Організаційно-правове регулювання діяльності учасників фондового ринку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організаційно-правове регулювання діяльності учасників фондового ринку України

Перехід економіки України до нового якісного стану супроводжується активізацією процесів приватизації державної власності, створенням акціонерних підприємств і становленням фондового ринку. Останній представлений величезною кількістю угод купівлі-продажу цінних паперів, що укладаються між індивідуальними й інституціональними інвесторами, захист прав яких має забезпечувати діюче законодавство. Регламентація угод щодо купівлі-продажу цінних паперів сприяє упорядкуванню процесів перерозподілу власності й встановленню обмежень щодо можливих спекулятивних ігор. Водночас розвиток фондового ринку стримується внаслідок: низької конкурентноздатності українських цінних паперів у порівнянні з іноземними; відставання законодавчої бази від потреб суб'єктів господарювання; недостатнього рівня прозорості інформації про діяльність учасників фондового ринку, що викликає недовіру населення і акціонерів; відсутності мотивації до операцій на ринку цінних паперів; масового інвестування приватними інвесторами у тверду валюту, а не в корпоративні цінні папери тощо. Для забезпечення стабільного розвитку економіки й досягнення Україною конкурентоспроможності на світовому ринку виникає потреба в удосконаленні механізмів організаційно-правового регулювання діяльності учасників фондового ринку на державному рівні.

Складовими механізму державного регулювання фондового ринку є загально ринкові функції здійснення операцій з цінними паперами: комерційна, як одержання прибутку на ринку; інформаційна, як доведення до учасників ринку інформації про об'єкти торгівлі; регулююча, як створення правил торгівлі; організаційно-регламентуюча, як вирішення суперечностей органів управління і контролю. В сучасних умовах перелічені функції найбільш повно характеризують ринок цінних паперів як сукупність економічних відносин з приводу випуску і обороту цінних паперів і похідних інструментів між його учасниками з метою одержання як колективної оцінки вартості активів, так і інвестиційного доходу. Між тим, проблеми, позв'язані з обмеженим рівнем прозорості ринку цінних паперів обумовлюють додаткові ризики інвесторів і обмежують можливості залучення на інвестиційний простір України прямих (приватних) портфельних інвестицій.

В умовах зростання перспектив вступу України у світовий економічний простір вирішення проблеми державного регулювання відносин і процесів на фондовому ринку надасть можливість створити умови для узгодження цілей, інтересів та дій між професійними учасниками, які не завжди збігаються, що породжує високу ринкову невизначеність у порівнянні з країнами зі стабільною економікою і гальмує подальший розвиток фондового ринку як інструмента формування сприятливого інвестиційного клімату. За таких умов визначення особливостей діяльності учасників фондового ринку та вирішення кола питань організаційно-правового регулювання їх відносин на ринку цінних паперів набуває особливої актуальності і обумовлює необхідність розробки нового підходу щодо вивчення проблеми прозорості, деталізації багатьох питань теоретико-прикладного характеру на підставі системного аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду забезпечення прозорості, використання алгоритму стратегічного аналізу щодо вивчення питань законодавчого забезпечення прозорості.

Віддаючи належне зробленому в теоретичному осмисленні вказаних питань вітчизняними і зарубіжними вченими - Г. Атаманчуком, В. Богачьовим, Б. Буркінським, С. Дубенко, А. Ерьоміним, Я. Міркіним, О. Мозговим, Н. Нижник, Г. Одінцовою, Г. Опанасюк, О. Редькіним, Р. Брейлі, О. Вільямсоном, В. Коузою, І. Шумпетером та іншими, - розробленість деяких аспектів державного регулювання операцій на фондовому ринку в цілому та організаційно-правовової складової зокрема залишилась поза увагою науковців.

Недостатня розробленість теоретичних і практичних питань організаційного регламентування та законодавчого забезпечення прозорого й упорядкованого функціонування складових фондового ринку і визначила мету дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у межах науково-дослідної теми Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України “Пріоритетні напрямки ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: управлінський аспект” (№ держреєстрації 0101U006947), в якої дисертант брав участь як виконавець. Особистий внесок автора полягає в аналізі передумов створення привабливого інвестиційного клімату в регіоні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування методичних засад державного регулювання діяльності учасників фондового ринку України з позиції законодавчого забезпечення організаційного регламентування операцій з цінними паперами.

Для досягнення мети дослідження було вирішено такі завдання:

- дослідити сучасні теоретичні засади державного регулювання діяльності учасників фондового ринку та роль державних важелів і стимулів у системі регулювання руху акціонерного капіталу в Україні;

- визначити функції держави на фондовому ринку та складові організаційно-правового механізму державного регулювання фондового ринку;

- виявити особливості регламентації операцій на фондовому ринку України;

- запропонувати методичні основи організаційного регламентування бізнес-процесів на ринку цінних паперів;

- розробити пропозиції щодо законодавчого забезпечення прозорості інформації на фондовому ринку України.

Об'єкт дослідження - система державного регулювання фондового ринку України.

