Готівкові розрахунки та шляхи їх удосконалення на підприємстві

Оптимізація сфери готівкового обігу та підвищення ефективності здійснення готівкових операцій. Податок на додану вартість. Фінансове забезпечення та ефективність інвестицій. Банкрутство та фінансова санація підприємств для покриття поточних збитків.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 26.08.2013
Размер файла 27,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Готівкові розрахунки та шляхи їх удосконалення на підприємстві

Оптимізація сфери готівкового обігу та підвищення ефективності здійснення готівкових операцій має важливе значення для досягнення фінансової макроекономічної стабілізації національної економіки України. Робота з готівкою є одним із головних напрямків діяльності НБУ і всієї вітчизняної банківської системи в цілому. Правильна політика в галузі касових і емісійних операцій неодмінна передумова оздоровлення грошової системи.

Готівково-грошовий обіг це сукупність платежів, що здійснюються готівкою. В ринковій економіці сфера готівкового грошового обігу є обмежена. Навпаки, для кризової економіки характерним розширенням сфери використання готівки, яка обслуговує в основному тіньовий господарський оборот.

Механізми здійснення готівкових операцій регулюються певною законодавчою і нормативною базою. Основними документами, що регламентують порядок використання готівки у вітчизняній економіці, є: «Порядок введення касових операцій у народному господарстві України» (затверджено постановою Правління НБУ №21 вид 02.02.1995 р.), Інструкція №4 «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України» (затверджено постановою Правління НБУ №149 від 20.06.1995 р.).

У нинішніх кризових умовах вирішального значення набувають заходи, спрямовані на скорочення готівкового обігу і готівкових розрахунків, а також встановлення фінансових санкцій за порушення діючих правил ведення операцій з готівкою. Всі такі заходи носять антиінфляційну спрямованість.

Постійний контроль за дотриманням правил ведення касових операцій і готівкових розрахунків дозволить зменшити масштаби використання готівки підприємствами і організаціями, а отже, і обмежити роль готівкового обігу як засобу обслуговування руху тіньового капіталу, приховування доходів та ухилення від сплати податків до бюджету.

Господарські суб'єкти мають здійснювати переважну більшість платежів із банківських рахунків у безготівковій формі. При цьому підприємства і організації, що одержують готівково-грошову виручку, зобов'язані здавати гроші в установи банків.

Готівка може бути одержана з установ банків підприємствами для розрахунків з населенням: на оплату праці, для грошових виплат та заохочень, купівлі продажу цінних паперів, виплати дивідендів (процентів), інших виплат населенню, що не входять до складу коштів, спрямованих на споживання, допомогу, компенсації, гонорари, стипендії, пенсії, витрати на відрядження, закупівлю сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, тваринницької та рослинницької сировини, дикорослих плодів та ягід, лікарських рослин, макулатури, ганчір'я, склотари, брухту, на страхові відшкодування населенню у разі настання страхових випадків, ломбардам, що здійснюють виключно ломбардні операції, у розмірах згідно чинними нормативними актами.

Для здійснення готівкових розрахунків кожне підприємство повинно мати касу і вести касову книгу за встановленою формою. В касі підприємства (організації, установи) залишок готівки на кінець робочого дня не повинен перевищувати ліміту каси, встановленого банком та погодженого з підприємством. Підприємства (організації, установи) не мають права нагромаджувати в своїх касах готівку понад встановлені ліміти для здійснення майбутніх витрат, у тому числі й на оплату праці. Готівка яку господарські суб'єкти отримують в установах банків, має використовуватись тільки за прямим призначенням, тобто на ті цілі, на які вона отримана. Прийом готівки підприємством при здійснені розрахунків з населенням проводиться з використанням контрольно-касових апаратів (ККА). Використання господарськими суб'єктами грошей з готівкової виручки допускається лише на суворо встановлені для них потреби.

Готівкові розрахунки обслуговують акти купівлі продажу товарів, як правило, з участю населення, тобто здійснюються між підприємствами і населенням, між окремими громадянами. Підприємства (організації, установи) використовують у розрахунках між собою готівку лише для купівлі необхідних ним товарів на незначні суми. Головна сфера застосування готівки пов'язана з оплатою праці формуванням грошових доходів населення та їх витрачанням. З рахунків підприємств готівка видається за допомогою чеків, на звороті яких вказується цільове призначення грошей, що будуть одержані.

Касові операції, тобто касове (готівкове) обслуговування народного господарства і населення, є важливим напрямком діяльності комерційних банків і НБУ. Банки організують збір (інкасацію) готівки, що вивільняється з господарського обороту, а також видачу підприємствам (організаціям, установам) і населенню готівки відповідно до існуючих положень, правил.

НБУ охоплює касове обслуговування народного господарства і проводить його через комерційні банки. НБУ здійснює емісію грошей та регулює сферу емісійно-касових операцій у народному господарстві України. Головна мета діяльності НБУ в цій сфері підтримання стабільності і зміцнення національної грошової системи. НБУ встановлює для всіх господарських суб'єктів єдині правила щодо обігу готівки, її збереження і раціонального витрачання.

Для підприємств (організацій, установ) встановлено єдиний порядок приймання грошей у каси, їх зберігання, транспортування і видачі, єдині вимоги щодо технічного укріплення і обладнання приміщень, кас підприємств, оформлення касових документів, ведення касової книги, проведення ревізій каси і контролю за дотриманням касової дисципліни.

Установи банків повинні постійно контролювати дотримання всіма господарськими суб'єктами правил ведення касових операцій.

Сам хід ринкових реформ потребує постійного перегляду та вдосконалення нормативних документів, що регламентують обіг готівки. Нормативна база НБУ щодо регулювання використання готівки повинна охоплювати усі сфери її обігу у народному господарстві.

Перспективи скорочення готівково-грошового обігу в Україні пов'язані з макроекономічною стабілізацією вітчизняного народного господарства.

Основні завдання установ банків у роботі з готівкового обігу раціональна організація грошового обороту, як найшвидше залучення готівки до кас банків, подальше зміцнення готівкового обігу; прогнозування готівкового обігу за загальним обсягом і структурою, аналіз стану збалансованості грошових доходів і витрат стану збалансованості грошових доходів і витрат населення; обмеження готівкової емісії економічно обґрунтованими вимогами зростання обігу готівки тощо.

2. Податок на додану вартість

Податок на додану вартість (ПДВ) є загальнодержавним, непрямим податком на споживну вартість, що справляється з юридичних та фізичних осіб. ПДВ є відносно молодим податком. Він був розроблений і запроваджений вперше у Франції у 1954 р. Сплата податку на додану вартість у більшості країн визначається характером угоди, а фінансовий стан платника не береться до уваги. Поширене застосування диференційованих ставок. Зокрема, у Франції діють кілька ставок ПДВ: основна ставка - 18,6%, збільшена ставка - 22%, знижена ставка - 7% (на товари культурного вжитку). При цьому ПДВ доповнюється рядом непрямих акцизів та мит.

В Україні податок на додану вартість почав справлятися з 1992 р. і зараз стягується на основі Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. ПДВ є частиною новоствореної вартості, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.

Платниками цього податку є:

- особи, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) яких протягом будь-якого періоду з останніх двадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України або отримують від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України;

- особи, які здійснюють на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівку незалежно від обсягів продажу; особи, які на митній території України надають послуги, пов'язані з транзитом продукції згідно із законами України з питань оподаткування. Всі платники податку сплачують податок на додану вартість на однакових умовах, незалежно від того, в якій валюті провадяться розрахунки.

Законом України «Про податок на додану вартість» запроваджується спеціальна реєстрація платників податку на додану вартість у державній податковій інспекції за місцем її розміщення. Податкова інспекція видає платникам свідоцтво про реєстрацію та індивідуальний податковий номер.

Порядок реєстрації визначається зазначеним законом та Положенням про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженим наказом ДПА України 1 березня 2000 р. Реєстр платників податку на додану вартість являє собою автоматизовану систему збору, накопичення та обробки даних про осіб, які згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» та Указом Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні» від 7 серпня 1998 р. №857 зобов'язані утримувати та вносити до бюджету податок, що сплачується покупцем.

