Порядок фінансування охорони здоров’я. Бюджетно-правові норми

Размещено на http://www.allbest.ru

Порядок фінансування охорони здоров'я. Бюджетно-правові норми

Ще з перших років незалежності, тобто вже традиційно, Житомирщина (населення області нині налічує 1 млн 350 тис. осіб) виступає пілотним регіоном для випробування й адаптації багатьох соціально-економічних нововведень, своєрідним полігоном ринкових реформ в Україні. В контексті медико-соціальному нині область (серед двох інших вибраних областей -- Харківської та Полтавської) слугує експериментальним плацдармом для втілення фінансованих Європейським Союзом ініціатив, зокрема проекту «Сприяння реформі вторинної медичної допомоги» (проект заплановано на запит уряду України з метою покращання доступності якісних медичних послуг для всього населення України, оптимізації надання медичної допомоги, гармонізованої з європейськими стандартами, поліпшення менеджменту у сфері охорони здоров'я в рамках існуючої системи медичного обслуговування; виконується в рамках програми технічної допомоги нашій державі з боку Європейської Комісії; тривалість -- 2,5 року; бюджет -- 4 млн. євро; бенефіціар проекту -- МОЗ України).

Саме так, порайонно та поетапно, говорячи мовою фармвиробництва, масштабуються й валідуються сучасні міжнародні технології організації системи охорони здоров'я безпосередньо на практиці -- в конкретних українських реаліях. У МОЗ України сподіваються, що протягом виконання проекту у вибраних регіонах буде відпрацьовано моделі, які в подальшому будуть рекомендовані для реплікації на загальнодержавному рівні.

Як зазначалося на конференції, протягом останніх 5 років окремі показники охорони здоров'я (зокрема, дитячої та материнської смертності) в Україні поліпшувалися, інші залишилися незмінними або навіть погіршилися (наприклад, смертність чоловіків віком 25-39 років і поширеність туберкульозу та ВІЛ). Очікувана при народженні тривалість життя в Україні становила в 2005 р. 67,1 року і була нижчою від середнього значення для країн Європи та Середньої Азії.

До того ж, Україна надалі стикається з викликами, які стосуються забезпечення ширших результатів і наслідків діяльності системи охорони здоров'я, а саме з необхідністю:

підвищення ефективності надання медичних послуг;

зміни тенденції до скорочення очікуваної тривалості життя на тенденцію до її зростання;

зменшення нерівності в доступі до ефективних послуг охорони здоров'я. Загалом, більшість показників стану здоров'я для населення України гірші, ніж для нових країн-членів ЄС.

Національна система охорони здоров'я України фінансується із загальних бюджетних надходжень. Державні видатки у сфері охорони здоров'я невеликі (у 2006 р. вони становили 3,7% ВВП, у 2007 р. -- 3,8% ВВП) порівняно з іншими країнами регіону, хоча й дещо перевищували середньосвітове значення цих видатків як відсоток від ВВП. Сукупні ж видатки на охорону здоров'я практично вдвічі перевищують цей показник (докладніше див. нижче). Однак, видатки на охорону здоров'я неефективні, що є наслідком, зокрема, чинної регуляторної бази, яка обмежує гнучкість бюджетів на рівні закладів охорони здоров'я та органів місцевого самоврядування.

Серед основних проблем та обмежень, наявних у сфері охорони здоров'я України (це відображено в програмі дій уряду України «Український прорив» та низці стратегічних документів; МОЗ України, ВООЗ, Світовий банк та партнери мають намір найближчим часом докладно обговорити вищезазначені питання та визначити план подальших конкретних заходів), було виокремлено такі:

незважаючи на те, що більша частина державних видатків здійснюється через органи місцевого самоврядування, вони мають дуже обмежений контроль над їх розподілом;

нормативи у сфері охорони здоров'я, встановлені МОЗ України, накладають суттєві обмеження на постачання медичних послуг і перешкоджають ефективному управлінню закладами охорони здоров'я;

на органи місцевого самоврядування накладено жорсткі обмеження у прийомі працівників на роботу, що створює додаткові перешкоди в розподілі бюджетних ресурсів;

середня тривалість перебування хворих у лікарні в Україні становила близько 15 днів, що трохи перевищує середній показник для країн СНД і значно перевищує середній показник для ЄС, який становить 9 днів;

система надання послуг охорони здоров'я в Україні орієнтована на спеціалізацію, що є дорогим і непродуктивним підходом;

провайдери послуг охорони здоров'я стягують з клієнтів високі платежі, частково з метою компенсації низьких і жорстко обмежених державних видатків у сфері охорони здоров'я;

для представників найбідніших верств населення ймовірність користування амбулаторними, стаціонарними та профілактичними послугами системи охорони здоров'я є найнижчою.

Відкриваючи перше пленарное засідання, В. Рибчук закликав колег дотримуватися прописаного досить насиченого порядку роботи і жвавої участі в обговоренні, аби кінцевим результатом конференції стало прийняття першого підсумкового документу щодо принципів реформування системи фінансування охорони здоров'я (див. нижче).

На початку свого виступу він, оперуючи показниками 2007 р., стисло проаналізував ресурсні можливості, наявні сьогодні у розпорядженні національной системи охорони здоров'я. У 2007 р. бюджетне фінансування охорони здоров'я становило 3,8% ВВП. Втім, якщо додати до цієї суми обсяг видатків населення на придбання лікарських засобів і виробів медичного призначення (12,4 млрд грн.), а також видатки лікарняних кас (55 млн грн.), видатки на приватну медицину (1 млрд 353 млн грн.), фінансування Світового банку й Глобального фонду боротьби з туберкульозом, ВІЛ/СНІДом та малярією, -- то цей показник значно зростає, сягаючи 5,76%. Проте і це ще не всі фінансові ресурси галузі: підвищення показника сукупних видатків ще приблизно на 0,1-0,2% ВВП забезпечують фонди допомоги хворим, діяльність яких управляється та фінансується неурядовими організаціями та благодійними фондами. Врешті, цей показник ЗНАЧНО збільшують неформальні (неофіційні) платежі за надання послуг з охорони здоров'я: Україна має один з найгірших профілів щодо неофіційних (неформальних) платежів у сфері охорони здоров'я з-поміж інших країн регіону Східної та Центральної Європи. Оцінки обсягів виплат населення з власної кишені суттєво різняться залежно від джерела даних та методології: за деякими з них цей обсяг може становити 3-3,5% сукупних державних видатків на охорону здоров'я. Співвідношення між державними та приватними видатками у сфері охорони здоров'я України порівняно з іншими країнами переконливо свідчить про те, що у нас в країні рівень приватних видатків є надзвичайно високим.

