середня величина сукупних витрат при обсягу випуску 8000 од. відповідно становить:

по альтернативі А: 65000 + 13960 = 78900 (грн./рік),

по альтернативі В: 44800 + 32640 = 77440 (грн./рік).

У відношенні альтернативи С (придбання зі сторони) передбачається, що для розрахунку затрат істотною є тільки закупівельна ціна. При цьому середня величина сукупних втрат с похідною похідну від необхідної кількості деталей і закупівельної ціни одиниці товару. Витрати за альтернативою С становлять: 8000 * 12,50 = 100 000 (грн./рік).

Порівняння середніх величин сукупних витрат свідчить, що альтернатива В є відносно вигідною, а тому і найбільш привабливою в порівнянні з іншими альтернативами. Зрозуміло, при прийнятті рішенні варто перевірити, наскільки прийняті в моделі допущення відповідають дійсності, і які висновки необхідно зробити з можливих відхилень.

Оцінка моделі порівняльного обліку затрат:

Модель порівняльного обліку затрат відносно проста при виконанні необхідних розрахунків. Найбільші труднощі викликає забезпечення необхідними даними. Це, часто пов'язано зі значними затратами.

Справедливою є, наприклад, постановка питання, чи прийнятні для вироблення рішення обмеження однією цільовою функцією, а також ігнорування взаємозв'язків з іншими сферами функціонування підприємства. Необхідно критично відноситися і до статичного характеру моделі. Розходження у виникненні витрат за часом не враховуються при визначенні середнього арифметичного показника.

Оскільки затрати капіталу на початку планового періоду порівняно високі, а в його кінці відносно низькі, то це спричиняє вищі відсотки на початку періоду в порівнянні з його кінцем.

Даний момент залишається неврахованим при розрахунку середніх показників відсотків. При нарахуванні відсотків допускається існування єдиної ставки відсотка. По цій ставці фінансові засоби можуть бути отримані й інвестовані в будь-який момент часу в будь-яких розмірах (ідеальний ринок капіталу). Також передбачається, що вивільнювані чи вільні фінансові кошти можуть бути (ре)інвестовані по даній єдиній розрахунковій процентній ставці.

Умовою порівнянності альтернатив інвестування є встановлення єдиного терміну експлуатації.

У випадку, якщо в основу прийняття рішення закладаються тільки сукупні витрати альтернатив, це означає ігнорування фактору завантаження потужностей і складу витрат.

Однак наявність вільних виробничих потужностей, а також розходження в складі сукупних витрат по окремих їхніх компонентах, наприклад, постійних і змінних витратах, можуть мати велике значення для прийняття рішення по підприємству.

Як припущення необхідно розглянути абстрагування від результатів виробництва.

Воно обумовлює, з одного боку, неможливість дати оцінку абсолютній вигідності для тих видів інвестицій, з іншого боку, для зіставлення альтернатив дане припущення означає, що продукція, вироблена в рамках здійснення різних альтернатив інвестування, повинна бути рівноцінна за якістю.

2.2 Порівняльний облік прибутку

Разом з витратами в порівняльному обліку прибутку беруться до уваги також і результати виробництва.

Цільовою функцією є середній прибуток, що розраховується як різниця між результатами і витратами.

Часто виробничі результати ототожнюються з оборотом, в іншому ж у силі залишаються допущення, прийняті для порівняльного обліку витрат. Здійснюючи порівняльний облік прибутку, можна оцінити як абсолютну, так і відносну вигідність.

Інвестиційний об'єкт абсолютно вигідний, якщо його прибуток вище нуля.

Об'єкт Інвестування відносно вигідний, якщо його прибуток вище прибутку будь-якого іншого пропонованого на вибір об'єкта.

Для оцінки абсолютної і відносної вигідності різних альтернатив потрібно спочатку визначити середні величини обороту витрат. Річний оборот альтернатив U становить:

Середні витрати можна розрахувати аналогічно тому, як це було описано раніше. Середні значення прибутку G по кожній з альтернатив становлять:

G = U - K

Де К - сукупні витрати, U - річний оборот.

Очевидно, що коли середні значення прибутку для альтернатив позитивні, то альтернативи абсолютно вигідні. Щодо вигідної є альтернатива, яка має вище значення середнього прибутку. Процес визначення середнього прибутку проілюструємо на прикладі. Приклад:

Підприємство має вибір між альтернативами А і В, вихідні дані, які представлені в табл. 2.

