Сутність лізингу, його види та функції. Банковський лізинг

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Сьогодні в Україні існує велика потреба у оновленні матеріальної бази та модернізації, розширенні основних фондів вітчизняних підприємств. У зв'язку з цим набуває особливого значення пошук методів, що сприяли б цьому процесові. Одним з найбільш ефективних таких методів в Україні може стати лізинг, зокрема банковський.

Пояснюється це тим, що на сьогодні саме банки є найбільш реальними господарюючими суб'єктами, обсяг кредитних ресурсів яких дозволяв би здійснювати успішне проведення лізингових операцій. Крім того, для банку існує ряд переваг форми лізингового кредитування від звичайного, наприклад, зменшення ризиків по цих операціях, розширення клієнтури банку і т.д.

При активному втіленні в практику лізинг внаслідок властивих йому можливостей може стати потужним імпульсом технічного переозброєння виробництва та структурної перебудови української економіки.

Ефективність лізингових угод полягає у інтенсифікації інвестиційного процесу, покращенні фінансового стану підприємств-лізингоодержувачів, прискоренні розвитку малого та середнього бізнесу.

Таке зміцнення виробничої бази, у свою чергу, стало б додатковим джерелом прибутків банківської сфери, слугуючи базою для розширення цих операцій та формуючи позитивну практику співробітництва фінансово-кредитних установ і підприємств. Крім того, операції лізингу могли б стати важливим джерелом надходження коштів на підприємства-виробники об'єктів лізингу, що теж мало б позитивний вплив на розвиток економіки, формування доходів бюджету, покращення загальної соціально-економічної ситуації в країні.



1. СУТНІСТЬ ЛІЗИНГУ, ЙОГО ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ. БАНКОВСЬКИЙ ЛІЗИНГ

1.1 Сутність лізингу. Суб'єкти та об'єкти лізингу

Причину існування лізингу коротко можна пояснити так: споживачі (підприємці) готові взяти основні засоби для здійснення свєї виробничої діяльності в оренду, бо не мають коштів на їх придбання і з певних причин не беруть кредиту, але це не влаштовує продавця. Саме тут і винакає потреба у лізингодавці, що купує ці основні засоби та здає їх у лізинг споживачеві.

Зпочатку треба відмітити, що сутність лізингу полягає у ряді складних відносин, що обумовлює існування у практиці декількох аспектів лізингу: фінансово-комерційного, правового та технічного. У більшості випадків під лізингом на практиці розуміють довгосторокову оренду машин, обладнання, транспортних засобів та споруд виробничого призначення. Більш точно економічний сенс лізингу виражає його визначення як комплексу майнових відносин, що складаються у зв'язку з передачею майна у тимчасове користування. Цей комплекс, крім власне договору лізингу, включає й інші договори: купівлі-продажу, найму, страхування тощо.

За визначенням, що дається у законі України “Про лізинг”, лізинг визначається як підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає у наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Треба зазначити, що лізинг являє собою складне та багатогранне явище. У ньому поєднуються операції купівлі-продажу, оренди, кредита та інвестування. Надаючи на певний строк елементи основного капіталу, їх власник у певний термін отримує їх назад (як правило, у тій же натурально-речовій формі) із виплатою комісійних: тобто є наявними принципи

строковості та повернення, а також платності. Тому лізинг відповідає кредитним відносинам.

Оскільки лізинг можна розглядати як передачу майна у тимчасове користування на умовах строковості, повернення та платності, він є схожим на товарний кредит у виробничі фонди.

В той же час за формою лізинг зовні є схожим на комерційний кредит, але є й суттєві різниці: при комерційному кредитуванні одночасно з передачею товарів у тимчасове користування, передається і право власності на них; при лізингу ж право користування майном відокремлено від права володіння ним. Лізингоодержувач набуває лише права користування об'єктом лізингу, за що здійснює лізингові платежі лизиннгодавцю. По закінченню стору лізингу об'єкт залишається у власності лізингодавця. У ряді випадків у лізинговому договорі може бути передбаченим право лізингоодержувача на придбання об'єкту після закінчення дії строку договору, (з відповідним переходом права власності). Комерційний кредит надається у товарній, а погашається у грошовій формах. При лізингу кредит також надається у товарній формі, але лізингові платежі можуть мати не тільки грошовий, але й компенсаційний характер, коли платіж буде здійснюватись у формі поставок продукції чи зустрічному наданні послуг. Комерційний кредит має короткостроковий характер. Класичний лізинг (у світовій практиці) як правило, має довгострокову основу.

З іншого боку, за формою, оскільки позичальник та кредитор оперують з капіталом не у грошовій, а у виробничій формі, то лізинг зовні є схожим також на інвестиції.

Від оренди лізинг відрізняється наявністю не двох, а як мінімум трьох сторін в угоді (суб'єктів лізингу ми розглянемо нище); на відміну від оренди, при лізингу має місце інвестування власних чи запозичених коштів- тобто спеціальне придбання об'єкту для здачі його в лізинг; відповідальність перед лізингодавцем за виявлені недоліки об'єкту лізингу лізингоодержувач несе лише тоді, коли він сам приймав участь у виборі продавця (постачальника) цього об'єкту. Деякі види лізингу (передусім фінансовий), ще більше відрізняються від оренди.

Розглянемо суб'єктів та об'єктів лізингу. Згідно до закону України “Про лізинг”, об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, засоби телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Щодо суб'єктів лізингу, то у тому ж законі сказано, що ними можуть бути:

Лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає у користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

Лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує у користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

продавець лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу. (Постачальник)

Лізингодавцем можуть виступати:

установа банку, у статуті якого передбачений даний виж діяльності;

фінансова лізингова компанія, створена спеціально для проведення

лізингових операцій і основною функцією якої є оплата майна, тобто фінансування угоди;

спеціалізована лізингова компанія, яка крім фінансування додатково бере на себе певний комплекс послуг нефінансового характеру;

будь-яка фірма чи підприємство, для якої лізинг - не профілююча, але й не заборонена статутом діяльність і в якої є достатні фінансові джерела для проведення лізингових операцій.