Тож якщо сьогодні оцінювати всі сукупні видатки в охороні здоров'я, то навіть за найбільш скромними підрахунками реальне фінансування галузі в Україні становитиме 6-6,7% ВВП (що перевищує середній показник для 10 країн, які нещодавно стали членами ЄС, і, звісно, є нижчими, ніж у країн-старожилів).

Постає питання: чи достатньо даного фінансового ресурсу, щоб задовольнити потреби галузі охорони здоров'я і забезпечити надання якісної ефективної медичної допомоги населенню?

На думку доповідача, відповідь на це запитання -- однозначно ні. Оскільки відсоток ВВП, який припадає на душу населення, в Україні суттєво нижчий, ніж у країн-сусідів, поступаючись у півтора рази Болгарії, майже вдвічі Польщі і майже у 8 разів Німеччині.

Яким же чином використовується фінансовий ресурс охорони здоров'я? Заступник міністра з жалем констатував, що в динаміці з роками ситуація практично не змінюється (див. рис. 1). Тобто, змінюються обсяги фінансування, а розподіл видатків розписується по окремих статтях, які з року в рік практично не змінюються: коливання становить 2-3%.

Левова частка, як і раніше, поглинається заробітною платнею медичних працівників та оплатою комунальних послуг (понад 70% всіх видатків спрямовується на фінансування діяльності лікувально-профілактичних закладів). Бюджетні видатки на охорону здоров'я розподіляються відповідно до елементів затрат, головними з яких є лікарняні ліжка. Витрати на оплату праці та комунальні платежі становлять дві третини видатків зведеного бюджету на охорону здоров'я в той час як на закупівлю товарів, матеріалів та послуг витрачається лише одна п'ята, а на капітальні видатки одна десята сукупних видатків.

При цьому Україна має 5,74 лікарні на 100 тис. населення, що вдвічі більше за цей показник для країн -- нових членів ЄС (2,75); кількість стаціонарних ліжок в Україні на 50% більша за середній показник для ЄС, а ліжок в лікарнях для пацієнтів з гострими захворюваннями -- на 70%. Водночас, якщо кількість медичних сестер та лікарів на 100 тис. населення наближається до середнього показника в ЄС, то обсяг наданого лікування (наприклад, кількість хірургічних процедур) на 20% менший.

Ще повнішу (і сумнішу) картину отримаємо, згадавши про такий показник якості здоров'я населення, як середня очікувана тривалість життя: в Україні вона приблизно на 11 років нижча за таку ЄС. Якщо ж привести нашу структуру населення до такої у ЄС, виявиться, що стосовно цілого ряду поширених видів патології рівень захворюваності перевищує середньоєвропейський в декілька, а подекуди в десяток разів.

Рівень заміщення в більшості лікарень низький. Проте оскільки фінансування розподіляється за окремими статтями бюджету (наприклад, рівень заробітних плат визначається на центральному рівні), керівництво лікарень не може змінювати розподіл коштів в межах бюджету.

Внаслідок цього бюджетне фінансування лікарень спрямоване на підтримку наявної інфраструктури, на збереження зайнятості медичних працівників і не залежить від обсягу наданих лікарні послуг, тобто від наданого для покращання здоров'я пацієнта лікування. Отже, сьогоднішня система фінансування лікарень не створює стимулів для правильного лікування пацієнтів. Навіть гірше, пацієнти часто розглядаються як фактор витрат, оскільки ефективніше їхнє лікування зменшуватиме кошти, наявні для лікарні.

Отже, часто хворі потрапляють в лікарні і не отримують нічого, окрім лікарняного ліжка. І оскільки конституційне положення щодо права громадян на безоплатну медичну допомогу не створює паралельних зобов'язань ані держави, ані лікарні, пацієнти змушені закривати розрив між їх попитом і наявною пропозицією надання медичної допомоги за рахунок особистих коштів. Хворі повинні здійснювати неофіційні платежі лікарям, щоб отримати доступ до якісної медичної допомоги. За лікування, медикаменти та послуги лікарні, як-то їжа та постіль, вони сплачують додатково.

Як результат, українська система охорони здоров'я стає досить несправедливою. Крім того, навіть ті пацієнти, які здійснюють особисті платежі, не можуть бути впевнені в якості неофіційно куплених медичних послуг, оскільки більшість з них не зможуть оцінити необхідність того чи іншого лікування та його якість.

Низькі показники здоров'я в Україні частково відображають проблематичну ситуацію, що пов'язана зі структурою стимулів на рівні лікарень.

У країнах Європейської спільноти одна повноцінна лікарня загального профілю забезпечує надання вторинної медичної допомоги для 100-200 тис. населення (при цьому необов'язковим є відповідність адміністративно-територіальному поділу країни). Невеликі за кількістю населення, а отже й платників податків, райони з фінансової точки зору неспроможні самостійно утримувати високовартісну, якісну та сучасну систему надання вторинної медичної допомоги, тому їх фінансові потужності потребують об'єднання.

Отже, порівняння показників свідчить, що пацієнти в Україні:

частіше потрапляють до лікарень, де вони перебувають довше, в більш переповнених палатах, отримуючи менший обсяг лікування.

Таким чином, на сьогодні Україна має достатню кількість лікарів та середнього медичного персоналу, цілком достатню кількість ліжок, а у кінцевому результаті -- ту якість медичної допомоги, рівень якої не здатний задовольнити пацієнтів. Тобто, і до сьогодні в Україні фінансування охорони здоров'я практично зводиться до фінансування ліжко-місця.

Необхідна зміна і реформування фінансових стимулів для надавачів медичної допомоги та лікарень зокрема: цей пункт повинен стати головним у порядку денному реформ! -- підкреслив заступник міністра. -- Потрібно здійснити перехід від підходу утримання закладів охорони здоров'я до підходу фінансування, яке створювало б перед керівниками закладів охорони здоров'я фінансові стимули при отриманні незалежності; запровадити елементи ринкових відносин без зміни головного принципу: фінансування переважно за рахунок податків.

В. Рибчук підсумував невтішні висновки:

Попри те, що формальні і неформальні джерела наповнення системи охорони здоров'я України сягають у відсотках до ВВП рівня країн ЄС-10, вони є недостатніми для фінансування надання якісної медичної допомоги.

Власні виплати населення призводять до нерівності в доступі до послуг охорони здоров'я в України. Обсяг і ймовірність прямого фінансування коштами власних виплат населення істотно зростає з рівнем надання послуг. Платежі в обласних лікарнях вищі, ніж у районних і місцевих лікарнях. Обсяг власних платежів населення є різним для різних областей.

