Економічна природа та функції грошей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічна природа та функції грошей

1. Сутність грошей, їх функції та роль в ринковій економіці

1.1 Сутність та вартість грошей

Визначення суті грошей і, відповідно до цього, фундаментальних засад їх розвитку становить базовий рівень монетарної теорії. В теорії грошей існує багато розбіжностей та невизначеностей з цього питання. Це помітно ускладнює розвиток не лише теорії, а й практики грошових відносин.

Добре відомо, що в ринковій економіці, на будь-якому етапі її розвитку, вся сукупність господарських зв'язків реалізується через систему вартісних відносин. І це природно. Вартість визначає не лише конкретно-історичні умови суспільного виробництва товарів і послуг, а й специфічні особливості їх обміну, розподілу і споживання. Вона характеризує органічну єдність цих структур і в цьому відношенні виступає як економічна категорія, що визначає найглибші основи суспільного відтворення. Завдяки цьому теорія вартості, незалежно від того, як вона трактується і яке місце займає в тому чи тому напрямку економічної думки, завжди виступає в ролі об'єктивного підґрунтя для аналізу економічних процесів, виконуючи тим самим загальну методологічну функцію процесу пізнання.

Надзвичайно складна сутність грошей не дала змоги світовій економічній думці дати однозначне і достатньо повне їх визначення на понятійному рівні. Сучасна західна грошова теорія обмежилась визначенням сутності грошей як всього того, що використовується як гроші. У цьому визначенні проглядається спроба охопити всі можливі призначення, форми прояву і сфери використання грошей, але навряд чи в ньому є відповідь на питання, що таке гроші. Представники іншої економічної школи, що має своїми витоками трудову теорію вартості, визначають сутність грошей виходячи лише з їх місця в товарному обміні. З цих позицій гроші є специфічним товаром, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто як загальний еквівалент. Це визначення має той недолік, що не враховує такого важливого призначення грошей, як обслуговування потреб нагромадження вартості. З цього погляду друге визначення видається вужчим, недостатньо повним порівняно з першим.

Усунути недоліки цих двох визначень грошей спробували прибічники так званого портфельного підходу до вивчення грошей. Вони використали умовний портфель активів окремого економічного суб'єкта, в якому всі активи розмістили в міру зниження їх ліквідності, тобто здатності до обміну.

На першому місці в портфелі розміщена готівка, оскільки вона має найвищу абсолютну ліквідність, і тому ні в кого не виникає сумніву, що це - гроші. На другому місці розміщені вклади до запитання та карткові, які мають хоч і високу ліквідність, проте нижчу, ніж готівка. На третьому місці розміщені строкові вклади, які мають ще нижчу ліквідність, за що їх називають квазігроші. Ще нижчу ліквідність має наступний актив - облігації, в якому є елементи з достатньою ліквідністю, а є й з украй низькою. Тому в одних країнах перші з них вважають ще грошима, а другі - ні, а в інших країнах усі облігації вже не вважають грошима.

За портфельного підходу визначення грошей охоплює їх призначення як засобу обігу та платежу, так і засобу нагромадження вартості і тому є

достатньо повним і більш прийнятним, ніж перші два. Проте і це визначення має істотний недолік - не дає можливості провести чітку межу між грошима (грошовими активами) і негрошима (негрошовими активами), унаслідок чого поряд з поняттям «гроші» з'являється поняття «квазігроші», маса їх визначається багатьма показниками, які різняться між собою ступенем ліквідності.

Більш детально зупинимось на сутності грошей як загального еквівалента, оскільки в цьому статусі вони повинні мати найвищу ліквідність.

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Природа грошей як загального еквівалента визначається передусім їх походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного виділення з безлічі товарів одного, найбільш придатного за своїми фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й після завершення формування грошей як самостійного економічного явища носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони визначали також товарну природу самих грошей, суспільну роль яких виконували нібито за сумісництвом.

Так, золото, ставши монопольним носієм грошової суті, набуло подвійного існування - як звичайний товар і як гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так і в міновій вартості.

Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для заміщення грошей-золота грошима-знаками.

Згодом гроші стають абсолютним уособленням мінової вартості, сформованої в обігу, а не запозиченої від грошового товару. Можливість формування такої вартості грошей створила основу для відокремлення явища грошей від конкретного товарного носія, для виникнення грошей, не пов'язаних з будь-якою натурально-речовою формою, наприклад депозитні гроші, електронні гроші.

Застосування грошей для обслуговування процесів нагромадження вартості та її продуктивного використання (інвестування) істотно змінило їх суспільне призначення. З простого засобу обігу, що обслуговував обмін товарів, вони перетворилися в носія самозростаючої вартості, тобто у форму капіталу. Вони стали широко обслуговувати нагромадження вартості, використання її для фінансування розвитку виробництва, формування на цій основі маси позичкового капіталу та його руху. Забезпечення самозростання вартості стало пріоритетною ціллю руху грошей у процесі відтворення, яка істотно впливає на інтереси економічних суб'єктів, на їх взаємовідносини.

