Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теорія капіталу і прибутку

В економічній теорії і підприємницькій практиці, мабуть, немає поняття, яке б використовувалося настільки часто й одночасно настільки неоднозначно. Під капіталом розуміють усе, що приносить чи здатно приносити доход. Цей термін вживається у відношенні устаткування заводу, фабрики, накопиченої суми грошей, творів мистецтва, таланта інженера і т.д. Неважко побачити загальне у всіх приведених прикладах:

Капітал - це блага, використання яких дозволяє збільшувати виробництво майбутніх благ. У попередній лекції ми вже говорили, що капітал - це головний елемент виробництва, що виступає в різноманітних формах.

К. Маркс визначив капітал як вартість, що приносить прибавочну вартість. Якщо останню розглядати як прибуток чи відсоток, то проти такого визначення заперечувати не приходитися. Ринкове виробництво без прибутку неможливо. Тому капітал дійсно являє собою самозростаючу вартість. По-друге, К. Маркс визначає капітал як економічні відносини, причому відношення експлуатації. Перша частина цього визначення не викликає сумнівів. Капітал може приносити прибуток і «самозростати» тільки знаходячись у русі. У процесі використання ресурсів, між людьми виникають визначені відносини, але не обов'язково відносини експлуатації. Скоріше це відносини між економічними агентами в ході створення матеріальних благ і послуг.

У сучасній економічній науці капітал розглядається як абстрактна продуктивна сила, як джерело відсотка. Це означає визнання того факту, що який завгодно елемент багатства, що приносить його власнику регулярний доход протягом тривалого часу, можна розглядати як капітал (з невеликим відхиленням такого визначення дотримує Л. Вальрас, И. Фишер).

Багато американських економістів (Д. Хайман, П. Хейне, П. Самуэльсон і ін.) Визначають капітал як ресурс тривалого користування, створюваний з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг. При цьому фізично капітал розглядається як машини, будинку, спорудження, передатні пристрої, запаси сировини і людський капітал.

Якщо виключити з марксового визначення капіталу соціальну загостреність (відносини експлуатації) то неважко помітити, що всі ці визначення капіталу не суперечать, а доповнюють один одного. Одна група визначень фіксує чисто економічну сторону, інша - натуральну, у сполученні з розкриттям мети використання капітальних товарів.

Ряд економістів (Дж. Робинсон, Р. Дорнбуш) розглядають капітал як гроші, як універсальний товар ділового світу.

У науковому розумінні між грошима як грошима і грошима як капіталом існує глибоке розходження. З моменту своєї появи гроші обслуговували обмін товарів, виконували функцію засобів звертання. Товаровласник продавав свій товар заради придбання іншого чи товару послуги. Обмін відбувався по формулі Т - Г - Т. Гроші виконали роль посередника, оцінного матеріалу. І поки вони існують, доти будуть виступати в цій функції. У такому обміні у виграші виявляються обидві сторони; кожний з товаровласників рятується від зайвого (може бути не потрібного йому особисто) товару і на виручені від його продажу гроші знаходить на ринку те, що йому необхідно для особистого чи продуктивного споживання. Звичайно, і при такій формі товарного звертання в руках окремих облич можуть накопичуватися значні суми грошей. Акти купівлі і продажу можуть не збігатися в часі. Капіталом гроші стають лише тоді, коли вони пускаються в оборот заради наживи, для одержання суми, більшої в порівнянні зі спочатку вкладеної. Зовні загальна формула руху капіталу відрізняється від формули товарного звертання переміщенням складових величин. Тепер уже не гроші, а товар виявляється в положенні посередника:

Г - Т - Г1

Купив - продав - заробив Г1 і показує, що відбулося нарощування первісної суми, і, отже, ціль досягнута. Гроші використовувалися як капітал і в докапіталістичних суспільствах і використовуються в сучасному світі. Формула руху капіталу добре відома більшості молодих людей, а тепер вже і багатьом нашим підліткам. Збільшення капіталу йде за рахунок різниці в цінах на різних ринках чи у різних структурах.

