Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Освіта, як відомо, з давніх пір відноситься до важливої галузі суспільної життєдіяльності, забезпечуючи соціальний прогрес. Але протягом багатьох століть вона була безпосередньо пов'язана з виробництвом, яке не здійснювало на неї помітного впливу і не виділялася в самостійну дисципліну.

В сучасних умовах ефективний розвиток суспільства може бути забезпечений лише при наявності високого інтелектуального потенціалу нації. Ключове місце у його відтворенні займає система вищої освіти. Основним складовим елементом даної системи є вищі навчальні заклади, які вирішують важливі питання щодо професійної підготовки фахівців, забезпечення інтелектуального, морального, економічного розвитку суспільства і особистості. Успішне виконання завдань закладами вищої освіти неможливе без достатнього рівня фінансового забезпечення їх діяльності.

У наш час стрімкий цивілізаційний розвиток призводить до того, що в рамках кожного суспільства постає потреба у висококваліфікованих кадрах. Ця потреба може бути задоволена високим рівнем освіти в державі та постійним його підвищенням. Дослідження проблем системи освіти кожної країни, а також пошук шляхів їх вирішення є необхідним.

Дослідження теми фінансування освіти є необхідним тому, що у високотехнологічному інформаційному суспільстві якість освіти є головним аргументом у забезпеченні такого рівня життєвої й професійної компетентності людини, який би задовольняв потреби особистості, суспільства і держави.

Цю важливу тему досліджували такі видатні вчені, як О.Д. Василик, Ю.М. Бєляєв, О.В. Мішуков, О.Б. Вишнецький, П.В. Кононенко та інші.

Сьогодні є зрозумілим, що людський капітал є ключовим фактором економічного зростання. Тому інвестування у людський капітал, у тому числі і в освіту, стало центральним елементом в стратегіях сприяння економічного процвітання. У результаті, освіта розглядається, як інвестування в колективне майбутнє націй, а не просто майбутній успіх окремої людини.

На етапі науково-технічної та інформаційної революції освіта трансформується у головний стратегічний напрям економічного зростання і виступає фундаментом прогресу суспільства. Але що таке освіта?

Одні вчені дають таке визначення освіти. Освіта - це шлях пізнання й виховання людини, підготовка її до життєвого вибору та принципів життєдіяльності.

Багато вчених вважають, що освіта - це процес і результат засвоєння систематизованих знань, вмінь і навиків, як необхідна умова підготовки людини до життя і праці.

Освіта - не тільки процес і результат засвоєння знань, а й неодмінно їх формування та розвиток. Тобто освіта - цілеспрямований процес виховання та навчання в інтересах людини, суспільства, держави, які супроводжуються констатацією досягнень громадянином встановлених державою освітніх рівнів.

Отже, можна зробити висновок, що система освіти має забезпечувати:

формування особистості, професіонала, який чітко орієнтується в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлений до життя і праці у XXI столітті;

збереження і продовження культурно-історичної традиції своєї країни, виховання шанобливого ставлення до державних святинь, мови і культури, історії і культури народів, які проживають на території країни, формування культури міжетнічних відносин;

виховання людини, яка дотримується прав і свобод особистості, з повагою ставиться до традицій народів і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання культури миру і міжособистісних відносин;

формування у дітей і молоді цілісної наукової картини світу і сучасного світогляду, здібностей і навичок самостійного наукового пізнання;

розвиток у дітей і молоді творчих здібностей, підтримку обдарованих дітей і молоді, формування навичок самоосвіти і самореалізації особистості;

виховання здорового способу життя, розвиток дитячого і юнацького спорту;

формування трудової і моральної життєтворчої мотивації, активної громадянської та професійної позицій; навчання основним принципам побудови професійної кар'єри і навичкам поведінки у сім'ї, колективі й суспільстві, системі соціальних відносин і, особливо, на ринку праці;

підготовку людей високої освіченості й культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних то творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні та впровадженні новітніх наукомістких і інформаційних технологій;

екологічне, етичне та естетичне виховання й формування високої гуманістичної культури особистості, здатності протидіяти проявам бездуховності.

організацію навчально-виховного процесу з урахуванням сучасних досягнень науки, педагогічної теорії, соціальної практики, техніки і технології; наступність рівнів освіти і неперервність навчання; створення та впровадження інформаційних технологій навчання;

різноманітність типів і видів закладів освіти, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання й виховання; академічну мобільність вчителів і викладачів, учнів і студентів;

підтримку професійного зростання педагогічних та науково-педагогічних кадрів;

1. Джерела фінансування закладів освіти

В Україні освіта фінансується урядом із загальних податкових надходжень, акумульованих за допомогою різних податків. Разом з тим, певний зв'язок між фондами системи освіти та конкретними податками простежується. Між бюджетами різних рівнів існує розподіл відповідальності за акумуляцію відповідних податків та їх використання.

Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:

кошти державного та місцевих бюджетів;

кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій та фондів, у тому числі благодійні внески і пожертвування;

кошти від надання навчальними закладами додаткових освітніх та інших послуг;

гранти;

кредити на розвиток навчальних закладів усіх рівнів та здобуття освіти;

кошти від здійснення навчальними закладами економічної діяльності, регламентованої державою.

Видатки на освіту складають саму велику частину місцевих бюджетів, хоча величина її може значною мірою варіювати залежно від таких факторів:

кількості навчальних закладів, що відносяться до юрисдикції даного району;

обсягу бюджету, який в свою чергу визначається рівнем розвитку виробничої сфери району, обсягом податкових надходжень та тою їх часткою, що залишається у власному розпорядженні району. [4; 112]

В умовах фінансової скрути процес складання бюджету на освіту відбувається не стільки знизу (від навчальних закладів), скільки зверху - з обласного бюджету просто доводиться сума бюджету на райони. Бухгалтерії районних відділів освіти вже в межах цієї суми розподіляють видатки на школи, забезпечуючи в першу чергу обов'язкові витрати.

Офіційно заклади освіти мають право отримувати додаткові, позабюджетні кошти за рахунок надання таких платних послуг:

освітні послуги;

оренда;

транспортні послуги;

продаж виробленої продукції;

інші.

Залучення додаткових ресурсів через надання платних послуг реально представлено лише у великих містах або в регіонах, де більш-менш розвинений виробничий сектор, в якому зайнята значна частина населення. [2; 165]

Найбільш вагомим джерелом позабюджетних надходжень виступають додаткові освітні послуги. За рахунок коштів батьків та підприємств можуть вводитися навчальні курси понад обсяг, визначений державним стандартом для відповідного освітнього рівня. Так, в спеціалізованих школах, ліцеях і гімназіях, а також в звичайних загальноосвітніх школах утворюються проліцейні і ліцейні класи, в яких за рахунок коштів батьків збільшується кількість учбових годин по окремим предметам, або вводяться додаткові дисципліни. [1; 216]

Додаткові освітні послуги часто стають формою легалізації платності навчання. В ліцеях, гімназіях (державних) офіційно вноситься плата не за навчання, а плата за додаткові освітні послуги. Не всі діти отримують ці додаткові послуги, але всі батьки платять, розуміючи це саме як плату за більш якісне навчання (менша наповнюваність класів, вищий рівень вимог до учнів, кращий рівень підготовки).

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» фінансування вищих навчальних закладів державної форми власності здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, фінансування вищих навчальних закладів, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, та вищих навчальних закладів комунальної форми власності відбувається за рахунок коштів відповідних бюджетів, а фінансове забезпечення вищих навчальних закладів приватної форми власності здійснюється їх власником. Окрім того, для фінансування вищих навчальних закладів можуть залучатися додаткові джерела фінансування, не заборонені законодавством, зокрема: плата за надання освітніх послуг, надходження від науково-дослідної діяльності ВУЗу, орендна плата та інші. Отримані кошти спрямовуються на здійснення статутної діяльності вищого навчального закладу у порядку і на умовах, визначених законодавством та його статутом [8]. Виходячи з вищенаведеного, ми пропонуємо згрупувати фінансові ресурси закладів вищої освіти наступним чином (рис. 1). Таким чином, в сучасних умовах джерела фінансування навчання студентів вищих навчальних закладів характеризуються багатоканальністю.

Система освіти має забезпечувати:

· формування особистості, професіонала, який чітко орієнтується в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлений до життя і праці у XXI столітті;

· збереження і продовження культурно-історичної традиції своєї країни, виховання шанобливого ставлення до державних святинь, мови і культури, історії і культури народів, які проживають на території країни, формування культури міжетнічних відносин;

· виховання людини, яка дотримується прав і свобод особистості, з повагою ставиться до традицій народів і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання культури миру і міжособистісних відносин;

· формування у дітей і молоді цілісної наукової картини світу і сучасного світогляду, здібностей і навичок самостійного наукового пізнання;

· розвиток у дітей і молоді творчих здібностей, підтримку обдарованих дітей і молоді, формування навичок самоосвіти і самореалізації особистості;

· виховання здорового способу життя, розвиток дитячого і юнацького спорту;

· формування трудової і моральної життєтворчої мотивації, активної громадянської та професійної позицій; навчання основним принципам побудови професійної кар'єри і навичкам поведінки у сім'ї, колективі й суспільстві, системі соціальних відносин і, особливо, на ринку праці;

· підготовку людей високої освіченості й культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних то творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні та впровадженні новітніх наукомістких і інформаційних технологій;

· екологічне, етичне та естетичне виховання й формування високої гуманістичної культури особистості, здатності протидіяти проявам бездуховності.

