Державний кредит у забезпеченні інвестиційно-інноваційного розвитку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Державний кредит у забезпеченні інвестиційно-інноваційного розвитку України

08.04.01 - фінанси, грошовий обіг і кредит

Київ - 2006

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На сьогодні економіка України потребує здійснення ефективних економічних реформ та стабільного економічного зростання. Вирішення завдань економічної політики неможливе без значних капіталовкладень, мобілізація яких на сучасному етапі потребує внутрішніх та зовнішніх запозичень. Тому сучасна фінансова політика держави об'єктивно визначає необхідність використання державних запозичень.

Фінансова політика держави покликана оптимізувати і, відповідно, забезпечувати ефективне використання власних і залучених фінансових ресурсів. Складнощі на шляху фінансової стабілізації та економічного зростання України значною мірою зумовлені дефіцитом фінансових ресурсів. Одним із інструментів розв'язання фінансових проблем та пожвавлення економічної кон'юнктури в країні є державний кредит, який необхідно розглядати як невід'ємну складову сучасного фінансового механізму та фінансової системи держави. Ця форма кредитування безпосередньо обслуговує економічні інтереси держави, опосередковує зв'язки між державним бюджетом і всіма сферами економіки.

Доцільність застосування державних запозичень для фінансування додаткових державних витрат визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів у порівнянні з монетарними прийомами балансування доходів і витрат уряду. Вміле використання державного кредиту у бюджетній політиці дозволяє стримувати інфляційні процеси, найбільш ефективно використовувати грошові заощадження населення і підприємців. Проте необхідно зазначити, що держава виступає не лише як окремий суб'єкт ринку, це особливий інститут, який своєю економічною діяльністю здійснює безпосередній вплив на інших суб'єктів ринку. З цих позицій в сучасних умовах зростає роль державного кредиту у забезпеченні інвестиційно-інноваційного розвитку економіки та фінансової системи загалом.

Важливе значення місця та ролі державного кредиту у фінансовій системі держави зумовило постійну увагу дослідників до різних аспектів його функціонування. Серед західних вчених особливої уваги заслуговують праці

Р. Барро, Дж. Бьюкенена, Дж. Ітона, Дж. Кейнса, П. Кругмана, А. Лернера,

К. Маркса, Г. Моультона, М. Обстфельда, Д. Рікардо, Дж. Сакса, Е. Селігмана, А. Сміта та ін. Теоретичним засадам функціонування та практиці використання державного кредиту присвятили свої наукові праці видатні українські вчені - економісти В. Андрущенко, В. Базилевич, О. Барановський, М. Бунге, З. Варналій, О. Василик, Т. Вахненко, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Глущенко, В. Козюк, В. Корнєєв, М. Крупка, Г. Кучер, І. Луніна, І. Лютий, Л. Новосад, С. Онишко, М. Туган-Барановський, Д. Черваньов, І. Чугунов, С. Юрій. Серед російських учених та практиків, які досліджували проблеми державного кредиту, необхідно відзначити А. Анісімова, Б. Болдирєва, А. Вавілова, С. Вітте, Ю. Данілова, Є. Ковалишина, А. Саркісянца, І. Трахтенберга, Л. Федякіну та інших.

Віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних та зарубіжних вчених з даної проблематики, слід зауважити, що існує потреба в її подальшому дослідженні, оскільки розвиток державного кредиту відбувається в умовах трансформаційної економіки України, коли має місце пошук нових шляхів побудови ефективної системи управління державним боргом та існує об'єктивна необхідність перетворення державних запозичень на дієвий інструмент стабілізації соціально-економічного розвитку. Відповідно, це визначає необхідність всебічного дослідження проблем використання державного кредиту для соціально-економічного розвитку України. Зазначене обумовило актуальність обраної теми дисертаційної роботи, її мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою науково-дослідної теми кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Теорія і практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень» (номер державної реєстрації 0101U006977), підрозділ «Розвиток фінансової системи України як фактор економічного зростання» (шифр 01 БФ 040-01), в межах якої автором обґрунтовано сутність та роль державного кредиту у фінансовій системі держави, а також визначено напрями вдосконалення механізму управління державними запозиченнями України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування теоретичних засад державного кредиту, визначення особливостей його використання для забезпечення інвестиційно-інноваційного розвитку України.