Україна має вкрай низьку ефективність використання фінансового ресурсу системи охорони здоров'я.

Організаційна структура МОЗ України, обласних управлінь охорони здоров'я залишається «радянською», яка працює на забезпечення лікувального процесу не у відповідності до економічної доцільності. Система охорони здоров'я потребує підготовки менеджерів, управлінців: часто признаючи талановитого лікаря не отримуємо хорошого управлінця і втрачаємо талановитого лікаря.

Серед нормотворчих причин, які зумовлюють низьку ефективність використання видатків охорони здоров'я і призводять до високого рівня неформальних платежів, -- тобто основних чинників, що спричинили виникнення нинішньої ситуації в системі охорони здоров'я України і утворюють своєрідне законодавчо-нормативне зачароване коло, В. Рибчук назвав, зокрема, такі:

статтю 49 Конституції України: «...медична допомога у державних і комунальних закладах надається безкоштовно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена».

Заборона скорочення мережі державних і комунальних територіальних закладів охорони здоров'я значно обмежує можливість оптимізації цієї мережі, жорстко прив'язуючи надання медичної допомоги до адміністративно-територіального поділу країни (посилаючись на численні консультації, у тому числі з представниками депутатського корпусу, заступник міністра констатував, що перспективи зміни статті 49 неблизькі, оскільки вона має політичний характер і для цього потрібен політичний консенсус в країні);

рішення Конституційного Суду України від 29.05.2002 р. № 10-рп/2002 щодо офіційного тлумачення частини 3 статті 49, особливо в тій частині, що «…неприйнятним є встановлення якихось меж безоплатної медичної допомоги у вигляді її гарантованого рівня, надання такої допомоги лише неспроможним верствам населення, чи у рамках, визначених законодавством».

положення Бюджетного кодексу, яким закріплено фінансування медичної допомоги на рівні сільських та селищних рад. Передача видатків здійснюється за спільним рішенням відповідних рад на договірних засадах. Сільські, селищні та міські (міст районного значення) ради можуть передавати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень районній раді чи раді іншої територіальної громади з передачею коштів до відповідного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту (передача видатків здійснюється за спільним рішенням відповідних рад на договірних засадах). МОЗ України вже подало свої пропозиції, і якщо цьогоріч бюджет коригуватиметься, то ці зміни щодо переведення фінансування на названий рівень можна буде внести вже поточного року.

Наказ МОЗ України від 23.02.2000 р. № 33, який прив'язує формування штатів працівників медичних закладів до штатних нормативів і типових штатних лімітів бюджетних асигнувань: «формування штатів працівників медичних закладів на підставі штатних нормативів і типових штатних лімітів бюджетних асигнувань. На заробітну плату в межах показників, що дозволяються фінансовими органами у вигляді лімітних довідок на відповідний період і враховують чисельність штату та фонду оплати праці».

Саме за допомогою цього механізму замикається згадане зачароване коло, яке заважає гнучкому та оперативному плануванню кадрових ресурсів медичних закладів з урахуванням реальних медичних потреб населення, стану розвитку медичних технологій та міркувань економічної доцільності.

Чи є вихід з тієї ситуації, в якій опинилася українська система охорони здоров'я, -- коли вона затиснута в міцні лещата тих рішень, які переглянути надзвичайно складно?

Звісно є, впевнений заступник міністра: необхідно змінювати власне принципи фінансування охорони здоров'я.

Можливі варіанти:

Перехід до оплати за кожен випадок лікування (single treatment fees). Оплата кожного окремого випадку лікування або медичної послуги за повною вартістю або наперед узгодженою ціною одразу перетворює пацієнта на джерело доходів для постачальника медичних послуг; цей метод фінансування створює стимули для лікарів мати якомога більше пацієнтів та надавати більш комплексну допомогу залежно від структури відносної винагороди й графіка оплати, -- отже, рівень госпіталізації й обсяг наданої допомоги зросте (це засвідчують досвід реформ в Чехії (1997 р.), Хорватії (1994-98 рр.) тощо). На думку доповідача, це не той шлях, яким слід рухатись Україні.

Оплата за дні госпіталізації (Hospital days). Така оплата визначається на рівні середніх витрат, обчислених шляхом ділення сукупних видатків лікарні (чи ряду лікарень у певній вибірці) на кількість пацієнтів чи тривалість лікування у стаціонарі. Метод фінансування за днями госпіталізації може мати подібний до першого варіанту наслідок, а саме -- медично невиправдане збільшення обсягу лікування, тому цей шлях, вочевидь, також не є прийнятним.

Принцип діагностичних груп (Diagnosis Related Group -- DRG), коли оплата послуг лікарні здійснюється на основі діагнозу пацієнта. В рамках цієї системи пацієнти підрозділяються на певні групи за подібним діагнозом. Доповідач зауважив, що на сьогодні в світі на рівень оплати медичних послуг практично не впливають ні обсяги лікування, ні тривалість госпіталізації: у більшості країн використовують саме третій з названих принципів оплати. Чи реальний сьогодні такий шлях для України? -- на думку заступника міністра, інституціонально наша країна до нього ще не готова.

Метод глобального бюджету (Global budgets) -- коли лікарні отримують фіксований річний бюджет під узгоджений обсяг робіт (останній визначається наперед під час переговорів). Свобода менеджменту та організаційних рішень дозволяє лікарням переспрямовувати ресурси в рамках виробничих процесів на діяльність, яку вони вважатимуть ефективнішою. Правда, цей підхід вимагає запровадження сучасної системи обліку на рівні лікарень, а також повинен супроводжуватись постійним моніторингом якості діяльності, що здійснюватиметься сторонніми організаціями, та домовленостями про постійне їх покращання. Рівень оплати не залежить від кількості ліжок, наявних потужностей та інфраструктури лікарень, а лише від результату діяльності. Крім того, метод глобального бюджету дозволяє політикам контролювати видатки та не потребує високого рівня бюрократії, навпаки, вимагаючи від керівництва більшого менеджерського таланту.

Щодо організації первинної ланки охорони здоров'я, а також амбулаторної потрібно забезпечити перехід на поосібне фінансування (капітація) з впровадженням елементів мотивації за втрату певних індикаторів надання медичної допомоги. Саме цей метод оплати використовують всі країни світу незалежно від джерела фінансування -- чи це із загальних податків, чи із фонду обов'язкового медичного страхування, -- зауважив заступник міністра.

