Механізм оподаткування прибутку підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru

1

1. Вступна частина. Економічна суть податків, їх класифікація

оподаткування прибуток доходний витрата

Кожна держава для виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в державному бюджеті та інших централізованих фондах. Джерелами формування цих коштів можуть бути, по-перше, власні доході держави, які вона одержує від виробничої та інших форм діяльності або у вигляді надходжень платежів за ресурси, що згідно з діючим законодавством належать державі; по-друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи із своїх доходів.

Співвідношення між цими джерелами визначається рівнем розвитку державної та приватної власності. За умов, коли домінуюче становище у суспільстві займала державна власність, основу формування доходів бюджету становили доходи державного сектора.

Перехід до ринкових відносин насамперед передбачає зміну форм і відносин власності в напрямі розвитку її приватної та колективної форм. Це означає і втрату державою значної частини власних доходів. Оскільки безпосередньо вилучити доходи у власника, держава вже не може, вона повинна законодавче регламентувати процес формування доходів держави. Основним методом формування доходів держави за провідної ролі приватної та колективної форм власності є податок, що й визначає її місце у ринковій економіці. Встановлення державою податків - це форма прояву її державного суверенітету і здійснення належних їй функцій владності. Адже податки - це не тільки метод формування бюджету, а і інструмент впливу на різні сторони діяльності їх платників. Основними передумовами виникнення податків були:

перехід від натурального господарства до грошового;

зародження та формування держави.

Е. Селігман періодизував історичний процес розвитку податкових платежів, ілюструючи його етимологічним значенням змісту податків. Тому в терміні, який означає податок, він нараховує сім стадій:

На цій стадії панує ідея дару. Індивідуум робить подарунок державі, що відображається в середньовіковому латинському терміні donum і в англійському benevolence.

Друга стадія пов'язує податок з прохання державою народа про підтримку, що відображається в латинському германському терміні bede.

В третій стадії закріплюється ідея допомоги, яку народ надає державі, англійське aid.

На четвертій стадії розвитку з'являється ідея про жертву, яку приносить громадянин в інтересах держави. Це видно з старофранцузького gabelle, німецького abgabe.

На п'ятій стадії у платника починає розвиватися почуття обов'язку, зобов'язання. Англійське duty спочатку вживалось для позначення податків на ввіз і іноді на дохід.

Тільки на шостій стадії зустрічається ідея примусу з боку держави. Це видно в англійському inposition.

На останній стадії виникає ідея певної частки чи окладу, які встановленні урядом та не залежать від волі платника. Це англійською термін tax (taxare - визначати, оцінювати).

Щоб все-таки з'ясувати, що являє собою податок потрібно визначити його принципові ознаки:

Це вид платежу, який вноситься юридичними та фізичними особами.

Платіж, який регулюється актом компетентного органу державної влади.

Сума, яка стягується за допомогою податкового механізму, вноситься до бюджету (державного або місцевого), або до державного цільового фонду.

Перераховані в бюджет суми не мають цільового призначення. Надходячи до бюджету, фактично втрачається важливість від якого суб'єкта вони надійшли і на які цілі вони будуть використані.

Податкові платежі перераховуються в бюджет безвідплатно і безумовно, незалежно від отримання будь-яких послуг чи благ зі сторони держави.

Податок вноситься періодично, в чітко встановлені законом строки.

Має обов'язковий характер. За ухилення від сплати передбачається відповідальність, можливість примусового виконання платежу.

Отже, податок - це встановлений вищим органом державної законодавчої влади обов'язковий платіж, що сплачується юридичними та фізичними особами до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду в розмірах і строках, що визначаються законами про оподаткування.

Виділяють різні класифікації податків в залежності від їх характерних ознак:

В залежності від об'єкта оподаткування податки поділяються на:

- податки на майно (податок з власників транспортних засобів);

- податки на доходи (прибутковий податок з громадян).

За методом стягнення є такі податки:

- прямі це платежі, які встановлюються на доходи і майно фізичних та юридичних осіб, котрі безпосередньо здійснюють їх сплату.

- непрямі це податки, закладені в ціні реалізованого товару чи наданої послуги. Ці податки сплачуються споживачем.

В залежності від органу, який стягує податок і розпоряджається цими коштами податки поділяються на:

загальнодержавні - ті, які встановлюються і стягуються центральними органами державної влади і управління, і які надходять, в основному до державного бюджету.

місцеві це платежі, які встановлюються органами місцевого самоуправління та надходять до місцевих бюджетів.

В залежності від порядку використання поділяються на:

загальні податки - позбавлені індивідуальності платежу, які надходять в державний бюджет і використовуються на загальнодержавні цілі.

спеціальні (цільові) податки - надходять до бюджетів різних рівнів і використовуються для певних цілей.

5. В залежності від платника існують:

податки, які сплачуються фізичними особами,

податки, які сплачуються юридичними особами,

податки, які сплачуються і фізичними і юридичними особами.

6. За формою стягнення є такі види податків:

грошові податки,

натуральні податки (на даний момент в Україні не існує).

Розрізняють дві основні функції податків: фіскальну і регулюючу. Фіскальна функція полягає в тому, що податки мають забезпечити гарантоване й стабільне надходження доходів у бюджет. Суть регулюючої становить використання податків з метою впливу на різні сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Фіскальна і регулююча функції податків діють взаємопов'язано, їх не можна протиставити одна одній. Не можна також поділяти податки на чисто фіскальні чи регулюючі, бо без фіскальної дії не може бути й регулюючої.

Оскільки навряд чи можливо, щоб в одному податку повністю реалізовувались обидві функції, система доходів бюджету насамперед повинна включати такі, які забезпечували б сталу фінансову базу держави. Без таких податків держава не може гарантувати безперебійне фінансування своїх видатків.