Відповідно до поставленої мети у роботі було визначено такі завдання:

розкрити економічну природу та сутність державного кредиту;

визначити місце державного кредиту у фінансовій системі та його роль у забезпеченні інвестиційно-інноваційного розвитку України;

виявити тенденції розвитку та використання державного кредиту у країнах з розвиненою ринковою економікою;

виокремити особливості механізму реалізації державного кредиту у політиці соціально-економічного зростання України;

обґрунтувати необхідність удосконалення інституційно-правового забезпечення функціонування державного кредиту в Україні;

дослідити специфіку формування та управління державним внутрішнім боргом України;

проаналізувати механізм управління й обслуговування зовнішнього державного боргу у фінансовій системі України;

розробити економіко-математичну модель прогнозування оптимальної структури державного боргу з урахуванням факторів економічного зростання та показників фінансової безпеки;

визначити вплив державних запозичень на фінансову безпеку України;

обґрунтувати пропозиції щодо підвищення ефективності використання державного кредиту в Україні.

Об'єктом дослідження є сукупність економічних відносин, що виникають між державою та суб'єктами - власниками грошових ресурсів з приводу кредитування держави.

Предметом дослідження є теоретичні і методичні засади та практика використання державного кредиту у забезпеченні інвестиційно-інноваційного розвитку України.

Методи дослідження. Методологія та методика дослідження базується на системному підході до загальнотеоретичного, історико-еволюційного осмислення особливостей становлення і розвитку державного кредиту, його використання, зокрема у зарубіжних країнах. При вивченні структури і динаміки внутрішнього і зовнішнього державного боргу України використовувалися діалектичний та логічний методи, методи аналізу і синтезу, конкретного і абстрактного, порівняльних характеристик. Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи є вивчення і творче переосмислення основних досягнень світової наукової думки з проблем державних запозичень. Також для досягнення поставленої мети використовувалися інструменти економіко-математичного моделювання та графічного представлення результатів дослідження.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти, що визначають умови розвитку державного кредиту в Україні, офіційні статистичні матеріали Державного комітету статистики України, аналітичні дані Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України, Міністерства освіти і науки України, Національного банку України. У роботі широко використовувалися інформаційні джерела міжнародних фінансових організацій, фінансових урядових інституцій зарубіжних країн, наукові праці вітчизняних і зарубіжних економістів, присвячені проблемам функціонування державного кредиту.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі отримано нові наукові результати, які в сукупності вирішують важливе наукове завдання - обґрунтування використання державного кредиту як інструмента впливу на соціально-економічний розвиток України. Найбільш суттєвими теоретичними та практичними результатами, які характеризують новизну дослідження й особистий внесок автора, є наступні:

вперше:

розкрито теоретичні засади використання державного кредиту як інституту фінансової системи України, який дозволяє ефективно реалізувати цілі фінансової політики держави через її бюджетний механізм, забезпечувати цільове використання запозичених коштів на інноваційно-орієнтовану структурну перебудову національної економіки, а також надасть можливість державі як безпосередньому суб'єкту господарювання отримати економічний ефект у вигляді доходу, що створює умови для її перетворення із постійного позичальника в активного учасника національного та міжнародного ринків фінансового капіталу;

дістали подальшого розвитку:

теоретичне обґрунтування використання державного кредиту як джерела фінансування дефіциту державного бюджету і його використання як інструменту у механізмі реалізації бюджетної стратегії з метою регулювання пріоритетів та темпів економічного зростання, враховуючи кон'юнктуру національного та світового ринків і включення України в світові інтеграційні процеси;

класифікація форм та видів державного кредиту, що ґрунтується на врахуванні зарубіжного досвіду і вітчизняних реалій його розвитку та розмежуванні за наступними критеріями: організаційно-правовою формою кредитора, валютою погашення, видами процентних ставок, умовністю кредиту, строками погашення, формою та інструментами надання кредиту, цільовою спрямованістю державного кредиту; використання такої класифікації дозволяє підвищити ефективність використання залучених фінансових ресурсів;

класифікація проектів, що реалізуються через механізм державного кредиту; їх поділено на комерційні, економічні та соціальні, що уможливлює складення реєстру інвестиційних проектів за їх пріоритетністю та дозволить вдосконалити процеси організації їх фінансування;

обґрунтування доцільності переходу до агентської моделі управління державним боргом, що передбачає створення спеціального інституту-Агентства з управління державними запозиченнями, прийняття відповідних законодавчих актів, що дозволить Україні та іншим суб'єктам господарювання бути повноправними учасниками кредитних відносин, зокрема визначити цільовий характер державного кредиту та його інноваційне спрямування, а також отримати відповідний ефект від реалізації програм соціально-економічного розвитку;

удосконалено:

- аналітично-регресійну модель управління державним боргом України, що дає змогу оптимізувати максимальний обсяг внутрішньої та зовнішньої складових державного боргу, а також обсяги та терміни обслуговування державного боргу, які можливо реалізувати у довгостроковому періоді із одночасним дотриманням показників боргової безпеки країни.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці науково обґрунтованих положень та висновків, спрямованих на вдосконалення механізму використання державного кредиту для інвестиційно-інноваційного розвитку економіки України.