Предмет дослідження - організаційно-правове регулювання професійної діяльності учасників фондового ринку України.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що в умовах існуючої законодавчої бази система організаційного регламентування знаходиться у початковій стадії розвитку. Створення законодавчо узгодженої системи організаційного регламентування діяльності учасників фондового ринку з урахуванням відносин економічної відповідальності, рівня прозорості інформації та мотивації до операцій на ринку цінних паперів дозволить створити умови для узгодження цілей, інтересів та дій між професійними учасниками фондового ринку. Внаслідок цього має зрости як ефективність залучення до інвестиційного простору України прямих портфельних інвестицій, так і конкурентноздатність українських цінних паперів.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у процесі проведення дисертаційного дослідження використано комплекс методів: на основі системно-аналітичного здійснено теоретико-методологічне узагальнення наукових концепцій, розробок і пропозицій провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячених державному управлінню фондовим ринком; функціонально-структурний аналіз дав змогу визначити структурні ознаки системи державного регулювання та організаційного регламентування операцій з цінними паперами; метод SWOT-аналізу був використаний при аналізі зовнішніх і внутрішніх чинників законодавчого забезпечення прозорості; метод моделювання застосовувався для розробки змістовно-інформаційної моделі процесу ініціації законодавчих змін; логічне узагальнення і метод порівняльного аналізу широко застосовувалися на різних стадіях роботи (при аналізі існуючої практики регламентування корпоративних відносин, при обґрунтуванні концепції стратегічного аналізу, обґрунтуванні пропозицій тощо).

Інформаційну базу досліджень становлять законодавчі та інші нормативно-правові акти, ухвалені відповідними органами державної влади, аналітичні й статистичні матеріали, звіти, розробки вітчизняних і зарубіжних вчених у предметній галузі дослідження, особисті дослідження автора.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в розв'язанні важливої для державного управління наукової задачі - підвищення рівня державного регулювання фондового ринку за рахунок удосконалення системи організаційно-правового регулювання діяльності учасників бізнес-процесів, зокрема:

уперше:

- теоретично обґрунтовано стимули, критерії і напрямки удосконалення законодавчого забезпечення державного регулювання операцій на фондовому ринку з урахуванням цілей, інтересів і дій усіх учасників бізнес-процесів, що дозволило сформулювати конкретні пропозиції щодо забезпечення прозорості інформації на ринку цінних паперів;

- визначено складові системи державного регулювання відносин між учасниками фондового ринку України, на основі яких обґрунтовано методичні основи організаційного регламентування бізнес-процесів на ринку цінних паперів;

- уточнено і розширено існуючий понятійний апарат державного регулювання фондового ринку, зокрема представлено авторське визначення понять “бізнес-процеси”, “портфельний аналіз”, “похідні фінансові інструменти”, “позаекономічні методи забезпечення прозорості”;

- удосконалено методичні підходи до оцінювання та регламентації процедур реструктурізації компаній в системі державного регулювання руху акціонерних капіталів;

- набули подальшого розвитку концептуальні положення стратегічного аналізу ключових факторів розвитку фондового ринку, побудови системи організаційної регламентації операцій з цінними паперами для визначення їхнього рейтингу на державному й корпоративному рівнях.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що професійні учасники, інвестори і, в першу чергу, аналітики, які працюють в органах державного регулювання ринку цінних паперів, мають змогу одержати в своє розпорядження нові методичні підходи щодо аналізу операцій з цінними паперами у відповідності до існуючого законодавства. Впровадження методів моніторингу поточного законодавства надасть змогу органам державного регулювання оперативно діагностувати та реагувати на зміни ділового середовища й ініціювати проекти організаційного регламентування у відповідності з потребами розвитку ринку цінних паперів України.

Система організаційного регламентування операцій з цінними паперами використовується у поточній діяльності Одеського територіального управління державної Комісії цінних паперів і фондового ринку України. Методичні підходи до оцінювання та регламентації процедур реструктуризації компаній в системі державного регулювання руху акціонерних капіталів використано Координаційною радою з питань корпоративного управління в акціонерних товариствах Одеської обласної державної адміністрації при підготовці Регіональної програми розвитку корпоративного управління. Окремі положення дисертації використані в навчальному процесі Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при підготовці навчальних курсів магістерських програм.

Апробація результатів дослідження.

Основні положення дисертації і результати наукового дослідження доповідались автором і були схвалені на науково-комунікативних заходах:

- міжнародних форумах “Перший міжнародний фінансовий форум” (м. Одеса, 2003); “Другий міжнародний фінансовий форум” (м. Одеса, 2004); “Международный Форум Инвестиций и Инноваций” (м. Одеса, 20004)

- науково-практичних конференціях “Державна стратегія управління місцевим і регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації” (м. Одеса, 2004); “Адміністративно-територіальна реформа та проблеми реалізації потенціалу економічного зростання в Україні” (м. Одеса, 2005);

- щорічній загальноінститутській конференції за міжнародною участю “Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону” (м. Одеса, 2003).

Результати дослідження обговорювались на теоретико-методологічних семінарах Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України і на засіданнях кафедри економічної та фінансової політики.

Публікації. Основні положення дисертації викладено автором у семи публікаціях, із них чотири - у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Обсяг основного змісту дисертації - 161 сторінка, список використаних джерел містить 172 найменування, з яких 16 іноземною мовою. У роботі наведено 10 рисунків і 12 таблиць.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її значущість, показано зв'язок із темою наукових досліджень Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, сформульовано гіпотезу, мету і завдання, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів і їх практичне значення, подано інформацію про апробацію і впровадження роботи, відомості про публікації з теми дисертаційного дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі - “Теоретичні засади державного регулювання фондового ринку України” - розглянуто теоретичні засади державного регулювання діяльності учасників бізнес-процесів та роль державних органів у формуванні інфраструктури фондового ринку в Україні; проблеми узгодження цілей, інтересів і дій між учасниками ринкової інфраструктури; вимоги до формування системи організаційного регламентування процесів на фондовому ринку.

