Планування прибутку підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

Кафедра фінансів

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з дисципліни «Фінанси підприємства»

на тему: «Планування прибутку підприємства»

Студентки 3 курсу 3441

напряму підготовки 7.03050801

спеціальності „Фінанси і кредит”

Коробейнікова А.І.

Керівник к.е.н., доцент Рогов Г.К.

м. Миколаїв - 2013 рік



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ НА ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Суть і види прибутку підприємства

1.2 Економічна сутність прибутку та його взаємозв'язок із рентабельністю

1.3 Фінансове планування як елемент системи управління прибутком на підприємстві

РОЗДІЛ 2. ПЛАНУВАННЯ ПРИБУТКУ ТА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Загальна інформація про підприємство

2.2 Процес планування прибутку від операційної діяльності підприємства

2.3 Процес планування рентабельності

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПЛАНУВАННЯ ПРИБУТКУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Проблеми організації стратегічного й оперативного планування на підприємстві та шляхи їх подолання

3.2 Податкове планування

3.3 Шляхи максимізації прибутку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Актуальність дослідження. Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід - основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та специфічні ознаки. Треба брати до уваги також і особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у різних сферах економіки. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових доходів і децентралізованих фондів. Особливості фінансів підприємств, зумовлені їхнім функціонуванням у різних галузях економіки, розглянемо далі.

Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття "фінанси підприємств" ототожнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття "фінанси", якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими загальними властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності.

Вихід економіки України з кризового стану неможливий без розуміння керівниками та працівниками фінансових служб і установ особливостей функціонування фінансової системи держави і фінансового механізму господарюючих суб'єктів.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теорія фінансів підприємств.

Предмет дослідження - планування та управління прибутку, оцінка фінансової стійкості, стабільності підприємства, а також порядок проведення фінансової санації та проект фінансового оздоровлення підприємства.

Метою курсової роботи є дослідження планування та управління прибутку, оцінки фінансової стійкості, стабільності підприємства, а також порядку проведення фінансової санації та проект фінансового оздоровлення підприємства.

Мета курсової роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

дослідити планування та управління прибутку;

охарактеризувати проблему оцінки фінансової стійкості, стабільності підприємства;

висвітлити проблему порядку проведення фінансової санації та проект фінансового оздоровлення підприємства.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Суть і види прибутку підприємства

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо зв'язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток -- це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Обособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх приймає національний дохід за його первинного розподілу і наступного перерозподілу, неможливе без правильного тлумачення сутності необхідного й додаткового продукту в суспільстві.

Необхідний і додатковий продукт -- це категорії виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення «... фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати».

Додатковий продукт -- це вартість, створювана безпосередніми виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необхідному й додатковому продукті втілено заново створену вартість, грошове вираження якої становить національний дохід.

Прибуток -- це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток -- це форма прояву вартості додаткового продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва -- це частина національного доходу.

Фактори, що безпосередньо впливають на обсяг реалізації і, в остаточному підсумку, прибуток підприємства, можна умовно підрозділити на три групи:

	Виробничі фактори - пов'язані з обсягом виробництва, його ритмічністю, матеріальною, науково-технічною й організаційно-технічною оснащеністю, і відповідно з якістю продукції, її асортиментами й структурою й т.д.
	Комерційні фактори - охоплюють у широкому смислі поняття маркетингу: укладання господарських договорів на основі вивчення діючої й перспективної кон'юнктури ринку, цінове регулювання збуту, його організаційно-економічне забезпечення. Надійність прогнозу комерційних факторів опирається, з одного боку, на страхування ризиків (в основному, ризиків втрати майна, зриву поставок, віддалення або відмови від платежу), з іншого боку - на залучення надійних платоспроможних клієнтів (замовників, покупців), що вимагає певних поза виробничих витрат (представницьких, на рекламу й ін.).
	Фінансові фактори, що охоплюють і виторг від реалізації продукції (послуг), і підприємницький доход від усіх видів діяльності, включають: форми розрахунків; цінове регулювання, у тому числі уцінку у випадку уповільнення реалізації; застосування штрафних санкцій; вивчення й стягнення дебіторської заборгованості, а також забезпечення ліквідності інших активів; залучення кредиту банку або коштів із централізованих резервів; стимулювання залучення грошових ресурсів на фінансових ринках - доходів від цінних паперів, внесків, депозитів, оренди й інших фінансових вкладень. При цьому чим швидше і повніше надходження доходів, тим ефективніше вся діяльність.

Управління прибутком є важливою частиною економіки господарюючого суб'єкта. Розподіл прибутку є зворотнім боком процесу виробництва. Наскільки вдалим буде цей процес, настільки буде при незмінних умовах зростати ефективність виробництва. Найбільш складним є механізм розподілу прибутку на підприємствах колективної форми власності, оскільки він повинен будуватися з урахуванням багатьох факторів. Процес управління прибутком підприємств колективної форми власності, складовою частиною якого є дивідендна політика передбачає вибір оптимальної системи розподілу, яка б задовольняла загальновиробничі інтереси підприємства у поєднанні з інтересами співвласників, причому ці інтереси є специфічними в залежності від організаційно-правової форми колективної власності.

Одним з методологічних підходів до вирішення цього питання має стати узагальнення існуючого досвіду з адаптацією його до вітчизняних умов. На практиці кожне підприємство повинне підійти до цієї проблеми, виходячи з притаманних йому особливостей та зовнішніх факторів впливу.