· організацію навчально-виховного процесу з урахуванням сучасних досягнень науки, педагогічної теорії, соціальної практики, техніки і технології; наступність рівнів освіти і неперервність навчання; створення та впровадження інформаційних технологій навчання;

· різноманітність типів і видів закладів освіти, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання й виховання; академічну мобільність вчителів і викладачів, учнів і студентів;

· підтримку професійного зростання педагогічних та науково-педагогічних кадрів;

Пріоритетами державної політики в розвитку освіти є:

· особистісна орієнтація освіти;

· створення однакових можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти;

· удосконалення системи неперервної освіти та освіти впродовж життя;

· забезпечення освітніх запитів національних меншин;

· формування національних та загальнолюдських цінностей;

· формування через освіту здорового способу життя;

· забезпечення економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

· впровадження інформаційних педагогічних технологій, розвиток бібліотечної справи, забезпечення доступності інформації, навчальної і довідкової літератури;

· створення індустрії навчальних засобів;

· створення ринку освітніх послуг;

· гармонійне поєднання навчального процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу;

· використання наукових результатів як бази і змісту навчання.

Фінансування системи освіти.

Система фінансового забезпечення освіти має створити стабільні передумови для розвитку всіх напрямів галузі з метою формування високого освітнього рівня нації. Досягнення цієї мети передбачає реалізацію таких завдань:

· формування багатоканальної системи фінансового забезпечення освіти;

· визначення фінансування освіти як пріоритетного напряму державних видатків;

· всебічне стимулювання інвестицій юридичних і фізичних осіб у розвиток освіти та оплати освітніх послуг;

· створення сучасної системи оплати праці в освіті на основі визнання особливого статусу вчителя і викладача;

· визначення пріоритетних напрямів фінансування освіти і концентрація в них фінансових ресурсів;

· забезпечення ефективності використання коштів на функціонування й розвиток освіти.

Обсяг фінансування освіти і науки має задовольняти потреби суспільства і особистості у якісній освіті.

Ефективність використання фінансових ресурсів, спрямованих в освіту, забезпечується на основі встановлення та неухильного дотримання базових принципів її фінансування:

· чітким розмежуванням використання бюджетного та позабюджетного фінансування діяльності закладів освіти;

· встановленням державних нормативів видатків на особу, яка навчається, введенням прямої залежності між обсягами фінансування та рівнем освітніх послуг, що надаються конкретним закладом;

· забезпеченням підзвітності та прозорості у використанні коштів на фінансування освіти;

· виділенням бюджетних асигнувань на конкурсній основі для закладів освіти, заснованих на недержавній формі власності, виходячи з критеріїв якості освітніх послуг;

· здійсненням економічної діяльності закладів освіти на засадах неприбутковості.

Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:

· кошти державного та місцевих бюджетів;

· кошти юридичних та фізичних осіб, громадських організацій і фондів;

· спонсорські і доброчинні внески та пожертвування;

· кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти тощо.

Фінансування освіти за рахунок даних джерел може здійснюватися такими методами:

· кошторисне фінансування закладів освіти;

· бюджетне фінансування закладів освіти на основі показника вартості навчання одного учня (студента);

· індивідуальна оплата навчання за рахунок власних доходів, грошових коштів юридичних осіб;

· спеціальні кредити для здобуття освіти;

· отримання спонсорських і доброчинних внесків та пожертвувань;

· отримання додаткових доходів від різноманітних послуг не освітнього характеру.

Важливим джерелом фінансового забезпечення галузі є організація економічної діяльності закладів освіти.

У системі дошкільної освіти це здійснюється за рахунок платних послуг на основі неприбуткової діяльності дошкільних закладів. Бюджетні асигнування виділяються у вигляді цільових субсидій окремим сім'ям на оплату перебування їх дітей у дошкільних закладах. Загальну середню освіту фінансує держава і водночас використовуються всі можливості недержавного сектора. Плата з фізичних осіб може братися тільки за надання додаткових освітніх послуг (понад базовий навчальний план). Надходження додаткових коштів на обсяги бюджетного фінансування не впливає. Професійно-технічна освіта фінансується за рахунок коштів державного бюджету та коштів фізичних і юридичних осіб. Вища та післядипломна освіта фінансуються виходячи як із суспільних, так і з індивідуальних потреб. Суспільні потреби забезпечуються через державне замовлення з виділенням відповідних бюджетних асигнувань, які розподіляються на конкурсних засадах. В основі фінансування - суспільно-необхідні витрати на підготовку фахівця у формі національних нормативів, зокрема соціальної підтримки учнів і студентів (стипендії та інша допомога відповідно до розміру прожиткового мінімуму, пільги на транспорт, культурний розвиток та ін.). Особливі й індивідуальні потреби забезпечуються за рахунок платного навчання з використанням різноманітних джерел:

