Трансформація діяльності комерційних банків в економіці держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Трансформація діяльності комерційних банків в економіці держави

КИЇВ - 2006

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Головною стратегічною метою банківської системи є забезпечення невпинного її розвитку через досягнення системної стабільності і зменшення вразливості до зовнішніх та внутрішніх чинників впливу, підвищення її ролі у процесах економічних перетворень.

Протягом останніх років в Україні було досягнуто певних елементів стабілізації банківської системи із збереженням її ринкової орієнтації. Цьому сприяли позитивна макроекономічна динаміка та фінансова стабілізація.

Проте на сьогодні роль банківської системи у розвитку національної економіки є обмеженою і недостатньою, її необхідно посилювати. Дедалі більше загострюється питання щодо здатності банківської системи України забезпечувати зростаючі потреби різних секторів економіки в адекватному банківському обслуговуванні з урахуванням низького рівня капіталізації, ліквідності та якості активів, необґрунтовано високого рівня банківських витрат, недосконалої ресурсної бази значної кількості комерційних банків, що в остаточному підсумку може зумовити й системну дестабілізацію. На тлі глобалізації світогосподарських зв'язків викликає занепокоєння відносно невисока конкурентоспроможність вітчизняної банківської системи порівняно із банківськими системами інших країн та міждержавних утворень.

На разі лише намагання Національного банку України посилити надійність банківської системи та усунути в її розвитку внутрішні диспропорції шляхом посилення регулятивних вимог не приносять очікуваного ефекту. Саме тому кардинальний перегляд змісту діяльності окремих комерційних банків і структурна перебудова банківського сектора загалом визначають сутність трансформаційних процесів, що набувають особливої важливості та актуальності в умовах ринкової економіки. Вони потребують координації зусиль Національного банку України, банківських асоціацій і союзів, банківських установ, органів законодавчої і виконавчої влади, а також підприємств нефінансового сектора економіки. При цьому держава повинна більшою мірою використовувати ринкові механізми впливу на суб'єктів банківського сектора економіки.

Аналізу різних аспектів діяльності комерційних банків присвячено праці провідних вітчизняних економістів: М.Д. Алексеєнка, А.А. Алєксєєва, В.Д. Базилевича, С.Я. Боринця, О.Д. Василика, З.С. Варналія, В.В.Вітлінського, А.С. Гальчинського, В.М. Гейця, В.І. Грушка, О.В. Дзюблюка, Т.Т. Ковальчука, В.І. Кравченка, М.І. Крупки, І.О. Лютого, М.Й. Маліка, В.І.Міщенка, А.М. Мороза, А.А. Пересади, М.І. Савлука, В.М. Федосова, А.С.Філіпенка, О.І. Черняка та ін.

Проблематика банківської діяльності посідає важливе місце в дослідженнях відомих зарубіжних учених: П. Аллена, Б. Бухвальда, Е. Долана, Д. Котца, Т. Коха, В. Лексіса, Е. Максімо, Р.Міллера, Д. Полфремана, Ж.Рівуара, П. Роуза, Дж.Сінкі; у тому числі російських учених: І.Т. Балабанова, Л.Г. Батракової, Є.Ф. Жукова, О.І. Лаврушина, О.Г. Мовсесяна, Г.С. Панової, В.О. Пономарьова, В.М. Усоскіна, В.Є. Черкасова, О.Б. Ширінської та інших.

Проте найчастіше у працях як вітчизняних, так і зарубіжних науковців досліджуються класичні умови ведення банківської справи. Водночас динаміка змін в економіці нашої держави вимагає проведення концептуально нових теоретичних досліджень сутності і передумов трансформації діяльності комерційних банків з огляду на всезростаючі потреби в принципово новому кількісному та якісному рівні банківського обслуговування, здатності своєчасно запобігати банківським кризам та конкурувати на зовнішніх ринках.

На сьогодні в Україні практично немає наукових робіт, у яких би містилося комплексне дослідження теоретичних засад системної організації і трансформації діяльності комерційних банків, економіко-інституційних основ реструктуризації банківської системи та реорганізації банківських установ, функціонування банківських об'єднань, місця і значення банків у формуванні та розвитку фінансово-промислових об'єднань, особливостей банківської діяльності в умовах глобалізації. Крім того, існує обмежене коло наукових праць, зміст яких всебічно висвітлював би сутність інституційних перетворень і структурних зрушень у банківській сфері, пропонував би відповідну методологічну базу та категоріально-понятійний апарат.