Прийняття рішень стосовно розподілу прибутку повинно орієнтуватись на об'єктивні чинники сьогодення. Криза, що охопила сферу господарської діяльності, інвестування, кредитування, і з якої до сих пір не може вийти економіка України, спричиняє необхідність вироблення такої політики розподілу прибутку, яка дозволила б підприємству максимум зусиль спрямувати на підтримку рівня платоспроможності працюючих громадян.

Далекоглядна розподільча політика, крім того, повинна передбачати можливість акумуляції коштів для забезпечення джерел розширеного відтворення власного виробництва. В умовах нестабільної економіки прибуток є джерелом утворення обов'язкових резервних фондів для підтримки платоспроможності підприємства. Беззаперечним фактором впливу на розподільчу політику підприємств є система оподаткування його доходів. Чим більше податковий тиск на підприємство, тим менше наявних доходів включаються у розподільчий процес. На схемі 1.1 відтворений узагальнений процес управління прибутком в умовах акціонерного товариства. Вона надає уяву про два пов'язані між собою процеси: розподіл прибутку і формування оптимальної структури капіталу акціонерного товариства. Як правило оцінки і рішення у цих сферах приймаються вищим керівництвом компанії, тому що вони визначають довгострокову життєдіяльність фірми.



1.2 Економічна сутність прибутку та його взаємозв'язок із рентабельністю

Прибуток - це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами. По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може ґрунтуватися на показниках прибутку від їх випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків).

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

1.3 Фінансове планування як елемент системи управління прибутком на підприємстві

Основним об'єктом у фінансовому плануванні є прибуток підприємства. Безпосередньо організація управління фінансами залежить від розмірів компанії і виконуваних нею задач. При вирішенні фінансових питань необхідно точно трактувати поняття "прибуток". Якщо повернутися до рахунка прибутків і збитків, то по ньому легко помітити, що є істотна різниця між валовим і чистим прибутками: валовий прибуток являє собою поточні доходи до сплати податків, чистий - після їхньої сплати, тобто це ті засоби, який компанія може використовувати за своїм розсудом. У свою чергу чистий прибуток, у залежності від виконуваних ним функцій, ділиться на розподілений, тобто той що пішов на виплату дивідендів чи взагалі в особисті доходи власників фірми, і нерозподілений, тобто вкладений у виробництво. Якихось особливих рецептів відносно розподілу чистого прибутку не існує, - усе залежить від конкретних цілей фірми і її фінансового стану. Можна лише відзначити, що прибуток, який розподіляється, складає зазвичай 30-50% чистого прибутку.

В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку - це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності. Чистий прибуток - найважливіший показник для оцінювання виробничої та фінансової діяльності підприємств, оскільки відбиває ступінь його активності та фінансового благополуччя, а також ефективність менеджменту. За чистим прибутком визначається прийнятний для інвестора рівень дохідності активів підприємства для порівняння з альтернативними варіантами напрямку інвестування (за умови порівняльного ризику). Чистий прибуток є одним з основних джерел збільшення капіталу підприємства, що відбито у формі №4 „Звіт про власний капітал” фінансової звітності. Постійне збільшення прибутку за умов припустимого ризику, тобто в разі залучення додаткових позикових коштів чи додаткового розміщення акцій, зміцнює конкурентні позиції підприємства на ринку капіталу.

Розглянемо, які саме чинники впливають на цей підсумковий показник.

Основним чинником є дохід (виручка) від реалізації продукції, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, повернення вкладених у виробництво коштів і можливість розпочати новий виробничий цикл. Розмір виручки від реалізації залежить від обсягів і структури виробництва за видами продукції та ринкових цін кожного виду. Відділи маркетингу підприємств зобов'язані постійно аналізувати ринковий попит на продукцію підприємства і своєчасно на нього реагувати. Економічне обґрунтування обсягів виробництва виконується через пошук так званого критичного обсягу, критичної точки, або точки беззбитковості.

Ще один чинник, який істотно впливає на розмір чистого прибутку, - це сукупні витрати на виробництво і збут продукції: собівартість реалізованої продукції, а також адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства) та витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламу, доставку продукції споживачам тощо).

З плануванням прибутку тісно пов'язане касове планування, тобто процес оцінки всіх джерел надходження і видатків наявних засобів протягом визначеного періоду часу.

Основна задача тут - визначити мінімальний розмір оборотного капітал, необхідного для перетворення готівки в товарні запаси, потім у дебіторську заборгованість і, нарешті, знову в готівку.

Оборотним капіталом звичайно вважається перевищення мобільних засобів (поточних активів) над короткостроковими пасивами. Збалансованість оборотного капіталу обов'язкова в силу цілого ряду причин: вона дає можливість вчасно оплачувати рахунки за матеріали і робочу силу, робити витрати, зв'язані з виробничою і збутовою діяльністю, користуватися стійкою кредитною репутацією.

Визначивши потребу в оборотних коштах, необхідно скласти прогноз надходження і витрат наявних засобів, необхідних для планування виплати дивідендів, оплати відсотків і погашення кредитів. Функції такого прогнозу виконує касовий бюджет, що відбиває передбачувані надходження готівки і її використання, а також потреба в кредитах чи неможливе одержання надлишків готівки.

Касовий бюджет розглядати як рахунок прибутків і збитків, але лише в тому, що стосується готівки .

Фактичні надходження і платежі зазвичай відрізняються від передбачених у касовому бюджеті, що може бути викликане зміною умов збуту чи виробництва, а також недостатнім контролем за рухом наявних засобів. Щоб зберегти оборотний капітал у належному стані, можливе прийняття визначених стабілізуючих мір:

- зменшення прямих перемінних витрат;

- посилення інкасації рахунків дебіторів;

- тимчасове відмовлення від великих витрат;

- скорочення товарних запасів;

- використання спроби відстрочки погашення кредитів;

- як останній засіб - зміна виробничих планів.