· плата юридичних і фізичних осіб (із звільненням її від усіх видів оподаткування);

· державні стипендії найбільш обдарованим і талановитим дітям, батьки яких не можуть оплатити навчання;

· стипендії і гранти різноманітних громадських, у тому числі міжнародних фондів та організацій;

· кредити комерційних банків та інших кредитних установ кредитоспроможним громадянам;

· державні (муніципальні) безвідсоткові кредити на навчання;

· оплата за рахунок різноманітних накопичувальних систем, у тому числі, на основі впровадження спеціальних видів особового страхування.

Важливим додатковим джерелом фінансового забезпечення вищої освіти є ширше залучення на навчання іноземців. Для цього удосконалюють правову й нормативну базу, сприяють розвитку інфраструктуру, підвищенню якості дипломів

2. Система фінансування освіти в Україні

На етапі науково-технічної та інформаційної революції освіта трансформується у головний стратегічний напрям економічного зростання і виступає фундаментом прогресу суспільства. Але що таке освіта?

Одні вчені дають таке визначення освіти. Освіта - це шлях пізнання й виховання людини, підготовка її до життєвого вибору та принципів життєдіяльності.

Багато вчених вважають, що освіта - це процес і результат засвоєння систематизованих знань, вмінь і навиків, як необхідна умова підготовки людини до життя і праці.

Освіта - не тільки процес і результат засвоєння знань, а й неодмінно їх формування та розвиток. Тобто освіта - цілеспрямований процес виховання та навчання в інтересах людини, суспільства, держави, які супроводжуються констатацією досягнень громадянином встановлених державою освітніх рівнів.

Отже, можна зробити висновок, що система освіти має забезпечувати:

· формування особистості, професіонала, який чітко орієнтується в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлений до життя і праці у XXI столітті;

· збереження і продовження культурно-історичної традиції своєї країни, виховання шанобливого ставлення до державних святинь, мови і культури, історії і культури народів, які проживають на території країни, формування культури міжетнічних відносин;

· виховання людини, яка дотримується прав і свобод особистості, з повагою ставиться до традицій народів і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання культури миру і міжособистісних відносин;

· формування у дітей і молоді цілісної наукової картини світу і сучасного світогляду, здібностей і навичок самостійного наукового пізнання;

· розвиток у дітей і молоді творчих здібностей, підтримку обдарованих дітей і молоді, формування навичок самоосвіти і самореалізації особистості;

· виховання здорового способу життя, розвиток дитячого і юнацького спорту;

· формування трудової і моральної життєтворчої мотивації, активної громадянської та професійної позицій; навчання основним принципам побудови професійної кар'єри і навичкам поведінки у сім'ї, колективі й суспільстві, системі соціальних відносин і, особливо, на ринку праці;

· підготовку людей високої освіченості й культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних то творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні та впровадженні новітніх наукомістких і інформаційних технологій;

· екологічне, етичне та естетичне виховання й формування високої гуманістичної культури особистості, здатності протидіяти проявам бездуховності.

· організацію навчально-виховного процесу з урахуванням сучасних досягнень науки, педагогічної теорії, соціальної практики, техніки і технології; наступність рівнів освіти і неперервність навчання; створення та впровадження інформаційних технологій навчання;

· різноманітність типів і видів закладів освіти, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання й виховання; академічну мобільність вчителів і викладачів, учнів і студентів;

· підтримку професійного зростання педагогічних та науково-педагогічних кадрів;

Вища та післядипломна освіта фінансуються відповідно до суспільних і індивідуальних потреб. Суспільні потреби забезпечуються за допомогою державного замовлення з виділенням відповідних бюджетних асигнувань, які розподіляються на конкурсних засадах.

Розмір витрат на утримання шкіл визначається кошторисом доходів і видатків. Вихідною базою для визначення розміру асигнувань за основними статтями кошторису школи є кількість учнів і класів, яку відображають у кошторисі на дві дати: 1 січня та 1 вересня планового року. На основі цього розраховують кількість педагогічних ставок у школі за трьома показниками: кількість класів, кількість навчальних занять, норми навчального навантаження учителів на тиждень. Після цього розраховують витрати за економічними категоріями.