При застосуванні у сфері інвестування гроші стають носієм капіталу, у зв'язку з чим виникає необхідність розрізняти «гроші як гроші» і «гроші як капітал».

«Гроші як гроші» використовуються переважно для реалізації наявної споживної вартості, тобто їх цільове призначення обмежується посередництвом в обміні.

«Гроші як капітал» використовуються для забезпечення зростання наявної вартості. Для цього виготовлену вартість потрібно реалізувати, нагромадити та використати так, щоб її не тільки зберегти, а й збільшити. Це можливо лише за умови, що гроші використовуються для формування промислового чи торговельного капіталу або як позичковий капітал. В усіх цих випадках цільове призначення грошей значно розширюється, розвиваються їх нові функціональні форми, зокрема засіб нагромадження і засіб платежу, істотно зростає роль грошей в економічному житті суспільства.

Набуття грошима однієї з форм руху капіталу не означає, що вони перестали використовуватися як гроші.

Функціонуючи як капітал, гроші продовжують виконувати свої традиційні функції міри вартості і засобу обігу, які разом конституюють явище грошей. Тому відмінності між «грошима як грошика» і «грошима як капіталом» досить умовні і визначаються переважно призначенням грошей при їх використанні економічними суб'єктами. Гроші є власне грошима насамперед при їх витрачанні на особисте споживання, оскільки забезпечують купівлю товарів та послуг.

Гроші стають капіталом переважно при їх нагромадженні, зберіганні та продажу на грошовому ринку, оскільки це дає власнику грошей додатковий дохід у вигляді процента.

При обслуговуванні виробничого споживання гроші одночасно є власне грошима і капіталом, оскільки сприяють реалізації товару та одержанню прибутку.

Найвиразніше «гроші як капітал» виявляють себе в межах кругообороту капіталу окремого підприємства. Наявна у нього сума грошей (на банківських рахунках, у касах) є одночасно частиною оборотнього капіталу підприємства і масою ліквідності, що забезпечує його поточну платоспроможність. Збільшення цієї суми одночасно збільшує оборотний капітал підприємства, тобто масу наявних ресурсів, його ліквідність, робить підприємство економічно могутнішим.

У межах всієї економіки наявна сума грошей характеризує лише масу її ліквідності і не є частиною обсягу реального капіталу. Зростання цієї суми зумовлює лише поліпшення ліквідності економіки, зростання рівня її монетизації, проте обсяг реального капіталу від цього не збільшується.

Якщо зростання загальної маси грошей буде надмірним, це призведе лише до їх знецінення.