На завершення доповіді Віктор Рибчук підсумував, що на першому етапі реформи фінансування охорони здоров'я конче необхідно ліквідувати практику постатейних бюджетів. Оплату медичних послуг, які надають лікарні, треба здійснювати на основі методу глобального бюджету, який сприятиме збільшенню незалежності керівництва лікарень та підвищенню ефективності їх роботи. Уряду слід задекларувати його намір зберегти стабільність фінансування охорони здоров'я з державного та місцевих бюджетів, оскільки покращання на рівні лікарень не повинно «винагороджуватись» скороченням фінансування). Водночас йому слід чітко зазначити, що витрати, які перевищують рівень глобального бюджету, компенсовані не будуть. Уряду слід переконливо взяти на себе обидва цих зобов'язання.

Як зазначив на початку свого виступу Джозеф Катцин, глобальний підхід ВООЗ, рекомендований країнам при розробці власних стратегій розвитку у будь-якій царині, зокрема у сфері фінансування охорони здоров'я, має три головні складові (і відповідно до цих положень доповідь було поділено на три блоки):

чітке розуміння того, куди рухатись, і які поставлені завдання;

об'єктивна оцінка існуючого стану справ (ідентифікація відправної точки, або нульової позначки вісі координат);

визначення тих недоліків, які необхідно виправити для досягнення очікуваного результату.

Коріння головних проблем української охорони здоров'я регіональний радник ВООЗ вбачає насамперед у глибокій фрагментації системи, яку було успадковано від СРСР (система Семашка).

Попри те, що діяльність радянської системи охорони здоров'я планувалася централізовано, втім була організаційно фрагментована; організація фінансування та постачання на рівні адміністративної влади призвела до створення малих груп з обмеженим потенціалом перехресного субсидування (від здорових до хворих тощо).

Окрім того, фрагментація породжує неефективність, оскільки створює можливості для дуплікації поктриття та відповідальності за надання медичної допомоги.

Віддаючи належне позитивним наслідкам системи Семашка, а саме:

розвинена інфраструктура,

загальне покриття,

належний рівень доступу,

високий рівень захисту від фінансових ризиків, -- він зосередив увагу учасників на її проблемних аспектах:

фрагментоване групування коштів (декілька груп, що не конкурують між собою),

вертикальна інтеграція групування, закупівлі та надання медичної допомоги,

перекриття відповідальності за надання послуг (місто/район в межах області, столиця в межах республіки тощо),

занадто розвинена і занадто спеціалізована інфраструктура,

невиправдано високий рівень користування та звернень,

нерівний розподіл послуг та витрат,

мінімальне залучення населення, вибір, підзвітність, прозорість.

У новому історичному контексті, або у так званих перехідних умовах, коли:

грошей у населення меншає, а ціни зростають,

зменшується ВВП і реальний рівень витрат держави,

відбувається фіскальний шок, стрімке та неочікуване зниження рівня доходів держави,

на фоні дерегуляції збільшуються тарифи на енергоносії та комунальні послуги,

зростає вартість ліків,

з усією очевидністю постають наслідки структурної неефективності старої системи:

недостатня кількість найважливіших матеріально-технічних засобів для лікування,

заборгованість у виплатах працівникам системи охорони здоров'я,

вимушене самозабезпечення ліками пацієнтів у стаціонарах, неофіційні платежі (що найболючіше б'є по найбідніших верствах населення),

загальне покриття набуло скоріше декларативного, аніж реального характеру.

Імперативи реформування охорони здоров'я Джозеф Катцин сформулював так:

Зменшення інфраструктури -- обмеження постійних значних витрат з метою спрямування більшої частини державного фінансування на потреби пацієнтів.

Правове регулювання бюджетних відносин. Бюджетно-правові норми

фінансування здоров'я регулювання бюджетний

У системі фінансового права, що поділяється на правові інститути, бюджетне право посідає провідне місце і багатьма науковцями розглядається як підгалузь фінансового права. Бюджетне право - центральна частина фінансового права, оскільки сфера державних фінансів, які виступають безпосередньо предметом дослідження останнього, нерозривно пов'язана з відносинами у сфері утворення, розподілу й витрачання коштів бюджетної системи. Такі відносини є предметом бюджетного права, яке нерозривно пов'язано з іншими розділами та інститутами фінансового права. Отже, бюджетне право України - це сукупність фінансово-правових норм, що регулюють фінансові відносини, які виникають у зв'язку з бюджетною діяльністю, тобто утворенням, розподілом та використанням коштів державного та місцевих бюджетів.

Коло відносин у сфері бюджетної діяльності є досить широким, оскільки включає відносини, пов'язані зі встановленням бюджетного устрою та бюджетної системи України, структурою доходів і видатків бюджетної системи, їх розподілом між її ланками, здійсненням міжбюджетних трансфертів та розмежуванням компетенції органів державної та муніципальної влади, а також з організацією бюджетного процесу.

Бюджетно-правові норми - складова частина фінансового права. Їх характеризують ті самі особливості, що й фінансові норми: категоричний характер імперативності, відсутність оперативної самостійності для учасників бюджетних відносин. Бюджетно-правові норми регулюють відносини при формуванні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи та здійснення міжбюджетних трансфертів, а також визначають правову регламентацію бюджетного процесу та компетенцію його учасників. Отже, бюджетні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами і пов'язані з розподілом та витрачанням ресурсів, акумульованих бюджетною системою країни.

Бюджетно-правові норми визначають права та обов'язки суб'єктів бюджетних відносин, вказують на обставити, за яких учасники цих відносин стають носіями конкретних прав та обов'язків, і передбачають наслідки, які настають у разі невиконання вимог, встановлених цими нормами. Закріплюючи на рівні нормативно-правового акта компетенцію органів державної та місцевої влади, а також права та обов'язки учасників бюджетних відносин, бюджетні норми надають економічним (бюджетним) відносинам офіційного характеру, що захищається державою та підкріплюється її імперативно-владними повноваженнями.

Таким чином, бюджетні правовідносини є наслідком правового регулювання державою суспільних (економічних) відносин, що виявляється у наданні цим відносинам юридичної форми. Слід зазначити, що саме у бюджетній діяльності будь-який її акт (розподіл коштів між окремими ланками бюджетної системи, використання бюджетних асигнувань) може здійснюватися виключно на основі правового акта. Науковці вбачають у цьому нерозривну єдність матеріальної та правової сторін бюджетних відносин.

