Фінанси підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Показники оцінки фінансового стану підприємства

Безготівкові розрахунки: форми та характеристика

Задача

Джерела

1. Показники оцінки фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства - це показник його фінансової конкурентоспроможності щодо виконання своїх зобов'язань.

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї виробничої, комерційної та фінансової діяльності. Тому об'єктивна оцінка фінансового стану може здійснюватися лише за допомогою системи показників, що детально та всебічно характеризують господарську діяльність підприємства.

Показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність встановлення або продовження з ним відносин.

Особливе значення має об'єктивна фінансова оцінка підприємства для його власників, оскільки жоден власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку, які можна виявити тільки на підставі своєчасної оцінки фінансового стану суб'єкта господарювання.

Баланс - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи та пасиви (зобов'язання та власний капітал), які ним контролюються.

Активи підприємства (ліва сторона балансу) - це все наявне майно разом з борговими правами. При цьому вони згруповані за господарським призначенням і розташовані згори донизу за правилом зростаючої ліквідності. Перший розділ - необоротні активи, інші- поточні, тобто ті, що обертаються скоріше. При цьому чим нижче розташований рядок, тим вища ліквідність відображених там активів.

Пасиви (права сторона балансу) - це джерела утворення активів, тобто кошти власні та позикові. У свою чергу позикові кошти поділяються на фінансові зобов'язання (кредити), які можуть бути довгостроковими і поточними, та ті кошти, що ніхто насправді не мав на меті позичати підприємству, вони утворюються поточною господарською діяльністю (кредиторська заборгованість). Серед останніх є ще так звані стійкі пасиви: заборгованість по оплаті праці, перед бюджетом, органами соціального страхування та позабюджетними фондами. Крім того, пасиви підприємства за балансом діляться на власний капітал і зобов'язання.

Зобов'язання - заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій та погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Звіт про власний капітал - звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Звіт про фінансові результати - звіт про доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства.

Звіт про фінансово-майновий стан підприємства відображає формування та використання фондів, рух основних засобів, оборотних активів, матеріальних збитків, об'єктів соціальної сфери та позабалансових активів і пасивів.

Звіт про рух грошових коштів - звіт, який відображає надходження та видаток грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді.

Примітки до фінансових звітів - сукупність показників і пояс-нень, яка забезпечує деталізацію та обгрунтованість статей фінансових звітів.

Пояснювальна записка - сукупність показників і пояснень основних факторів, що вплинули на господарські та фінансові результати роботи підприємства. Для засновників, акціонерів, інвесторів великий інтерес має інформація про динаміку порівняно з минулим і майбутніми періодами виробничого й соціального розвитку, рентабельності окремих видів виробничої діяльності та фінансових вкладень, характеристика чинників, включаючи курс іноземних валют, а також джерел постачання та ринків збуту, які позитивно чи негативно вплинули на діяльність підприємства, показники технічної озброєності та ефективності капітальних вкладень, кількість акцій, випущених, оплачених, неоплачених чи оплачених частково, номінальна та балансова вартість акцій, кількість акцій, що перебувають у власності самого підприємства, про наявність на початок і кінець звітного періоду окремих видів дебіторської заборгованості (із зазначенням переліку і суми заборгованості найбільших дебіторів) та кредиторської заборгованості в розрізі строків її утворення, за якими дебіторами і чому створено резерв сумнівних боргів, про обсяги реалізації за видами діяльності, бартерними контрактами і географічними зонами збуту продукції (робіт, послуг), про видані й отримані застави (забезпечення) зобов'язань та платежів, про всі значні події, що відбулися після закінчення звітного періоду, які мали або можуть мати суттєвий вплив на діяльність підприємства в майбутньому та оцінку фінансового стану.

Найбільш загальну оцінку фінансового стану підприємства здійснюють за можливістю продажу майна і перетворення його в грошові кошти. Майно підприємства за рівнем ліквідності, а зобов'язання за терміновістю оплати можна поділити на 4 групи

Для визначення рівня ліквідності підприємства слід порівняти активи, які можна реалізувати до певного строку, із зобов'язаннями, які до цього строку повинні бути оплачені.

Активи мають властивість перетворюватись в гроші, а зобов'язання погашатись і зникати в міру їх оплати. Підприємство слід вважати абсолютно ліквідним, якщо між окремими видами активів і зобов'язань мають місце наступні співвідношення:

Для оцінки фінансового стану підприємства за його балансом вивчають наступні показники.

1. Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності визначають за балансом як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень (сума рядків 220-240, тут і далі інформація за статтями балансу) до короткострокових (поточних) зобов'язань (рядок 620 - усього за розділом ІV пасиву). Він характеризує, наскільки короткострокові (поточні) зобов'язання можуть бути негайно погашені швидколіквідним майном. Нормативне значення цього показника 0,2-0,25. Цей показник має важливе значення для постачальників і банків, які кредитують підприємство.

2. Проміжний коефіцієнт покриття (ліквідності) визначають за балансом як частку від ділення суми грошових коштів і дебіторської заборгованості (суми рядків 150-250) до короткострокових зобов'язань (рядок 620 - усього за розділом ІV пасиву).

Він показує наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути погашені за рахунок грошових коштів, а також дебіторською заборгованістю. Нормативне значення цього показника 0,5-0,7, а за визначенням окремих економістів - не менше 0,7-0,8.

3. Загальний коефіцієнт покриття (поточний коефіцієнт ліквідності) визначають за балансом як відношення вартості оборотних активів (рядок 260-усього за розділом ІІ активу) до короткострокових зобов'язань (рядок 620 - усього за розділом ІV пасиву). Він характеризує наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками підприємства може погашатись за рахунок всіх мобілізованих оборотних активів. Нормативне значення цього показника 1,0-2,0, а за визначенням окремих економістів - не менше 2,0-2,5. Найнижча межа забезпечує покриття оборотними активами короткострокових зобов'язань підприємства. Значне перевищення оборотних активів розміру короткострокових зобов'язань також не бажане і свідчить про неефективне використання підприємством свого майна.

4. Коефіцієнт власності (автономії) визначають відношенням власного капіталу (власного майна) (рядок 380) до загальної суми майна підприємства (рядок 280). Цей показник свідчить про питому вагу коштів власного капіталу у активах і має важливе значення для інвесторів та кредиторів. Нормативне значення цього показника більше 0,7, а за визначенням окремих економістів - не менше 0,5.

5. Коефіцієнт залучених коштів (залученого капіталу) визначається відношенням залучених коштів (рядок 430 + рядок 480 + рядок 620) до загальної вартості майна (рядок 280). Він характеризує структуру майна підприємства в частині залученого майна і може бути визначений вирахуванням із одиниці коефіцієнта власності. Нормативне значення цього показника не більше 0,3.

6. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів визначають діленням залучених коштів (рядок 430 + рядок 480 + рядок 620) на власні (рядок 380). Він показує, скільки залучених коштів припадає на 1 грн. власних. Нормативне значення цього показника менше 0,7, а за визначенням окремих спеціалістів - не більше 1,0.

7. Коефіцієнт мобільності (маневреності) власних коштів визначають як частку від ділення власних оборотних активів (розрахункова величина, рядок 260 - рядок 620) до загальної величини власних коштів (власного капіталу) (рядок 380). Нормативне значення цього показника 0,2-0,5. Верхня межа показника характеризує великі можливості підприємства для фінансової маневреності.

8. Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними оборотними активами визначають як відношення власних оборотних активів (рядок 260 - рядок 620) до загальної суми оборотних активів (рядок 260).

Нормативне значення цього показника не менше 0,1. При меншому значенні цього показника структура балансу визнається незадовільною, а підприємство неплатоспроможним.

9. Показники прибутку.

Прибуток - це та частина чистої виручки та інших доходів, що залишається підприємству після відшкодування усіх витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та іншими видами звичайної та надзвичайної діяльності.

Чиста виручка - це валова виручка (надходження) підприємства за мінусом ПДВ, акцизного збору та інших відрахувань з доходу.

Підприємство одержує прибуток після того, як готова продукція (товар, робота, послуга) буде реалізована, а її вартість набере форми виручки (гроші, товар за бартером, зобов'язання перед підприємством). Водночас прибуток - це частина доданої вартості, створеної на підприємстві.

де П - прибуток, створений в процесі господарської діяльності підприємства; ЧВ - чиста виручка; ПС - повна собівартість - сукупність усіх витрат, необхідних для формування чистої виручки; ДВ - додана вартість - різниця між чистою виручкою та витратами, створеними на підприємстві іншими суб'єктами господарювання (вартість використаних придбаних виробничих запасів, товарів, робіт, послуг та сума зносу (нарахованої амортизації) необоротних активів); ОП - оплата праці; ОПП - обов'язкові платежі підприємства за використання трудових ресурсів (нарахування на оплату праці); СР - собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) за прямими і цеховими витратами; АВ - адміністративні витрати підприємства за період формування чистої виручки; ВЗ - витрати на збут продукції (товарів, робіт, послуг) за період формування чистої виручки.

В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства.

Розрізняють такі види прибутку:

валовий прибуток - визначається як різниця між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), визначеною за прямими і цеховими витратами.

прибуток від реалізації окремих видів продукції (товарів, робіт, послуг) - визначається як різниця між чистою виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) і балансовою їх собівартістю визначеною за прямими і цеховими витратами;

прибуток від операційної діяльності - визначається як різниця між сумою чистої виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та інших операційних доходів (чиста виручка від реалізації виробничих запасів) і повною собівартістю продукції (робіт, послуг, товарів, виробничих запасів), від реалізації якої одержано чисту виручку;

прибуток від фінансових операцій (інвестицій) - визначається як різниця між доходами і витратами від здійснених фінансових операцій (інвестицій);

прибуток від звичайної діяльності включає прибуток від операційної діяльності та прибуток від фінансових операцій (інвестицій);

надзвичайний прибуток - це різниця між надзвичайними доходами (надходження на покриття витрат) і надзвичайними витратами (вартість втрачених активів);

балансовий прибуток включає прибуток від звичайної діяльності та прибуток від надзвичайних операцій. Отримання балансового прибутку пов'язане з усіма напрямками діяльності підприємства;

чистий прибуток - це та частина прибутку, яка залишається у розпорядженні суб'єкта господарювання після нарахування податку на прибуток з метою оподаткування та інших платежів до бюджету за рахунок прибутку;

прибуток з метою оподаткування визначається за податковою декларацією як різниця між валовим доходом та сумою валових витрат і амортизації з урахуванням вартості залишків запасів (плюс приріст, мінус убуток).

10. Показники рентабельності.

Абсолютна сума прибутку не характеризує рівень ефективності господа-рської діяльності. Щоб зробити висновок про рівень ефективності господа-рювання, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами.

Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

де Р - рентабельність, %; П - прибуток; В - витрати.

Показник рентабельності показує, скільки копійок прибутку одержує підприємство при понесених витратах в його господарській діяльності у розмірі 1 гривні.

Різні варіанти визначення прибутку і витрат зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Оцінку рентабельності господарської діяльності підприємства доцільно здійснювати за наступними показниками:

рентабельність (прибутковість) використання активів визначають як частку від ділення балансового прибутку на суму середньорічної вартості активів;

рентабельність (прибутковість) власного капіталу (власних коштів) визначають як частку від ділення прибутку на суму середньорічної вартості власного капіталу;

рентабельність (прибутковість) статутного капіталу (капіталу власників) визначають як частку від ділення балансового прибутку на середньорічній розмір статутного капіталу. Цей показник характеризує ефективність (прибутковість) витрат засновників (учасників) при формуванні майна на підприємстві за статутним капіталом;

рентабельність (прибутковість) операційної діяльності визначають як частку від ділення прибутку від операційної діяльності на повну собівартість проданих оборотних активів (продукції, товарів, робіт, послуг, запасів) підприємства;

рентабельність (прибутковість) проданої (реалізованої) продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства визначають як частку від ділення прибутку на:

а) повну собівартість продукції (товарів, робіт, послуг);

б) суму чистої виручки від продажу продукції (товарів, робіт, послуг);

рентабельність (прибутковість) окремих видів продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства визначають як частку від ділення прибутку, одержаного від продажу цієї продукції (товарів, робіт, послуг), на:

а) повну собівартість проданої продукції (товарів, робіт, послуг);

б) суму чистої виручки від продажу продукції (товарів, робіт, послуг);

рентабельність (прибутковість) фінансових операцій (інвестицій) підприємства визначають як частку від ділення прибутку, одержаного від фінансових операцій, на суму фінансових витрат;

рентабельність звичайної діяльності визначають як відношення прибутку, одержаного від звичайної діяльності, на суму витрат при здійсненні господарських операцій звичайної діяльності;

рентабельність господарської діяльності визначають як частку від ділення балансового прибутку на суму всіх витрат, які пов'язані з формуванням балансового прибутку.

Основними факторами підвищення рентабельності можуть бути ріст виручки за рахунок цін і обсягів реалізації, оптимізація вартості активів, зниження собівартості тощо.

11. Показники прибутковості активів власників підприємства:

прибутковість внесків до статутного капіталу (придбаних акцій) визначають як частку від ділення виплат власникам на суму статутного капіталу;

прибутковість власного капіталу (майна, що є власністю засновників) визначають як частку від ділення виплат власникам на суму власного капіталу.

12. Балансова вартість внесків до статутного капіталу, в розрахунку на 1 гривню, визначається як частка від ділення власного капіталу на суму статутного капіталу. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція.

Стійкий фінансовий стан підприємства формується за умови його ефективної господарської діяльності. Тому оцінка фінансового стану повинна здійснюватись не через один, нехай найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й всебічно характеризують надійність підприємства як партнера у господарському відношенні з постачальниками, покупцями, найманими працівниками, власниками, державою та іншими особами.

Оцінку економічної привабливості підприємства для партнерів, що завжди мають можливість вибору між багатьма суб'єктами господарювання, спроможними задовольнити один і той же економічний інтерес, ми пропонуємо здійснювати за наступною схемою розрахунків Оцінити фінансовий стан підприємства за кожним показником можна таким чином:

Достатньо позитивно - фактичний рівень показника перевищує норматив, а звітний показник (в порівнянні з минулим періодом) має тенденцію до подальшого покращення.

Достатньо негативно - фактичний рівень показника перевищує норматив, а звітний показник (в порівнянні з минулим періодом) має тенденцію до подальшого погіршення.

Недостатньо позитивно - фактичний рівень показника нижчий за норматив, а звітний показник (в порівнянні з минулим періодом) має тенденцію до подальшого покращення.

Недостатньо негативно - фактичний рівень показника нижчий за норматив, а звітний показник (в порівнянні з минулим періодом) має тенденцію до подальшого погіршення.

Оцінка підприємства за фінансовою звітністю, наведеною в додатку “Є” може бути здійснена за наступними показниками

Таким чином, у ході оцінки фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі.

Їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей оцінки та визначається її завданням в кожному конкретному випадку. Показниками доброго фінансового стану підприємства можуть бути стійка платоспроможність, позитивні тенденції у виробництві та продажу продукції (робіт, послуг, товарів), ефективне використання ресурсів, наявність власних оборотних активів, прибуткове господарювання тощо

2. Безготівкові розрахунки: форми та характеристика

безготівковий розрахунок фінансовий

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахунків: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; чеками; акредитивами; векселями; в порядку планових платежів; заліку взаємних вимог.

Розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення являє собою доручення підприємства обслуговуючому його банку про перерахування певної суми зі свого рахунку на рахунок іншого підприємства.

Платіжні доручення застосовуються як при місцевих, так й іногородніх розрахунках.

Дорученнями можуть проводитися:

· розрахунки за отримані товари та надані послуги;

· авансові платежі;

· розрахунки по нетоварних операціях;

· попередня оплата товарів і послуг та інші.

Під попередньою оплатою слід розуміти оплату товарів чи послуг, готових до відвантаження покупцям зразу ж після отримання платежу і відвантажених (вивезених) не пізніше терміну, зазначеного в договорі (як правило, трьох робочих днів з дня отримання платежу).

Платіжне доручення приймається банком до виконання тільки за наявності коштів на поточному рахунку або права на отримання кредиту.

Доручення на перерахування коштів у дохід бюджету, державні цільові фонди та інші платежі безспірного характеру приймаються банком незалежно від наявності коштів на поточному рахунку. У випадку відсутності коштів доручення розміщується в картотеку № 2, тобто обліковується на позабалансовому рахунку.

Платіжне доручення дійсне 10 календарних днів.

Окрім звичайних платіжних доручень, у розрахунках використовуються гарантовані банком платіжні доручення. Вони застосовуються:

· при перерахуванні окремим громадянам пенсій, аліментів, зарплати, авторського гонорару;

· при перерахуванні підприємствам у регіони, де немає банків, коштів на виплату зарплати, набір робочої сили, заготівлю сільгосппродукції у населення тощо;

· при зарахуванні на рахунки в банках торговельної виручки, податків.

Інакше кажучи, гарантовані платіжні доручення застосовуються в тому випадку, коли розрахунки проводяться через підприємство зв'язку. Суть такої гарантії полягає в тому, що банк, гарантуючи своєчасність платежу по такому дорученню, робить відповідний напис на дорученні, а гарантія забезпечується коштами, які банк списує з рахунку платника і депонує їх на окремому рахунку "Гарантовані платіжні доручення".

Це платіжне доручення з відміткою банку передається відділенню зв'язку. До платіжного доручення додається список одержувачів коштів і запевнені бланки повідомлень на їх переказ. Потім підприємство зв'язку платіжне доручення разом з реєстром здає в банк, який зараховує кошти підприємству зв'язку, одночасно списуючи їх з рахунку, де вони були задепоновані (рахунок "Гарантовані платіжні доручення").

Якщо підприємство зв'язку і платник обслуговуються різними банками, то банк, що обслуговує підприємство зв'язку, направляє до банку, що обслуговує платника, дебетове повідомлення. Банк платника, отримавши дебетове повідомлення і реєстр з гарантованими дорученнями, списує кошти з рахунку "Гарантовані платіжні доручення" і перераховує їх підприємству зв'язку.

Сума втраченого гарантованого платіжного доручення може бути відновлена на рахунку через 15 днів після депонування коштів за заявою платника.

Техніка розрахунків за допомогою звичайних платіжних доручень проста: банк платника списує зазначену в дорученні суму з рахунку платника і зараховує на рахунок одержувача коштів. Якщо одержувач коштів обслуговується іншою установою банку, то кошти перераховуються через коррахунки.

Розрахунки вимогами-дорученнями. Ці розрахунки використовуються як у місцевих, так й іногородніх розрахунках за поставлені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги.

Платіжна вимога-доручення являє собою вимогу постачальника до покупця оплатити на підставі направлених йому поза банком розрахункових і відвантажувальних документів вартість поставленої за договором продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

Платник, вирішивши оплатити платіжну вимогу-доручення, здає його до свого банку, оформивши його своїми підписами та відбитком печатки. Строк здачі вимоги-доручення до банку платника передбачається в договорі, але не повинен перевищувати 20 днів.

Про відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу-доручення платник повідомляє безпосередньо постачальника в порядку і строки, передбачені договором.

Платник може відмовитися від акцепту в повній сумі, якщо:

· постачальник пред'явив вимогу за незамовлені, не передбачені договором товари та послуги;

· товари відвантажені не за належною адресою або достроково без згоди покупця;

· до закінчення строку акцепту документально встановлено, що товари, які надійшли, недоброякісні, некомплектні, нестандартні, пониженої сортності;

· товари оплачені раніше та інше.

Часткова відмова від оплати може бути заявлена, коли згадані причини стосуються лише частини суми вимоги, а саме:

· поряд із замовленими товарами постачальник відвантажив незамовлені;

· допущена арифметична помилка в рахунку;

· частина товарів виявилася недоброякісною та інше.

У заяві про відмову від акцепту через недоброякісність, некомплектність, понижену сортність товарів зазначаються номер і дата акта прийняття товару за якістю чи комплектністю. Один примірник акта прийняття товару за якістю платник зобов'язаний вислати постачальнику не пізніше дня заяви відмови від акцепту.

Розрахунки чеками. Розрахунковий чек - це письмове доручення банку провести перерахування коштів з рахунку чекодателя (платника) на рахунок чекодержателя (отримувача коштів).

Чеки поділяються на два види:

· чеки для розрахунків між юридичними особами;

· чеки для розрахунків між фізичними та юридичними особами.

Чеки формуються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Строк дії чекової книжки, що застосовується в розрахунках між юридичними особами, один рік. За погодженням з банком строк дії невикористаної чекової книжки може подовжуватися. Строк дії чека з такої книжки - 10 днів, не враховуючи дня його виписки. Строк дії розрахункового чека, виданого фізичній особі для розрахунків з юридичною, - три місяці.

У розрахунках фізичної особи з підприємствами чеком дозволяється отримувати чекодавцем здачу готівкою, але не більше 20% від суми чека. Якщо сума здачі більша, то чек потрібно переоформити. Невикористаний чек його власник може здати в банк для зарахування грошей на рахунок або отримання готівки. На юридичних осіб це не поширюється.

Ліміт чекової книжки - це максимальна сума, на яку платник може виписати чек (чеки) з цієї книжки.

Банк видає чекову книжку клієнту на підставі його заяви. Для забезпечення платежів по чеках грошові кошти в сумі ліміту чекової книжки на основі платіжного доручення депонуються на окремому рахунку "Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки". Депоновану суму банк списує з рахунку підприємства або видає на цю ціль кредит. Власник книжки повинен вести облік залишку вільного ліміту по ній і не має права виписувати чеки на суму, яка перевищує цей залишок. Чеки, виписані після граничного строку, є недійсними.

Розрахунки чеками за матеріальні цінності і послуги проводяться таким чином. Покупець, отримавши від постачальника рахунок за товар чи послугу, виписує на відповідну суму чек і вручає його постачальнику. Останній здає чеки разом з їх реєстром до свого банку. Якщо і покупець обслуговується цим самим банком, гроші списуються з рахунку, де вони були задепоновані на рахунку "Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки", і зараховуються на рахунок постачальника.

Якщо ж постачальник і покупець обслуговується різними банками, то після перевірки правильності заповнення реквізитів чеків і реєстру банк на підставі першого примірника, тобто оригінала реєстру, прибутковує суму чеків на позабалансовому рахунку "Реєстри чеків, що очікують оплату", а самі чеки разом з другим і третім примірниками реєстру направляються до банку покупця. На основі цих документів гроші списуються з рахунку, де вони задепоновані на рахунку "Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки".

В цьому випадку гроші зараховуються на рахунок постачальника тільки після надходження їх від банку покупця. Останній примірник реєстру (четвертий) повертається постачальнику з відміткою банку про інкасування чеків. Оплачені чеки разом з одним примірником реєстру залишаються в банку платника; один примірник реєстру видається платнику.

При надходженні до банку постачальника грошей по оплачених чеках одночасно із зарахуванням їх на рахунок постачальника проводиться списання з рахунку "Реєстри чеків, що очікують оплату".

У випадку надходження грошей протягом 10 календарних днів з моменту інкасації чека робиться запит банку платника, на що той не пізніше наступного дня повинен дати відповідь.

Якщо в чековій книжці після закінчення строку її дії залишились невикористані чеки, то вони повертаються до банку і погашаються ним. За бажанням клієнта можна подовжити термін дії книжки.

Якщо чеки з чекової книжки використані, а ліміт залишився невикористаним, банк може видати нову книжку на цю суму.

Розрахунки з використанням акредитивів. Акредитиви використовуються тільки в іногородніх розрахунках за матеріальні цінності і послуги. Особливість цієї форми розрахунків полягає в тому, що рух грошових коштів випереджає рух матеріальних цінностей.

Акредитивна форма розрахунків застосовується тоді, коли ця форма розрахунків передбачена договором. Відкриття (виставлення) акредитива проводиться за рахунок власних коштів покупця або кредиту банку. Дозволяється також виставлення акредитива частково за рахунок власних коштів і кредиту банку.

Кожний акредитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником і не може бути переадресованим.

Строк дії акредитива встановлюється у договорі між постачальником і покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи термін проходження документів спецзв'язком між банками. У зв'язку зі змінами умов поставки і відвантаження продукції строк може бути подовжений на 10 днів.

Акредитиви можуть відкриватися в банку покупця або постачальника. Вони бувають таких видів:

· покриті (депоновані) і непокриті (гарантовані);

· відзивні і безвідзивні.

Покритими (депонованими) вважаються акредитиви, відкриття яких банк покупця перераховує кошти платника на окремий рахунок "Акредитиви", що відкривається в банку постачальника або покупця.

Непокриті акредитиви - це акредитиви, які виставлені без депонування коштів. Такі акредитиви можуть виставлятися в банку покупця. В банку постачальника вони можуть відкриватися тільки при наявності кореспондентських відносин між банками.

Відзивний акредитив - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком покупця без попереднього погодження з постачальником (наприклад, у випадку недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-покупця гарантувати платежі по акредитиву). Всі розпорядження про зміну умов відзивного акредитива платник повідомляє своєму банку, який повідомляє банк постачальника, а останній - самого постачальника.

Безвідзивний акредитив може бути змінений або анульований тільки за згодою постачальника, на користь якого він відкритий.

Строк дії і порядок розрахунків по акредитиву встановлюється в договорі між платником і постачальником, в якому слід вказати:

· найменування банку покупця;

· вид акредитива і спосіб його виконання;

· перелік документів, які повинні бути подані постачальником для отримання коштів по акредитиву;

· строк подання документів після відвантаження товару.

Для відкриття акредитива платник подає обслуговуючому банку заяву, в якій вказує:

· номер договору, за яким відкривається акредитив;

· строк дії акредитива;

· найменування постачальника;

· найменування банку-постачальника;

· місце виконання акредитива;

· повне і точне найменування документів, проти яких проводяться виплати по акредитиву, строк їх подання;

· вид акредитива;

· для відвантаження яких товарів відкривається акредитив;

· строк відвантаження;

· сума акредитива;

· спосіб реалізації акредитива.

Порядок розрахунків з використанням акредитивів такий. Якщо платник виставив покритий акредитив у банку постачальника, то за заявою покупця на виставлення акредитива і його платіжного доручення гроші перераховуються до банку постачальника на рахунок "Акредитиви". В банку платника цей акредитив обліковується на позабалансовому рахунку "Акредитиви до оплати".

При виставленні покритого акредитива в банку платника сума акредитива депонується в банку платника на рахунку "Акредитиви", а прийняті до оплати акредитиви в банку постачальника обліковуються на позабалансовому рахунку "Акредитиви до оплати".

Для отримання коштів по акредитиву в тому випадку, коли акредитив покритий і виставлений в банку постачальника, постачальник, відвантаживши товари, подає реєстр рахунків, відвантажувальні та інші, передбачені умовами акредитива, документи в обслуговуючий банк.

Реєстр рахунків подається постачальником банку в чотирьох примірниках. Перший використовується як меморіальний ордер, другий повертається постачальнику як розписка в прийнятті реєстру рахунків, третій та четвертий з доданими товарно-транспортними документами і відміткою банку відсилаються банку покупця для вручення платнику (четвертий примірник) і для відображення операцій по рахунку "Акредитиви до оплати" (третій примірник).

Якщо гроші в сумі виставленого акредитива задепоновані в банку покупця на рахунку "Акредитиви", то розрахунки проводяться таким чином. По мірі відвантаження товарів постачальник подає своєму банку реєстри рахунків (у трьох примірниках) та інші документи, передбачені умовами акредитива. Третій примірник реєстру банк постачальника повертає постачальнику, а перший та другий -- разом з документами направляються спецзв'язком банку покупця. На основі першого примірника банк списує гроші з рахунку "Акредитиви" і перераховує їх постачальнику. Другий примірник реєстру з іншими документами передається платнику. Банк постачальника після отримання грошей від банку покупця списує кошти з рахунку "Акредитиви до сплати".

Непокритий акредитив. При виставленні такого акредитива депонування коштів не проводиться, але гарантія платежу при цьому акредитиві є і досягається за рахунок банківської гарантії.

При отриманні заяви на виставлення такого акредитива банк покупця суму непокритого акредитива оприбутковує на позабалансовому рахунку "Гарантії і поручительства, видані банком". Якщо такий акредитив виставлений в банку постачальника, то банк покупця дає дозвіл банку постачальника, де відкритий коррахунок банку покупця, освоюючи акредитив, відповідні суми списувати зі свого коррахунку.

Зарахування грошей постачальнику при непокритому (гарантованому) акредитиві здійснюється банком постачальника після перевірки отриманого реєстру та інших документів, що підтверджують відвантаження товару, та після списання коштів з коррахунку банку покупця. При цьому два примірники реєстру і доданих до нього документів по виконаному акредитиву банк постачальника направляє спецзв'язком банку покупця, де перший примірник слугує підставою для списання грошей з покупця, а другий разом з оплаченими з акредитива документами передається покупцю.

Після перевірки дотримання умов акредитива банк покупця повертає банку постачальника витрати, пов'язані з виконанням акредитива. Ці витрати відшкодовуються на умовах, передбачених міжбанківським договором.

Якщо банк покупця не може списати кошти з рахунку покупця, за умови, що виконання акредитива здійснювалось за рахунок кредиту, банк до вирішення питання згідно з договором відносить заборгованість на рахунок "Суми нестягнені по банківських гарантіях, наданих підприємствам і організаціям". Одночасно на суму виплачених постачальнику коштів проводиться списання з рахунку "Гарантії і поручительства, видані банком".

При виставленні непокритого акредитива в банку покупця списання коштів на суму відвантажених товарів проводиться з рахунку покупця, а у разі відсутності на ньому грошей операції здійснюються в порядку, викладеному для непокритого акредитива, виставленого в банку постачальника.

Платежі з акредитива проводяться в межах строку його дії повною сумою акредитива або частинами. Видача з акредитива готівки не допускається.

Акредитив може закриватися достроково за згодою постачальника і покупця, якщо акредитив безвідзивний, або однією стороною, якщо він відзивний.

Розрахунки векселями. Розрахункова діяльність комерційного банку полягає також у виконанні доручень клієнтів по оплаті векселів. При цьому банки здійснюють такі операції:

· інкасування векселів (послуга, що надається векселедержателю).

· доміциляція векселів (послуга, що надається векселедавцю).

Інкасування векселя - це виконання банком доручення векселедержателя на стягнення платежу з боржника. За цю послугу банк стягує плату. Прийнявши на інкасо вексель, комерційний банк повинен своєчасно переслати його до комерційного банку за місцем платежу і повідомити платника про інкасування векселя.

Сплативши вексель, комерційний банк платника письмово повідомляє про це банк векселедержателя, а сам вексель вручає платнику.

Якщо вексель не оплачений у день настання строку платежу, комерційний банк повинен на наступний день передати його нотаріусу для протесту. Комерційний банк несе відповідальність за наслідки непред'явлення векселя до протесту.

Неоплачений вексель разом з актом протесту повертається банком векселедержателю на його вимогу.

Усі витрати по пересилці, протесту, зберіганню векселів відшкодовуються банку векселедержателем понад комісійних винагород.

Доміциляція векселя полягає в дорученні векселедавця комерційному банку сплатити по векселю в установлений строк за рахунок завчасно внесеної в банк суми або стабільного залишку грошей, що повинні бути на рахунку. Свою згоду бути доміциліатом банк висловлює на лицьовому боці векселя відповідним написом.

Для більш широкого використання векселів у розрахунках необхідні стабільність економічних відносин, довіра суб'єктів один одному та високий рівень розвитку вексельного права, які в Україні ще не створені достатньою мірою.

Розрахунки в порядку планових платежів. У разі рівномірних і постійних поставок товарів і наданих послуг покупці можуть розраховуватися з постачальниками в порядку планових платежів, при яких розрахунки здійснюються періодично за домовленістю сторін.

Перерахування планових платежів проводиться платіжними дорученнями.

Планові платежі можуть виконуватися щоденно або періодично, в строки, погоджені між постачальником і покупцем. Строк укрупненого планового платежу призначається, як правило, на середній робочий день розрахункового періоду.

Суми кожного планового платежу встановлюються сторонами на наступний місяць (квартал), виходячи з періодичності платежів і обсягу поставок чи надання послуг.

При щоденних планових платежах їх розміри визначаються діленням суми поставок за місяць на кількість робочих днів банку в цьому періоді. При безперервному циклі виробництва і реалізації продукції сума планового платежу може розраховуватися, виходячи з числа календарних днів у місяці.

На кожний плановий платіж банку подається окремий документ.

Періодично, але не рідше одного разу на місяць покупець і постачальник уточнюють свої розрахунки на основі фактичного відпуску товару чи надання послуг і проводять перерахунки в порядку, обумовленому в угоді. При цьому різниця, яка виникла, може перераховуватися окремим дорученням або враховуватися при черговому плановому платежі. Уточнення розрахунків доцільно прилучати до останнього платежу місяця з тим, щоб на звітну дату взаємна заборгованість сторін була мінімальною.

Розрахунки, основані на заліку взаємних вимог. При цій формі розрахунків кожне підприємство є одночасно і покупцем, і постачальником різних видів товарів чи послуг.

За даних умов доцільно використовувати такий спосіб розрахунків, як залік взаємних боргів, після чого кожне підприємство отримує або сплачує тільки різницю (сальдо). Переваги подібних розрахунків полягають в тому, що вони скорочують потребу в грошових коштах на суму зарахованих боргів.

Розрахунки по сальдо між двома підприємствами проводяться на основі угоди.

Особливості таких постійно діючих розрахунків полягають в тому, що її учасники направляють розрахункові документи за відпущені товари чи надані послуги не в банк, а один одному.

Ці документи не підлягають негайній оплаті. По закінченні строку, обумовленого договором, складається акт звірки розрахунків і в порядку, передбаченому договором, проводяться розрахунки шляхом виписки платіжних доручень, вимог-доручень, векселів.

Договірні відносини між платником та одержувачем коштів регулюються Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 16.01. 97 та постановою Верховної Ради України від 25.06. 93 "Про норматив обігу платіжних документів в Україні".

Відповідно до цих документів за несвоєчасне виконання та порушення правил виконання грошових зобов'язань застосовуються такі санкції:

· за затримку платежу стягується пеня в розмірі, передбаченому договором;

· у випадку затримки зарахування коштів на рахунок клієнта банк сплачує на користь одержувача коштів пеню в розмірі, передбаченому договором на розрахунково-касове обслуговування клієнтів. Розмір передбаченої пені визначається від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня;

· у випадку перевищення банком, що обслуговує відправника коштів, нормативного строку проходження платежів з нього (банку) в безакцептному порядку стягується пеня Державною податковою адміністрацією і відправниками грошей з розрахунку 120% облікової ставки НБУ від суми недоплати, розрахованої за кожний день затримки платежу. Нормативний строк проходження документів - три дні в межах одного регіону і сім днів - між регіонами;

· за необґрунтованість безакцептного і безспірного списання коштів, недостовірність даних, зазначених у розрахункових документах, згідно з цивільним законодавством повинна застосовуватися санкція у вигляді відшкодування заподіяних збитків від безакцептного, безспірного списання.

Крім того, в договорах між підприємствами може передбачатися відповідальність у вигляді штрафів на випадок необґрунтованого списання коштів на користь суб'єктів господарської діяльності.

Задача

Визначити план виручки від реалізації продукції на плановий рік, використовуючи наступні дані:

Дані про обсяг випуску продукції:

1) очікуваний випуск готової продукції за звітний рік за відпускними цінами становить 650 тис грн, а за собівартістю - 600 тис грн.

2) очікуваний випуск готової продукції у VІ кварталі звітного року за відпускними цінами становить 150 тис грн, а за собівартістю - 100 тис грн.

3) план випуску готової продукції на плановий рік за відпускними цінами становить 950 тис грн, а за собіварітсю - 800 тис грн,

4) плановий випуск продукції у ІV кварталі планового року становить 25% від річного випуску.

Дані про зміну залишків готової продукції за відпусникми цінами:

Показник	На початок планового року	На кінець планового року
1. Залишки готової продукції на складі	25 тис грн	Норма- 9 ДНІВ
2. Товари відвантажені, термін яких не настав	20 тис грн	5 тис грн

Відпускні ціни не містять ПДВ.

Рішення

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообороту виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємств. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідність неститиме само підприємство з негативними наслідками для засновників.

Таблиця 3.1. Формування планових показників виручки від реалізації продукції

	Показник	На початок періоду	Всього в плановому році	На кінець періоду
1	2	3	4	5
1	Залишки готової продукції (ЗП 1), тис шт	25	X	15
2	Собівартість одиниці продукції у залишках (Сп-1) грн/шт	5	X	4,75
3	Собівартість залишків готової продукції (СЗП), тис грн (р1*р2)	600	X	800
4	Випуск продукції (ВПп), тис шт	X	650	X
5	Коефіцієнт зміни собівартості одиниці продукції в плановому році ( К соб п)	X	0,95	X
6	Планова собівартість випуску одиниці продукції (Ся), грн/шт (р2*р5)	X	4,75	X
7	Планова собівартість випуску продукції (СВПп) тис гн (р4*р6)	X	110	X
8	Обсяги реалізованої продукції (РПп) тис шт	X	X	X
9	Виручка від реалізації (ВРп) тис грн (р8*р9)	X	800	X
10	Собівартість реалізованої продукції (СРПп), тис грн	X	110	X

Плановий обсяг виручки від реалізації товарної продукції (Р) обчислюється за всіх відомих методів планування з використанням так званого «рівняння товарного балансу» за формулою:

Р = ОП + Т-ОК, де

Т - обсяг товарної продукції на рік (квартал, місяць тощо) за планом підприємства;

ОП і ОК - перехідні залишки нереалізованої, а також реалізованої, але не оплаченої продукції відповідно на початок і на кінець планового періоду.

Якщо у формулі елементи ОП і ОК включають лише перехідні залишки готової продукції на складах підприємств, вона використовується для планування обсягу реалізації товарної продукції у законодавчо встановленому розумінні терміна «реалізація» («продаж»). Ці елементи включають також залишки реалізованої, але не оплаченої продукції, бо саме такий показник обсягу виручки від реалізації найнеобхідніший для організації фінансової роботи.

Припустимо, що вищенаведеному розрахунку передували такі розрахунки вхідних залишків нереалізованої продукції, а також реалізованої, але не оплаченої покупцями продукції на початок 2002 р. (тис. грн):

1. Залишки готової продукції на складах за виробничою собівартістю, на 01.10.2001 р. 207,1

2. Очікуваний рівень зниження залишків нереалізованої продукції за жовтень -- грудень 2001 р. з урахуванням намічених заходів щодо прискорення відвантаження готових виробів покупцям (у відсотках) 25

3. Очікувана вартість нереалізованої продукції за виробничою собівартістю на 01.01.2002 р. 155,6

4. Обсяг виручки від реалізації товарної продукції підприємства за період з 1 січня до 30 вересня 2001 p.:

а) за собівартістю 1054

б) за оптовими цінами 1286

5. Середній коефіцієнт співвідношення вартості продукції за оптовими цінами і за собівартістю, що склався на момент планування (46 : 4а) 1,22

6. Очікувані залишки нереалізованої продукції на початок планового року за оптовими цінами (р.З х р.5) 189,8

7. Залишки відвантаженої (реалізованої) готової продукції, не оплаченої покупцями, за балансовою вартістю на 01.10.2001 р. 229,5

8. Очікуваний рівень зниження залишків, показаних у р. 7, за жовтень --грудень 2001 р. (у відсотках) 40

9. Очікувана вартість неоплаченої продукції за відпускними цінами 137,7

10. Із р.9 -- податок на додану вартість та акцизний збір 22,9

11. Очікувані залишки неоплаченої відвантаженої готової продукції в оптових цінах на 01.01.2002 р. 114,8

12. Разом очікувані залишки нереалізованої, а також реалізованої, але не оплаченої покупцями продукції в оптових цінах на 01.01.2002 р. (р.6 + р.11) 304,6

Планові залишки нереалізованої, а також реалізованої, але не оплаченої товарної продукції на кінець планового року визначаються як сума нормативу власних оборотних коштів з готової продукції, перерахована в оптові ціни через середній коефіцієнт співвідношення між оптовими цінами й собівартістю продукції, і вартості (в оптових цінах) товарів відвантажених, виконаних робіт і наданих послуг, строки оплати яких не настали. Останній елемент цієї планової величини враховується, якщо підприємство не перейшло на розрахунки з покупцями тільки на умовах попередньої оплати товарів, робіт і послуг.

Виручку від іншої реалізації більшість підприємств не планує, бо вона найчастіше має разовий характер. Якщо ж підприємство має сталі надходження (наприклад від надання автотранспортних послуг своїм працівникам і на сторону, відпуску теплової енергії для опалення й подачі гарячої води у житлові будинки та об'єкти комунального господарства, або від продажу продукції свого підсобного сільського господарства тощо), вони плануються тими ж методами, які використовуються в плануванні обсягів виручки від реалізації основної продукції підприємства.

Джерела

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7.12. 00 № 2121-III // ВВР. - 2001. - № 5-6.

2. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03. 91 № 887-ХІІ // ВВР. - 1991. - № 24.

3. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09. 91 № 1576-ХІІ // ВВР. - 1991. - № 49.

4. Закон України "Про банкрутство" від 14.05. 92 № 2343-ХІІ // ВВР. - 1992. - № 31.

5. Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22.11. 96 № 543/96 // ВВР. - 1997. - № 5.

6. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2000. - 384 с.

7. Банковская энциклопедия. Под редакцией Лукаш С. И. и Малютиной Л. А. - Днепропетровск, 1994. - 246 с.

8. Банковский надзор и аудит: Учеб. пособие / Под общ. Ред. И. Д. Мамоновой. - М.: ИНФРА-М, 1995. - 112 с.

9. Банковское дело / Под ред. О. И. Лаврушина. - М.: Банковский и биржевой научно-консультационный центр, 1992. - 432 с.

10. Банковское дело: Учебник. - 2-е изд. Стереотип / Под ред. проф. В. И. Колесникова, проф. Л. П. Кроливецкой. - М.: Финансы и статистика, 1996. - 480 с.

Размещено на Allbest.ru

...