Окремі положення та практичні рекомендації щодо комплексного аналізу стану інвестиційно-інноваційної сфери та доцільності її фінансування за допомогою державних запозичень, що містяться в дисертаційній роботі, знайшли практичне впровадження у роботі Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України при підготовці програми соціально-економічного розвитку України на 2006 рік (довідка №06-10/10-1224 від 08.12.2005 р.).

Рекомендації автора щодо можливості фінансування інноваційного розвитку освітньо-наукової сфери за рахунок державного кредиту та оцінки ефективності державного фінансування були використані Науково-методичним центром вищої освіти Міністерства освіти і науки України при розробці концепції розвитку освіти і науки на 2006-2010 рр. (довідка №14/182-2843 від 13.12.2005 р.).

Одержані теоретичні результати роботи використовуються в навчальному процесі Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні нормативних дисциплін: «Теорія фінансів», «Теорія кредиту», «Державні фінанси» та «Актуальні проблеми теорії та практики фінансів» при підготовці бакалаврів і магістрів відповідного фахового спрямування (довідка №511/84 від 03.04.2006 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що всі наукові результати виконаної дисертації отримані автором самостійно. Всі публікації, за винятком однієї статті, написані одноосібно. Особистий внесок у працю, опубліковану у співавторстві, наведено окремо у списку публікацій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідались та обговорювалися на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях, а саме: X, XI, XII Міжнародних науково-практичних конференціях студентів, аспірантів та молодих вчених по фундаментальним наукам «Ломоносов» (м. Москва, МДУ імені М.В. Ломоносова, квітень 2002 р., 2003 р., 2004 р.), Міжнародних науково-практичних конференціях студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (м. Київ, 2003 р., 2004 р., 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання» (м. Луцьк, червень 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Фінансово-економічні та інституційні чинники розвитку регіону» (м. Чернівці, березень 2005 р.), Міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції «Інтеграція країн з перехідною економікою у світовий економічний простір: стан і перспективи» (м. Львів, травень 2005 р.), Міжнародній науково - практичній конференції «Тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України» (м. Київ, вересень 2005 р.), III Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Економічний і соціальний розвиток України у XXI ст.: національна ідентичність та тенденції глобалізації» (м. Тернопіль, лютий 2006 р.), III Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів та молодих вчених «Суперечності та перспективи розвитку фінансової системи України» (м. Київ, листопад 2006 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 18 наукових праць загальним обсягом 4,73 друк. арк., з них 8 статей у наукових фахових виданнях (3,53 друк. арк.).

Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації складає 208 сторінок. Список використаних джерел містить 192 найменування і наведений на 15 сторінках. Дисертація налічує 20 таблиць та 14 рисунків, а також 9 додатків, розміщених на 17 сторінках.

Основний зміст роботи

державний кредит інноваційний борг

У вступі розкривається актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету, завдання, предмет і об'єкт дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретичні засади розвитку державного кредиту» розглядається комплекс питань, пов'язаних із закономірностями використання державного кредиту в контексті задач інвестиційно-інноваційного забезпечення соціально-економічного розвитку держави.

У результаті здійсненого дослідження розвитку державного кредиту з'ясовано, що його необхідність для фінансування потреб держави випливає із існування суперечностей між величиною цих потреб і можливістю держави задовольнити їх за рахунок державного бюджету.

Проведений ретроспективний аналіз історичного розвитку кредитних відносин держави дав змогу виокремити етапи еволюції державного кредиту, яка призвела до появи різноманітних видів та форм кредитування. Обґрунтовано, що державний кредит, як і державний борг є об'єктивно обумовленими економіко-соціальними явищами.

Зазначено, що ставлення до державного кредиту залишається однією з найбільш суперечливих тем у фінансовій науці. Його прихильники (М. Бунге, А. Вагнер, Г. Моультон, М. Туган - Барановський, Л. Штейн) наголошують на інвестиційній спрямованості державного кредиту, а противники (А. Сміт, Д.Рікардо, Е. Селігман, М. Обстфельд) вважають державний кредит головною причиною багатьох негараздів в економіці та наголошують на неможливості одноразового й радикального вирішення проблеми державної заборгованості.