В залежності від конкретних умов кількість учасників угоди може збільшуватися чи скорочуватися. Крім перелічених трьох сторін у ряді випадків в угоді можуть приймати участь брокерські (посередницькі) фірми, трастові корпорації, фінансуючі установи та ін.

Склад учасників може скорочуватися, якщо постачальником та лізингодавцем виступає одна й та ж сама особа. У цьому випадку питаннями лізингу займаються філіальні лізингові компанії, що створюються виробниками для просування товарів на ринку, а також спеціальні підрозділи у складі підприємств-виробників.

1.2 Види, форми та функції лізингу

При розгляді видів лізингу ми будемо виходити з таких класифікаційних ознак: склад учасників угоди; тип переданого до експлуатації обладнання; ступінь його окупності; умови амортизації; об'єм обслуговування; сектор ринку, де проводяться операції; відношення до податкових та амортизаційних пільг; характер лізингових платежів.

В залежності від складу учасників розрізняють: прямий лізинг, прия кому власник майна самостійно здає об'єкт у лізинг (двостороння угода); та непрямий лізинг, коли передача майна відбувається через посередника. У даному випадку може мати місце класична трьохстороння угода або при дуже складних угодах - багатостороння з числом учасників від 4 до 6-7.

Частинним випадком прямого лізингу можна вважати зворотній лізинг, коли власник майна передає право власності на нього майбутньому лізингодавцю на умовах купівлі-продажу, тобто продає, і одночасно вступає з ним у відносини у якості користувача цього майна. До цього виду лізингу звертаються передусім підприємства із складним фінансовим станом: коли вони потребують цього майна, але відчувають гостру потребу у фінансових ресурсах, вони можуть продати це майно лізинговій компанії та, уклавши лізинговий договір, продовжувати користуватися ним. Це не виключає можливості наступного викупу цього майна.

За типом майна виділяють лізинг нерухомості та лізинг рухомості (машинно- технічний лізинг).

За ступенем окупності майна виділяють: лізинг з повною окупністю, при якому впродовж строку дії одного договору відбувається повна виплата лізингодавцеві вартості майна, що здається в лізинг; та лізинг з неповною окупністю, коли впродовж строку дії одного договору окупається тільки частина вартості майна.

В залежності від умов амортизації розрізняють: лізинг з повною амортизацією та відповідно з повною виплатою вартості об'єкта; лізинг з неповною амортизацією, що означає з частковою виплатою вартості.

У відповідності до наведених вище двох ознак класифікації, що нерозривно поєднані одна з одною, виділяють такі форми лізингу, як фінансовий та оперативний лізинг.

Фінансовий лізинг- представляє собою лізинг майна з повною виплатою його вартості і строком передачі майна у користування, що співпадає із строком його повної амортизації. За законом України “Про лізинг” фінансовий лізинг визначається як договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60% вартості об'єкту лізингу, визначеної в день угоди.

Оперативний лізинг- при ньому строк договору коротший за строк амортизації об'єкта лізингу; відбувається часткова виплата вартості орендованого майна, тобто лізингодавець відшкодовує тільки частину вартості обладнання і тому він вимушений передавати його у тимчасове користування декілька разів, як правило, різним користувачам. За законом України “Про лізинг” оперативний лізинг визначається як договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 60% вартості об'єкту лізингу, визначеної в день угоди.

При оперативному лізингу зростає ризик лізингодавця по відшкодуванню залишкової вартості об'єкта лізингу при відсутності попиту на нього.

За обсягом обслуговування переданого у лізинг майна виділяють:

чистий лізинг, якщо все обслуговування переданого майна бере на себе лізингоодержувач; лізинг з повним набором послуг, коли повне обслуговування майна бере на себе лізингодавець; лізинг з частковим набором послуг, коли на лізингодавця покладаються лише окремі функції по обслуговуванню майна; мокрий лізинг- при якому технічне обслуговування обладнання, його ремонт, страхування, навіть забазпечення робочою силою та інші операції виконуються лізингодавцем.

В залежності від сектору ринку, на якому проводяться лізингові операції, виділяють:

внутрішній лізинг- коли всі учасники угоди представляють одну країну; зовнішній (міжнародний) лізинг- до таких угод відносяться ті, де хоча б одна сторона належть іншій країні. Зовнішній лізинг у свою чергу поділяють на експортний та імпортний лізинг. При експортному лізингу закордонною стороною є лізингоодержувач, а при імпортному- лізингодавець.

По відношенню до податкових та амортизаційних пільг виділяють:

фіктивний лізинг - коли угода носить спекулятивний характер і укладається лише задля отримання найбільшого прибутку шляхом отримання необгрунтованих податкових та амортизаційних пільг;

справжній лізинг - коли при укладанні угоди наведена вище мета не є основною та визначаючою.

За характером лізингових платежів виділяють: лізинг з грошовими виплатами - коли всі платежі відбуваються у грошовій формі; лізинг з компенсаційними платежами, коли платежі відбуваються у формі поставок продукції, виробленої на даному обладнанні, або у формі здійснення зустрічної послуги; лізинг із змішаними платежами - коли виплати відбуваються обома вищезгаданими способами.

Треба відмітити, що у законі України “Про лізинг” також дається визначення такого виду лізингу, як пайовий: це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80% вартості набутого для лізингу майна. Цей вид лізингу застосовується у досить крупних та дорогих угодах, що охоплюють багато сторін. Для нього властивим є складне багатоканальне фінансування.

Лізинг виконує такі основні народногосподарські функції:

Фінансова функція лізингу - виражається у тому, що лізинг є формою вкладення коштів у основні фонди, і у сьогоднішніх умовах лізинг стає доповненням до традиційних джерел коштів (бюджетні, власні кошти підприємств, довгостороковий банківський кредит та ін.) для задоволення інвестиційних потреб підприємств. У сучасних умовах господарювання фінансовій функції належить у лізингу провідна роль. Підприємство-лізингоодержувач, звертаючись до лізингу за фінансовими мотивами, одержує можливість користуватися необхідним йому майном без єдиномоментної мобілізації для цього власних коштів чи кредиту банку. Тому лізинг може бути доброю альтернативою звичайній купівлі-продажу або залучення для цього позичених коштів.