Аналіз трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні, свідчить про поступовий розвиток інфраструктури фондового ринку і підвищення ролі державних органів у регулюванні діяльності професійних учасників бізнес-процесів. В перші роки розбудови державності будь-якого істотного розвитку фондовий ринок не отримав - була відсутня необхідна нормативна база, процеси приватизації й утворення відкритих акціонерних товариств (основних емітентів на ринку цінних паперів) проходили повільно. У 1996-1999 роках значно активізувався процес формування інфраструктури фондового ринку відповідно до сучасних світових стандартів, що надало різкого поштовху в розвитку торгівлі цінними паперами через торгово-інформаційні системи. Одночасно почала формуватися система державного контролю за діяльністю учасників фондового ринку завдяки створенню у 1996 році Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України. Здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за операціями на ринку цінних паперів та їх похідних інструментів з метою запобігання порушень у цій сфері, безумовно, було важливим кроком у становленні законодавчої бази регулювання фондового ринку.

Систему правового регулювання фондового ринку автор розглядає як упорядковану сукупність прийомів та способів впливу права на відносини між фізичними та юридичними особами, які пов'язані з діяльністю корпоративних об'єднань - акціонерних товариств. Корпоративні юридичні особи, відповідно до українського законодавства, - це суб'єкти підприємницької діяльності, що мають статутний фонд, який розділений на акції та паї, а майно закріплюється за правом колективної власності. Власність у об'єднаннях, що заново створені, частково представлена в капіталі, причому її рух має особливості: вона відділена від управління й обмежена відповідальністю; власники наділені повноваженнями укладати контракти й володіти обумовленим капіталом; передане право власності забезпечує існування корпорації за межами строку життя її власників.

Ґрунтовне ознайомлення з науковими працями сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених показало, що фондовий ринок - це саморегулююча система, в якій її учасники прагнуть не тільки до вільної конкуренції, але й узгодження деяких аспектів своєї ринкової поведінки. Автор же дотримується точки зору, що регулювання фондового ринку забезпечується арбітражними функціями держави. Державний арбітраж - форма законодавчого регулювання сфери взаємодій між підприємцями різних верств і рівнів суспільства на основі правових актів. Дана форма передбачає регламентування таких елементів економіки як ціни, податки, тарифи, проценти за кредити, державні замовлення, емісія цінних паперів, майнові права та відповідальність, заходи адміністративного впливу на розвиток монополії, добросовісної конкуренції тощо.

У результаті аналізу аналітичних матеріалів та літературних джерел визначено, що до професійної діяльності на фондовому ринку відноситься торгівля цінними паперами, яка передбачає здійснення цивільно-правових угод з цінними паперами, тобто їх оплату і поставку новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність), або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність). Сюди треба також віднести депозитарну діяльність по наданню послуг щодо зберігання цінних паперів та/або обліку прав власності на цінні папери й розрахунково-клірингову діяльність щодо визначення взаємних зобов'язань та розрахунків за ними. Професійних учасників ринку цінних паперів в Україні можна об'єднати в наступні групи:

- емітенти цінних паперів: юридичні та фізичні особи - суб'єкти господарювання (акціонерні товариства та інші види підприємств, фізичні особи - підприємці), органи державної влади, органи місцевого самоврядування;

- інвестори: вітчизняні, іноземні, інституційні;

- посередники на ринку цінних паперів;

- інститути спільного інвестування: пайові та корпоративні інвестиційні фонди;

- компанії з управління активами.

Система державного регулювання діяльності учасників фондового ринку представлена Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку України (ДКЦПФРУ), Національним банком України (НБУ) і Національним депозитарієм України (НДУ). Варто відзначити, що контроль за випуском і обігом цінних паперів здійснює ДКЦПФРУ та її територіальні відділення, які в частині організаційного регламентування встановлюють вимоги щодо випуску (емісії) та обігу цінних паперів та їх похідних, інформацію про випуск і розміщення цінних паперів, у тому числі іноземних емітентів, які здійснюють випуск і розміщення цінних паперів на території України. Цей орган разом із Фондом державного майна України та Антимонопольним комітетом України регламентує порядок продажу об'єктів приватизації за конкурсом, а також забезпечує державну реєстрацію фондових бірж та позабіржових торговельно-інформаційних систем за допомогою державних представників на фондових біржах, які уповноважені здійснювати контроль за додержанням положень статуту. Координацію вертикальних й горизонтальних зв'язків між учасниками фондового ринку здійснює НДУ.

Аналіз існуючої нормативно-законодавчої бази засвідчив, що незважаючи на те, що діяльність професійних учасників фондового ринку регулюється специфічними законодавчими й нормативними актами, які мають вузьку спеціалізацію, учасники підпадають під дію й інших законів, які найчастіше мають несистемний характер. Тому їх упорядкування слід спрямувати на досягнення соціально-економічного консенсусу різних сил, а також компромісу між усіма учасниками фондового ринку. Це питання набуває особливої актуальності у зв'язку з необхідністю створення законодавчо узгодженої системи організаційного регламентування операцій на ринку цінних паперів.

