Бюджетне фінансування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки У країни

Київський національний торговельно-економічний університет

Доповідь

на тему:

Бюджетне фінансування

Київ-2007

План

Вступ

1. Державний бюджет, його суть та значення

2. Дефіцит та профіцит бюджету. Збалансування бюджету

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Взагалі, бюджетна система є провідною ланкою державних фінансів. А будь - яка держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально - економічної політики, адже саме він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу.

Крім того, бюджет як особлива і специфічна форма фінансових відносин історично виникає і діє там, де існує держава з товарно-грошовими відносинами певного рівня.

Згідно Конституції України держава через бюджет повинна зосереджувати фінансові ресурси на вирішальних ділянках економічного та соціального розвитку, а також здійснювати єдину фінансову політику на території України.

Тому, я вважаю, що в даній роботі доцільніше буде звернути увагу на суть та значення Державного бюджету, на такі явища як дефіцит і профіцит бюджету, а також зупинитися на збалансуванні Державного бюджету.

1. Державний бюджет, його суть та значення

Бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України та місцевими Радами народних депутатів.

Головне місце у бюджетній системі України займає Державний бюджет. Державний бюджет - це загальнодержавний фонд коштів, з якого органи державної влади отримують кошти для матеріального опосередкування свого функціонування. Бюджет - це лише форма утворення, план формування централізованого фонду коштів і його використання. Це великий кошторис, розпис доходів і видатків, який повинен бути узгоджений по термінах надходження і використання коштів. Тобто бюджет будь - якої держави - це її фінансовий план. Але це не просто фінансовий план, це її основний фінансовий план, оскільки в державі існує багато фінансових планів, але Державний бюджет відіграє координуючу роль по відношенню до них. Так, будь - яке міністерство має свій фінансовий план (кошторис), але він залежить від бюджету, з якого надходять асигнування, або в нього відраховуються платежі.

Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках пріоритетні напрями вкладень коштів. Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо -і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

Основні напрями бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції. З Державного бюджету України до бюджетів областей , міст Києва і Севастополя може передаватись частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на цій території, або дотацій і субвенцій. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік за поданням Президента України з урахуванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних територій.

До проекту Закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України додає техніко-економічне обґрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій бюджетам областей, міст Києва і Севастополя. Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України. У державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до 2 % від обсягу видатків державного бюджету України. Для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України. Понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до 2 % загального обсягу видатків бюджету. Вона може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і має бути відновлена у тому самому році до розмірів, установлених під час затвердження державного бюджету України. Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над доходами дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюджету кредити і позики в джерело доходів не враховуються. Граничний розмір дефіциту і джерела його покриття визначаються відповідно відповідних бюджетів Верховною Радою України, Радами народних депутатів під час затвердження відповідних бюджетів.

Дефіцит бюджету покривається за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інституцій. Рішення про залучення позик до державного бюджету України в кожному конкретному випадку приймає Верховна Рада України. У цілому частка загальнодержавного бюджету в державному бюджеті України досить значна. Це дає підстави говорити про високий рівень централізації в розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів. У зв'язку з цим зростає актуальність проблеми подальшого пошуку оптимального співвідношення між загальнодержавним і місцевими бюджетами.

Бюджетний устрій України визначається закріпленим Конституцією України державним ладом України та її адміністративно-територіальним поділом. Під бюджетним устроєм розуміють організацію і принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок між її окремими ланками.

Державний бюджет України та місцеві бюджет утворюють бюджетну систему. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, складає зведений бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічним і соціальним розвитком України.

Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування. До складу бюджету району входять районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети створюються за рішенням районних чи міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській чи районній у місті раді народних депутатів адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, то бюджети цих міст, селищ, сіл об'єднуються відповідно у бюджеті міста або у бюджеті району в місті. Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи.

Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально - економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому. Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків. Принцип достовірності вимагає формування бюджету на основі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків. Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання. Принцип наочності обумовлює відображення показників бюджетів у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні та за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності щодо результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Головним ланцюгом бюджетної системи України є Державний бюджет, з якого фінансуються заходи загальнодержавного значення в галузі господарського, культурного будівництва, оборони держави, утримання органів державної влади і управління. Через Державний бюджет провадиться перерозподіл частини загальнодержавних доходів областями у вигляді

субвенцій, субсидій та дотацій з метою економічного вирівнювання регіонів. Державний бюджет України, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України.