Виробнича функція лізингу полягає у оперативному та гнучкому розв'язку лізингоодержувачем своїх виробничих задач шляхом тимчасового використання, а не придбання машин та обладнання у власність. Він є найбільш ефективним при використанні дорогоцінної, з найбільшим ризиком морального старіння техніки. Лізинг є одним з найбільш прогресивних методів матеріально-технічного обладнання виробництва, що відкриває доступ виробникам до найбільш передової техніки та розв'язує проблему використання такої техніки поряд з швидким її моральним старінням. Крім того, лізинг дає можливість лізингоотримувачеві використовувати у своїй виробничій діяльності не тільки яке-небудь окреме обладнання, а цілі укомплектовані виробництва (наприклад, це можливе при “мокрому” лізингу).

Якщо значення фінансової та виробничої функції лізингу для вітчизняної економіки не викликає сумнівів, то його збутова функція поки що не може бути реалізованою до кінця, що обумовлюється загальним падінням рівня виробництва та розбалансованістю ринку технічної продукції. Збутова функція лізингу має значення лише тоді, коли до нього вдаються задля розширення кола споживачів та завоювання нових ринків збуту.

1.3 Банківський лізинг

Розвиток лізингу у нашій країні стикається з проблемою пошуку значних за обсягом та стабільних джерел коштів для здійснення лізингових опервацій. Аналіз стану вітчизняного підприємництва дозволяє зробити висновок про те, що сьогодні найбільш реальними господарюючими суб'єктами, що мають тимчасово вільні кошти або мають доступ до таких, є банківські установи, що обумовлює доцільність їх включення до здійснення лізингових операцій.

Як уже зазначалося, суб'єктом лізингу може виступати банк. Його участь може бути як безпосередня, так і опосередкована. До опосередкованих форм участі у лізингових угодах відносяться такі:

створення власної дочірньої лізингової компанії;

створення разом з іншими банками, кредитними установами, іншими

суб'єктами господарювання спільних лізингових компаній;

кредитне обслуговування лізингових компаній (включаючи

факторінгове).

За кордоном для здійснення своїх операцій лізингові компанії переважно використовують запозичені кошти. Таке використання лізинговими компаніями для успішних дій запозичених коштів свідчить про тісний взаємозв'язок банківського кредиту та лізингу; по суті відбувається трансформація однієї форм кредита в іншу.

Кредитні відносини банків та лізингових компаній можуть будуватися по-різному. Банки надають гарантовані кредити, які видаються окремо по кожній операції окремо після вивчення платоспроможності клієнта; та негарантовані кредити, які представляють собою звичайні банківські кредити компаніїї, як і будь-якому позичальнику.

Але разом з тим використання лізинговою компанією кредитів у значних розмірах робить її надто залежною від цього джерела. Ефективність діяльності фірми залежить тоді від можливості отримання банківського кредиту, коливань позичкового проценту та інших факторів, пов'язаних з банківською політикою. Іншою серйозною проблемою вітчизняних лізингових компаній є те, що сьогодні основною формою кредиту комерційних банків є короткострокові, а договор лізингу, як правило, має довгостроковий характер. Ці обставини вимушують лізингову фірму при заключенні лізингової угоди прораховувати всі її параметри з метою узгодження суми лізингових платежів із здійсненими затратами на залучення коштів, а також для забезпечення належного рівня ліквідності та виконання виконання своїх платіжних зобов'язань.

Задовольняючи значні потреби лізингових компаній, кредитні установи (передусім банки) отримують можливість впливати на масштаби, напрями та розвиток конкретних видів лізингу.

Виступаючи у ролі позикодавця лізинговій компанії, а безпосередньо як лізингодавець, комерційні банки таким чином використовують безпосередню форму участі банківського капіталу у лізинговому бізнесі.

Порівняно із створюваними лізинговими компаніями банки мають такою важливою перевагою, як те, що вони вже організаційно оформлені; для проведення ними лізингових операцій потрібно тільки виділення у їх структурі спеціального відділу чи групи, у склад якого повинні увійти робітники, знайомі їз специфікою даних операцій. Привабливість для комерційних банків лізингових операцій пояснюється тим, що крім прибутку, ці операції дадуть можливість комерційним банкам розширити коло своїх операцій, підвищити якість обслуговування клієнтів і тим самим збільшити їх кількість, закріпити традиційні зв'язки та налагодити нові взаємовигідні партнерські відносини з клієнтами.

В умовах загострення конкуренції на ринку банківських послуг проведення банками комерційних лізингових операцій може стати ефективним засобом розширення сфери банківського впливу. Виконуючи функцію лізингодавця, банки можуть зробити свій внесок до формування стратегії та тактики оновлення основних фондів, визначити напрями розвитку лізингу, контролювати ситуацію на лізинговому ринку.

Перевага лізингової операції для банку полягає також у достатньо високій її рентабельності. Крім того, банки можуть економити кошти за рахунок відносної простоти обліку лізингових операцій та платежів порівняно із операціями довгострокового кредитування.

Разом с тим слід зазначити, що здійснення лізингових операцій ускладнюється тим, що лізингові спеціалісти у банку повинні мати глибокі знання у сфері комерції та організації кредитування, визначення попиту і пропозиції нового та вже використаного обладнання, бухгалтерського обліку, аудиту, законодавства, оцінки ризиків, страхування майна. Лізингова операція відноситься до числа досить ризикованих банківських операцій, особливо при оперативному лізингу, коли необхідно відшкодувати вартість майна після закінчення строку дії лізингової угоди.



2. АНАЛІЗ ІСНУЮЧОЇ ПРАКТИКИ ПРОВЕДЕННЯ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз правової бази проведення лізингових операцій комерційними банками в Україні

10 січня 1998р. набрав чинності Верховною Радою України Закон України “Про лізинг”. Цим, нарешті, здійснено прорив у правовому регулюванні лізингу у нашій країні, створено правові умови для його розвитку. До прийняття закону правові основи лізингу в Україні були практично відсутні.