Кількість податків, на які покладаються насамперед регулюючі функції, повинна бути досить значною. Це пояснюється дуже просто: неможливо за допомогою одного чи двох податків впливати на всі сторони господарської діяльності підприємств, на всі сфери суспільно-економічного життя. Наскільки різноманітне наше життя, настільки ж різноманітною повинна бути система фінансових інструментів.

2. Пряме оподаткування та його роль в формуванні доходної частини бюджету

Прямий податок - це обов'язковий платіж, котрий стягується державою безпосередньо з доходів і майна фізичних та юридичних осіб. Прямий податок поділяється на реальний та особистий. До реальних відносять:

на землю,

промисловий,

на цінні папери.

Особисті податки включають:

прибутковий податок з громадян,

податок на прибуток підприємств та організацій,

податок на доходи від грошових капіталів,

податок на приріст капіталу,

податок на зверхприбуток,

податок з успадкувань.

Прямі податки мають суттєве значення у податковій системі України. Найрозвинутішою є система прибуткового оподаткування. Земельне та майнове оподаткування як за своєю бюджетною ролю, так і за впливом на платників податків поки що недостатньо вагомі. В умовах переходу від планової до ринкової економіки ще не встигла сформуватись досить сильна податкова служба, котра могла б надійно і всебічно контролювати доходи підприємств і громадян. Невизначеність законодавства й відсутність повноцінного податкового апарату значно ускладнюють контроль за доходами, особливо від підприємницької діяльності. В цих умовах майнове і земельне оподаткування може відіграти врівноважуючу роль у системі прямого оподаткування.

Важливим елементом системи прямих податків є прибуткове оподаткування. Залежно від платників податку прибуткове оподаткування класифікується на два види:

оподаткування фізичних осіб (прибутковий податок з громадян, податок на землю, податок на майно);

оподаткування юридичних осіб (податок на прибуток підприємств та організацій, податок на землю, податок на майно);

Кожен з указаних видів передбачає різні умови справляння податку. Це пояснюється тим, що доходи юридичних і фізичних осіб, маючи однакову економічну природу - добавлену вартість, розрізняються за характером використання, виконуючи різні функції. Доходи підприємств мають продуктивніший характер. Вони спрямовуються переважно на розвиток виробництва, тоді як основна частина доходів громадян використовується передусім на особисте споживання. Тому виходячи з функцій доходів підприємств, податкове навантаження при оподаткуванні цих доходів повинно бути меншим, ніж при оподаткуванні доходів громадян. Фіскальній функції податку на прибуток юридичних осіб слід надавати другорядного значення. Цю функцію більшою мірою мають виконувати інші податки, зокрема особистий прибутковий податок з громадян. Такий підхід зумовлює й відповідну структуру доходів бюджету, за якою питома вага особистого прибуткового податку з громадян більша, ніж податку на прибуток. Саме така структура і склалась в країнах з розвинутою ринковою економікою. В Україні спостерігається протилежна ситуація. Порівняно з прибутковим податком із громадян податок на прибуток має у доходах бюджету України більшу питому вагу. Крім того, слід звернути увагу, що частка податку на прибуток у бюджетних надходженнях має тенденцію до збільшення, а прибуткового податку з громадян, навпаки, - до зменшення.

Таке співвідношення двох видів прибуткового оподаткування зумовлені кількома причинами. Протягом багатьох років платежі в бюджет із прибутку підприємств завжди мали високу питому вагу в доходах держави і значно перевищували надходження від прибуткового податку з громадян. Різко змінити таке співвідношення за декілька років просто неможливо. Крім того, об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств набагато більший, ніж прибутковий податок із громадян, що також впливає на загальний розмір цих двох видів податків і забезпечує перевищення частки податку на прибуток підприємств над часткою прибуткового податок з громадян у доходах бюджету.

Одночас спостерігається й інша тенденція: різке зменшення частки платежів у бюджет із доходів господарюючих суб'єктів. Особливо різке зменшення частки платежів у бюджет із прибутку спостерігалось в 1992 та 1993 роки. Це зумовлено системою податкових пільг та практикою надання підприємцям податкового кредиту у формі відстрочки здійснення платежів у бюджет.

Надходження до бюджет від податку на прибуток підприємств подані у Таблиці N 1 Стр.6.

Відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у структурі доходів зведеного бюджету суттєво знижується частка податку на прибуток підприємств: із 5,7 млрд. грн. фактично в 1997 до 2,3 млрд. грн. у бюджет 1998 р. Це зумовлено насамперед уведенням нового порядку визначення оподатковуваного прибутку як різниця між валовим доходом і валовими витратами, включенням до останніх витрат на утримання соціальної сфери. Водночас підприємства отримують суттєві додаткові кошти на розвиток власного виробництва у вигляді амортизаційних витрат.

Втрати цих бюджетів від уведення нового порядку нарахування амортизації могли стати досить відчутними тому, Кабінет Міністрів запропонував, а Верховна Рада погодилась здійснити поступовий перехід до застосування нових норм амортизації шляхом уведення в 1998 році знижувального коефіцієнта 0,7 , що певною мірою збільшить базу для нарахувань податку і змогу мобілізувати до місцевих бюджетів 2,3 млрд. грн.

Податки з населення - це економічні відносини в грошовій формі, які виникають між державою і населенням із приводу примусового обов'язкового вилучення частини доходу для створення централізованого грошового фонду держави.

