Інвестиційна діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

інвестиція концесійний угода

Вступ

1. Залучення інвестиції як основа розвитку подальшої модернізації країни

2. Концесійна угода як складова реалізації проектів

Список використаних джерел

Вступ

Інвестиційна діяльність в тій чи іншій мірі властива будь-якому підприємству. Прийняття інвестиційного рішення неможливе без врахування наступних факторів: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, альтернатива доступних проектів, обмеження фінансових ресурсів, доступних для інвестування, пріоритетні напрямки інвестування, ризик, пов'язаний з прийняттям того чи іншого рішення і т.д.

Причини, що зумовлені необхідністю в інвестиціях, можуть бути різними, але в цілому їх можна розділити на три види: поновлення наявної матеріально-технічної бази, збагачення обсягів виробничої діяльності, освоєння нових видів діяльності. Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того чи іншого напрямку різна. Так, якщо мова іде про заміну наявних виробничих потужностей, рішення може бути прийнято достатньо безболісно, тому що керівництво підприємства ясно представляє собі, в якому обсязі та з якими характеристиками необхідні нові основні ресурси. Задача ускладнюється, якщо мова іде про інвестиції, пов'язані з розширенням основної діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливість зміни положення фірми на ринку товарів, доступність в додаткових матеріальних обсягах, трудових та фінансових ресурсах, можливість освоєння нових ринків та інші.

Важливим є питання про розмір інвестицій. Так, рівень відповідальності, пов'язаної з прийняттям проектів вартістю 1 млн. грн. та 100 млн. грн., різний. Тому повинна бути різна глибина економічного аналізу проекту, який слід виконати перед прийняттям заключного рішення. Крім того, в багатьох фірмах практика диференціації права прийняття рішення щодо інвестиційного проекту стає звичним явищем. Це обмежує максимальну величину інвестицій, в рамках якої, той чи інший керівник може приймати рішення самостійно.

Нерідко рішення повинні прийматися в умовах, коли в наявності є ряд альтернативних або взаємонезалежних проектів. В цьому випадку необхідно зробити вибір одного чи декількох проектів, за їх критеріями. Ми бачимо, що таких критеріїв може бути декілька, а ймовірність того, що один проект буде найкращим за всі інші по всім критеріям, як правило, значно менше одиниці.

В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування багато, але будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні для інвестування. Тому постає задача оптимізації інвестиційного портфеля.

Дуже важливим є фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди відбувається в умовах невизначеності, ступінь якої може сильно коливатись. Так, в момент придбання нових основних ресурсів не завжди можна точно передбачити економічний ефект від цієї операції. Тому нерідко рішення приймаються на інтуїтивній основі.

Дуже важливим на сьогоднішній день є вирішення питання про пріоритетні напрямки залучення інвестицій в економіку України та способи впровадження іноземних капіталовкладень саме в ті галузі народного господарства, які найбільше потребують цього. Адже наша країна до сих пір знаходиться в кризовому стані, що викликає наростаюче напруження в суспільстві.

Необхідним також є вирішення питання щодо того, які саме причини стримують процес масового іноземного інвестування в економіку держави. А також треба визначити та проаналізувати, які саме заходи необхідно впровадити аби досягти зниження дії негативних факторів на стан інвестиційного клімату в Україні.

1. Залучення інвестиції як основа розвитку подальшої модернізації країни

Активне залучення інвестицій є важливою складовою розвитку та подальшої модернізації країни. Інвестиції в економіку будь-якої країни можна залучати різними способами -- залежно від відносин між інвестором і об'єктом приватизації, між спільним економічним середовищем. Концесійна угода є основою одного із способів залучення інвестицій.

Концесія -- договір про передачу природних багатств, підприємств, інших господарських об'єктів, що належать державі чи місцевим органам влади, в тимчасову експлуатацію іншим державам, іноземним фірмам, приватним особам.

