Місцеві бюджети і підвищення їх ролі в ринковій економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місцеві бюджети і підвищення їх ролі в ринковій економіці

1. Структура бюджетної системи України і принципи її організації

У державних утвореннях будь-якого типу обов'язковим елементом є бюджетна система. За формою бюджетні системи мало чим відрізняються один від одного. Як правило, бюджетні системи є двох типів. В унітарних державах - дворівнева система, що включає основний і місцеві бюджети. У державах з федеративним устроєм бюджетні системи включають три й навіть чотири рівні - федеральний бюджет, бюджети членів федерації й місцевих бюджетів, а також бюджети земель.

Складовими бюджетної системи України є державний бюджет та місцеві бюджети. Відповідно до Бюджетного кодексу України, ухваленого Верховною Радою України 22 березня 2001 р., місцевими бюджетами визнаються бюджет АР Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань). Склад бюджетної системи України представлений на рис. 1.1.

Економічна природа й суть бюджетної системи проявляється не в її структурі, тобто не в тім, скільки в ній ланок, а в тім, які фінансові можливості законодавчо закріплені за кожною ланкою, який рівень фінансової незалежності мають ці ланки при здійсненні покладених на них конституцією держави й законодавством функцій.

Нині бюджетна система - це об'єднання всіх ланок державного бюджету на єдиних принципах. Правову основу бюджетної системи становлять конституція й прийняті на її основі закони та інші законодавчі акти. Економічну основу бюджетної системи держави становить економічний і науково-технічний потенціал. [1, с. 149-150].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Бюджетна система України

Для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави складається Зведений бюджет України.

Зведений бюджет - це бюджет, що утворюється шляхом об'єднання показників доходів і витрат державного та місцевих бюджетів. Зведений бюджет розраховується на різних рівнях: України, АР Крим, областей, районів, а також міст з районним поділом. Структуру зведеного бюджету України відображено на рис. 1.2 [3, c. 106]

Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селиш, міст та їхніх об'єднань.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2. Структура зведеного бюджету України

Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим і зведених бюджетів областей та міст Києва й Севастополя.

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів і бюджетів міст республіканського значення.

Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.

Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних сільських бюджетів цього району.

Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету й бюджетів районів, що входять до його складу. У разі, коли місту або району в місті адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає показники цих міст, селиш і сіл. [2, c. 26-27]

Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм.

Бюджетний устрій - це організація й принципи побудови бюджетної системи, його структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Він визначається державним устроєм і адміністративно-територіальним поділом держави.

Бюджетна система України базується на принципах єдності, повноти, вірогідності, гласності, наочності й самостійності всіх бюджетів, які входять у бюджетну систему.

Принцип єдності бюджету означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою наданням необхідної статистичної й бюджетної інформації від одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти складається у відображенні в бюджеті всіх доходів і видатків.

Принцип вірогідності - це формування бюджету на основі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів і відображення у звіті об виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення засобами масової інформації показників бюджетів і звітів про їхнє виконання.

Принцип наочності - це відображення показників бюджетів у взаємозв'язку із економічними показниками шляхом використання коштів максимальної інформативності результатів порівнянного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

До інших принципів побудови бюджетної системи України відносяться:

збалансованості (витрати повинні відповідати обсягу надходжень у бюджет);

обґрунтованості (обсяги надходжень і витрат бюджету розраховуються відповідно до затверджених методів і правилами);

ефективності (заплановані цілі повинні досягатися при залученні мінімального обсягу кошти й досягнення максимального результату);

субсидіарності (розподіл видатків між бюджетами ґрунтується на максимальному наближенні суспільних послуг до їхніх споживачів);

цільового використання коштів (бюджетні кошти направляються тільки на цілими, певними бюджетними призначеннями);

справедливості й неупередженості (бюджетна система будується на основах справедливого й неупередженого розподілу коштів між особами, які їх одержують);

публічності й прозорості (бюджети й звіти про їхнє виконання затверджуються відповідними радами);

відповідальності (кожний учасник бюджетного процесу відповідає за свої дії або бездіяльність) [3, с. 104-105].

Зміст цих принципів визначається Бюджетним кодексом України.

Розглянемо основні поняття, пов'язані з функціонуванням бюджетної системи, які визначаються Бюджетним кодексом України.

Бюджетні ресурси - це частина фінансових ресурсів держави, сконцентрована в бюджетах всіх рівнів [4, с. 63].

Бюджетна класифікація - це єдина міжнародна система функціонального групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками (економічній сутності, функціональній діяльності, організаційного устрою й т.п.).

Основою бюджетної класифікації доходів є джерела доходів, а основою класифікації видатків - цільове використання коштів [4, с. 63].

Систему державних доходів і видатків можна представити у вигляді схем на рис. 1.3 і 1.4

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3. Структура державних доходів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.4. Структура державних видатків

Бюджет складається із загального й спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає:

· усі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

· усі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду;

· фінансування загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає:

· бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

· гранти або дарунки (у вартісному обчисленні), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

· різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

Розподіл бюджету на загальний і спеціальний фонди визначається Законом України про Державний бюджет.