Для кожної категорії учасників фондового ринку існують загальні права й відповідальність, обумовлені трудовим законодавством і господарським правом, організаційними завданнями, виробничою й технологічною дисципліною, особливими умовами діяльності підприємства. Загальна частина регламенту розробляється для всієї системи й, як правило, не повинна мати індивідуальних відхилень. На думку автора, розроблені та впроваджені за останні роки національні стандарти корпоративного управління більшою мірою, ніж закордонні, відповідають системно-цільовому підходу до формування методики організаційного регламентування бізнес-процесів в Україні. Рішення конкретних завдань вимагає виділення специфічної відповідальності й прав кожної фізичної або юридичної особи. У зв'язку із цим автором обґрунтовуються регламентовані і контрольовані параметри, які забезпечують цільову орієнтацію кожного учасника й умови його ефективної діяльності.

У процесі дослідження встановлено, що незважаючи на те, що технологія здійснення фінансово-господарських операцій вторинна стосовно цілей, розподіл відповідальності й прав між учасниками повинен повністю відповідати сформованій технології й структурі організаційного регламентування.

У другому розділі - “Організаційне регламентування в системі державного регулювання фондового ринку” - визначено особливості організаційного регламентування відносин, процедур та операцій на фондовому ринку; представлено авторське визначення понять “організаційне регламентування операцій з цінними паперами”, “бізнес-процеси”, “портфельний аналіз”, “похідні фінансові інструменти”; обґрунтовано методичні основи організаційного регламентування бізнес-процесів на ринку цінних паперів.

Дослідження показало, що на сьогодні існує достатня кількість державних програм розвитку фондового ринку, законів та підзаконних актів, що регулюють його діяльність. Однак склалася така ситуація, що багато потенційних емітентів не зацікавлені в тому, щоб випускати цінні папери з метою залучення додаткових коштів, а інвестори - вкладати кошти в ці підприємства. В більшості випадків аналітики та науковці це пояснюють відсутністю досвіду залучення коштів за допомогою фондового ринку і нерозвиненістю його інфраструктури. Автор дотримується точки зору, що така ситуація пов'язана з більш істотними причинами, зокрема:

- негативними результатами приватизації. які призвели до розпорошення акціонерного капіталу серед міноритарних акціонерів, і це не дало можливості останнім реально брати участь в корпоративному управлінні;

- тривалістю процесу перерозподілу власності в Україні: менеджери і власники ведуть боротьбу за підприємства і до її закінчення на ринок цінних паперів виходити не поспішають, а ті, хто вже одержав повний контроль над підприємством, не продають акції, прагнучи його зберегти;

- відсутністю повного розкриття інформації про діяльність компанії, включаючи і дані про фінансові потоки, що є вкрай необхідним для успішного розміщення своїх цінних паперів.

Обстеження динаміки й якості окремих операцій з цінними паперами викликало необхідність обґрунтування структури бізнес-портфеля. Оскільки головна мета портфельного аналізу полягає в установленні ринкових можливостей акцій та їх впливу на розвиток компанії в межах її ділового оточення, то в даному випадку завдання одержувача портфеля полягає в тому, щоб придбати недооцінені акції, чия ринкова ціна на момент покупки нижча від чистої, позбутися переоцінених паперів і тим самим одержати в перспективі максимальний прибуток. Ідея полягає в мінімізації витрат на обстеження ринкової кон'юнктури за наявності досить високої гарантії одержання стабільної прибутковості.

В міру розвитку фондового ринку з'являються окремі сегменти для продажу боргових зобов'язань та акцій. Зі зростанням різноманітності й кількості фінансових установ та послуг поліпшується механізм розподілу заощаджень та інвестицій. Фінансові перетворення стимулюють внески та ефективний їх розподіл у різні проекти капіталовкладень.

Автором взято за основу визначення фінансового активу як будь-якого активу, яким є: грошові кошти, контрактне право отримувати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства, контрактне право обмінювати фінансові інструменти з іншим підприємством за потенційно сприятливих умов, а також інструмент капіталу іншого підприємства. А фінансове зобов'язання - це будь-яке зобов'язання, яке є контрактним зобов'язанням передавати грошові кошти чи інший фінансовий актив іншому підприємству або обмінювати фінансові інструменти з іншим підприємством за умов, які є потенційно несприятливими. Відповідно, інструмент капіталу -- це будь-який контракт, який засвідчує залишкову частку в активах підприємства після вирахування всіх його зобов'язань.

Таким чином, похідний інструмент - це фінансовий інструмент, що характеризує цінний папір, вартість якого змінюється відповідно до зміни встановленої ставки відсотка, цін на цінні папери, споживчі товари, валютних курсів, індексу цін чи ставок, показника кредитного рейтингу чи кредитного індексу або подібних змінних.

Аналіз стану нормативного регламентування операцій з похідними фінансовими інструментами показує, що необхідно враховувати правовий статус багатьох акціонерних товариств, який визначається крім спеціалізованого, що регулює професійну діяльність на ринку цінних паперів, ще банківським, страховим, інвестиційним, валютним законодавством.

В продовження даної тематики в розділі розглянуто один із ефективних напрямків збільшення активів, удосконалення управління компанією, залучення ефективного інвестора, яким є реструктуризація. Чинне законодавство України щодо діяльності акціонерних товариств передбачає п'ять форм реструктуризації: злиття, приєднання, розподіл, виділення, перетворення. Важливою особливістю даного напряму є те, що, незалежно від тієї чи іншої форми відбувається процес зникнення юридичної особи, що діяла раніше, як суб'єкта права. При цьому підчас відбувається зміна мети і предмета діяльності, включаючи диверсифікацію виробництва, вихід на нові ринки збуту, залучення ефективного інвестора, як вітчизняного, так і закордонного та інше.