Розглядаючи еволюцію концесійної діяльності, можна зі значною часткою упевненості стверджувати, що концесійна угода в тій чи іншій формі була відома в різні історичні періоди існування держави. Досвід концесійної політики колишньої радянської держави періоду 1918-1920 років, починаючи з першого акта Комітету Раднаркому "Тези про умови залучення іноземного капіталу у товарній формі", прийнятого у 1918 році, а також відомого Декрету Раднаркому "Про концесії" від 23.11.1920 року, та подальше залучення іноземного капіталу в економіку Радянського Союзу, безумовно, мали вплив на становлення концесійного законодавства як незалежної України, так і інших пострадянських держав. Специфічною особливістю концесійних угод є склад їх суб`єктів. У “радянській доктрині” міжнародного права такі правовідносини між іноземною компанією-інвестором та державою-реципієнтом кваліфікувались як "діагональні правовідносини" через відмінності у правовому статусі суб`єктів-учасників. Відмінність правового статусу учасників концесійної угоди з участю держави обгрунтовується насамперед правосуб`єктністю держави в рамках двох існуючих правопорядків: міжнародного і внутрішньодержавного права.

На жаль, сучасна доктрина української держави будується на спробах через "посередництво" Фонду державного майна або інших уповноважених державних органів дезавуювати участь держави в інвестиційних проектах і, тим самим, уникнути відповідальності за недотримання своїх зобов`язань перед іноземним інвестором, в тому числі і в рамках концесійних угод. Так згідно зі статтею 1 Закону України “Про концесії” під одним із суб`єктів договору концесії, концесіонером, мають на увазі суб`єкта підприємницької діяльності, резидента або нерезидента держави-реципієнта. Водночас під концесієдавцем за змістом цього закону мають на увазі орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування. Ці органи повинні отримати відповідно від Кабінету Міністрів України чи компетентного органу місцевого самоврядування належні повноваження на укладення договору концесії.

Об`єктами сучасних концесійних угод за участю держави є: надання особливих прав на користування природними ресурсами, землею тощо, що є публічною державною власністю держави-реципієнта; надання прав (дозволу) на здійснення діяльності, на яку закон держави-реципієнта поширює державну монополію.

Суб`єктами концесійних угод на теперішньому етапі розвитку міжнародних інвестиційних відносин виступають: у ролі концесієдавця - спеціально уповноважені чи спеціально створені органи виконавчої державної влади або місцевих органів самоврядування. У залежності від об`єкта концесії концесієдавцем може виступати безпосередньо уряд або вищий законодавчий орган держави-реципієнта; у ролі концесіонера - іноземні фізичні та юридичні особи, іноземні держави і міжнародні організації.

Сучасні концесійні угоди мають сталу структуру і будуються на основі загальновизнаних принципів концесійної діяльності. У залежності від особливостей правового статусу об`єкта, рівня концесіодавця, структурних особливостей та строку дії вони поділяються на традиційні та модернізовані; на промислові, лісові, гірничі, транспортні; на державні та комунальні; на короткострокові, середньострокові та довгострокові.

Стаття 407 Господарського кодексу України (ГКУ) містить перелік принципів концесійної діяльності.

- поєднання державного регулювання концесійної діяльності та здійснення її на підставі концесійного договору;

- вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

- комплексне і платне використання об'єкта концесії, участь держави та органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення;

- взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між ними;

- державне гарантування інвестиційних договорів;

- стабільність умов концесійних договорів;

- забезпечення прав і законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.

2. Концесійна угода як складова реалізації проектів

Концесійна діяльність здійснюється на підставі концесійних договорів, які укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, у тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України, уповноваженим органом державної влади або визначеним законом органом місцевого самоврядування. Термін дії концесійного договору встановлюється сторонами цього договору залежно від характеру та умов концесії. Цей термін не може бути меншим ніж 10 років і більшим ніж 50 років. Кабінет Міністрів України може затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності. Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визначаються законом про концесії та іншими законами (ст. 408 ГКУ).

За концесійною угодою одна сторона (концесіонер) зобов'язується за свій рахунок створити і (або) реконструювати нерухоме майно, право власності на яке належить або належатиме іншій стороні (концеденту), здійснювати діяльність з використанням (експлуатацією) об'єкту концесійної угоди, а концедент зобов'язується надати концесіонерові на термін, встановлений цією угодою, право володіння і користування об'єктом концесійної угоди для здійснення діяльності.

Концесійною угодою може передбачатися надання концедентом у володіння і в користування концесіонера майна, яке належить концеденту на правах власності. В цьому випадку концесійною угодою встановлюється склад і опис майна, мета і термін його використання концесіонером, порядок повернення концеденту при припиненні угоди. Можуть встановлюватися зобов'язання концесіонера відносно такого майна з його модернізації, заміни морально застарілого і фізично зношеного устаткування новим, іншому поліпшенню характеристик і експлуатаційних властивостей майна.