Вперше лізинг було згадано у п.9 ч.1 ст.3 Закону України “Про банки та банківську діяльність ”, де банкам дозволяється здійснювати «придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг)». Оскільки головним завданням банку як лізингодавця є фінансування угоди, то в положенні Національного банку “Про кредитування” від 28.09.95 №246, лізинг розглядається як форма майнового кредиту. У першій редакції Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” лізинг неправомірно розглядався як тотожна оренді, але менш важлива порівняно з нею господарська операція. Визначення оренди (лізингу) було недосконалим, що перейшло і до наступних редакцій закону.

Треба відмітити, що у Законі України “Про лізинг” реалізований підхід до правового регулювання лізингу, що базується на визнанні того, що існує особливий інститут лізингу, норми якого не співпадають з нормами інших інститутів цивільного права. Дійсно, лізингоодержувач має більшість прав покупця за договором купівлі-продажу, в якому він не є стороною договору, а роль і функції лізингодавця і лізингоодержуча суттєво відрізняються від ролі і функцій орендодавця і орендаря.

У законі, зокрема, наведені визначення лізингу, фінансового та оперативного лізингу, суб'єктів та об'єктів лізингу, у ст.7-18 фактично розглядається зміст договору лізингу, права і обов'язки сторін. Зазначається також, що майно, передане у фінансовий лізинг, зараховується на баланс лізингоодержувача, а за договором оперативного лізингу - залишається на балансі лізингодавця. Об'єкт лізингу є власністю лізингодавця протягом усього строку дії договору лізингу. Право власності на об'єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об'єкта лізингу. У разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна, об'єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає поверненню лізингодавцю. Закон розглядає також питання про бухоблік та звітність щодо лізингових операцій, порядок сплати мита, ПДВ та акцизного збору при імпортуванні об'єктів лізингу тощо.

Важливо, що прикінцевими положеннями визначено, що прийняті раніше нормативні акти діють у частині, що не суперечить даному Закону. У цілому закон відповідає сучасним поглядам на визначення та регулювання лізингу. Він не суперечить положенням Конвенції з міжнародного фінансового лізингу, що дає змогу брати участь українським лізинговим компаніям, банкам та підприємствам у міжнародній лізинговій інтеграції. Проте цей закон не позбавлений і недоліків, про які мова піде у третій частині даної роботи.

Останнім часом значно зросла зацікавленість урядових та фінансових установ у поліпшенні умов лізингу та вдосконаленні нормативно-правових актів. Верховна Рада України своєю постановою «Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін і доповнень до Закону України «Про лізинг» № 2009-ІІІ від 05.10.2000 року, прийняла у першому читанні нову редакцію закону.

У січні 2003 року Верховна Рада України прийняла Цивільний Кодекс України (від 16.01.2003 № 435-IV) та Господарський Кодекс України (від 16.01.2003 № 436-IV), у яких визначено поняття лізингу як господарської діяльності, а також істотні умови, права та зобов'язання сторін, які слід передбачити в договорі лізингу.

Ці істотні умови деталізуються в конкретних лізингових угодах залежно від виду лізингового договору та відповідних домов-леностей його суб'єктів.

Чинне вітчизняне законодавство в частині визначення прав та обов'язків сторін адаптоване до норм, прийнятих у світовій практиці. Найуживанішим міжнародним документом, який регулює проведення лізингових операцій і на підставі якого створюються національні нормативні акти, є Оттавська Конвенція з міжнародного фінансового лізингу.

У міжнародній практиці положення Конвенції застосовуються у випадках, коли лізингодавець та лізингоодержувач перебувають на території різних держав. Держави, на території яких розміщені суб'єкти лізингу, домовляються про застосування Конвен-ції у процесі проведення операцій міжнародного лізингу.

Окрім господарсько-правових актів, що регулюють відносини лізингу, важливе значення для їхнього розвитку мають податкове та фінансово-кредитне законодавство.

Бурхливому розвитку лізингу в багатьох країнах сприяло надання його суб'єктам значних податкових пільг, заохочення фінансово-кредитних установ до здійснення лізингової діяльності.

Оподаткування взагалі є потужним інструментом, здатним і сприяти, і заважати розвитку конкретних секторів економіки. По-даткова політика країни має спрямовуватися на зростання економіки, швидкий розвиток перспективних видів діяльності.Можливості подальшого розвитку лізингу в Україні передусім залежать від удосконалення правової бази оподаткування лізингових та пов'язаних з ними фінансово-кредитних операцій. Її підґрунтям є:

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 287/97-ВР від 22.05.1997 року із внесеними змінами і доповненнями;

Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, зі змінами та доповненнями;

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-ІІІ від 12.07.2001 року.

Тому з метою стимулювання підприємницького інтересу до лізингової діяльності необхідно ліквідувати неузгодженості та суперечності в законодавчій базі, вдосконалити механізм оподаткування лізингових операцій. Нагальною є потреба вдосконалення амортизаційної політики, визначення термінів та порядку амор-тизації майна, яке здається в лізинг. Вимагають суттєвого поліпшення законодавчі та нормативні акти, що регулюють експорт та отримання платежів із-за кордону, з метою сприяння передання в міжнародний лізинг продукції українських товаровиробників.

Приведення вітчизняного Законодавства у відповідність до норм міжнародного права дасть змогу залучити до лізингової діяльності іноземних інвесторів і зарубіжні лізингові компанії, що сприятиме структурній перебудові економіки, швидкому розвитку інвестиційного процесу та інноваційного механізму технологічного оновлення виробництва і, зрештою, збільшенню випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

2.2 Етапи здійснення лізингового процесу комерційними банками України

З самого початку розгляду етапів здійснення лізингового процесу комерційними банками України треба відмітити, що на практиці українські банки частіше виступають засновниками власних лізингових компаній - Фінансово-лізинговий Дім банку «Україна», Укрексімлізинг, Аваль-лізинг та ін. Окремі банки реалізують лізингові проекти як кредитори, рідше як лізингодавці.