1.2 Функції грошей та їх взаємозв'язок

гроші ринковий економіка

Сучасні наукові дослідження на основі положень, що стосуються функцій грошей, проводяться багатьма вченими, але, як правило, здійснюються вони в межах відомих сьогодні функцій грошей. Необхідно зауважити, що у процесі економічного розвитку та змін у наукових підходах до визначення суті грошей має відбуватися не лише модифікація наявних функцій, а й поява принципово нових. Тому поряд із класичними функціями грошей розглядаються нові. Функція сучасних грошей - це сукупність форм руху грошей у їх взаємозв'язку з обігом товарів, капіталу і кредиту. Розглянемо функції грошей, насамперед: - функцію міри вартості. Сутність функції грошей як міри вартості полягає у тому, що вартість усіх товарів вимірюється за допомогою грошей, набуваючи форми ціни. Функція міри вартості виражає відносини товару до грошей як до загального еквівалента. Отже, функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно пов'язане з категорією ціна, що є грошовим виразом вартості товару. Ціна залежить, з одного боку, від вартості товару, з іншого - від вартості самих грошей. Вартість товару може бути незмінною, але за умови зменшення вартості грошей ціни на товари зростатимуть. Тобто, спостерігається обернено пропорційна залежність між ціною та вартістю грошової одиниці. Для порівняння цін різних за вартістю товарів необхідно звести їх до одного масштабу, тобто виразити їх в однакових грошових одиницях. Масштабом цін у металевому обігу називається законодавчо фіксована вагова кількість грошового металу (наприклад золота або срібла), прийнятого у певній країні за грошову одиницю. Як зазначалось вище, на перших етапах економічного розвитку, масштаб цін збігався з їх ваговим вмістом, але у процесі розвитку грошових відносин він почав відокремлюватися від безпосереднього вагового вмісту. Основними чинниками цього відхилення можна вважати: зношення і псування монет, зменшення їх вагового вмісту державною владою, перехід від менш цінних до більш цінних металів, з яких карбувалися монети З появою розмінних на золото паперових грошей, масштаб цін зберігав своє призначення. На основі масштабу цін порівнювались національні грошові одиниці, відповідно встановлювались валютні курси. - Функція грошей як засобу обігу. В економічній науці доведено, що головна цільова установка функції грошей як засобу обігу складається у безпосередньому обміні грошей на товари, а неодмінна умова такого обміну - це постійна наявність необхідної маси готівкових грошей в обігу. Функція засобу обігу здійснюється через платежі готівковими грошима за товари в момент їх купівлі. Тобто цю функцію можуть виконувати лише гроші, що реально існують. Для того, щоб бути засобом обігу, гроші повинні мати загальне визначення суб'єктів ринку. Йдеться про суспільне визначення здатності грошей виконувати функції посередника обміну товарів. А це можливо тільки за умови що вартість грошей (купівельна спроможність) залишається відносно стабільною. Тобто суб'єкти ринку беруть гроші в обмін на товари чи послуги, оскільки переконані, що в будь-який момент зможуть обміняти їх на еквівалентні матеріальні блага. І навпаки, зменшення грошей викликає у суб'єктів ринку недовіру до їх купівельної спроможності та бажання швидше обміняти їх на товари. Механізм взаємодії функцій міри вартості і засобу обігу. Обидві функції грошей - міри вартості і засобу обігу - органічно взаємозв'язані. Саме ці основні функції обумовлюють сутність грошей. Ідеальна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу. Цінова політика вартості товару здійснюється на основні функції міри вартості до процесу його реалізації. Ціна встановлюється ще до обміну товарів. Однак її номінальне визначення не має нічого спільного з дійсним продажем. Ціна є необхідною передумовою реального обміну: вона реалізує себе в ньому лише в кінцевому підсумку. Органічно доповнюючи одна одну, вони реалізують подвійну природу грошей - їх призначення виконувати в товарному світі роль загального вартісного еквівалента і водночас бути технічним інструментарієм обміну товарів. * Функція грошей як засобу платежу виникла саме у зв'язку з розвитком кредитних відносин у товарному господарстві. Цю функцію гроші виконують у разі, коли товар продається у кредит, що пов'язано з неоднаковими умовами виробництва і реалізацією товарів, різною тривалістю їх виробництва й обігу, сезонним характером виробництва, що створює нестачу додаткових коштів у суб'єкта господарювання. В результаті виникає необхідність купівлі-продажу з відстрочкою платежу, тобто у кредит. До грошей у функції засобу платежу ринок висуває одну з основних вимог - сталість. Гроші виявляються у цій функції до'сить гостро, тому що діє фактор часу. Якщо кредитор надасть кредит на довгостроковий термін, і за цей час гроші знецінюються, то він не поверне позиченої вартості й зазнає збитків. Щоб уникнути цього необхідно використовувати плаваючі процентні ставки відповідно до знецінених грошей, що у свою чергу негативно впливає на стан кредитного ринку в державі. Крім того, існує ймовірність загрози неплатежу. Оскільки в умовах розвинутого товарного господарства гроші у цій функції пов'язують між собою велику кількість суб'єктів господарювання, майже кожний з яких купує товари у кредит, розрив у одній із ланок платіжного ланцюга призводить до руйнування всього ланцюга боргових зобов'язань, що в широких масштабах може спричинити грошово-кредитну кризу. Механізм взаємодії функцій грошей як засобу платежу і засобу обігу. Функція грошей як засобу платежу за змістом є продовженням функції засобу обміну і з'явилася вона пізніше, на вищих етапах розвитку товарно-грошових відносин. Грошей не можна уявити без функції міри вартості і засобу обігу, тоді як без функції засобу платежу вони логічно можуть існувати. Гроші як засіб платежу, як і засіб обігу, передаються від одного суб'єкта відносин до іншого, тобто здійснюють обіг. Тому коли мова йде про грошовий обіг, то найчастіше мається на увазі функціонування їх і як засобу обігу, і як засобу платежу. Відповідно і загальна маса грошей в обігу включає їх кількість в обох цих функціях. Вимоги закону грошового обігу поширюються на загальну масу грошей, тобто на обидві їх функції > Функція грошей як засобу нагромадження. Гроші виступають загальним еквівалентом, тобто, забезпечуючи власнику отримання будь-якого товару, стають загальним втіленням багатства. Тому в учасників ринку виникає прагнення до їх накопичення. Для створення скарбів гроші вилучають з обігу, тобто акт купівлі-продажу переривається. У цьому разі продаж товарів здійснюється не за рахунок купівлі, а заради придбання самих грошей, тобто гроші вже не є посередниками в обміні (Т-Г-Т), а стають метою продажу. У докапіталістичних