Фінансова безпека держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

1.1 Сутність фінансової безпеки та її основні характеристики

1.2 Існуючі індикатори та загрози фінансовій безпеці

1.3 Методологія оцінки стану фінансової безпеки держави

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СТАНУ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз існуючих індикаторів фінансової безпеки держави

2.2 Ідентифікація існуючих загроз

РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ

3.1 Існуючі проблеми у досягненні фінансової безпеки держави та шляхи їх вирішення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Динаміка світових економічних взаємовідносин, поглиблення глобалізаційних та інтеграційних процесів, нарощування темпів загальнотериторіального розвитку значно посилюють актуальність проблеми досягнення достатнього рівня збалансованості економічної системи тієї чи іншої території та підвищення рівня її економічної безпеки. З урахуванням пануючого стану фінансової складової в сучасній економіці, однією із найважливіших складових економічної безпеки є саме фінансова безпека. Несприятливий стан відносини у фінансовій сфері не дає можливості забезпечити належний рівень економічного росту, ускладнює перехід до ринкових механізмів господарювання, створює негативні умови для вдосконалення бюджетної, податкової, валютної та інших видів фінансової політики країни.

У сучасних умовах питання забезпечення державної фінансової безпеки залишається досить актуальним для всіх без виключення країн. Світова фінансово-економічна криза, що розпочалася у 2007 році, та теперішні її наслідки є яскравим тому підтвердженням. Україна ж, як держава, що характеризується незрілістю ринкової економіки, вимагає реалізації низки заходів із забезпечення державної фінансової безпеки. Адже саме від безпеки фінансового сектору напряму залежить рівень розвитку реального сектора економіки, виробнича, воєнна й усі інші елементи й види безпеки. Фінансова безпека виступає своєрідною об'єднуючою основою при створенні інших умов економічної безпеки. Необхідно зазначити, що досліджувана категорія є досить складною. Кожен компонент фінансової безпеки окрім виконання відповідних функцій є невід'ємною складовою синергетичної системи, покликаної забезпечити стійкість національної економіки до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів та її ефективне функціонування.

Теоретичні та практичні аспекти фінансової безпеки держави досліджували В. Геєць, Б. Кваснюк, О. Барановський, Я. Жаліло, В. Мунтіян, М. Єрмошенко, А. Сухоруков, О. Ладюк, А. Єпіфанов, В. Шлемко, І. Бінько, В. Олейников, Б. Губський, О. Ревак, К. Горячева, З. Варналій, Г. Пастернак-Таранушенко, С. Кульпінський та інші. Практична значущість, необхідність проведення комплексного аналізу проблем забезпечення фінансової безпеки держави, відсутність відпрацьованого механізму, розгорнутої оцінки та практичних рекомендацій її забезпечення вказують на необхідність подальшого дослідження.

Мета дослідження. Метою роботи є розкриття поняття фінансової безпеки держави, виявлення загроз, шляхи їх усунення, визначення основних напрямів вдосконалення фінансової безпеки .

Основні завдання дослідження. Виходячи із поставленої мети в роботі необхідно виконати ряд завдань:

- висвітлити сутність поняття фінансової безпеки держави та її основних характеристик

- визначити основні індикатори та загрози фінансовій безпеці держави

- охарактеризувати основні методи оцінки стану фінансової безпеки держави

- проаналізувати існуючі індикатори фінансової безпеки держави

- ідентифікувати основні загрози, що негативно впливають на фінансову безпеку держави

- дослідити існуючі проблеми у досягненні фінансової безпеки держави та шляхи їх вирішення

Об'єкт та предмет дослідження. Об'єктом дослідження є фінансова безпека як складова економічної безпеки держави. Предметом даної роботи є система забезпечення фінансової безпеки держави.



РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

1.1 Сутність фінансової безпеки та її основні складові

Фінансова безпека - це такий стан фінансової сфери держави, який характеризується ефективністю та збалансованістю, гарантує стійкість фінансової системи до впливу внутрішніх і зовнішніх негативних чинників, а також уможливлює стабільне економічне зростання та синергетичний розвиток країни.

Фінансова безпека - це складна категорія. Вона включає в себе монетарний, бюджетний, валютний, інвестиційний, інфляційний, ціновий та борговий аспекти.

Фінансова безпека розглядається як у внутрішньому, так і зовнішньому ракурсах. Внутрішня фінансова безпека значною мірою визначається характером формування державного та місцевих бюджетів, станом платіжного балансу країни, співвідношенням грошових мас в офіційній і тіньовій економіках, ступенем ліквідності грошових коштів. У зовнішньому плані показниками стану фінансової безпеки є ступінь фінансової незалежності держави, обсяги іноземних інвестицій, міжнародний борг країни, рівень політичної стабільності. Основними функціями фінансової безпеки є:

- прогнозування й ідентифікація внутрішніх і зовнішніх загроз інтересам суб'єктів фінансової безпеки;

- здійснення комплексу тактичних та стратегічних заходів, спрямованих на попередження загроз та їх нейтралізацію;

- реалізація системи заходів з регенерації об'єктів фінансової безпеки, які постраждали внаслідок виникнення надзвичайної ситуації;

- створення умов та можливостей для оперативного управління елементами системи фінансової безпеки як у повсякденних умовах, так і за надзвичайних ситуацій;

- активне міжнародне співробітництво в інтересах підтримки національної системи фінансової безпеки.

Говорячи про функції фінансової безпеки держави, необхідно зауважити, що їх реалізація не зводиться виключно до захисту, а передбачає стійкий та поступальний взаємопов'язаний та взаємообумовлений розвиток усіх компонентів безпеки. Для цього мають застосовуватись усі наявні засоби: політичні, економічні, організаційні, правові та ін. Фінансова безпека держави включає: монетарну, бюджетну, податкову, боргову безпеку, фінансову безпеку банківської системи, валютну, інвестиційну безпеку, фінансову безпеку страхового та фондового ринку.

Монетарна безпека - такий стан грошово-кредитної системи, який характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних доходів населення.

Бюджетна безпека - це стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів. У цілому бюджетна безпека держави зумовлюється розміром бюджету, розміром, характером та рівнем дефіциту бюджету, масштабами бюджетного фінансування, процесом бюджетування, своєчасністю прийняття та характером виконання бюджету.

Податкова безпека держави визначається ефективністю податкової політики держави, яка має оптимально поєднувати фіскальні інтереси держави та платників податків. З позицій фіскальної достатності проблема податкової безпеки зводиться до забезпечення держави таким обсягом податкових надходжень, який є оптимально необхідним згідно до вимог проголошеної економічної доктрини.

Валютна безпека держави - це ступінь забезпеченості держави валютними коштами, достатніми для дотримання позитивним сальдо платіжного балансу, виконання міжнародних зобов'язань. Під валютною безпекою також розуміють стан курсоутворення, який максимально захищає від змін на міжнародних валютних ринках і створює сприятливі умови для розвитку вітчизняного експорту, широкомасштабного припливу в країну іноземних інвестицій.

Інвестиційною безпекою вважають досягнення такого рівня інвестицій, який дає змогу оптимально задовольняти поточні потреби економіки у капітальних вкладеннях за обсягом і структурою з урахуванням ефективного використання і можливостей повернення коштів, які інвестуються.

Фінансова безпека фондового ринку - оптимальний обсяг його капіталізації, здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торговців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів), консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів і держави загалом.

Також, враховуючи багатоаспектність поняття фінансової безпеки, складність взаємозв'язків і взаємозалежності різних її елементів, до складу фінансової безпеки держави (окрім зазначених вище) доцільно включити такі структурні компоненти:

- фінансову безпеку окремого громадянина і домогосподарства;

- фінансову безпеку підприємства;

- фінансову безпеку галузі;

- фінансову безпеку регіону.

1.2 Існуючі загрози фінансовій безпеці держави

фінансовий безпека індикатор загроза

Критерієм фінансової безпеки держави є стабільний, збалансований розвиток фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової, розрахункової, інвестиційної та фондової систем, а також ціноутворення, що характеризується стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування економіки країни.

Внутрішні загрози фінансової безпеки держави:

- слабкість грошово-кредитної системи - недостатність обігових коштів, низький рівень платіжної дисципліни, значні обсяги внутрішньої заборгованості;

- низький рівень розвитку страхового та фондового ринку, його низька капіталізація, недостатність фондових інструментів, недосконалість фондової інфраструктури;

- слабкість банківської системи - невисока конкурентоспроможність банківської системи України, низький рівень сумарного банківського капіталу;

- неефективне використання фінансових ресурсів;

- недосконалість податково-бюджетної системи;

- високий рівень монополізму на фінансових ринках;

- зростання «тіньової» економіки та її криміналізація;

- високий рівень інфляції;

- низький рівень фінансового менеджменту;

- недостатність фінансових ресурсів у суб'єктів господарювання для забезпечення відтворювального процесу та інвестиційної діяльності;

- недосконалість і незавершеність законодавства у фінансовій сфері, що призводить до послаблення її регулюючих функцій, зниження внутрішніх соціально-економічних стимулів економічного росту, нездатності ефективно обслуговувати грошові потоки глобальної економіки.

Зовнішні загрози фінансової безпеки держави:

- невирішеність проблеми фінансової залежності національної економіки від інших країн;

- обмеженість доступу до зарубіжних фінансових ринків, безконтрольністю щодо накопичення зовнішньої заборгованості;

- відсутність цілісної стратегії щодо іноземного інвестування, зокрема ТНК, недостатня інвестиційна активність вітчизняного капіталу, яка є недостатньою для відтворення національної економіки, усунення структурних диспропорцій, економічного зростання країни;

- неконтрольований відплив за межі України фінансових ресурсів;

- незбалансованість структури зовнішньої торгівлі;

- зростання впливу транснаціонального капіталу на вітчизняну економіку;

- відсутність інфраструктури з обслуговування та дієвих механізмів регулювання грошових потоків глобальної економіки, які були б включені до міжнародної систем безпеки;

- значний обсяг зовнішнього боргу;

- вплив світових фінансових криз на фінансову систему України;

- втручання міжнародних фінансових організацій у внутрішні справи держави;

- динаміка сальдо торгового і платіжного балансу та значна залежність України від експортно-імпортної діяльності.

1.3 Методологія оцінки стану фінансової безпеки держави

Наявність системи фінансової безпеки має передбачати методологію щодо оцінки ступеня впливу загроз на фінанси країни, тобто ефективності системи. Ступінь впливу загроз визначається на підставі розрахунку і моніторингу ряду індикаторів та порівняння їх із граничними (нормативними) значеннями.

Індикатор (від лат. indico -- вказую, визначаю) -- елемент, що відображає процес або стан об'єкта спостережень, його якісні та кількісні характеристики. Говорячи про вибір індикатора, необхідно зазначити, що кожен показник має бути економічною величиною, яка має чіткі межі коливань. Слід розрізняти індикатори міжнародного рівня та національні, індикатори відстеження та впливу.

Індикатори міжнародного рівня використовуються в основному міжнародними організаціями для зіставлень і аналізів показників країн світу. Національні індикатори застосовують для вивчення тенденцій у розвитку фінансово-кредитної сфери країни, виявлення її сильних та слабких сторін, можливостей і ризиків.

Програмні індикатори (відстеження) мають допомагати прослідкувати хід реалізації заходів монетарної, валютної, фіскальної, бюджетної, інвестиційної, боргової політики. Індикатори впливу передбачають кількісну та якісну характеристику змін, що відбуватимуться від виконання політичних намірів. Обґрунтована система індикаторів дає змогу оперативно здійснювати аналіз фінансової безпеки різних об'єктів, попереджувати розвиток негативних тенденцій, вносити необхідні корективи як у повсякденну діяльність, так і на перспективу, прогнозувати розвиток подій.

Залежно від специфіки досліджуваного явища визначаються порогові значення індикаторів, що не можуть визначатися шляхом точних розрахунків, а визначаються експертно на основі досвіду.

Рівень фінансової безпеки оцінюють за наступними індикаторами економічної безпеки:

- індикатори фінансової безпеки громадян (ВВП на особу, доходи, заробітна плата, рівень соціальних виплат, рівень оподаткування);

- індикатори фінансової безпеки домашніх господарств;

- індикатори фінансової безпеки підприємств, організацій, установ;

- індикатори фінансової безпеки кожної окремої галузі (обсяг неплатежів, прострочена заборгованість, збиткові підприємства);

- індикатори фінансової безпеки регіонів (питома вага регіону в ВВП країни, платіжний баланс регіону, дефіцит місцевого бюджету, інвестиційна привабливість);

- індикатори фінансової безпеки банківської системи (сукупний статутний фонд, питома вага проблемних кредитів, обсяг прибутку, рентабельність чистих активів, коефіцієнт покриття, показники ліквідності);

- індикатори фінансової безпеки фондового ринку (обсяг капіталізації, кількість емітентів, дохідність цінних паперів, рейтинги, частка постійних активів);

- індикатори фінансової безпеки держави (розмір ВВП і національного доходу, розмір податків, інвестицій, заощаджень, обсяг валютного ринку, курс національної валюти, ставка по іноземним валютам, розмір державного боргу, дефіцит платіжного балансу і тощо).

Окремі індикатори фінансової безпеки свідчать про ті чи інші існуючі негаразди, наявність диспропорцій тощо (див. таблицю 1.2 у додатку до розділу 1). Так, наближення індикаторів економічної безпеки до їх гранично допустимої величини свідчить про наростання загроз соціально-економічній стабільності суспільства, а перевищення граничних значень -- про входження суспільства в зону нестабільності і соціальних конфліктів, фактично, про реальну загрозу економічній безпеці. Зважаючи на це, фінансову безпеку держави необхідно розглядати як деякий стан, що задовольняє визначений набір граничних значень індикаторів. Також необхідно зазначити, що неприпустимим є приведення системи індикаторів у відповідність лише з фактичним станом національної економіки. Необхідно усвідомити існування перспектив і враховувати цей фактор. Також важливо зауважити, що не всі загрози фінансовій безпеці можуть бути формалізовані та мати кількісну характеристику.

Існуючі суперечливості багатьох теоретико-методологічних аспектів потребують розробки цілої низки нових категорій, критеріїв та індикаторів, що нададуть змогу чітко описати і проаналізувати базисні тенденції фінансової безпеки і систему заходів щодо її забезпечення. Лише поєднання теоретичних засад і концепцій з практичними заходами дасть можливість реалізувати надійний механізм забезпечення економічної безпеки .



РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СТАНУ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз існуючих індикаторів фінансової безпеки держави

Важливим показником фінансової безпеки держави є рівень інфляції (рис. 1).

Рис. 1. Рівень фінансової безпеки за індикатором інфляції в 1996-2011 рр., %

Загалом цей показник є системним явищем, який пов'язаний не лише з грошовим обігом, а з усією економічною системою, із загальним становищем в економіці. Інфляція - це завжди сигнал про фінансову небезпеку, яка потребує певних заходів із боку владних структур держави. Вона є проявом порушення рівноваги всієї економічної системи. Пороговим значенням цього індикатору фінансової безпеки є 107%.

Згідно проведеного аналізу протягом 15 років виникли три реальні загрозливі моменти для всієї економічної безпеки держави: в 1996 р. перевищення порогового значення становило близько 33%, в 2000 р. - 19%, в 2008 р. - понад 15%. В останньому кварталі 2010 р. спостерігалося незначне перевищення 107%, проте на початку 2011 р. - суттєве зниження.

Відношення дефіциту (профіциту) державного бюджету до ВВП є одним з найвагоміших індикаторів фінансової безпеки України. Державний бюджет України за 2003-2010 рр. Можна охарактеризувати як дефіцитний. Порогове значення складає 3% від ВВП, проте в 2009-2010 рр. спостерігалося відхилення фактичного значення від порогового (рис. 2). Стан фінансової безпеки за цим індикатором досяг загрозливого рівня, на якому держава вже неспроможна за рахунок доходів забезпечувати фінансування витрат, що сприяє зростанню державного боргу, перешкоджає ефективній взаємодії країни з міжнародними фінансовими організаціями, негативно відображається на економічному зростанні.

Рис. 2. Рівень фінансової безпеки за індикатором дефіциту державного бюджету до ВВП в 2002-2010 рр., %

Внутрішні та зовнішні борги, які зумовлені наявністю дефіциту бюджету, давно стали невід'ємною складовою фінансової системи країни. Отже, виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, які можна одержати або завдяки емісії грошей, або запозиченням як всередині держави, так і ззовні. Покриття дефіциту бюджету через запозичення має низку переваг, до яких належать: керованість інфляційними процесами в державі; підвищення рівня касового виконання бюджету; зміцнення фінансового становища в державі тощо. Однак непродумане та надмірне використання запозичень для покриття витрат бюджету має низку негативних ознак. Так, використання запозичень на покриттяпоточних витрат призводить у подальшому до зростання дефіциту бюджету. Значне використання запозичень протягом 2-3 років створює фінансову піраміду, яка зумовлює фінансовий крах системи в цілому, оскільки повернення боргів і виплата відсотків за ними призводить до постійного зростання боргів та підриву фінансової безпеки держави. Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП в 1997-2010 рр. не перевищувало порогове значення цього індикатору (55%). Загрозливою була лише ситуація в 1999 р., коли показник досяг позначки 48,2% (рис. 3).

Рис. 3. Рівень фінансової безпеки за індикатором відношення загального обсягу державного боргу до ВВП в 1997-2010 рр., %



Відношення валового зовнішнього боргу до ВВП суттєво перевищує пороговий показник (25%) з 1999 р. до 2010 р. В 2009-2010 рр. цей індикатор відхилився від поргового на 60% (рис. 4). При перевищенні цього рівня держава може втратити фінансову незалежність і стати державою-банкрутом. Отже, стан боргової безпеки можна охарактеризувати як ризикований.

Рис. 4. Рівень фінансової безпеки за індикатором відношення валового зовнішнього боргу до ВВП в 1999-2010 рр., %

Відношення обсягів депозитів в іноземній валюті до загальних обсягів депозитів (рівень доларизації) на 01.01.2010 р. перевищувало порогове значення на 7% (25%), хоча потім відбулося зниження на 2% та рівень доларизації економіки на 01.01.2011 р. склав 29,13% (рис.5).



Рис. 5. Рівень фінансової безпеки за індикатором рівня доларизації економіки в 2005-2010 рр., %

Рівень монетизації економіки у конкретному році визначається у відсотках як відношення обсягу грошової маси до річного обсягу ВВП. Фактично даний показник відбиває рівень забезпечення економіки грошовими ресурсами. Цей індикатор в 2007-2010 рр. відхиляється від порогового значення (50%) і в 2010 р. перебував на рівні 55,06% (рис.6).



Рис. 6. Рівень фінансової безпеки за індикатором рівня монетизації економіки в 1996-2010 рр., %

Показник міжнародні резерви (в місяцях імпорту майбутнього періоду) для економіки України досяг оптимального значення в 2005 р. і підтримується на даному рівні (рис. 7). Порогове значення для цього індикатору - не менше 3. Вважається, що резерви мають бути достатніми для покриття імпорту товарів і послуг протягом трьох місяців у випадку непередбачуваного припинення надходжень від експорту та інших надходжень іноземної валюти.



Рис. 7. Рівень фінансової безпеки за індикатором міжнародні резерви в 1994-2010 рр., місяці імпорту

Подальший аналіз рівня фінансової безпеки України дозволив виявити, що частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків на 01.04.2011 р. склав 41,46% при пороговому значенні 30% (рис. 8).

Рис. 8. Рівень фінансової безпеки за індикатором частки іноземного капіталу у статутному капіталі банків в 2000-2010 рр., %

Проведений аналіз у фінансовій системі України свідчить про посилення фінансової безпеки, відчутні диспропорції щодо збалансованості. Аналіз рівня 8 показників свідчить про те, що значну загрозу фінансовій безпеці становить 5 з них, а саме - відношення дефіциту (профіциту) державного бюджету до ВВП, відношення валового зовнішнього боргу до ВВП, рівень доларизації та монетизації економіки, частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків.

2.2 Ідентифікація існуючих загроз

Розбалансування бюджету внаслідок розриву між законодавчо встановленими державними зобов'язаннями і обсягом наявних фінансових ресурсів спричиняє загрозу усім елементам фінансової безпеки України.

Наслідком такого розбалансування є бюджетні суперечності та створення соціальної напруги у суспільстві. Загроза була ідентифікована ще у 2001 році у Посланні Президента України до Верховної Ради “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році”, в якому, зокрема, зазначено, що “ряд законодавчих актів прямо встановлює конкретний рівень бюджетних видатків у відсотках до ВВП. Загальна сума тільки таких видатків (на освіту, оборону, охорону здоров'я, науково-технічну діяльність, розвиток культури тощо) сягає 34,7% ВВП і в 1,2 - 1,3 рази перевищує доходи Зведеного бюджету. Така ситуація дискредитує бюджетний процес, робить його нереальним”. На сьогодні зрушень до ліпшого не відбулося.

Відсутність достовірного прогнозування макроекономічних показників, на основі яких розраховується бюджет, є суттєвою загрозою фінансовій безпеці України.

Так, у 2009 році витрати Державного бюджету від помилкового прогнозування макроекономічних показників склали:

  1'040 млн. грн. (прогнозувалась інфляція на рівні 9,8%, фактично ж відбулась дефляція);

  600 млн. грн. (прогнозувалось зростання темпів росту ВВП на рівні 6%, реально темпи росту склали 4,1%);

  590 млн. грн. (прогнозувалось значення курсу гривні до долара Сполучених Штатів на рівні 5,6, фактичний офіційний курс становив 5,33).

Отже, загальні прямі втрати від невірного прогнозування макроекономічних показників у 2002 році склали 2'230 млн. грн.

Незавершеність та частковість реформи міжбюджетних відносин заважає повноцінному ефективному функціонуванню бюджетної системи України, призводить до суперечок бюджетів різних рівнів.

Місцеві бюджети за своєю функцією є соціальними. Їх видатки на соціальні програми досягають 80% витратної частини. З цих бюджетів фінансується практично вся дошкільна та шкільна освіта, первинна та більша частка спеціалізованої медичної допомоги, переважна частка програм соціального захисту населення.

На сьогодні залишаються незбалансованими доходи й видатки органів місцевого самоврядування. Необхідно якнайшвидше перевести значну частину місцевих бюджетів на засади самофінансування та ліквідувати штучну дотаційність. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми може бути запровадження податку на нерухомість та повною мірою використання потенціалу податку на землю та інших ресурсів.

Місцева влада не зацікавлена нарощувати доходну базу державного бюджету. Для того, щоб органи місцевого самоврядування думали не лише про власні доходи, а й про доходну базу державного бюджету України, потрібно створити систему, за якої прирости доходної бази не скорочуватимуть обсягів трансфертів, що надаються місцевим бюджетам.

Загроза неадекватної структури державного боргу України та незваженої політики в галузі державних запозичень в цілому має тенденцію до зниження, але її не можна ігнорувати.

Необхідні радикальні зміни політики державних запозичень. Проблема в тому, що ситуація, коли 84 % запозичень спрямовується на фінансування бюджетного дефіциту і лише 2 % - на інвестиційні проекти є неприйнятною з точки зору забезпечення сталого економічного зростання економіки.

Реальною і гострою є загроза, що виражається у складності податкової системи України, надмірному податковому тиску, недосконалості механізмів стягнення податків.

В даний час порядок розрахунку та сплати різних видів податків і відрахувань регулюється біля 30 законодавчими актами. Усього за чинним законодавством передбачено 20 загальнодержавних податків, зборів і відрахувань та 14 місцевих податків і зборів.

Однак, протягом останніх років в податковій системі накопичилось багато проблем, які все більше дестабілізують бюджетну та економічну ситуацію в країні. Безсистемні і численні зміни податкових законів, у тому числі з метою розширення галузевих та територіальних пільг звужували базу оподаткування, ускладнювали адміністрування і, відповідно, створювали суттєві бюджетні ризики.

Особливо складною є ситуація з податком на додану вартість. Питання сплати цього податку в даний час регулюється прийнятим 3 квітня 1997 р. базовим Законом України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого запроваджено дві ставки ("нульову" та 20%) та введено нові підходи до визначення податкового зобов'язання і податкового кредиту, оподаткування зовнішньоекономічних операцій за принципом країни призначення. Незважаючи на те, що ПДВ залишається одним із вагомих джерел надходжень до бюджету, в останні роки роль цього податку як основного бюджетоформуючого важеля різко знизилася. Його ефективність в Україні найнижча серед основних видів податків. Коефіцієнт ефективності ПДВ (співвідношення фактичних бюджетних надходжень податку до його загальної податкової бази) складає 0,27, тоді як по податку з громадян - 0,98. Частка податку на додану вартість у валовому внутрішньому продукті протягом останніх 5-7 років зменшилась з 9 до 5%, тоді як, наприклад, частка податку з доходів населення підвищилась з 2,9 до 4,9%. За оцінками експертів, в основі проблем ПДВ в Україні лежить запровадження нових механізмів нарахування та сплати цього податку без врахування особливостей функціонування перехідної економіки. Негативно на ПДВ впливають постійні зміни базового закону з цього податку. З часу його запровадження (у 1997 р.) до закону було внесено близько 80 змін i доповнень, якими змінено майже 200 законодавчих норм.

Вкрай загострили бюджетні проблеми численні податкові пільги. Тут варто зазначити, що податкові преференції використовуються в економіці багатьох країн. При цьому, застосування пільг призводить як до позитивних так і до негативних результатів. З однієї сторони, пільги розглядаються як виправдана форма державної непрямої субсидії, що надається для окремих галузей економіки, регіонів або груп населення. В Україні, наприклад, за допомогою пільг вирішувалися проблеми зайнятості, розвитку депресивних регіонів, оновлення основних фондів, реалізації ресурсозберігаючих та інноваційних проектів, забезпечення цінової конкурентоспроможності на зовнішніх ринках.

Разом з тим, не реформована на даний час вітчизняна податкова система не здатна забезпечити повної гармонії інтересів. Більшість наданих податкових пільг спрямовувалася переважно на розв'язання проблем окремих галузей економіки, регіонів i навіть конкретних підприємств України. Спостерігалася значна територіальна нерівномірність в їх розподілі. Поступово від надання пільг бюджет став втрачати значні кошти. Їх поширення змушувало ухилятися від оподаткування тих, хто такі пільги не отримав, порушило загальновизнані правила ринкової конкуренції.

У 2002 році пільгами в оподаткуванні скористалися майже 130 тис. юридичних осіб, або майже 19% загальної чисельності зареєстрованих платників. На сьогодні обсяги податкових пільг співставні з надходженнями до бюджету, що забезпечують за рік податкові органи. Найбільші суми пільг припадають на ПДВ, частка яких у загальних їх обсягах становить 83%. Обсяги пільг зростають вищими темпами, ніж надходження податків та зборів. У 1997-2001 роках обсяги надходжень до зведеного бюджету зросли в 1,5 рази, а пільги - у 2,6 рази. Така динаміка спричиняє пряму загрозу фінансовій безпеці України шляхом розбалансування бюджету. Існуюча в Україні система регулювання та нагляду щодо фінансової сфери не може бути визнана ефективною.

Найбільш вдалою на сьогодні є регуляторна діяльність Національного банку України. Обрана на початку 1990-х років дворівнева модель банківської системи функціонує без суттєвих криз, а регулювання та нагляд за нею відбувається з достатньою якістю.

Досить складною є ситуація на фондовому ринку. Регулювання у цій сфері здійснювали в Україні різні органи державної влади з різною ефективністю. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”, прийнятий у червні 1991 року, визначив в якості регулятора цього сегменту фінансового ринку Міністерство фінансів України. З 1996 року ці функції виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФР). До цього часу ефективність регулювання на є досить низькою, про що свідчать незначні обсяги цього ринку, а також суттєві деформації .

Діяльність решти фінансових установ до появи у 2003 році Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) взагалі не регулював жоден державний орган. На сьогодні Держфінпослуг приділяється особлива увага регулюванню таких сфер фінансової діяльності, як страхування, недержавне пенсійне забезпечення, а також недопущенню відмивання коштів злочинного походження через небанківські фінансові установи. В той же час недостатнім залишається рівень державного регулювання діяльності таких видів фінансових установ, як ломбарди, кредитні спілки та компанії, що займаються довірчим управлінням.



РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ

3.1 Існуючі проблеми у досягненні фінансової безпеки держави та шляхи їх вирішення

фінансовий безпека індикатор загроза

Виконавши аналіз стану фінансової безпеки держави, необхідно окреслити основні проблеми її розвитку , визначити причини та наслідки даних проблем. Для цього застосуємо послідовність вивчення проблем по кожному дослідженому аспекту фінансової безпеки. Спочатку визначимо основні проблеми грошово-кредитного механізму фінансової безпеки держави та охарактеризуємо їх причини.

1. Нестабільність національної грошової одиниці викликана перш за все несталістю економічного розвитку, постійним коливанням рівня ризиків у всіх секторах економіки.

2. Керований плаваючий курс - вимушені інтервенції центрального банку для утримування курсу застосовується для підтримки платоспроможності держави та підприємств за зовнішніми зобов'язаннями - зміна курсу за даних умов може критично позначитись на фінансових потоках держави.

3. Недосконала емісійна політика, а саме відсутність нормативно-правового обмеження обсягу грошової маси в країні, спричинена високими ризиками.

Найменші зміни в економіці ведуть до відповідного регулювання грошової маси, яке є часто необґрунтованим та призводить до інфляції.

4. Надмірна інфляція, як результат збільшення грошових коштів в обігу з різних джерел.

5. Завищені ставки резервування, що призводить до стримування внутрішніх грошових потоків та інвестицій, а також зменшення ліквідності держави, встановлюються через наявність великих ризиків у банківському секторі, значну інтегрованість держави до зовнішніх фінансових процесів, де найменші зміни так чи інакше вплинуть на стійкість фінансової системи країни.

6. Пасивний платіжний баланс пояснюється значними відхиленнями курсу гривні щодо іноземних валют впродовж року, залежність від імпорту енергоносіїв, низька диференціація експортних позицій.

7. Необхідність валютного регулювання в частині збільшення диспропорцій між наявною валютою та потребою у ній показана при зростанні спекулятивної діяльності, а також схильності населення до заощаджень поза ощадними закладами.

8. Недовіра населення до банків спричинена минулими подіями, коли на тлі фінансово-економічної кризи відсутня можливість повернення вкладених коштів, не існує системи страхування депозитних інвестицій, і, нарешті, процентні ставки прибутковості за вкладами не забезпечують їх збереженість від інфляції, що стимулює до пошуку альтернативних джерел інвестування.

Розглянемо основні проблеми забезпечення бюджетної безпеки.

1. Значний дефіцит державного бюджету (понад 5%) пов'язаний з перевищенням темпів зростання видатків над доходами, невиконанням державного бюджету за деякими статтями, значною зовнішньою заборгованістю та неможливістю її обслуговування.

2. Низький рівень професіоналізму та несвоєчасність прийняття державного бюджету є в більшій мірі проблемами політичними. Також можна додати відсутність реальної співпраці Верховної Ради України в розробці державного бюджету з громадськими організаціями, урядовими комісіями.

3. Значне податкове навантаження, що призводить до погіршення фінансового стану підприємств, їх збитковості спричинене шляхом наповнення бюджету в основному за рахунок податків. Податкова система для країни, що розвивається, створена за європейським зразком є неприйнятною і не може забезпечити ефективного розвитку країни.

4. Відсутність або вибірковість дотацій місцевим бюджетам спричинене випадковістю та нерівномірністю розподілу грошових коштів до органів місцевого самоврядування, значною концентрацією грошових коштів у столичному бюджеті.

5. Завищення видатків стосується закладення в бюджеті «політичних» соціальних винагород, що відбувається в періоди до і після виборів, інших соціальних виплат, а також значних витрат на обслуговування сектору державного управління.

Далі визначимо основні проблеми внутрішньої та зовнішньої заборгованості держави, а також інвестиційної безпеки.

1. Високі темпи зростання зовнішнього державного боргу пояснюється відсутністю концепції та стратегії управління державним боргом, нецільовим використанням запозичених коштів, або їх некваліфікованим, чи одноосібним розподілом, що постійно потребує нових запозичень. Значення має також структура зовнішнього боргу держави: перевищено темпи зростання заборгованості саме державного сектору над приватним.

2. Недостатній рівень обґрунтування розмірів державного боргу та видатків на його обслуговування, що враховуються при розрахунках державного бюджету, а також проблеми з реструктуризацією та диверсифікацією боргів.

3. Нерозвинута практика страхування боргових ризиків пов'язана з низьким рівнем розвитку страхового ринку в цілому, а також відсутністю бажання уряду додатково витрачати кошти на страхування ризиків несплати та значна політизованість процесів залучення грошових коштів.

4. Відсутність механізмів оцінки ефективності залучення державою кредитних ресурсів, значна політизованість, одно осібність вирішення даних питань.

5. Низька диверсифікація валютної структури закордонних запозичень (80% -долар США) спричинена неспроможністю країни повністю відійти від залежності від доларового стандарту та проблем у грошово-кредитній політиці.

6. Відсутність ефективної системи внутрішніх державних запозичень говорить про нерозвиненість державного ринку цінних паперів, його низьку ліквідність, стійкість, наявність великих ризиків, а головне - відсутність нормативно-правової бази тощо.

7. Дефіцит інвестицій спричинений нестабільністю розвитку національної економіки, інфляцією, дефіцитом державного бюджету та наявністю окреслених вище проблем.

8. Нерозвиненість страхування інвестиційних ризиків пояснюється перш за все їх об'ємом, а також нерозвиненістю ринку страхування в цілому.

9. Низький рівень повернення вкладених коштів пов'язаний з політичною непередбачуваністю, і як наслідок - нестабільністю розвитку економіки, частих змін у податковому законодавстві, знецінення валюти тощо.

Також до вищезазначених проблем можемо додати:

1. проблему відмежованості банківського сектору від держави, відсутність механізмів підтримки банків в період кризи, а також підтримка явно збиткових банків спричинено наявністю ресурсів центрального банку лише для забезпечення загальних заходів підтримки грошової системи країни;

2. низький рівень розвитку певних секторів ринку страхування пов'язаний з відсутністю законодавчої бази щодо стимулювання ринку страхових послуг, небажанням додатково сплачувати за зниження ризиків;

3. низькі ліквідність та капіталізацію фондового ринку, спричинені відповідним розвитком економіки, низькою питомою вагою у загальній кількості підприємств із залученим капіталом (переважання кредитів) тощо.

Таким, окресливши проблеми фінансової безпеки України та причини їх виникнення, можемо перейти до визначення шляхів та перспектив їх подолання.

Шляхи вирішення проблем фінансової безпеки України

Кожна проблема, що була виявлена в ході даного дослідження передбачає запропонування конкретних шляхів її вирішення.

1. Нестабільність національної грошової одиниці, недостатній потік інвестицій, нерозвиненість ринку страхування, невисокий рівень рентабельності більшості національних підприємств, пасивний платіжний баланс потребують, перш за все, забезпечення сталого розвитку економіки шляхом:

- підтримки політичної стабільності в державі:

- реформування парламенту та прийняття закону про організацію дисципліни в парламенті.

Верховна Рада України має функціонувати на засадах демократії, узгодженості та співпраці тому, вважаємо, система двопалатного парламенту буде більш ефективною та дієвою. Закон щодо організації дисципліни у Верховній Раді України є необхідним кроком на тлі минулих і теперішніх подій, коли мають місце неявки та невиконання обов'язків депутатами, штучне формування більшості, відсутність діалогу між опозицією та урядом тощо;

- створення комісії професійного відбору кадрів для державної служби, прийняття змін у законодавстві для забезпечення реального кримінального переслідування державних службовців у випадках виявлення корупції або інших зловживань. Також, опісля доцільно провести переатестацію державних службовців при забезпеченні прозорості та неупередженості діяльності органів міліції, прокуратури;

- провести реформу судової системи - підвищити заробітну плату суддям, обтяжити кримінальну відповідальність суддів за зловживання та створити незалежну комісію з контролю над суддями, забезпечити компромісну для позивачів та відповідачів оптимізацію процесуальних термінів;

- зменшення ролі Служби безпеки України у контролі над підприємництвом шляхом прийняття відповідних указів;

- підтримка стабільності розвитку економіки:

- забезпечення сталого розвитку стратегічно важливих галузей промисловості, грамотна приватизація об'єктів даних галузей, дотації з державного бюджету, підтримка вітчизняного експорту шляхом зменшення податкового та митного тиску, спрощення процедур отримання ліцензій, позабюджетний контроль за дотриманням міжнародних стандартів виробництва;

- припинення практики в парламенті постійного збільшення податків, зборів, створення дієвого механізму стовідсоткового повернення ПДВ;

- зменшення залежності країни від імпортних енергоносіїв, шляхом диверсифікації їх поставок, розробки вітчизняних джерел, стимулювання використання альтернативних джерел енергії пільгами тощо;

- зменшення податкового контролю підприємств шляхом співпраці інспекції з аудиторськими, обліковими та іншими фірмами;

- підтримка центральним банком валютного курсу шляхом його «згладжування», неприпустимість неадекватного економічному розвитку зростання грошової маси в країні, зменшення ставок резервування Національним банком України, розробка та реалізація ефективних механізмів підтримки банківського сектору в період кризи;

- прийняття законодавства у сфері розвитку національного фондового ринку, стимулювання внутрішніх інвестицій (після подолання інших проблем),реальні (не завищені) процентні ставки за ОВДП уряду;

- забезпечення розвитку страхового ринку - управління ризиками:

- провадження державної політики пропаганди страхування як способу управління будь-якими ризиками;

- забезпечення нормативно-правової бази щодо прозорості функціонування страхових компаній та розробка положень про посередників;

- примусове страхування у стратегічно важливих галузях економіки;

- розвиток практики розгляду судами (за попереднього реформування судової системи) конфліктів у страховій сфері.

- підтримка здорового бізнес-клімату в країні способами:

- активізації моніторингової діяльності Антимонопольного комітету України;

- поступове зменшення державного регулювання і створення конкурентного середовища у високозатратних галузях - нафто- та газодобувній, оборонній, авіакосмічній промисловості тощо;

- диверсифікація податкових ставок для різних за розвитком підприємств - справедлива участь держави у розподілі доходів;

- підтримка інноваційної діяльності підприємств шляхами лібералізації податків.

2. Необхідність валютного регулювання, керований плаваючий курс, недосконала емісійна політика, надмірна інфляція, завищені ставки резервування вимагають:

- припинення практики витрачання резервів центральним банком на стримування курсу гривні відносно іноземних валют і провадження урядом політики забезпечення економічних стабільності та розвитку;

- державного контролю за припливом спекулятивного капіталу до країни та заходи щодо його зменшення;

- розробки відповідних нормативів діяльності центрального банку, зокрема у сфері регулювання граничних, або цільових значень грошової маси в країні на певну дату, а значить - обмеження постійного регулювання грошей в обігу;

- стимулювання (в розумних межах) зменшення маси обігових коштів (агрегату М0) і збільшення депозитів, а також корпоративних грошей шляхом стимулювання інвестування та розвитку економіки (див. заходи запропоновані у першому пункті);

- поступового зниження центральним банком ставок резервування для стимулювання бізнес-активності та розвитку банківського сектору, але лише за умов підтримки ризиків у нормативних межах;

- повернення довіри до банків шляхом створення механізмів ліквідності та юридичних підстав для їх надійності.

Говорячи про основні проблеми забезпечення бюджетної безпеки.

1. Низький рівень професіоналізму та несвоєчасність прийняття державного бюджету, значний дефіцит державного бюджету (понад норми у 5%) потребують:

- впровадження заходів щодо політичної організації прийняття державного бюджету, встановлення конкретних термінів обговорення та слухань проекту кошторису у Верховній Раді України і за її межами;

- перенесення функцій розробки проекту державного бюджету на структури Міністерства економіки та розвитку України. Так, ми вважаємо, розробкою державного бюджету мають займатись спеціалісти з економіки, а не з фінансів, в силу переваг в даному питанні економіко-планової над фінансово-обліковою освітою останніх;

- залучення провідних економічних інститутів, організацій, аудиторських експертних компаній до складання проекту та оцінки державного бюджету;

- припинення практики прийняття дефіцитного державного бюджету (більше 10%) і встановити на законодавчому рівні гранично допустиме значення дефіциту у 5-6%;

- відповідного рівня розвитку економіки та недопущення перевищення темпів зростання видатків над доходами (грамотне складання державного бюджету), вирішення проблем зовнішньої заборгованості та неможливістю її обслуговування;

- спрощення схем виконання державного бюджету, зокрема ліквідація Державного казначейства України з покладенням його функцій на Міністерство фінансів України зі створенням відповідних підрозділів.

2. Збільшення дотацій місцевим бюджетам в контексті забезпечення рівномірності розвитку регіонів, нестачі власних бюджетних коштів у деяких регіонах. Направлення коштів до місцевих бюджетів має бути обернено пропорційним рівню їх розвитку за умови теперішньої самостійності бюджетної політики регіонів.

3. Припинення практики завищення видатків стосується неприпустимості закладання в бюджеті «політичних» соціальних винагород в періоди до і після виборів, інших необґрунтованих соціальних виплат, а також оптимізації витрат на обслуговування сектору державного управління шляхом збільшення відповідальності та скорочення кількості структур.

Далі визначимо шляхи вирішення основних проблем внутрішньої та зовнішньої заборгованості держави, а також інвестиційної безпеки.

1. Проблеми високих темпів зростання зовнішнього державного боргу, недостатнього рівня обґрунтування його розмірів та видатків на обслуговування, а також відсутність механізмів оцінки ефективності залучення державою кредитних ресурсів вимагає наступних заходів:

- розробити та реалізувати Стратегію управління державним боргом на найближчі 5 років, Концепцію обґрунтованості державних запозичень за створення відповідної Методології оцінки запозичень та механізмів контролю урядових позик шляхом створення відповідної державної комісії, або покладення обов'язків на існуючі контрольно-ревізійні органи;

- припинення практики політизації та дотримання принципів економічної розважливості та розрахунку під час отримання закордонних позик;

- забезпечення механізмів кримінального переслідування за нецільове використання запозичених коштів, або їх некваліфікований, чи одноосібний розподіл;

- іміджева політика держави, неприпустимість перевищення темпів зростання заборгованості державного сектору порівняно з приватним;

- пошук та надання пріоритетності розгляду запозиченням зі спеціальними правами та пільгами;

- вирішення проблем із наявною заборгованістю шляхом реструктуризації, або конвертації боргів.

2. Нерозвинута практика страхування боргових ризиків потребує відповідальної політики уряду щодо оцінки власних можливостей повернення грошових коштів, тобто сформована і закріплена документально політка управління ризиками.

3. Подолання низької диверсифікації валютної структури закордонних запозичень (80% запозичень припадає на долар США) передбачає відмежування від залежності держави від однієї валюти шляхом реструктуризації зовнішнього боргу та усвідомлення неприпустимості незастрахованих ризиків неповерненості за можливого здорожчання даної валюти.

4. Створення ефективної системи внутрішніх державних запозичень, дефіцит інвестицій за їх низького рівня рентабельності в Україні, нерозвиненість страхування інвестиційних ризиків передбачає заходи з лібералізації державного ринку цінних паперів, підвищення його ліквідності, в першу чергу, шляхом прийняття відповідних нормативних державних актів, стійкості, а головне - рентабельності за допомогою спеціальної державної програми розвитку та підтримки фондового ринку. Все це можливо лише за забезпечення сталого економічного розвитку (політичної стабільності, подолання проблем дефіциту державного бюджету, відсутності інфляції, ефективної курсової політики тощо) та довіри вітчизняних інвесторів до держави.

Так, бачимо, що фінансова безпека держави залежить від економічного підґрунтя її розвитку. Виявлені проблеми мають шляхи розв'язання і передбачають тривалу та важку роботу з оздоровлення всіх елементів системи безпеки.



ВИСНОВКИ

Під фінансової безпекою слід розуміти захист національних інтересів фінансово- кредитної сфери від впливу внутрішніх і зовнішніх загроз. В даному досліджені проаналізовано рівень фінансової безпеки в Україні, який охарактеризовано як ризикований, що підтверджено оцінкою порогових значень показників-індикаторів стану фінансової безпеки. Проблема фінансової безпеки країни набула особливої гостроти. Вирішення цієї проблеми повинно базуватися на надійній та ефективній системі захисту національних інтересів держави. Забезпечення фінансової безпеки вимагає визначення та постійного моніторингу основних внутрішніх і зовнішніх негативних факторів, які впливають на забезпечення національних інтересів у фінансовій сфері.

Безпечним слід вважати такий стан фінансово-кредитної сфери, який має характеризуватися збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю цієї сфери забезпечувати ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

Тоді основна мета підвищення фінансової безпеки полягає у безперервному підтриманні саме такого стану фінансово-кредитної сфери. При цьому параметри фінансово-кредитної сфери мають бути такими, що забезпечують і внутрішню, і зовнішню збалансованість. Їх значення повинні бути достатніми для забезпечення ефективного функціонування економіки, а механізми, що використовуватимуться при цьому, здатні забезпечувати належну стійкість до дії загроз.

Размещено на Allbest.ru

...