Треба відмітити, що проведення лізингових операцій банками (при використанні безпосередньої форми участі банку у лізингових операціях) у своїй структурі відрізняється від проведення таких операцій лізинговими компаніями тим, що при цьому особа лізингодавця і банку “злита в одну” (за виключенням випадків особливо складних угод, коли у їх фінансуванні приймають участь декілька банків), отже, є відсутніми відносини кредиту лізингодавця та фінансуючої банківської установи, та відповідними випливаючими з цього особливостями сплати лізингових платежів (величина плати за використані кредитні ресурси відсутня, є тільки комісійні виплати).

Трохи нище ми дамо і загальну схему проведення лізингових операцій. Далі ж ми більш детально розглянемо етапи процесу підготовки і реалізації лізингових положень, що їх проходять суб'єкти лізингу, серед яких лізингодавцем виступає банк.

Ці етапи такі:

підготовка та обгрунтування лізингової угоди;

юридичне оформлення лізингової угоди;

моніторинг виконання лізингової угоди.

На першому етапі здійснюється необхідна підготовча робота для укладання юридичних договорів. Це важливий етап, який вимагає детального вивчення всіх умов і особливостей кожної угоди. Лізингові операції, що здійснюються на даному етапі, оформляються у таких документах:

заявка про надання лізингових послуг, яку отримує банк-лізингодавець

від майбутнього лізингоодержувач;

висновок про платоспроможність лізингоодержувача та ефективність

лізингової угоди;

замовлення-наряд, що подається постачальникові банком-лізингодавцем.

Процес закріплення лізингової угоди здійснюється на другому етапі. При цьому лізингові процедури оформлюються у таких документах:

лізинговий договір банку з підприємством (чітко регламентованої форми такого договору)

договір купівлі-продажу майна, що передається в лізинг;

акт прийняття об'єкта лізингу у експлуатацію;

договір про технічне обслуговування переданого в лізинг майна;

договір про страхування об'єкту лізингу.

На третьому етапі здійснюється експлуатація об'єкта лізингу. Лізингоодержувач забезпечує збереження лізингового майна, утримання його у робочому стані, здійснює лізингові платежі. На даному етапі лізингові операції відображаються у бухгалтерському обліку та звітності, а після закінчення строку лізингу оформляються відносини щодо подальшого використання майна.

Отже, для здійснення лізингових операцій банк-лізингодавець проводить попередню організаційну роботу з вивчення лізингового ринку, його основних тенденцій, виявлення попиту на певні види устаткування, проведення рекламної кампанії про свою діяльність.

Ініціатива в укладанні лізингової угоди надходить, як правило, від лізингоодержувача. Разом з тим лізингоодержувач може звернутися до лізингодавця з проханням підібрати постачальника майна, хоча останнє слово залишається за лізингоодержувачем. Подальші відносини між сторонами базуються на основі заявки від лізингоодержувача на купівлю майна і передачу його у тимчасове користування. Заявка повинна містити назву підприємства, технічні характеристики, кількість одиниць обладнання, його економічні параметри, назву підприємства-виробника (постачальника) об'єкта лізингу, пропозиції по сплаті та ін. Одночасно із заявою потенційний лізингоодержувач надає банку-лізингодавцю копію свого статуту та всю необхідну інформацію про свій економічний стан та перспективи його розвитку. В свою чергу лізингодавець здійснює перевірку платоспроможності свого ймовірного клієнта та аналіз лізингового проекту з точки зору можливості повторної здачі майна у лізинг чи його продажу у випадку дострокового розірвання угоди.

При оцінці платоспроможності лізингоодержувача банк може користуватися загальною схемою, прийнятою для оцінки платоспроможності своїх клієнтів; але його передусім цікавить здатність лізингоодержувача виконувати свої зобов'язання на перспективний період, що ускладнює цей аналіз, включаючи до нього крім коефіцієнтів покриття, ліквідності та додаткових показників кредитоспроможності аналіз загальної економічної стійкості підприємства, можливості технічного переозброння, оновлення асортименту продукції і т.ін.

Далі у випадку прийняття позитивного рішення про укладання лізингової угоди банк-лізингодавець заключає з постачальником договір купівлі-продажу і направляє постачальникові замовлення-наряд на поставку об'єкта угоди. У ньому повинна бути вказана назва, місце розташування та номер розрахункового рахунку лізингодавця, опис обсягів робот, строків їх виконання, вартість робіт, порядок їх здачі-прийняття та ін. Як правило, паралельно відбувається і юридичне оформлення лізингової угоди.

Основним документом лізингової угоди є договір лізингу. Він укладається між лізингодавцем та лізингоодержувачем про надання останньому в тимчасове користування за плату для підприємницької діяльності об'єкта лізингу. Цей договір має бути укладений у письмовій формі і містити дані про:

найменування сторін;

об'єкт лізингу;

строк, на який укладається договір;

доставку і прийом в експплуатацію об'єкта лізингу;

розмір та порядок сплати лізингових платежів;

використання та утримання обладнання;

умови повернення об'єкта лізингу;

умови страхування об'єкта лізингу;

права та обов'язки сторін;

відповідальність сторін;

порядок вирішення спірних питань;

форс-мажорні обставини;

різне та додатки.

Лізинговий договір вступає в силу тільки з дати підписання акту прийому обладнання як об'єкта угоди в експлуатацію (додаток №4). Після підписання акту прийняття обладнання в експлуатацію банк-лізингодавець зобов'язується провести загальну оплату вартості поставки. У разі наявності дефектів, що не підягають усуненню, лізингоодержувач має право відмовитися від прийняття обладнання і повинен у письмовій формі сповістити про це лізингодавця, що дасть можливість останньому вимагати заміни обладнання або розірвати договір купівлі-продажу. Після підписання акту на лізингоодержувачач переходять такі права та обов'язки:

лізингодавець звільняється від відповідальності перед лізингоодержувачем за якість і придатність майна, за гарантійні зобов'язання постачальника, за втрати, що виникають в результаті використання майна;

ризик випадкової втрати, псування, крадіжки майна тощо переходить на лізингоодержувача;

всі права лізингодавця по відношенню до постачальника, що дають

можливість прямо пред'являти претензії щодо якості майна, ремонту і його гарантійного обслуговування, переходять до лізингоодержувача.