Реструктуризація завжди пов'язана з правонаступництвом, переходом майнових і інших прав і обов'язків від одного суб'єкта права до юридичної особи, що знову утворена. На даному етапі, можливо найчастіше, мають місце майнові порушення. На думку автора, більшість майнових порушень виникає не в умовах первинної приватизації або роздержавлення власності, а при операціях купівлі-продажу вже акціонованої власності на вторинному ринку цінних паперів, тобто при реструктуризації капіталів (контрольного пакету акцій). Тому необхідно посилити увагу до налагодження механізму організаційної регламентації діяльності.

У зарубіжній практиці найважливішим інструментом реструктуризації є злиття і поглинання, що займають більше 85% від усього обсягу угод світового ринку. На даний час і в Україні існують об'єктивні причини, що сприяють посиленню тенденцій до концентрації капіталу, тобто до злиття і поглинань у звичайному західному розумінні. Це зумовлено декількома факторами: формалізацією відносин власності всередині акціонерних товариств з метою залучення інвестицій; активізацією застосування процедури банкрутства, яка в Україні значно спростилася; макроекономічними факторами.

Узагальнення автором існуючої практики в Одеському територіальному управлінні ДКЦПФРУ щодо організаційного регламентування здійснення реструктуризації показує, що досить часто компанія може стати кандидатом на купівлю через те, що реальна вартість її активів набагато перевищує рівень, за яким її оцінює ринок. Рецепт успішного проведення реструктуризації - це гарне планування і швидка та чітка практична реалізація плану (під плануванням мається на увазі процес відбору кандидата на покупку). Критерієм ефективності є максимальне збільшення добробуту акціонерів, для чого необхідно визначити справедливу ринкову вартість компанії-мети. Кращою оцінкою справедливої ринкової вартості компанії, акції якої котируються на фондовому ринку, є загальна поточна ринкова вартість усіх її емітованих акцій. Але ця оцінка справедлива тільки для ліквідних фондових ринків, до яких віднести український ринок поки що не можна.

Проведене дослідження дало можливість обґрунтувати основні етапи юридичної процедури організаційного регламентування реструктуризації акціонерного товариства: укладання договору між товариствами, що беруть участь у реструктуризації; ухвалення рішення загальними зборами акціонерів кожного товариства про реструктуризацію і про затвердження передатного акту; затвердження Статуту і вибори ради директорів акціонерного товариства (що знову виникло) на спільних загальних зборах акціонерів товариства, що беруть участь у реструктуризації; державна реєстрація нової юридичної особи; державна реєстрація випуску цінних паперів, що розміщуються при реструктуризації, і звіту про підсумки випуску цінних паперів. Особливу увагу автор надає методам кількісної оцінки вартості компаній, що беруть участь у реорганізації.

У розділі обґрунтовується авторська позиція відносно визначення поняття “бізнес-процес”, як взаємодії між учасниками при здійсненні їх діяльності відповідно до установленого набору правил і цілей. Формалізація бізнес-процесів, тобто чіткий розподіл на окремі етапи, визначення механізмів внутрішньої і зовнішньої взаємодії між учасниками ринку, сприяє розширенню можливостей ідентифікації й оцінки діяльності учасників з метою вкладення активів у найбільш прибуткові й перспективні напрямки та визначення альтернатив скорочення (припинення) неефективних інвестицій. Проведений автором ретельний аналіз етапів базової версії управління бізнес-процесом надав можливість запропонувати підхід щодо оцінки рівня узгодженості цілей, інтересів і дій, який дає змогу виявляти можливості досягнення певних результатів та створює умови для якісного планування трансформації компанії й окремих її частин на основі правильного розподілу ресурсів та дій згідно виконавців і термінів.

У третьому розділі - “Напрямки вдосконалення організаційно-правового механізму державного регулювання діяльності учасників фондового ринку” - досліджено категорію “прозорість” з точки зору її позаекономічної сутності, запропоновано критерії її виміру і визначено мотиви поводження учасників фондового ринку в умовах обмеженої прозорості; обґрунтовано пропозиції щодо забезпечення прозорості відносин і процесів на фондовому ринку на підставі як економічних, так і позаекономічних - законодавчих стимулів.

Поступова інтеграція в єдину систему світового ринку фінансових послуг, органічною складовою якого є фондовий ринок, вимагає від його професійних учасників дотримання єдиних правил взаємовідносин на ринку цінних паперів. Головним координатором та регулятором, що має спонукати дотримування єдиних правил гри на фондовому ринку, має бути держава, яка найбільш зацікавлена у розвитку сприятливого інвестиційного клімату, залученні локальних та іноземних інвестицій. Одним із завдань державної політики розвитку фондового ринку є захист прав і законних інтересів інвесторів, спрямований на зниження інвестиційних ризиків і поліпшення інвестиційного клімату. У зв'язку з цим, становить особливий науковий інтерес проблема забезпечення прозорості відносин і процесів на фондовому ринку на підставі як економічних, так і позаекономічних стимулів, що дозволить створити умови зниження системних ризиків, вплив яких підсилюється специфічними проблемами українського фондового ринку. Адже дії на ньому професійних учасників не завжди збігаються з інтересами інвесторів, що породжує високу ринкову невизначеність і гальмує подальший розвиток фондового ринку як інструменту формування сприятливого інвестиційного клімату.