З загальної формули руху капіталу можна зробити такі висновки:

1. Гроші, є первісна форма будь-якого капіталу. По Марксу - це його вінчальне плаття, у якому він з'являється на історичній арені.

2. Капітал є самозростаюча вартість. Нарощування відбувається у визначеному економічному середовищі, тобто за певних умов.

3. Джерелом додаткових грошей є сфера звертання, тобто торгівля. Останній висновок необхідно піддати сумніву. Торгівля завжди була і залишиться сполучною ланкою між виробниками благ і їхніх споживачів. Величезна важливість цієї сфери зайнятості людей полягає в тому, що тут через реалізацію готової продукції і послуг підготовляються умови для безперервності процесу виробництва і споживання. Одні продають засоби виробництва і предмети особистого чи колективного споживання, інші їх купують. Однак очевидно і те, що сфера звертання з погляду суспільства не може бути джерелом прибутку. Тут ніщо не створюється знову, а всього лише реалізуються реальні блага, створювані працею людей у процесі виробництва. Звичайно, через торгівлю завжди відбувається перерозподіл багатства між народами й окремими людьми. Одні багатіють, інші стають бідніші. Але величина реальних благ від цього не змінюється. Проте комерсанти, кидаючи гроші в оборот, дістають визначений прибуток. Відкіля ж вона береться? Де її щире джерело?

2. Економічна природа прибутку

Прибуток виступає безпосередньою метою господарської діяльності і всіх суб'єктів ринкової економіки, зайнятих підприємництвом. Незважаючи на те, що ця категорія є об'єктом економічної теорії і займає основну роль у ринковій економіці, от уже протягом ряду сторіч не змовкають суперечки про її сутність і форми. У підручниках і наукових статтях категорія «прибуток» нерозривно зв'язується з категорією доходу, капіталу, відсотка, помірності, чекання і багатьма іншими. У практичному ж плані прибуток не представляє ніякого секрету і у всіх країнах з ринковою економікою її кількісна величина визначається як різниця між загальним виторгом від реалізації товарів і послуг і сукупних витрат. У теоретичному плані ми знову змушені розглянути два підходи до оцінки економічної природи прибутку. К. Маркс у «Капіталі» визначив прибуток як перетворену форму прибавочної вартості. Остання по Марксу являє собою неоплачена прибавочна праця найманого робітника, зайнятого в сфері матеріального виробництва. Робітник своєю працею створює вартість більшу, ніж коштує його робоча сила. Ця різниця залучає капіталіста і заради її він розвиває свою бурхливу діяльність. На поверхні буржуазного суспільства присвоєння чужої праці затушовується, і прибуток виступає як породження руху всього авансованого капіталу, як результат витрат виробництва. Таким чином, у марксистському трактуванні прибуток є результат експлуатації найманої праці капіталом і відношення «капіталіст - найманий робітник» складає основне відношення капіталістичного суспільства.

З таким трактуванням прибутку погодитися неможливо з ряду причин. Якщо під експлуатацією розуміти присвоєння продукту неоплаченої праці й атрибут капіталізму, то капіталізм охоплює всю історію людської цивілізації. В останньому розділі лекції ми спробуємо простежити проблему присвоєння прибавочного продукту в історичному аспекті. Важливо бачити не тільки сам факт відчудження продукту неоплаченої праці, але і те, у чиїх інтересах використовується відчужений продукт.

Сучасна економічна думка розглядає прибуток як доход від використання усіх факторів виробництва, тобто праці, землі і капіталу. Але й у такім розумінні немає єдності і чіткості. В одних випадках прибуток розглядається як плата за послуги підприємницької діяльності, в інші - як плата за новаторство і талант у керуванні фірмою, у третіх - як плата за ризик і т.д. Усі ці визначення розпливчасті і скоріше виражають винагороду підприємцю за його уміння з'єднувати фактори виробництва й ефективно їхній використовувати. Однак доход у вигляді відсотка і ренти одержують і ті люди, що передають право розпорядження своїм капіталом у тій чи іншій формі іншим обличчям і самі в економічній діяльності не приймають участь. Мова йде про нетрудові доходи, одержуваних законним шляхом.

За кожним фактором виробництва стоять конкретні люди і групи людей. За працею - наймані робітники, за капіталом - його власники, за землею - її власники. І якщо ми визнаємо, що всяке економічне благо є результат взаємодії факторів виробництва, то зобов'язані визнати і те, що всі групи населення, що стоять за цими факторами беруть участь своєю працею в створенні благ і нової вартості. Різниця лише в тім, що одні беруть участь сьогоднішньою живою працею, а інші минулим, втіленим у матеріальних елементах виробництва. Це їх накопичена упредметнена праця. Він може бути результатом трудових зусиль цілого ряду поколінь. Всяке економічне благо є в кінцевому рахунку продукт праці всього суспільства. І ефект його зусиль приймає форму доходів (прибутку) на всіх рівнях господарської діяльності.

3. Кругообіг і оборот капіталу

Всякий індивідуальний так само як і суспільний капітал знаходиться в постійному русі. Це сфера його життя.

Грошовий капітал (Г) авансується капіталістом на придбання засобів виробництва (Зв) і робочої сили (Рс), що, з'єднуючись у процесі виробництва (П), продовжують взаємодіяти аж до випуску готової продукції (Т). Реалізуючи товар, капіталіст одержує його вартість у грошовій формі (Г) спочатку авансована сума капіталу повертається до свого власника, але вже зросла на визначальну величину.

Такий шлях руху промислового капіталу має місце в будь-якому суспільстві, незалежно від його соціально-економічної облаштованості. Капіталізм, соціалізм, країни, що розвиваються - усе це не має ніякого значення. Розходження складається в способах з'єднання робочої сили з засобами виробництва й у присвоєнні і використанні кінцевого ефекту руху капіталу - прибутку.

Кругообіг промислового капіталу, розглянутий як безупинно поновлюваний процес, утворить його оборот. Швидкість обороту капіталу виміряється числом його оборотів, чинених протягом року. Якщо капітал, приміром, обертається за чотири місяці, то в рік він зробить три обороти.

Для економіста важливе розуміння того, що швидкість обороту капіталу має величезне практичне значення. Це добре і швидко усвідомили наші сучасні комерційні банки і численні посередницькі контори. Вони не вкладають гроші у виробництво з тривалим технологічним циклом, а збільшують свої капітали на швидкоплинних, разових операціях.

Швидкість обороту капіталу залежить від безлічі факторів: від структури самого продуктивного капіталу, тривалості робочого періоду у виробництві, стану транспортних засобів і магістралей, повноти і ритмічності в роботі устаткування і машин, постановки торгівлі і т.д. У залежності від швидкості обороту і способу перенесення вартості на готовий продукт продуктивний капітал поділяється на основний і оборотний. До основного капіталу відносяться будинки, спорудження, машини, устаткування, силові установки, передатні пристрої й інші засоби праці. Це довгодіючий капітал. Він складає матеріально-технічну основу виробництва, і його повний кругообіг обчислюється роками. Вартість основного капіталу переноситься на виготовлення товару вроздріб, у міру зносу тих чи інших видів засобів праці. Після продажу товарів, включена в їхню вартість сума зносу поступово накопичується в амортизаційному фонді, за рахунок якого відбувається відшкодування основного капіталу. Норми амортизації залежать від вартості елементів основного капіталу і встановлених термінів їхньої служби. До оборотного капіталу відносяться сировина, допоміжні матеріали, паливо, електроенергія, кошти, призначені на оплату праці робітників. Ця частина продуктивного капіталу робить повний оборот протягом одного циклу, і його вартість цілком входить у вартість готового продукту і після кожного кругообігу повертається власнику в грошовій формі. Отже, чим швидше обертається оборотний капітал, тим менша при інших незмінених умовах буде потреба в ньому, чи більший річний оборот досягнуть при даній його величині, буде вище норма прибутку.

Швидкість обороту капіталу багато в чому визначається специфікою галузі і відбиває рівень організації виробництва, стан матеріально-технічного постачання і збуту продукції. У нашій літературі і господарській практиці сукупність ресурсів підприємства одержала назву фондів. Стосовно до трьох стадій руху вони підрозділяються на фонди виробництва і фонди звертання. Фонди виробництва по характеру обороту поділяються на основні й оборотні. Принципових розходжень у кругообігу фондів і капіталу з технологічної точки зору не існує.

4. Виробництво прибавочного продукту - основа економічного і соціального прогресу суспільства

Виробництво прибавочної вартості К. Маркс визначив як основний економічний закон капіталізму і сформулював його в такий спосіб:

«Рушійним мотивом і визначеною метою капіталістичного процесу виробництва є можливо більше самозростання капіталу, тобто можливо більше виробництво прибавочної вартості, отже, можливо велика експлуатація робочої сили капіталістом» (К. Маркс, Ф. Энгельс, Соч. т. 23, с. 342). Витягу прибавочної вартості, по Марксу, підлеглі в кінцевому рахунку всі економічні процеси капіталізму. Відчудження частини результатів праці працівника завжди мало місце. При рабовласництві і феодалізмі продукт праці теж поділявся на необхідний і прибавочний. Рабовласник не залишав рабам додаткового продукту (понад необхідний для підтримки його власного життя) для створення родини і відтворення життя. Кінцевий підсумок порушення природного протікання процесів виявився сумним. Найбагатші рабовласницькі цивілізації пішли в небуття, згасли.

Феодал спочатку привласнював безпосередньо працю кріпака. Але він виділив для нього ділянку землі і кілька вільних днів на тиждень. Кріпак тепер уже наповнює своєю працею три кошики: для хазяїна, для відтворення своєї робочої сили і третій кошик для родини, для своїх дітей. Відчуження продукту в докапіталістичних формаціях було засновано на особистій залежності працівника від свого пана. При капіталізмі прибавочний продукт прийняв форму прибавочної вартості, і її відчудження вже засноване на економічному примусі, тому що робітник при капіталізмі юридично вільний. Капіталізм вніс істотні зміни в майнові й особисті відносини людей. Тепер замість трьох кошиків працівник виявляється змушеним наповняти продуктами своєї праці чотири кошики: для себе і для родини (необхідний продукт); для обличчя чи групи облич, що надали йому роботу; і четвертий кошик для держави, що про нього «піклується» (прибавочний продукт). Робочий день робітника поділений на двох частин: необхідний час, на протязі якого наповняються перші два кошики, і прибавочний час, протягом якого він працює на хазяїна-капіталіста і державу, «що відбиває і захищає інтереси цього капіталіста». Істотних розбіжностей між капіталізмом і соціалізмом тут немає. Виробництво і відчуження частини результатів праці працівника завжди мало місце і служило джерелом прогресу. По марксистській теорії, і при комунізмі буде відчужуватися частина продукту, створюваного робітником. Але по цій же теорії вважається, що при соціалізмі експлуатації не існує, оскільки кошики з прибавочним продуктом йдуть підприємству, колективним власником якого він є, і державі, у якого немає іншої мети, крім турботи про процвітання і благополуччя свого трудівника. Як бачимо, у цьому твердженні є багато штучного, спірного. Пора б визнати явище, зв'язане з виробництвом прибавочного продукту як загальну закономірність. У господарській практиці і при капіталізмі, і при соціалізмі термін «прибавочна вартість» не вживається. У побуті в будь-якім суспільстві затвердилися такі поняття, як «прибуток», «відсоток», «рента». Насправді все це є зовнішній прояв базового початку - прибавочного чи продукту прибавочної вартості. Але зовні усі форми прибутку виступають як результат руху авансованого капіталу, основних факторів виробництва, а не як відчужений продукт праці робітника.

Размещено на Allbest.ru