Таблиця 2 - Вихідні дані:

Необхідно оцінити абсолютну і відносну вигідність обох альтернатив.

Розв'язання: Спочатку для кожної з альтернатив потрібно визначити середні величини обороту витрат. Річний оборот альтернатив А (U_А) і В (U_В) становить:

U_А = 9000 * 10 = 90 000 (грн/рік),

U_В = 12.000 * 10= 120000 (грн/рік).

Середні витрати можна розрахувати аналогічно тому, як це було описано раніше. Значення окремих компонентів, а також величини середніх сукупних витрат альтернатив А і В представлені в табл. 3:

Таблиця 3 - Підрахунок сукупних витрат:

Середні значення прибутку для альтернатив А і В становлять:

G_A = U_А - К_А = 90 000 - 66 270 = 23 730 (грн./рік),

G_B = U_В - К_В = 120 000 - 92 120 = 27 880 (грн./рік).

Очевидно, що, оскільки середні значення прибутку для обох альтернатив позитивні, обидві альтернативи абсолютно вигідні. Відносно вигідною є альтернатива В, тому що вона має більш високе значення середнього прибутку.

Оцінка моделі:

2.3 Порівняльний облік рентабельності

Порівняльний облік рентабельності відрізняється від порівняльного обліку прибутку з погляду цільової функції. При цьому мова йде про рентабельність, що обчислюється як відношення величини прибутку до обсягу інвестованого капіталу. Величина прибутку й обсяг інвестованого капіталу можуть бути визначені по-різному.

Цілком доцільно взяти як обсяг інвестованого капіталу середню величину затрат капіталу.

Величина прибутку може бути розрахована як сума середнього прибутку і середніх відсотків. Звідси виводимо формулу рентабельності:

Рентабельність =

Цим визначенням рентабельності встановлюються сукупні відсотки, виплачувані на середню величину інвестованого капіталу.

Середні відсотки розраховуються як відсотки, виплачувані із середніх затрат капіталу в розмірі розрахункової процентної ставки.

Вони, будучи компонентом витрат, вилучаються з обороту при розрахунку середньої величини прибутку. За допомогою відповідного підсумовування із середнім прибутком цієї математичної дії можна уникнути.

Сума середнього прибутку і середніх відсотків являє собою приріст виторгу, відношення якого до середніх затрат капіталу визначається при розрахунку рентабельності.

За допомогою порівняльного обліку рентабельності можна оцінити як абсолютну, так і відносну вигідність об'єкта.

Інвестиційний об'єкт абсолютно вигідний, якщо його рентабельність вище заданого граничного значення.

Альтернативний об'єкт відносно вигідний, якщо його рентабельність вища рентабельності будь-якого іншого пропонованого на вибір об'єкта.

Гранична величина встановлюється за оцінкою особи, що приймає рішення, і залежить від наявних інвестиційних можливостей. Якщо допустити можливість вільно вкладати і брати у борг фінансові кошти по розрахунковій процентній ставці, то остання являє собою прийнятну граничну величину.

Що стосується абсолютної вигідності, то порівняльний облік рентабельності веде до тих же результатів,, що й порівняльний облік прибутку. При інших граничних величинах можна прийти до різних результатів.

Проілюструємо визначення і трактування показників рентабельності на прикладі.

Приклад:

Скористаємося умовами попереднього прикладу (про прибуток). Потрібно визначити абсолютну і відносну вигідність зазначених альтернатив. Як граничну величину візьмемо розрахункову процентну ставку в розмірі 6 %. Для визначення рентабельності потрібні середні значення прибутку, відсотків, затрат капіталу. Для цих показників наводяться такі значення.

Таблиця 4 - Вихідні дані:

Згідно з наведеною вище формулою показники рентабельності обох альтернатив інвестування A (R_A) і В (R_B) можна визначити в такий спосіб:

R_A = (23730 + 6270) / 104500 = 0,2871 чи 28,71 %,

R_B = (27880 + 7320) /122000 = 0,2885 чи 28,85 %.