Як стабілізуючий фактор повинні також виступати спеціальні резерви і фонди, що фінансуються як із прибутку, так і з витрат. Досвід показує, що підприємства повинні обов'язково накопичувати засоби, щоб мати їх на майбутні витрати - сплату податків, погашення боргів, заміну устаткування і т.д..

Резерви відрізняються від фондів тим, що у фондах наявні засоби акумулюються, а в резервах наявні засоби зазвичай складають заздалегідь фіксовану суму.

Резерви від прибутку забезпечують виконання планів по розвитку виробництва, а також служать для непередбачених подій.

Фонд є сума готівки, відкладена для спеціальних цілей. Головні характеристики фонду - цільова спрямованість і строго регламентована система формування шляхом регулярних відрахувань. Наприклад, пенсійний фонд (якщо такий формується на підприємство) призначений тільки для виплати пенсій (фірмових надбавок до пенсії, вихідних допомога при виході на пенсію) і формується за рахунок відрахувань із заробітної плати.

РОЗДІЛ 2. ПЛАНУВАННЯ ПРИБУТКУ ТА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Загальна інформація про підприємство

Характеристика підприємства

ЗАТ "Тканини" за своєю організаційно-правовою формою є товариством з обмеженою відповідальністю. Юридична адреса: м. Київ, вул.. Поповича 15/27. У 1993 р. колишній текстильний цех був приватизований, а у 1994р. реорганізований. Як юридична особа підприємство може мати цивільні права, що відповідають цілям діяльності, передбаченим у його статутних документах, і нести зв'язані з цією діяльністю обов'язку. ЗАТ „Тканини” займається випуском тканин, а також готової продукції з даних тканин, крім того при підприємстві діє ательє.

Види тканин, що випускаються ЗАТ „Тканини”:

шовк, шириною 140 см. (10 відтінків);

вовна, шириною 110 см. (4 відтінки);

льон, шириною 150 см. (5 відтінків);

трикотаж, шириною 140 см. (7 відтінків);

ситець, шириною 80 см. (6 відтінків);

фланель, шириною 80 см. (6 відтінків);

бязь, шириною 80 см. (5 відтінків);

До готової продукції, що випускається ЗАТ "Тканини", відносяться:

комплекти постільної білизни (2 простирадла, 2 наволочки, 2 підодіяльники) - 8 різновидів;

кухонні комплекти (фартух, 2 прихватки, рушник, скатертина) - 4 різновиду;

кухонні подарункові комплекти (2 фартухи, рушник, скатертина, 4 серветки) - 4 різновиду;

рушник, розмір 30х50 см. - 4 різновиду;

Основні фінансово - господарські показники діяльності ЗАТ „Тканини” за 1 півріччя 2011 року.

Показники	Сума тис.грн.
1.Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції	10 000
2. Собівартість реалізованої продукції	8500
3. Валовий прибуток від реалізації (р.1-р.2)	1500
4. Адміністративні витрати	350
5. Витрати на збут	150
6. Собівартість реалізованої продукції з урахуванням адміністративних витрат і витрат на збут (р.2+р.4+р.5)	9000
7. Прибуток від реалізації (р.1-р.6)	1000
8. Інші операційні доходи	150
9. Прибуток від операційної діяльності (р.7+р.8)	1150
10. Прибуток від участі в капіталі	30
11. Інші фінансові доходи	20
12. Прибуток від звичайної діяльності (р.9+р.10+р.11)	1200
13. Податок на прибуток	360
14. Чистий прибуток (р.12-р.13)	840
15. Статутний капітал	3500
16. Основні засоби	2900
17. Середня чисельність працівників (чол..)	429
в т.ч. - управлінський персонал	20
- обслуговуючий персонал	50
- робочі основного вироб-ва	359

2.2 Процес планування прибутку від операційної діяльності підприємства

Процес планування прибутку підприємства слід розбити на дві частини: - перша, факторний аналіз прибутку; - друга, спираючись на результати факторного аналізу безпосередньо планування суми прибутку, який за прогнозом може отримати підприємство.

Факторний аналіз прибутку від операційної діяльності.

До чинників, що впливають на операційний прибуток, належать зміни:

ціни на реалізовану продукцію;

обсягів реалізації продукції;

собівартості одиниці продукції;

собівартості продукції за рахунок структурних зрушень у складі продукції.

Суть розрахунку впливу на операційний прибуток наведених чинників полягає в послідовному аналізі кожного з них, тобто припускається, що інші чинники у цей час на прибуток не впливають.

1. Вплив на прибуток змін ціни на реалізовану продукцію.

,

де Qil - обсяг реалізації і-го виду продукції у звітному періоді (i = 1, n); Pil, Pio - ціна реалізації і-го виду продукції у періоді відповідно звітному та попередньому. Для кожного і-го виду продукції встановлюється, скільки можна одержати прибутку додатково завдяки реалізації обсягів виробництва у звітному періоді за цінами, що перевищують ціни в попередньому періоді.

Вплив на прибуток змін ціни на реалізовану продукцію за видами виробів: ?РА = 55 (20 - 19) = 55 тис. грн.;

?РВ = 30 (50 - 39,9) = 303 тис. грн.;

?РГ = 50 (35 - 35) = 0 (ціни не змінювалися);

?РД = 55 (30 - 23,5) = 357,5 тис. грн.;

?РЄ = 34 (41,2 - 43) = -61,2 тис. грн..;

?Рж = 52 (50 -10*) = 2080 тис. грн..

* Ціна виробу Б, що був замінений на виріб Ж.