Фінансування середньої освіти в Україні здійснюється за рахунок коштів, які виділяються відповідно до нормативів нарахування на одного учня, але наявний дисбаланс між обсягом завдань, які визначаються державою перед освітою, та обсягами фінансового забезпечення цих завдань. З одного боку, г. тенденція до зростання обсягів навчального матеріалу і тривалості освітньої діяльності, а з іншого - наявне скорочення надходжень фінансових ресурсів на фінансування освіти. На сьогодні коштів, які виділяються державою для надання освітніх послуг на кожну територію, не вистачає на покриття базових статей витрат: заробітну плату, нарахування на заробітну плату, плату за енергоносії. Дефіцит бюджетних коштів, які виділяються щороку на середню загальну освіту в містах України, за останні три роки становить у різних регіонах 10 - 20%.

Розрахунковий показник обсягу видатків на освіту визначається залежно від загального обсягу ресурсів місцевих бюджетів на освіту, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості одного учня та приведеного контингенту учнів різних типів загальноосвітніх навчальних закладів станом на 5 вересня року, що передував поточному бюджетному періоду.

3. Структура освіти. Фінансування основних її ланок

Структура освіти в Україні відповідно до Закону України «Про освіту» включає:

· дошкільну освіту;

· загальну середню освіту;

· позашкільну освіту;

· професійно-технічну освіту;

· вищу освіту; післядипломну освіту;

· аспірантуру; докторантуру;

· самоосвіту. [9]

При цьому держава повинна забезпечувати:

У дошкільній підготовці:

· безоплатністю навчання і виховання;

· дотаціями держави на утримання дітей у дошкільних закладах;

· широкою і різноманітною мережею дошкільних закладів і навчальних комплексів різних форм власності;

· охопленням усіх дітей, незалежно від місця проживання, різними формами медичного догляду і безоплатної підготовки до школи;

· створенням системи підтримки молодих сімей.

У загальній середній освіті:

· обов'язковістю і безоплатністю здобуття повної загальної середньої освіти в обсягах національного стандарту;

· збереженням і розвитком єдиного освітнього простору;

· оптимізацією структури освітньої мережі, створенням умов для профільного, екстернатного і дистанційного навчання;

· відповідальністю сім'ї, органів місцевого самоврядування за порушення прав дитини щодо обов'язковості навчання;

· вирівнюванням умов одержання якісної середньої освіти.

В освіті дітей з особливими потребами:

· доступністю, безоплатністю освіти в державних і комунальних навчальних закладах для дітей з особливими потребами відповідно до їх здоров'я;

· своєчасним виявленням і діагностикою дітей з особливостями психофізичного розвитку, врахуванням цих даних у структурі мережі закладів корекційної і реабілітаційної допомоги, в тому числі і в умовах сім'ї;

· забезпеченням варіативності здобуття базової або повної загальної середньої освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей;

· створенням системи допомоги батькам у догляді, навчанні й вихованні дітей з особливостями психофізичного розвитку;

· розгортанням регіональної мережі навчально-реабілітаційних, соціально-реабілітаційних центрів та інших закладів не лише для дітей, а й дорослих з особливостями психофізичного розвитку.

У позашкільній освіті:

· створенням цілісної багаторівневої системи позашкільних закладів різних типів і форм власності для забезпечення розвитку здібностей, талантів та обдарувань дітей і молоді, задоволенням їхніх інтересів і запитів, а також задоволення потреб населення у додаткових культурно-освітніх, дослідницьких, дозвільно-розважальних послугах;

· оновленням змісту й методичного забезпечення на засадах диференціації та заохочення творчої активності дітей і молоді, мотивації до самовдосконалення, саморозвитку;

· індивідуалізацією навчання обдарованої учнівської й студентської молоді, його безоплатністю у державних і комунальних позашкільних закладах;

· встановленням гарантованих державою нормативів, які визначають умови фінансування та ефективної діяльності й розвитку позашкільних закладів різних типів і форм власності;

· створенням системи підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних і керівних кадрів для позашкільної освіти.

У професійно-технічній освіті:

· безоплатністю професійної освіти на конкурсній основі;

· розвитком мережі навчальних закладів різних форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці;

· поєднанням професійної та повної загальної середньої освіти;

· участю роботодавців у забезпеченні функціонування й розвитку професійно-технічної освіти;

· оновленням матеріально-технічної бази та впровадженням інформаційних технологій.