Забороняється створення органами державної влади позабюджетних фондів.

Резервні фонди бюджетів - це фонди непередбачених витрат, які створюються у відповідних бюджетах для фінансування незапланованих видатків, які не мають постійного характеру й не могли бути передбачені при складанні проектів бюджетів [4, с. 63].

Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Резервний фонд Державного бюджету передбачається обов'язково; рішення про необхідність створення резервного фонду місцевого бюджету приймає раду.

Розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їхніх керівників, уповноважені на одержання бюджетних асигнувань, узяття бюджетних зобов'язань і здійснення видатків бюджетів [4, с. 64].

Економічний зміст бюджету і його ланок розкриваються в розподільних процесах, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють всі рівні державного управління.

Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях - від створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації й використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в остаточному підсумку фондів споживання й нагромадження визначається роль бюджету в управлінні економікою.

Важливою проблемою посилення ролі бюджету в розподільних процесах є досягнення оптимальних співвідношень між: різними ланками бюджетної системи. Із загальнодержавних бюджетів фінансується нині значна частка всіх витрат. Існує тенденція до збільшення частки місцевих бюджетів у фінансуванні бюджетних витрат, а це може позитивно вплинути на розвиток системи місцевого самоврядування й в остаточному підсумку на використання бюджетних коштів у цілому.

2. Механізм формування бюджетів різних рівнів

Доходи бюджетів відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку суспільства. Централізація значної частини фінансових ресурсів держави у бюджетах різних рівнів дає можливість проводити єдину фінансову політику, забезпечувати перерозподіл коштів на користь пріоритетних галузей економіки, задовольняти приблизно на однаковому рівні потреби соціальної сфери незалежно від того, на якій території функціонують установи.

Доходи бюджетів, з одного боку, є результатом розподілу вартості валового внутрішнього продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з другого - виступають об'єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості, тому що остання використовується для формування бюджетів різних рівнів.

Склад доходів бюджеті, форми мобілізації грошових ресурсів до бюджетів залежать від системи і методів господарювання, а також від завдань, що вирішуються суспільством в той чи інший період.

Сукупність усіх видів доходів бюджетів, що формуються різними методами, їх взаємопов'язане застосування становлять систему доходів бюджетів. Ця система покликана вирішувати не тільки фіскальні, а й регулюючі завдання: стимулювати зростання виробництва і підвищення його ефективності, сприяти прискоренню науково-технічного прогресу, забезпечувати соціальні гарантії населенню та розвиток соціальної сфери.

В Україні доходи бюджетів складаються з п'яти груп:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) цільові фонди;

5) офіційні трансферти. [2, c. 64]

Склад доходів бюджетів України та їхню динаміку наведено в таблиці 2.1 [5]

Таблиця 2.1. - Динаміка доходів бюджетів України

Показники	2004	2005	2006	2007	2008	2009 (січень-березень)
	млн. грн.
Доходи зведеного бюджету	91529,4	134183,2	171811,5	219936,5	297844,6	65714,4
В тому числі:
державного бюджету	68744,5	103867,0	131946,0	161587,5	231686,3	51270,7
місцевих бюджетів	22784,9	30316,2	39865,5	28349,0	66158,3	14443,7
Питома вага у зведеному бюджеті, %
державного бюджету	75,1	77,4	76,8	73,3	77,8	78,0
місцевих бюджетів	24,9	22,6	23,2	26,5	22,2	22,0

Показники динаміки доходів бюджетів України вказують на те, що доходи зведеного бюджету України протягом 5 років постійно зростають. Загальна сума доходів зведеного бюджету України за 2008 рік становила 297844,6 млн. грн., що на 77908,1 млн. грн., або на 35,4% більше за 2007 рік. У 2008 році Державний бюджет України отримав 231686,3 млн. грн., що на 65747,1 млн. грн., або на 39,6% більше за відповідний показник 2007 року.

Протягом 2004-2009 р.р. спостерігається наступна ситуація: доходи державного бюджету займають значну частину зведеного бюджету України (73,3-78%) у порівнянні з доходами місцевих бюджетів (22-26,5%).

Державні доходи формуються в результаті розподільних і перерозподільних процесів, які здійснюються за допомогою фінансів.

Об'єктом відносин у зв'язку з формуванням державних доходів є валовий внутрішній продукт. Суб'єктами є: з одного боку - держава, з іншого - підприємства, організації, установи, населення (суб'єкти економічних відносин).

Основою формування державних доходів є створений національний доход, а в його складі - чистий прибуток, тому обсяг державних доходів залежить від обсягу й темпів росту національного доходу.

Державні доходи в основному формуються за рахунок коштів, які направляються на нагромадження.

Основним фактором, що впливає на обсяги державних доходів, є пропорція, що складається у фонді споживання між індивідуальними доходами громадян і виплатами з державного бюджету як матеріальна допомога.

Ознаки групування державних доходів:

1. По джерелами утворення:

доходи, отримані від розподілу національного доходу;

доходи, які включаються до складу фонду відшкодування;

доходи від реалізації національного багатства;

2. По надходженнях від форм власності:

власні доходи держави (або прибутку від державної власності).

доходи, отримані в порядку перерозподіли від суб'єктів економічної діяльності недержавної форми власності.

3. За умовами формування:

безповоротні (власні доходи держави й доходи від інших суб'єктів розподільних відносин);

поворотні (державні позики).

4. По рівнях централізації:

доходи, використані по місцю їхнього утворення - на об'єктах економічної діяльності державної форми власності;

ті, які концентруються в державному бюджеті й інших цільових централізованих фінансових фондах держави.

5. По методах мобілізації:

податкові;

неподаткові [6, с. 109-110].

Державні доходи формуються на основі функціонування фінансових інструментів:

платежі: обов'язкові й добровільні;

податки;

відрахування;

позики.

Джерела доходів Державного бюджету України визначені Бюджетним кодексом і іншими нормативними актами. Конкретизація доходів і ставок відрахувань уточнюється в Законі про Державний бюджет на поточний рік.

На рівень доходів Державного бюджету впливають зовнішні й внутрішні фактори. Вони можуть мати економічний, соціальний, політичний, національний напрямок.

Динаміку доходів державного бюджету України можна простежити по таблицях 2.2 і 2.3.

Таблиця 2.2. - Динаміка доходів державного бюджету України

Рік	Усього, млн. грн.	У тому числі
		Загальний фонд	Спеціальний фонд
2004	68744,5	54995,6	13748,9
2005	103867,0	83093,6	20773,4
2006	131946,0	105556,8	26389,2
2007	161587,5	129270	32317,5
2008	231686,3	185349,04	46337,26
2009 (січень-березень)	51270,7	41016,6	10254,1

На основі динаміки доходів державного бюджету України можна зробити наступні висновки, що загальний фонд протягом 2004-2009 (січень-березень) рр. складає приблизно 80%, а спеціальний фонд - 20%.

Таблиця 2.3. Динаміка основних видів доходів державного бюджету України

Види доходів	2006	2007	2008	2009 (січень-березень)
1. Податкові надходження, млн. грн	94811,5	116670,8	167883,4	36604,0
2. Неподаткові надходження, млн. грн	35752,6	42111,9	52817,6	14064,3
3. Дохід від операцій з капіталом, млн. грн.	1552,2	1769,9	2125,3	87
4. Цільові фонди, млн. грн	870,3	930,5	1022,7	150,9
5. Трансферти, млн. грн	3891,2	4351,7	7702	1449,6
Усього, млн. грн:	131946,0	165942,1	231686,3	51270,7

Проаналізуємо динаміку основних видів доходів державного бюджету України: податкові надходження до Державного бюджету України за з2008 р. становили 167883,4 млн. грн., що на 51212,6 млн. грн., або на 43,9% більше від надходжень за 2007 рік.

Неподаткові надходження до державного бюджету становили 52817,6 млн. грн., що на 10705,8 млн. грн., або на 25,4% більше за відповідний показник 2007 року.

Цільові фонди у 2008 р. збільшилися на 92,2 млн. грн., а трансферти - на 3350,3 млн. грн.

До загального фонду Державного бюджету за 2008 рік надійшло 231686,3 млн. грн., або 102,8% від плану. Порівняно із 2007 роком надходження збільшились на 47,4%, або на 65744,2 млн. гривень.

Доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, що пов'язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів регіонального рівня й для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону.

Джерела доходів місцевих бюджетів формуються відповідно законодавству України, зокрема Бюджетного кодексу, інструктивних матеріалів Кабінету Міністрів України.

Доходи міських, районних, селищних, сільських бюджетів формуються відповідно до цих юридичних актів, а також рішеннями відповідних рад народних депутатів.

Склад доходів місцевих бюджетів наведено на рис 2.1. [6, с. 139]

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1. Склад доходів місцевих бюджетів

Крім власних і закріплених доходів у місцеві бюджети надходять міжбюджетні трансферти. Під міжбюджетними трансфертами розуміють кошти, які безкоштовно й безповоротно передаються з одного рівня бюджетної системи іншому. Їх можна представити у вигляді схеми на рис. 2.2.

Перелік міжбюджетних трансфертів затверджуються щорічно Законом «Про державний бюджет», а Їх розподіл між бюджетами в Україні наведені в додатках до Закону.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2. Структура міжбюджетних трансфертів

Видатки бюджетів за своєю економічною сутністю є інструментом розподілу і перерозподілу централізованого грошового фонду держави та його використання за цільовим призначенням для забезпечення суспільного добробуту. Зміст і характер бюджетних витрат полягає у забезпеченні потреб діяльності держави. Призначення бюджетних витрат полягає у задоволенні найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави.

Видатки бюджетів можуть мати кількісну і якісну характеристики. Якісна характеристика дає змогу встановити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, кількісна - їх величину. Активна роль держави в економічному житті суспільства, здійснені соціальних перетворені зумовлюють різноманітність конкретних видів бюджетних видатків. [2, c. 123]

За своїм суспільним призначенням склад і структура видатків бюджетів України характеризується даними, наведеними в таблиці 2.4

Склад видатків бюджетів України та їхню динаміку наведено в таблиці 2.4. [5]

Таблиця 2.4. Динаміка видатків бюджетів України

Показники	2004	2005	2006	2007	2008	2009 (січень-березень)
	млн. грн.
Видатки зведеного бюджету	102538,4	141989,5	175512,2	227638,3	309216,2	64887,0
В тому числі:
державного бюджету	63734,8	89914,8	103148,0	131127,0	241454,5	50850,2
місцевих бюджетів	388803,6	89914,8	72364,2	96511,2	67761,7	14036,8
Питома вага у зведеному бюджеті, %
державного бюджету	62,2	63,3	58,8	57,6	78,1	78,4
місцевих бюджетів	37,8	36,7	41,2	42,4	21,9	21,6

Показники динаміки видатків бюджетів України вказують на те, що видатки Зведеного бюджету України протягом 5 років значно зростають. Загальна сума касових видатків Зведеного бюджету України за 2008 рік становила 309216,2 млн. грн., що на 83161,9 млн. грн., або на 36,8% більше за відповідний показник минулого року.

Касові видатки Державного бюджету України за 2008 рік становили 241454,5 млн. грн., що на 67200,2 млн. грн., або на 38,6% більше за відповідний показник 2007 року.

Протягом 2004-2009 р.р. спостерігається наступна ситуація: видатки Державного бюджету займають значну частину зведеного бюджету України (62,2-78,4%) у порівнянні з видатки місцевих бюджетів (21,6-42,4%).

Видатки Державного бюджету - це витрати держави на загальнодержавному - рівні, які необхідні для виконання державою його функцій. Ці витрати виражають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів за напрямками, певними законом [7, с. 17-18].

Динаміку видатків державного бюджету України можна простежити по таблиці 2.5. [5]

Таблиця 2.5. - Динаміка видатків державного бюджету України

Рік	Усього, млн. грн.	У тому числі
		Загальний фонд	Спеціальний фонд
2004	63734,8	49075,8	144660,0
2005	89914,8	69234,4	20680,4
2006	103148,0	79424,0	23724,0
2007	131127,0	100967,8	30159,2
2008	241454,5	185920,0	55534,5
2009 (січень-березень)	50850,2	39154,7	11695,5

На основі динаміки видатків державного бюджету України можна зробити наступні висновки, що загальний фонд протягом 2004-2009 (січень-березень) рр. складає приблизно 77%, а спеціальний фонд - 23%.

Напрямками використання бюджетних видатків обумовлює цілим поруч факторів, основними з яких є:

необхідність утримання державних установ;

рівень розвитку регіонів держави;

зв'язку видатків із загального державного бюджету з видатками з місцевих бюджетів;

форми надання бюджетних коштів;

інші фактори, які можуть мати вагоме значення залежно від конкретної економічної й політичної ситуації в державі.

Видатки бюджету здійснюються через бюджетне фінансування. Під бюджетним фінансуванням розуміють певну систему надання коштів підприємствам, установам і організаціям на виконання заходів, передбачених бюджетом. Бюджетне фінансування базується на відповідних принципах. Розглянемо їх.

Принципи бюджетного фінансування:

1. Цільовий характер бюджетних асигнувань. Бюджетні асигнування повинні використовуватися винятково по призначенню. Для установ доводяться спеціальні кошториси, де вказуються конкретні напрямки використання бюджетних коштів.

2. Одержання максимального ефекту при мінімумі витрат. Це досягається при оптимальному фінансуванні завдань як економічного, так і соціального розвитку держави й зворотного припливу коштів від рішення цих завдань.

Безповоротність бюджетних асигнувань.

Безплатність бюджетних асигнувань. [6, c. 112-113]

За користування бюджетними коштами, які передбачені в затвердженому й установленому законодавством порядку, або кошторисом установа або організація не платить будь-яких відсотків.

Видатки Державного бюджету регламентуються відповідними й нормативними актами - Бюджетним кодексом, Законом про Державний бюджет на поточний рік, Бюджетною класифікацією, іншими юридичними актами органів влади.

До видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

законодавчу владу;

виконавчу владу;

Президента України.

судову владу

міжнародну діяльність;

національну оборону;

спеціалізовані школи (у тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

державні спеціальні пенсійні програми;

державні програми соціальної допомоги;

державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

державну підтримку молодіжних громадських організацій, на виконання загальнодержавних програм і заходів щодо дітей, молоді, жінок, родині;

державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян

культуру й мистецтво;

державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

фізичну культуру й спорт;

державні програми підтримки регіонального розвитку й пріоритетних галузей економіки;

програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікації й інформатики;

державні інвестиційні проекти;

державні програми щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони надлишкового природного середовища і ядерної безпеки, попередження й ліквідації надзвичайних ситуацій і слідств стихійного лиха. [8, c. 12-13]

Фінансування окремих програм економічного й соціального напрямку по місцю реалізації цих програм здійснюється через механізм накоплень трансфертів.

Бюджетним кодексом передбачені таємні видатки. Це видатки на втримання органів державної влади, функціональне призначення яких - забезпечення національної безпеки. Вони включаються в Державний бюджет України без деталізації.