Прибуткове оподаткування доходів громадян може здійснюватися за пропорційними і прогресивними (регресивними) ставками. Прогресія (регресія) буває прямою і ступінчастою. При прямій прогресії (регресії) ставки збільшуються (зменшуються) із зростанням доходу, і податок за цими ставками нараховується пропорційно розміру доходу. Як правило, в системі прибуткового оподаткування громадян при побудові шкали ставок використовується ступінчастий метод. Суть його полягає в тому, що дохід розбивається на частки, для кожної з яких установлюється своя ставка податку. При прогресивній шкалі кожна наступна частка доходу оподатковується за більшою, а при регресивній - за меншою ставкою, ніж попередня. Шкала ставок, яка включає інтервали доходів для встановлених ставок, може будуватися в абсолютних і відносних величинах. Прибуткове оподаткування доходів громадян подано структурно-логічною схемою (додаток 4).

Надходження до державного бюджету за рахунок оподаткування доходів громадян наведено у Таблиці N 1.

На підставі чинного законодавства та відповідно до прогнозу обсягу фонду оплати праці до бюджету за 1998 рік має надійти прибуткового податку з громадян на суму понад 3,5 млрд. грн., що на 68 млн. грн. більше, ніж у 1997 р. Це зумовлено збільшенням на 3,3 % фонду оплати праці робітників, службовців, малих підприємств.

Плату за землю (додаток 5) введено з метою раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, вирівнювання соціально-економічних умов господарювання на землях різної якості, фінансування витрат на ведення земельного кадастру, проведення землеустрою та моніторингу земель, а також розвитку інфраструктури населених пунктів.

Об'єкт плати за землю - земельна ділянка, яка перебуває у власності, користуванні, в тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю є власник землі та землекористувач, у тому числі орендар.

Плата за землю справляється у двох формах:

земельний податок;

орендна плата.

Надходження плати за землю на 1998 р. визначено в сумі 1млрд. 15 млн. грн. виходячи з загальної площі землі 40,4 млн. га., що перебуває у земельному користуванні. До завершення проведення Кабінетом Міністрів грошової оцінки земель застосовувались ставки земельного податку, які були встановлені Законом України “Про Державний бюджет України на 1997 р.”.

До майнових податків, які справляються в Україні та які тільки передбачається ввести, належать: податок на майно підприємств, податок на нерухоме майно громадян, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Як свідчить назва цих податків, об'єктом оподаткування тут є майно, що перебуває у власності юридичних осіб та громадян, при цьому перший податок справлятиметься виключно з юридичних осіб, другий - з фізичних осіб (громадян), третій стягується і з юридичних, і з фізичних осіб.

Джерелами сплати цих податків є особистий доход громадян або доход (прибуток) підприємств. Податки цієї групи поповнюють доходну базу бюджетів усіх рівнів. Так, податок із власників транспортних засобів надходить до бюджетів Республіки Крим, областей та міст Києва та Севастополя. Податок на нерухоме майно громадян має надходити виключно до бюджетів місцевого самоврядування. Податок на майно підприємств розподілятиметься між державним бюджетом, бюджетами Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у порядку, що визначається в Законі України про державний бюджет України на відповідний рік.

Податок на майно підприємств (додаток 6). Платниками передбачуваного податку на майно підприємств є виключно юридичні особи, що розташовані на території України та здійснюють підприємницьку діяльність в Україні, а саме:

юридичні особи, створені згідно із законодавством України, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, а також банки та інші кредитні установи (крім Національного банку України);

філії, відділення та інші відособлені підрозділи вказаних суб'єктів підприємницької діяльності, що мають окремий баланс і рахунок в установах банків;

міжнародні неурядові організації й міжнародні об'єднання, що здійснюють підприємницьку діяльність в Україні;

постійні представництва та інші відособлені підрозділи іноземних юридичних осіб, що розташовані на території України,

Об'єктом оподаткування є майно підприємства у вартісному виразі, яке перебуває на балансі цього підприємства і являє собою сукупність основних засобів, нематеріальних активів, незавершеного будівництва, устаткування, виробничих запасів, тварин на вирощуванні та відгодівлі, малоцінних і швидкозношуваних предметів, незавершеного виробництва, готової продукції і товарів.

Податок на нерухоме майно громадян (додаток 6). Платники податку на нерухоме майно громадян -- виключно фізичні особи (громадяни). При цьому громадяни, які постійно проживають на території України (незалежно від їхнього громадянства), виступають платниками податку на нерухоме майно, що перебуває в їх власності й розташоване як на території України, так і за її межами. Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають поза межами України, є платниками податку на нерухоме майно, яке перебуває в їх власності, тільки в тому випадку, якщо воно знаходиться на території України.

Об'єктом оподаткування є нерухоме майно, що перебуває у власності громадян: житлові будинки, квартири, дачні (садові) будинки, гаражі, а також інші приміщення та споруди.

Податок з власників транспортних засобів (додаток 7). Платниками податку з власників транспортних засобів та. інших самохідних машин і механізмів є як юридичні, так і фізичні особи, у власності яких є транспортні засоби.

Ставки податку встановлюються в частинах мінімальної заробітної плати залежно від виду транспортного засобу та його вантажопідйомності. Для обчислення податку необхідно ставку помножити на показники потужності двигуна, які виражаються в кінських силах або в кіловатах потужності.

Юридичні особи, які за станом на 1 січня 1994 р. мають транспортні засоби іноземного виробництва, придбані за вільно конвертовану валюту, сплачують податок за підвищеними ставками.