Розкриття економічної природи державного кредиту здійснювалося у контексті визначення його функцій. У дослідженні акцентовано увагу на тому, що державний кредит в умовах ринкової економіки виконує три основні функції: розподільчу (фіскальну), регулюючу та контролюючу. З метою комплексного розгляду такої важливої економічної категорії як державний кредит було розглянуто різні підходи до його класифікації. Запропоновано власну класифікацію форм та видів державного кредиту, яка враховує як теоретичний, так і практичний аспект розвитку та використання державного кредиту в Україні. Критеріями запропонованої класифікації визначено: організаційно-правову форму кредитора, валюту погашення, види процентних ставок, умовність кредиту, строки погашення, форму та інструменти надання кредиту, цільову спрямованість державного кредиту.

Встановлено, що стратегічним завданням політики державних запозичень в Україні має стати залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм соціально-економічного розвитку країни із одночасним забезпеченням стабільного співвідношення державного боргу до ВВП. Усі цільові проекти, що реалізуються через механізм державного кредиту, запропоновано розділити на три групи: комерційні, економічні та соціальні. Такий поділ дає можливість скласти перелік проектів загальнодержавного значення за їх пріоритетністю і вдосконалити механізм фінансування інвестиційно-інноваційного розвитку України.

Однією з основних проблем, яка виникає при складанні реєстру пріоритетних бюджетних проектів визначено проблему пошуку «компромісу» між різними категоріями інвестиційних проектів. В умовах обмежених бюджетних ресурсів досить важко зробити вибір між інвестиційними проектами, які генерують достатній обсяг грошових доходів, зменшуючи при цьому навантаження на бюджет, і соціальними проектами, які передбачають значні соціальні або гуманітарні переваги, але без фінансової окупності для бюджету.

Доведено, що визначення співвідношення між видами цільових проектів допоможе забезпечити чітке усвідомлення обсягу потреб у соціальних інвестиціях і прозорість розподілу фінансових коштів навіть за умов їх дефіциту.

У дисертації обгрунтовано, що позитивний результат впливу державного кредиту на інвестиційно-інноваційний розвиток країни може виявитися лише за наступних умов:

- підготовки інтегрованого багаторічного фінансового плану як частини бюджетного циклу, із урахуванням всіх майбутніх грошових потоків, пов'язаних із державним кредитом та інвестиціями, на весь строк дії кредитних та інвестиційних зобов'язань;

- обслуговування кредиту повинно забезпечуватися за рахунок поточних доходів на момент платежу;

- обслуговування кредиту не повинно залежати від рефінансування або продажу активів держави;

- розподіл інвестицій відповідно до соціальних, економічних та комерційних цілей повинен бути економічно обґрунтованим та транспарентним; розподіл інвестицій у межах кожної із категорій повинен здійснюватися на основі пріоритетності та з дотриманням відповідних критеріїв;

- створення умов, які б сприяли залученню приватного капіталу до реалізації інфраструктурних проектів, це дасть змогу звільнити бюджетні кошти для наступного їх спрямування на інші необхідні інвестиційні потреби.

Встановлено, що для європейських країн характерною формою здійснення державних запозичень є емісія боргових цінних паперів. В основі цих запозичень лежить залучення для потреб розвитку економіки тимчасово вільних фінансових ресурсів фізичних та юридичних осіб шляхом випуску і продажу державних цінних паперів. З'ясовано, що «необлігаційна» форма боргових зобов'язань є притаманною переважно для держав із слабо розвиненою та перехідною економікою. Надання таких кредитів, як правило, супроводжується певними економічними і, навіть політичними умовами, які мають часом досить жорсткий характер.

Проведений аналіз сучасних тенденцій розвитку та використання державного кредиту у розвинених країнах засвідчив, що управління державними запозиченнями здійснюється, в основному, спеціальними агенціями. Кошти, отримані від державного кредиту, спрямовуються не лише на покриття поточних потреб, а й через спеціальні фонди на соціально-економічний розвиток країни на інноваційній основі. Такі фонди (загальнодержавного, галузевого та регіонального рівнів) фінансуються не лише за рахунок державних запозичень, а й шляхом залучення коштів інших суб'єктів господарювання.

Аргументовано, що існуюча система формування, розподілу та використання фінансових ресурсів державою не створює умов для інноваційного розвитку національної економіки. Побудова сучасної інноваційної стратегії в Україні потребує активізації інвестиційної та інноваційної діяльності і створення системи їх фінансового забезпечення, яка повинна базуватися на максимально ефективному використанні фінансово - кредитних ресурсів із різних джерел.

У другому розділі «Державний кредит у фінансовій системі України» детально досліджено стан інституційно-правового забезпечення функціонування державного кредиту, особливості механізму управління внутрішньою та зовнішньою заборгованістю України, а також ефективність використання кредитних ресурсів міжнародних фінансових організацій.

