Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів

Курсова робота

на тему: “Інвестиційна діяльність та її роль у розвитку суспільного виробництва”

Студента І курсу,

3 групи, спеціальності 6503

Факультету МЕіМ

Гряника Олександра

Науковий керівник

Тищенко Марія Петрівна

Київ - 2011

План

Вступ

1. Поняття інвестицій, їх види та економічний зміст

2. Політика держави щодо інвестиційної діяльності в Україні

2.1 Тенденції і перспективи іноземного інвестування

3. Стратегія підвищення інвестиційної привабливості економіки України для іноземного капіталу

Висновок

Список літератури

Вступ

Вирішення завдань побудови ринкової економіки в Україні в цілому та в її регіонах і галузях зокрема пов'язане з необхідністю структурної побудови, яка вимагає формування та реалізації ефективної інвестиційної політики. На сьогодні до інвестиційної політики висувають досить жорстокі вимоги, оскільки вона має являти собою такий управлінський інструмент, який не просто реагує на зміни що відбуваються, а, враховуючи існуючі характеристики інвестиційної привабливості країни, регіонів та галузей, працюючи на їх покращення, поєднує вирішення проблем інвестиційної сфери з досягненням перспективних цілей соціально-економічного розвиту. Дані умови, а також завдання ефективності використання інвестованих коштів диктують необхідність формування інвестиційної політики на основі розробки стратегії або збалансування плану здійснення інвестиційного процесу, розробки тактичних заходів, які, у свою чергу, повинні мати за основу пріоритетні напрями інвестування.

Реалізація завдань розвитку ринкової економіки України, особливо у виробничій сфері, не привела до очікуваного значного зростання ефективності виробництва як на мікро-, так і на макрорівні. Більшість вітчизняних підприємств не має достатнього обсягу ресурсів навіть для забезпечення простого відтворення, продовжується фізичний і моральний знос виробничого потенціалу.

Негативні наслідки має недооцінка багатьма посадовцями та підприємцями теоретичного обґрунтування практичних рішень. Розвиток реформаційних процесів підтвердив неможливість такого підходу до вирішення завдань розвитку ринкових відносин. Разом з тим стає очевидною необхідність глибоких наукових досліджень всього комплексу проблем державного регулювання інвестиційної діяльності.

Очевидно, що стан виробничої бази, рівень її відповідності науково-технологічної моделі економічного зростання, а також, конкурентоспроможність України в цілому та її продукції зокрема, визначають її місце в системі міжнародного розподілу праці. Враховуючи на сьогодні розвиток світової економіки і виходячи із завдань реформування вітчизняного виробництва, особливу актуальність набувають питання розробки науково - обґрунтованої інвестиційної політики в Україні.

У роботі розглядаються загальні теоретичні питання та основні види і поняття інвестицій. Також приділено певну увагу інвестиційному клімату держави, політичних, законодавчих проблем та суперечностей. В структурі іноземних інвестицій, які надходять до України розглядаються види інвестицій в залежності від галузевої направленості, їх кількісного виміру, та по країнам-інвесторам. Також висвітлюються основні перешкоди, які не дають економіці України вільно розвиватися та стати більш привабливою для іноземного інвестора.

1. Поняття інвестицій, їх види та економічний зміст

Терміни "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний процес", "інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали вживатися в нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів в нашій економіці трактується по-різному. Так, наприклад, поняття "інвестиції" ототожнюють з капітальними вкладеннями, "інвестиційна діяльність з інвестуванням . Хоча ці поняття за своєю суттю є неоднозначні .

Термін "інвестиції" означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.

За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином:

Інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал[5, с.12].

Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest", що означає вкладення коштів.

Класифікуються інвестиції так:

1. За об`єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи, як матеріальні, так нематеріальні (інноваційні інвестиції). Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об`єкти інвестування Або прямі інвестиції - це форма вкладень, яка дає інвестору безпосереднє право власності на цінні папери та майно. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Або також говорять, що непрямі інвестиції це вкладення ресурсів до портфеля, інакше кажучи, набір цінних паперів або майнових цінностей. Наприклад, інвестор може придбати акцію взаємного фонду, який представляє собою диверсифікований набір цінних паперів, що випускаються іншими фірмами. Зробивши цю покупку, інвестор не буде мати право управління активами окремо взятої компанії, але буде мати долю у портфелі.