Контроль за сплатою податку з власників транспортних засобів здійснюють як податкові інспекції, так і державні автомобільні інспекції. Зокрема, технічний огляд автомобілів, які проводять автомобільні інспекції, не здійснюється без пред'явлення розрахункових документів про сплату податку з власників транспортних засобів. Податкові інспекції мають можливість проконтролювати сплату цього податку тільки в юридичних осіб, причому контроль може здійснюватися у два етапи: камеральна перевірка та документальна. Камеральна перевірка провадиться в податковому органі, куди платники мають подавати разом з іншими формами звітності і розрахунок податку з власників транспортних засобів. У цьому розрахунку платник наводить такі дані: марки автомобілів, що перебувають на балансі підприємства, та їх кількість, потужність двигунів, на основі яких і обчислюється сума податку, належна до сплати в бюджет. Документальна перевірка правильності сплати цього податку проводиться податковим інспектором безпосередньо на підприємстві разом із перевіркою правильності та своєчасності сплати інших податків. Для перевірки використовуються книги чи картки обліку основних засобів та технічні паспорти відповідних транспортних засобів.

Контроль за сплатою податку з фізичних осіб здійснюється лише державними автомобільними інспекціями під час технічного огляду автомобілів, що перебувають у приватній власності, а тому у відповідних платників з'являється можливість ухилення від сплати цього податку, якщо вони своєчасно не здійснюють технічного огляду свого автомобіля.

У процесі реформування податкової політики є дуже важливим визначення подальших напрямків розвитку прямого і непрямого оподаткування, слід враховувати переваги і недоліки, які мають місце при справлянні цих податків.

Переваги прямого оподаткування:

дають змогу встановити пряму залежність між доходами платника і його платежами в бюджет,

пряме оподаткування є важливим фінансовим інструментом регулювання економічних процесів (інвестицій, нагромадження капіталу, сукупного попиту, ділової активності),

соціальні переваги - пряме оподаткування сприяє розподілу податкового тиску таким чином, що більші податкові витрати припадають на тих членів суспільства, які мають більші доходи.

Існують певні недоліки:

організаційного характеру - пряма форма оподаткування потребує складного механізму їх стягнення і обліку,

бюджетного характеру - полягає у тому, що прямі податки не можуть забезпечити стабільні надходження до бюджету,

контрольного характеру - складний механізм стягнення податку потребує розширення податкового апарату і розробки сучасних методів обліку і контролю.

3. Механізм оподаткування прибутку підприємства

Дослідження основ прибуткового оподаткування підприємств потребує визначення поняття доход підприємства. З позицій оподаткування слід розрізняти валовий і чистий доход підприємства. Валовий доход відображає новостворену вартість і включає заробітну плату і чистий доход. Він визначається як різниця між виручкою від реалізації й матеріальними та прирівняними до них затратами. Визначення чистого доходу складніше, бо визначається як рівнем матеріальних і прирівняних до них затрат, так і співвідношенням двох складових валового доходу. На рівні підприємств чистий доход має форму прибутку.

Існування двох показників доходу - валового та чистого - породжує проблему визначення об'єкта оподаткування. Вирішальним чинником виділення об'єкта оподаткування є відносини власності. З позицій прав власності всіх платників умовно можна поділити на дві групи. Першу складають платники, які одночасно є суб'єктами власності й трудової діяльності. Прикладом можуть служити колективні підприємства, партнерства. Специфіка цих суб'єктів господарювання полягає в тому, що отриманий ними валовий доход тільки умовно можна розділити на заробітну плату й прибуток. Тому й об'єктом оподаткування в даному випадку краще встановити валовий доход.

Другу групу складають платники, в яких має місце чіткий розподіл валового доходу на заробітну плату й прибуток. Реальність такого розподілу пов'язана з тим, що суб'єкти власності і суб'єкти праці не збігаються. Такими є державні та приватні підприємства. В цьому випадку об'єктами оподаткування повинні бути окремо заробітна плата й прибуток. Саме такий підхід покладений в основу системи прибуткового оподаткування юридичних і фізичних осіб у країнах із розвинутою ринковою економікою.

Слід звернути увагу на те, що об'єктом оподаткування може бути також виручка від реалізації продукції, робіт, послуг. Однак це вже не належить до сфери прибуткового оподаткування. Надходження виручки від реалізації ще не означає отримання доходу, оскільки вона вся може бути спрямована на покриття проведених затрат. Більше того, затрати можуть перевищувати суму виручки від реалізації, тобто підприємство взагалі понесе збитки. Ця виручка -- джерело доходу, а не доход. Вона може бути об'єктом тільки непрямого, а не прибуткового оподаткування.

В Україні система прибуткового оподаткування підприємств характеризується частою зміною об'єкта оподаткування. Так, у 1991 році податок справлявся з прибутку, в 1992 - з доходу, в 1993 - спочатку з прибутку, а потім (з II кварталу цього року) - знову з доходу. В 1994 році об'єктом оподаткування залишався доход, а в 1995 знову здійснено перехід до оподаткування прибутку. В Україні відносини власності ще не набули такого рівня розвитку, щоб можна було чітко визначити об'єкт оподаткування, виходячи з розглянутого вище підходу.

Перехід до оподаткування доходу викликаний тим, що внаслідок роздержавлення й приватизації власності, розвитку економічної самостійності і самофінансування суб'єктом управління підприємств (однак поки що не реальним власником) фактично став трудовий колектив. Оскільки нормування заробітної плати з боку держави скасоване, відбувається розмивання чітких меж між фондом оплати праці й прибутком. Заінтересованість трудових колективів у збільшенні насамперед заробітної плати викликає прагнення до зниження частки прибутку в доході підприємства. Таким чином, у випадку оподаткування прибутку розвиток такої тенденції може призвести до різкого зменшення величини об'єкта оподаткування, а значить, з одного боку, до падіння надходжень до бюджету, а з іншого - до втрати джерела фінансування інвестицій.

Регулювання пропорцій між фондом оплати праці й прибутком - найважливіша сфера економічних відносин. В економіці розвинутих зарубіжних країн оптимальність співвідношення споживання та нагромадження досягається через боротьбу інтересів найманого робітника і власника. Тому з боку держави не потрібні спеціальні важелі, які підтримували б дані пропорції на підприємствах, хоча опосередковано це досягається через різні ставки оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб.

В Україні оподаткування валового доходу підприємств було зумовлене особливостями її економічного розвитку в сучасних умовах. Світовий досвід показує, що при встановленні більш чітких відносин власності об'єктом оподаткування стає прибуток.

Система прибуткового оподаткування доходів підприємств характеризується наведеною структурно-логічною схемою (додаток 1), з якої видно, що технічно справляння податку на прибуток і податку з доходів принципово не відрізняється. Неоднаковий тільки порядок обчислення об'єкта оподаткування.

3.1 Платники і ставки податку

Визначення платників податку в системі прибуткового оподаткування юридичних осіб здійснюється виходячи з принципу загальності. Суть його полягає в тому, що незалежно від об'єкта оподаткування - доходу чи прибутку - сплачувати податок мають усі юридичні особи, які здійснюють господарську підприємницьку та іншу комерційну діяльність і отримують від неї доходи. У зв'язку з цим відповідно до законодавства України платниками податку на прибуток є:

1. будь-які господарюючі суб'єкти незалежно від форм власності, що діють як юридичні особи, банки (крім Національного банку України), інші кредитні установи, фінансово-розрахункові центри, їхні філії, відділення та інші відособлені підрозділи, міжнародні неурядові організації та міжнародні об'єднання, що мають доходи в календарному році;

2. організації, що не перебувають на господарському розрахунку, але мають доходи від здійснення комерційної діяльності, надання послуг;

3. іноземні юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність в Україні через постійне представництво.

Іноземним юридичним особам необхідно зареєструватися у встановленому порядку за місцезнаходженням постійного представництва. Реєстрація повинна бути здійснена протягом місяця після початку або за місяць до закінчення господарської діяльності. Відсутність реєстрації іноземної юридичної особи, яка здійснює діяльність в Україні через постійне представництво, розглядається як приховування прибутку (доходу), що підлягає оподаткуванню.

Якщо підприємство повністю належить іноземному інвестору-громадянину, то при оподаткуванні доходи цього підприємства розглядаються як доходи громадянина-власника й оподатковуються відповідно до законодавства України про оподаткування громадян.

Державні підприємства, які належать до основної діяльності залізничного транспорту, цивільної авіації та зв'язку, розрахунки з бюджетом провадять у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Складнішим є питання про ставки податку. При визначенні цього елемента в системі прибуткового оподаткування юридичних осіб необхідно виходити з того, що, з одного боку, розмір ставки повинен забезпечувати певний рівень доходів бюджету й задовольняти таким чином державні інтереси, а з іншого - не перешкоджати інтересам господарюючих суб'єктів і не гальмувати тим самим розвиток виробництва. Одночасно необхідно вирішити питання, якими мають бути ставки податку: єдиними чи диференційованими, і якщо диференційованими, то за якими ознаками? Як правило, ставки податку на прибуток (доход) диференціюються залежно від: розміру доходу; виду діяльності, від якої одержано доход.

Можливий і комбінований варіант, коли обидва критерії застосовуються разом.

Розмір ставки податку залежить також від об'єкта оподаткування. Якщо за рахунок прибуткового оподаткування юридичних осіб необхідно забезпечити певний рівень доходів бюджету, то при оподаткуванні валового доходу застосовується нижча ставка податку, ніж при оподаткуванні прибутку. Це пояснюється тим, що валовий доход являє собою ширший об'єкт оподаткування, оскільки разом із прибутком включає фонд оплати праці.

Згідно з Законом України “Про оподаткування доходів підприємств і організацій '' існують такі ставки податку:

1. Доходи підприємств, за винятком вказаних у пунктах 2 - 8, 10 цієї статті, обчислені відповідно до статей 2 і 3 цього Закону, оподатковуються за ставкою 22 проценти.

2. Доходи спільних підприємств, створених на території України з участю іноземних інвесторів у сфері промисловості, сільського господарства, якщо частка іноземного учасника у статутному фонді перевищує 30 процентів, а також підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам, оподатковуються за ставкою, передбаченою пунктом 1 цієї статті із зниженням на три одиниці.

3.2 Об'єкт оподаткування та обчислення оподатковуваного прибутку (доходу)

Розглянувши основи прибуткового оподаткування підприємств, з'ясували, що об'єктом оподаткування може бути валовий доход або прибуток. У зв'язку з цим важливим є вивчення чинників, які впливають на розмір зазначених показників доходу, а отже й на величину податку.

З одного боку, розмір валового прибутку (доходу) залежить від рівня цін. В умовах планової економіки ціни встановлювалися державою й підприємства не могли їх змінити. В результаті валовий доход та прибуток були майже гарантованими величинами. Стосовно до ситуації, що склалася нині в Україні, то за відсутності необхідної товарної маси на ринку і переповненні каналів грошового обігу підприємство також має можливість диктувати ціни споживачам і тим самим забезпечувати собі потрібний рівень доходів. В умовах же реальної ринкової економіки підприємства не мають фіксованих цін. У зв'язку з цим їх доходи можуть тільки прогнозуватись.

З іншого боку, розмір валового доходу та прибутку залежить від структури собівартості. Вона повинна відображати ті затрати, без яких неможливий процес виробництва.

Згідно з чинним законодавством до собівартості продукції (робіт, послуг) включаються затрати, які групуються за такими елементами:

матеріальні затрати;

затрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація основних фондів;

інші затрати.

До матеріальних затрат належить вартість:

1.сировини та основних матеріалів;

2. покупних виробів, напівфабрикатів, допоміжних матеріалів і запчастин;

3. палива й енергії;

4. зносу інструментів, інвентаря та інших малоцінних і швидкозношуваних предметів;

5. робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами чи структурними підрозділами підприємства і не належать до основного виду діяльності, зокрема здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробки сировини і матеріалів, проведення випробувань з метою визначення якості сировини і матеріалів, які використовуються, контроль за дотриманням установлених, технологічних процесів, ремонт основних виробничих фондів, транспортні послуги сторонніх організацій з перевезення вантажу на території підприємства (пересування сировини, матеріалів, інструментів, деталей, заготовок, інших видів вантажу з центрального складу в цехи й доставка готової продукції на склади зберігання, на станцію (порт, пристань) відправлення та ін.;

6. природної сировини, а саме: відрахування на геологорозвідувальні і геологопошукові роботи, затрати на рекультивацію земель, плата за деревину, продану на пні, плата за воду, яка забирається промисловими підприємствами з водогосподарських систем у межах установлених лімітів, відшкодування в межах нормативу затрат сільськогосподарського виробництва при вилученні угідь для розширення видобування мінеральної сировини;

7. тари й упаковки (за винятком дерев'яної й картонної), отриманих від постачальників матеріальних ресурсів;

8. втрат від недостачі матеріальних цінностей у межах норм природної втрати.

Вартість матеріальних затрат оцінюється виходячи із цін їх придбання без урахування податку на добавлену вартість, націнок (надбавок), комісійних винагород організаціям-постачальникам і зовнішньоекономічним організаціям, вартості послуг товарних бірж, включаючи брокерські послуги, мита й митного збору, затрат на транспортування, зберігання і доставку, які здійснюються сторонніми організаціями.

Матеріальні ресурси включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) за вирахуванням вартості оборотних відходів.

Оборотні відходи - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, які утворювалися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) і втратили, повністю або частково, споживчі якості початкового ресурсу і внаслідок цього використовуються з підвищеними затратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

До оборотних відходів не включаються:

залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встановленої технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг);

попутна продукція, перелік якої встановлюється в галузевих інструкціях з питань планування, обліку й калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг).

Оцінка оборотних відходів залежить від характеру їх використання. Якщо відходи можуть бути використані для потреб основного та допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку (товарів культурно-побутового й господарського призначення) чи реалізовані стороннім підприємствам і організаціям, то вони оцінюються за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу -- ціною можливого використання. У випадках реалізації відходів стороннім підприємствам і організаціям для використання у виробництві іншої продукції вони оцінюються за повною ціною початкового матеріального ресурсу.

До затрат на оплату праці належать:

1. заробітна плата працівників за виконану роботу, вирахувана за встановленими розцінками, тарифними ставками і посадовими окладами відповідно до прийнятих на підприємстві систем оплати праці;

2. вартість продукції, що видається працівникам у порядку натуральної оплати в межах, які не перевищують тарифної частини оплати праці і відповідно до чинного законодавства належать до основної заробітної плати;

3. надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів у розмірах, передбачених законодавством, у тому числі за роботу в нічний час, за понаднормову роботу, за сумісництво професій, розширення зон обслуговування робіт у тяжких, шкідливих умовах праці, роботу в багатозмінному режимі та ін.;

4. вартість комунальних послуг, харчування, продуктів, а також витрати на оплату житла (суми грошової компенсації за ненадання безкоштовного житла, комунальні та інші послуги), які відповідно до чинного законодавства безкоштовно надаються працівникам окремих галузей;

5. вартість предметів, включаючи обмундирування, формений одяг, які згідно з чинним законодавством видаються безкоштовно й залишаються в особистому постійному користуванні, чи сума пільг у зв'язку з їх продажем за зниженими цінами;

6. оплата відповідно до чинного законодавства щорічних відпусток (компенсація за невикористану відпустку), оплата праці працівників, молодших за 18 років, при скороченні тривалості їх робочого дня, оплата перерв у роботі матерів для годування дитини, оплата часу, пов'язаного з проходженням медичних оглядів, виконанням державних обов'язків;

7. одноразові винагороди за вислугу років (надбавки за стаж роботи за професією на даному підприємстві) відповідно до чинного законодавства;

8. виплати працівникам, звільненим з підприємств та організацій у зв'язку з реорганізацією, скороченням штатів;

9. оплата відпустки перед початком роботи випускникам професійно-технічних училищ і молодим спеціалістам, які закінчили вищий навчальний заклад;

10. оплата відповідно до чинного законодавства навчальних відпусток, які надаються працівникам, що успішно вчаться на вечірніх і заочних відділеннях вищих навчальних закладів, у заочній аспірантурі, вечірніх (позмінних) професійно-технічних навчальних закладах, вечірніх (позмінних) і заочних загальноосвітніх школах, а також тим, хто вступає до аспірантури;

11. оплата виконання роботи, що нижче оплачується у випадках, передбачених законодавством;

12. установлені чинним законодавством доплати до фактичного заробітку при тимчасовій втраті працездатності;

13. оплата роботи у вихідні й святкові (неробочі) дні, а також роботи в понаднормовий час відповідно до чинного законодавства;

14. різниця в окладах, які виплачуються працівникам, прийнятим на роботу з інших підприємств і організацій, із збереженням відповідно до чинного законодавства на певний час розмірів посадового окладу за попереднім місцем роботи, а також при тимчасовому заміщенні;

15. плата працівникам за дні відпочинку (відгулу), які надаються їм у зв'язку з роботою у понаднормовий час при вахтовій організації робіт, при підсумковому обліку робочого часу та в інших випадках, установлених законодавством;