У результаті проведеного дослідження з'ясовано, що ефективний розвиток державного кредиту в Україні залежить передусім від належного інституційного та правового забезпечення. Виявлено, що діяльність установ, які повинні були забезпечувати інвестиційно-інноваційний розвиток за рахунок державних запозичень, не відповідала визначеним пріоритетам та завданням, встановленими законодавством. Для підвищення якості використання державного кредиту в Україні запропоновано створити спеціальне Агентство з управління державними запозиченнями, одним із основних завдань діяльності якого буде визначення та кредитування значних інвестиційно-інноваційних проектів.

Доведено, що функціонування інституційної системи, яка забезпечує процес залучення коштів і управління державним боргом, неможливе без відповідної правової основи. Незважаючи на значну кількість прийнятих законодавчих актів та нормативно-правових документів, не утворено цілісної системи комплексного правового, економічного та організаційного забезпечення використання державних запозичень. Через відсутність єдиної чіткої законодавчої системи регулювання порядку здійснення державних запозичень та їх використання, окремі питання щодо них встановлюються щорічно у законах України про Державний бюджет України, а також нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України.

Зроблено висновок, що існуюче законодавче поле регулювання відносин, які виникають у процесі управління державними запозиченнями та операцій з державною заборгованістю, не відповідає потребам сучасного розвитку економіки України. У дисертації зазначено, що прийняття Закону України «Про державний борг» сприятиме зростанню ефективності реалізації фінансової політики держави у контексті інвестиційно-інноваційного розвитку її економіки.

З врахуванням проведеного аналізу стану та динаміки державного боргу України встановлено, що у структурі державного боргу України, тривалий час, до 2002 р., домінуючу позицію займали необлігаційні запозичення.

Проведене дослідження дало підставу сформулювати висновок, що протягом 2001-2005 рр. структура державних запозичень кардинально змінилася: превалюючою формою запозичень стала облігаційна форма, а отримання кредитів від урядів іноземних держав було повністю припинено. Зменшення питомої ваги кредитів міжнародних фінансових організацій у 2002-2004 рр. пов'язане із невиконанням Урядом України взятих на себе зобов'язань, а поліпшення стану співробітництва з цими організаціями у 2005 р. сприяло суттєвому зростанню отриманих від них позикових ресурсів.

Дострокове погашення частини державного боргу у 2005 р. хоча і дозволило зменшити його обсяги, відбувалося не за рахунок економічного зростання та утворення профіциту бюджету, а внаслідок нових державних запозичень та залучення до цих операцій надходжень від приватизації. На основі аналізу процесів формування державної заборгованості встановлено, що державні запозичення в Україні здійснювалися, переважно, для рефінансування існуючого державного боргу та фінансування поточних, а не капітальних витрат.

З'ясовано, що про інвестиційну складову державного кредиту опосередковано свідчить частка заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності за кредитами, наданими під державні гарантії. Всього, станом на 1.01.2006 р. їх заборгованість за такими кредитами сягнула 15 млрд. грн. Результати дослідження свідчать про низьку ефективність кредитів, наданих під гарантії уряду. Зокрема виявлено, що значна кількість підприємств - боржників знаходяться у стані ліквідації або санації, а рівень повернення позикових коштів по гарантованих кредитах становить 15% від їх загального обсягу.

Відзначено, що частина бюджетних інвестицій (фінансування проектів розвитку) здійснюється за рахунок пільгових кредитів Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Зокрема ЄБРР реалізовано у державному секторі економіки України проектів на суму понад 230 млн. дол. США.

Не зважаючи на те, що кредитні ресурси повинні спрямовуватися на здійснення економічних реформ в Україні, у тому числі на реформування окремих секторів економіки, структурних та інституційних змін у галузях економіки, встановлено, що значна їх частина використовується для фінансування дефіциту державного бюджету та повертається за рахунок бюджетних коштів.

Таким чином, зроблено висновок, що переважна більшість позик, отриманих для фінансування проектів розвитку, не має інвестиційного характеру. Так, із 17 проектів, що реалізуються за підтримкою позик міжнародних фінансових організацій та банків, лише 7 є інвестиційними, а решта спрямована на підтримку розвитку бюджетних установ та бюджетних програм (розвиток системи казначейства, модернізацію податкової служби, різного роду соціальні програми). Системні недоліки в процесі підготовки та реалізації цільових проектів негативно впливали на їх виконання у визначені терміни. В результаті, тільки у 2005-2006 рр. анульовано позикових коштів на суму понад 30 млн. дол. США.

Доведено, що відсутність чітких економічних критеріїв виділення державних капіталовкладень, належного техніко-економічного обґрунтування інвестиційних програм та цільових проектів, неврахування середньо - та довгострокового характеру інвестицій і впровадження інновацій при реалізації фінансової політики в Україні призводить до порушення планів інвестиційних програм та зниження віддачі від впровадження інвестицій.