До особливих рис, що характеризують бюджетні відносини, слід віднести також звужене, порівняно з фінансовими, коло суб'єктів таких відносин. Зокрема, учасниками бюджетних відносин не можуть виступати фізичні особи, оскільки вони згідно з чинним законодавством не можуть безпосередньо отримувати кошти з бюджетів будь-якого рівня на власне фінансування. Кожний учасник бюджетних відносин бере участь у формуванні, розподілі або використанні коштів, зібраних до бюджету відповідного рівня, на одній чи всіх стадіях бюджетного процесу.

Зрозуміло, що провідне місце у бюджетних відносинах посідають представницькі органи, які своїми рішеннями затверджують акти про бюджет, а також органи виконавчої влади (центральної або на місцевому рівні), які є основними виконавцями бюджетів. Окреме місце належить органам спеціальної компетенції у галузі фінансів (Міністерству фінансів, Державному казначейству тощо), які безпосередньо забезпечують бюджетну діяльність.

Бюджетно-правові норми можна класифікувати за змістом на матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми встановлюють матеріальний зміст бюджету: структуру бюджетної системи, джерела доходів і видатків, їх обсяги, порядок закріплення за різними ланками бюджетної системи, здійснення міжбюджетних трансфертів тощо. Їх об'єднують у фінансово-правовий інститут - бюджетний устрій, який є складовою бюджетного права. Процесуальні бюджетно-правові норми регулюють бюджетний процес, тобто відносини з приводу складання, розгляду і затвердження бюджету, здійснення його виконання, а також складання, розгляд і затвердження звітності про виконання бюджету. Такі норми об'єднано у фінансово-правовий інститут - бюджетний процес.

За часом дії бюджетно-правові норми поділяють на постійно діючі та періодичні. Цей критерій класифікації особливо заслуговує на увагу, оскільки характеризує таку особливість бюджетних відносин, як періодичний характер. Постійно діючі норми містяться у Бюджетному кодексі України, Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", мають визначальний характер при встановленні бюджетної системи та визначенні бюджетних повноважень учасників бюджетного процесу. Постійно діючі бюджетно-правові норми не обмежені у часі, вони існують, поки суб'єкти відносин зберігають свою правомочність.

Норми, що мають періодичний характер, містяться у щорічних актах про бюджет, які затверджують представницькі органи, та в нормативно-правових актах, що їх приймають органи виконавчої влади на їх забезпечення. Оскільки акти про бюджет (Закон про Державний бюджет України та рішення місцевих рад) діють лише протягом бюджетного періоду, тобто з 1 січня по 31 грудня, бюджетні правовідносини також обмежують свою дію виключно зазначеними межами. 31 грудня установи Державного казначейства України закривають рахунки бюджетним установам, що фінансуються за рахунок відповідного бюджету, і відкривають їх з 1 січня у межах бюджетних призначень, встановлених черговим актом про бюджет.

Черговою особливістю бюджетних відносин є їх велика деталізованість. Оскільки коштів на фінансування видатків ніколи не вистачає і держава змушена фінансувати лише невідкладні потреби, вона має детально регламентувати права та обов'язки всіх учасників бюджетного процесу для забезпечення ефективного, цільового та економного витрачання фінансових ресурсів та забезпечення їх постійного й планового надходження до бюджету певного рівня, відповідно, порядок відпуску коштів та їх витрачання встановлений в актах, що входять до бюджетного законодавства.

Згідно з Бюджетним кодексом бюджетне законодавство України становить: Конституція України; Бюджетний кодекс України; Закон про Державний бюджет на поточний рік; інші закони, що регулюють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Конституцією України (ст. 95) визначено загальні засади формування бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно Закон про Державний бюджет України визначає будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Таким чином, Конституція обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

На виконання завдань та положень Конституції України був розроблений і 21 червня 2001 р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів.

Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалин старого Закону "Про бюджетну систему України" (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти - Конституцію України та Закон України "Про місцеве самоврядування", в яких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня.

Відтепер законодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив "бюджетної забезпеченості жителів", а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на суб'єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.

Водночас Кодекс не ставить за мету досягти цілковитої бюджетної децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам державності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим. Особливу увагу слід привернути до тієї ролі, що її відводить Бюджетний кодекс такій одиниці, як бюджет району. Фахівці відмічають, що з об'єктивних причин Кодекс змушений обмежити стосунки державного бюджету саме з бюджетами районів, оскільки нині важко чітко виписати партитуру доходних повноважень для бюджетів міст районного значення, 793 селищних бюджетів та 10 256 сільських бюджетів.

Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної Ради України, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет.

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Бюджетним кодексом та чинним законодавством, уряд та органи центральної виконавчої влади здійснюють поточне нормативно-правове регулювання бюджетною діяльністю. Визначальне місце у цьому процесі відведено органами системи Міністерства фінансів та Державного казначейства.

Відповідно, в межах компетенції, визначеної статтями 142 і 143 Конституції України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про державні адміністрації", актами АРК, рішення у сфері регулювання відносин, пов'язані з утворенням, розподілом і використанням коштів відповідних місцевих бюджетів, здійснюють представницькі та виконавчі органи Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетним документам, що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами. Бюджетні документи поділяються на планові (проекти бюджетів, розписи відповідних бюджетів, кошториси бюджетних установ тощо), оперативні (доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів тощо) та звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів).

Отже, бюджетне законодавство України побудоване за принципами, визначеними у статтях 8, 95 та 143 Конституції України, що Полягають у верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системи країни, що будується на засадах справедливого і Неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Завдання 1. Аналіз доходів міського бюджету міста Чернігова на 2009 рік

На основі даних місцевого бюджету ви як спеціаліст фінансового відділу райдержадміністрації виконати наступне завдання:

підрахувати суму доходів і видатків за рік;

визначити закріплені та регулюючі доходи бюджету;

розрахувати питому вагу кожної групи доходів і видатків бюджету;

скласти пояснювальну записку стосовно структури місцевого бюджету;

розробити текст доповіді на колегії адміністрації про доходи та видатки місцевого бюджету.