16. суми, які при виконанні робіт вахтовим методом виплачуються в розмірі тарифної ставки, окладу за дні перебування в дорозі від місця розташування підприємства (пункту збору) до місця роботи й назад, передбачені графіком роботи на вахті, за дні затримання працівників у дорозі через метереологічні умови, а також плата працівникам підземних гірничодобувних підприємств за нормативний час їх пересування у шахті від ствола до робочого місця й у зворотному напрямку;

17. суми, нараховані за роботу, яка виконана особами, залученими на підприємства і в організації відповідно до спеціальних угод з державними організаціями (з метою надання робочої сили), видані безпосередньо цим особам виконавцям робіт чи перераховані державним організаціям;

18. заробітна плата за основним місцем роботи працівникам підприємств та організацій за час їх навчання з відривом від виробництва в системі підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів;

19. плата працівникам-донорам за дні обстеження, здавання крові й відпочинку, які надаються після кожного дня здавання крові;

20. оплата праці студентів вищих навчальних закладів і учнів професійно-технічних училищ, які проходять виробничу практику на підприємствах, а також оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл у період їх професійної орієнтації;

21. внески у Пенсійний фонд для покриття витрат на виплату до 1996 року пенсій на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення ”(з коштів, які призначені на оплату праці);

22. оплата праці студентів вищих навчальних закладів і учнів професійно-технічних училищ, які працюють, у складі студентських загонів;

23. оплата праці позаштатних працівників за виконання робіт, пов'язаних із виробничою діяльністю підприємств, відповідно до укладених угод цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду, якщо розрахунки з працівниками за виконану роботу проводяться безпосередньо самим підприємством. При цьому розмір коштів на оплату робіт за договорами підряду визначається виходячи з кошторису на виконання цих робіт (послуг) і платіжних документів;

24. інші витрати, які згідно з установленим порядком включаються до основної заробітної плати, за винятком витрат на оплату праці, які фінансуються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, та інших цільових надходжень.

У випадку застосування безтарифної системи оплати праці витрати на оплату праці включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) у частині (процентне співвідношення), яка визначається підприємством за даними про фактичний склад фонду оплати праці за три місяці, що передували переходу на безтарифну систему оплати праці. До собівартості продукції (робіт, послуг) не включаються, а здійснюються за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, чи інших спеціальних коштів такі виплати:

додаткова оплата праці (включаючи натуральну оплату) у вигляді премій, винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, а також надбавок і доплат, які не передбачені законодавством чи виплачуються понад розміри, встановлені законодавством, у тому числі премії за виробничі результати, економію конкретних видів матеріальних ресурсів, винагорода за річні підсумки роботи, виплата одноразових заохочень окремим працівникам за виконання особливо важливих виробничих завдань, винагороди за вислугу років, не передбачені законодавством, премії за підсумками змагань, оглядів і конкурсів, спрямованих на пошук і використання резервів виробництва, матеріальне заохочення працівників, організацій, які обслуговують трудовий колектив, тощо;

оплата додаткових (понад установлену законом тривалість) відпусток, у тому числі жінкам, які виховують дітей, а також оплата додаткових відпусток у частині витрат на оплату праці за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства;

матеріальна допомога працівникам, у тому числі для першого внеску на кооперативне житлове будівництво, на часткове погашення кредиту, наданого на кооперативне й індивідуальне житлове будівництво, а також безпроцентна позика на поліпшення житлових умов, обзаведення домашнім господарством та інші спеціальні потреби, витрати на благоустрій колективних садиб;

надбавки до пенсій, одноразова допомога ветеранам праці, які виходять на пенсію, оплата житла, доходи (дивіденди, проценти), які виплачуються за акціями та внесками трудового колективу, компенсаційні виплати понад установлені законодавством розміри індексацій доходів, витрати на здешевлення вартості харчування в їдальнях, буфетах, профілакторіях, крім спеціального харчування для окремих категорій працівників відповідно до законодавства, а також на посилене харчування дітей у дитячих дошкільних закладах і оздоровчих комплексах (таборах) літнього відпочинку;

цінові різниці на продукцію (роботи, послуги), які надаються працівникам підприємства чи відпускаються допоміжними господарствами для громадського харчування, витрати на відшкодування різниці в цінах на паливо, покупні електро- і теплоенергію, інші цінності, які реалізуються робітникам підприємства;

внески у Пенсійний фонд для покриття витрат на виплату пенсій за пільговими умовами, призначеними відповідно до ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення ”, починаючи з 1996 року;

оплата праці працівникам соціально-культурних установ, які перебувають на балансі підприємства, включаючи премії, стимулюючі та компенсаційні виплати, в тому числі компенсації на оплату праці у зв'язку з індексацією доходів, а також стипендії стипендіатам підприємства;

витрати на проведення оздоровчих заходів та організацію відпочинку трудящих, у тому числі придбання медикаментів для лікувально-профілактичних установ, які перебувають на балансі підприємств, путівок на відпочинок і лікування, на екскурсії й подорожі по місцевих маршрутах вихідного дня, на проведення культурно-освітніх і фізкультурних заходів, передплату періодичних видань і товарів для особистого користування працівників, а також суми компенсації на відшкодування витрат працівників на службові відрядження понад установлені законодавством норми;

оплата проїзду до місця роботи транспортом загального користування, спеціальними маршрутами, відомчим транспортом, за винятком сум, які повинні зараховуватись на витрати виробництва (обігу);

виплати, пов'язані із зменшенням тривалості робочого часу за рішенням трудового колективу (понад установлені законодавством);

інші види виплат, не пов'язані безпосередньо з основною заробітною платою.

Витрати на соціальні заходи включають обов'язкові відрахування:

на державне соціальне страхування;

до Пенсійного фонду;

у Державний фонд сприяння зайнятості населення;

на фінансування заходів із реалізації Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи ''.