У третьому розділі «Напрями підвищення ефективності управління державним боргом в Україні» зазначено шляхи вдосконалення управління державним боргом на підставі використання економіко-математичного моделювання та визначено вплив фінансової безпеки країни на формування цілей боргової політики.

У роботі аргументовано, що при визначенні оптимальної структури державного боргу слід обов'язково використовувати економіко-математичне моделювання для довгострокового прогнозування (на 2006-2011 рр.) співвідношення внутрішнього та зовнішнього боргу, враховуючи макроекономічні параметри країни, а також стан відносин України з кредиторами. У процесі моделювання застосовано цільову функцію, яка максимізує загальні обсяги державного боргу та щорічні платежі з його обслуговування:

(Debt_ext_i + Debt_int_i + Debt_ext_obsl_i+ Debt_int_obsl_i) >max,

де debt_ext_i - зовнішній державний борг станом на кінець і-го року;

debt_int_i - внутрішній державний борг станом на кінець і-го року;

debt_ext_obsl_i - обслуговування зовнішнього державного боргу в і-му році;

debt_int_obsl_i - обслуговування внутрішнього державного боргу в і-му році.

Зазначена модель відноситься до класу задач лінійного програмування, для обчислювання якої застосовувалась функція Solve (пошук рішення) електронних таблиць Microsoft Excel. Обмеженнями моделі виступають граничні обсяги рівня зовнішнього державного боргу до ВВП, внутрішнього державного боргу до ВВП, зовнішнього державного боргу до річного експорту товарів та послуг, платежів з обслуговування зовнішнього державного боргу до загальної величини річного експорту товарів та послуг, платежів з обслуговування зовнішнього державного боргу до обсягу доходів зведеного бюджету, платежів з обслуговування внутрішнього державного боргу до обсягу доходів державного бюджету.

Проведене у роботі дослідження, зроблене на базі даних за 2001-2005 рр., дає змогу зробити висновок про те, що обсяг державного боргу у 2006-2011 рр. продовжить зростати, при цьому структура державного боргу принципово не буде змінюватися: так, у 2006 р. питома вага внутрішнього боргу у загальному обсязі державного боргу України становитиме 26%, а у 2011 р. - 30,3%, зовнішнього - 74% та 69,7% відповідно. Визначено, що управління державним боргом у довгостроковому періоді має базуватись на основі використання орієнтиру щодо граничного обсягу погашення та обслуговування внутрішнього та зовнішнього державного боргу. При дотриманні розрахованих показників забезпечуватимуться основні параметри боргової безпеки України у довгостроковій перспективі, зокрема на наступні 5 років.

У дисертації доведено, що фінансова безпека країни залежить безпосередньо від рівня боргового навантаження (боргової безпеки). Значне перевищення критичних рівнів показників боргового навантаження свідчить про складність економічної ситуації в країні, про можливість виникнення дефолту. Разом з тим, недоцільним для визначення граничних значень державного боргу України, особливо на сучасному етапі розвитку її фінансової системи, є використання критеріїв, що вважаються оптимальними згідно з Маастрихтською угодою для країн Європейського Союзу. Динаміка основного показника боргової безпеки «державний борг/ВВП» в Україні у 1998-2006 рр. свідчить про значне зниження його значення (17,9% у 2005 р. проти 48,1% у 1998 р.), що показано на рисунку.

Встановлено, що зазначене зменшення є наслідком поміркованої політики управління державним боргом, головною особливістю якої було зниження ризиків запозичень шляхом збільшення строків та зниження вартості обслуговування, що проводилось в умовах жорсткого контролю обсягу боргу та витрат на його обслуговування.

Ситуативний підхід до формування строкової структури боргу і дискретність запозичень на різних умовах призводить до «пікових» перевантажень платежів, які, в свою чергу, можуть спровокувати виникнення боргової кризи. Тому перед системою управління державними запозиченнями постає завдання щодо моніторингу та контролю показників структури та розмірів державного боргу, недопущення досягнення ними критичних значень та виникнення кризових ситуацій. Доведено, що спроможність у повному обсязі обслуговувати та своєчасно погашати державні запозичення є одним з показників фінансової стабільності країни, що закріплює за державою імідж надійного позичальника та відкриває перед нею можливості до нових позик на більш вигідних умовах.

На основі проведеного дослідження обґрунтовано, що при розгляді питань щодо надання переваги зовнішнім чи внутрішнім запозиченням, одним з основних критеріїв повинна бути не лише вартість запозичень, а й економічна доцільність, зокрема можливість їх використання для фінансування цільових проектів загальнодержавного значення.