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

5. За регіональною ознакою інвестиції виділяють в середині країни та за кордоном. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об`єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об`єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

6. Інвестиції розрізняються також за ступенями ризику. Так, ми знаємо високо-ризикові та мало ризикові інвестиції. Інвестиції з низьким рівнем ризику - це вкладення, які вважаються безпечним засобом для отримання прибутку. Інвестиції з високим рівнем ризику - це вкладення, які вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання прибутку. Спекуляція - це операція придбання та продажу фінансових інструментів, вартість та прибутковість яких, у майбутньому, будуть невизначеними величинами.

Інвестиційний процес - це механізм, що об'єднує попит та пропозицію, тобто тих, хто пропонує гроші, і тих, хто пред'являє попит на інвестицію. Звичайно, обидві сторони зустрічаються в фінансових інститутах або на фінансовому ринку. Фінансові інститути - це такі організації, які приймають вкладення та дають залученні гроші в борг або інвестують в інших формах. Фінансові ринки - це механізм, який служить для укладання угод зводить разом тих, хто має гроші, з тими, хто їх шукає. Ринкова ціна - це ціна, яка зрівнює інтереси продавців та покупців. Ринок капіталів - це довгострокових фінансовий ринок, на якому переважають різні форми угод з цінними паперами. Грошовий ринок - це сегмент фінансового ринку, де ресурси купують та продають на короткий строк”.

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.

Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності.

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

- новостворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

- цінні папери (акції, облігації та ін.);

цільові грошові внески;

- науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є:

- інвестори (замовники);

- виконавці робіт (підрядники);

- користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;

- постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;

- юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);

- громадяни України;

- іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації

Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиною підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії (фірми), підприємства на окремих етапах їх розвитку.

У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:

1. Визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним завданням інвестиційної діяльності є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комплекс дозволяє забезпечувати стійкі темпи зростання народного господарства, запроваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.

2. Забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства. Стратегія розвитку будь-якого підприємства від моменту їх створення передбачає постійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів підприємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності. Це економічне зростання забезпечується насамперед за рахунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегічні цілі підприємства.

3. Забезпечення максимізації доходів від інвестиційної діяльності, Прибуток є основним показником, що характеризує результати не тільки інвестиційної, але й усієї підприємницької діяльності підприємства.

4. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Сучасне ринкове середовище немислиме без ризику. За певних несприятливих умов ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці обставини зумовлюють необхідність пошуку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів.

5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

2. Політика держави щодо інвестиційної діяльності в Україні

Ефективність інвестиційної діяльності багато в чому залежить від регулювання з боку органів державної влади. В даний час держава за допомогою інвестиційної політики продовжує впливати на зміну співвідношень між інвестиційним попитом і пропозицією на ринку, а отже, на величину норми доходу, який отримується від різних капітальних і фінансових активів.

У сучасних ринкових умовах держава впливає на визначення стратегії поведінки учасників інвестиційної діяльності на ринку інвестиційних товарів. Виходячи із стану економіки (рівня інфляції, дефіциту бюджетної системи, структури виробництва, платоспроможного попиту населення на товари і послуги, і інших чинників) в Україні в кожному конкретному регіоні застосовують певні концепції регулювання ринку інвестиційних товарів. При цьому будь-яка концепція базується на цільових установках двох рівнів: кінцевій меті (зростання національного доходу, збільшення зайнятості населення, зниження темпів інфляції до3-5% в рік); в проміжних цілях (співвідношення між попитом і пропозицією на капітал, процентні ставки на кредитні ресурси, динаміка грошової маси та ін.). Кінцева мета регіону визначає ступінь дії даної форми інвестиційної політики на виробництво, ефективний розвиток якого дає позитивний результат для розвитку кожного конкретного регіону.

Згідно з Законом України «Про інвестиційну діяльність», державне регулювання інвестиційної діяльності, проведення інвестиційної політики, направленої на соціально-економічний і науково-технічний розвиток України , забезпечується державними органами в межах їх компетенції і здійснюється шляхом:

- подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

- державних норм та стандартів;

- заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;

- роздержавлення і приватизації власності;

- визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

- політики ціноутворення;

- проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва;

- інших заходів.

Як вже вище зазначено , однією з головних функцій держави є управління економічними процесами, у тому числі і інвестиційною діяльністю. У зв'язку з цим необхідно обґрунтувати форми державної дії на інвестиційну політику підприємства, які можна об'єднати в два блоки.

Перший блок - створення сприятливих умов для формування ефективної інвестиційної діяльності підприємства - полягає у зваженій податковій, митній, амортизаційній політиці, розвитку перспективних форм для залучення інвестицій в процесі формування інвестиційної діяльності підприємства.

Другий блок - пряма участь держави в процесі формування інвестиційної діяльності підприємства. Воно знаходить вираз в розробці, твердженні і фінансуванні проектів, реалізованих за рахунок коштів державного і регіонального бюджетів.

Процес формування інвестиційного розвитку на державному рівні включає декілька елементів.

Перший елемент - це розробка інвестиційної концепції. Концепція є первинним документом, що передбачає набір альтернатив, товарне опрацювання шляхів розвитку країни за рахунок інвестицій. У концепції в загальному вигляді визначаються: напрями розвитку інвестиційної діяльності з урахуванням стану потреб суспільства і демографічної ситуації. Упровадження досягнень науково - технічного процесу, масштаби, теми, пропорції інвестиційних процесів, а також пріоритетні напрями інвестицій, їх економічні і соціальні наслідки.

Другий елемент - це розробка інвестиційної політики. Політика повинна містити основні положення інвестиційної концепції з урахуванням пріоритетності напрямків інвестицій. Останні повинні враховувати наступні аспекти: регіональний (які регіони найбільш потребують інвестицій), територіальний (визначаються райони і міста, які мають перевагу в інвестиціях) і галузевий (у які галузі, підгалузі повинні пріоритетно прямувати інвестиції).

Головною формою реалізації інвестиційної політики є інвестиційні програми, які містять інформацію про інвестиційні проекти, з вказівкою об'ємів капітальних вкладень, тривалості інвестиційного циклу, ефективності. Програми інвестицій повинні базуватися на положеннях інвестиційної політики, задовольняти вимогам реальності і конкретним умовам, що складаються на певному часовому етапі.

Політика держави по залученню іноземних інвестицій.

Державна політика у сфері іноземних інвестицій здійснюється Кабінетом міністрів України разом з Національним Банком і регулюється Верховною Радою України. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації, а їх реквізиція може бути здійснена лише у випадках стихійного лиха. І навіть в цих випадках передбачені оскарження в судах і компенсації. До того ж всі витрати і збитки іноземних інвесторів відшкодовуються з державного бюджету або інших джерел, встановлених Кабінетом Міністрів України в поточних ринкових цінах на основі оцінок незалежних аудиторів, і в тій валюті, в якій здійснювались інвестиції або іншій валюті прийнятній для інвестора. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на компенсовану суму інвестицій нараховуються відсотки, відповідні тим, по яким лондонські банки надають позики першокласним клієнтам на ринку євровалют.

Інвестиційний клімат для іноземного інвестора в Україні переважно визначається впливом таких факторів, як політична, правова та економічна нестабільність. З цієї причини Україну розглядають за кордоном як зону підвищеного ризику для крупних інвестицій. Нерішучість, обережність у прийнятті кінцевих рішень потенційними інвесторами в такій ситуації - з'ясоване явище. Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні" скерований на заохочення і підсилення припливу іноземного капіталу в пріоритетні сфери економіки держави шляхом надання різного роду страхових гарантій, особливо по найбільш важливим інвестиційним програмам і проектам, покращення правового регулювання іноземного інвестування, розвитку інфраструктури міжнародного бізнесу.

В завдання "Програми" входить залучення додаткових джерел інвестування прогресивних структурних зрушень та інших якісних перетворень в економіці України за рахунок коштів іноземних інвесторів, формування експортного потенціалу, росту технічного рівня виробництва, скорочення енергоємності продукції. Неодмінною умовою формування сприятливих умов для притоку іноземних інвестицій буде розвиток ринкової інфраструктури міжнародного бізнесу, для чого передбачається:

- значно покращити роботу таких ділянок інвестиційної діяльності, як фондові біржі, комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні компанії і інвестиційні фонди, трастові та консалтингові, холдингові та аудиторські фірми;

- утворити державний реєстр іноземних інвесторів і банк даних про об'єкти іноземного інвестування в Україні, автоматизовану інформаційну систему, яка забезпечувала б оперативний пошук іноземних та вітчизняних інвесторів, та надання консультацій з питань техніко-економічного обґрунтування та реалізації інвестиційних проектів;

- утворити Український банк реконструкції та розвитку, на який покласти функції по пільговому кредитуванню та фінансуванню проектів та національну страхову компанію по страхуванню ризиків вітчизняних та іноземних інвесторів;

- здійснити організацію статистичної звітності про іноземних інвесторів, вдосконалити систему обліку відповідно до міжнародних стандартів, здійснити публікацію нормативних актів України та іншої інформації, яка цікавить іноземних інвесторів на іноземних мовах;

- визначити навчальний заклад в Україні та за кордоном для підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, що працюють над проблемами залучення іноземних інвестицій в Україну.

Важливу роль в розширенні іноземного інвестування повинно відіграти агентство міжнародного співробітництва та інвестицій, головним завданням якого є надання допомоги підприємцям України:

· в пошуку іноземного партнера;

· в правильному оформленні документів інвестиційної заявки;

· в складенні бізнес-плану;

· в розробці інвестиційного проекту по методології, прийнятій в країнах з розвиненою економікою.

Слід зазначити важливість Закону України "Про правовий статус іноземців". В ньому підтверджується право іноземних громадян як фізичних осіб займатися інвестиційною діяльністю. Законом України передбачена рівність прав і обов'язків всіх суб'єктів у сфері економічної діяльності.

Світова практика свідчить про ефективність імпорту капіталу шляхом створення вільних (офшорних) зон.

Законодавство України виділяє спеціальні (вільні) економічні зони без обмеження характеру їх діяльності. З усієї сукупності можна виділити слідуючи ВЕЗ: комплексні виробничі, фінансово - банківські і страхові, технополіси, експортні, митні, транзитні, туристсько-рекреаційні та ін.

При розгляді Закону "Про загальні умови створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" і Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" розроблена Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні.

Концепція передбачає створення сприятливого інвестиційного клімату в ВЕЗ, для чого необхідно:

· забезпечити довгостроковий та передбачуваний характер економічної політики;

· матеріалізувати умови переміщення капіталів та товарів;

· сформувати ефективні форми взаємодії місцевих органів державної влади, органів місцевого та регіонального самоврядування та органів управління зоною;

· забезпечити умови виробництва, торгівлі, які б відповідали світовим стандартам, та тверді правові гарантії захисту прав власності.

Для ВЕЗ характерні як цінові, так і нецінові методи конкуренції. Вивчення конкурентоспроможності ВЕЗ передбачає використання біля трьохсот параметрів з залученням максимальної кількості експертів. Можна виділити приблизно 10 груп таких параметрів:

· політична, соціально-економічна, територіальна ситуація;

· вплив держави на інвестиційний клімат, податковий та правовий режим;

· гнучкість фінансово-кредитної системи;

· об'єм внутрішнього ринку;

· забезпеченість природно-сировинними ресурсами;

· наявність трудових ресурсів та рівень їх кваліфікації;

· економічний потенціал, його склад та структура;

· рівень розвитку науки і техніки;

· участь в міжнародному розділі праці;

· ефективність промислового виробництва.

Утворення ВЕЗ вимагає поглибленого аналізу її меж, державних та етнічних. Розвиток ВЕЗ тягне за собою міграційні процеси, вимагає більших додаткових затрат, може стати джерелом конфліктів на етнічній підставі.

В цих умовах прикордонні сторони переслідують різні цілі. Менш розвинуті країни прагнуть випустити трудові ресурси для заробітку за кордоном валюти з послідуючим її притоком в країну. Більш розвинена країна намагається цього не допустити, щоб не загострювати безробіття. Тому створення ВЕЗ в трансетнічних прикордонних регіонах повинно буту спрямовано, у першу чергу, на рішення цієї проблеми.