Очевидно, що обидва об'єкти абсолютно вигідні, оскільки сукупний відсоток, що нараховується по них (рентабельність), вищий відсотка, що мінімально сплачується (6%). Як і в порівняльному обліку прибутку, відносно вигідним через вищу рентабельність стає об'єкт В. Однак розходження між показниками рентабельності обох об'єктів мінімальні, у той час як існує значна різниця між середніми показниками прибутку. А це вказує на те, що рекомендації з питання інвестування в порівняльному обліку прибутку й у порівняльному обліку рентабельності можуть відрізнятися одна від одної. Такий результат можливий у випадку, якщо розглянуті альтернативи вимагають різних обсягів інвестицій.

Оцінка моделі:

Модель порівняльного обліку рентабельності схожа з моделями обліку затрат і прибутку. Зупинимося лише на розходженнях. Подібно до порівняльного обліку прибутку і на відміну під порівняльного обліку затрат, результати інвестиційних альтернатив явно привертають увагу в моделі порівняльного обліку рентабельності.

Відмінність порівняльного обліку прибутку полягає в цільовій функції, а також у зв'язаному з нею припущенні з приводу урівноважування розходжень в обсязі інвестування. Як уже згадувалося, в порівняльному обліку прибутку допускається компенсація шляхом нарахування відсотків по розрахунковій процентній ставці. Для порівняльного обліку рентабельності необхідний диференційований підхід до компенсації різних обсягів вкладений капіталу.

Розходженнями в обсягах інвестування можна зігнорувати втому випадку, коли альтернатива з найбільшим обсягом інвестування має також і найбільшу рентабельність.

При цьому вона завжди буде відносно вигідною. Якщо ж рентабельність максимальна в тієї альтернативи, що не вимагає максимального обсягу інвестиції, то важливо подивитися, який приріст прибутку приносить різниця в обсягах інвестування. При винятковому розгляді показників рентабельності аналізованих альтернатив у неявній формі допускається, що різниця в обсягах інвестованого капіталу приносить приріст прибутку по ставці, що відповідає рентабельності альтернативи з меншим обсягом вкладеного капіталу.

Тепер має значення те, наскільки це припущення виправдане, тобто чи існують інші можливості інвестування з відповідним ступенем рентабельності. Від відповіді на це запитання залежить, віддати перевагу порівняльному обліку рентабельності чи порівняльному обліку прибутку.

Якщо існує велике число інвестиційних можливостей з дуже високим рівнем рентабельності, що конкурують між собою за обмежені фінансові ресурси, слід використовувати порівняльний облік рентабельності. Якщо цього не відбувається, і справедливе припущення про застосування методу порівняльного обліку прибутку (вкладення капіталу по розрахунковій процентній ставці), то даний метод є скоріше більш придатним, ї на закінчення необхідно підкреслити, що шляхом наближення розрахункової ставки відсотка до показників рентабельності Інвестиційних альтернатив може бути досягнута досить повна відповідність результатів порівняльного обліку прибутку і рентабельності.

2.4 Статичні амортизаційні розрахунки

Цільовою функцією амортизаційних розрахунків є термін амортизації або відбудовний термін об'єкта інвестицій.

Розрізняють два варіанти статичних амортизаційних розрахунків: визначення середнього значення і кумулятивний розрахунок. Далі розглядається метод знаходження середнього значення. Для нього справедливе таке визначення:

Термін амортизації інвестиційного об'єкта - це період часу, протягом якого вкладений капітал відновлюється за рахунок припливу грошових коштів чи перевищення надходжень від експлуатації об'єкта над платежами.

Термін амортизації є мірою, що визначає ризик, пов'язаний з інвестуванням.

Недоцільно оцінювати абсолютну і відносну вигідність інвестиційних альтернатив тільки на основі терміну амортизації, оскільки в цьому випадку не враховується вплив альтернатив по закінченні цього терміну. Термін амортизації застосуємо скоріше як додатковий критерій. На основі діючого з урахуванням даного обмеження визначення вигідності в рамках амортизаційних розрахунків випливає визначення:

Інвестиційний об'єкт абсолютно вигідний, якщо його амортизаційний термін нижчий якої-небудь заздалегідь заданої граничної величини.

Об'єкт інвестицій відносно вигідний, якщо його амортизаційний термін нижчий амортизаційного терміни будь-якого іншого пропонованого на вибір об'єкта.