Лізинговий договір має обов'язково містити розділ (чи підрозділ) про страхування. Договір страхування лізингових операцій укладається за участю трьох сторін: страхової компанії, власника (банку) та лізингоодержувача, при цьому останній виступає як страхувальник (із відповідною сплатою страхових внесків), а банк- як застрахований, або правонаступник.

Спеціальний розділ договору має бути присв'ячений лізинговим платежам. У ньому вказується загальна сума лізингових платежів, порядок сплати, строки, спосіб, санкції при затриманні платежів.

2.2 Методичні основи розрахунків лізингових платежів

В залежності від застосовуваного методу нарахування лізингових платежів розрізняють платежі з фіксованою загальною сумою- лізингова плата тут включає амортизаційні відрахування від вартості обладання у лізингу, плату за користування запозиченими коштами, суму комісійної винагороди лізингодавцю та плату за надані ним додаткові послуги по угоді; платежі з авансом - коли лізингоодержувач спочатку надає лізингодавцю аванс у момент підписання угоди, а потім сплачує суму лізингових платежів за мінусом авансу; мінімальні платежі - це сума всіх лізингових платежів за весь період лізингу, плюс сума виплати після закінчення терміну дії угоди для викупу майна у власність; невизначені платежі - розрахунок яких базується на деякому встановленому в угоді відсотку, визначеному на підставі об'єму реалізації продукції, виробленої на даному обладнанні, суми отриманого прибутку від такої реалізаціїі т.ін.

За періодичністю виплат виділяють: періодичні платежі (щомісячні, щоквартальні, щорічні); єдиномоментні платежі, що застосовуються одночасно з періодичними внесками у випадку, коли в угоді передбачена виплата авансу.

З урахуванням фінансового стану та платіжних можливостей лізингоодержувача в угоді можуть встановлюватися такі способи виплати лізингових платежів: рівними частками; із зростаючими розмірами- застосовується коли на початковому етапі лізингу іде освоєння обладнання та нарощування темпів випуску продукції; із спадаючими розмірами- використовуються лізингоодержувачами із стабільним фінансовим положенням.

Платежі за лізинговою угодою складаються із суми амортвідрахувань, плати за використані кредитні ресурси, комісійних виплат лізингодавцю, платежів за додаткові послуги лізингодавця. При їх розрахунку необхідно враховувати, що лізингодавець вносить до бюджету ПДВ.

Величина амортвідрахувань розраховується за формулою:

А=С х Н(а) х Т / 100 (2.1)

де, С-балансова вартість обладнання;

Н(а)- норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення;

Т- період дії угоди.

Згідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, основні фонди підлягають розподілу на 3 групи: група 1-будівлі та споруди; група 2- автомобільний транспорт, меблі, офісне обладнання; 3 група- спеціальне технологічне обладнання. Норми амортизації встановлені такі: група 1- 5%; група 2- 2%-25%; група 3- 3%-15%. Прискорена амортизація допускається по 3-й групі, з 1 по 7 рік експлуатації відповідно: 15%, 30%, 20%, 15%, 10%, 5%, 5% -більш докладно див. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємтсв»\\ спец. додаток до «Галицьких контрактів»..

Плата за використовувані кредитні ресурси визначається так:

П(к)=К х С(к) / 100 (2.2)

де, К- величина залучених кредитних ресурсів,

С(к)- ставка за використання кредитних ресурсів.

Розмір комісійних виплат визначається за формулою:

П(ком)= К х С(ком) / 100 (2.3)

де, С(ком)- ставка комісійної винагороди.

Розрахунок платежів за додаткові послуги лізингодавця проводиться за формулою:

П(у)= Р(к) + Р(п) + Р(р) + Р(д) (2.4)

де, Р(к)- командировочні витрати працівників лізингодавця;

Р(п)-витрати на послуги (юрконсультації та ін.);

Р(р)- витрати на рекламу лізингодавця;

Р(д)-інші витрати на послуги лізингодавця.

Розрахунок ПДВ, що вноситься лізингодавцем до бюджету:

П(д)=В х 20 / 100 (2.5)

де, В- виручка по лізинговій угоді.

В= П(к) + П(ком) + П(у) (2.6.)

Так, загальна сума лізингових платежів складе:

Л(п)= А + П(к) + П(ком) + П(у) + П(д). (2.7)

Дія лізингової угоди може бути припиненою, якщо настала одна з подій, вказаних в розділі “Експлуатація та повернення об'єкту лізингу” договору лізингу. В цьому випадку у відповідності з угодою лізингоодержувач повинен виплатити лізингодавцю суму закриття угоди.

В неї включаються: сума невиплачених лізингових платежів

Л(н)=Л(п)-Л(ф) (2.8.)

де, Л(ф)- фактично внесені лізингові внески;

Н=С(с) х (С(к) / 100 + С(ком) / 100) (2.9.)

де,С(с)=середньорічна вартість обладнання за період з моменту припинення дії угоди до повної амортизації обладанання,

С(с)=t (С(н) + С(к)) / 2 (2.10)

де, С(н)- вартість обладанання на початок року, що іде після припинення лізингової угоди,

С(к)- на кінець року відповідно, t-період, що залишився до повної амортизації обладнання.

Таким чином сума закриття угоди З= Л(н) + С(0) + Н.

Розглянемо приклад розрахунків лізингових платежів по угоді банковського лізингу. Банком “Олбанк” та фірмою “Талбот” було укладено угоду про здійснення операцій оперативного лізингу по передачі строком на 2 роки з правом наступного викупу 5-ти комп'ютерів, загальна вартість яких складала 21580 грн. В угоді передбачено виплату авансу у розмірі 5 тис. грн., всі інші лізингові платежі відбуваються щоквартально збільшуючимися розмірами. Процент комісії по лізингу для першого року був встановлений в розмірі 58% річних, для другого- 55%. Щорічна норма амортизації обладнання дорівнює 25%.