За таких обставин теоретичне обґрунтування основних сутнісних моментів трансформації діяльності комерційних банків та вивчення особливостей їх прояву в практичній площині є актуальним напрямом досліджень в економічній науці як своєрідної бази, що сприятиме формуванню національної парадигми економічного розвитку банківської системи країни. Наведені аргументи зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту Київського національного університету імені Тараса Шевченка за комплексною темою «Теорія та практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень», підрозділ «Розвиток фінансової системи України як фактор економічного зростання» (шифр 01 БФ 040-01). Особистий внесок автора полягає у розробці пропозицій щодо вдосконалення механізму реорганізації комерційних банків шляхом злиття та приєднання, формування і розвитку банківських об'єднань, фінансових груп, а також обґрунтуванні напрямів удосконалення механізму фінансово-промислової інтеграції та активізації цих процесів у національній економіці.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад трансформації діяльності комерційних банків та визначення практичних рекомендацій щодо вдосконалення функціонування вітчизняних банківських установ на основі узагальнення досвіду формування і розвитку банківських систем зарубіжних країн.

Відповідно до поставленої мети визначено сукупність основних завдань, спрямованих на її досягнення:

розкрити сутність та економічну природу діяльності комерційних банків в економіці держави та виявити особливості системного функціонування банків;

обґрунтувати теоретичні положення, що висвітлюють сутність трансформації діяльності комерційних банків;

довести, що трансформація діяльності окремих комерційних банків є необхідною умовою підвищення ефективності їх функціонування в умовах ринкових перетворень;

сформулювати основні концептуальні засади реструктуризації та реорганізації комерційних банків як форм трансформації їх діяльності;

визначити напрями вдосконалення економіко-правових засад реорганізації комерційних банків у вітчизняній практиці на основі комплексного аналізу зарубіжного досвіду реорганізації банків;

розробити пропозиції щодо забезпечення стабільного фінансового стану комерційних банків у процесі трансформації їх діяльності;

обґрунтувати теоретико-методологічні підходи до оцінки економічної безпеки банку та побудувати економіко-математичну модель визначення інтегрального показника економічної безпеки банку;

поглибити теоретичні засади фінансово-промислової інтеграції та конкретизувати місце і значення банків у ній;

розробити пропозиції щодо стимулювання процесу поєднання банківського і промислового капіталу у вітчизняній практиці з урахуванням світового досвіду таких інтеграційних процесів;

визначити основні тенденції еволюції міжнародної діяльності банків та регулятивного впливу на неї наглядових органів з метою формування сприятливого конкурентного середовища;

дослідити перспективи лібералізації вітчизняного фінансового ринку та оцінити наслідки розширення сегмента іноземного банківського капіталу з урахуванням впливу процесів глобалізації на характер трансформації банківської діяльності.

Об'єктом дисертаційного дослідження є діяльність комерційних банків.

Предметом дисертаційного дослідження є економічні відносини з приводу трансформації діяльності комерційних банків.

Методи дослідження. Пізнання об'єкта дисертаційного дослідження ґрунтується на системному і діалектичному підході, відповідно до якого економічна, фінансова і банківська системи розглядаються у нерозривному зв'язку і розвитку. При дослідженні сутності і призначення комерційних банків та обґрунтуванні нового категоріального апарату був застосований метод наукових абстракцій. З'ясування особливостей функціонування та структурних характеристик банківської системи України здійснювалося на основі економічних рядів динаміки, а також з використанням структурно-функціонального методу. Моделювання інтегрального показника економічної безпеки банку проводилось із використанням положень математичної теорії надійності та методу експертних оцінок. Ретроспективне дослідження процесів реструктуризації банківських систем та практики поєднання банківського і промислового капіталу проведено із застосуванням методу поєднання історичного і логічного та методу екстраполяції зарубіжного досвіду на вітчизняну практику. Тенденції еволюції міжнародної діяльності банків виявлено за допомогою інституціонального методу і порівняльного аналізу.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі і нормативно-правові акти з питань формування та розвитку банківської системи України, нормативні акти Національного банку України, Асоціації українських банків, Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України, офіційні публікації Світового банку, Базельського комітету регулювання банківської діяльності та інших міжнародних організацій. Використано дані статистичних щорічників, інформаційно-аналітичних бюлетенів, довідкову літературу, монографічні видання та статті вітчизняних і зарубіжних авторів, ресурси Internet.

Наукова новизна одержаних результатів. Отримані в процесі дослідження наукові результати в сукупності розв'язують важливу наукову проблему - обґрунтування теоретико-методологічних засад трансформації діяльності комерційних банків для підвищення ефективності функціонування банківської системи. Наукову новизну дисертаційної роботи визначають такі основні положення:

вперше:

на основі узагальнення теоретичних засад системної організації банківської діяльності запропоновано трактування трансформації діяльності комерційних банків як її програмної перебудови, що забезпечує досягнення сталого розвитку банківської системи та його підтримання; відповідно до цього визначено сутність банківської реструктуризації як форми трансформації, що полягає в структурному перетворенні сфери банківської діяльності; це дозволило обґрунтувати розмежування понять «реструктуризація банківської системи» і «реструктуризація комерційного банку» та розвинути їхнє теоретико-правове поле;