формаціях багатство нагромаджувалось у вигляді скарбів, які зберігались у скринях. Таке нагромадження грошей мало лише одну визначальну ціль - зберігання вартості. У капіталістичному товарному виробництві вільні грошові активи не зберігаються вже як скарби, а розміщуються у банках на депозитах, вкладаються у цінні папери, що забезпечувало їх власникам додатковий прибуток у вигляді позичкового проценту і дивідендів. Відтак скарб поступово перетворюється у цілеспрямоване нагромадження грошей як збереження вартості для розширеного відтворення. Окремі приватні особи накопичують золото у вигляді зливків, ювілейних монет, прикрас, купуючи його на ринку в обмін на національну валюту. Мета такого накопичення - застрахувати себе від знецінення національної грошової одиниці. Виконання грошима функції засобу нагромадження є важливою передумовою розвитку кредитних відносин, за допомогою яких стає можливим використання тимчасово вільних коштів, що утворюються у різних сферах господарства і серед населення, для надання їх у позику суб'єктам господарювання інших галузей та окремим кредиторам. Механізм взаємодії функції грошей як засобу нагромадження з функцією міри вартості. Як було зазначено вище, реалізувати себе в ролі засобу нагромадження гроші можуть лише за умови, коли вони є стійкими і стабільними. Визначений аспект реалізації грошей як засобу нагромаджування висвітлює їх взаємозв'язок із функцією міри вартості. Як і у функції міри вартості, гроші криють у собі можливість реалізації їх соціального призначення - виконання ролі загального еквівалента та абсолютно ліквідного товару. > Функція світових грошей. Цільове призначення функції світових грошей полягає у забезпеченні міжнародних розрахунків і руху капіталів між країнами. Функція світових грошей зумовлена поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою світового ринку. Світові гроші мають трояке призначення: - міжнародного платіжного засобу, - міжнародного купівельного засобу, - формою матеріалізації суспільного багатства. В ролі міжнародного платіжного засобу гроші виступають у розрахунках за міжнародними балансами. Як міжнародний купівельний засіб використовується у безпосередній купівлі товарів за кордоном і сплаті їх готівкою, наприклад, у випадку неврожаю - закупівля зерна, цукру. В ролі матеріалізації суспільного багатства світові гроші використовуються під час надання позик або субсидій однією країною іншій або у разі виплати репарацій країні-переможниці країною, що переможена. В такому випадку відбувається переміщення частини багатства від однієї держави до іншої у грошовій формі Вихід окремих національних грошових одиниць на світову арену є результатом гострої конкурентної боротьби між ними. Дослідження західних економістів пропонують класифікацію валют за ступенем їх інтернаціоналізації. Відповідно до цієї класифікації, національна валюта перетворюється із внутрішньому світову, коли вона починає виконувати одну чи декілька функцій грошей (міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження) за межами країни емітенту. Наступний ступінь валютної ієрархії: ключова валюта - виконує ряд функцій грошей у значних масштабах за кордоном («резервна валюта» - вказує на використання валюти в офіційних резервах інших країн); провідна валюта - застосовується у зовнішньоторговельних і валютообмінних операціях, де для кожної із сторін вона не є національною; домінуюча валюта - виконує в міжнародному обігу більшість функцій грошей у значно більшому обсязі, ніж інші ключові валюти. Механізм взаємодії функції грошей як світових грошей і всіх попередніх функцій. Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Таким чином, світові гроші - це комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку. Світові гроші проявляються у взаємодії з такою функцією, як міра вартості, оскільки національні ціни жодної країни не можуть повністю задовольняти потреби світового ринку і на ньому формується своя система цін. Також світові гроші виконують функцію засобу платежу, коли використовуються для погашення боргів на міжнародному рівні, банківських та фінансових позичок. У разі оплати репарацій, надання грошових позичок чи допомоги, а також вивезення грошей емігрантами світові гроші переміщаються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, таким чином, вони забезпечують перенесення багатства. Світові гроші виконують також функцію засобу обігу, коли вони витрачаються для купівлі товарів чи послуг, і замість їх певної суми, що вивозиться, у країну ввозиться еквівалентна товарна вартість (наприклад, у випадках надзвичайних подій - стихійного лиха, неврожаю). Необхідно зауважити, що у процесі економічного розвитку та змін у підходах в різних наукових школах стосовно поняття економічної суті грошей має відбуватися не лише модифікація основних п'яти функцій грошей, які були раніше розглянуті, а й поява принципово нових. Сучасний розвиток економіки, її інформаційний характер та нові підходи до суті грошей через призму фінансової науки, де гроші розглядаються як основний предмет дослідження, на думку доктора економічних наук Дяченко Я.Я., дають підставу для появи та обґрунтування нової функції грошей - інформаційної [7, с. 5]. * Інформаційна функція - це функція грошей, в якій вони виступають як засіб інформаційного забезпечення розвитку економіки як на макрорівні, так і на рівні суб'єкта господарювання й окремої особи. Наприклад, професор Б.С. Івасів не виділяє інформаційну функцію грошей як окрему функцію, але в ракурсі функції «міри вартості» підкреслює, що за допомогою грошей можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро - та макрорівні, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива належна їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни. Тобто у цьому випадку ми бачимо поєднання функції виміру вартості з інформаційною, але у разі оцінки ринків, аналізу грошових потоків та фінансового стану підприємств використання грошей через відоме нам поняття «засіб виміру вартості» обмежене. Інформаційна функція грошей дає можливість не лише оцінювати реальний стан економіки окремих господарств країни, а й прогнозувати економічний і соціальний розвиток держави, планувати роботу підприємств та окремої особи в умовах невизначеності. У разі об'єднання ринків за допомогою сучасної банківської системи гроші стають світовим інформаційним інструментом. Необхідно також підкреслити, що інформаційна функція не може існувати окремо, без взаємозв'язку з іншими функціями грошей, що досліджувались раніше. Усі наведені функції грошей є проявом єдиної сутності грошей як загального еквівалента товарів та послуг, перебувають в тісному зв'язку та єдності. Логічно та історично кожна наступна функція є результатом розвитку попередніх.