2. Дефіцит та профіцит бюджету. Збалансування бюджету

Дефіцит бюджету - це сума, на яку рівень видатків бюджету перевищує рівень надходжень. Його покривають шляхом утворення державного боргу, а також деякою мірою за допомогою інших коштів. Державний борг складається з коштів, позичених урядом для покриття бюджетного дефіциту,

за винятком тих, що використовуються на повернення боргу. Якщо сума надходжень більша за суми видатків, то різниця між ними називається позитивним сальдо або надлишком бюджету. Кошти, що утворюють позитивне сальдо, використовують для зменшення боргу або для задоволення деяких інших потреб.

Отже, бюджетний дефіцит - перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явищ в економіці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці. Причинами виникнення дефіциту є: спад виробництва; зниження ефективності функціонування окремих галузей;

несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або и технічного переоснащення; великі воєнні витрати; інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну та соціальну політику держави. Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливе значення мають його розміри і методи ліквідації.

Для населення наявність дефіциту має опосередковане значення, але саме населення держави шляхом сплати податків бере безпосередню участь у поверненні залучених кредитних ресурсів. Бездефіцитний бюджет є об'єктивною вимогою нормального економічного розвитку держави.

Профіцит бюджету - це перевищення доходів бюджету над його видатками. Чинне законодавство передбачає, що профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу.

Бюджетний кодекс передбачає можливість прийняття Державного бюджету України та міських бюджетів на відповідний бюджетний період з дефіцитом виключно у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету. Таким чином законодавство встановлює виключний перелік бюджетів, що можуть бути прийняті з дефіцитом і межі повноважень органів державної та муніципальної влади. Крім того, держава встановила граничний обсяг державного боргу (як зовнішнього, так і внутрішнього), що не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України (п. 2 ст. 18 БК України). У разі перевищення зазначеної величини уряд держави зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність зі встановленими вимогами. Якщо заплановані доходи дорівнюють запланованим видаткам, бюджет приймається бездефіцитним. Зокрема, бездефіцитним був Державний бюджет України, прийнятий на 2000 р. Державні бюджети України на 2002 і 2003 роки прийнято з дефіцитом.

Значний рівень дефіциту державного бюджету та не виважена політика надання державних гарантій суб'єктам господарювання за зовнішніми запозиченнями стали основними чинниками нагромадження і зростання боргових зобов'язань держави та видатків на обслуговування боргу. Ці чинники призвели до виникнення боргової проблеми у бюджетно-фінансовій системі України, а звідси зобов'язання держави щодо погашення основної суми державного боргу та його обслуговування є й залишатимуться ключовою проблемою бюджетної політики на наступні кілька років. Зокрема, найбільші виплати з погашення запозичень держави припадають на 2003-2006 роки. У складі бюджетів передбачається резервний фонд - певний обсяг нерозподілених видатків, який протягом року може використовуватися на фінансування непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не можуть передбачатися при складанні проекту бюджету.

Так, за рахунок коштів резервного фонду здійснюється фінансування видатків на усунення негативних наслідків, спричинених надзвичайним станом, зокрема проводяться роботи з ліквідації аварій, стихійного лиха. У той же час не раз відмічалося, що система фінансування державою заходів, пов'язаних з ліквідацією наслідків стихійного лиха, є непрозорою і ґрунтується на недосконалому нормативно-правовому й організаційному забезпеченні, що призводить до нецільового і незаконного використання коштів державного бюджету.

Резервний фонд включається до складу загального фонду бюджету і не може перевищувати одного відсотка від обсягу його видатків. Наявність резервного фонду для державного бюджету є обов'язковою, для місцевих їх створюють за рішенням відповідних рад. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України шляхом прийняття відповідних постанов. Для отримання допомоги з резервного фонду необхідно надати обґрунтовану заяву з висновками Міністерства фінансів та Міністерства економіки щодо необхідності та ефективності фінансування видатків за рахунок коштів фонду. Сума коштів, що виділяються з резервного фонду на фінансування одного заходу, не може перевищувати 20% загальної суми резервного фонду.

У сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не стикалася би з бюджетним дефіцитом, соціально-економічною кризою. Світовий досвід переконливо показує, що на окремих етапах розвитку суспільства в умовах, специфічних для кожної країни, цілком можливий бюджетний дефіцит. В умовах ринкових відносин бюджетний дефіцит робить негативний вплив на соціально-економічний розвиток держави, рівень життя населення.

Тому в сучасних умовах господарювання першорядне значення і особливу актуальність набувають питання вивчення причин виникнення і розробки напрямів зниження бюджетного дефіциту. Але ряд напрямів зниження бюджетного дефіциту, а, зокрема, окремі шляхи збільшення доходів держави, досліджені мало. Бюджетний дефіцит - це фінансове явище, яке являє собою величину перевищення витрат над його доходами.

Основні причини бюджетного дефіциту наступні:

* Виникнення надзвичайних обставин (війни, великих стихійних лих).

* Низька ефективність суспільного виробництва; висока питома вага збиткових підприємств в загальній кількості.

* Нераціональна структура бюджетних витрат.

* Недосконалість податкової системи.

* Некомпетентність керівництва держави, його нездатність тримати під контролем фінансову ситуацію в країні.

* Великі витрати на утримання силових структур.

* Надання безплатної допомоги іншим державам.

* Неможливість одержання боргів від інших держав.

* Перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової.

* Незадовільна робота державних служб, в компетенцію яких входить збір податків та інших відрахувань.

* Кража коштів держбюджету.

* Необхідність здійснення в особливо великих розмірах державних вкладень (інвестицій) в економіку.

* Криза політичної системи держави.

* Низька купівельна спроможність населення.

Основні причини бюджетного дефіциту на Україні в кінці XX на початку XXI століття, на мій погляд, слідуючи: ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції та інших стихійних лих; висока питома вага збиткових підприємств в загальній їх кількості (30%); недосконалість податкової системи; перехід від адміністративної економіки до ринкової; низький рівень життя більшої частини населення України.

Світовий досвід свідчить про те, що величина бюджетного дефіциту не повинна перевищувати максимально допустимого розміру, що становить 5% валового внутрішнього продукту. Наявність дефіциту, що перевищує максимально допустимі розміри, потребує здійснення таких заходів, які б привели до його скорочення і якомога найшвидшого.

В умовах ринкових відносин бюджетний дефіцит може бути знижений за рахунок збільшення доходів держави. Це, на мій погляд, головний засіб боротьби з бюджетним дефіцитом. Бюджетний дефіцит можна зменшити за рахунок зміни напрямів інвестування державних ресурсів в галузі народного господарства з метою підвищення їх фінансової віддачі, використання різних форм державного кредиту, коштів, оформлення заборгованості державними цінними паперами по виданим кредитам урядовим структурам. При бюджетному дефіциті слід здійснювати більш широке використання фінансових пільг і санкцій, що дозволить більш повніше враховувати специфічні умови господарювання.

Коли виникає бюджетний дефіцит необхідно ввести мораторій на прийняття нових соціальних програм, які потребують значних бюджетних витрат; потрібно здійснювати фінансування тільки найважливіших соціальних програм. Значний вплив на бюджетний дефіцит робить таке явище як безробіття громадян. Зростання безробіття приводить до збільшення витрат держави (утримання безробітних громадян, їх перекваліфікація та інше). А внаслідок зниження безробіття має місце зростання доходів держави (працюючі громадяни отримують зарплату, мають можливість більше купувати товарів і отримувати послуг, а також сплачують податки). Тому, на мій погляд, зниження безробіття - важливий напрям зниження бюджетного дефіциту. У сучасних умовах господарювання потрібно велику увагу приділяти зниженню безробіття громадян.

У світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма зниження (ліквідації) бюджетного дефіциту, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується одразу декілька завдань, причому не тільки фіскального, але і економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені для фінансування капітальних вкладень (інвестицій) (не приводить до зменшення розриву між доходами і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з'являється новий платник податку (це приводить до збільшення доходів держави), покращується стан платіжного балансу країни. Розуміючи виняткову користь політики залучення в країну іноземного капіталу, всі держави, у тому числі і економічно розвинені, намагаються заохочувати імпорт капіталу, доводячи його до значних розмірів.