Зазначено, що важливого значення у цьому контексті набуває посилення відповідальності країни-боржника за погашення і обслуговування отриманих кредитних ресурсів, з одного боку, та, з іншого, - врахування урядом національних інтересів при виборі методів управління державним боргом, зокрема при укладанні реструктуризаційних угод з іноземними кредиторами. При цьому тактичні та стратегічні цілі боргової політики мають визначатися передусім через призму економічних інтересів держави, тобто необхідністю фінансування її інвестиційно-інноваційного розвитку.

Висновки

Проведене в дисертаційній роботі комплексне дослідження державного кредиту, його значення для інвестиційно-інноваційного розвитку економіки та механізму управління державним боргом України дозволили сформулювати ряд висновків теоретичного, методичного та науково-практичного змісту, які розв'язують основні завдання відповідно до поставленої мети, а саме:

1. Встановлено, що розвиток державного кредиту пов'язаний з еволюцією ринкового механізму та ринкових відносин. Ставлення до необхідності використання державного кредиту є предметом дискусій серед представників різних шкіл політекономії. Не зважаючи на це, державний кредит є важливою складовою фінансової системи держави. У дисертації проведене теоретичне дослідження місця державного кредиту та його взаємозв'язків з іншими складовими фінансової системи держави. Відповідно до цього визначено, що державний кредит є не лише джерелом фінансування інвестиційно-інноваційного розвитку, а й дієвим інструментом впливу на соціально-економічне життя держави.

2. Визначено, що суттєвим фактором, який впливає на макроекономічну стабілізацію в країні є проблема використання державних запозичень. Державний борг, як результат державного кредиту, для України є явищем, з одного боку об'єктивно-історичним, а з іншого - проявом суб'єктивних факторів та помилок у процесі переходу до ринку. Утворення державного боргу для України визначається недостатністю власних фінансових ресурсів у процесі розвитку незалежної економічної системи. Суб'єктивною стороною зростання державного боргу є невиважена фінансова політика держави в процесі визначення джерел формування державної заборгованості, та непродуктивне використання залучених ресурсів. Відповідно, у роботі зазначається, що розгляд залучених ресурсів з позицій державного кредиту дозволить підвищити ефективність їх використання, визначити цільовий характер кредиту, реалізувати пріоритети соціально-економічного розвитку.

3. Доведено, що державний кредит може стати значним джерелом фінансування інвестиційно-інноваційного розвитку. Для цього запропоновано поділити всі цільові проекти на три групи: 1) комерційні: інвестиційні проекти, що генерують прямі зовнішні доходи (платежі за комунальні послуги, плата за транспортні перевезення, орендні платежі), яких буде достатньо для обслуговування видатків і капітальних витрат на реалізацію проекту (навіть з урахуванням дисконтування факторів ризику, невизначеності і часу). Ці проекти передбачають обов'язкове залучення третіх зацікавлених сторін (комерційних структур); 2) економічні: проекти генерують непрямі (опосередковані) доходи або забезпечують внутрішні заощадження (покращення інфраструктури і розвиток промисловості сприятимуть розширенню податкової бази); 3) соціальні: результати проекту вимірюються лише соціальними перевагами для населення певної адміністративної одиниці чи країни загалом (зростання ефективності функціонування системи освіти, охорони здоров'я, транспортних магістралей).

4. На основі проведеного аналізу досвіду управління державними запозиченнями у розвинених країнах з'ясовано, що всі методи та інструменти управління державним боргом спрямовані на макроекономічну стабілізацію та структурні перетворення, формування адаптованої економіки, яка здатна функціонувати в умовах подальшої фінансової глобалізації, забезпечуючи економічне зростання, соціально-економічний розвиток та дотримання екологічної рівноваги. Управління державними запозиченнями здійснюється на основі трьох моделей: урядової, агентської та банківської. Більшість держав-учасниць ЄС (14 із 25) використовують агентську модель управління. Проте, у різних країнах сфера повноважень агентств і, відповідно, ступінь їх автономності у прийнятті рішень значно відрізняється. Найбільш розвинені країни створюють спеціальні фонди, які фінансують цільові програми розвитку економіки та соціальної сфери. Кошти цих фондів формуються за рахунок не лише державних запозичень, а й інших джерел.

5. Визначено, що потужним важелем державного впливу на прискорення інноваційного розвитку високотехнологічних галузей має стати діяльність інноваційних фондів, які повинні створити разом із іншими державними установами дієву інституційну систему забезпечення розвитку державного кредиту в Україні. Такі фонди (загальнодержавного, галузевого та регіонального рівнів) повинні стимулювати максимальне залучення коштів до фінансування програм загальнодержавного значення. Для цього необхідно забезпечити паритетну участь у фінансуванні та відповідальність держави і підприємств у впровадженні інновацій. Запропоновано залучати до фінансування інновацій інших суб'єктів фінансового ринку - пенсійні фонди та страхові компанії, у тому числі через венчурні структури, що є характерним для розвинених країн світу.