Сукупний вплив на прибуток змін ціни на всю реалізовану продукцію

?РР = 555 + 303 + 357,5 - 61,2 +2080 = 2734,3 тис. грн.

2. Вплив на прибуток змін обсягів реалізації продукції.



,

де, Ро - прибуток від реалізованої продукції за попередній період;

S1,0 - фактична собівартість реалізованої продукції у звітному періоді, що розрахована в цінах і тарифах попереднього періоду,

;

Sio - собівартість і-го виду продукції в попередньому періоді;

Qil - обсяг реалізації і-го виду продукції в попередньому періоді;

So - фактична собівартість реалізованої продукції в попередньому періоді,

,

де,Qio - обсяг реалізації і-го виду продукції в попередньому періоді.

З'ясовується, скільки додатково було отримано прибутку тільки завдяки збільшенню обсягів виробництва окремих видів продукції.

Для зручності порівняння обсяги виражені через собівартість (з метою уникнення впливу цінового чинника).

Припускається, що пропорційно до зміни обсягів виробництва змінюється прибуток.

Фактична собівартість реалізованої продукції у звітному періоді за видами виробів

SA1,0 = 55 * 17,3 = 951,5 тис. грн.

SB1,0 = 30 * 35,9 = 1077 тис. грн.

SГ1,0 = 50 * 29,8 = 1490 тис. грн.

SД1,0 = 55 * 18,77 = 1032,3 тис. грн..

SЄ1,0 = 34 * 42,1 = 1431,4 тис. грн..

SЖ1,0 = 52 * 11,32* = 588,6 тис. грн.

* Собівартість виробу Б за попередній період.

Вплив на прибуток змін обсягів реалізації продукції

?РQ = 777

3. Вплив на прибуток змін у структурі реалізованої продукції

,

де, V1,0 - обсяги реалізації продукції у звітному періоді за цінами попереднього періоду;

V0 - виручка від реалізації продукції за попередній період,

.

Обсяги реалізації продукції за видами виробів у звітному періоді за цінами попереднього періоду.

VA1,0 = 55 * 19 = 1045 тис. грн.

VB1.0 = 30 * 39,9 = 1197 тис. грн.

VГ1,0 = 50 * 35 = 1750 тис. грн.

VД1,0 = 55 * 23,5 = 1292,5 тис. грн.

VЄ1,0 = 34 * 43 = 1462 тис. грн.

VЖ1,0 = 52 * 10 = 520 тис. грн.

V1,0 = 7266,5 тис. грн.

Вплив на прибуток змін у структурі реалізованої продукції

?РQ` = 777

4. Вплив на прибуток змін собівартості одиниці продукції

,

де, Sil - собівартість і-го виду продукції у звітному періоді.

Вплив на прибуток змін собівартості продукції за видами виробів.

?РА = 55 (18 - 17,3) = 38,5 тис. грн.;

?РВ = 30 (47,7 - 35,9) = 354,0 тис. грн.;

?Рг = 50 (30,0 - 29,8) = 10,0 тис. грн.;

?РД = 55 (22,1 - 18,77) = 183,1 тис. грн.;

?РЄ = 34 (39,5 - 42,1) = - 88,4 тис. грн.;

?РЖ = 52 (48,5 - 11,32*) = 1933,4 тис. грн.;

* Собівартість одиниці виробу Б за попередній період.

Сукупне збільшення собівартості продукції (тобто зменшення прибутку) зумовлюється збільшенням собівартості одиниці продукції:

?РS = 38,5 + 354,0 + 10,0 + 183,1 - 88,4 + 1933,4 = 2430,6 тис. грн.

5. Вплив на прибуток змін собівартості продукції за рахунок структурних зрушень у складі продукції.

Вплив на прибуток змін собівартості продукції за рахунок структурних зрушень у складі продукції.

?РSQ = 8390 - 6570.8 = 82,2 тис. грн.

6. Сукупний вплив чинників на прибуток від реалізації продукції.

?РТ = ?РР + ?РQ + ?РQ` + ?РS + ?РSQ = 2734 - 169 + 7 - 2431 + 82 = 223 тис. грн.

7. Загальне збільшення операційного прибутку.

?Р = Р1 - Р0 = ?РТ + ?РО

де Р1 - операційний прибуток за звітний період; ?Р0 - збільшення інших операційних доходів.

Загальне збільшення операційного прибутку.

?Р = 1150 - 897 = 223 + 30 = 253 тис. грн.

Структуру змін операційного прибутку за чинниками з числовими абсолютними показниками і у відсотках наведено на рис. 2.

Збільшення операційного прибутку до 253 тис. грн. пояснюється збільшенням прибутку від реалізації продукції (88,1%) та збільшенням інших операційних доходів (11,9%). Вирішальними чинниками збільшення прибутку від реалізації продукції були такі:

підвищення цін на реалізовану продукцію (за умови виключення впливу інших чинників цей чинник сприяв би збільшенню операційного прибутку в 10,8 раза порівняно з фактичним рівнем);

збільшення собівартості реалізованої продукції (внаслідок дії цього чинника за умови незмінності інших чинників операційний прибуток зменшився б майже в 10 разів порівняно з фактичним рівнем).

Оскільки ціни на реалізовану продукцію підвищились більше ніж її собівартість, то прибуток у загальному підсумку збільшився.