Сторонами концесійної угоди є: концедент (держава, від імені і за дорученням якого діє те або інше відомство або державна компанія) і концесіонер (юридична особа, яка одержує від концедента відповідні активи і права). Особливістю концесійних угод є те, що за своєю економічною природою вони є методом здійснення державних закупівель для залучення інвестицій в основні активи. Але в даному випадку держава виступає не покупцем в класичному розумінні, а швидше продавцем.

Об'єктом концесійної угоди є нерухоме майно, що входить до складу майна переліченого нижче:

- автомобільні дороги і інженерні споруди транспортної інфраструктури, зокрема мости, шляхопроводи, тунелі, стоянки автотранспортних засобів, пункти пропуску автотранспортних засобів, пункти стягування плати з власників вантажних автотранспортних засобів;

- об'єкти залізничного транспорту;

- об'єкти трубопровідного транспорту;

- морські і річкові порти, зокрема гідротехнічні споруди портів, об'єкти їх виробничої і інженерної інфраструктури;

- морські і річкові судна, судна змішаного (річка - море) плавання, а також судна, що здійснюють криголамну діяльність, діяльність гідрографії, науково-дослідної, поромні переправи, плавучі і сухі доки;

- аеродроми або будівлі і (або) споруди, призначені для зльоту, посадки, рулювання і стоянки повітряних суден;

- об'єкти виробничої і інженерної інфраструктури аеропортів;

- об'єкти єдиної системи організації повітряного руху;

- гідротехнічні споруди;

- об'єкти по виробництву, передачі і розподілу електричної і теплової енергії;

- системи комунальної інфраструктури й інші об'єкти комунального господарства, зокрема, об'єкти водо-, тепло-, газо- і енергопостачання, водовідведення, очищення стічних вод, переробки і утилізації (поховання) побутових відходів, об'єкти, призначені для освітлення територій міських і сільських поселень, об'єкти, призначені для впорядкування територій;

- метрополітен й інший транспорт загального користування;

- об'єкти, які використовують для здійснення лікувально-профілактичної, медичної діяльності, організації відпочинку громадян і туризму;

- об'єкти охорони здоров'я, освіти, культури і спорту та інші об'єкти соціально-культурного і соціально-побутового призначення.

Концесійною угодою передбачається плата, що вноситься концесіонером концеденту в період використання (експлуатації). Внесення плати може передбачатися як протягом всього терміну використання, так і протягом окремих періодів.

Концесійна плата може бути встановлена у формі:

- визначених в твердій сумі платежів, що вносяться періодично або одноразово до бюджету відповідного рівня;

- встановленої частки продукції або доходів, отриманих концесіонером в результаті здійснення діяльності, передбаченої концесійною угодою;

- передачі концеденту у власність майна, що знаходиться у власності концесіонера.

Можуть поєднуватися форми концесійної плати.

Термін концесійного договору повинен бути достатній для повернення вкладень концесіонера і отримання ним прибутку. У міжнародній практиці тривалість терміну концесії зазвичай пов'язується з тривалістю життєвого циклу основних активів.

При виконанні концесійної угоди концесіонер має право:

- розпоряджатися об'єктом концесійної угоди;

- виконувати концесійну угоду своїми силами і (або) із залученням інших осіб. При цьому концесіонер несе відповідальність за дії інших осіб як за свої власні;

- користуватися на безоплатній основі і при дотриманні встановлених угодою умов конфіденційності винятковими правами інтелектуальної власності, отриманими концесіонером за свій рахунок при виконанні угоди, з метою виконання своїх зобов'язань.

При виконанні концесійної угоди концесіонер зобов'язаний:

- здійснити у встановлені концесійною угодою терміни створення і (або) реконструкцію об'єкту і приступити до його використання;

- здійснювати діяльність, передбачену концесійною угодою, і не припиняти цю діяльність без згоди концедента;

- забезпечувати при здійсненні діяльності можливість отримання споживачами відповідних товарів, робіт, послуг;

- надавати споживачам пільги, зокрема пільги з оплати товарів, робіт, послуг, у випадках і в порядку, які встановлені концесійною угодою;

- підтримувати об'єкт концесійної угоди у належному стані, проводити за свій рахунок поточний ремонт і капітальний ремонт, нести витрати на зміст цього об'єкту, якщо інше не встановлене концесійною угодою;

- використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності фірмове найменування і (або) комерційне позначення концедента вказаним у договорі належним чином;

- забезпечувати відповідність якості товарів, які виробляються на основі договору, виконуваних робіт, послуг, що надаються, якості аналогічних товарів, робіт або послуг, які виробляються, виконуються або надаються безпосередньо концесіонером.