1.3 Роль грошей в розвитку економіки

Роль грошей тісно пов'язана з їх функціями. Якщо функція грошей - це їх конкретна «робота» щодо обслуговування руху вартості на певному етапі процесу відтворення, то роль грошей - кінцевий результат цієї «роботи», її наслідок для суспільства.

У проблемі ролі грошей у розвитку економіки можна розрізняти якісний і кількісний аспекти.

В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що сама їх наявність, саме грошове середовище, в якому діють економічні агенти, позитивно впливає на розвиток суспільного виробництва.

По-перше, знімаються фізичні межі виробництва, що визначаються особистими потребами самих виробників. Виробляти можна стільки, скільки вдасться реалізувати, а надлишок вартості можна зберігати в грошовій формі чи перетворити в позичковий капітал.

По-друге, реалізація вироблених продуктів за гроші, замість бартеру, значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до споживачів.

Суспільство одержує значну економію на реалізаційних витратах, скорочуються потреби в обіговому капіталі, краще задовольняються потреби споживачів.

По-третє, завдяки грошам ринок набуває загального характеру, його механізм стає могутнім важелем економічного прогресу, передусім завдяки конкуренції, стимулюванню ефективного виробництва та економного споживання - виробничого, державного, особистого.

Гроші в умовах ринкової економіки стають носієм позичкового капіталу.

Через механізм його руху, зокрема через банки та ринок цінних паперів, формування якого зумовлюється перетворенням грошей у капітал, відкриваються можливості узгодити індивідуальні та колективні інтереси виробників, дещо згладити суперечності між соціальними класами та групами суспільства, забезпечити більшу рівномірність і збалансованість процесу розширеного відтворення.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси, зокрема на результати діяльності економічних агентів як виробників і як споживачів. Цю можливість широко використовують усі держави з ринковою економікою для регулювання економічного життя в країні. Збільшуючи чи зменшуючи масу грошей в обороті, центральні банки, які діють від імені своїх держав, забезпечують зміну таких економічних інструментів, як платоспроможний попит, ціни, процент, валютний курс, курс цінних паперів тощо. Завдяки цьому забезпечується вплив на такі вирішальні економічні процеси, як інвестиції, зростання виробництва, зайнятість, розвиток експорту й імпорту та їх збалансування тощо.

Еволюція ролі грошей в економіці України. У міру поглиблення ринкової трансформації економіки України помітно зростає роль грошей в її розвитку. Поступово українська гривня перетворилась у справді загальний еквівалент, у «головну діючу особу» на ринку. Кожний, хто має гроші, може вільно купити будь-який потрібний товар на внутрішньому ринку. Це істотно підвищило заінтересованість економічних суб'єктів у тому, щоб більше заробляти грошей і економніше їх витрачати. Стало значно легше капіталізувати гроші, вклавши їх у цінні папери та банківські депозити.

Запровадження часткової конвертованості гривні істотно підвищило роль грошей у розвитку зовнішньоекономічних відносин, в інтеграції економіки України у світову економіку. Грошово-кредитна політика зайняла ключове місце в механізмі державного регулювання економіки. Динаміка цін стала відчутно реагувати на регулюючі заходи Національного банку України в грошовій сфері.

Проте ці позитивні зрушення в підвищенні ролі грошей поки що не дали відчутних результатів у розвитку суспільного виробництва, яке близько дев'яти років перебувало у стані хронічної кризи. Це зумовлено передусім уповільненістю, непослідовністю переведення економіки на ринкові засади, надмірним адміністративним втручанням держави в економічне життя, а також слабкістю самого грошового механізму, зокрема банківської системи, високою інфляцією. Тому економічні суб'єкти недостатньо результативно реагують на стимулюючі імпульси, які надходять з боку грошей, не виявляють належної заінтересованості в інвестуванні виробництва, у капіталізації доходів, у розвитку товарно-грошових відносин. Вони нерідко віддають перевагу натуральним формам економічних відносин (бартеру), «тіньовим» методам господарювання, переведенню вільного фінансового капіталу за кордон, конвертації заощаджень в іноземну валюту тощо. Ці процеси істотно стримують позитивний вплив ринкових перетворень та грошей на розвиток економіки.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою не тільки свідчить про величезну роль грошей, а й показує основні напрями успішного використання їх у трансформаційній економіці нашої країни.

По-перше, це максимальне переведення на ринкові засади всіх сфер економічних відносин. Грошова форма повинна реально опосередковувати всі процеси розширеного відтворення, забезпечувати здійснення їх на еквівалентній основі. На принципах еквівалентності, самофінансування, самодостатності повинна ґрунтуватися діяльність не тільки виробничих підприємств, а й економічних суб'єктів сфери науки, освіти, охорони здоров'я тощо.