У вищій освіті:

· безоплатністю освіти на конкурсних засадах у державних і комунальних закладах;

· створенням правових засад здобуття освіти за рахунок бюджетів усіх рівнів та коштів юридичних і фізичних осіб;

· встановленням та реалізацією нових нормативів матеріально-технічного, фінансового і кадрового забезпечення вищих навчальних закладів;

· розширенням можливостей отримання вищої освіти через впровадження індивідуального кредитування;

· створенням умов для одержання вищої освіти дітьми-сиротами, інвалідами;

· забезпеченням високої якості вищої освіти та мобільності випускників вищих навчальних закладів на ринку праці за рахунок інтеграції вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, наукових установ та підприємств, впровадження гнучких освітніх програм та інформаційних технологій навчання, модернізації навчально-лабораторної бази;

· створенням однакових умов для здобуття вищої освіти представниками різних регіонів держави;

· дотриманням принципу демократичності та гласності у формуванні контингенту студентів шляхом використання центрів об'єктивного тестування, ефективної організації навчально-виховного процесу та побудови стосунків між студентами та викладачами на принципах толерантності й партнерства;

· створенням ефективної системи інформування громадськості, майбутніх студентів, батьків про можливості одержання вищої освіти;

· створенням системи навчальних закладів для забезпечення освіти дорослих відповідно до потреб особистості та ринку праці;

· інтеграцією освіти, науки і виробництва.

4. Шляхи реформування системи освіти в Україні

Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави.

Критичним залишається стан фінансування освіти, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти. Державної підтримки потребують дошкільна, загальна середня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів.

Головними проблемами освіти є:

Визначення обсягів місцевих бюджетів освіти має встановлюватися на основі розрахункових нормативів, визначених Міністерством фінансів. Фактично ж ці нормативи є дуже низькими і не забезпечують фінансування навіть обов'язкових витрат. Встановлені нормативи є реальними лише для шкіл з великою чисельністю учнів, і крім того, вони не враховують фактичний стан шкільних будівель. [6,213]

Місцеві (районні) бюджети освіти встановлюються на основі фактичної потреби, в якій враховані лише мінімальні, обов'язкові витрати (на заробітну плату і комунальні послуги). Фінансування закладів середньої освіти, за різними оцінками, здійснюється на 40-60% їх реальної потреби.

Міністерством економіки з 2002 року було профінансовано лише будівництво декількох сільських шкіл.

Видавництво підручників має фінансуватися з державного бюджету. Оскільки ж обсяги фінансування є недостатніми, місцеві органи управління освітою вживають своїх заходів: обласні органи можуть спрямовувати на ці цілі частину районних бюджетів, зобов'язати їх сплачувати певний відсоток вартості підручників, оплачувати частково за рахунок коштів батьків тощо.

Нормативними документами передбачено створення фонду всеобучу, який створюється за рахунок своїх надходжень в обсязі 1-3% і може використовуватися на власні потреби. Фактично ж цей фонд вже декілька років майже не планується в бюджеті освіти району. [3,356]

Уточнення потреби відбувається під впливом таких факторів: вищі органи ці цифри намагаються зменшити, в свою чергу директори шкіл намагаються особисто «вибити» додаткові асигнування.

Отримання додаткових доходів за рахунок освітніх послуг реально представлено лише у великих містах, в регіонах воно не має перспективи внаслідок низького рівня доходів населення.

Оплата праці вчителів залишається на рівні, який не забезпечує нормального відтворення їх працездатності.

Україна, творячи ринкову економіку й утверджуючи демократичні засади, має надати всім однакові можливості одержати освіту в її поліпшеній якості й змістові, що відповідало б потребам особи і суспільства.

Якість освіти, як свідчить зарубіжний досвід, значною мірою залежить від тривалості середньої освіти, показники якої в Україні чи не найнижчі в Європі. Середня тривалість навчального року в європейських країнах і в Україні майже однакова (185 - 200 днів і 165 - 195 днів). Однак на навчання в Європі виділяється 10 тис. 500 астрономічних годин, в Україні - лише 8 тис. 300, що відповідно становить 12 - 14 і 10 років. Це не сприяє інтеграції нашої держави в європейський освітній простір. Саме тому, у внесеному до Кабінету Міністрів України законопроекті «Про загальну середню освіту», визначено одинадцятирічний термін навчання.

Значні диспропорції в середній освіті склалися між загальноосвітніми закладами міст і сіл окремих регіонів, що зумовлено різним рівнем економічного розвитку, темпами і глибиною економічних перетворень, станом соціальної інфраструктури.

Середня освіта потрапила в пряму залежність від економіки села, міста, району, області. Це вимагає змін у підході до її фінансування. Фахівці пропонують систему, за якої утримання школи та її матеріально-технічне забезпечення лишається за місцевими органами виконавчої влади, а всі інші витрати, зокрема оплату праці педагогів, візьме на себе уряд. Це, безперечно, створить рівень умови для одержання певного обсягу і змісту освіти. Для цього слід виокремити відрахування на освіту в держбюджеті і місцевих бюджетах, зняти оподаткування, хоча б на недодану бюджетом суму, із закладів освіти. Хоча деякі пільги оподаткування і передбачені Законом України «Про податок з прибутку» (пп. 7.11, 7.11.2, 7.11.3), а також ст. 61 Закону «Про освіту», однак залишаються проблеми, які потрібно розв'язувати.

Стратегічні завдання і напрями реформування фінансового забезпечення освіти:

- перехід до ефективної моделі фінансування освіти, адекватної ринковій економіці, розвиток нової соціально-економічної структури освітньої сфери;

- стимулювання переходу на нові педагогічні технології та ефективну систему управління освітою, скорочення непродуктивних витрат, істотне збільшення видатків на розвиток наукових досліджень, зокрема з проблем освіти та педагогіки; підготовку і випуск підручників, посібників та іншої навчально-методичної літератури;

- поступове збільшення у загальних витратах на освіту коштів державних і приватних підприємств, громадських організацій, різних фондів, благодійних організацій тощо.

Основні шляхи реформування фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти:

- збереження за державою пріоритету у фінансуванні системи освіти та підвищення ролі регіонів у фінансуванні освітніх потреб;

- звільнення навчально-виховних закладів від податків на прибуток і добавлену вартість;

- створення при Міністерстві освіти централізованих фондів для реалізації загальнодержавних освітніх програм;

- розширення прав місцевих органів державної влади та органів громадського самоврядування навчально-виховних закладів у визначенні шляхів зміцнення навчально-матеріальної бази, вдосконаленні механізмів їх фінансово-господарської діяльності;

- запровадження додаткового фінансування навчально-виховних закладів для обдарованих дітей, що мають відповідну ліцензію, з спеціального фонду Міністерства освіти;

- заохочення навчально-виховних закладів, які за наслідками акредитації і атестації визнані такими, що мають позитивний досвід у розробленні і впровадженні нових прогресивних технологій навчання і виховання учнів та студентів, домагаються високих кінцевих результатів;

- упорядкування системи оплати праці та стипендіального забезпечення відповідно до конкретних результатів діяльності і якості роботи (навчання);

- поступове забезпечення учнів підручниками через торговельну мережу за кошти батьків;

- створення в системі освіти нових банків, фондів, акціонерних товариств тощо;

- заснування державного фонду сприяння громадянам у здобутті освіти в зарубіжних країнах;

- залучення іноземних інвестицій для розвитку інфраструктури навчально-виховних закладів (будівництво міжнародних освітніх закладів, центрів підготовки спеціалістів);

- поліпшення технології формування видатків державного та місцевих бюджетів на освіту, удосконалення системи кількісних та якісних показників для нормування зазначених видатків;

- запровадження змішаного фінансування інноваційних проектів у галузі освіти, зокрема розроблення та запровадження механізму пільгового оподаткування доходів фізичних осіб, які спрямовують власні кошти на оплату навчання;

- удосконалення правового підґрунтя для приватного фінансування діяльності навчальних закладів;

- проведення органами управління освітою (державними та місцевими) моніторингу інвестування навчальних закладів;

- запровадження спільного державного та громадського контролю за формуванням і виконанням бюджетів навчальних закладів.

Висновки

Отже, стає актуальним питання збільшення обсягів фінансових ресурсів залучених із комерційних джерел, зокрема, в частині розширення надання послуг не освітнього характеру, в частині, здійснення науково-дослідної роботи вищим навчальним закладом на договірних засадах. Успішне виконання даного завдання можливе за умови створення науково-виробничого комплексу головним учасником якого, повинен стати заклад вищої освіти. При цьому наукова діяльність вищого навчального закладу стає основним джерелом інновацій, а інноваційний продукт - додатковим ресурсом фінансування потреб вищих навчальних закладів. Функціонування даних комплексів є перспективною формою інтеграції освітньої, наукової, виробничої та інноваційної діяльності при переході вітчизняної економіки на інноваційну модель розвитку.

Таким чином, ринкова трансформація економіки України сприяла диверсифікації джерел фінансування вищої освіти в частині поєднання як бюджетного фінансування та комерційних фінансових ресурсів. В умовах зростаючої ролі позабюджетних фінансових ресурсів важливим питанням є створення науково-виробничих комплексів, що буде сприяти комерціалізації і розповсюдженню результатів наукових досліджень та інноваційних розробок.

Дослідивши тему «Фінансування освіти України» можна дійти висновку:

1. Якість освіти є головним аргументом у забезпеченні високого економічного рівня розвитку професійної компетентності окремої людини, а також високого рівня розвитку держави.