доведено доцільність трансформації діяльності значної кількості середніх і малих банків на основі виявленої інституційної концентрації у банківській системі України на рівні 40-50 банків; це дозволило обґрунтувати висновок, що решта банків як фінансові посередники практично не впливають на перебіг ринкових перетворень та не можуть забезпечити зростаючі потреби різних секторів економіки в адекватному банківському обслуговуванні; низький рівень капіталізації, ліквідності, якості активів і ресурсної бази може призвести до виникнення фінансових ускладнень та спричинити у подальшому банкрутство таких банків;

обґрунтовано, що розв'язання проблеми неплатоспроможності чи підвищення ліквідності окремих банківських установ доцільно здійснювати шляхом викупу у них державою «непрацюючих» активів, що віднесено до системи заходів із банківської реструктуризації; з цією метою сформовано оптимальні стратегії з управління проблемними активами банків та запропоновано створення спеціальної державної установи (Національної агенції з підтримки банків);

розроблено методологічні підходи до оцінки економічної безпеки банку, на основі яких виявлено можливості досягнення її оптимального рівня внаслідок трансформації діяльності банку та побудовано математичну модель визначення інтегрального показника економічної безпеки банку, що дозволяє підвищити ефективність стратегічного банківського менеджменту та запобігати банківським кризам;

виокремлено передумови інтеграції банківської системи України до світового фінансового ринку та визначено комплекс заходів, що дають змогу запобігти негативним наслідкам лібералізації вітчизняного фінансового ринку і розширення сегмента іноземного банківського капіталу; на відміну від існуючих підходів до визначення поняття і статусу транснаціональних банків лише з урахуванням масштабу діяльності запропоновано комплексний підхід щодо їх визначення і розподілу на різні групи, що суттєво розширює сферу застосування терміна «транснаціональний банк» та сприяє активізації міжнародної діяльності провідних вітчизняних банків;

дістали подальший розвиток:

методика управління ліквідністю банку у процесі трансформації його діяльності на основі розробленої багатоетапної моделі управління ліквідністю, яка включає: комплексний аналіз дотримання банком сукупності економічних нормативів, комплексну оцінку збалансованості активних і пасивних операцій та управління кредитним портфелем банку; це дозволило розробити рекомендації щодо прийняття управлінських рішень, спрямованих на забезпечення фінансової стійкості комерційного банку;

методологія дослідження функціонування банків у складі фінансово-промислових груп, на основі якої обґрунтовано економічну доцільність трансформації діяльності банків шляхом такої інтеграції, особливості реалізації базових банківських операцій і надання банківських послуг членам фінансово-промислових груп, місце та значення банків в їх формуванні і розвитку;

підходи щодо розв'язання проблеми централізації банківського капіталу шляхом створення банківських об'єднань у формі холдингів і корпорацій; запропоновано вдосконалити економічний механізм функціонування банківських холдингів через: розширення функціональної взаємодії материнського і дочірніх банків, надання дозволу на купівлю банків-банкрутів, розроблення процедури придбання дочірніх банків, визначення переліку операцій та послуг, дозволених до виконання, запровадження індивідуальних рівнів капіталізації та окремих економічних нормативів; визначено, що банківські корпорації можуть виконувати функції регіональних міжбанківських розрахункових палат, що дозволить активізувати банківську діяльність у регіонах;

форми регулювання міжнародної діяльності банків з метою сприяння розвитку економічної конкуренції, на основі чого обґрунтовано висновок щодо необхідності перебування під контролем національних органів банківського нагляду відкриття представництв, філій іноземних банків, дочірніх банків, придбання участі в місцевих банківських інститутах, виконання комплексу базових операцій та забезпечення міжнародних розрахунків уже створеними іноземними банками; визначено основні тенденції еволюції міжнародної діяльності банків та особливості інтеграції банківського капіталу в умовах глобалізації, а також виявлено нове явище формування єдиного банківського ринку, що потребує врахування в процесі економічної євроінтеграції України;

удосконалено:

методику оцінки власного банківського капіталу, який визначає рівень фінансової стійкості банківської системи, що дало змогу обґрунтувати економічну доцільність проведення реорганізації для тих банків, які вичерпали всі можливості нарощування капітальної бази і не досягли її необхідного рівня; визначено переваги, які досягаються банками при об'єднувальних формах реорганізації та запропоновано запровадження для них відповідних пільг, що загалом сприятиме прискоренню процесу консолідації вітчизняних банків;

концептуальні засади механізму фінансово-промислової інтеграції через: надання можливості ініціювати інтеграційні процеси «знизу», а саме з позицій банків, скасування заборони на виконання функцій головного підприємства банком та вимоги щодо участі у групі лише однієї банківської установи, запровадження переліку операцій, дозволених до виконання банками у межах групи, надання податкових пільг, створення можливостей щодо інвестиційної підтримки тих видів економічної діяльності, які є об'єктом стратегічної зацікавленості банків; на цій основі доведено, що визнання банку центральною ланкою групи, яка відповідає за формування і дотримання принципів спільної фінансової політики, сприятиме формуванню і розвитку таких структур.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в процесі вдосконалення державної політики формування і розвитку банківської системи України, при обґрунтуванні цілей і завдань трансформації діяльності комерційних банків, що спрямована на поглиблення ринкових засад функціонування економіки держави.