Для проведення розрахунків лізингових платежів нам необхідно знати середньорічну вартість об'єкту лізингу. Її знаходження подано у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Середньорічна вартість комп'ютерів у періоди дії лізингової угоди

Розрахунок суми лізингових платежів по роках:

1-й рік:

Сума амортвідрахувань - А(1)= 21580 х 10 / 100 = 5395 грн.

Розмір комісійних виплат банкові - П(ком1)=18882,5 х 58 /100=10951,85грн.

Виручка - В=10951,85грн.; ПДВ= 10951,85 х 0,2=2190,37грн.

Загальна сума лізингового платежу:

Л(п1)= 5395 + 10951,85 + 2190,37=18537,22грн.

2-й рік:

Сума амортвідрахувань - А(2)= 21580 х 10 / 100 = 5395 грн.

Розмір комісійних виплат банкові - П(ком2)=13487,5 х 55 /100=7418,12грн.

Виручка - В=7418,12грн.; ПДВ= 7418,12 х 0,2=1483,62грн.

Загальна сума лізингового платежу:

Л(п2)= 5395 + 7418,12 + 1483,62=14296,74грн.

Загальна сума лізингових платежів за час дії лізингової угоди складе:

Л(п)= 18537,22 + 14296,74= 32833,96 грн.



Таблиця 2.2.

Графік виплати лізингових внесків виглядатиме наступним чином

Дата	Сума, грн.
Аванс: 01.01.2011 року	5000
Лізингові платежі:
01.04.2011 року	700
01.07.2011 року	1500
01.10.2011 року	2750
01.01.2012 року	3600
01.04.2012 року	4850
01.07.2012 року	5750
01.10.2012 року	86383,96
Разом:	32833,96

Залишкова вартість обладнання складе 21580 х 2 х 25 /100=10790 грн. При бажанні після закінчення строку дії угоди лізингу, у відповідності із договором, фірма може викупити за цю суму обладнання у свою власність.



3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРЕСПЕКТИВИ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ В УКРАЇНІ

3.1 Розвиток лізингу в Україні

Першою подією переходу України до цивілізованого регулювання лізингових відносин можна відзначити 25 щорічний збір членів Європейської федерації національних лізингових асоціацій “Євролізинг”. В його роботі брали участь 278 делегатів з 26 країн, а також представники найбільших банків Європи і США. Рішенням загального збору “Євролізингу” Україна була прийнята повноправним членом цієї європейської економічної структури. Членство в “Євролізингу” створює додаткові можливості більш тісної співпраці України з європейськими країнами в області лізингу і залучення зарубіжних інвестицій.

Слід зазначити, що аж до грудня 1997 р. в Україні практично не існувало законодавчі акти, регулюючі лізингові відносини. Тому багато які правові і податкові питання були не відрегульовані. Так, в Законі “Про оподаткування прибутку підприємств” було лише загальне поняття “фінансова оренда”. Особливість лізингових операцій цього періоду полягала в тому, що ними займалися, як правило, що не спеціалізуються на лізингу організації (підприємства) - банки, бази постачання і ін. Існуючий тоді принцип: закону немає, але лізинг є, і їм варто займатися.

Ситуація почала мінятися з грудня 1997, коли в Україні стали прийматися законодавчі акти відносно лізингу.

До них відносяться:

- Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р.;

- Зразковий договір фінансового лізингу, затверджений наказом Міністерства України у справах науки і технології від 3 березня 1998 р.;

- Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України “Про закон України “Про лізинг” від 23 березня 1998 р.

- Ухвала Кабінету Міністрів України “Про порядок реєстрації договорів лізингу”.

Лізингові відносини в Україні набули свій легальний статус. Закон “Про лізинг” достатній чітко визначив юридичну суть лізингу, круг суб'єктів лізингу, їх права і обов'язки, види лізингу і ряд не менше важливих правових категорій. Але, разом з тим, як після виходу якого-небудь закону, регулюючого принципово новий вид правовідносин, виникла безліч питань, думок, домислів з приводу тлумачення законодавчих норм.

Не новина, що Українська економіка гостро потребує інвестицій. Більшість експертів затверджують, що лізинг може сприяти подоланню промислового спаду. До того ж, на думку багато яких фахівців, лізинг сьогодні є єдиним законним і надійним в усіх відношеннях механізмом залучення засобів для українських виробників.

Ринок лізингу в Україні знаходиться тільки на початковому етапі розвитку. Об'їм місцевих лізингових операцій, що фінансуються з внутрішніх джерел, дуже низький, приблизно 20 млн.грн. Вся решта операцій, пов'язаних з лізингом, фінансується іноземними виробниками або різними посередниками.

Не дивлячись на досягнення у вдосконаленні законодавчої бази, існуюча юридична, регулююча і податкова системи не сприяють розвитку ефективних ринкових відносин, ринків, зокрема, ринку лізингу в Україні. Відсутність альтернативних банківським кредитам джерел довгострокового фінансування створює значні труднощі для лізингових компаній у вдосконаленні лізингових операцій.

Залучення міжнародних фінансових агентств для кредитування фінансових установ, у тому числі і лізингових компаній, на умовах довгострокового кредитування повинне стати одним з основних елементів стратегії стимулювання розвитку лізингу в Україні.

У принципі, не у всіх провідних країнах заходу існує окремий закон, який регулює взаємини в лізинговій діяльності, проте практично у всіх країнах існують певні пільги, оскільки лізинг стимулює виробництво. Проте в Україні навіть з ухваленням Закону України “про лізинг” залишається багато невияснених питань.

В умовах поголовного дефіциту грошей лізинг стає для багато яких українських підприємств навряд чи не єдиним джерелом придбання засобів виробництва.