По-друге, переорієнтація цілей економічної, у тому числі грошової, політики із забезпечення інтересів центру на інтереси безпосереднього виробника, окремих колективів, регіонів тощо. Тільки за цієї умови можна буде ефективно використати грошові інструменти для стимулювання суспільного виробництва, а отже і для забезпечення економічних інтересів центру.

По-третє, забезпечення вільної, гарантованої капіталізації грошових доходів усіх суб'єктів економічних відносин усіма методами, сумісними з нашими соціальними пріоритетами. Це сприятиме зростанню інвестицій, згортанню тіньової економіки, зміцненню банківської системи.

По-четверте, оздоровлення грошового обігу, забезпечення високої, сталої вартості грошової одиниці. Без цього неможливо відновити роль грошей у міновому процесі, витіснити бартерні операції з ринку, а отже, забезпечити їх належну роль у розвитку економіки в цілому.

У міру подальшої трансформації економіки України в ринковому напрямку, розвитку банківської системи, формування ринків цінних паперів, кредитного та валютного ринків, оздоровлення державних фінансів і національних грошей, послаблення кризових явищ в економіці роль грошей в економічному житті України неухильно зростатиме.

2. Аналіз грошової системи України

2.1 Склад та структура грошової системи України, характеристика її окремих елементів

Перед тим, як перейти до аналізу структури та складу грошової системи України, варто дати визначення саме терміну «грошова система». Отже, Грошова система - це форма організації грошового обороту в країні, установлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів. З огляду на те, що організація грошового обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є одним з основних завдань банківської системи, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни. Грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання. Разом з тим у грошових системах різних країн є багато спільного. Це виявляється насамперед у однотипності методів регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів регулювання грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на ринкових засадах. Коли економічний розвиток забезпечив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою досить одностайно відмовилися від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни так само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.

При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна виділити кілька окремих елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований. У цьому зв'язку в грошовій системі України можна виділити такі елементи: - найменування грошової одиниці;

- масштаб цін;

- види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

- регламентація безготівкових грошових розрахунків;

- регламентація готівкового грошового обороту;

- регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;

- регламентація режиму банківського процесу;

- державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

Найменування грошової одиниці, як правило, пов'язується з історією країни. Коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни. Так, зокрема, учинила й Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі - високорозвинутої держави, яка існувала на території сучасної України в Х-ХІ ст. Тим самим проведена своєрідна лінія зв'язку між сучасною і колишньою українськими державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.

Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці даної країни. В епоху, коли гроші мали натурально-речову форму, зокрема золота та срібла, масштаб цін установлювався державою шляхом визначення вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Визначена таким чином величина грошової одиниці була важливим елементом системи ціноутворення. Адже купівельна спроможність таких грошей не могла істотно відхилятися від вартості їх офіційного металевого вмісту. Тому, змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень цін.

Про наявність масштабу цін і сьогодні свідчать істотні відмінності в рівнях цін на одні й ті самі товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Це є прямим свідченням того, що ціни визначені в різних масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини. Більше того, ціни в одній і тій самій грошовій одиниці можуть істотно змінюватися, якщо остання знецінюється, тобто зменшується її величина як масштаб цін.

У більшості випадків масштаб цін у сучасних умовах змінюється стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці.

Для зручності користування грошова одиниця поділяється на певну кількість частин, як правило, на 100. Закон визначає міру точного поділу та назву кожної частини. Так, гривня України ділиться на 100 частин, які називаються копійками.

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Забороняється також використання у межах країни іноземних грошових знаків як платіжних засобів, оскільки це ускладнює забезпечення національних грошей.

Якщо ж чинне законодавство дозволяє обіг небанківських платіжних засобів, наприклад векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу, відповідальність емітентів цих засобів та механізм реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення.

Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган. Таким органом в Україні є Центральний Банк. За цих умов грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виняткових випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). У такому разі грошові знаки називаються казначейськими білетами. Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії - порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

Емісія казначейських білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних витрат і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних фінансів.

Щоб зняти будь-які перепони щодо своєчасного та повного покриття бюджетних витрат, емісійне право надається безпосередньо державному казначейству, яке вільно використовує це право в межах затвердженого бюджетного дефіциту. У цьому полягає перевага механізму казначейської емісії.

Проте за цією їх перевагою криється велика загроза для всієї грошової системи. По-перше, вільне розпорядження емісійним доходом провокує урядові структури на нарощування бюджетних витрат. По-друге, казначейська емісія не має в собі передумов для вилучення з обігу випущених грошових знаків, оскільки бюджетні витрати здійснюються безповоротно і нееквівалентно. Тому така емісія рано чи пізно неминуче призводить до гіперінфляції.

Емісія банківських білетів використовується для кредитування центральним банком комерційних банків та урядових структур.