Виконаємо аналіз структури бюджету міста Чернігова на 2009 рік у вигляді наступної таблиці:

Таблиця 1.1 Доходи міського бюджету міста Чернігова на 2009 рік

Код	Найменування доходів згідно із бюджетною класифікацією	Всього	Питома вага,%
10000000	Податкові надходження	285 013 500	49,07(100%)
11000000	Податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості	219 591 000	77,05(100%)
11010000	Податок з доходів фізичних осіб	217 546 500	99,07
11020000	Податок на прибуток підприємств	2 044 500	0,93
12000000	Податки на власність	8 212 400	2,88
13000000	Збори за спеціальне використання природних ресурсів	22 167 700	7,78
14000000	Внутрішні податки на товари та послуги	8 228 000	2,89
16000000	Інші податки	26 814 400	9,4
20000000	Неподаткові надходження	30 434 819	5,24(100%)
21000000	Доходи від власності та підприємницької діяльності	2 733 800	8,98
22000000	Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу	11 941 200	39,24
24000000	Інші неподаткові надходження	431 700	1,42
25000000	Власні надходження бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів міського бюджету	15 328 119	48,94
30000000	Доходи від операцій з капіталом	9 881 005	1,7(100%)
31000000	Надходження від продажу основного капіталу	5 524 600	55,91
33000000	Надходження від продажу землі і нематеріальних активів	4 356 405	44,09
40000000	Офіційні трансферти	251 063 923	43,22(100%)
41000000	Від органів державного управління	251 063 923
41020000	Дотації	70 395 100	28,04
41030000	Субвенції	180 668 823	71,96
50000000	Цільові фонди	4 490 520	0,77
	Всього доходів	580 883 767	100

Як бачимо з даних таблиці 1.1 бюджет міста Чернігова в 2009 році буде поповнюватися в основному за рахунок податкових надходжень( 49,07%) та офіційних трансфертів( 43,22%).

Основну частину в податкових надходженнях складають податки з доходів фізичних осіб( 76,33%).

Що стосується офіційних трансфертів, то основну увагу слід приділити дотаціям та субвенціям з державного та обласного бюджетів. Серед них найбільшу частину складають субвенції( 71,96%) - вид державної фінансової допомоги, що надається на конкретні цілі і підлягає поверненню у разі її нецільового використання.

Передбачається, що субвенції надані органами державного управління будуть направлені на наступні цілі:

- На виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям;

- На надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот;

- На надання пільг з послуг зв'язку та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків, зубопротезування, оплату електроенергії, природного і скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) та компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

- На надання пільг та житлових субсидій населенню на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу;

- На виплату державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях за принципом "гроші ходять за дитиною";

- На пільгове медичне обслуговування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- На поховання учасників бойових дій;

- На надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот, що передаються до бюджетів районів у місті;

- Інші цілі.

Іншою складовою офіційних трансфертів є дотації( 28,04%) - особливий вид асигнування з державного бюджету, які використовуються для збалансування доходів і витрат місцевих бюджетів, а також покриття касових збитків підприємств.

Також формування дохідної частини бюджету міста Чернігова буде відбуватись за рахунок наступних податків і зборів( проте їх частка незначна):

податок на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Чернігова;

75 відсотків плати за землю;

податок на промисел;

плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;

плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами));

місцеві податки і збори;

єдиний податок і фіксований податок (крім частини цих податків, що зараховується до Пенсійного фонду України, та відрахувань на обов'язкове соціальне страхування) відповідно до норм, визначених статтею 35 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”;

надходження від розміщення в установах банків тимчасово вільних бюджетних коштів;

плата за оренду цілісних майнових комплексів, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Чернігова, у повному обсязі;

плата за оренду іншого майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Чернігова, відповідно до Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна комунальної власності територіальної громади м. Чернігова, затвердженої рішенням міської ради від 30 липня 2007 року (19 сесія 5 скликання);

державне мито в частині, що належить міському бюджету;

надходження від адміністративних штрафів та інших санкцій, що накладаються виконавчими органами місцевих рад міста Чернігова;

надходження адміністративних штрафів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху;

інші надходження, передбачені законом.

Завдання 2. Аналіз доходів державного бюджету

На основі даних про доходи державного бюджету України за поточний та попередній роки (використовуючи додатки до законів „Про державний бюджет України на 2008 рік „):

проаналізувати доходи бюджету;

визначити їх структуру та джерела надходжень:

- податкових надходжень;

- неподаткових надходжень.

3) проаналізувати зміни структури надходжень, відобразити їх графічно;

4) підготувати доповідну записку про стан надходжень до бюджету.

Таблиця 2.1 - Аналіз доходів державного бюджету України (в тис. грн..)

Назва доходів бюджету	Бюджет (поточного) року порівняно з бюджетом (попереднього) року	% від загальної суми
	бюджет поточного року	бюджет попереднього року	номінальна зміна	зміна, %	бюджет поточного року	бюджет попереднього року
1	2	3	4	5	6	7
Податкові надходження	178654444,7	170890786,2	7763658,5	104,5	77,61	76,12
Податки на доходи	41936144,2	42148549,1	-212404,9	99,5	23,47	24,66
Зборми за спец. викор. природних ресурсів	319636,2	2815932,0	-2496295,8	11,6	1,79	1,65
Внутр. податки на тов. та послуги	120211666,9	112918765,1	7292901,8	106,5	67,29	66,08
Податки на міжнар. торгівлю та зовн. операції	12802267,4	12589540,0	212727,4	101,7	7,17	7,37
Інші податки	508000,0	418000,0	90000,0	121,5	0,28	0,21
Неподаткові надходження	47812399,4	47352386,7	460012,7	101,0	20,77	21,09
Доходи від власності та підпр. діяльності	16736370,7	18745065,8	-2008695,1	89,3	35,00	39,59
Амін. збори та платежі	1480990,0	1988404,4	-507414,4	74,5	3,10	4,20
Інші неподаткові надходження	13293023,3	14618701,5	-1325678,2	90,9	27,8	30,87
Власні надходж. бюдж. установ	16302015,4	12000215,0	4301800,4	135,8	34,10	25,34
Доходи від операцій з капіталом	2460356,0	5396744,4	-2936388,4	45,6	1,07	2,40
Надходження від продажу основного капіталу	6000,0	47500,0	-41500	12,6	0,34	0,88
Надходж. від реаліз. держ. запасів	790452,0	1023000,0	-232548,0	77,3	32,13	18,96
Надходж. від продажу землі і нематеріальних активів	1663904,0	4326244,4	-2662340,4	38,5	67,63	80,16
Офіційні трансферти	838040,1	95343,7	742695,4	879,0	0,36	0,04
Цільові фонди	424881,4	773506,6	-348625,2	54,9	0,18	0,34
ВСЬОГО доходів (без урахування між бюджетних трансфертів)	230190121,6	224508767,6	5681354,0	102,5	100	100

З таблиці 2.1 можна помітити, що основним джерелом поповнення державного бюджету є податкові надходження (77,61%).

Серед окремих податків у формуванні доходів бюджету особлива роль належить внутрішнім податкам на товари та послуги( податок на додану вартість, акциз із вироблених товарів, акциз із ввезених товарів) і податку на прибуток (доходи) підприємств, які разом забезпечують значну суму надходжень до бюджету. У 2009 р. порівняно з 2008 р. податкові надходження з доходів дещо зменшилися з 24,66% до 23,47%, що пояснюється падінням доходів підприємств.