В кінці позаминулого року, коли Закон “Про лізинг” приймався Верховною Радою, висловлювалися прогнози бурхливого розвитку лізингової справи в Україні. Насправді, лізинг, як перспективний інструмент збуту для виробників (в першу чергу, машинобудівної галузі), міг би сприяти модернізації виробництва без відволікання оборотних коштів. Очікувалася і масова нашестя до України іноземних компаній з лізинговими проектами.

Не обдурили очікувань тільки іноземці: на умовах лізингу продається значна частка автомобільної техніки європейських виробників, а також деяка продукція машинобудування.

Вітчизняні лізингові компанії, не дивлячись на появу відповідного Закону, не порадували. Сьогодні в Україні, крім іноземців, лізингом цілеспрямовано займаються лічені структури, а загальний об'єм задіяних в лізингових операціях засобів сміхотворно малий.

Відзначимо попутно, що не принесли успіху і спроби держави “пограти” на даному полі з метою підтримки вітчизняного підприємця.

Головними причинами пригноблюваного стану “продажів в розстрочку” (так іноді називають фінансовий лізинг) фахівці рахують неузгодженість прийнятого в 1997 р. Закону “Про лізинг” з рештою законодавства, а також відсутність в самому Законі деяких найважливіших норм.



3.2 Проблеми та перспективи розвитку проведення лізингових операцій комерційними банками в Україні

Розглядаючи проблеми проведення лізингових операцій комерційними банками України, треба виділити два їх аспекти: правовий та економічний.

Як уже відзначалось, прийняття у 1997 році закону “Про лізинг” було значним проривом у формуванні правової бази проведення лізингових операцій. Але разом з тим цей закон має ряд явних “білих плям” у цьому законі, головними із яких є такі:

обмеження об'єктів лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише

майна, що належить до основних фондів, що не відповідає світовій практиці лізингу, згідно з якою об'єктами лізингу є і майнові комплекси підприємств, і майнові права та інші нематервальні активи;

“незадовільне розмежування понять фінансового та оперативного лізингу.

За кількісним критерієм, що подано як основний, договори лізингу зі строком дії 69-90% від терміну повної амортизації об'єкта лізингу підпадають під обидва визначення. Інший критерій- можливість викупу майна- є якісним і тому мав би бути головним -див. Усенко Я.Б. «Розвиток лізингу та новий закон» \\ ДІБ про приватизацію, стор.71”;

зі статті 18 “Амортизаційні відрахування” в процесі доопрацювання

закону було вилучено конкретний розмір максимально можливого коефіцієнта прискорення амортизації (у сусідніх державах дозволяється прискорена амортизація з коефіцієнтом до 3), а регулювання її прискорення сьогодні відбувається за законом “Про оподаткування прибутку підприємств” у спосіб, який не відповідає потребам амортизації об'єктів лізингу;

у процесі роботи над проектом зхакону з нього було вилучено статті, що надавали пільги суб'єктам лізингу з оподаткування прибутку та доданої вартості.

Крім того, на нашу думку невиправданим є обмеження проведення лізингових операцій банками, що відбувається внаслідок дотримання закону “Про банки і банківську діяльність”, в якому сказано, що банки можуть здійснювати операції придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг), тобто фактично забороняється проведення банками операцій суборенди та сублізингу.

Виходячи з вищесказаного, можна сказати, що нагальними завданнями вдосконалення правового регулювання лізингу є прийняття змін і доповнень до Законів України “Про оподаткування прибутку підприємств” та “Податок на додану вартість” з метою приведення їх положень у відповідність із прийнятим Законом України “Про лізинг” і забезпечення економічного стимулювання розвитку лізингу; розроблення передбачених Законом України “Про лізинг” підзаконних актів та інших нормативно-методичних документів.

Переходячи до економічного аспекту проблем та перспектив розвитку проведення лізингових операцій банками України, почнемо з засад тих переваг, що спонукають та спонукатимуть у майбутньому економічних суб'єктів (підприємств, банків, лізингових компаній) до розширення обсягів проведення саме лізингових операцій. Для лізингоодержувача це -див. «О лизинге» \\ Бизнес- документы, комментарии, консультации, 2011р., №3, стор.51:

можливість уникнути залучення кредитів для придбання техніки із

інших джерел фінансування (у тому числі власних), що дасть можливість використовувати ці джерела для інших потреб;

достатня гнучкість лізингових платежів (можливість зростаючих, спадаючих виплат, можливість компенсаційних виплат та ін.);

відсутність витрат, пов'язаних з володінням майном та веденням бухобліку, особливо при оперативному лізингу);

спрощення доступу до використання різноманітної, у т.ч. імпортної техніки, забезпечення її сервісного обслуговування;

скорочення строків організації виробництва нової продукції;

зменшення ризику у випадку введення виробництва нової продукції через можливість повернення обладнання за договором оперативного лізингу.

Для банку-лізингодавця сутність лізингових операцій обумовлює наступні їх вигоди:

зменшення порівняно із кредитуванням ризику неплатоспроможності споживача техніки: у випадку припинення платежів лізингодавець має можливість вилучити обладнання та знов здати його в лізинг або продати;

отримання лізингового відшкодування (відсотків);

розширення кола партнерів та встановлення з ними довгострокових тісних взаємовідносин;

зменшення видатків на страхування об'єкту лізингу, бо операції лізингу вважаються менш ризикованими.

Необхідно відмітити, що у своїй сутності проблеми розвитку лізингових операцій в Україні взагалі, і банковського лізингу зокрема, виростають ще з початку 90-х років, а саме з 1992 року, коли повна дерегуляція цін та нестримна інфляція, що почалась в Україні, дестабілізували всю фінансову та кредитно-грошову систему країни. Економічна криза, що згодом переросла у депресію, спричинила величезний спад виробництва та інвестиційну кризу. Невигідність інвестування в умовах гіперінфляції, недостатня розробка правових аспектів лізингових послуг та відсутність цільових пільг по лізингу (що розглянуто вище) зменшувала ефективність лізингу, що призводить до заміни лізингу звичайною орендою. Власне тому підвищення ефективності лізингу для інтенсифікації інвестиційного процесу в Україні напряму залежить від загального “одужання” господарського організму.

...