Термін амортизації може бути розрахований шляхом ділення обсягу інвестицій на середню величину припливу грошових коштів (с.в.п.г.к.).

Обсяг інвестованого капіталу відповідає затратам на придбання. У випадку імовірності одержання виторгу від ліквідації знижується імовірність, а відповідно і величина можливих утрат капіталу.

Оскільки амортизаційний термін вважається мірою ризику, то є сенс, враховувати виторг від ліквідації при його розрахунку.

Для цього, з одного боку, від затрат на придбання віднімається значення прогнозованого виторгу від ліквідації, і отримана різниця ділиться на середню величину припливу грошових коштів, з другого боку, до середньої величини припливу грошових коштів додається розподілений по роках терміну експлуатації виторг від ліквідації з метою включення її модель. Однак не будемо вдаватися в подробиці цих варіантів розрахунку.

Далі необхідно пояснити склад показника середнього значення припливу грошових коштів. Його величина не збігається з величиною середнього прибутку. У той час як прибуток визначається як різниця між результатами і затратами, приплив грошових коштів являє собою сальдо поточних надходжень.

Однак між результатами і поточними надходженнями, з одного боку, а також затратами і поточними платежами, з другого боку, існує ряд розходжень. Стосовно інвестиційних розрахунків істотне значення мають амортизаційні відрахування, які необхідно враховувати як затрати при визначенні прибутку, але які не є платежами, атому не враховуються при розрахунку припливу грошових коштів. Тому, якщо середня величина припливу коштів виводиться із середнього прибутку, то до цього показника середнього прибутку необхідно додати величину амортизаційних відрахувань. Це пояснюється також тим, що приплив коштів протиставляється інвестуванню капіталу, а тим самим і затратам на придбання.

Якби амортизаційні відрахування, що представляють собою результат підрахунку затрат на придбання, зменшених відповідно на величину виторгу від ліквідації, враховувалися в показнику припливу коштів, це означало б подвійний облік у розрахунках.

Далі необхідно обговорити, чи слід при визначенні середнього показника припливу коштів додавати до середнього прибутку разом з амортизаційними відрахуваннями і відсотки. Це можна поставити в залежність від того, чи є відсотки одночасно і платежами, як у випадку залучення позикового капіталу, чи ні, як при використанні власного капіталу.

У першому випадку, з якого ми і будемо виходити далі, відсотки являють собою як затрати, так і платежі. Тому в цьому випадку не потрібно ніякого коректування.

Тоді середнє значення припливу коштів визначається в такий спосіб:

Термін амортизації може бути розрахований за формулою:

Іншим варіантом статичних амортизаційних розрахунків є кумулятивний метод, у якому для окремих періодів терміну експлуатації розраховуються відповідні значення припливу коштів, а потім вони диференційовано розглядаються при визначенні терміну амортизації. Цей метод називають статичним, тому що в ньому не проводиться дисконтування і ревальвація платежів. Ці, прийоми здійснюються в динамічному варіанті амортизаційних розрахунків, на якому зупинимося нижче при розгляді динамічних моделей прийняття рішень про вигідність при одній цільовій функції.

Розрахунок амортизаційних термінів проілюструємо нижче на основі прикладу.

Приклад:

Скористаємося знову умовами завдання з прикладу оцінки прибутку (див. раніше). Далі проведемо оцінку обох інвестиційних альтернатив з погляду термінів амортизації, причому для визначення абсолютної вигідності візьмемо граничний показник 4 роки. Значення необхідних даних наведені в табл. 5.

Таблиця 5 - Вихідні дані:

Амортизаційні терміни обох альтернатив А (AZ_А) і В (AZ_В) визначаються в такий спосіб:

AZ_А =197000 / (23730 + 37000) = 3,24 (року),

AZ_В =2271000 / (27 880 + 42000) = 3,25 (року).

Очевидно, що обидві альтернативи мають майже рівні терміни амортизації. Унаслідок трохи меншого амортизаційного терміну відносно вигідною є альтернатива А, хоча судження, зроблене на основі незначної різниці, навряд чи здасться раціональним.

Обидва об'єкти абсолютно вигідні, оскільки терміни амортизації для кожного з них не перевищують чотирьох років.