Світовий досвід показує, що одним з напрямів зниження (ліквідації) бюджетних дефіцитів є емісія грошових коштів. Доцільно, на мій погляд, прийняти закон України "Про емісію грошових коштів", цим законом передбачається, що емісія грошових коштів може бути використана на слідуючи цілі:

* Здійснення державних капітальних вкладень (інвестицій) в особливо великих розмірах.

* Фінансування ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Емісія грошових коштів приводить до розвитку інфляційних явищ в економіці.

Але якщо емісія використовується на фінансування капітальних вкладень, то ступінь її впливу на інфляційні процеси в економіці незначна. Це підтверджує і світовий досвід. Слід відзначити також і той факт, що інфляція в невеликих розмірах корисна для економіки. Виникнення надзвичайних ситуацій прогнозувати дуже складно. А якщо вони все ж виникли, то слід прийняти термінові заходи щодо їх ліквідацій. Тому використання емісії грошових коштів на фінансування наслідків надзвичайних ситуацій є цілком обґрунтованим. Названим законом також слід передбачити, що для здійснення емісії грошових коштів Національний банк України відкриває спеціальні емісійні рахунки. З цих рахунків здійснюється фінансування вищенаведених заходів. Законом також необхідно передбачити, що тільки Верховна Рада України приймає постанову про емісію, затверджує її суму на рік з розбивкою по кварталам.

В економічній літературі ведуться дискусії з питань використання емісії для покриття бюджетного дефіциту, існують різні точки зору. Одні економісти вважають, що емісія може бути використана для покриття бюджетного дефіциту, а інші, що ні.

Крім того, капітальні вкладення в особливо великих розмірах, як правило, використовуються для створення підприємств і робочих місць; це розширює коло платників податків і сприяє зниженню безробіття.

Таким чином, основні заходи, які сприяють зниженню (ліквідації) бюджетного дефіциту, на мій погляд, слідуючі:

* Розробка напрямів збільшення доходів держави.

* Зміна напрямів інвестування бюджетних ресурсів в галузі народного господарства з метою підвищення фінансової віддачі від кожної бюджетної гривні.

* Жорсткий режим економії бюджетних коштів.

* Використання різних форм державного кредиту.

* Більш широке використання фінансових пільг і санкцій, що дозволяє повніше враховувати специфічні умови господарювання і стимулює зростання суспільного виробництва.

* Оформлення заборгованості державними цінними паперами по виданим кредитам урядовим структурам.

* Збереження фінансування тільки найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, які потребують значного бюджетного фінансування.

* Залучення в країну іноземного капіталу.

* Емісія грошових коштів.

* Зниження безробіття.

* Реалізація на практиці вищевикладених заходів дозволить скоротити (або ж зовсім ліквідувати) бюджетний дефіцит кожної країни.

Оскільки в структурі доходів Державного бюджету України основну частку складають податкові надходження, то вдосконалення діючої системи оподаткування буде мати найвагоміший вплив на подальше поліпшення системи доходів державного бюджету.

Особливість податкової системи в України полягає в тому, що фіскальна функція податків переважає регулюючу не завдяки великому податковому процесу, а завдяки психологічному враженню платників податків. В 2000 році за перші два місяця показник ВВП стабілізувався і складає 25,9%. Це говорить не про велике податкове навантаження на платників податків, а, навпаки, на зниження із року в рік рівня оподаткування в країні.

Головні принципи побудови податкової системи країни можна сформулювати наступним чином:

* сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки повинні мати цільове призначення, тобто конкретний вид витрат у бюджеті, куди вони будуть направлені; знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;

* платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки вводяться тільки для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;

* об'єктом оподаткування може бути тільки доход, а не його джерело і

не розмір витрат; податок має бути пропорційним доходові; прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;

* умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові; податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків;

* відсутність податкових пільг; пільги можуть застосовуватися тільки до тих коштів, які витрачаються на інвестиції та благодійну діяльність.