2. Основними джерелами фінансування освіти є:

· кошти державного та місцевих бюджетів;

· кошти юридичних та фізичних осіб, громадських організацій і фондів;

· спонсорські і доброчинні внески та пожертвування;

· кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти тощо.

При чому видатки на освіту складають найбільшу частину місцевих бюджетів, хоча величина її може значною мірою варіювати залежно від кількості навчальних закладів, що відносяться до юрисдикції даного району та обсягу бюджету, який в свою чергу визначається рівнем розвитку виробничої сфери району, обсягом податкових надходжень та тою їх часткою, що залишається у власному розпорядженні району.

3. В розвинутих країнах система фінансування є розгалуженою. Мережа не державних закладів освіти фінансується на рівних умовах з державними закладами через центральний і місцеві бюджети; держава сприяє розвитку приватного сектору в освіті, забезпеченню громадського контролю і залишає за собою роль спостерігача за виконанням іншими учасниками своїх зобов'язань.

4. Розглянувши сучасну систему фінансування освіти в Україні я дійшла висновку, що існуюча модель не повністю відповідає сучасним вимогам, які передбачають розширення впливу громадської думки на прийняття адекватних управлінських рішень, динамічне реагування на потреби суспільства, перерозподіл функцій управління між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Не проводиться постійний моніторинг якості освіти на всіх рівнях за участю учнів, студентів, батьків, представників громадських організацій, а також оцінювання діяльності навчальних закладів та оприлюднення його результатів.

5. Уряд щорічно збільшує обсяги фінансування освіти, впроваджує програми на її розвиток. Але ці заходи не вирішують усіх проблем, що склалися у галузі освіти.

Обмежене фінансування освіти і науки з державного та місцевих бюджетів призвело до погіршення стану матеріально-технічної бази навчальних закладів та їх соціальної інфраструктури, що гальмує впровадження сучасних інноваційних технологій і засобів навчання.

Зважаючи на те, що освіта є одним з головних стратегічних напрямків економічного зростання і виступає фундаментом прогресу суспільства, то необхідним є вирішення проблем, які існують у цій сфері.

Першочергово потрібно здійснити зміну механізмів бюджетного фінансування. Тобто зробити перехід від переважно бюджетного фінансування освіти до більш суттєвої участі в цьому процесі комерційного бізнесу та банків.

Також існує необхідність поліпшення матеріального забезпечення працівників освіти і вирішення проблеми доступності освіти для всіх верств населення.

Список джерел

1. Закон України «Про освіту» №1060-XII від 23.05.91

2. Буценко О. Симбіоз ринкової економіки і культури // Український регіональний вісник - 2010 - №38 - с. 5

3. Василенко О.Д. Державні фінанси України К., Вища школа 1997 р.

4. Епіфанов А.О., Дьяконова И.И. «Бюджет і фінансова політика України». Київ, 2010. - 234 с.

5. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджменту: Переклад з англ. - М.: Дело, 2008.

6. «Менеджмент організацій» В.Д.Нємцов, Л.Є. Довгань, Г.Ф.Сініок, Київ, 2001 р., 388 ст.

7. Боголіб Т.М. Удосконалення фінансового забезпечення розвитку вищої освіти / Т.М. Боголіб // Фінанси України. - 2009. - №2 (111). - С. 106-113.

8. Бойко А. Конкурентоспроможність освіти як показник її ефективності та якості / А. Бойко // Вища освіта України. - 2008. - №3. - С. 16-23.

9. Вакарчук І. О. Вища освіта України - європейський вимір: стан, проблеми, перспективи / І. О. Вакарчук // Вища школа. - 2010. - №3. - C. 3-19.

10. Волкова Н.Ф. Ефективність використання коштів ВНЗ / Н.Ф. Волкова // Фінанси України. - 2005. - №5. - C. 66-72.

11. Добровольська Л.М. Деякі аспекти державного фінансування вищої освіти [Текст] / Л.М. Добровольська // Фінанси України. - 2003. - №8. - C. 50-55.

12. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні - інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати. / В.Г. Кремень. - К.: Грамота, 2005. - 448 с.

13. Плахотнікова Л.О. Удосконалення умов фінансування вищої освіти як основного чинника підготовки фахівців / Л.О. Плахотнікова // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - №1. - C. 141-146.

14. Про вищу освіту: Закон України вiд 17.01.2002 №2984-III / Верховна Рада України. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=2984-14.

15. Скубашевська О. Необхідність і реалії інноваційного розвитку освіти / О. Скубашевська // Вища освіта України. - 2007. - №3. - C. 30-38.

16. Статистична інформація / Державний комітет статистики України. - Режим доступа: http://www.ukrstat.gov.ua/.

фінансування школа освіта витрата

Размещено на Allbest.ru

...