У першому випадку емітовані банкноти спрямовуються в реальний економічний оборот, що створює передумови для їх повернення до емітента через погашення позичок та запобігає зайвому накопиченню банкнот в обігу. У другому випадку емітовані банкноти використовуються для покриття бюджетних витрат. Але оскільки урядові структури одержали їх від центрального банку на кредитних засадах, вони повинні так вести своє фінансове господарство, щоб повернути одержані кредити і не допустити осідання зайвої маси грошових знаків в обігу та їх знецінення. Однак цей механізм працюватиме успішно лише за умови, що уряд насправді повертатиме центральному банку одержані позички. Якщо цього не буде, то емітовані центральним банком банкноти перетворяться, по суті, у звичайні казначейські білети і неминуче знеціняться. Про це свідчить емісійний досвід Національного банку України в 1992-1993 рр. Хоч емісійне право зберігалося виключно за НБУ і він емітував карбованці формально на кредитній основі, проте переважна частина його емісії спрямовувалася безпосередньо на покриття бюджетного дефіциту, назад не поверталася і списувалася на збільшення державного боргу. Як наслідок, емітовані НБУ грошові знаки зазнали безпрецедентного для мирних умов знецінення - понад 10 000% лише за один 1993 р. Починаючи з 1994 р. в Україні проводиться велика кропітка робота з переведення емісії банківських білетів НБУ виключно на кредитну основу. Особливе місце в грошовій готівці займає розмінна монета. За характером емісії вона звичайно належить до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Вона відіграє допоміжну роль відносно основної валюти - забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується чи взагалі відпадає.

Крім видів грошових знаків, законодавство держави визначає також їх купюрність. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети насамперед створює значні зручності учасникам платіжного обороту. Водночас висока частка великих купюр забезпечує економію на друкуванні грошових знаків. Проте наявність великих купюр робить готівку вразливішою для фальшування, зручнішою для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Якраз з цієї причини держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.

В Україні після грошової реформи 1996 р. в обіг випускаються банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 гривень, а також розмінна монета 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок, 1 гривня.

Сучасні висококомп'ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму й обслуговувати грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Тому в грошових системах все більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошового обороту. Безготівковий оборот грошей здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи. Це полегшує регулювання і контроль за законністю платіжних операцій, створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів та інтересів учасників грошового обороту.

Разом з тим депозитна форма не захищає гроші від знецінення. Адже безпосередньо відповідальність за забезпечення депозитних грошей несе той банк, в якому відкриті рахунки. А банки, як відомо, мають схильність до банкрутства, що призводить до повної чи часткової втрати вкладниками своїх коштів. Навіть у високорозвинутих країнах щорічно банкрутують десятки банків, не кажучи вже про молоді країни, в яких банківські системи тільки формуються.

Депозитні гроші приводяться в рух командами, які надходять у банки ззовні у паперовій чи електронній формі. Це відкриває можливості для несанкціонованого втручання у використання депозитних грошей як з боку працівників банків, так і третіх осіб. Світова банківська практика знає приклади втручання посторонніх у комп'ютерні мережі, коли були викрадені величезні кошти. Короткий за терміном досвід молодих незалежних країн, зокрема Росії та України, свідчить про широкі можливості розкрадання депозитних грошей за допомогою фальшивих паперових носіїв банківської інформації (фальшивих авізо, чеків), а також про несанкціоноване використання самими банками депозитних коштів до того, як вони надійдуть на рахунки їх власників (так зване «прокручування грошей»). Тому для власників депозитних грошей та банків потенційно існує не менша загроза їх втрати, ніж для власників готівки. Нейтралізувати цю загрозу можливо шляхом законодавчого урегулювання всіх цих питань на рівні грошової системи. Зокрема законодавством держави та нормативними актами центрального банку вирішуються такі питання формування та використання депозитних грошей: - створення системи страхування банківських вкладів юридичних і фізичних осіб;

- запровадження зберігання комерційними банками своїх резервів на рахунках у центральному банку з нормуванням залишку коштів на цих рахунках;

- створення системи міжбанківських розрахунків, що підлягає контролю з боку центрального банку;

- регламентація принципів організації безготівкових розрахунків між економічними суб'єктами;

- визначення режиму використання грошових коштів, що зберігаються на банківських рахунках (на повний розсуд власника; за певною черговістю - хронологічною чи визначеною державою тощо);

- визначення форм розрахунків, стандартів документів та порядку документообігу;

- визначення режиму відповідальності сторін за порушення платіжних зобов'язань;

- установлення нормативного строку для виконання банками операцій за рахунком клієнтів і відповідальності банків за порушення цих норм;

- механізм захисту банківських комп'ютерних мереж від несанкціонованого втручання тощо.

Якщо всі ці питання в країні законодавчо врегульовані та практично вирішені, депозитні гроші та безготівкові розрахунки будуть з найбільшою ефективністю обслуговувати інтереси суспільства в цілому та окремих економічних суб'єктів.