Оцінка моделі:

Для статичних амортизаційних розрахунків значною мірою мають місце ті ж висновки, що й для інших статичних методів і моделей інвестиційних розрахунків. Необхідно підкреслити, що в результаті абстрагування від наслідків, що виявляються після закінчення терміну амортизації, ці розрахунки не повинні бути єдиним критерієм прийняття інвестиційних рішень.

Однак амортизаційні розрахунки підходять як додатковий метод визначення ступеня пов'язаного з інвестуванням ризику. У зв'язку з цим необхідно послатися на те, що амортизаційний термін також може розглядатися як критичний показник терміну експлуатації, і тим самим як результат аналізу чутливості моделі.

3. Динамічні методи

3.1 Метод визначення вартості капіталу

На рис. 2 наведені основні динамічні методи оцінки ефективності інвестиційних проектів.

Рис. 2 - Динамічні методи оцінки ефективності інвестиційних проектів:

У динамічних моделях вартість капіталу розглядається як сума всіх дисконтованих чи револьвованих на будь-який момент часу надходжень і виплат, що виникли в результаті реалізації інвестиційного об'єкта. Часто вартість капіталу відноситься до початку планового періоду, тобто до моменту часу безпосередньо перед першими платежами. У цьому випадку вартість капіталу є сумою всіх дисконтованих на цей момент платежів, викликаних реалізацією об'єкта інвестування.

При цьому вона являє собою фактичну вартість, яку можна охарактеризувати як приріст майна в грошовій формі, принесений інвестиційним об'єктом на початку планового періоду з урахуванням відсотків.

Правила оцінки вигідності інвестиційних об'єктів:

Об'єкт абсолютно вигідний, якщо вартість його капіталу вище нуля.

Об'єкт інвестування відносно вигідний, якщо вартість його капіталу вище подібного показника будь-якого іншого пропонованого на вибір об'єкта.

Припустимо, що розрахункова процентна ставка однакова для всіх періодів (передбачається існування зробленого ринку капіталу. Тоді вартість капіталу (KW) на початок планового періоду:

KW =

Де t - індекс часу, Т - останній момент часу, у який здійснюються платежі, е_t - надходження в момент часу t, а_t - виплати в момент часу t, q^-t - коефіцієнт на момент часу t.

Нижче сформулюємо функцію вартості капіталу для випадку, коли:

- можна зневажити податками і трансферними платежами;

- за допомогою даного об'єкта інвестування виготовляється тільки один вид продукції;

- обсяг виробництва завжди дорівнює обсягу збуту;

- зазначені нижче платежі виробляються у такі терміни;

- виплати на придбання: початок планового періоду;

- поточні надходження і виплати: закінчення кожного періоду;

- виторг від ліквідації: закінчення терміну експлуатації.

Тоді формула визначення вартості капіталу буде мати вигляд:

KW = -А₀ + + Lq^-T,

KW = -А₀ + Т + Lq^-T,

KW = -А₀ + + Lq^-T,

Де t - індекс часу, Т - останній момент, у який виробляються платежі (закінчення терміну експлуатації), А₀ - виплати на придбання, p_t - ціна продажу в момент t, а_vt - виплати за одиницю в момент t, обумовлені обсягами збуту чи виробництва, x_t - обсяг збуту чи виробництва в момент t, A_ft - виплати в момент t, що не залежать від обсягів збуту чи виробництва, L - виторг від ліквідації.

У даному методі визначення вартості капіталу передбачається, що вивільнювані чи невикористовувані фінансові засоби можуть бути (ре)інвестовані по розрахунковій процентній ставці.

Вартість капіталу, що розраховується, являє собою приріст майна в грошовій формі, в даному розмірі, принесений у результаті інвестування в момент часу t=0 з урахуванням виплати по розрахунковій процентній ставці.

Цей результат не залежить від типу фінансування (за рахунок власних чи позикових коштів).

Існують можливості спрощення при розрахунку вартості капіталу, якщо значення показника припливу коштів залишається незмінним. У цьому випадку фактичну вартість припливу коштів можна визначити, помноживши цей показник на коефіцієнт фактичної вартості періодичних надходжень. Вартість капіталу являє собою суму фактичних вартостей виплат на придбання потоку коштів і показників виторгу від ліквідації.

Оцінимо ризикованість проектів методом визначення вартості капіталу.