6. З'ясовано, що ефективне використання державного кредиту в Україні залежить передусім від правового та інституційного забезпечення. Виявлено, що діяльність установ, які повинні були забезпечувати інвестиційно-інноваційний розвиток за рахунок державних запозичень та відповідного фінансування з бюджету, не відповідала визначеним пріоритетам та завданням, встановленими законодавством. Запропоновано створити спеціальне Агентство з управління державними запозиченнями та прийняти Закон України «Про державний борг», що сприятиме зростанню ефективності реалізації фінансової політики держави у контексті інноваційно-інвестиційного розвитку її економіки.

7. Аргументовано, що залучення державою коштів на внутрішньому фінансовому ринку є одним із суттєвих джерел фінансування дефіциту державного бюджету. Зростання обсягів запозичень фінансових ресурсів на внутрішньому ринку зумовили утворення значного внутрішнього державного боргу України. У дисертації визначено, що на сьогодні в Україні порушується принцип транспарентності інформації щодо використання коштів, залучених за рахунок внутрішніх запозичень, а це, у свою чергу, сприяє неефективному використанню боргових фінансових ресурсів. Встановлено, що залучення ресурсів за допомогою внутрішніх державних позик обмежується можливостями національного фондового ринку та їх високою вартістю. Відповідно, розвиток інфраструктури фінансового ринку, покращення якісних характеристик державних цінних паперів з метою мінімізації вартості запозичення коштів дозволять більш повно використовувати потенціал внутрішніх державних запозичень як джерела фінансування структурної перебудови економіки на інноваційній основі.

8. Вивчення особливостей еволюції зовнішнього державного кредиту дозволило з'ясувати, що основною проблемою для України є не створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій, отримання міжнародних кредитів, визначення нових джерел фінансування інвестиційно-інноваційного розвитку, а ефективність використання вже залучених зовнішніх фінансових ресурсів, посилення контролю з боку держави за цільовим використанням цих коштів, проведення аналізу окупності інвестиційних проектів. Доведено також, що на сьогодні в Україні основним джерелом фінансування цільових проектів за рахунок державних запозичень є кредити міжнародних фінансових інституцій. В Україні також існує проблема надання державних гарантій по зовнішнім позикам, які у більшості випадків надавалися без врахування критеріїв їх економічної ефективності, що спричинило зростання державного боргу і витрат на його обслуговування.

9. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що для України все ще залишається актуальною проблема ефективного використання залучених кредитних ресурсів. Визначити реальний обсяг запозичень, що спрямовуються на цілі інвестиційно-інноваційного розвитку економіки України, не видається можливим. Державна програма запозичень, яка затверджується разом із законом про Державний бюджет на відповідний рік, не містить детальних напрямів використання ресурсів від розміщення ОВДП та ОЗДП, які спрямовуються на фінансування дефіциту бюджету. Більшість іноземних кредитних надходжень в Україну не мають інвестиційної спрямованості, а відтак не впливають на ефективність використання залучених ресурсів. Запропоновано використовувати державні запозичення лише на фінансування пріоритетних проектів загальнодержавного значення.

10. Побудована у дисертації оптимізаційна модель структури державного боргу на основі показників боргової безпеки дозволяє визначити максимальний обсяг державного внутрішнього та зовнішнього боргу за тих чи інших параметрів розвитку економіки країни, який дозволяє зберегти фінансову стійкість країни у довгостроковому періоді. З'ясовано, що підвищення рівня ефективності управління державним боргом можна досягти із застосуванням економіко-математичне моделювання, але обов'язково із урахуванням поточного стану фінансової системи та тенденцій розвитку світової економіки.

11. У дисертації обгрунтовано, що однією з найважливіших складових фінансової безпеки будь-якої країни є боргова безпека. З'ясовано, що подальше розв'язання проблеми боргової залежності та фінансової безпеки України залежатиме від того, наскільки виважено й обґрунтовано буде здійснюватися політика державних запозичень. Не зважаючи на те, що протягом останніх років ситуація щодо дотримання основних показників боргової безпеки покращилася, необхідно звернути особливу увагу на наявні недоліки у формуванні та реалізації боргової стратегії, зокрема щодо удосконалення інституційно-правового забезпечення державних запозичень та дотримання принципу їх цільового використання.

Размещено на Allbest.ru