Зважаючи на вказані обставини, держави не обмежуються технічними заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і контролю операцій з готівкою. Хоч ці заходи певною мірою обмежують право власності особи на її грошові кошти, законодавство змушене йти на такі обмеження. В Україні, зокрема, зараз діють такі регламентуючі вимоги щодо операцій з готівкою:

- суб'єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати платежі готівкою на невеликі суми, пов'язані переважно з формуванням та витрачанням грошових доходів населення;

- усі клієнти банків юридичні особи можуть тримати у своїх касах готівку лише в межах ліміту, установленого банком відповідно до визначених НБУ правил;

- суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані здавати одержану готівкову виручку на свої рахунки в банках; на власні потреби можуть витрачати частину виручки в межах ліміту, установленого обслуговуючим банком відповідно до правил, визначених НБУ;

- при одержанні готівкових коштів зі своїх рахунків у банках юридичні особи повинні вказувати, на які цілі вони їх одержують, та зазначати суми по кожній цілі;

- витрачати одержану в банку готівку юридичні особи зобов'язані відповідно до вказаних цілей та обсягів.

В Україні ведеться активна боротьба з фальшуванням грошових знаків. Українська валюта має високий рівень захисту. Касові центри банків забезпечуються пристроями для визначення фальшивих знаків, ведеться відповідна підготовка касових працівників. Активізуються зусилля щодо розкриття злочинних груп, які займаються підробленням грошових знаків. Так молода грошова система України формує всі засоби захисту своїх національних грошей.

Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями - надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти. Важливим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку є регламентація режиму банківського процента. Вона забезпечує регулювання ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на їх масу в обороті, а отже - на сталість грошей.

Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують у процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб'єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками вказаної функції. Кожна держава покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією та Законом «Про Національний банк України».

Інші органи державного управління економікою - Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ.

Грошова система забезпечує правову та організаційну базу для розроблення та реалізації грошовокредитної політики в країні.З цього погляду її можна розглядати як продукт функціонування грошової системи. Тому успішна реалізація цілей монетарної політики є одночасно свідченням ефективного функціонування грошової системи. І навпаки, не можна вважати ефективною грошову систему, якщо в країні проводиться не досить виважена монетарна політика, що не забезпечує надійного регулювання грошової маси (пропозиції грошей)і належної стабільності грошей.

2.2 Виконання функції грошей сучасними функціональними формами грошей

Можливість утворення й розвитку функціональних форм закладена в самій сутності грошей, природі їх функцій. Ця можливість обумовлена багатоплановістю грошових відносин, тим, що гроші виконують, з одного боку, суспільну функцію загального еквівалента вартості, а з іншого - є технічним апаратом, що обслуговує той чи інший аспект товарного обміну.

Функціональні форми є похідними від грошових функцій і являють собою їх реальне втілення. Вони виступають як форма реалізації цих функцій в умовах структурно розвинених товарних відносин. Маючи відносну самостійність, форми грошей характеризуються власною сукупністю функціональних проявів. У цьому реалізується розподіл обов'язків між різними їх елементами в загальній системі грошових відносин. Проте окремі функціональні форми грошей не автономні. Вони є лише структурними ланками цієї системи грошових відносин, де кожна окремо взята функціональна форма неспроможна повністю виразити всю сукупність грошових відносин.

Різні види грошових форм поєднуються у певні агрегати. Грошовий агрегат - це встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне групування грошових форм. Під ліквідністю розуміється можливість використання певного активу в ролі засобу обігу (чи платежу) і одночасно його здатність зберігати свою вартість. Саме єдність цих двох властивостей є істотною для розуміння ліквідності. Недостатність визначення ліквідності лише як здатності якогось активу виконувати функцію засобу обігу (чи дехто пише про здатність швидко перетворюватись на готівку) добре помітна в умовах високої інфляції, коли окремим платіжним засобам (а іноді справа доходить і до продуктів) починають віддавати перевагу перед знеціненими кредитно-паперовими грішми.

Поняття «грошовий агрегат» досить точно відбиває сутність явища. Багато з йог складових (наприклад, чек, сертифікат чи кредитна картка) нині не можуть самі по собі розцінюватись як гроші, але вони виконують якусь із функцій або підфункцій грошей, відіграють їх роль, залучаються і агрегуються грішми у свій рух як власні елементи.

Кількість агрегатів, що використовуються в статистичній практиці окремих країн, неоднакова. Це зумовлено істотними відмінностями за складом і обсягом грошової маси, що розглядається як гроші у національній практиці. Так, у Німеччині грошових агрегатів 3, у США - 4, в Англії - 5. У статистичній практиці України визначаються і використовуються 4 грошових агрегати для аналізу і регулювання грошової маси. Це агрегати М0; М1; М2; М3.

Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банком. Це готівка грошей, наявна у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка грошей, що знаходиться в касах банків, сюди не відноситься. Цей агрегат є найбільш ліквідним. Його структурними елементами є: - монети, що їх карбують державні установи;

- скарбничі білети, що є казначейськими зобов'язаннями, випуск яких пов'язаний з фінансуванням дефіциту державного бюджету (ця форма грошей нині в Україні не використовується);