Реєстраційна заява має бути подана (надіслана) органу державної податкової служби не пізніше двадцятого календарного дня, що настає за останнім днем дванадцятимісячного періоду, за підсумками якого виникає обов'язок сплачувати ПДВ, а для інших осіб, що підпадають під обов'язок сплачувати податок, - не пізніше ніж за десять календарних днів до початку здійснення підприємницької діяльності з торгівлі за готівку. Реєстраційна заява може бути надіслана на адресу органу державної податкової служби поштою з повідомленням про вручення. Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом 10 робочих днів надати заявникові (надіслати поштою з повідомленням про вручення за рахунок заявника) свідоцтво про реєстрацію платника податку.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

- продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

- ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, у тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;

- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

Законодавство також містить перелік операцій, що не є об'єктом стягування податку на додану вартість.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, обчисленої за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

При здійсненні бартерних (товарообмінних) операцій база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни. Для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на момент виникнення податкових зобов'язань. Під час імпортування товарів на територію України при сплаті податку використовуються податкові векселі. Для робіт (послуг), які виконуються (надаються) нерезидентами на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну продажу робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на момент виникнення податкових зобов'язань.

Для готової продукції, виготовленої на території України з давальницької сировини нерезидента, у разі її продажу на митній території України базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість такої продукції з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну такої готової продукції згідно із законами України з питань оподаткування.

Для обчислення податку на додану вартість застосовується дві ставки - 20%-на і нульова ставка. Нульова ставка застосовується при обчисленні податку на додану вартість у разі продажу товарів, робіт, послуг на експорт.

Платник податку, який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового місяця, має право на отримання такого відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого розрахунку. Зазначений розрахунок подається разом із митною декларацією, яка підтверджує факт вивезення (експортування) товарів за межі митної території України, та копіями платіжних доручень, завірених банком, про перерахування платником податку коштів на користь іншого платника податків, в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), з урахуванням податків, нарахованих на ціну такого придбання.

Порядок відшкодування податку на додану вартість конкретизується у наказі ДПА України від 2 липня 1997 р. Термін, протягом якого належна платникові сума податку на додану вартість підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлюється залежно від виду операцій, які здійснюються платником у звітному періоді. Платник податку, який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового місяця, має право на отримання експортного відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого розрахунку.

Якщо платник податку не подає розрахунку експортного відшкодування у встановлені строки, то експортне відшкодування не надається, а суми такого відшкодування враховуються у розрахунку зобов'язань такого платника податку з податку майбутніх податкових періодів. Розрахунок експортного бюджетного відшкодування подається разом з декларацією за відповідний звітний період. З операцій, що оподатковуються за повною ставкою, сума належного платнику відшкодування (після погашення податкової заборгованості минулих звітних періодів) зараховується до зменшення податкових зобов'язань платника податку протягом трьох наступних звітних періодів. Залишок непогашеної суми підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України протягом місяця, що настає після подання декларації за третій звітний період після виникнення від'ємного значення податку.

Водночас для недопущення зловживань у сфері відшкодування ПДВ законодавство встановлює відповідальність за порушення податкового законодавства. Зокрема, якщо за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації з податку на додану вартість, то сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, то платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства. Якщо на момент перевірки платника податку органом Державної податкової служби суми податку на додану вартість, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються документально не підтвердженими, то платник податку несе відповідальність у вигляді санкцій, встановлених законодавством і нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документально.

3. Фінансове забезпечення та ефективність інвестицій

Офіційна методика визначення ефективності (доцільності) капітальних вкладень перш за все виокремлює загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі:

- розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються при розробці різних проектних і планових (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних інвестицій за різними формами відтворення основних фондів; оцінці ефективності витрачання власних фінансових коштів підприємства;

- при розрахунках визначають загальну економічну ефективність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що обумовили цей ефект. Витрати та результати обчислюють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень слугує приріст прибутку (госпрозрахункового доходу);

- з метою всебічного обґрунтування й аналізу економічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників - узагальнюючих і поодиноких. До узагальнюючих показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкладення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) - капіталомісткість. Окрім узагальнюючих, до системи входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; матеріаломісткість (енергомісткість), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соціального ефекту (в порівнянні з соціальними нормативами); показники, що характеризують поліпшення стану навколишнього середовища;

- при визначенні ефективності капітальних вкладень має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих не інвестиційних чинників, тобто дію заходів, здійснення яких не вимагає капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект, спричинений: більш повним використанням введених раніше виробничих потужностей, збільшенням коефіцієнта змінності роботи устаткування; запровадженням прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищенням професійної підготовки і майстерності персоналу тощо. У практиці господарювання підприємства приймаються різноманітні рішення, пов'язані з інвестуванням виробництва і соціальної інфраструктури. З огляду на це прийнято розрізняти загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність (оцінку доцільності) капітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних втрат показує загальну величину їх віддачі (результативності) на тому чи іншому підприємстві.

Її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний період часу. Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є декілька інвестиційних проектів (варіантів вирішення господарського завдання). Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) одного проекту (варіанту) капітальних витрат порівняно з іншим або іншими. Розрахунки порівняльної ефективності здійснюють з метою визначення кращого з можливих проектів (варіантів) інвестування виробництва. Абсолютна і порівняльна ефективність реальних інвестицій взаємопов'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанту) капітальних вкладень базується на зіставленні показників абсолютної їх ефективності, а аналіз останньої здійснюється шляхом порівняння нормативних, запланованих та фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.

Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за кінцеві роки попереднього і розрахункового періодів (на сільськогосподарських підприємствах - як середньорічний приріст прибутку), а капітальні вкладення враховуються сумарно за порівняльними цінами без будь-яких вирахувань.

Проект (варіант) капітальних вкладень з найменшими зведеними витратами має вважатись найкращим з економічної точки зору. При цьому треба враховувати, що порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціальних і техніко-економічних нормативів, охорони навколишнього середовища і техніки безпеки.

Викладений метод визначення порівняльної ефективності капітальних вкладень базується на припущенні, що вони (вкладення) здійснюються одноразово у повному обсязі. Насправді порівнювані проекти часто відрізняються один від іншого розподілом інвестицій за термінами їхнього здійснення або економічну ефективність капітальних вкладень визначають з урахуванням чинника часу, тобто проводять розрахунок впливу неоднозначності капітальних витрат на їх ефективність. З цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року (звичайно, це перший рік інвестування) шляхом їх множення на спеціальний коефіцієнт.

Існують певні особливості визначення ефективності капітальних вкладень на окремих стадіях і напрямах інвестиційно-відтворювального циклу.

При здійсненні проектно-кошторисних робіт ефективність капітальних вкладень має визначатися з урахуванням кінцевого їх результату - якості проектних рішень. Для досягнення належного рівня ефективності реальних інвестицій проводяться набір та економічне обґрунтування найкращих варіантів проектних рішень. За реалізованими проектами розраховують питомі капітальні витрати на проектування, порівнюють останні з нормативами або аналогами з урахуванням періоду їх окупності.

При розрахунках ефективності інвестування технічного переозброєння або реконструкції підприємства використовують додаткові показники - умовне вивільнення працюючих і економія матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів. Якщо метою технічного переозброєння (реконструкції) є поліпшення якості продукції, то економічним результатом інвестицій може слугувати збільшення прибутку виробника і ефекту у споживача.

При проведенні цієї форми відтворення основних фондів з метою організації виробництва продукції оновленої номенклатури економічні показники інвестування технічного переозброєння (реконструкції) мають бути зіставлені з аналогічними вимірниками ефективності спорудження нового підприємства.

4. Банкрутство та фінансова санація підприємств

Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних ознак уможливлює правильне визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства та підбір найефективніших санаційних заходів. Для цього передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

- спад кон'юнктури в економіці в цілому;

- зменшення купівельної спроможності населення;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність господарського та податкового законодавства;

- нестабільність фінансового та валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі;

- криза окремої галузі;

- сезонні коливання;

- посилення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємства органами влади та управління;

- політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);

- конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало.

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:

1. Низька якість менеджменту.

2. Дефіцити в організаційній структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.

4. Недоліки у виробничій сфері.

5. Прорахунки в галузі постачання.

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

7. Прорахунки в інвестиційній політиці.

8. Брак інновацій та раціоналізаторства.

9. Дефіцити у фінансуванні.

10. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, обмежуються переліченими вище.

Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:

- утрата клієнтів та покупців готової продукції;

- зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

- неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

- зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;

- збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;

- виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів;

- зростання тиску на ціни;

- суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Виділяють такі види криз:

- стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);

- криза прибутковості (перманентні збитки «з'їдають» власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);

- криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Між різними видами кризи, як уже було сказано, існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:

- фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

- фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

- кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. В чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін «санація» походить від латинського «sanare» і перекладається як оздоровлення або видужання.

Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Проте, на нашу думку, таке трактування цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів є недостатньо точно окресленим, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи, а названі заходи, по-перше, не є вичерпними і, по-друге, не розкривають принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.

Деякі із вітчизняних авторів (наприклад І.А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, які спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим не можна погодитись, оскільки невід'ємною складовою частиною процесу оздоровлення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Відомий фахівець у галузі банкрутства М.І. Тітов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує таке законодавче визначення санації: санація - це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» 1992 p., під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом санація є лише інститутом переведення боргу. З цим теж аж ніяк не можна погодитися.

Новий Закон про банкрутство, ухвалений 1999 року, розрізняє поняття «санація» та «досудова санація». Згідно із Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» санація - це система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності. Досудова санація - система заходів для відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і провадяться згідно з чинним законодавством до початку порушення справи про банкрутство.

Власне тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України. Згідно з версією НБУ режим фінансової санації - це система непримусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом визначеного періоду обсягів капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень.

У Законі України «Про страхування» є ще одне, досить оригінальне трактування терміна «санація». Згідно з ним, примусова санація страхової компанії передбачає:

- проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

- установлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

- установлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;

- прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

Використавши все раціональне, що є в кожному з цих трактувань, можна сформулювати одне універсальне визначення. На нашу думку, найближче до цього підійшли кілька зарубіжних економістів (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг). Вони вважають, що санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація - це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Список джерел

готівковий податок санація інвестиція

1. Финансы предприятий: Тексты лекций / Под ред. А.Н. Поддерегина. - К., 2005.

2. Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А.М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 2003.

3. Финансы / Под ред. А.М. Ковалевой. - М.: Финансы и статистика, 2004.

4. Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А.М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 2009.

5. Финансы предприятий / Л.М. Павлова - М.: Финансы ЮНИТИ, 2003.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Порядок організації готівкових розрахунків на українських підприємствах. Встановлення та затвердження ліміту каси. Основні завдання банків та правове регулювання відносин у сфері готівкового обігу. Контроль за дотриманням правил ведення касових операцій.

    реферат [42,9 K], добавлен 22.02.2012

  • Сутність та роль податку на додану вартість у вітчизняній системі оподаткування, принципові підходи до справляння, нормативне забезпечення обліку. Фінансово-економічна характеристика суб’єкта підприємництва, розрахунок податку на додану вартість.

    дипломная работа [681,5 K], добавлен 17.01.2014

  • Фінансова санація, її зміст та порядок проведення; фінансові джерела; методи державної підтримки. Банкрутство: ознаки, підстави та наслідки, уникнення. Порядок порушення справи в арбітражному суді; діагностика на основі моделі "Z-рахунок Альтмана".

    контрольная работа [29,3 K], добавлен 06.04.2011

  • Економічна сутність податку на додану вартість. ПДВ як основний фіскальний інструмент наповнення бюджету України. Удосконалення і шляхи реформування механізму сплати і відшкодування ПДВ. Податкове адміністрування та ефективність податкової системи.

    дипломная работа [1,8 M], добавлен 21.07.2016

  • Економічний зміст і порядок проведення, форми санації. Етапи керування санацією підприємства, порядок проведення санаційного аудиту. Банкрутство підприємств, діагностика та шляхи запобігання. Аналіз фінансової стійкості і поточної платоспроможності.

    курсовая работа [135,3 K], добавлен 14.11.2009

  • Економічна суть податку на додану вартість (ПДВ) та місце у формуванні бюджету країни. Нормативно-правове регулювання розрахунків з ПДВ. Організація обліку та документування операцій з ПДВ на підприємстві, відображення у фінансовій і податковій звітності.

    курсовая работа [138,9 K], добавлен 04.06.2013

  • Історія становлення та теоретичні засади податку на додану вартість. Обчислення податку на додану вартість при переміщенні товарів через митний кордон України. Платники та об’єкти податку на додану вартість. Дата виникнення податкового зобов’язання.

    курсовая работа [54,2 K], добавлен 27.03.2012

  • Значення податку на додану вартість в системі оподаткування банківських та фінансово-господарських операцій комерційних банків України. Аспекти формування, структури, розподілу та використання податку на додану вартість операцій комерційних банків.

    курсовая работа [981,5 K], добавлен 15.02.2014

  • Податковий облік податку на додану вартість, платники податку; об’єкти оподаткування та операції, що не є об’єктом оподаткування або звільнені від нього. Роль податку на додану вартість в державний бюджет, аналіз надходжень ПДВ до зведеного бюджету.

    курсовая работа [850,0 K], добавлен 17.02.2011

  • Податок на додану вартість - різновид непрямого оподаткування, що є обов'язковим платежем загальнодержавного значення з універсальними ставками і однаковими податковими зобов'язаннями платників перед державою. Особливості складання податкової накладної.

    курсовая работа [56,1 K], добавлен 19.02.2012

  • Сутність, призначення податку на додану вартість та його нормативне регулювання. Організація первинного обліку, особливості аналітичного та синтетичного обліку відповідних розрахунків. Відображення податку на додану вартість у фінансовій звітності.

    курсовая работа [50,4 K], добавлен 29.04.2015

  • Місце готівково-грошового обігу в грошовій системі України. Дослідження структури грошової маси. Аналіз факторів, які впливають на збільшення обсягів готівки в обігу. Необхідність та методи регулювання готівкового обігу. Форми безготівкових розрахунків.

    реферат [366,3 K], добавлен 17.05.2016

  • Економічний зміст санації балансу підприємства та призначення санаційного прибутку. Особливості діагностики кризового стану підприємства на підґрунті балансових моделей. Моделі діагностики банкрутства підприємства: модель Лиса; модель Таффлера.

    курсовая работа [43,4 K], добавлен 28.04.2009

  • Загальна характеристика сільськогосподарських підприємств та нормативно-правове забезпечення оподаткування. Обчислення і сплата фіксованих сільськогосподарських зборів та податку на додану вартість. Аналіз системи оподаткування та шляхи її вдосконалення.

    курсовая работа [58,6 K], добавлен 26.12.2010

  • Доарбітражне врегулювання господарських спорів. Необхідність, функції та головні завдання інституту банкрутства підприємств. Задоволення претензій кредиторів. Фінансова санація на ухвалу арбітражного суду. Мирова угода. Санація шляхом реструктуризації.

    реферат [243,5 K], добавлен 30.01.2015

  • Теоретико-методологічні та правові основи вексельного обігу, економічна сутність та види векселів, характеристика механізму їх обігу. Аналіз економічної ефективності операцій з використанням казначейських та податкових векселів в сфері обігу фінансів.

    дипломная работа [2,6 M], добавлен 07.07.2010

  • Загальна характеристика податку на додану вартість (ПДВ) та його роль у формуванні державного бюджету України. Переваги і недоліки ПДВ. Основні принципи побудови і аналіз механізму спрямування ПДВ до бюджету. Розрахунок ПДВ та шляхи його удосконалення.

    курсовая работа [102,0 K], добавлен 14.06.2010

  • Економічна сутність, типи та форми лізингових операцій як джерела фінансування, тенденції їх розвитку та правове забезпечення в Україні. Аналіз механізму здійснення лізингових операцій на ВАТ "Крюківський вагонобудівний завод", їх економічна ефективність.

    дипломная работа [395,5 K], добавлен 12.09.2010

  • Сутність інвестицій та інвестиційної діяльності, опис методів оцінки її ефективності. Характеристика циклів інвестиційного проекту. Проблеми фінансового забезпечення інвестицій. Напрями покращення управління інвестиційною діяльністю підприємства.

    дипломная работа [1,2 M], добавлен 18.10.2011

  • Методи оцінки ймовірністі банкрутства підприємства по даним фінансової звітності за допомогою моделей Альтмана, Спрінгейта та універсальної дискримінантної функції. Аналіз співвідношення балансової вартості власного капіталу та зобов’язань підприємства.

    контрольная работа [116,2 K], добавлен 15.07.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.