Неподаткові надходження становлять значний відсоток у доходах бюджету (в 2009 р.-20,77%, в 2008р.-21,09%). Така роль неподаткових надходжень пояснюється спробою держави вирішити фіскальні проблеми в умовах фінансової кризи не за рахунок збільшення податків, а введенням нових неподаткових зборів і платежів. В умовах стабільної економіки неподаткові надходження не мають великого значення і становлять не більше 5 % доходів бюджету.

Склад неподаткових доходів бюджету, на відміну від податкових, є досить широким. При цьому існують надходження, які мають постійний характер і які з'являються час від часу і зникають. Уведення останніх було спричинено необхідністю термінового збільшення доходів бюджету.

Найбільшу питому вагу серед неподаткових надходжень становлять доходи від власності та підприємницької діяльності (35,00% - 2009р., 39,59% - 2008р.) та власні надходження бюджетних установ (34,10% та 25,34% відповідно).

Найменшу питома вагу в загальній кількості доходів державного бюджету займають доходи від операцій з капіталом, цільові фонди та офіційні трансферти. Хоча офіційні трансферти не на багато змінились відповідно до обсягу загальних доходів у 2009 році, але його абсолютний показник зріс майже у 8 разів (742695,4 тис.грн). Доходи від операцій з капіталом та цільові фонди зменшились у поточному році ( на 55,4% і 45,1% відповідно).

Відобразимо зміну структури надходжень графічно (див. діаграма 2.1 і діаграма 2.2)

Діаграма 2.1: Питома вага найбільших податкових надходжень 2009 року в порівнянні з 2008 роком

Діаграма 2.2: Питома вага найбільших неподаткових надходжень 2009 року в порівнянні з 2008 роком

Завдання 3. Скласти кошторис районної лікарні на основі таких показників

Завдання:

Визначити загальну кількість ліжок-днів у році по лікарні;

Розрахувати витрати лікарні за такими напрямами:

(1110) заробітна плата;

(1133) видатки на харчування;

(1132) придбання медикаментів і перев'язувальних засобів;

3) скласти кошторис видатків районної лікарні

Вихідні дані:

норма витрат на харчування на 1 ліжко-день - 3.85 грн.;

норма витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних засобів на 1 ліжко-день - 2,60 грн.;

нарахування на зарплату - 38%

Вихідні дані

№	Назва показника
		23
1	Середньорічна кількість ліжок, од.	240
2	Число днів функціонування одного ліжка протягом року, днів	320
3	Витрати за окремими кодами економічної класифікації видатків на рік, в тис. грн.: (1131) канцелярське приладдя, матеріали і предмети для господарських потреб (2110) придбання обладнання (2130) капітальний ремонт будинків і споруд (1160) оплата комунальних послуг та електроенергії, з них: (1161) оплата теплопостачання (1162) оплата водопостачання та водовідведення (1163) оплата електроенергії (1164) оплата природного газу	16 17 27 12 10 11 5
4	Середньо-річне число посад: лікарі середній медперсонал молодший медперсонал адм.-госп., обслуг. та ін. персонал	46 95 48 38
5	Середня ставка на 1 посаду в місяць: лікарі середній медперсонал молодший медперсонал адм.-госп., обслуг. та ін. персонал	660 429 355 396

Складання кошторису видатків районної лікарні:

Для складання кошторису районної лікарні розраховуємо такі показники, як :

Середньорічна кількість ліжок у лакувальних закладах :

,

де, В - кількість нових ліжок, які вводяться в дію в плановому році;

М - число місяців функціонування нових ліжок;

П - перехідна кількість на поточному плановому році.

К = 240*320= 76800 (шт)

Надалі можна розрахувати норму витрат на харчування.

Н= 76800 *3,85=295680

Також можна визначити норму витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних засобів на 1 ліжко - день :

Н = 76800 *2,6 = 199680

Річний фонд заробітної плати працівників медичного закладу розраховується за формулою :

,

де Зсі - середньомісячна ставка заробітної плати для і - ї групи медичного персоналу за тарифним списком;

Ссі - середньорічна кількість посад по і - й групі працівників;

n - групи персоналу

Ф рік = 46*660*12+95*429*12+48*355*12+38*396*12= 1238436 (ум.од)

Отже, кошторис буде мати наступний вигляд.

Кошторис доходів і видатків на 2009 рік

Показники	Код
		загальний фонд
Доходи -- усього	Ч
Надходження коштів із загального фонду бюджету	Ч
Надходження коштів із спеціального фонду бюджету	Ч
у т. ч. -- спеціальні кошти	24120100
-- інші власні надходження	24120300
-- інші доходи (розписати за видами)
Видатки -- усього	Ч
I. Поточні видатки	1000
Оплата праці працівників бюджетних установ	1110	1238436
Заробітна плата	1111
Грошове утримання військовослужбов-ців	1112
Нарахування на заробітну плату	1120
Придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки	1130
Предмети, матеріали, обладнання та інвентар	1131	16,0
Медикаменти та перев'язувальні матеріали	1132	199680
Продукти харчування	1133	295680
М'який інвентар та обмундирування	1134
Оплата транспортних послуг та утримання транспортних засобів	1135
Оренда та експлуатаційні послуги	1136
Поточний ремонт обладнання, інвентарю, будівель і технічне обслуговування обладнання	1137
Послуги зв'язку	1138
Оплата інших послуг та інші видатки	1139		...

Подобные документы

• Фінансове забезпечення і фінансування охорони здоров’я в Україні

  Дослідження організаційно-правових та практичних аспектів фінансування охорони здоров’я в Україні. Джерела формування фінансових ресурсів для забезпечення охорони здоров’я. Нормативно-правове регулювання фінансового забезпечення закладів охорони здоров’я.
  
  дипломная работа [315,9 K], добавлен 02.07.2014
  

• Шляхи розвитку фінансування галузі охорони здоров’я України

  Система охорони здоров’я України. Формування видаткової частини місцевого бюджету на фінансування видатків на охорону здоров’я в Верхньодніпровському районі. Основні напрями реформування системи надання медичної допомоги. Досвід Нідерландів для України.
  
  дипломная работа [444,6 K], добавлен 07.02.2012
  

• Венчурне інвестування в системі фінансування інноваційної діяльності в сфері охорони здоров’я

  Використання венчурного капіталу як додаткового джерела фінансування інноваційної діяльності. Комплекс заходів щодо створення сприятливого інвестиційного клімату при здійсненні процедури венчурного інвестування інновацій у сфері охорони здоров’я України.
  