Вид виробів	Обсяг реалізації, од., за період	Ціна реалізації од. продукції, тис.грн., за період	Собівартість од., прод., тис. грн.., за період	Виручка від реалізації прод., тис. грн.., за період	Собівартість реаліз. прод., тис. грн.., за період	Прибуток від реалізов. прод., тис. грн.., за період	Зміни прибутку від реалізації ?Р (гр.11- гр. 12)
	звітн. Qil	попер. Qio	звітн. Pil	попер. Pio	звітн. Sil	попер. Sio	звітн. Vi1	попер. Vio	звітн. Si1	попер. Si0	звітн. Pi1	попер. Pi0
а	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
А	55	80	20	19	18 (13)*	17,3	1100	1520	990	1384	110	136	-26
Б	-	160	-	10	-	11,32	-	1600	-	1812	-	-212	212
В	30	46	50	39,9	47,7 (30)	35,9	1500	1835	1430	1651	70	184	-114
Г	50	55	35	35	30 (24)	29,8	1750	1925	1500	1639	250	286	-36
Д	55	79	30	23,5	22,1 (20)	18,77	1650	1857	1215	1483	435	374	61
Є	34	10	41,2	43	39,5 (28)	42,1	1400	430	1343	421	57	9	48
Ж	52	-	50	-	48,5 (35)	-	2600	-	2522	-	78	-	78
Разом	х	х	х	х	х	х	10000	9167	9000	8390	1000	777	223

* У дужках - у тому числі змінні витрати

гр.7 = гр. 1* гр. 3

гр. 8 = гр. 2 * гр. 4

гр. 9 = гр. 1 * гр. 5

гр. 10 = гр. 2 * гр. 6

гр. 11 = гр. 7 - гр. 9

гр. 12 = гр. 8 - гр. 10

Планування прибутку.

Планування прибутку з використанням методу точки беззбитковості передбачає поділ витрат підприємства на такі:

постійні, або умовно постійні (Sпост), за певний період; вони залишаються незмінними щодо змін обсягів виробництва або ступеня завантаження виробничих потужностей; наприклад, амортизаційні відрахування, орендна плата, відсотки за позиковий капітал, заробітна плата управлінського персоналу, утримання легкового транспорту, оплата послуг зв'язку і охорони та ін. Ці витрати враховуються за місцем виникнення;

змінні (Sзмін), тобто такі, що прямо залежать від зміни завантаження виробничих потужностей або зміни обсягів виробництва: витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, заробітну плату робітників - відрядників, технологічні енергоресурси та ін. Носій цих витрат - продукт, виріб;

сукупні, тобто повна собівартість (S) -сума постійних (Sпост) та змінних (Sзмін) витрат:

S = Sпост + Sзмін;

Постійні витрати Sпост = 2500 тис. грн..; ціна реалізації одиниці продукції р = 35 тис. грн.; змінні витрати на одиницю продукції Sзмін = 22 тис. грн..

Критичний обсяг виробництва:

Qкрит = Sпост / p - Sзмін.

Розрахувавши критичний обсяг виробництва можна встановити, скільки одиниць продукції потрібно реалізувати, щоб постійні витрати були покриті маржинальним доходом, який дає кожна реалізована одиниця продукції.

Qкрит = 2500 / 35 - 22 = 192 од.

Припустимо, що служба маркетингу наполягає на збільшенні витрат на рекламу; водночас підвищилась орендна плата і тарифи на послуги зв'язку. Унаслідок цього постійні витрати збільшились до 2750 тис. грн. Визначимо, який обсяг продукції треба реалізувати в цих умовах, щоб покрити новий розмір постійних витрат. Обчислюємо: Qкрит = 2750 / 35 - 22 = 211 од.

Визначення критичного обсягу виробництва (точки беззбитковості рис. 3) суцільною лінією позначено перший варіант постійних витрат, штриховою - другий.

Таким чином, за умови стабільності цін і змінних витрат на одиницю продукції і при збільшенні постійних витрат точка беззбитковості зміщується вправо. Для того щоб покрити постійні витрати в розмірі 2500 тис. грн.., достатньо реалізувати 192 одиниці продукції, а для покриття постійних витрат у розмірі 2750 тис. грн.. потрібно вже реалізувати 211 одиниць продукції. Збільшення обсягу реалізації продукції понад критичне значення забезпечує одержання прибутків (натомість зменшення призводить до збитків).

У діяльності підприємства може постати потреба у визначенні постійних витрат, прийнятних цін реалізації або змінних витрат на одиницю продукції.

Виходячи з заданого обсягу реалізації продукції Q = 180 од. (контракти укладені саме на такий обсяг) з фіксованою ціною за одиницю р = 35 тис. грн. і заданим рівнем змінних витрат на одиницю продукції Sзмін = 22 тис. грн.. визначити критичний для підприємства рівень постійних витрат:

Sкритпост = Q* (p - Sзмін) = 180* (35 - 22) = 2340 тис. грн.



Такий рівень постійних витрат дає змогу підприємству уникнути збитків.

Розглянемо приклад розрахунку критичних обсягів діяльності реалізації для багато номенклатурного виробництва.

Вихідні дані на основі наскрізного прикладу діяльності підприємства за звітний період (див. табл..1), а також допоміжні розрахунки наведені в табл.. 2.

Таблиця 2

Показники	Види виробів
	А	В	Г	Д	Є	Ж
Ціна 1 шт., тис. грн.	20	50	35	30	41,2	50
Змінні витрати на 1 шт.	13	30	24	20	28	35
Маржинальний дохід за 1 шт., тис. грн..	7	20	11	10	13,2	15
Частка виробу в сукупному обсязі реалізації, % (за даними гр.7 табл. 1)	11	15	17,5	16,5	14	26
Постійні витрати на 1 шт., тис. грн.	2500

Узагальнений маржинальний дохід визначається як сума добутків маржинального доходу за видами виробів на їх частку: 7*0,11 + 20*0,15 + 11*0,175 + 10*0,165 + 13,2*0,14 + 15*0,26 = 13,1 тис. грн..