Аналіз наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених показав, що проблема захисту прав інвесторів є досить актуальною для всіх країн ринкової економіки і ця проблема ретельно розглянута в роботах С. Хоружого, О. Мозгового, В. Федосова, Д. Леонова, І. Балабанова, Я, Миркіна, Р. Брєйлі, Д. Кейнса та ін. На жаль, надактуальне завдання забезпечення прозорості у вітчизняній теорії і практиці досліджується досить обмежено, причому отримані результати майже не впроваджуються в практику. Реакція відповідних структур державного управління є навздогін, а її основним чинником, як правило, є не існуючі потреби інвесторів у справі захисту їх прав, а поодинокі випадки, що трапились з іноземними інвесторами.

Дослідження вже накопиченого досвіду створення ринку цінних паперів в Україні надало можливість автору зробити висновок, що найважливішим параметром досягнення необхідного рівня прозорості операцій на фондовому ринку є реальна оцінка власних ресурсів і спроможностей стосовно стану і потреб ділового середовища, а також раціональний вибір варіантів стратегії. Одним з основних інструментів стратегічного управління рухом акціонерного капіталу є матриця SWOT-аналізу, але в системі державного управління дана методологія використовується не достатньо. Між тим, з одного боку, учасники ринку володіють певною внутрішньою силою, а з іншого - зовнішнє середовище продукує загрози. Визначивши вплив навколишнього середовища (економічний, технологічний, політико-правовий, соціокультурний) можна створити нові можливості, і, одночасно, зруйнувати старі, щоб бути успішним у перспективі.

На основі аналізу внутрішніх та зовнішніх чинників законодавчого забезпечення прозорості на ринку цінних паперів запропоновано два види прозорості: прозорість підприємства і прозорість ринку. Прозорість підприємства, що діє на ринку цінних паперів, залежить від ступеня розкриття інформації, що означає процес надання даних і повідомлень про стратегічні рішення за умови їх своєчасного розповсюдження. Ринок потребує надання коректної і своєчасної фінансової звітності як основи розкриття інформації і дотримання принципів контролю за її достовірністю. Надання інформації супроводжується витратами, отже при визначенні вимог до її розкриття доцільно зіставляти корисність для суспільства з витратами підприємства. Прозорість ринку означає створення умов, коли інформація про існуючу ситуацію, ухвалені рішення і дії виявляється доступною і зрозумілою для всіх учасників ринку. Основоположним структурним елементом прозорості є операція купівлі-продажу акцій на фондовому ринку.

Прозорість необхідна для впровадження концепції підзвітності трьох основних груп учасників ринку, а саме - позичальників і кредиторів, емітентів і інвесторів, органів державної влади і міжнародних фінансових інститутів. Підзвітність - це обов'язок учасників ринку обґрунтовувати свої дії і політику, а також нести відповідальність за рішення і результати. Прозорість і підзвітність зміцнюють дисципліну, яка підвищує якість ухвалення рішень у державному секторі економіки.

Досліджуючи перспективи підвищення рівня прозорості і розробки відповідного законодавчого забезпечення, автор дійшов висновку, що слід розрізняти і розмежовувати прозорість і конфіденційність інформації. Розголошення внутрішньої інформації може надати конкурентам перевагу, і це стримує учасників ринку від її повного розкриття. В той же час прозорість фінансової звітності забезпечує достовірне уявлення щодо ділового середовища на ринку цінних паперів. З цієї точки зору для забезпечення достатньої прозорості фондового ринку на основі аналізу зарубіжного досвіду обґрунтовано процедури розкриття інформації про: прибутковість операцій з цінними паперами; емісію цінних паперів; ціни й обсяги торгівлі цінними паперами; ризики, пов'язані як з емітентами, так і з діяльністю посередників; ініціацію змін і доповнень у ряд нормативних актів, що регулюють діяльність фондового ринку. Подавати таку інформацію повинні емітенти, посередники, системи біржової і позабіржової торгівлі, Комісія з цінних паперів через офіційні і спеціальні видання.

Для профілактики і протидії порушенням на ринках цінних паперів, ефективного виконання державними органами регулятивних функцій автор пропонує створити відповідну систему нагляду, яка забезпечить дотримання рівних і справедливих умов як для інвесторів, так і для професійних учасників ринку цінних паперів. Адже нагляд за ринком цінних паперів - це сукупність організаційно-технічних заходів, спрямованих на своєчасне виявлення і припинення порушень законодавства про ринок цінних паперів, нормативних актів державних органів, а також правил і вимог організатора торгівлі. Складовими елементами системи нагляду є: техніко-інформаційно-аналітичні засоби моніторингу ринків; нормативно-правова база, що регламентує облік та процедури розслідувань виявлених порушень і прийняття санкцій щодо учасників-порушників; служби нагляду в структурі організатора торгівлі.

У роботі дисертантом підкреслено, що відновлення довіри інвесторів до фондового ринку України неможливе без створення системи законодавчих заходів, що передбачають запобігання несумлінних методів торгівлі на фондовому ринку. Завдання захисту прав і законних інтересів інвесторів не може бути сповна вирішеним без заборони на використання інсайдерської інформації при здійсненні операцій на ринках чи маніпулювання цінами або ринком. Без закріплення основних понять "інсайдерська торгівля" і "маніпулювання цінами", і порядку їхнього регулювання на законодавчому рівні, державні регулювальні органи, саморегульовані організації, а також учасники ринку не мають можливості оперативно реагувати на випадки несумлінної торгівлі. Маніпулювання цінами та наявність інсайдерської інформації є основними показниками “низької якості” стосунків на фондовому ринку, ознаками його непрозорості та підвищеного ризику для інвесторів. Вирішення даного завдання може бути забезпечене шляхом розробки і прийняття єдиного законодавчого акта, що регулює методи несумлінної торгівлі на всіх сегментах фінансового ринку України. Таким законодавчим документом, на думку автора, може стати Кодекс корпоративного управління. А відтак взаємна відповідальність (економічна та позаекономічна) є ключовим моментом у вирішенні поставленої задачі.