Приклад:

На підприємстві зважується можливість здійснення інвестицій, спрямованих на розширення виробництва. На вибір пропонуються два інвестиційних об'єкти А і В, по яких є дані (див. табл. 6).

Таблиця 6 - Вихідні дані:

Формула визначення вартості капіталу має такий вигляд:

KW = -А₀ + + Lq^-T

KW_A = -100000 + 28000 * 1,08^-1 + 300000 * 1,08^-2 + 35000 * 1,08^-3 + 32000 * 1,08^-4 + 30000 * 1,08^-5 + 5 * 1,08 ^-5 = 26771,59 грн.

KW_B = 25469,32грн.

Обидва проекти абсолютно вигідні. Однак проект А відносно більш вигідний, ніж проект В.

Оцінка моделі:

При оцінці вартості капіталу, як і у всіх перерахованих вище методах, повинні бути враховані 3 моменти:

1. витрати на обчислення;

2. збір даних;

3. прийняті в моделі допущення (припущення).

В усіх цих моделях, витрати, на обчислення незначні, оскільки в основному виробляються прості арифметичні дії.

Збір даних, навпаки, задає труднощів, оскільки, як правило, доводиться побудувати ряд прогнозів, наприклад, в останній моделі повинні бути спрогнозовані:

- виплати на придбання;

- компоненти припливу коштів у майбутньому;

- процентна ставка;

- показники виторгу від ліквідації наприкінці терміну.

3.2 Динамічні амортизаційні розрахунки

За допомогою динамічних амортизаційних розрахунків у рамках моделі визначення вартості капіталу визначається термін амортизації.

Під терміном амортизації розуміється період часу, у рамках якого застосовуваний для інвестування капітал відновлюється за рахунок перевищення надходжень від експлуатації об'єкта над виплатами.

Проведення амортизаційних розрахунків у статичній формі було вже пояснене раніше. Висновки із застосування цього методу можуть бути значною мірою перенесені на динамічні моделі. Не слід також використовувати тільки показник «термін амортизації», визначений у рамках динамічної моделі, для оцінки ризику інвестиційних об'єктів. Подібно статичним амортизаційним розрахункам, з урахуванням цього обмеження діє також правило визначення вигідності інвестиційних об'єктів:

Інвестиційний об'єкт абсолютно вигідний, якщо термін його амортизації нижчий заздалегідь заданої граничної величини.

Інвестиційний об'єкт відносно вигідний, якщо термін його амортизації нижчий подібного показника будь-якого іншого представленого на вибір об'єкта.

Динамічні амортизаційні розрахунки необов'язково приводять до однакових з методом визначення вартості капіталу результатів як у відношенні визначення абсолютної, так і відносної вигідності.

Що стосується абсолютної вигідності, то від заданої граничної величини, а також платежів в останні моменти їхнього здійснення залежить, чи мають місце розходження в результатах.

Однакові результати виходять, якщо за граничну величину обирається закінчення терміну експлуатації.

При визначенні відносної вигідності розходження можуть виникнути через платежі після моменту амортизації.

Визначення динамічного терміну амортизації може вироблятися шляхом поетапного обчислення кумульованої фактичної вартості нетто-платежів для кожного періоду терміну експлуатації, починаючи з першого періоду. Ця кумульована фактична вартість відповідає вартості капіталу в залежності від терміну експлуатації. Доти, доки значення цього показника иегатшнн⁴, термін амортизації ще не досягнутий. Якщо він стає позитивним (дорівнює нулю), то термін амортизації перевищений (досягнутий). У випадку досягнення першого позитивного значення амортизаційний термін припадає на кінець розглянутого періоду. Шляхом інтерполяції можуть бути приблизно визначені час, необхідний для амортизації, а також термін амортизації.

При аналізі терміну амортизації в динамічній моделі маються на увазі перевищення надходжень над виплатами, оскільки доцільним є облік виторгу від ліквідації разом із припливом коштів.

Поетапний розрахунок динамічного амортизаційного терміну демонструється на основі наведеного в попередніх розділах прикладу.

Приклад:

Розрахунок динамічного амортизаційного терміну може бути здійснений за допомогою розрахункової таблиці (див. табл. 7).

Таблиця 7 - Кумулятивний розрахунок: