Сутність та соціально-економічні функції податкової системи (Україна та Швейцарія)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСІВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Домашня контрольна робота

З дисципліни «Основи економічних теорій»

Тема №47: «Сутність та соціально-економічні функції податкової системи (Україна та Швейцарія)»

Виконала

Губич Юлія

Перевірив

Бойко С.Д.

Київ 2010

Зміст

Вступ

1. Податкова система та її функції

1.1 Податкова система України

1.2 Податкова політика

1.3 Схеми оподаткування

1.4 Принципи системи оподаткування

1.5 Податкова система Швейцарії

1.6 Оподаткування швейцарського холдингу

2. Податкова реформа

2.1 Суть i значення податкової реформи

2.2 Податкова політика як головний рушій податкової реформи

2.3 Шляхи реформування обліку та податкової системи

2.4 Швейцарія

3. Пропозиції, щодо вдосконалення податкової системи

3.1 Досвід зарубіжних країн

3.2 Шляхи вдосконалення вітчизняної податкової системи

Висновок

Література

Вступ

податкова система реформа облік

У більшості країн світу податки є “ефективним знаряддям державної політики” відносно життєдіяльності суспільства, а саме: перерозподілу ВВП у соціальному, віковому, територіальному, галузевих аспектах компенсації недоліків ринкових механізмів, розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами, заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, анти циклічного регулювання економіки, підтримання рівня зайнятості, стабілізації ринкової кон'юнктури.

Податки - дуже складна й надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Можна без перебільшення сказати, що, з одного боку податки - це фінансове підґрунтя існування держави, мірило її можливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробуту народу.

І з другого боку, податки - це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі. Їх мобілізація й використання зачіпає інтереси не тільки кожного підприємця чи громадянина, а й цілих верств населення і соціальних груп, між якими точиться жорстока боротьба за цивілізації спричиняли соціальні потрясіння і війни. На сьогодні податки - це найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки і техніки, масштаби соціальних гарантій населенню.

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам. Саме податково-бюджетна і кредитної-грошова політика є ефективними методами державного регулювання ринкової економіки, і застосовуються в більшості західних країн протягом багатьох десятиріч.

Податки - це обов'язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона вибирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку - позбавленою будь-якого сенсу.

В наш час, коли в Україні відбуваються кардинальні перетворення в соціально-економічній та політичній сферах, і значна увага приділяється створенню ефективної системи оподаткування, актуальність вибраної теми є очевидною. Адже від механізму стягнення податків залежить формування доходної частини бюджету, а це, як відомо, основна фінансова база держави. Саме податкова система сприяє постійним, стабільним і повноцінним надходженням коштів до бюджету. Тому аналіз функціонування податкової системи особливо зараз в умовах системної кризи набуває великого значення.

В умовах перебудови економіки України, створення нових соціальних та економічних відносин у суспільстві, розбудови нашої держави як незалежної та самостійної, важлива роль відводиться податковій системі.

Одним з першочергових завдань ринкової реформи в Україні є створення ефективної податкової системи, яка б забезпечувала розвиток народногосподарського комплексу країни, відповідним чином регулювала б економічні відносини. Ефективність податкової системи визначається тим, наскільки цілеспрямовано вона вирішує комплекс завдань, пов'язаних з керованістю економіки, як системи, розвитком виробництва, підвищенням життєвого рівня населення.

Податкова система повинна успішно вирішувати фіскально-розподільче завдання. Шляхом оптимального розподілу доходів суб'єктів підприємництва та громадян забезпечується дохідна частина бюджету, достатня для фінансування соціальних процесів та розвитку в цілому України та регіонів, зокрема.

Система оподаткування має бути побудована таким чином, щоб сприяти розвитку виробничої діяльності, посиленню таких стимулів, які б забезпечили “прорив” на пріоритетних напрямах економічного та соціального розвитку країни. В залежності від проведення податкової політики державою податки можуть відігравати, крім суто фіскальної функції, роль стимуляторів економічних процесів у державі.

Податкова система є найвагомішим та ефективним інструментом регулювання фінансових відносин у державі.

Характерним і дестабілізуючим фактором для України сьогодні є значна кількість податків, безсистемне надання пільг, значний податковий тягар, часті зміни податкового законодавства тощо.

1. Податкова система та її функції

1.1 Податкова система України

податковий облік швейцарський холдинг

Функціонування податкової системи в Україні пов'язане з багатьма проблемами і суперечностями. За своєю природою податкова система є результатом еволюції податкових відносин і детермінується багатьма специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого досягли суспільні правовідносини у сфері оподаткування. Ця категорія є своєрідною детермінуючою оболонкою, формою для дії податкових механізмів у державі, у якій разом з тим вплив системи на її елементи є взаємопов'язаним.

Рис.1. Види податків в Україні

Податкова система в кожній країні є однією з основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки - це об'єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни, а не керуватися побажаннями, хоч і найкращими, але нездійсненними. Саме тому побудова чіткої податкової системи - це одна з головних умов ефективного функціонування економіки і фінансів, оскільки через податки здійснюється найтісніший зв'язок між державою і юридичними та фізичними особами щодо формування, розподілу й використання їх доходів.

Окремі елементи утворюють податкову систему лише тоді, коли між ними формуються зв'язки сумісності, взаємоузгодженості, відповідності. Системоутворюючими чинниками при побудові податкової системи виступають саме принципи оподаткування. Побудова податкової системи відповідно до цих принципів потребує вмілого комбінування податків з різним ступенем еластичності, з різною властивістю щодо можливостей їх перекладання, а також реалізації принципів економічної ефективності та справедливості. Таким чином забезпечується така властивість податкової системи, як її побудова на засадах взаємодоповнення. Реалізація податковою системою певної сукупності загальних та особливих принципів оподаткування надає їй неповторності.

1.2 Податкова політика

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого - залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам для збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. Сутність, структура і роль податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки та відповідальність, які виступають невід'ємною частиною податкової системи, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства у країні.

Податкова політика - це насамперед формування і застосування затверджених на законодавчому рівні економічних інструментів і відповідних рішень, призначених сприяти зростанню надходження платежів до бюджету, а також врахування змін чинної податкової системи, визначення механізму обчислення, сплати і зарахування платежів до бюджетів. Потрібен системний підхід до податкової політики, який би дав змогу створити податкову систему, що була б не суто фіскальною складовою, а могла функціонально коригувати економічну систему і реально стимулювати виробничу діяльність суб'єктів оподаткування.

1.3 Схеми оподаткування

Нині відомо кілька схем оподаткування, серед яких слід назвати три основні. Перша з них передбачає поосібне оподаткування, тобто стягнення податків з особи як такої залежно від її прибутку або інших властивостей. Друга схема передбачає стягнення податків з використовуваних загальних або неподільних ресурсів. Третя, яка найбільше поширилася у світі і діє в Україні, орієнтована на оподаткування результатів комерційної діяльності фізичних та юридичних осіб, а також частково їхньої власності.

Незалежно від змісту оподаткування будь-яка податкова система має забезпечувати надійне надходження коштів у доходну частину бюджету. Розкриваючи зміст податкової системи, науковці часто наголошують на складній природі цього поняття. З одного боку, податкова система є сукупністю податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавче закріплених важелів з акумуляції доходів держави. У цьому разі вона може збігатися з системою податків, зборів і платежів. З іншого боку, податкова система містить досить широкий спектр процесуальних відносин зі встановлення, зміни, скасування податків, зборів, платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю та відповідальності за порушення податкового законодавства.

Отже, податкова система - це сукупність встановлених у країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість. Чинне законодавство не дає визначення податкової системи, що досить часто тягне за собою проблемні моменти не лише в теоретичних дослідженнях, а й на практиці. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування" система оподаткування являє собою сукупність податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку.

1.4 Принципи системи оподаткування

Принципи податку реалізуються через конкретний прояв, що характеризує специфіку механізму: однократність обкладання; встановлення центральним органом державної влади; універсалізація податку, що передбачає незалежність податкового тиску від форми власності; науковий підхід; принцип справедливості тощо. Загальну систему принципів оподаткування сформулював ще А. Сміт, включивши до їх складу стабільність та передбачуваність, гнучкість, рівновагу, рухомість, антиінфляційну спрямованість, зручність, рівність платників, стимулювання, економність, рівномірність охоплення. "Сучасні демократичні системи податкових відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування базуються на таких принципах: розподілу податкових доходів органів державної влади і Місцевого самоврядування на основі чіткого розмежування їх функцій та відповідальності; формування доходів місцевих бюджетів на основі власних і закріплених податкових доходів; достатності доходних джерел для забезпечення самостійності місцевих бюджетів та виконання органами місцевого самоврядування їх функцій та повноважень; закріплення частки загальнодержавних податків за місцевими бюджетами.

Існують такі принципи побудови податкової системи України: принцип рівного податкового тиску, принцип стабільності, принцип рівності та рівноваги, принцип цілісності, принцип єдиної цілі, принцип обмеження податкового тиску, принцип раціонального поєднання прямих та непрямих податків, принцип поділу податків за рівнем компетенції органів.

Таблиця 1. Перелік принципів системи оподаткування Закону України "Про систему оподаткування"

стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності	введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва
обов'язковість	впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства
рівнозначність і пропорційність	справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи
рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації	забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)
соціальна справедливість	забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи
стабільність	забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року
економічна обґрунтованість	встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами
рівномірність сплати	встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат
компетенція	встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами
єдиний підхід	забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг
доступність	забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів). Фахівці вважають, що податкова система України в перехідний період має базуватися на таких принципах: антициклічний характер, цільове призначення податків, погодження податкових ставок, рівність і справедливість, гнучкість податкової системи, однозначність тлумачення, недопустимість необґрунтованих пільг, автоматична індексація податків і зборів, відповідальність платників податків, системний підхід, численність податків тощо

Податкова система є різновидом відкритої динамічної системи, Це сукупність встановлених у країні податків. Її відкритість означає необхідність аналізу, передусім зовнішніх чинників, під впливом яких відбувається її становлення. Вимога системності полягає в тому, що податки мають бути взаємопов'язані, органічно доповнювати один одного, не суперечити системі в цілому та її елементам. Системний підхід означає, що мають реалізовуватися обидві функції податків. З позиції фіскальної функції податкова система має забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів до бюджету, з позиції регулюючої забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості, оскільки практично неможливо щоб одночасно в одному податку цілком реалізувалися обидві функції. Оскільки податки - це по суті продукт еволюції економіки і держави, то податкова система формується перш за все під впливом об'єктивних чинників. У той же час у сучасній демократичній правовій державі запровадження тих чи інших форм оподаткування є результатом волевиявлення членів парламенту, компромісу інтересів різних політичних груп, які у свою чергу представляють інтереси різних верств суспільства.

Щодо складу податкової системи України, то її основу створюють податки, аналогічні тим, які становлять ядро податкових систем більшості сучасних розвинутих країн, що свідчить про загальну закономірність уніфікації оподаткування.



Рис. 2. Особливості Становлення відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування з приводу розподілу податкових доходів між державним і місцевим бюджетами в Україні

Слід зауважити, що, на відміну від основних податків, які становлять серцевину податкової системи України і склад яких не змінюється, склад решти обов'язкових платежів періодично зазнає змін. Законом УРСР "Про систему оподаткування" в редакції від 25 червня 1991 р. до загальнореспубліканських віднесено 16 податків, зборів та обов'язкових платежів. Згідно з Законом України "Про систему оподаткування" в редакції від 18 лютого 1997 р. (зі змінами, внесеними в наступні роки), податкова система включає 23 загальнодержавні податки і збори. Цей перелік був розширений за рахунок включення: рентних платежів; збору до Державного інноваційного фонду; плати за торговий патент за деякі види підприємницької діяльності; фіксованого сільськогосподарського податку; збору на розвиток виноградарства; єдиний митний збір; гербовий збір. Деякі з цих зборів вже скасовані. В той же час цей перелік включає податки і збори, які на території України ще не справляються (наприклад, податок на нерухомість ще не запроваджено).

Вищезазначене дає можливість зробити висновок про існування в Україні тенденції до розширення переліку податків і зборів, що входять до її податкової системи. Також є тенденція до поєднання у системі особистих та реальних податків. Крім того, простежується тенденція до диференційованого оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності, що працюють без створення юридичної особи, а також зі створенням юридичної особи, а серед останніх - до диференційованого оподаткування, з одного боку, великих і середніх за розмірами підприємств, а з іншого - суб'єктів малого підприємництва. Наслідком такої диференціації стало поєднання в межах однієї податкової системи двох підсистем оподаткування - звичайної для одного виду платників і спрощеної для іншого.

Слід зауважити, що суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платниками багатьох видів податків і зборів, зокрема податку на додану вартість (за винятком, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів єдиним податком за ставкою 6%), прибуткового податку тощо.

Крім обумовлених об'єктивними причинами тенденцій, у розвитку податкової системи України спостерігається така особливість, як обмежене застосування майнових податків, що повинні бути доповненням до особистих. Крім податку на нерухомість до складу податкової системи України поки не входить ще один з поширених у країнах з розвинутою ринковою економікою податків - податок на спадщину і дарування (хоч згідно з законопроектом, що перебуває з 2002 р. на розгляді у парламенті, планується справляти прибутковий податок з громадян зі спадщини та дарування).

Розробляючи податкову політику та впроваджуючи її у життя, органи державної влади повинні базуватися також на методології оподаткування. Методологія оподаткування- це теоретичне, науково-практичне і концептуально-правове обґрунтування сутності поняття "податок" - одночасне дослідження податку як об'єктивної економічної категорії та конкретної форми правових взаємовідносин платників податків з державою. Органічним елементом методології оподаткування є сфера його методичного забезпечення. Методичні основи оподаткування - це вибір податкових форм й наповнення їх конкретним змістом (прийняття організаційно-правового порядку обчислення і стягнення податків), встановлення прав та обов'язків сторін податкових правовідносин. Створення методик оподаткування, які адекватно відображають стан економіки і політики є логічним завершенням методологічних досліджень податкових проблем у межах кожного етапу податкового реформування.

1.5 Податкова система Швейцарії

Переваги податкової юрисдикції Швейцарії визначаються на основі багатьох чинників, проте основним, поза сумнівом, є наявність стабільної політичної, економічної та правової систем. І хоча Швейцарія ніколи не була з-поміж офшорів, в основі її державної політики покладено дуже привабливий принцип свободи підприємництва. Щоправда, певні обмеження на ведення підприємницької діяльності присутні, але вони є достатньо ліберальними. Податкова система - надзвичайно гнучка й помірна, а власне факт несплати податків у цій країні ще не вважається кримінальним злочином. Як наслідок, існує гарантія відносної стабільності активів у випадку простого факту несплати податків. Більш того, Швейцарія - це єдина юрисдикція, в якій рівень податкових ставок може визначатися на основі індивідуального погодження з податковою службою.

Холдинговою компанією в Швейцарії вважається товариство, статутною метою якого є довгострокове володіння чи управління значною участю в іншій компанії. Саме визначення холдингової компанії міститься в податковому законодавстві, позаяк, по суті, надання статусу холдингової компанії є наданням податкових пільг на визначені види діяльності або на визначені види доходу (залежно від юрисдикції). При цьому доходи холдингової компанії у вигляді доходів від капіталовкладень, зокрема, від володіння корпоративними правами або інших форм участі, не підлягають оподаткуванню податком на прибуток. Для звільнення ж доходів холдингу від податку на прибуток необхідна наявність суттєвої участі в іншій компанії (20% в Швейцарії та 25% в Австрії) упродовж значного періоду часу (не менше ніж 1-2 роки). А для надання додаткових податкових пільг на основі холдингового статусу компанії необхідно дотримання і такої умови: 2/3 доходів чи активів холдингу повинні походити чи складатись з капіталовкладень у корпоративні права. Організаційною формою компанії може бути як акціонере товариство, так і товариство з обмеженою відповідальністю.

1.6 Оподаткування швейцарського холдингу

Швейцарська податкова система складається з трьох рівнів: федерального, кантонального та комунального. Основний податковий тягар становлять федеральні та кантональні податки.

Оподаткування юридичних осіб регулюється Федеральним Законом про прямі податки 1990 р., згідно з яким ставка федерального податку на прибуток дорівнює 8,5% (ст. 68 Закону). Предметом оподаткування є чистий дохід компанії. Вирахуванню з оподаткованого доходу підлягають виробничі та інші, пов'язані з реалізацією підприємницької діяльності видатки, а також витрати, пов'язані з реорганізацією підприємства та із заміною товару чи послуг (ст.ст. 58-67 Закону). У випадку володіння більш ніж 20% в іншій компанії чи участю більш ніж у 2 000 000 франків, оподаткований прибуток зменшується на суму доходу, отриманого від такої участі (ст. 69 Закону). При цьому вирахуванню з оподаткованого доходу підлягають витрати, пов'язані з фінансуванням або здійсненням такої участі, а також 5% від загальної суми такого доходу як витрати на управління (федеральне законодавство також встановлює можливість для вирахування цих витрат із кантональних податків).

Більш того, сума сплаченого федерального податку також підлягає вирахуванню із загального доходу, який підлягає оподаткуванню. Таким чином, фактична ставка федерального податку на прибуток дорівнює 7,8%. До того ж після проведення федеральної податкової реформи 1998 року був відмінений федеральний податок юридичних осіб на капітал. Таким чином, оподаткування доходу холдингової компанії від володіння корпоративними правами в інших компаніях на федеральному рівні дорівнює 0%.

Федеральним законом про гармонізацію прямих податків 1990 року були встановлені деякі загальні правила оподаткування. Зокрема, можливість звільнення від кантональних податків на прибуток з доходів від капіталовкладень (дивіденди та ліцензійні платежі), вирахування з податків витрат, пов'язаних з фінансуванням капіталовкладень, а також вирахування 5% як витрат, пов'язаних з управлінням капіталовкладенням.

В свою чергу, ставка кантонального податку на прибуток коливається залежно від кантону. Привілеї, надані холдинговим компаніям, та їх межі також є різноманітними. Більшістю кантонів надаються звільнення від сплати податку на прибуток по доходам від капіталовкладень, до яких належить як дохід, отриманий від володіння корпоративними правами, та дивіденди, так і подібні доходи, пов'язані з участю в іншій компанії та отримані в зв'язку з передачею права інтелектуальної власності (плата за ліцензійними угодами). Так, наприклад, у Законі прямих податків Базеля (ст.ст. 77-78), що набув чинності 1 січня 2001 р. та у постанові про застосування Закону про прямі податки Базеля від 14 листопада 2000 р., що набула чинності 1 січня 2001 р., йдеться, що холдингові компанії звільняються від сплати податку на прибуток. При цьому доходи від переданих прав інтелектуальної власності, комісійні за угодами про управління (Management Fees), відсотки по кредитам, пов'язані з участю в іншій компанії, що знаходиться за кордоном, тощо також звільняються від сплати податку на прибуток (ст. 71 постанови).

При цьому слід брати до уваги, що холдингова компанія підлягає оподаткуванню податком на власний капітал, ставка якого коливається залежно від кантону і складає: в Базель - 0,05 %, а у Цуг - 0,0075%. Щоправда, при цьому існують обмеження на ведення активної підприємницької діяльності холдингом. Так, доходи холдингу (не пов'язані з капіталовкладенням) не можуть перевищувати 1/3 від загального доходу (ст. 78 Закону про прямий податок Базеля). Вказаним Законом також передбачено повне звільнення від податків на прибуток або надання пільг із застосуванням пониженої ставки податку на прибуток компанії, яка не займається господарською діяльністю на території Швейцарії (так звані доміцильовані компанії).

У деяких кантонах існує також поняття „змішана компанія”, що звільняється від сплати податку на прибуток по доходам від капіталовкладень (корпоративні права, передані права інтелектуальної власності), а також по доходам від інших видів діяльності, отриманих поза територією Швейцарії. Ставка податку на прибуток в інших кантонах на всі інші доходи компанії, які не пов'язані з діяльністю на території Швейцарії, понижена, погоджена з податковою владою і коливається залежно від кантону та комуни в межах 5-30%. Місцевою (кантональною) владою можуть також встановлюватись прогресуючі ставки від 5% та вище (в Базелі - до 24%).

В інших випадках ведення діяльності на та поза територією Швейцарії, доходи від якої перевищують встановлену межу, ці доходи підлягають оподаткуванню за ставкою від 5% до 24% (в Базелі) залежно від обсягу діяльності на території Швейцарії, шкали ставок, передбачених місцевим законодавством, індивідуальних узгоджень із владою. Крім того, швейцарському холдингу надають надзвичайно широкі можливості з мінімізації доходу, що підлягає оподаткуванню.

2. Податкова реформа

Податки як обов'язкові платежі фізичних та юридичних осіб виникли на певному етапі історичного розвитку суспільства разом із появою держави. Виконання державою її функцій спричинило формування нового специфічного типу економічних зв'язків. Із розвитком ринкових відносин частина вартості сукупного суспільного продукту, що одержавлюється за допомогою податків, набуває не тільки фіскального, а й економічного значення. Податки стають фінансовою основою для державного втручання в сферу господарських зв'язків між суб'єктами економічних відносин, головним регулятором ринкового господарства. Втручання держави в економічне життя є однією з причин зростання податків як в абсолютних сумах, так i відносно сукупної вартості національного продукту.

Рис. 3. Помісячні надходження до державного бюджету України за 11 міс 2009 року

Необхідність збільшення податків i водночас справедливого їх розподілу ставить державу перед складною дилемою: економічна ефективність чи справедливість? Оптимальне поєднання й урахування цих аспектів - неодмінна умова гармонійності податкової політики. Тому одним із головних завдань фінансової науки є розробка податкових концепцій щодо визначення економічно оптимального й соціально справедливого рівня оподаткування, достатнього i для фінансування державних функцій, i для стимулювання інвестиційної діяльності.

В умовах ринкової економіки податки, виконуючи фіскальну функцію, мають бути, окрім того, важливим економічним інструментом регулювання ринкових відносин. В Україні наявна система оподаткування, на жаль, необхідну свободу для підприємницької діяльності не забезпечує, а відтак i дохідну частину державного бюджету наповнює недостатньо. Це пояснюється багатьма властивими їй недоліками.

Рис. 4. Недоліки системи оподаткування

На мою думку, критеріями ефективності всякої податкової системи є:

- забезпечення коштами дохідної частини бюджету;

- стимулювання підприємницької діяльності (виробничого й комерційного бізнесу); справедливість оподаткування;

- чіткість i ясність розрахунків зі сплати податків.

Ці критерії можуть бути взаємно альтернативними i мають застосовуватися з урахуванням конкретних ситуацій.

Об'єктом оподаткування має бути дохід, а не його джерело чи рівень витрат. Світовий досвід підказує: розмір податку не повинен перевищувати третини доходу. Податки мають бути цільовими та прямими.

Об'єктом оподаткування при непрямих податках є витрати, а не доходи. Вони додаються до ціни товару. Непрямі податки на товари та послуги - зручна форма поповнення казни, вони забезпечують стабільність надходжень до бюджету. I все-таки непрямі податки недоцільні, особливо в умовах спаду виробництва та зниження життєвого рівня населення.

Цільове призначення податків сприяє більш продуктивному витрачанню їх урядом та місцевою владою. Адже при цьому платники завжди мають бути поінформовані, на що i як використовуються податки.

Для стимулювання інвестиційної діяльності податки на частину прибутку, яка спрямовується на інвестиції, мають бути пільговими.

Світова практика підтверджує фундаментальну економічну закономірність: результатом зниження податків є оздоровлення фінансового стану й економічне пожвавлення. Активізації підприємництва можна досягти лише за умови зниження податкового навантаження.

Тож при визначенні податкового навантаження слід спиратися не на витрати, а на доходи, пам'ятаючи, що коли високі податки гальмують виробництво, доходи бюджету неминуче зменшуються, i система перерозподілу коштів не є порятунком.

Підсумовуючи вищезазначене, можна говорити хіба що про те, що нинішня податкова система в Україні відповідає лише перехідному стану економіки, тобто практично тільки-но починає формуватися. Держава встановила вже близько чотирьох десятків всіляких податків, зборів та обов'язкових платежів. I, на жаль, це не той випадок, коли кількість переходить у якість.

Дієвої податкової системи, яка стала б основним інструментом регулювання економіки держави, формування доходів бюджету, стимулювання ділової активності, обмеження зростання цін та інфляції, Україна поки що не має. А без цього вийти з тієї глибокої кризи, у якій ми перебуваємо, буде, м'яко кажучи, надзвичайно важко.

2.1 Суть i значення податкової реформи

Податкова реформа ніколи не буває легкою справою. Її проведення в демократичній країні потребує поєднання таких факторів, як підтримка суспільної думки, а вона нерідко буває мінливою, однобокою, навіть ірраціональною, а також ініціативи та прозорливості уряду, згоди парламенту. Майже неможливо задовольнити претензії різних категорій платників, реалізувати наміри державного апарату, пристосувати фіскальний режим інвестування та стимулювання ділового ризику до комерційних інтересів бізнесу, забезпечити реалізацію соціальних ідеалів справедливості й суспільного добробуту. Це - правда, що податок може бути силою творення. Але він же може стати й руйнівною силою, якщо, наприклад, не поєднати в динамічній рівновазі економічні, фіскальні, соціальні, етичні фактори оподаткування.

Рис. 5. Принципові нормативні підходи до реформування

Звичайно, прийнятнішим, а тому й поширенішим є другий, еволюційний, спосіб реформування. Однак усяка податкова реформа вирішує окремо або в комбінації класичні питання:

- структури податків;

- податкових ставок i меж оподаткування;

- співвідношення податкових та облігаційних методів фінансування.

Як умова економічного зростання та соціального миру податкова реформа прямує до єдності цілей: максимізації та стабільності доходів бюджету; коригування дії ринкових механізмів; врахування інтересів бізнесу; реалізації соціальної та демографічної політики.

Узагальнюючи досвід податкових реформ, проведених на Заході, можна помітити, що там давно відійшли від вузького фіскалізму. Головна увага приділяється соціально-економічним результатам реформи, її впливу на мотивацію економічної поведінки. Характер дій економічних агентів, розподільні ефекти - спільна основа всіх реформ оподаткування в останні три десятиліття. Податкам надається роль гормона в економічній політиці розподілу доходів та розміщення ресурсів.

У проектах перебудови систем оподаткування найбільш значущими є такі пропозиції: створення податку з нейтральними економічними ефектами щодо підприємництва; конструювання податкової системи зі спонтанною, добровільною сплатою податків з доходів; повний перехід від податків із дохідно-прибутковою базою до непрямих податків.

У світі податкові реформи показали, що в чистому вигляді ці проекти ніде не реалізовано. Реальні податкові реформи виявилися частковими стосовно альтернативних теоретичних обгрунтувань їх проведення.

Реальні податкові системи існують як комбінації податків, базою яких є обсяг витрат платника, величина доходів, вартість майна. Теорія оптимальності ставить питання про альтернативність цих форм або вибір між окремими податками одного типу. Так, на рівні Європейського співтовариства оптимізація оподаткування полягає, зокрема, у пошуках доцільного балансу між специфічними податками та універсальними (податок на додану вартість) з точки зору їх фіскального та ринково-коригуючого значення. У моделях, де перевага надається непрямим податкам, на перший план виходять проблеми адаптації оподаткування товарів та послуг до закономірностей попиту й споживання на ринку. Щоб не допустити ризику втрати доходів державою, провадиться емпіричне вивчення еластичності пропозиції та попиту, тобто співвідношення обсягу закупівель i цін.

Оптимальне оподаткування не може змінити соціально-економічного ладу i природи людини, бо це не під силу податку. Але пошуки фіскальних способів заохочення кращих ділових та етичних нахилів замість гірших здатні сприяти суспільному благоденству.

2.2 Податкова політика як головний рушій податкової реформи

Наявна нині в Україні податкова система почала формуватися на початку 90-х років минулого століття i з того часу багато в чому скопіювала системи оподаткування розвинутих країн світу. Втім запозичення чужого досвіду заможних країн без достатнього урахування специфіки своєї бідної економіки, як бачимо, в Україні обернулося економічним пригніченням виробничої сфери, зростанням цін, втратами дохідної частини бюджету. Від 30 до 50% ВВП України створюється поза легальною сферою, у тіньовій економіці, яка неприступна для оподаткування. У сфері оподаткування щороку виявляються численні факти ухилень від сплати податків, легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, незаконного виготовлення, транспортування та збуту підакцизних товарів з метою отримання та приховування прибутків від оподаткування, здійснення брудних фінансових оборудок тощо.

Нинішня система податків має суто фіскальний характер i не стимулює виробництва, інновацій, інвестування в реальний сектор економіки, вимиває значні кошти з реального сектора економіки в тіньовий. Питома вага податків (податкове навантаження), з обов'язковими відрахуваннями на соціальне страхування включно, становить 35 - 40% (а в окремі періоди навіть перевищувала 50%) до обсягу ВВП, що характерно для розвинутих країн, але обтяжливо для країн з перехідною економікою. Фахівці підрахували, що сумарні податкові вилучення, за яких можливе економічне зростання в державах, подібних до України, не повинні перевищувати 20 - 25% до обсягу ВВП. Доречно згадати, що i в розвинутих європейських країнах у депресійні 20 - 30-ті роки податки не перевищували в середньому 16,5% до обсягу ВВП, а в окремих країнах були й значно меншими: у Швейцарії - 6%, Швеції - 8,5%, Норвегії - 10,9%. Такою політикою держава давала змогу підприємствам "звестися на ноги", створити достатню для сталого розвитку масу стабілізаційного капіталу.

Порівняно низькі ставки оподаткування застосовуються нині в Японії, Китаї, Сінгапурі. У результаті відтворюється розширене виробництво, збільшується кількість робочих місць, зменшується безробіття, формується сприятливе інвестиційне поле.

Особливо велике навантаження припадає на фонд оплати праці (до 38%), що є непосильним тягарем, який призводить до тінізації розрахунків, зменшення обсягів соціальних платежів, потреба в яких постійно зростає.

Значне фіскальне навантаження на економіку та сферу споживання несе й податок на додану вартість за ставкою 20%, який є одним із системоутворюючих в Україні. Він генерує високі ціни та інфляційні тенденції, знижуючи конкурентоспроможність українських товарів, посилює й без того надмірне податкове навантаження на населення, зменшуючи його платоспроможність.

Недоліки податкової системи привели до спроб модернізувати наявну систему податків, владнати суперечності між фіскальними функціями податкової системи й потребами в стимулюванні економіки. Останнім часом скорочено загальну кількість податків, знижено податкові ставки, зменшено кількість суб'єктів господарювання, звільнених від оподаткування, скасовано деякі галузеві й регіональні податкові пільги, розширено базу оподаткування, запроваджено спрощене оподаткування малого й середнього бізнесу, сільськогосподарських підприємств. Розроблено й проект Податкового кодексу, проекти законів щодо єдиного соціального внеску та податку на нерухомість тощо. Водночас очевидним є те, що окремі модернізації без системної реформи податкової сфери дають незначний позитивний, а іноді й негативний ефект. Так, успішний розвиток малого бізнесу, викликаний переходом на єдиний податок, сьогодні фактично нівелюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за яким дрібне підприємництво, як i всі платники податків, які обрали особливі способи оподаткування (єдиний податок, фіксований податок, фіксований сільгоспподаток), практично підпали під подвійне оподаткування.

2.3 Шляхи реформування обліку та податкової системи

Розбалансованість, відсутність системності в реформуванні податків не сприяє викорененню її недоліків. Реформа має торкнутися всієї системи податків i будуватися на засадах фіскальної достатності, обов'язковості, нейтральності та рівнонавантаженості, спиратися на єдину спрощену законодавчу базу оподаткування. Пріоритетними напрямами податкової реформи мають стати: запровадження таких законодавчих норм, які стимулювали б інвестиційну активність, наукові дослідження та розробки; зменшення податкового навантаження на переробні галузі та сферу послуг; стимулювання експорту несировинних товарів. При цьому дуже важливо запровадити новий Податковий кодекс та створити такі умови, за яких сплачувати податки вигідно й не доводиться застосовувати адміністративні методи. Система податків має бути нейтральною й справедливою, що означає недопущення проявів галузевої, регіональної та соціальної дискримінації. У цьому сенсі потрібно здійснити перехід від оподаткування, що грунтується на високих ставках i численних податкових пільгах, до оподаткування за низькими ставками i відсутності податкових пільг. У 2004 р. в оподаткуванні діяли 308 податкових пільг, з яких 194 - з ПДВ, 22 - з податку на прибуток. Існували 73 вільні економічні зони, в тому числі зони, де здійснюються економічні експерименти, з пільговим режимом оподаткування. Практика існування податкових пільг показує, що їх наявність консервує низький технологічний рівень виробництва, призводить до появи підприємств-рантьє, поширює негативну практику лобіювання інтересів окремих груп виробників. Негативний вплив справляють також практика списання та реструктуризації податкового боргу, система взаємозаліків, подвійне оподаткування. Тільки відмова від податкових пільг i преференцій та зниження податкових ставок могли б сприяти усуненню цих негативних явищ.

В умовах значної тіньової економіки високі податкові ставки лягають непосильним тягарем на тих, хто чесно тягне податкову лямку, створюючи для таких платників нерівні конкурентні умови порівняно з тими, хто їх постійно не сплачує, не вилазячи з тіні.

Важливим питанням податкової реформи є питання визначення оптимальної кількості податків, такого їх обсягу, який був би доцільним для виконання економічних i соціальних функцій держави. Рівень податкового навантаження, як відомо, залежить від загального обсягу витрат бюджету. В Україні порівняно із західними країнами видаткова частина бюджету непомірно роздута: понад 40% до обсягу ВВП становлять бюджетні витрати разом з витратами позабюджетних фондів, тоді як в США - 33,5%, Японії - 35,8%, а в більш схожих на нас за рівнем економічного розвитку Бразилії - 29%, Мексиці - 27%, Туреччині - 25%. При цьому значні видатки в структурі витрат припадають на утримання бюрократичного апарату. У 2004 р. на забезпечення органів управління спрямовувалось 26% витрат бюджету, тоді як на освіту витрачалося лише 18%, медицину - 12%, фізичну культуру i спорт - 0,7%. Тому скорочення витрат на утримання держапарату, президентських та парламентських структур є нагальною потребою реформування державних фінансів i податкової системи. Подальше зволікання з реформою бюджетної сфери викликає щорічне додаткове навантаження на економіку та громадян - платників податків.

Конче потрібно різко скоротити кількість загальнодержавних i місцевих податків, яких нині налічуємо 40. А регламентуються вони більш як п'ятьма тисячами нормативних документів, причому часом суперечливих i "непрозорих", таких, що створюють підгрунтя для зловживань i корупції.

До того ж спостерігається й нерівномірність між різними податками в забезпеченні дохідної частини бюджету: фактично три чверті податкових надходжень бюджет отримує за рахунок податку на прибуток підприємств, податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість, тоді як значна кількість податків (податок на промисел, плата за використання лісових ресурсів тощо) не забезпечують навіть 0,5% загальної суми податкових надходжень.

Реформування має торкнутися структури як прямих, так i непрямих податків. Основне навантаження в структурі прямих податків нині в Україні припадає на податок на прибуток підприємств i організацій - 68% загальних податкових надходжень, тоді як, наприклад, у Швеції - лише 14,2%, Німеччині - 8,5%. Наші урядовці та парламентарії, не помічаючи значних додаткових джерел надходжень до бюджету, так i не полишають ідею запровадити податок на відсотки за вкладами фізичних осіб, або оподаткування доходів від вкладень громадян у банках, що зашкодить i вкладній справі, i принципам соціальної справедливості. Податки на заощадження можуть тільки вивести кошти населення з банків i спрямувати їх у тіньову сферу, спровокувавши при цьому інфляційні процеси.

Дуже актуальним є питання запровадження жорстких екологічних податків. Ситуація у сфері забруднення навколишнього природного середовища нині нагадує повне свавілля й загрожує Україні екологічною катастрофою.

Чинна система оподаткування юридичних осіб не створює рівних умов для бізнесу. Одні (малі підприємства) працюють за спрощеною системою оподаткування і сплачують 6 - 10% суми виручки від реалізації, інші (великі) сплачують 25% від прибутку, треті перебувають у тіні й зовсім не сплачують податків. Ми вважаємо, що всі, i великі й малі підприємства, мають розвиватися за єдиними правилами гри, інакше держава може залишитися без великого бізнесу та інновацій. На цьому шляху доцільно відмовитись від справляння вже запроваджених десятків видів зборів i платежів, які обмежують зростання заробітної плати та вкладення в інноваційний розвиток підприємств, i перейти до справляння єдиного податку на доходи. Справляння такого податку практикується, наприклад, у Чехії i Польщі. Ставка такого податку могла б дорівнювати 10% доходу, що створювало б сприятливі умови для розвитку виробничої сфери. За такої ставки податку відпала б проблема штучної збитковості підприємств, з'явилась би можливість обрахувати обсяг податку, вивести з тіні значні ресурси підприємств. Оподаткування доходів більше відповідало б i економічній функції оподаткування - формуванню економічно доцільного співвідношення величини податку з доходом його платника. Кожному зрозуміло, що не можна вилучати кошти в обсягах, рівних або більших, ніж доходи платника податку.

Загалом під час здійснення реформи необхідно підвищити значення прямих податків, бо саме вони найбільшою мірою відіграють стимулюючу роль i відповідають принципам соціальної справедливості, встановлюють пряму залежність від рівня доходів. Нині ж частка непрямих податків більш як удвічі перевищує частку прямих, що негативно позначається як на цінах, так i на справедливості розподілу податкового тягаря серед малозабезпечених верств населення.

Серед непрямих податків особливої уваги потребує податок на додану вартість. В Україні на нього припадає 85% непрямого оподаткування, тоді як, наприклад, у США - 44,1%, Німеччині - 62,2%. Натомість частка акцизів у нашій системі оподаткування в 3,3 рази нижча, ніж у США, та в 6 разів менша, ніж в Англії. Багато говорять нині про недоліки адміністрування ПДВ, часті випадки ухиляння від його сплати за рахунок значних податкових пільг. У більшості областей сума недосплати ПДВ перевищує суму відшкодування; кількість платників, яким надано пільги зі сплати ПДВ, зростає в декілька разів швидше, ніж кількість вперше зареєстрованих платників податків. У процесі реформи необхідно просто скасувати сам податок на додану вартість.

У США лише за спробу мінімізації податків будь-яке підприємство незалежно від форми власності після першого ж попередження, якщо воно не подіяло належним чином, негайно закривають, бо навіть така багата й економічно розвинута держава не може собі дозволити, щоб податкове навантаження між суб'єктами господарювання було різним.

У нашій країні, на жаль, діють дещо інші правила. Тому не лише окремі підприємці, а й серйозні бізнес-структури, беручи на озброєння недосконалість наших законодавчих актів, створюють у цьому полі круто наверчені схеми мінімізації податків. Це дає їм змогу, не порушуючи жодної зі статей Кримінально-процесуального кодексу України, з "чистою совістю" сплачувати державі, як жебракові, крихти податків.

Розв'язання потребує й проблема стабільності та узгодженості законодавчої бази оподаткування. Численні зміни в податковому законодавстві призводять до незрозумілості, залишають зачіпки для неоднозначного трактування. У сфері оподаткування на 01.01.2005 р. діяли 284 закони (з них 168 - про внесення змін та доповнень до чинних законів), 114 указів Президента України, 2000 нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, 5533 регуляторні акти Державної податкової адміністрації України, 9411 нормативних та регуляторних актів міністерств i відомств. Звісно, така кількість документів породжує протиріччя й неузгодженість. Значних витрат (людських i часових) потребують ведення громіздкого податкового обліку, який значно відрізняється від фінансового, підготовка численних звітів, відстеження частих змін у нормативній базі оподаткування. Тому вкрай актуальним залишається питання зближення податкового й бухгалтерського обліку, його спрощення, що полегшило б процедуру визначення платниками своїх податкових зобов'язань. Необхідно розробити єдиний спрощений Податковий кодекс України.

Ще один важливий бік реформи оподаткування - дотримання всіма учасниками податкового процесу податкової дисципліни. Тут не має бути потурань, необхідно встановити кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків.

Покращанню податкової дисципліни сприяли б більша гласність i прозорість у визначенні напрямів використання податкових коштів, залучення платників податків до визначення обсягів i напрямів використання податкових надходжень. Це підвищило б загальну ефективність оподаткування, сприяло б формуванню соціально відповідальної, небайдужої до інтересів суспільства людини.

Конче потрібно змінити й методи збирання податків. Доцільно запровадити демократичний характер сплати податків, не змушувати людей постійно ходити по кабінетах контролюючих органів. Бухгалтер повинен нарахувати податок, сплатити його до бюджету й нести відповідальність згідно із законом за достовірність розрахунків, а громадяни - мати податкову книжку з усіма елементами захисту i при отриманні додаткових доходів сплачувати з них податки через банки з використанням цієї книжки.

Ми вважаємо, що чинна система оподаткування та адміністрування податків потребує реформування, яке має передбачати її спрощення, достатність, доцільність та мінімізацію витрат на його здійснення, забезпечення рівності в податковому навантажені. Для цього потрібно:

v переглянути видаткову частину бюджету в напрямі суттєвого зменшення адміністративно-управлінських витрат i скорочення бюрократичного апарату;

v перейти від оподаткування, що грунтується на високих ставках i численних податкових пільгах, до оподаткування за єдиними низькими ставками податків i відсутності податкових пільг;

v створити єдину систему оподаткування великих i малих підприємств на основі 10-відсоткового податку на доходи, скасувавши всі інші збори i платежі;

...