Концедент зобов'язаний передати користувачеві технічну і комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення дій, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінструктувати користувача і його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав; видати користувачеві ліцензії, забезпечивши їх оформлення в установленому порядку.

З боку концедента контроль за виконанням концесійної угоди здійснюється відповідно урядом країни або уповноваженим ним органом виконавчої влади, органом державної влади суб'єкта країни, органом місцевого самоврядування в особі представників вказаних органів, які мають право доступу на об'єкт концесійної угоди, а також до документації, що належить до здійснення даного виду діяльності. Але не має права: втручатися в здійснення господарської діяльності концесіонера; розголошувати відомості конфіденційного характеру або ті, що є комерційною таємницею.

Концесійна угода включає проведення конкурсу на право укладення концесійної угоди. Конкурс може бути відкритим (заявки на участь у конкурсі можуть подавати будь-які особи) або закритим (заявки на участь у конкурсі можуть подавати особи, які мають запрошення взяти участь в такому конкурсі).

Закритий конкурс проводиться у випадку, якщо концесійна угода включає об'єкт, відомість про нього становить державну таємницю або має стратегічне значення для забезпечення обороноздатності і безпеки держави.

При проведенні відкритого конкурсу дані підлягають розміщенню на офіційному сайті концедента в мережі "Інтернет".

Договір комерційної концесії повинен бути в письмовій формі, інакше він вважається недійсним. Договір реєструється органом, що здійснив реєстрацію юридичної особи або індивідуального підприємця, який виступає згідно з договором як правовласник.

У Росії сплачується мито за державну реєстрацію договорів комерційної концесії - 1000 рублів за кожен договір; а за державну реєстрацію змін до договорів комерційної концесії - 20% розміру державного мита, сплаченого за реєстрацію відповідних договорів.

Концесійна угода припиняється:

- після закінчення терміну дії концесійної угоди;

- за згодою сторін;

- в порядку дострокового розірвання угоди на підставі рішення суду.

Після чого концесіонер зобов'язаний передати концеденту об'єкт угоди, який має знаходитися в придатному для здійснення діяльності стані, а також повинен бути необтяжений правами третіх осіб.

Обов'язок концесіонера з передачі об'єкту вважається виконаним після ухвалення цього об'єкту і майна концедентом і підписання сторонами концесійної угоди відповідного документа. Припинення прав володіння і користування об'єктом підлягає державній деєстрації.

Сторони концесійної угоди несуть майнову відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань згідно з концесійною угодою.

Між концесіею і орендою є більше відмінностей, ніж схожостей.

"Оренда" - це засноване на договорі термінове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. "Концесія" - це надання із метою задоволення громадських потреб юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії.

Істотна відмінність концесії від оренди полягає також у встановленому законодавством порядку припинення дії концесійного договору та договору оренди. Якщо договір оренди може бути припинений у випадку приватизації об'єкта оренди, то для концесійного договору ця умова виключається, тому що під час його дії об'єкт не підлягає приватизації. Це надає право на гарантію, з одного боку, концесіонеру - самостійно управляти об'єктом концесії впродовж тривалого періоду (щонайменше 10 років), а, з іншого боку, концесієдавцю - залучати інвестиції в розвиток зданого в концесію об'єкта, зберігати його в комунальній власності та одержувати додатковий прибуток у бюджет (за умови постійного контролю за концесійною діяльністю). Населення даного регіону знає "одного господаря" і має реальну можливість захищати свої споживчі права. Концесіонер одержує в управління вже сформовану мережу узятого в концесію цілісного майнового комплексу (наприклад, торгову, житлово-комунальну, готельну тощо), не втрачаючи при цьому засобів на її викуп. Вивільнені засоби можуть бути спрямовані на поліпшення матеріально-технічної бази, збільшення товарообігу, надання додаткових послуг тощо. Крім того, концесіонеру можуть бути надані концесієдавцем пільги, дотації та компенсації. Іншими словами, концедент стає партнером концесіонера, одержуючи при цьому прибуток від співробітництва.

Таким чином, на наш погляд, концесійна діяльність вигідна як концесіонеру, так і концесієдавцеві.