На стадії виконання бюджету, особливо у 2003-2004 роках, яскраво виявилися ознаки виконання бюджету в Україні у "ручному режимі". Центральні органи виконавчої влади в окремих випадках здійснювали управління бюджетними коштами, орієнтуючись на потреби, продиктовані наявною економічною та політичною ситуацію в країні. Так уряд нарешті досить чітко окреслив у 2003-2006 роках кроки чергової податкової реформи та терміни її проведення. Реалізація бюджетної політики під час виконання бюджету-2004 передбачила зміщення акцентів в оподаткуванні податком з доходів фізичних осіб, який був переведений із оподаткування за прогресивною шкалою до оподаткування за пропорційною єдиною ставкою 13%. Спробуємо оцінити ситуацію із зміною ставки оподаткування фізичних осіб в Україні з точки зору економічної ефективності та соціальної справедливості.

До запровадження єдиної ставки підприємства мінімізували суму перерахованого податку на доходи двома найпоширенішими способами. Перший: компанії які не бажали ризикувати і дорожили своєю репутацією (наприклад, комерційні банки, фінансові групи, іноземні компанії тощо) вдавалися до так званого податкового планування зниження сум сплачених податків легальними методами за допомогою фінансових операцій у рамках чинного законодавства, зокрема матеріальне стимулювання працівників не у вигляді заробітної плати, а компенсацій, вкладів тощо. Другий: компанії вели "тіньову" бухгалтерію, одночасно співпрацюючи на договірних засадах із деякими працівниками податкової служби. Відомо, що без "тіньової" бухгалтерії неможливо виплачувати "тіньові" заробітні плати чи навіть утримувати незареєстрованих співробітників, а існування такої схеми завжди передбачає корумпованість працівників податкової служби, які перевіряють підприємство. Очевидно, що проста, не підкріплена адміністративними заходами зміна ставки оподаткування має дуже мало передумов для значного позитивного економічного ефекту, оскільки вищезазначені схеми працюватимуть і далі.

Винятком можуть стати лише ті підприємства, для яких дешевше буде заплатити податок, ніж забезпечити собі "тінь". Але це можуть бути підприємства із невеликими оборотами і незначними заробітними платами працівників, тобто малі підприємці. Відповідно і розміри сплаченого ними податку будуть невеликі. Для них уже існували економічні умови стимулювання у вигляді єдиного податку.

Навпаки - навантаження щодо виплат державі на них посилилося, оскільки відрахування до фонду Пенсійного страхування становлять значну частку їхніх виплат.

Соціальний ефект запровадження єдиної ставки оподаткування фізичних осіб такий: при підрахунку змін суми сплаченого податку, які викликала зміна ставки оподаткування, значне відхилення податку у бік зменшення і, відповідно, "збільшення^” суми заробітної плати починається із заробітної плати розміром 600 грн. і вищої. Середня заробітна плата по Україні на перший квартал 2004 року становила 623 грн., а загалом ця сума за перші чотири місяці 2004 року зросла на 31%, отже, позитивний соціальний ефект у вигляді збільшення суми отриманої заробітної плати від запровадження нового податку отримують працівники, які мають вищу за середню по Україні заробітну плату.

Таким чином, зниження ставок оподаткування мало компенсуватися зміною та розширенням бази оподаткування за рахунок пожвавлення економіки. Але це політика ліберальної класичної економічної школи і результати її даються взнаки через досить значний часовий відтинок, тому й залишався високий ризик непередбачуваності державних доходів. Отож уряд застосував два прості й непопулярні (для законодавчої влади) заходи для мінімілізації своїх ризиків при виконанні бюджету-2004 в умовах податкових змін.

Першим заходом стало часткове ігнорування виконавчою владою вимог законодавчої влади стосовно непродуктивного підвищення соціальних виплат. Однак такі виплати були перенесені на кінець 2004 року: збільшення мінімальної зарплати у бюджетній сфері, збільшення пенсій, інших соціальних виплат тощо . Зважаючи на досвід першої половини 90-х років минулого століття, збільшення виплат (у конкретному випадку - мінімальної заробітної плати) у бюджетній сфері стимулює інфляційні процеси. За офіційними даними, інфляція на кінець травня 2004 року становила 0,7%, а підсумком з початку року - 3,6%; за 2003 рік показник інфляції становив 8,2%. Згідно з рекомендаціями економічних законів можна було б, користуючись ситуацією, збільшити доходи бюджету з огляду на приріст ВВП від послаблення податкового тиску і спрямувати додаткові надходження на розвиток економіки, опосередковано впливаючи таким чином на зростання доходів населення. Але такі заходи треба проводити для пожвавлення економіки та встановленого реального приросту ВВП. Одночасно необхідно реструктурувати організаційно-правові засади діяльності значної частини розпорядників коштів, хоча б скориставшись прикладом Росії, аби запобігти непродуктивних бюджетних видатків.