З 25 областей України 15 граничать з іншими державами. Ще 4 області прилягають до морського кордону. Значна кількість прикордонних регіонів, їх розвиток по принципам ВЕЗ вимагає рішення цілого ряду проблем.

Це - інтенсифікація розвитку виробничої та соціальної інфраструктури, трансформація системи розселення, реконструкція шляхів сполучення, прикордонних переходів, створення нової комунікаційної інфраструктури.

Світовий досвід свідчить, що територіально ВЕЗ суворо обмежені ( не більш ніж 10 км. кв.) Опираючись на це адміністративна область або велике місто не можуть бути ВЕЗ. У зв'язку з цим багато вчених обґрунтовують створення так званих точечних зон вільного підприємництва.

Вільна зона - це обмежена частина території країни, для якої характерний спеціальний режим функціонування економічних суб'єктів, Механізм функціонування ВЕЗ, як правило, включає специфічний економічний, організаційний, податковий, митний та правовий статус господарчих агентів та всієї ВЕЗ, яка дуже слабко взаємодіє з економікою держави. У відповідності з цим механізм функціонування ВЕЗ включає:

1) інвестиційний клімат

2) валютно-фінансовий і митний режим

3) організаційно-правовий режим.

Інвестиційний клімат - це, перш за все, сукупність економічних передумов функціонування суб'єктів існування, а саме система як загальних, так і специфічних умов підприємницької діяльності.

Загальні умови універсальні для вільних зон і зв'язані з так названими "нульовими витратами". Це зниження податків на прибуток або їх скасування, в деяких випадках можливе введення без встановленого терміну низької податкової ставки. Можливе зниження податків на особистий прибуток, на переведення прибутку за кордон, надання пільгових кредитів, тимчасова відміна сплати податку клопотальним суб'єктам. Передбачається також довгострокове кредитування в національній валюті, цільові субсидії або пільгові займи, повернення раніш виплачених податкових сум у випадках, коли інвестиції направляються в пріоритетні галузі. Додатковою перевагою є можливість самостійно встановлювати терміни і порядок амортизації основних фондів.

Як правило, в зоні передбачається розвиток спільного підприємництва як іноземних, так і національних партнерів із поза зональних територій з ціллю забезпечення технічного та інформаційного обміну. Для цього вводиться ослаблений податковий режим для спільних підприємств із значною долею капіталу іноземних інвесторів (більше 40%).Законодавством може також передбачатися стимулювання участі імпортерів в акціонуванні підприємств приймаючої держави за межами зони, механізм заохочення реінвестування як безпосередньо у зоні, так і за її межами.

Програма розвитку ВЕЗ і адекватних їм офшорних зон повинна бути створена під егідою НБУ.

Перша в Україні вільна економічна зона "Сіваш" створена Указом Президента від 30 червня 1995 року. Зона знаходиться в адміністративних межах міст Красноперекопськ, Армянськ і Красноперекопського району Автономної Республіки Крим. Для підприємств, працюючих в умовах експерименту в зоні, податки знижуються в середньому на 60% у співвідношенні до ставок, діючих в Україні. Для інвесторів з країн СНД, які утворюють свої підприємства в зоні, передбачено повне звільнення від всіх платежів за умови реінвестування виробництва.

На сучасному етапі стійка тенденція до збільшення іноземних інвестицій засвідчує інтерес до України іноземних інвесторів, тому найважливішим завданням держави на цьому етапі є забезпечення сприятливих умов залучення і впровадження в економіку країни інвестиційних ресурсів через удосконалення правової бази, ефективних механізмів стимулювання інвесторів та усунення адміністративних перешкод в їхній діяльності завдяки підвищенню інвестиційного іміджу.

2.1 Тенденції і перспективи іноземного інвестування

інвестиція капітал політика економіка

За умов гострої нестачі власних економічних ресурсів, необхідних для відновлення національного виробництва, стабільного економічного розвитку країни, проведення структурної перебудови та розв'язання проблем інтеграції України до глобальних світових економічних систем, важливого значення набувають питання щодо залучення зовнішніх джерел фінансування.

До цього часу інвестори приходять на український ринок переважно на короткострокові проекти, у середньо - та довгостроковий бізнес інвестор не йде. Це спричинено тим, що інвестори виходять на український ринок з метою швидкої окупності капіталу та отримання швидких надприбутків, а в разі економічної кризи, політичної нестабільності та інших ускладнень вони хочуть мати можливість швидко з найменшими витратами вилучити свій капітал. Цим зумовлені значні інвестиційні вкладення лише у такі галузі економіки. Як харчова промисловість та торгівля. Цей нюанс має бути ретельно врахований під час вироблення державної політики залучення іноземних інвестицій.

На сьогодні склад іноземних інвесторів в Україні формується за рахунок:

§ транснаціональних компаній (ТНК);

§ аутсайдерів, що не витримали конкуренції у своїх країнах;

§ фірм з обмеженим фінансовими можливостями, які розраховують на швидку віддачу;

§ офшорних компаній з українським капіталом;

§ інституційних інвесторів, зокрема міжнародних фінансових організацій, таких як Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Міжнародна фінансова корпорація.

Існує декілька напрямів інвестиційної діяльності:

1. Коли інвестиції спрямовуються на внутрішній ринок з метою збереження зайнятих позицій або збільшення участі на ринку. Цей напрям є привабливим для країн з ємним національним ринком. Для економіки яких характерна перспектива економічного зростання.

2. Коли інвестиції спрямовуються на раціоналізацію виробничого процесу з метою підвищення конкурентоспроможності виробництва за рахунок використання більш дешевих зарубіжних факторів виробництва. Зазначений напрям застосовується в економіці країн, де витрати виробництва і реалізації продукції нижче, ніж у країні - експортері капіталу (наприклад, нижче вартість робочої сили, сировини і матеріалів, діє пільговий податковий режим).

3. Коли метою інвестиційної корпорації є пошук стратегічних активів. Це виражається в прагненні до об'єднання з фірмою в країні - власниці капіталу, отриманні у своє розпорядження стратегічних активів і, в кінцевому підсумку підвищенні конкурентоспроможності продукції.

Головними стратегічними іноземними інвесторами у світовій економіці традиційно є транснаціональні корпорації (ТНК). Результати їх діяльності не завжди можуть оцінюватися позитивно. Однак в умовах глобалізації світової економіки, здійснення економічних реформ, в умовах зростання світової конкуренції країни з недостатніми джерелами нагромаджень для реструктуризації і технічного переозброєння виробництва. Тому залучення інвестицій ТНК розглядається багатьма країнами з дефіцитом нагромаджень як один із засобів підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

3. Стратегія підвищення інвестиційної привабливості економіки України для іноземного капіталу

Інвестори охоче вкладають кошти у не капіталомісткі галузі, які можуть забезпечити за певних обставин швидку окупність капіталу. Рівень інвестування у капіталомісткі галузі (машинобудування, металообробка) щорічно падає.. таким чином, роль вкладень іноземного походження у структурному оновленні українського виробництва ще недостатня.

Серед країн лідерами прямого інвестування в українську економіку є США(509 млн. дол., або 18% від загального обсягу), Нідерланди (264 млн. дол.., 10%), Німеччина (232 млн. дол., 8%). Кілька років лідерами прямого інвестування в українську економіку залишаються промислово розвинуті країни. За даними статистики, більшість вкладень здійснено суб'єктами з Європи - це наслідок полюсного розміщення міжнародних інвестицій. Порівняно значні вклади зроблено інвесторами з невеликих країн (Нідерланди, Кіпр, Ліхтенштейн, Швейцарія).

Прямі інвестиції не відіграють значної ролі у відтворювальних процесах. Відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП коливається на рівні 1,12 - 1,69%(у розвинутих країнах - 5 - 7% і навіть більше) Незначна частка прямих іноземних інвестицій у обсязі валових інвестицій. Проте у цьому треба винити не іноземного інвестора, а мало привабливий інвестиційний клімат української економіки.

Окремо слід зупинитися на регіональній структурі іноземного інвестування в Україні. Річ у тім, що, як свідчить практика, іноземні ділові кола враховують регіональний фактор під час прийняття рішення про інвестування. Значні прямі інвестиції у конкретну галузь у регіоні найчастіше пов'язані з упровадженням великого проекту. Київська область - “Кока - Кола Аматі” (харчова промисловість), Запорізька область - ДЕУ (машинобудування), на Тернопільщині канадським інвестором реалізується великий проект щодо виробництва будівельних матеріалів, а на Чернігівщині - проект англійського інвестора у харчовій промисловості.

На надходження прямих іноземних інвестицій у конкретний регіон впливає також його розташування. Так, у західних областях України велику питому вагу мають прикордонні або близько розташовані держави - Угорщина Чехія, Польща, Словаччина.

Інвестори з таких країн. Як США, Великобританія, Німеччина. Віддають перевагу Дніпропетровській, Донецькій. Одеській і Черкаській областям.

Інвестори з інших країн ще вимогливіші до вибору регіону інвестування. Так російські інвестори основну частину своїх капіталів спрямували у Крим (і зокрема у Севастополь), у галузі: охорона здоров'я (будівництво санаторіїв і будинків відпочинку), будівництво житла.

Нідерландські інвестори охоче вкладають капітали у Київську і Львівську області, де їх цікавить харчова промисловість. Вибірково вкладають кошти бізнесмени з Кіпру. Основна частина інвестицій припадає на Одеську, Дніпропетровську, Львівську, Миколаївську і Полтавську області. Обсяг інвестування з цієї країни такий великий, що має у кожному українському регіоні найпитомішу вагу. Наприклад, 36% іноземних інвестицій, вкладених у Миколаївську область, надійшли з Кіпру. Для порівняння: частка США-2%, Німеччини - 3%.

Можна припустити, що у вигляді іноземних інвестицій з Кіпру сюди повертається український капітал. Капітали з Кіпру надходять у такі галузі, як машинобудування і металообробка, внутрішня торгівля, хімічна і паливна промисловість, харчова промисловість, фінанси, сільське господарство.

Усі заходи, які пропонуються для підвищення інвестиційної привабливості української економіки для капіталу нерезидентів, можуть поділятися на дві великі групи: заходи, що впливають на усіх інвесторів, і заходи, що впливають тільки на іноземних інвесторів. Найгостріші проблеми підвищення інвестиційної привабливості української економіки виникають у макроекономічній сфері. Розв'язувати їх слід з урахуванням інтересів і внутрішніх, і іноземних інвесторів.

Економіка України мало приваблива для іноземного капіталу. В попередніх главах курсової роботи розглядалися чинники, що перешкоджають розвитку інвестування. Органи державної влади в Україні, особливо на місцевому рівні, ще недооцінюють ролі іноземного інвестування у зростанні економіки.

Збільшення обсягів залучених іноземних інвестицій і удосконалення їх структури буде неможливим без активізації інвестиційної сфери та поліпшення стану інвестиційного клімату вітчизняної промисловості. Шлях до залучення іноземного капіталу лежить, хоч як це парадоксально звучить, через вітчизняного товаровиробника. У країні має бути сформований платоспроможній внутрішній попит, у тому числі на продукцію промислового призначення. Залучення іноземних інвестицій допоможе розв'язати внутрішні проблеми, у тому числі соціальні та науково - технічні.

З метою подолання бюрократичних перепон, які мають місце під час реалізації інвестиційних проектів, необхідно забезпечити постійні робочі контакти між українською та відповідною іноземною стороною. На ставлення до України потенційного інвестора відчутно впливає взаєморозуміння між українським урядом та міжнародними фінансовими організаціями. Відсутність довгострокової стратегії співробітництва з МВФ та перерва у співпраці насторожують потенційних інвесторів.

Було б доцільно створити державне агентство, яке б виконувало роль інвестора при недостатності коштів у нерезидента для реалізації інвестиційного проекту. Наприклад, таке агентство могло б фінансувати частину (але не більш як половину) окремого проекту на засадах партнерства. Ризик і результати інвестування розподіляються відповідно до вкладених у проект коштів.