Концесійна система має ряд переваг, а саме:

1 Концесія дозволяє залучити інвестиції в малорентабельні сектори економіки (водоочищення та водопостачання, будівництва доріг і тощо). При нинішніх українських податках - часто непостійних - комунальні підприємства є збитковими. Концесія дає змогу створити для інвестора умови, які дозволяють йому вкладати власні кошти в розробку проектів будівництва й експлуатації об'єктів комунальної власності. Це досягається за рахунок спеціального податкового режиму. Застосування спеціального податкового режиму законодавчо формалізується, при цьому враховуються основні параметри - особливості експлуатації об'єкта, розвиненість і стан інфраструктури, перспективи застосування сучасних технологій і ряд інших моментів. Це дає змогу розробити диференційовані режими оподатковування. Надання того чи іншого податкового режиму обумовлюється формальними ознаками (розташуванням об'єкта природокористування, обсягом інвестицій, загальним економічним значенням для розвитку країни й регіону). Пільговий податковий режим діє протягом зафіксованого контрактом строку, тобто до моменту досягнення певного рівня рентабельності, необхідного для виплат податків і повноцінної роботи концесійного підприємства. Такий підхід в оподатковуванні зручний як концесіонерові, так і державі. Концесіонер відшкодовує за рахунок податкової відстрочки інвестовані кошти й, перетворивши підприємство в рентабельне, має частину визначеного договором прибутку. Держава одержує до моменту завершення концесії від реалізації проектів, здійснюваних на гроші інвесторів, податки за весь строк у повному обсязі плюс додаток до «позапланових» доходів у вигляді частини залишеної прибутку.

2 Концесія скорочує державні витрати на житлово-комунальну сферу. Очевидно, що, укладаючи договір про концесію, державу й муніципалітети знімають із себе обов'язок з управління найчастіше збитковими комунальними підприємствами, одержують можливість зменшити державні витрати на рахунок залучених коштів концесіонера, а зекономлені кошти використати в соціальній сфері, житловому будівництві тощо.

3 Концесія є ефективним механізмом управління й організації. Перевагою концесії є й те, що вона дає змогу залучити до управління державною й муніципальною власністю ефективного управлінця. Приватний управлінець-концесіонер, що працює в межах цивільно-правового договору за винагороду, прямо пов'язаний з результатами його роботи, буде ефективніше призначеного державного чиновника, що працює за одержуване з бюджету «плату», не пов'язане прямо з результатами його роботи. Крім того, концесійний договір може містити пункт про підготовку кваліфікованих вітчизняних кадрів для роботи з передових високотехнологічним устаткуванням.

4 Концесія більш приваблива для інвестора, ніж чинна сьогодні в Україні ліцензійна дозвільна система, що базується на адміністративному праві. Вона дає змогу інвесторові на рівні взаємодіяти з державними органами, компаніями й муніципалітетами в межах цивільно-правових відносин. Концесія як договірна форма економічних відносин між державою й підприємцем, на відміну від ліцензійної системи, має незаперечну перевагу, що полягає в тому, що держава виступає рівним суб'єктом правовідносин з концесіонером, і це є привабливим чинником для приватних інвесторів. Очевидно, що серйозним інвесторам, налаштованим на довгострокове співробітництво, зручніше вести відносини, які базуються на цивільному праві, ніж на адміністративному, і мати справу зі стороною, підсудною звичайним комерційним, торговельним, господарським або навіть третейським судам. Крім того, концесійна угода містить так називане «застереження про стабільність», тобто гарантує виконання прийнятих у ньому умов на весь строк, визначений згідно з угодою, незалежно від змін до законодавства. У цьому випадку концесіонер одержує передбачене оподатковування й захист від численних виправлень відповідно до законів і адміністративних актів України.

5 Концесія дає змогу використати новітні науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки. Залучення передової іноземної й вітчизняної техніки й технологій вимагає, як правило, більших капітальних витрат. Гнучкий режим концесій, розрахований на триваліший строк впровадження, дає змогу зменшити інвестиційне навантаження, і сприяє застосуванню передового обладнання й технологій. За бажанням сторони, що здає об'єкт у концесію, у договір може бути внесено пункт про обов'язкове використання при будівництві споруджень новітніх розробок, які гарантують дотримання санітарних і екологічних норм.

Тобто концесійний договір є правовим документом, яким оформляються відносини між конкретними суб'єктами господарювання з приводу руху матеріальних благ у процесі виконання укладеного між ними концесійного договору.