Відрахування провадяться за встановленими законодавством нормами від витрат на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), незалежно від джерел фінансування витрат на оплату їх праці.

До амортизації основних фондів належить сума амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів. Вона обраховується, виходячи з їх балансової вартості відповідно до затверджених у встановленому порядку норм, включаючи прискорену амортизацію їх активної частини.

Застосування прискореної амортизації активної частини основних фондів, але не більше ніж у два рази порівняно з діючими нормами, дозволяється у випадках, пов'язаних з конверсією виробництва, охороною навколишнього природного середовища, а також відносно основних фондів, які використовуються для розширення експорту продукції (робіт, послуг), збільшення випуску нових прогресивних видів матеріалів, приладів і обладнання, товарів народного вжитку та послуг для населення.

Малі підприємства разом із застосуванням прискореної амортизації для стимулювання відновлення машин і обладнання можуть у перший рік експлуатації нараховувати амортизаційні відрахування до ЗО % початкової вартості основних виробничих фондів із терміном служби понад три роки. У випадку припинення діяльності малого підприємства до закінчення одного року сума додатково нарахованої амортизації підлягає зарахуванню на збільшення балансового прибутку підприємства.

На підприємствах, які здійснюють свою діяльність на умовах оренди, елемент ''амортизація основних фондів'' включає амортизаційні відрахування на повне їх відновлення як за власними, так і за орендованими основними фондами.

До цього елемента належать також амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів (приміщень), які надаються безкоштовно організаціям (структурним підрозділам підприємства) громадського харчування для обслуговування трудових колективів, а також від вартості приміщень та інвентаря, які надаються медичним установам для організації медпунктів безпосередньо на території підприємства.

Підприємства з іноземними інвестиціями, філії спільних підприємств, створених на території інших держав з участю підприємств України, провадять амортизаційні відрахування на повне відновлення основних виробничих фондів за нормами і в порядку, встановленими для підприємств України, якщо інше не передбачено міжнародними і міждержавними договорами та законодавством.

До інших затрат належать:

1. платежі на обов'язкове страхування майна підприємств, яке входить до складу основних виробничих фондів, а також окремих категорій працівників, зайнятих на виробництві відповідних видів продукції (робіт, послуг) безпосередньо на роботах із підвищеною небезпекою для життя і здоров'я;

2. виплата процентів за короткострокові кредити й позики банків, одержання яких пов'язане з поточною виробничою діяльністю, крім процентів за прострочені і відстрочені кредити та позики, одержані на покриття недостачі власних оборотних коштів і на придбання основних засобів та нематеріальних активів;

3. витрати на сертифікацію і збут (реалізацію) продукції, включаючи вивізне (експортне) мито;

4. витрати на відрядження за нормами, встановленими законодавством;

5. виплата стороннім підприємствам за пожежну і сторожову охорону;

6. витрати на організований набір працівників, підйомні;

7. обов'язкові відрахування за встановленими нормами в позабюджетні фонди сприяння конверсії, на будівництво, ремонт і утримання автомобільних шляхів, фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт і освоєння нових технологій та виробництва нових видів продукції (іноваційні фонди);

8. витрати на гарантійний ремонт та обслуговування;

9. оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, банків (відкриття і ведення рахунків, вкладів: виконання операцій за рахунками, а також поштово-телеграфні та інші витрати, пов'язані з виконанням банками доручень підприємства);

10. оплата оренди окремих об'єктів основних виробничих фондів у межах норм амортизаційних відрахувань на їх повне відновлення, при цьому плата за оренду нежитлових приміщень для забезпечення основної виробничої діяльності у склад витрат включається за ставками, затвердженими місцевими органами державної виконавчої влади;

11. плата за землі сільськогосподарського призначення, а також зайняті під об'єкти й споруди виробничого призначення;

12. платежі за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів 'та інших видів шкідливого впливу в межах лімітів;

13. податок із власників транспортних засобів;

14. знос нематеріальних активів;

15. інші витрати, які включаються у собівартість продукції (робіт, послуг), але не належать до раніше перелічених елементів витрат.

При визначенні валового доходу (прибутку) враховуються:

виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і майна (включаючи основні фонди), нематеріальних активів і брокерських місць (крім реалізації біржами);

доходи від позареалізаційних операцій, зменшені на суми витрат по цих операціях;

кошти, одержані від підприємств-постачальників (підрядчиків) і не враховані підприємствами на рахунку реалізації.

Слід зазначити, що внески, паї, а також кошти від добровільних пожертвувань не є доходами (прибутком) підприємства і не оподатковуються. Але доход (прибуток), одержаний від використання вказаних коштів, підлягає оподаткуванню.

До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій включаються:

доходи, одержувані від пайової участі в спільних підприємствах;

доходи від здачі майна в оренду;

дивіденди (проценти) з акцій, облігацій та інших цінних паперів, що належать підприємству;

доходи (проценти), одержані від комерційного кредиту (виданої позички).

Суми, внесені до бюджету та іншим організаціям у вигляді економічних санкцій, які відповідно до чинного законодавства відносяться за рахунок, що залишається в розпорядженні підприємства, не включаються до складу витрат від позареалізаційних операцій. До таких санкцій, зокрема, належать витрати на сплату в бюджет штрафних санкцій (включаючи пеню) і відшкодування збитків, завданих унаслідок недотримання вимог з охорони навколишнього середовища, забруднення та інших шкідливих впливів, використання природних ресурсів понад установлені ліміти, недотримання санітарних норм і правил, одержання необгрунтованого прибутку шляхом завищення цін на продукцію (роботи, послуги), приховання (заниження) прибутку та інших об'єктів оподаткування, інших видів штрафних санкцій, суми яких підлягають внесенню в бюджет.

...