  статья [2,5 M], добавлен 24.11.2010
  

• Вплив бюджету на розвиток соціальної сфери регіону

  Ефективне бюджетне планування, прогнозування та раціональне обґрунтоване використання бюджетних видатків для поштовху до позитивних змін в соціальній сфері держави. Взаємозв’язок бюджету та соціальної сфери. Аналіз стану охорони здоров'я й освіти.
  
  презентация [314,8 K], добавлен 21.03.2013
  

• Видатки державного бюджету на охорону здоров’я

  Джерела фінансування системи охорони здоров’я України. Динаміка загальних витрат на охорону здоров’я за джерелами фінансування. План Державного бюджету фінансування охорони здоров’я. Видатки на реалізацію заходів програми "Репродуктивне здоров’я нації".
  
  контрольная работа [36,1 K], добавлен 20.05.2013
  

• Видатки бюджету на соціальний захист населення і соціальну сферу

  Соціально-економічні та правові гарантії демократичної держави громадянам. Сутність та цілі соціальної політики уряду. Склад видатків на соціальний захист та забезпечення населення. Бюджетне фінансування освіти, охорони здоров'я, культури і мистецтва.
  
  презентация [470,7 K], добавлен 10.02.2014
  

• Фінансові проблеми медичного страхування

  Сутність та поняття медичного страхування. Медичне страхування у країнах Європейського Союзу. Загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування в Україні. Медичне страхування як база для розвитку ринкових відносин в системі охорони здоров’я.
  
  курсовая работа [59,6 K], добавлен 18.05.2014
  

• Взаємозв'язок бюджету й розвитку соціальної сфери регіону

  Аналіз діючої практики з планування, формування бюджетних видатків на соціальну сферу, шляхи удосконалення головних галузей соціальної сфери. Визначення оптимального розміру бюджетних видатків в залежності від структури населення на охорону здоров'я.
  
  дипломная работа [357,1 K], добавлен 25.09.2010
  

• Ефективність формування і використання фінансових ресурсів державного підприємства

  Особливості управління та ефективність формування і використання фінансових ресурсів на державному підприємстві. Аналіз управління фінансами ПДЛП "Полтаваоблагроліс", рекомендації по удосконаленню напрямків формування та використання фінансових ресурсів.
  
  курсовая работа [44,5 K], добавлен 20.02.2010
  

• Складання кошторису районної лікарні

  Вплив на формування і виконання державного бюджету. Бюджетний устрій та принципи його побудови. Склад доходів держбюджету України. Економічний зміст і принципи організації видатків бюджету. Порядок планування бюджетних витрат на охорону здоров’я.
  
  контрольная работа [81,3 K], добавлен 12.02.2010
  

• Система державних видатків в Україні

  Поняття державних і місцевих видатків. Основні принципи бюджетного фінансування державних і муніципальних видатків. Порядок та класифікація видів кошторисно-бюджетного фінансування: видатки на соціально-культурну сферу, на охорону здоров'я, на оборону.
  
  курсовая работа [60,3 K], добавлен 22.08.2011
  

• Розрахунок заробітної плати бюджетних працівників

  Ставки заробітної плати педагогічних працівників, розміри підвищень та доплат згідно до законодавства. Кількість педагогічних ставок. Ставки заробітної плати медичних працівників. Обсяг видатків районного бюджету на утримання установ охорони здоров’я.
  
  контрольная работа [24,6 K], добавлен 08.04.2012
  

• Формування фінансових ресурсів підприємств та ефективність їх використання

  Призначення фінансових ресурсів у фінансово-господарській діяльності підприємства, їх формування та показники ефективності використання. Аналіз формування та використання фінансових ресурсів ДПТД "Нікітський сад", шляхи удосконалення системи управління.
  
  дипломная работа [752,9 K], добавлен 09.03.2012
  

• Державні видатки у системі фінансового регулювання

  Економічна суть державних видатків. Основи кошторисно-бюджетного фінансування. Порядок фінансування окремих державних потреб. Моделювання видаткової частини місцевих бюджетів. Ефективність використання державних видатків під впливом зовнішнього боргу.
  
  курсовая работа [765,7 K], добавлен 21.12.2010
  

• Організація та фінансове забезпечення системи добровільного медичного страхування

  Аналіз сучасного стану медичного страхування в Україні та шляхів його поліпшення. Чинники, що формують ставлення громадськості до добровільного медичного страхування та перспектив його розвитку в Україні як джерела фінансування галузі охорони здоров'я.
  
  автореферат [49,4 K], добавлен 20.09.2014
  

• Формування і використання джерел фінансування державних підприємств (на прикладі Білоцерківської дослідно-селекційної станції)

  Економічна сутність і види фінансових ресурсів державного підприємства. Особливості їх структури і нормативно-правового регулювання. Аналіз показників фінансового стану БЦДСС, оцінка структури джерел формування фінансових ресурсів, шляхи оптимізації.
  
  дипломная работа [732,1 K], добавлен 13.04.2012
  

• Бюджетний кодекс України – законодавча база бюджетних відносин

  Поняття та мета регулювання міжбюджетних відносин. Законодавчі та нормативні акти, на на основі яких в Україні здійснюється функціонування бюджетних відносин. Проблеми бюджетного кодексу і шляхи вирішення: недостатнє фінансування культури регіонів.
  
  презентация [316,5 K], добавлен 23.10.2016
  

• Ефективність фінансових ресурсів підприємства

  Загальні засади організації фінансової роботи на підприємствах, місцеві податки та збори, порядок їх встановлення та сплати. Формування, використання та оцінка ефективності фінансових ресурсів. Характеристика стану, руху та використання основних засобів.
  
  контрольная работа [36,9 K], добавлен 10.01.2011
  

• Особливості фінансування бюджетних установ (на матеріалах Черкаського обласного краєзнавчого музею)

  Розгляд фінансових відносин, які виникають в процесі фінансування і отримання прибутку бюджетними установами. Аналіз формування і використання коштів Черкаського обласного краєзнавчого музею. Нові напрямки розвитку і шляхи отримання прибутку установами.
  
  дипломная работа [703,4 K], добавлен 30.09.2014
  

• Грошові фонди і фінансові ресурси підприємств, їх формування та використання

  Види фінансових ресурсів. Принципи фінансової діяльності підприємства. Джерела формування фінансових ресурсів. Аналіз ефективності використання майна. Основні напрямки вдосконалення формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві.
  
  курсовая работа [52,3 K], добавлен 10.11.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам