Типи розрахунків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Аналіз схеми та економічної основи грошового обігу

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різних видів зобов'язань у грошовій формі здійснюються розрахунки та платежі, які відбуваються і під час розподілу та перерозподілу грошових коштів. Сукупність усіх грошових платежів утворює грошовий обіг.

В економічній літературі розрізняють: сукупний грошовий обіг і обіг в межах індивідуального капіталу.

Грошовий обіг, який обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення, називається сукупним грошовим обігом. Тут гроші функціонують виключно як гроші і не є функціональною формою капіталу. Основне завдання грошей при сукупному грошовому обігу - доведення товарів до споживачів з метою обслуговування безперервності відтворення ВВП.

Зовсім іншу роль гроші відіграють на мікрорівні в межах індивідуального капіталу. В останньому випадку гроші є однією з функціональних форм капіталу, його складовою й елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. І чим більшою масою грошей володіє індивідуальний власник, тим більші його можливості отримати додатковий прибуток.

Суб'єктами грошового обігу виступають: фірми, домашні господарства, державні структури, фінансові посередники.

Відмінності, які існують у характері економічних відносин між вищеозначеними суб'єктами грошового обігу, дають підстави структуризувати його на чотири сектори: грошовий обіг, фінансовий обіг, кредитний обіг, фіскально-бюджетний обіг (рис. 1).

Сектор грошового обігу характеризується еквівалентним одностороннім рухом грошей від споживача до виробника. Він обслуговує сферу товарного обміну. Саме обмін товарів є основою грошового обігу. Зміна форм вартості, тобто обмін товарів на гроші та подальше використання грошей для придбання нових товарів та послуг, створюють можливість постійного руху грошей: Т-Г-Т.

Фіскально-бюджетний обіг охоплює фінансові відносини, які зумовлюють відчуження певної частини доходів, суб'єктів господарювання у вигляді податків, штрафів, відрахувань та інших платежів на користь держави.

Кредитний обіг охоплює сферу перерозподільчих відносин, у якій власність суб'єктів господарювання не відчужується, а лише передається в тимчасове користування іншим особам, за що власник отримує дохід у виглядів відсотків або дивідендів. Активними суб'єктами цього обігу є фінансові посередники (в тому числі банки) та суб'єкти господарювання (фізичні та юридичні особи).

Фінансовий обіг - сектор грошового обігу, який обслуговує купівлю-продаж цінних паперів (акцій, облігацій, веселів та інших цінних паперів).

Рис. 1. Сутність грошового обороту

Усі сектори грошового обігу тісно взаємопов'язані, внутрішньо переплітаються і доповнюють один одного в процесі розширеного відтворення. Водночас вони самостійні явища, зі своїм особливим механізмом регулювання грошових платежів і специфічними можливостями впливу на відтворювальний процес.

Сукупність платежів, які обслуговують окремий етап (сферу) грошового обігу, називається грошовим потоком.

Грошові платежі можуть здійснюватися у вигляді готівкових грошових потоків, у безготівковій формі і шляхом переведення грошей з однієї форми в іншу.

Класична модель кругообігу товарів та послуг, якими обмінюють ся підприємства (фірми) і домашні (сімейні) господарства (населення), врівноважена відповідними потоками грошових платежів, що здійснюються під час обміну.

Підприємства і населення пов'язані між собою двома групами ринків: продуктів та ресурсів.

Рис. 2. Модель сукупного грошового обігу

Ринки продуктів - це ринки, на яких населення, підприємства та уряд купують вироблені іншими підприємствами товари та послуги. Населення витрачає одержані ними доходи на придбання споживчих товарів (потік №3), а підприємства продають свої продукти населенню та іншим підприємствам з метою одержання виручки (потік №10), необхідної для продовження процесу виробництва.

Ринки ресурсів - це ринки, на яких населення, підприємства купують ресурси, необхідні для виробництва, - робочу силу, капітал, природні ресурси (потік №1).

Населення та підприємства продають ресурси, що належать їм, за відповідні грошові платежі, які виступають у вигляді заробітної плати, відсоткового доходу, рентних платежів, прибутку (потік №2).

Грошовий обіг складається з окремих каналів руху грошей між:

· центральним банком країни і комерційними банками;

· комерційними банками;

· підприємствами та організаціями;

· банками і господарюючими суб'єктами;

· господарюючими суб'єктами і населенням;

· фінансовими інститутами і населенням.

Суб'єкти грошового обігу

Фірми - усі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні сукупного суспільного продукту й реалізації його. В результаті їхньої діяльності утворюється потік №10 (платежі, що надходять фірмам за продані товари та послуги). Якщо фірми створюють інвестиційні витрати для придбання на ринку продуктів додаткових засобів виробництва, то з'являється потік №7.

Зв'язок національної економіки зі світовим ринком не обмежується імпортом, а неминуче включає й експорт, завдяки якому частина виробленого національного продукту надходить на світовий ринок, минаючи внутрішній. Оплата експортних поставок фірм створює новий грошовий потік №14, за яким у внутрішній обіг надходить додаткова маса грошей.

Сімейні господарства - усі сімейні господарства, які отримають грошові доходи (потік №2). Більша їхня частина витрачається сімейними господарствами на споживання (за різними оцінками фахівців, витрачають українці 2/3 своїх доходів на споживання різних товарів і послуг), у зв'язку з чим оплачується закупівля продуктів на внутрішньому і на світовому ринках. Ці платежі створюють потоки №3 і №13.

Завдяки своїм вільним коштам (заощадженням) вони є активними суб'єктами (інвесторами) грошового та фінансового ринків (потік №5).

Уряд - усі державні структури, які забезпечують розподіл і пере розподіл усього валового національного продукту. Він є активним споживачем товарів і послуг (потік №9) та приймає рух податкових платежів від усіх суб'єктів господарської діяльності (потік №4).

Фінансові посередники - суб'єкти грошового та фінансового ринків, які діють посередниками (банки, кредитні спілки, трести, інвестиційні фонди тощо), акумулюючи та розміщуючи вільні грошові кошти всіх суб'єктів господарювання.

Якщо вільні кошти фінансових посередників, насамперед валютні, розміщуються на світових ринках, у такий спосіб формується потік №15, за яким відпливає грошовий капітал за кордон.

Через механізм урівноваження чистого імпорту відпливом грошових коштів за межі внутрішнього ринку досягається збалансування грошових потоків, які зв'язують національну економіку зі світовим ринком і, врешті-решт, збалансування всього грошового обігу країни. Збалансування грошового обігу, а отже, його нормальне функціонування забезпечується вирівнюванням двох ключових потоків - національного доходу та національного продукту.

Та частина доходу, яка не спрямовується на придбання товарів та послуг, сплату податків, погашення боргових зобов'язань, має назву заощаджень (потік №5). Це накопичення у вигляді готівкових коштів, вкладів у банках чи цінних паперах.

Якщо до кругообігу залучаються збереження та інвестиції, виникає два шляхи, якими кошти можуть переходити від господарських суб'єктів до ринків продуктів: прямий та непрямий. Прямий - це безпосередні витрати на споживання, непрямий - це рух засобів через фінансові ринки. Оскільки більшість заощаджень здійснюється населенням, а інвестицій - підприємствами, необхідний набір інструментів, що забезпечує переміщення потоків у грошових коштах від перших до других. Ці механізми діють завдяки функціонуванню фінансових ринків.

Завдання фінансових посередників полягає в тому, щоб спрямовувати заощадження від тих учасників економічних відносин, які заробляють більше, ніж витрачають, до тих, які витрачають більше, ніж заробляють. Найважливішими фінансовими інститутами є банки.

До аналізу кругообігу продуктів і доходів слід включати об'єкти державного сектора. Зв'язок державного сектора з економічною системою відбувається трьома шляхами: через податки (потік №4), державні закупки (потік №9) та позики (потік №8).

Зниження податків стимулює як зростання заощаджень, так і зростання споживання - зростає національний продукт. Зростання обсягів державних закупок також стимулює зростання національного продукту.

Таким чином, грошовий обіг - це процес безперервного руху засобів платежу в країні. Грошовий обіг включає в себе обіг грошових знаків, що передбачає їхній постійний перехід від одних фізичних чи юридичних осіб до інших. Безготівкові грошові знаки не перебувають в обігу, тому що кожна нова угода потребує нового запису на банківських рахунках. Поняття «грошовий обіг» належить тільки до частини грошового обігу - готівково-грошового.

Грошовий обіг - це рух грошових коштів у готівковій та безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів, а також нетоварні платежі в народному господарстві.

Залежно від виду відносин, які обслуговує грошовий обіг, його можна розподілити на:

§ грошово-розрахунковий обіг, який обслуговує розрахунки за товари та послуги, і нетоварні зобов'язання юридичних та фізичних осіб;

§ грошово-кредитний обіг, який обслуговує кредитні відносини в господарстві;

§ грошово-фінансовий обіг, що обслуговує фінансові відносини в господарстві.

Об'єктивною основою грошового обігу є товарне виробництво, при якому товарний світ поділяється на товари та гроші, породжуючи між ними певні протиріччя.

За допомогою готівкової та безготівкової форм здійснюється процес обігу товарів, а також рух позикового та фіктивного капіталів. Звідси, залежно від форми функціонування грошей в обігу, виділяють готівковий грошовий обіг і безготівковий грошовий обіг.

Готівковий грошовий обіг являє собою сукупність платежів готівковими коштами, які використовуються при виплаті заробітної плати, пенсій, субсидій. Населення здійснює готівкові платежі при купівлі товарів, оплаті різних видів послуг тощо.

Правове забезпечення готівкового грошового обігу тривалий час визначалося «Порядком про ведення касових операцій у народному господарстві України» та інструкцією Національного банку України «Про організацію роботи з готівковим оборотом установами банків України» від 13.10.1997 р. На зміну цим нормативам банків згодом було ухвалено Постанову Національного банку України від 19.02.2001 р. Це «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні». У ньому визначено порядок організації готівкових розрахунків, порядок здійснення, обліку і контролю касових операцій і т.д.

Порядок організації готівкових розрахунків поширюється на всіх юридичних осіб (крім банків і підприємств поштового зв'язку) і фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без оформлення юридичної особи. Він обмежує розміри готівкових розрахунків (не більше ніж 10 тис. грн протягом одного дня), а також визначає перелік винятків із цього положення (розрахунок за комунальні платежі, з бюджетом тощо). Це положення визначає ті документи, що супроводжують розрахунки: товарні чеки, прибуткові та витратні ордери тощо, а також порядок обліку всіх первинних документів, які супроводжують видачу або надходження грошей, що здійснюється способом ведення касової книги підприємства.

Правильна організація обігу готівкових коштів впливає на роз мір грошової маси, від неї залежить швидкість обертання грошей, що характеризує стабільність та стійкість грошового обігу.

Сфера використання готівкових грошей у народному господарстві обмежена порівняно з безготівковими розрахунками, і в основ ному їх використовує населення.

Разом з тим кожне підприємство та організація без роботи з готівковою грошовою масою поки що обійтися не може: насамперед, це пов'язано з оплатою праці. Крім того, підприємства та організації самостійно можуть реалізовувати свою продукцію і послуги, отримуючи при цьому виручку готівкою. У межах установлених законодавством сум вони також можуть використовувати готівкові гроші в розрахунках між собою. Таким чином, в економіці формується готівково-грошовий обіг, який являє собою розрахунки готівковими грошима.

Оскільки емісійним центром країни є центральний банк, то він за допомогою своїх нормативних документів регулює рух готівкових грошей у країні, а комерційні банки виступають у ролі уповноважених агентів з готівково-грошового (касового) обслуговування господарюючих суб'єктів.

Згідно з установленим порядком ведення касових операцій, обов'язковими є такі основні положення:

ь підприємства можуть мати в своїх касах готівкові гроші в ме жах установленого банком ліміту, інші гроші повинні зберігатися на рахунках у банках;

ь за необхідності виплат готівкою заробітної плати або інших платежів підприємство отримує їх у банку; при цьому готівкові гроші повинні використовуватися суворо за цільовим призначенням;

ь підприємства можуть отримувати готівкові кошти за наявності джерела засобів (вільний залишок на рахунку чи отримання кредиту);

ь перевищення встановлених лімітів каси допускається тільки в особливих випадках, обумовлених у нормативних документах центрального банку (наприклад, у дні виплати зарплати).

В Україні, як і в більшості країн, організацією та регулюванням готівкового обороту займається центральний банк - Національний банк України. Готівкові гроші мають значну частку і тому перспективи їх зменшення пов'язані з:

ь стабілізацією економіки;

ь підвищенням надійності банків і зростанням довіри до них з боку населення;

ь розвитком ринку державних цінних паперів, орієнтованих на населення;

ь запровадженням високоефективних банківських технологій у галузі розрахунків, зокрема національної системи електрон них масових платежів за допомогою пластикових карток.

Значну частину грошового обігу становлять платежі підприємств за товари, роботи, послуги, які здійснюються безготівковим шляхом.

Сукупність цих платежів, що здійснюються без використання готівкових грошей, становить безготівковий грошовий обіг.

В Україні правова база організації безготівкових розрахунків визначається рядом законів, які регламентують банківську діяльність («Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України»). Що ж стосується детальної організації самих розрахунків, то вони визначаються затвердженою Національним банком України інструкцією від 29.03.2001 р. «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Переваги безготівкових розрахунків:

· по-перше, зменшуються затрати праці і відсотки, пов'язані з використанням готівкових грошей (карбування, друкування, перевезення, зберігання, сортування);

· по-друге, сприяє безперервному кругообігу коштів. Між готівково-грошовим та безготівковим обігом існує тісна взаємозалежність: гроші постійно переходять із однієї сфери в іншу, змінюючи форму готівкових

· грошових знаків на депозит у банку, та навпаки. Тому безготівковий платіжний обіг невід'ємний від обігу готівкових грошей і створює разом з ними єдиний грошовий обіг країни;

· по-третє, максимально пришвидшується оплата придбаних товарів чи послуг і погашення боргів, що в сукупності по країні поліпшує ділові стосунки між усіма суб'єктами господарювання.

Міжбанківські розрахунки. Від ефективності міжбанківських розрахунків залежить безперервність нормального функціонування економіки.

Банки для здійснення платежів і розрахунково-касового обслуговування клієнтів установлюють між собою відносини, які одержали назву кореспондентських відносин.

Існує три основні види кореспондентських відносин:

- між комерційними банками і центральним банком країни;

Причому якщо два останніх види кореспондентських відносин будуються на добровільних засадах, то відносини між комерційними банками і центральним банком країни більш жорсткі, регламентовані. Кожний комерційний банк, як правило, повинен мати кореспондентський рахунок у якому-небудь відділенні центрального банку.

Кореспондентський рахунок - це рахунок, на якому відображаються розрахунки, які зроблені одним банком за дорученням і за рахунок іншого банку.

Кореспондентські рахунки бувають двох видів:

- рахунок «ностро» («наш рахунок у вас») - якщо банк відкриває рахунок у банку-кореспонденті;

- рахунок «лоро» («ваш рахунок у нас») - якщо в даному банку відкриваються рахунки банків-кореспондентів.

Кореспондентські відносини оформлюються укладанням кореспондентського договору (угоди), в якому передбачаються порядок і умови здійснення відповідних банківських операцій. У ході здійснення кореспондентських відносин банки-кореспонденти повідомляють один одному про здійснені операції. Для цього використовують авізо (від італ. «аvvіzо» - повідомляти) - офіційне повідомлення про виконання розрахункових операцій, направлене одним банком іншому.

В авізо, як правило, вказується його номер, дата і характер проведеної операції, сума і номер рахунка, назва платника та одержувача коштів та інші дані. Авізо оформлюється на спеціальних бланках. За способом відправки авізо поділяються на поштові і телеграфні.

Техніка міжбанківських розрахунків розрізняється залежно від того, який тип кореспондентських відносин використовується - з центральним чи комерційним банком.

Міжбанківські розрахунки через центральний банк. Комерційні банки відкривають рахунки в установах центрального банку - роз рахунково-касових центрах (РКЦ). За суттю РКЦ - це підрозділ цент рального банку, який відповідає за проведення розрахунків між банками. РКЦ створюється в містах, районних центрах.

На коррахунках комерційних банків в РКЦ зберігаються кошти банку; за суттю, цей коррахунок виконує ті самі функції, що й розрахунковий рахунок у підприємства, але з урахуванням специфіки діяльності банків.

Розрахунки між самими РКЦ по операціях комерційних банків здійснюються через рахунки міжфіліальних обігів (МФО), для чого кожному РКЦ надається номер по МФО. Засобом міжфіліальних розрахунків і є авізо.

Розрахунки через кореспондентські рахунки, які відкриваються в інших банках. Існує також схема міжбанківських розрахунків «напряму», обминаючи РКЦ. Це прямі кореспондентські відносини, які встановлюються між комерційними банками.

У всьому світі цей спосіб розрахунку використовується досить широко. Так, один з найбільших банків Німеччини - «Дойче Банк АГ» працює через мережу, яка складається з чотирьох тисяч банків-кореспондентів у 184 країнах світу.

За системою прямих кореспондентських відносин здійснюється значна кількість міжнародних розрахунків. При цьому банк повинен володіти відповідною ліцензією центрального банку, яка дає право на встановлення прямих кореспондентських відносин із закордонними банками.

2. Ідеї та автори «кембриджської версії» кількісної теорії грошей. Зміст теорії «касових залишків»

де М - кількість грошей, грошових одиниць, що становлять касовий залишок грошей у суб'єктів економічного життя;

Р - середня ціна одиниці виробленої продукції;

Q - загальна величина виробництва продукції у фізичному виразі за певний період;

К - коефіцієнт заощадження. Він за своєю величиною і значенням дорівнює зворотному значенню показника V в рівнянні І. Фішера, а саме К=1/V. Але показник К визначається на відміну від V дією значно ширшого кола чинників. Так, на нього впливає норма відсотка (г). Якщо норма відсотка зростає, то значення К падає, і навпаки. При умові зростання відсотка прискорюється обіг грошей.

Кембриджська версія кількісної теорії грошей має ту особливість, що вона виходить з примусового характеру емісії грошей. Емісія є екзогенною, тобто незалежною від господарюючого суб'єкта, і здійснюється державою автономно у вигляді довгострокової емісії та продажу державних цінних паперів. На думку представників означеної вище теорії, це призводить до двох принципово важливих моментів:

де М - маса грошей; R - фізичний обсяг виробництва за певний проміжок часу; Р - ціна виробленої продукції; r - частина виробленої продукції (RP), яку населення зберігає у грошовій формі. Коли частина валового внутрішнього продукту, яку населення зберігає у грошовій формі (r), є незмінною і водночас незмінною є ціна виробленої продукції (Р), виникає обернено пропорційний зв'язок між купівельною силою грошової одиниці і величиною касових залишків у народному господарстві.

Тобто касові залишки зростають, а купівельна спроможність грошей падає, і навпаки.

грошовий розрахунок оборот готівка

3. Задача

Розрахувати питому вагу готівки, що обслуговує грошовий оборот, якщо М0 становить 16 260 тис. грн., Кошти на поточному рахунках - 134 600 тис. грн., кошти на спецрахунках - 168 326 тис. грн., кошти на вкладах трастових операцій банків - 17 268 тис. грн.

Розв'язання:

Розраховуємо величину агрегатів грошової маси:

М0 = 16 260 (тис. грн.);

М1 = М0 + кошти на поточних рахунках =16 260 + 134 600 = 150 860 (тис. грн.);

М2 = М1 + кошти на спеціальних рахунках = 150 860+ 168 326 = 319 186 (тис. грн.);

М3 = М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями = 319 186 + 17 268 = =336 454 (тис. грн.).Агрегат М3 охоплює всі форми грошей і являє собою грошову масу (336 454 тис. грн.).

Питома вага готівки, що обслуговує грошовий оборот, розраховується за формулою:

Кількість готівки становить 16 260 тис. грн. (М0). Грошова маса (М3) дорівнює 336 454 тис. грн. Тоді питома вага готівки становить:

Відповідь: М1 = 150 860 (тис. грн.); М2 = 319 186 (тис. грн.); М3 = 336 454 (тис. грн.); S=4,8%.

1. Алєксєєв І.В., Колісник М.К. Вівчар О.Й. та ін. Гроші та кредит: Навч. посібник - М.: Львів: Вид-во нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2004. - 168 с.

2. Гроші та кредит: Підручник / Щетинін А.І. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 432 с.

3. Гроші та кредит: Підручник / Демківський А.В. - К.: ДАКОР. - 2007. - 528 с.

4. Коваленко Д.І. Гроші та кредит: теорія і практика: Навч. посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 344 с.

5. Фінанси: курс для фінансистів: Навч. посібник / За ред. Оспіщева В.І. - К.: Знання, 2008. - 567 с.