Критичний обсяг виробництва (точка беззбитковості)

Qкрит = 2500 / 13,1 = 191 од.,

у тому числі (з округленням результатів до цілих)

QA = 191 * 0,11 = 21 од.;

QВ = 191 * 0,15 = 29 од.;

QГ = 191 * 0,175 = 33 од.;

QД = 191 * 0,165 = 32 од.;

QЄ = 191 * 0,14 = 26 од.;

QЖ = 191 * 0,26 = 50 од.

За такої структури обсягів виробництва підприємство матиме виручку, яка дорівнюватиме загальним витратам (постійним та змінним).

У розглядуваному прикладі (див. гр.1 табл. 1) фактичні обсяги реалізації за всіма видами виробів перевищували критичні. Це забезпечило підприємству прибуток від реалізації продукції у звітному періоді у розмірі 1000 тис. грн.

Якщо підприємство реалізує продукцію в умовах недосконалої конкуренції, тобто коли зі збільшенням обсягів реалізації зменшується ціна за одиницю продукції, пошук оптимальної позиції продукції підприємства на ринку можна продемонструвати на прикладі, проілюстрованому на рис.4, вихідні дані для якого наведені в табл.3.

Вихідні та розрахункові дані для визначення оптимальних обсягів реалізації продукції в умовах недосконалої конкуренції.

Обсяг реалізації продукції Q, од.	Ціна за одиницю продукції р, тис. грн..	Виручка від реалізації V, тис. грн.. (гр.1 * гр.2)	Змінні витрати, тис. грн.	Повні витрати S, тис. грн.. (Sпост * гр.5)	Прибуток (+), збиток (-) Р, тис. грн.. (гр.3 - гр.6)
			на одиницю продукції Sзмін	на обсяг реалізації Sзмін (гр.1*гр.4)
1	2	3	4	5	6	7
5	10	50	5,6	28	66	-16
10	10	100	3,7	37	75	+25
15	8	120	3,3	50	88	+32
20	7,3	146	2,8	56	94	+52
25	6,2	155	2,5	62	100	+55
30	5	150	2,9	87	125	+25
35	4,1	143	3,6	125	163	-20

Примітка. Постійні витрати Sпост = 38 тис. грн..

Водночас у цьому прикладі змінні витрати на одиницю продукції не залишаються однаковими при різних обсягах виробництва. Так, зі збільшенням обсягів виробництва вони зменшуються (наприклад, завдяки знижкам при купівлі сировини у великих обсягах), а в подальшому можуть збільшуватись (наприклад, за рахунок залучення більш віддалених постачальників чи сплати надбавок за понаднормову роботу).

Як випливає з даних табл. 3, максимальний прибуток підприємство отримає при обсязі реалізації 25 одиниць продукції. Прибуткова зона діяльності обмежена обсягами від 6 до 33 одиниць продукції. За її межами маржинального доходу недостатньо, щоб покрити постійні витрати підприємства, отже, підприємство зазнає збитків. Таким чином, якщо еластичність попиту перевищує одиницю, є дві точки критичного обсягу, де сукупні витрати дорівнюють виручці від реалізації. У наведеному прикладі - це 6 та 33 одиниці реалізованої продукції (див. рис. 4).

За даними рівнями виручки та змінних затрат можна обчислити рівень постійних витрат, який відповідатиме максимальному прибутку. Аналогічно, виходячи із заданих рівнів інших взаємопов'язаних чинників, можна послідовно розрахувати оптимальні рівня цін на продукцію та змінних затрат.

Підприємству слід уникати „ножиць”, тобто коли попит на його продукцію еластичний, а попит підприємства на споживані ресурси, наприклад на енергоносії, нееластичний.

2.3 Процес планування рентабельності

У плануванні використовують різні показники рентабельності. Усі вони відносні й показують, скільки одиниць прибутку (балансового, чистого, операційного, оподаткованого тощо).

Інакше кажучи, при визначенні показників рентабельності в чисельнику завжди буде прибуток. Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої (операційної), інвестиційної та фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам учасників економічного процесу.

В розвинених країнах рентабельність власного капіталу вважають найважливішим підсумковим показником, де фокусуються результати всіх напрямків діяльності підприємства. Ще понад 100 років тому фінансові менеджери фірми „Дюпон” запропонували рентабельність власного капіталу Рвк визначати як добуток рентабельності реалізації за чистим прибутком Рч, оборотності активів Оа та коефіцієнта фінансової залежності (відношення сукупного капіталу до власного) Кфз, тобто

Рвк = Рч * Оа * Кфз = Р/ВК = Р/V * V/A * A=П/ВК;

де Р - чистий прибуток; V - чиста виручка від реалізації продукції; А - активи; П - пасиви.

Чистий прибуток становить 840 тис. грн., середньорічний розмір власних коштів - 5240 тис. грн.. (р.380, 430 та 630 форми №1), чиста виручка від реалізації - 10000 тис. грн.., середньорічна валюта балансу - 8365 тис. грн..

Розрахуємо рентабельність власного капіталу за звітний період (за вихідними даними додатка 1 та 2):

Рвк =

З наведеної моделі рентабельності власного капіталу випливає, що на її значення істотно впливає збільшення частки позикових коштів, тобто так званий фінансовий ліверидж (важіль), який супроводжується підвищенням ризику втрати підприємством фінансової незалежності.

З огляду на цей ризик фінансовий аналітик визначає і регулює рівень фінансового важеля, з'ясовує, на скільки відсотків зміниться рентабельність власного капіталу при зміні валового прибутку (ВП) на 1% за умов різних часток позикового капіталу в пасивах підприємства.