Видатки, які здійснюються в районних бюджетах і бюджетах міст АРК і місць обласного підпорядкування й ураховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Вони охоплюють видатки на:

1) державне керування;

утворення;

охорона здоров'я;

соціальний захист і соціальне забезпечення;

державні, культурно-освітні й територіально-видовищні установи;

державні програми розвитку фізичної культури й спорту.

До видатків, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

місцеву пожежну охорону;

позашкільне утворення;

програми місцевого значення, які стосуються дітей, молоді, жінок, родини;

місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства й благоустрою населених пунктів;

заходу з організації рятування на водах;

обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

транспорт, дорожнє господарство;

інші програми. Для непередбачених видатків може бути сформований резервний фонд, що не може перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду відповідного місцевого бюджету.

Сукупність показників всіх бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, утворює зведений бюджет, що використовується для аналізу й прогнозування економічного й соціального розвитку держави [4, с. 58].

Деякі види видатків можуть фінансуватися не тільки з місцевих бюджетів, але й з державного - залежно від підпорядкованості організацій і установ утворення, охорони здоров'я, фізичної культури й спорту. Цю практику закріплено й у положеннях Бюджетного кодексу України. Разом з тим існуюче сьогодні розподіл об'єктів загальнодержавної й комунальної власності між: органами влади різних рівнів може не відповідати економічно доцільному розподілу повноважень. Такий стан справ відображає не тільки економічну, але й політичну нерозв'язаність проблеми розподілу повноважень між: органами державної влади й місцевого самоврядування.

3. Основні напрямки вдосконалення міжбюджетних відносин

Міжбюджетні відносини є важливим напрямком державної політики України. Особливу актуальність дані питання придбали у зв'язку із закріпленням у Конституції України права місцевого самоврядування самостійно вирішувати проблеми місцевого значення, і, отже, забезпечувати їхнє фінансування. Повнота реалізації на практиці даного права в значній мірі залежить від належного правового регулювання цих відносин у законодавстві України.

На сьогоднішній день міжбюджетні відносини регулюються, у першу чергу, Конституцією України, Бюджетним кодексом України, Законом України «Про міжбюджетних відносинах між районним бюджетом і бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст і їхніх об'єднань», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими актами законодавства України.

Конституція України встановлює основні принципи організації бюджетної системи України, у першу чергу повноваження органів державної влади й органів місцевого самоврядування в зазначеній сфері. Зокрема, Конституцією визначені повноваження за твердженням і виконанням державного й місцевого бюджетів. [9, c. 75-76]

У відповідності зі статтею 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України ставиться затвердження Державного бюджету України й внесення в нього змін; контроль над виконанням Державного бюджету України, ухвалення рішення щодо звіту про його виконання.

Відповідно до статті 92 Конституції України винятково законами України встановлюється Державний бюджет України й бюджетна система України.

У відповідності зі статтею 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують підготовку й виконання відповідних обласних і районних бюджетів, звіт про їхнє виконання.

У статті 138 Конституції України закріплено, що до ведення Автономної Республіки Крим ставиться розробка, затвердження й виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової й бюджетної політики України.

Відповідно до статті 142 Конституції України фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. При цьому територіальні громади сіл, селищ і міст можуть поєднувати на договірній основі коштів бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримування) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи й служби. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Видатки органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

У відповідності зі статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через створені ними органи місцевого самоврядування затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їхнє виконання. Обласні й районні ради затверджують районні й обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їхнього відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів і з коштів, притягнутих на договірній основі з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, і контролюють їхнє виконання. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків. Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. [10]

Дані норми Конституції знайшли свій розвиток у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зокрема, відповідно до пункту 3 статті 16 даного Закону матеріальною й фінансовою основою місцевого самоврядування є спонукуване й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові (у тому числі валютні) та інші кошти. Відповідно до пункту 6 статті 16 зазначеного Закону місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються в державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим і інші місцеві бюджети. У відповідності зі статтею 61 Закону органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у випадку їхнього створення) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети відповідно до даного Закону й законом про бюджетну систему. Районні й обласні ради затверджують районні й обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їхнього відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів і з коштів, притягнутих на договірній основі з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, контролюють їхнє виконання. Складання й виконання районних і обласних бюджетів здійснюють відповідні державні адміністрації відповідно до даного Закону й законом про бюджетну систему. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними й закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрямку використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Втручання державних органів у процес складання, затвердження й виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених даним і іншим законам. У відповідності зі статтею 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль над законним, доцільним, ощадливим, ефективним використанням коштів і належним їхнім обліком. Воно гарантує органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» також регламентує деякі питання формування місцевих бюджетів, однак з моменту прийняття Бюджетного кодексу України вони застосовуються тільки в частині, що не суперечить Бюджетному кодексу.

Звертаємо увагу, що по Бюджетному кодексі України різняться місцеві бюджети й бюджети місцевого самоврядування. Так, відповідно до статті 1 Бюджетного кодексу України бюджети місцевого самоврядування - це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст і їхніх об'єднань. [11]

Відповідно до пункту 26 статті 1 Бюджетного кодексу України до місцевих бюджетів ставляться бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 25 статті 1 Бюджетного кодексу України накопленнями трансфертами є кошти, які безоплатно й безповоротно передаються з одного бюджету в іншій.

Безпосередньо регулюванню міжбюджетних відносин присвячений розділ IV Бюджетного кодексу України. Відповідно до статті 81 Бюджетного кодексу України накоплення відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим і місцеве самоврядування по забезпеченню відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України й законами України. [12]

Метою міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, і бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

У статті 82 Бюджетного кодексу України закріплені види видатків на здійснення повноважень. Відповідно до даної статті видатки на здійснення повноважень, які виконуються за рахунок коштів державного бюджету й місцевих бюджетів, діляться на:

1. видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності й суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені даним Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим і місцеве самоврядування;

2. видатки, які визначені функціями держави й можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим і місцеве самоврядування з метою забезпечення найбільш ефективного їхнього виконання на підставі принципу субсидіарності;

3. видатки на реалізацію прав і обов'язків Автономної Республіки Крим і місцеве самоврядування, що мають місцевий характер і певні законами України.

Відповідно до статті 92 Бюджетного кодексу України територіальні громади сіл, селищ і міст можуть поєднувати на договірній основі коштів відповідних бюджетів для виконання власних повноважень. Міські (міст республіканського, Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) ради й районні ради можуть передати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень Верховній Раді Автономної Республіки Крим або обласна рада з передачею відповідних коштів у бюджет Автономної Республіки Крим або в обласний бюджет у вигляді накоплення трансферту. Сільських, селищних і міські (міст районного значення) ради можуть передавати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень районній раді або раді іншої територіальної громади з передачею коштів відповідному бюджету у вигляді накоплення трансферту. Передача видатків здійснюється по спільному рішенню відповідних рад на договірній основі.

У відповідності зі статтею 93 Бюджетного кодексу України передача прав на здійснення видатків на виконання делегованих державних повноважень у бюджети сіл, селищ, міст районного значення і їхніх об'єднань може здійснюватися по рішеннях районних або міського (міст республіканського Автономної Республіки Крим або міст обласного значення) ради з відповідними коштами у вигляді накоплення трансферту. [12]

Міські (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) ради можуть передати частина видатків на виконання делегованих державних повноважень районній раді з відповідними коштами районному бюджету у вигляді накоплення трансферту. Районні ради можуть передати частина видатків на виконання делегованих державних повноважень міській раді (міста республіканського Автономної Республіки Крим і міста обласного значення) з відповідними коштами міському бюджету у вигляді накоплення трансферту. Ця передача здійснюється на підставі спільних рішень відповідних рад і укладання договору.

У статті 94 Бюджетного кодексу України визначені фінансові нормативи бюджетної забезпеченості. Відповідно до даної статті фінансовий норматив бюджетної забезпеченості використовується для визначення розподілу накоплень трансфертів. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості визначається шляхом розподілу загального обсягу фінансових ресурсів, які направляються на реалізацію програм, на кількість населення або споживачів соціальних послуг.

Загальний обсяг фінансових ресурсів, що направляється на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.

При розрахунку фінансового нормативу бюджетної заборгованості може передбачатися обсяг нерозподілених видатків, що поєднує види видатків на ті повноваження, установлення нормативів по яких є недоцільним.

Відповідно до статті 95 Бюджетного кодексу України фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коректуються коефіцієнтами, що враховують розходження у вартості надання соціальних послуг залежно від:

1) кількості населення й споживачів соціальних послуг;

2) соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних і інших особливостей (із часу їхнього визначення) адміністративно-територіальних одиниць.

Коригувальні коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Накопленням трансфертам присвячена глава 16 Бюджетного кодексу України. Відповідно до статті 96 даної глави застосовуються такі види трансфертів:

1) дотація вирівнювання;

2) субвенція;

3) кошти, передані в Державний бюджет України й місцеві бюджети з інших місцевих бюджетів;

4) інші дотації.

У відповідності зі статтею 1 Бюджетного кодексу України під дотацією вирівнювання розуміється накоплення трансферт на вирівнювання дохідної частини бюджету, що його одержує. Субвенції - це накоплення трансферти для використання на певні цілі в порядку, установленому тим органом, що ухвалив рішення щодо наданні субвенції. [9, c. 82-83]

Безумовно, прийняття Бюджетного кодексу України стало важливим кроком до вдосконалення механізму міжбюджетних відносин. Однак на сьогоднішній день усе ще існують певні проблеми при реалізації даних норм на практиці. Зокрема, у статті 7 Бюджетного кодексу України закріплені такі важливі принципи організації бюджетної системи України як принцип самостійності й принцип субсидіарності. Принцип самостійності укладається, у тому числі, у закріпленні за відповідними бюджетами необхідної фінансової бази, а також у праві Верховної Ради АРК і відповідних рад самостійно й незалежно друг від друга розглядати й затверджувати відповідні бюджети. Принцип субсидіарності передбачає розподіл видів видатків між державним бюджетами й місцевими бюджетами на підставі максимального наближення надання суспільних послуг до їхнього безпосереднього споживача. Як відомо, на практиці дані принципи не дотримуються в повному обсязі.

На недоліки механізму міжбюджетних відносин звертається увага, зокрема, у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє й зовнішнє положення України в 2003 році». Президент у даному Посланні відзначає, що, насамперед, вимагають радикальної перебудови механізми розподілу міжбюджетних трансфертів. Диференціація регіонів по обсягах податкових надходжень із розрахунку на одна особа перевищує 11 разів. Такі невідповідності компенсуються існуючою системою трансфертів, які не стимулюють зацікавленість місцевих органів влади в збільшенні обсягів податкових надходжень. Варто впровадити нову систему надання цільових трансфертів, їхньої спрямованості на рішення конкретних соціально-економічних завдань. У своєму Посланні Президент України відзначає, що важливим фактором місцевого й регіонального розвитку повинне стати зміцнення його фінансової основи й удосконалення міжбюджетних відносин. У якості одного з основних завдань Верховної Ради України Президент виділив продовження процесу вдосконалення міжбюджетних відносин шляхом впровадження чітких і прозорих механізмів розподілу бюджетних коштів до рівня територіальних громад.

Відповідно до Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні принципи стратегії економічного й соціального розвитку України на 2002-2011 роки» метою державної регіональної політики як тридцятимільйонної стратегії економічного й соціального розвитку України є створення умов для динамічного, збалансованого розвитку територій, усунення основних регіональних диспропорцій. Державна регіональна політика в 2002-2011 р. повинна забезпечити, зокрема:

· впровадження системи стратегічного бюджетного планування й фінансового вирівнювання із застосуванням об'єктивних критеріїв, гарантованих державою соціальних стандартів, нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості; законодавчо певного переліку завдань місцевого значення;

· рішення спільних регіональних і міжрегіональних проблем розвитку шляхом об'єднання фінансових ресурсів місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування;

· удосконалення системи державного стратегічного програмування регіонального розвитку, обґрунтування стратегії розвитку окремих регіонів;

· децентралізацію влади, розмежування функцій і повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування з розширенням повноважень місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування.

У відповідності зі Стратегією економічного й соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004-2005 роки, схваленої Указом Президента України від 28 квітня 2004 року №493/2004, головною метою стратегії вдосконалення міжбюджетних відносин є акумулювання на рівні окремих адміністративно-територіальних одиниці об'єму ресурсів, достатнього для виконання власних і делегованих функцій органів місцевого самоврядування. У Стратегії звертається увага на те, що, як показала практика, Бюджетним кодексом України не забезпечене відчутне розширення фінансових повноважень місцевих органів влади й самоврядування. Не дивлячись на те, що Бюджетний кодекс закріпив за місцевими бюджетами на довгостроковій основі 17 різних джерел доходів, які не враховуються під час розрахунку міжбюджетних трансфертів, фіскальні повноваження місцевих органів влади є незначними. Недосконалої залишається система перерозподілу ресурсів. У результаті дії міжбюджетних трансфертів виникає практика «зрівнялівки». Місцеві органи влади не мають змоги самостійно вирішувати власні проблеми внаслідок залежності від дотацій або в результаті вилучення позапланових коштів. У місцевої влади немає стимулів для ефективного розвитку місцевого господарства - вигідніше залишатися «реципієнтом», ніж переходити в розряд «донорів». У зв'язку із цим у Стратегії пропонуються наступні заходи, спрямовані на вдосконалення міжбюджетних відносин:

· визначення чітких критеріїв надання державної підтримки розвитку регіонів;

· забезпечення на конкурсній основі процедур фінансування регіональних програм;

· впровадження механізму надання бюджетних трансфертів для забезпечення виконання делегованих повноважень;

· впровадження формульної системи розподілу державних централізованих капітальних вкладень (інвестиційних субсидій) за зазначеними критеріями.

Реалізація таких мір дозволить забезпечити закріплення автономії регіональної й місцевої влади з розподілом податкових і видаткових повноважень. Це конкретизує видаткові зобов'язання кожного рівня керування й буде гарантувати їхнє автономне фінансування за рахунок достатньої власної ресурсної бази.

У даний час міжбюджетні відносини в Україні регулюються переважно трансфертним методом. Для забезпечення фінансування в повному обсязі делегованих повноважень доцільно перейти до закріплення за адміністративно-територіальними одиницями довгострокових нормативів відрахувань від податку на додану вартість, акцизного збору та податку на прибуток, а трансферти надавати лише депресивним регіонам, які не мають джерел власних фінансових надходжень. [9, c. 82-83]

Висновок

У державних утвореннях будь-якого типу обов'язковим елементом є бюджетна система.

Економічне втримування бюджету і його структур розкривається в розподільних процесах, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють всі рівні державного управління.

Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях - від створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації й використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в остаточному підсумку фондів споживання й нагромадження визначається роль бюджету в управлінні економікою.

Важливою проблемою посилення ролі бюджету в розподільних процесах є досягнення оптимальних співвідношень між різними структурами бюджетної системи. Із загальнодержавних бюджетів фінансується нині значна частина всіх витрат. Існує тенденція до збільшення частини місцевих бюджетів у фінансуванні бюджетних витрат, а це може позитивно вплинути на розвиток системи місцевого самоврядування й в остаточному підсумку на використання бюджетних коштів у цілому.

В Україні на даний момент часу відсутній чіткий, законодавчо закріплений розподіл функціональних повноважень між органами державної влади й місцевого самоврядування, який би базувався на економічних критеріях. Деякі види видатків можуть фінансуватися не тільки з місцевих бюджетів, але й з державних, - залежно від підпорядкованості організацій і установ утворення, охорони здоров'я, фізичної культури й спорту. Цю практику закріплено й у положеннях Бюджетного кодексу України. Разом з тим існуюче сьогодні розподіл об'єктів загальнодержавної й комунальної власності між органами влади різних рівнів може не відповідати економічно доцільному розподілу повноважень. Такий стан справ відображає не тільки економічну, але й політичну нерозв'язаність проблеми розподілу повноважень між органами державної влади й місцевого самоврядування.

Кінцевим критерієм успіху просування по шляху реформ може бути не мінімальний рівень інфляції або дефіциту бюджету, а ті можливості, які економіка надає для зростання виробництва. Бюджет як інструмент економічної й соціальної політики залежить від економічних умов і, у свою чергу, може впливати на ці ж такі економічні умови.

Урегулювання проблеми відповідальності учасників бюджетного процесу за повне й своєчасне фінансування, цільове використання бюджетних коштів, своєчасне повернення бюджетних позичок буде сприяти підвищенню ефективності бюджетного процесу, стабілізації й оздоровленню державних фінансів.

Надзвичайно важливої є проблема виготовлення стратегії реформування бюджетної системи держави в цілому. Необхідно чітко усвідомлювати, у якому напрямку йти й чого треба досягти в результаті реформи. Не можна далі успішно будувати бюджетний процес і проводити бюджетну політику без бачення розвитку подій принаймні на 4-5 років. Необхідно в контексті бачення процесів, які відбуваються в економіці держави, увести середньострокове бюджетне планування. Таке планування може стати невід'ємною складовою бюджетного процесу, як на рівні Міністерства фінансів, так і на рівні галузевих міністерств і органів самоврядування. Тільки в такий спосіб з'явиться можливість оцінювати майбутні наслідки рішень, які нині приймаються, і уникнути значних фіскальних ризиків. Для цього треба відібрати відповідний методичний інструментарій. Зрозуміло, що успіх бюджетної реформи нерозривно пов'язаний із проведенням податкової й адміністративної реформ, здійснення ефективних структурних змін в економіці.

Законодавча база міжбюджетних відносин на сьогоднішній день у цілому сформована. Мова йде в першу чергу про Бюджетний кодекс України й прийнятих на його підставі нормативно-правових актах. У той же час існують питання, що вимагають урегулювання на законодавчому рівні. Зокрема, закріплені Бюджетним кодексом України принцип самостійності, або, як його визначають фахівці, принцип автономності, місцевих бюджетів, а також принцип субсидіарності на сьогоднішній день у повному обсязі не дотримується. Рішення даної проблеми визначається в першу чергу в розширенні дохідної бази місцевих бюджетів, розширенні фіскальних повноважень органів місцевого самоврядування, і, відповідно, впровадженні принципу субсидіарності коштів Державного бюджету України у фінансуванні видатків місцевого значення.

Список літератури

1. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. -312 с.

2. Василик О.Д. Бюджетна система України: Підручник. - К.: 2004. - 544 с.

3. Кудряшов В.П. Фінанси: Навчальний посібник./ Херсон: Олді - плюс, 2006. -352 с.

4. Фінанси (теоретичні основи): Підручник./ Під. ред. Грідчиної М.В. - К.: МАУП, 2002. - 280 с.

5. Фінанси: Навчальний посібник./ В.С. Загорський. - К.: Знання, 2006. - 247 с.

6. Іванов В.М. Бюджетна система: Конспект лекцій. - К.: МАУП, 1999. - 80 с.

7. Жемеренко Є.В. Використання коштів місцевих бюджетів/ Є.В. Жемеренко // Фін. України. - 2005. - №8. - с. 12-15

8. Гончаренко О.В. Механізм організації міжбюджетних відносин в Україні/ О.В. Гончаренко // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №4

9. Конституція України // zakon1.rada.gov.ua

10. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 29 червня 1995 р. // zakon1.rada.gov.ua

11. Мних М. Міжбюджетні відносини в умовах реформування бюджетної системи /М. Мних // Економічний часопис. - 2006. - №11/12 - с. 34-36

12. Блауг І.Г. Фінанси навчальний посібник. - Львів.: «Магнолія-2006», 2007.-314 с.

13. Артус М.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. - К.: 2005. - 220 с.

14. Старостенко Г.Г. Бюджетна система України: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. -240 с.

15. Ковальчук С.В. Фінанси: Навчальний посібник. - Львів.: «Новий світ-2000», 2007.-314 с.

...