Крім того, від практики адміністрування органам державної влади слід переходити до ефективних методів регулювання. Необхідно прийняти нагальні заходи з метою подальшої оптимізації та спрощення процедур отримання ліцензій, дозволів, свідоцтв тощо. Також потрібно розробити чіткий та прозорий механізм пільг іноземним інвесторам.

Необхідно реформувати і земельні відносини. І хоча на сьогоднішній день ми маємо новий земельний кодекс, в ньому ще досить недоліків з цього питання.

Державі варто заохочувати портфельні інвестиції. Проте це викликає потребу у розвитку фондового ринку.

Висновок

Значний вплив на розвиток економіки здійснюють іноземні інвестиції. При досягненні макроекономічної стабільності, активізації міжнародного економічного співробітництва можливо очікувати підвищення припливу іноземних інвестицій в розвиток економіки.

Стримуючим фактором тут являється інвестиційний клімат, який продовжує залишатись несприятливим із-за політичної та економічної нестабільності, високого рівня криміногенності в підприємницькій діяльності, що змушує іноземних інвесторів здійснювати обережну політику у сфері інвестиційного співробітництва з Україною.

Вище названі проблеми перевищують такі риси України, як багаті природні ресурси, потужний, хоча технічно застарілий виробничий потенціал, наявність дешевої та кваліфікованої робочої сили, високий науково-технічний потенціал.

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний в тих сферах економіки активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції.

У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу практично все агропромислове господарство України - від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кінцевого продукту та доведення його до споживачів.

У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру потребу паливно-енергетичні галузі що впродовж багатьох років несуть величезне навантаження не тільки щодо енергопостачання виробництва та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експорту.

Отже, необхідні додаткові заходи, по зниженню дії негативних факторів на стан інвестиційного клімату в Україні. Серед яких в якості першочергових виділю:

§ Досягнення національної згоди між різноманітними соціальними групами, політичними партіями з приводу рішення загальнонаціональної проблеми виходу України з економічної кризи.

§ Вирівнювання економічних показників та боротьба з інфляцією.

§ Уважна розробка правової бази інвестування.

§ Радикалізація боротьби із злочинністю.

Створення конкретного механізму надання податкових пільг банкам, іноземним інвесторам, їдучим на довгострокові інвестиції з метою компенсації втрат по уповільненню обороту капіталу у порівнянні з іншими оборотами їх діяльності.

Дані міри не абсолютні, але вони, на мій погляд, можуть відіграти позитивну роль в становленні вітчизняної економіки.

В заключенні відзначу, що інвестиції внутрішні і зовнішні являють собою складний багатоступінчастий механізм, здатний в значній мірі збільшити економічний потенціал держави, тому успіх, досягнений в даній сфері, в значній мірі визначить реалізацію всієї реформи в цілому.

Список літератури

1. Закон України "Про інвестиційну діяльність" ВВР 1991, №47 (зі змінами і доповненнями).

2. Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" №55 від 19.02.94 року.

3. Данилишин Б.М., Корецький М.Х., Дацій О.В.: Інвестиційна політика в Україні, 2006.

4. Данилишин Б.М., Корецький М.Х., Дацій О.В.: Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів, 2007.

5. Шевчук, Рогожин :“ Основи інвестиційної діяльності”, 1999

6. Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність: Методичний посібник. - К.: МАУП, 2000.

7. Р. Бланк “Інвестиційний менеджмент” К., 1998;

8. Гойко А. Ф. “Организация рынка финансового капитала и инвестиций в Украине”. К., Будівельник.. 1998;

9. Шевчук В, Рогожин П. “Основи інвестиційної діяльності” 1997;

10. Писаренко С. Роль окремих іноземних інвестицій у формуванні національної економіки України. “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський союз: інвестиційні аспекти.:” Матеріали 4 Міжнародної конференції.

11. М'яких О. В.Вплив іноземного інвестування на процес економічної трансформації в країнах, що розвиваються, 2000

12. Зозуля Т.О. Міжнародне кредитування і формування сприятливого інвестиційного клімату і Україні. // Фінанси України № 12 2000р. стр. 104 - 111

13. Даниленко А. А. Тенденції і перспективи прямого іноземного інвестування у промисловість України. // Фінанси України № 9 2001р. стр. 50 - 55

Размещено на Allbest.ru

...