Незважаючи на те, що діяльність учасників фондового ринку регулюється спеціалізованими законодавчими й нормативними актами, проблема адекватності нормативних актів складному ринку цінних паперів, що має специфічний зміст і структуру, залишається надзвичайно актуальною. Серйозною проблемою є створення системи контролінгу та моніторингу інсайдерської торгівлі. Вона є глобальною і властива фінансовим ринкам усіх країн, тож успішно успадкована Україною. Інсайдерькі угоди, як і угоди, що мають ознаки маніпулювання цінами на ринку, переслідують одну-єдину мету: отримання матеріальної і/або іншої вигоди з використанням незаконних способів, тому і відносяться до загальних способів нечесної торгівлі. Однак, українське законодавство і нормативно-правові акти практично не містять норм і положень, що регулюють інсайдерську торгівлю.

Європейське співтовариство для вирішення цих питань планує створення єдиного регулюючого органа, який буде займатися усуненням нечесних ринкових практик. Тобто, проглядається тенденція до єдиного законодавчого механізму регулювання несумлінної ринкової практики. Але, відмінність у системах господарювання вимагає перегляду національної системи обліку та звітності суб'єктів господарської діяльності.

У розділі досліджено тенденції розвитку фондового ринку Одеської області, що надало змогу визначити позаекономічні критерії прозорості і проаналізувати їх динаміку. Як показав аналіз практики діяльності на фондовому ринку дрібні або міноритарні інвестори в Україні не є головними дійовими особами, хоча стратегія формування фондового ринку передбачає збільшення частки дрібних акціонерів - фізичних осіб - у капіталі підприємства. За оцінками західних фахівців, для забезпечення достатньої прозорості необхідно довести рівень міноритарних інвесторів до 20-25% від їх загальної кількості. Автор вважає, що низька частка дрібних інвесторів в Україні є наслідком не лише низької заробітної плати. Скорочення частки міноритарних акціонерів є специфічним критерієм підвищення рівня непрозорості та незахищеності їх прав та інтересів.

Таким чином, найважливішим завданням, що сьогодні стоїть перед державою, є встановлення розумного співвідношення між державним і ринковим саморегулюванням фондового ринку. Відсутність ефективної фінансової індустрії внаслідок недосконалості законодавчого забезпечення прозорості відносин на ринку цінних паперів може залишити Україну поза світовими фінансовими потоками.

Висновки

Проведене в межах дисертаційної роботи дослідження підтвердило покладену в його основу гіпотезу, що створення законодавчо узгодженої системи організаційного регламентування діяльності учасників фондового ринку з урахуванням відносин економічної відповідальності, рівня прозорості інформації та мотивації до операцій на ринку цінних паперів сприятиме ефективності залучення на інвестиційний простір України прямих портфельних інвестицій і конкурентноздатності українських цінних паперів.

Узагальнення результатів дослідження дозволяє сформулювати низку висновків, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Регулювання фондового ринку забезпечується арбітражними функціями держави, які відображають сучасні засади державного регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів у формі законодавчого забезпечення організаційного регламентування сфери взаємодій між підприємцями різних верств і рівнів суспільства. Функціями державного регулювання фондового ринку в Україні є реєстрація фізичних або юридичних осіб і виконання угод, пов'язаних з правом на придбання чи продаж, визначених договором (контрактом), цінних паперів та інших фінансових і/або товарних ресурсів. Важелі та стимули, за допомогою яких здійснюється вплив державних органів, розповсюджуються на професійну діяльність учасників по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою організаційного, інформаційного, технічного, консультаційного та іншого обслуговування випуску та обігу цінних паперів.

2. Організаційно-правовий механізм державного регулювання фондового ринку визначається як сукупність взаємопов'язаних засобів, прийомів, методів забезпечення рівних можливостей доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів, гарантування прав власності на цінні папери, захист прав учасників фондового ринку та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів. Для вирішення цих завдань організаційно-правовий механізм державного регулювання ринку цінних паперів повинен охоплювати прийняття законодавчих актів з питань діяльності учасників фондового ринку, визначення їх прав та обов'язків, видачу спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення діяльності та забезпечення контролю.

3. Цільову орієнтацію кожного учасника й умови його ефективної діяльності можуть забезпечити чотири регламентованих і контрольованих параметри: сфера відповідальності, завдання, критерії ефективності діяльності, досягнення цілей, права. При цьому основними принципами розробки положень (регламентів) є:

- конкретність кожного регламентованого параметра, можливість його однозначного розуміння виконавцем і наявністю відповідного контролю;

- персональний розподіл всіх завдань, виключення дублювання відповідальності за їх виконання;

- достатність та реальність наданих прав для вирішення поставлених завдань.

4. На ринку цінних паперів України існує значний потенціал подальшого розвитку, в основі якого такі фактори, як: велике число створених у процесі приватизації акціонерних товариств; значна частка перспективних підприємств, акції яких поки явно недооцінені; інтерес багатьох підприємств до додаткових емісій цінних паперів; бажання багатьох регіональних і муніципальних органів влади здійснити випуски своїх позик (облігацій) тощо. Підвищення результативності та ефективності державного регулювання фондового ринку можливе за умови удосконалення організаційного регламентування:

- процесів реструктуризації компаній;

- управління бізнес-процесами;

- операцій з похідними фінансовими інструментами.