Концесійний договір укладається між уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування (концесієдавцем) та юридичною особою, яка виграла концесійний конкурс. Тобто, суб'єктами договору концесії є: концесіонер (інвестор) - суб'єкт підприємницької діяльності, який на підставі договору отримав концесію, та концесієдавець - орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування, уповноважений відповідно Кабінетом Міністрів України чи органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору. Тут слід зауважити, що залежно від об'єкта концесії в якості концесієдавця може виступати безпосередньо уряд або вищий законодавчий орган держави. Стосовно концесіонера, то ним може бути суб'єкт підприємницької діяльності як резидент України, так і іноземний інвестор (ст. 22 Закону „Про режим іноземного інвестування”). При цьому реорганізація концесіонера-юридичної особи не є підставою для внесення до концесійного договору змін чи припинення його дії (ч. 5 ст. 10 Закону “Про концесії”). Таким чином, у ролі концесіонера можуть виступати іноземні фізичні та юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації.

Щодо порядку укладення концесійного договору, то варто зауважити, що відбір користувачів (інвесторів) повинен ґрунтуватися на змагальній основі (конкурс або аукціон), проводитися відкрито і гласно. Основними критеріями при виборі інвестора повинні бути наявність інвестиційного проекту, докази його раціональності та господарської доцільності, відповідність суспільним інтересам. Користування об'єктами державної власності здійснюється на тимчасовій та оплатній основі, за рахунок інвестора та на його ризик.

Зрозуміло, що вибір форми контракту залежить від врахування як стану ринкової кон'юнктури, так і від потреб та можливостей учасників договору. Часто невиправдана жорсткість вимог, які пред'являються державою до інвестора при підготовці відповідних договорів, відбувається саме із-за того, що не враховується особливий характер таких довгострокових договорів, коли не можливо передбачити, в яких умовах буде здійснюватися реалізація договору через десять, двадцять, тридцять років. Тому не випадково законодавством передбачена можливість перегляду умов договору, насамперед за взаємною згодою сторін.

Таким чином, концесійний договір укладається тільки за умови досягнення сторонами (концесієдавцем та концесіонером) взаємної згоди за всіма його істотними умовами і підписання сторонами тексту договору. Згідно з ст. 10 закону „Про концесії” істотними умовами договору концесії є: 1) сторони договору; 2) види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору; 3) об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об'єкта концесії). Об'єктами концесійного договору можуть бути об'єкти права державної чи комунальної власності, які використовуються для здійснення діяльності у певних сферах господарської діяльності. При цьому українське цивільне законодавство не містить жодних вказівок щодо предметного складу державної власності. ЦК України врегульовує питання тільки про майно, вилучене з цивільного обороту або про об'єкти обмежено оборотоздатні, а також про майно, яке може належати тільки певним учасникам обороту (під якими слід розуміти державне та територіальних громад, оскільки майно інших учасників володіє універсальною оборотоздатністю). При цьому ЦК вказує, що категорії такого майна встановлюються законом.

Таким чином, з позицій цивільного законодавства України в концесійне користування може бути надано державне або муніципальне майно, обмежено оборотоздатне або вилучене з обороту. Це - основна ознака майна, яке передається в концесію. Майно, яке володіє універсальною оборотоздатністю (в тому числі деякі категорії державного майна), використовується згідно з договірними формами, передбаченими цивільним законодавством України.

Отже, роблячи висновок, можна сказати, що залучення інвестицій для реалізації проектів на основі концесійної угоди є дуже вигідний, як для інвестора, так і для самої підприємницької діяльності.

Список використаних джерел

1.Закон України "Про інвестиційну діяльність" ВВР 1991, №47 зі змінами і доповненнями.

2.Вакарін С. І. Інвестиції в Україні. (Міжнародний валютний фонд). - Київ: "Конкорд", 1996 рік.

3.Величко О.В. Державне регулювання інвестиційної діяльності // Фінанси України. - 2000. - № 10.

4.Гітман Л. Дж., Джонк М. Д. Основи інвестування. Пер. з англ. Москва: Дело, 1997 рік.

5.Золотарьов А. Фактори зростання ефективності інвестицій у промисловості // Економіка України.-2000.- № 12.

6.Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України на 2000 рік // Голос України.- 2000.- 2 лютого

Размещено на Allbest.ru