Рівень фінансового важеля



№ п/п	Показники	Частка позикового капіталу П/К, %
		30	50	80
1	Капітал, тси. грн.., разом	8000	8000	8000
2	У тому числі: - власний капітал, тис. грн.	5600	4000	1600
3	- позиковий капітал, тис. грн.	2400	4000	6400
4	Прибуток до сплати відсотків і податку, валовий прибуток (варіанти), тис. грн.	1300	1500	2000	1300	1500	2000	1300	1500	2000
5	Відсотки за позики (20% * р.3)	480	480	480	800	800	800	1280	1280	1280
6	Прибуток, тис. грн. (р.4 - р.5)	820	1020	1520	500	700	1200	20	220	720
7	Податок на прибуток, тис. грн.. (30% * р.6)	246	306	456	150	210	360	6	66	216
8	Чистий прибуток, тис. грн.. (р.6 - р.7)	574	714	1064	650	490	840	14	154	504
9	Рентабельність власного капіталу, % (р.8:р.2)	0,10	0,13	0,19	0,09	0,12	0,21	0,1	0,1	0,31

Аналогічно до дії механічного важеля, що передбачає внаслідок прикладання невеликих зусиль отримання помітного результату, дія фінансового важеля полягає в тому, що незначні зміни валового прибутку можуть спричинити істотні зміни рентабельності власного капіталу.

Рівень фінансового важеля:

РФВ = ;

РФВ п/к=30% = ;



РФВ п/к=50% =;

РФВ п/к=80% =;

Якщо частка позикового капіталу становить 30%, то зміна валового прибутку на 1% спричинює збільшення Рвк на 1,6%, при П/К = 50% - на 2,62%, при П/К = 80% - на 63,14%. Точка перетину на рис.5 відповідає валовому прибутку 1600 тис. грн., тобто значення показника Рвк не змінюється при різних значеннях П/К (фінансовий важіль нейтральний). Якщо прибуток менший, підприємству доцільно нарощувати капітал за критерієм Рвк, використовуючи власні джерела (від'ємний фінансовий важіль), якщо прибуток більший, доцільно залучати позикові кошти (додатний важіль).

Слід, при плануванні, зважати також на зворотний напрямок дії фінансового важеля. При незначному зменшені валового прибутку рентабельність власного капіталу істотно знизиться на підприємстві з високим фінансовим важелем і несуттєво - з низьким.



РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПЛАНУВАННЯ ПРИБУТКУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Проблеми організації стратегічного й оперативного планування на підприємстві та шляхи їх подолання

Планування відноситься до числа найбільше інтенсивно досліджуваних проблемних областей у теорії економіки виробництва. Воно займає найважливіше місце й у практичній діяльності підприємства. Разом з тим ретельний аналіз внутріфірмового планування свідчить про наявність у цій області ряду недоліків, найбільш важливі з який полягають у наступному.

По-перше, у рамках стратегічного планування постановка цілей на підприємстві зайво формалізована. Процес виявляється недостатньо прозорим у відношенні базових ідей і інтуїтивно висунутих цільових настанов. Спроби розробок оригінальної стратегії за допомогою бюрократичних структур, як правило, не дають бажаного результату.

По-друге, відсутній необхідний зв'язок між стратегічним і оперативним плануванням. Одна з головних причин цього складається в недостатній комунікації стратегічних цілей у напрямку оперативної сфери діяльності. У результаті ці мети виявляються не охопленими оперативним плануванням, що утрудняє їхню реалізацію надалі .

По-третє, у рамках оперативного планування постановка цілей у власному змісті слова фактично не виробляється. Оперативні цілі базуються, як правило, на показниках попереднього періоду. І, навпаки, занадто багато уваги приділяється бюджетним питанням, користь від рішення яких дуже сумнівна через відсутність досить чітких установок цілей.

Рамки організаційного поля планування на підприємстві визначаються дефіцитом знання і розходженням між формуванням і здійсненням намірів. Дефіцит знання ідентифікується як найважливіший критерій ефективності організації планової діяльності. Як перший параметр обмежувальних рамок внутріфірмового планування виступають розходження в рівні дефіциту знання. Цей рівень зв'язаний з поняттями стратегічного й оперативного планування. Дефіцит знання стосується не тільки умов і цілей планування, але і ресурсів, що повинні бути задіяні при стратегічному плануванні, і самого планового процесу. Так, до початкового моменту стратегічного планування не можна точно установити, який персонал повинний бути залучений у цю область діяльності, яка інформація і які інструменти повинні при цьому використовуватися. Знання про необхідні планові ресурси і процеси виникають тільки в ході самого планування.

Другий параметр обмежувальних рамок планування визначається розходженням між формуванням і реалізацією намірів. Формування намірів може бути охарактеризоване як процес трансформації даних, виходом якого є передбачення заходів (чи більшої їхньої частини) на стадії виконання виробничої функції. Якщо обмеженість знання розглядати як величину, від якої залежить ефективність внутріфірмового планування, то можна виділити дві форми прийняття планових рішень - усвідомлені дії й інтуїцію.

Якщо підприємство має у своєму розпорядженні достатній обсяг знання в явному виді, щоб визначити свої майбутні дії, то процес прийняття планових рішень протікає в усвідомленій, ефективній формі. Це раціональний елемент керування і може бути охарактеризований як управлінський фактор, що визначає заздалегідь чи цілком у значній мірі виробничу функцію. Джерелом необхідного знання є досвід і спеціальні дані.