5. Удосконалення організаційного регламентування процесів реструктуризації компаній вимагає впровадження таких етапів процедури, як: укладання угод між товариствами, що беруть участь у реструктуризації; ухвалення рішення загальними зборами акціонерів кожного товариства щодо реструктуризації і затвердження передатного акту; затвердження Статуту і вибори ради директорів; державного реєстрування нової юридичної особи та випуску цінних паперів, звітування про підсумки їх випуску.

6. Методичною основою організаційного регламентування бізнес-процесу є портфельний аналіз цінних паперів та підходи до управління похідними фінансовими інструментами. Загальне визначення поняття “похідний фінансовий інструмент” доцільно розглядати у взаємозв'язку з терміном “дериватив”, який включає деяку сукупність кількісних параметрів, основу яких складають коефіцієнти, що характеризують вплив на зміни активу або групи активів компанії, інвестора чи кредитора, і реагують на зниження рівня ризику неповернення боргу. Ринок деривативів слід вважати невід'ємною складовою частиною ринку позикових капіталів.

7. Зміни, що відбуваються в структурі світової економіки, спонукали до формулювання і теоретичного обґрунтування нових підходів до управління похідними фінансовими інструментами, зокрема: опціонний підхід при оцінці компанії; порівняльний підхід при оцінці вартості власного капіталу; правило відкликання облігацій. Дане правило - відзивати облігації тоді, коли їхня вартість досягає ціни відкликання - повинне ввійти в арсенал інструментів організаційного регламентування операцій з цінним паперами.

8. В результаті дослідження тенденцій розвитку фондового ринку Одеської області було визначено позаекономічні критерії прозорості: правопорушення на ринку цінних паперів; накладені санкції; штрафи, що сплачені в добровільному порядку; стягнення до державного бюджету за судовими рішеннями. Аналіз динаміки позаекономічних критеріїв прозорості показує, що необхідно особливу увагу надавати розвитку правової інфраструктури ринку, насамперед: подальшому вдосконаленню законодавчої бази щодо встановлення надійних гарантій для власників; підвищенню ефективності судового захисту прав і інтересів інвесторів у випадку виникнення конфлікту; регламентації визначень “маніпулювання цінами” та “інсайдерська інформація”. Це, в свою чергу, сприятиме розробці законодавчих положень та системи відповідальності за маніпулювання та інсайд; вдосконаленню механізмів корпоративного управління та контролю; підтримці на законодавчому рівні міноритарних акціонерів і поширення їх кількості.

9. Дослідження стимулів, критерії і мотивів поводження учасників фондового ринку в умовах обмеженої прозорості та особистий досвід автора, як професійного учасника ринку цінних паперів, надали змогу сформулювати конкретні пропозиції щодо підвищення рівня державного регулювання фондового ринку:

- запровадити національні принципи корпоративного управління, розробка яких була започаткована в Україні ще в 2002 році;

- законодавчо закріпити поняття "інсайдерська торгівля", "маніпулювання цінами" і порядок їхнього регулювання;

- внести зміни і доповнення у ряд нормативних актів, що регулюють діяльність фондового ринку, зокрема: переглянути рішення ДКЦПФВ про облік власності нерезидентів на цінні папери українських емітентів, що порушує права іноземних інвесторів; скасувати рішення ДКЦПФР про внесення змін у Положення про порядок проведення регістрів іменних цінних паперів, що заважає ефективному функціонуванню паперового ринку тощо;

- враховуючи динамічність сучасних інвестиційних процесів, з метою забезпечення ефективної і прозорої взаємодії учасників фондового ринку, розробити і впровадити Інтернет-біржу інвестиційних проектів.

Література

1. Мозговий О., Головко А., Науменко О., Ровинський Ю. Цінні папери: історія та сучасність. Історико-економічний нарис: Монографія. - Одеса: Вид-во КП ОМД, 2003. - 192 с. (Автору належить пп. 1.1., 2.1., 2.2., 2.3.3., що за обсягом становить 39 с.)

2. Ровинський Ю. Розвиток прозорості фондового ринку як передумова створення привабливого інвестиційного клімату // Зб.наук.пр. НАДУ / За заг.ред. В.І. Лугового, В.М, Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Вип.1. - С. 302-311

3. Ровинський Ю. Деякі питання позаекономічного стимулювання розвитку прозорості на фондовому ринку // Актуальні проблеми державного управління: Зб.наук.пр. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. - №1 (17). - С. 304-316

4. Ровинський Ю. Використання алгоритму стратегічного аналізу при дослідженні законодавчого забезпечення прозорості на ринку цінних паперів України // Актуальні проблеми державного управління: Зб.наук.пр. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. - №2 (18). - С. 298-3075. Ахламов А.Г., Ровинський Ю.А. Засади системного аналізу фінансово-господарських ситуацій // Фінансово-банківські механізми державного управління економікою України: Зб.наук.пр. ДонДУУ. - Серія “Державне управління”. - т.VI. - вип.48 . - Донецьк: Вид-во “Норд-Прес”, 2005. - с.66-73.

6. Ровинський Ю.О. Деякі аспекти забезпечення прозорості в умовах реорганізації компаній // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб.наук.пр. - Одеса: Одес.держ.екон.ун-т, 2003. - Вип.14. - С. 264-268

Размещено на Allbest.ru