Другим заходом з боку уряду, який є логічним продовженням першого, стало акумулювання бюджетних коштів на рахунках Держказначейства. Загалом сума бюджетних коштів (так званого "залишку") досягла 7 млн. грн. (у травні -- за даними Бюджетного комітету Верховної Ради) з початку 2004 року, при рекомендованих законом про Державний бюджет України на 2004 рік 400 тис. грн.

Незаперечним є той факт, що реформи та невизначеність у бюджетній сфері заважають провадженню передбачуваної та зваженої бюджетної політики. Відсутність чіткого зв'язку між проголошеними бажаними результатами та безпосередньо змістом затвердженого бюджету, за рахунок якого фінансуватимуться ті чи інші заходи, породжує недовіру самих учасників бюджетного процесу та громадськості до здійснення бюджетного процесу.

У свою чергу, відсутність чітко сформульованих і затверджених законом тактичних планів фінансової політики (на короткострокову та середньострокову перспективу) заміщується низкою підзаконних актів, виданих органами виконавчої влади. Отже, потрібна побудова ефективного бюджетного устрою і створення системи правового забезпечення бюджетної політики та бюджетного процесу.

Основні напрями збільшення доходів держави:

* Збільшення обсягів реалізації продукції суб'єктів господарювання (із зростанням обсягів реалізації зростає і сума оплачених податків в бюджет, Пенсійний та інші фонди).

* Зростання купівельної спроможності населення (громадяни нашої держави матимуть можливість купувати більше товарів і отримувати, послуги і як наслідок, зростуть обсяги реалізації суб'єктів господарювання).

* Покращення фінансового стану суб'єктів господарювання (внаслідок цього вони зможуть своєчасно сплачувати податки державі).

* Посилення уваги до укладання міждержавних угод (вони не повинні заводити в кабалу Україну, а тільки приносити користь нашій державі).

* Вдосконалення податкової системи.

* Збільшення коштів, одержаних реалізації грошово-майнових лотерей.

* Покращення діяльності податкових і митних органів.

* Вдосконалення приватизації державного житла.

* Покращення взаємовідносин між різними гілками влади.

* Одержання допомоги від інших, більш економічно розвинених країн (США, Канада, Швеція). Необхідно більше уваги приділяти розвитку дружби і співробітництва з Швецією.

Також, доцільно багато уваги приділяти розробці напрямів збільшення доходів держави. Це дозволить мати нашій державі в більшості випадків бездефіцитний бюджет.

державний бюджет дефіцит

Висновок

Розглянуті матеріали дають підставу стверджувати, що в Україні йде поступове реформування Державного бюджету та бюджетних взаємовідносин, а в їхній частці і взаємовідносини, які стосуються формування та використання доходної частини бюджету.

Але, поки що цей рух лишає бажати кращого, але будемо сподіватись на те, що на зміну емпіричним методам управління економікою в цілому та бюджетним процесом окремо прийде цілісне розуміння урядом країни макроекономічних процесів,які відбуваються в національній економіці.

Список використаної літератури

1. С.О. Булгакова, Л.І. Василенко, Л.В. Єрмошенко, В.Т. Александров, С.М. Недбаєва «Фінанси, Бюджетна система України», Том 1. Київ - 2004 рік.

2. Василик О.Д., Павлюк. К.В. «Бюджетна система України»:Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 544с.

3.»Формування і функціонування бюджетної системи України». С.О. Булгакова, О.Т. Колодій, Л.В. Єрмошенко та ін.; за заг. Ред. А.А. Мазаракі. - К.: - Книга, 2003. - 344с.

4. Опорний конспект лекцій.

5. Науково - практичний журнал «Бухгалтерський облік і аудит» №3 2004 рік.»Бюджетне планування запасів і витрат».

6. Бюджетний кодекс України.

7. Актуальні проблеми економіки №8(26), 2003 рік. «Засади формування соціальної складової державної бюджетної політики».

8. Вісник НБУ, червень 2006 рік. «Формування бюджетної політики у ринковому середовищі».

Размещено на Allbest.ru