Якщо ж підприємство має у своєму розпорядженні обмежений обсяг явного знання, то прийняття планових рішень знаходить форму інтуїції. Поки неясно, яким чином здійснюється цей процес. Однак досвід свідчить, що інтуїтивно прийняті рішення дуже часто виявляються ефективними. Інтуїція являє собою ірраціональний фактор управлінських дій, що явно недостатній для опису виробничої функції.

Організація процесу планування на підприємстві залежить від рівня дефіциту знання.

Стратегічне планування

Як засіб підвищення ефективності цього виду планування через високий дефіцит знання може бути визнана тільки координація планів у формі загальфірмового узгодження.

Важливий аспект обґрунтування ефективності такого узгодження полягає в інноваційному характері самого стратегічного планування. Це виражається, зокрема, у тім, що воно не тільки виходить зі сформованих умов роботи підприємства, але і впливає на них і навіть створює нові передумови успішної діяльності. Тому найбільш краща горизонтальна координація планів, тому що будь-яка форма вертикальної координації по ієрархічних рівнях може знизити інноваційний ефект планування.

Оперативне планування.

На відміну від стратегічного планування, націленого на відкриття нового, у сфері оперативного планування домінує принцип конкретизації уже відомого. Дефіцит знання тут значно нижче, ніж у стратегічному плануванні. Це порозумівається, зокрема, що випливає:

результати стратегічного планування у виді рамкових чи цільових показників знижують дефіцит знання в сфері оперативного планування. Для оперативних плановиків немає проблеми, зв'язаної зі слабким знанням загальфірмових взаємозв'язків;

для оперативного планування характерний більш точний ступінь прогнозування через більш короткий тимчасовий обрій.

У цілому підприємства мають у своєму розпорядженні тут достатній обсяг знання, щоб осмислити майбутній стан підприємства і комплекс дій. Відповідно і раціональний елемент займає більш важливе місце у формуванні намірів.



3.2 Податкове планування

Одним із шляхів підвищення чистого прибутку підприємства є податкове планування.

Податкове планування засноване на праві кожного платника податків використовувати допустимі законом засоби, прийоми та способи для максимального скорочення своїх податкових зобов'язань перед державними та муніципальними органами управління. Процес податкового планування включає наступні етапи управлінської й фінансової діяльності економістів-менеджерів:

1) прийняття рішення про створення нового підприємства відповідної організаційно-правової форми;

2) вибір та обгрунтування найбільш вигідного місця розташування створюваного підприємства;

3) забезпечення поточного податкового планування на основі наявних податкових пільг і передових методів господарювання та механізму фінансування;

4) раціональне розміщення активів і прибутку підприємства.

В процесі податкового планування для кожного підприємства важливо використовувати різні джерела покриття встановлених податків. Залежно від призначення діючих податків підприємство може використовувати такі фінансові джерела їх покриття:

- податки, оплачувані за рахунок собівартості продукції: земельний податок, транспортний податок;

- податки, які відносять на виручку від реалізації продукції, податок на додану вартість, акцизи, експортні тарифи;

- податки, що покриваються за рахунок фінансових результатів: податок на прибуток, податок на майно підприємства;

- податки, виплачувані з чистого прибутку підприємства;

- податок на перепродаж автомобілів, обчислювальної техніки, ліцензійні збори і т. д.

Усі плановані доходи і витрати відображаються в річних і квартальних фінансових звітах, які представляють сукупність форм звітності, складених на основі бухгалтерського обліку з метою подання внутрішнім і зовнішнім користувачам узагальненої інформації про результати господарської діяльності підприємства за звітний період.

планування прибуток рентабельність

3.3 Шляхи максимізації прибутку

Систематичне одержання прибутку є необхідною метою підприємницької діяльності будь-якого підприємства. Тому, домінуючою проблемою для підприємства є максимізація прибутку, що означає розробку стратегії на систематичне збільшення прибутку та мінімізацію витрат.

Для підприємства максимізація прибутку складається з вибору такого об'єму реалізації продукції, при якому граничні витрати підприємства, в виробництві і при реалізації, дорівнювали ринковій вартості. Іншими словами, на ринку вільної конкуренції дохід дорівнює ринковій вартості.

Існують наступні резерви зростання прибутку:

- зростання об'єму виробництва та реалізації випускної продукції;

- зменьшення собівартості випускаємої продукції;

- підвищення якості випускаємої продукції.

Для максимізації прибутку рекомендується здійснювати наступні заходи:

1.Суворе дотримання укладених договорів на виконування робіт. Для підприємства важливо знайти замовників на виконування престижних і найбільш потрібних для ринку робіт.

2.Проведення масштабної та ефективної політики у галузі підготування персоналу, що є особливою формою вкладення капіталу.

3.Підвищення ефективної діяльності підприємства зі збуту продукції. Необхідно більше уваги приділяти підвищенню швидкості руху обігових коштів, скороченню усіх видів запасів, досягати максимально швидкого просування готових виробів від виробника до споживачів.

4.Покращувати якість виконуємих робіт, що приведе до конкурентоспроможності та зацікавленості вибору підприємства замовниками робіт.

5.Також, не останнє місце займає збільшення обсягу виробництва виконуємих робіт шляхом більш повного використання виробничих потужностей підприємства.

6.Скорочення витрат на виробництво. шляхом збільшення рівня продуктивності праці, економічного використання сировини, матеріалів, палива, електроенергії, обладнання.

7.Скорочення невиробничих витрат та виробничого браку.

8.Застосування сучасних механізованих та автоматизованих засобів для виконання робіт.

9.Розглянути та усунути причини появи перевитрачання фінансових ресурсів на комерційні витрати

10.Удосконалювати рекламну діяльність, збільшувати ефективність окремих р...