Окремі теоретичні положення дисертаційного дослідження були використані в Інституті законодавства Верховної Ради України при розробці та вдосконаленні законодавчої бази, що регулює функціонування банківської системи і діяльність промислово-фінансових груп в Україні (довідка №12-143/Н від 30.06.2005 р.). Використання наукових розробок щодо підвищення рівня капіталізації банківської системи здійснено при написанні аналітичної записки Дев'ятої міжнародної наукової конференції «Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: міжнародний рух капіталу» у м. Ялта-Форос, Україна, 15-17 вересня 2004 р. (акт №126-33/670 від 16.05.2005 р.).

Запропоновані у роботі рекомендації щодо вдосконалення ряду аспектів трансформації банківської діяльності на мікроекономічному рівні прийняті до впровадження в АКБ «Інтербанк» (довідка №202/837 від 01.06.2005 р.). Методичні рекомендації щодо оцінки економічної безпеки банку знайшли застосування у практичній діяльності відповідних функціональних підрозділів ВАТ КБ Укрсоцбанку та були використані при підготовці внутрішніх нормативних документів (акт №44/178 від 22.03.2005 р.).

Наукові результати дисертації безпосередньо використовуються у навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін «Банківська справа», «Банківські операції», «Теорія фінансів» і «Міжнародні фінанси» на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (акт №511/738 від 08.07.2005 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад трансформації діяльності комерційних банків, що забезпечує вдосконалення системної організації банківського сектора національної економіки. Наукові положення, розробки, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. Всі публікації, за винятком трьох статей, написані одноосібно. Суть особистого внеску у праці, опубліковані у співавторстві, наведено окремо у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідались на міжнародних і вітчизняних науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: «Наука і освіта» (Київ, вересень 1999 р.), «Актуальні проблеми фінансів, грошового обігу та кредиту» (Київ, вересень 2000 р.), «Новітні технології організації навчального процесу» (Київ, лютий 2000 р.), «Фінанси, грошовий обіг та кредит у забезпеченні суспільного добробуту» (Київ, жовтень 2001 р.), «Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України» (Суми, вересень 2002 р.), «Теорія і практика ринкових перетворень у країнах з перехідною економікою» (Київ, листопад 2002 р.), «Розвиток фінансово-кредитних відносин» (Київ, лютий 2004 р.), «Наука і освіта» (Дніпропетровськ, лютий 2004 р.), «Актуальні проблеми теорії та практики фінансів, грошового обігу і кредиту» (Київ, квітень 2004 р.), «Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання» (Луцьк, червень 2004 р.), «Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: міжнародний рух капіталу» (Ялта, вересень 2004 р.), «Тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України» (Київ, вересень 2005 р.), «Проблеми розвитку внутрішнього ринку в умовах глобалізації» (Київ, листопад 2005 р.).

Результати дисертаційного дослідження неодноразово доповідались та обговорювались на засіданні Вченої ради економічного факультету і кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано в одноосібній монографії «Комерційні банки: реструктуризація та реорганізація» (30,69 друк арк.), у колективній монографії «Фінансово-кредитні важелі регулювання економіки України в перехідний період» (авторський матеріал - 1 друк. арк.), у 33 статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій загальним обсягом авторського матеріалу понад 52 друк. арк., з них 29 статей - у провідних фахових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг дисертації - 388 сторінок друкованого тексту. Робота налічує 33 таблиці і 34 рисунки, а також 22 додатки на 29 сторінках. Список використаних літературних джерел містить 305 найменувань і наведений на 21 сторінці.

комерційний банк реорганізація

Основний зміст

У першому розділі «Теоретичні засади системної організації банківської діяльності в умовах ринкової економіки» здійснено наукове обґрунтування напрямів досягнення основної мети дисертації, що зумовило необхідність з'ясування суті банків, особливостей системного функціонування комерційних банків, сутності трансформації банківської діяльності та реструктуризації банківської системи як складових національної парадигми її розвитку.

Методологія аналізу суті банку вимагає такого підходу, який повинен абстрагуватися від окремо взятої операції чи функції і ґрунтуватися на узагальненні одиничного і специфічного, на розкритті сукупної характеристики реальної діяльності банку.

У роботі відзначено, що найпоширенішим судженням про сутність банку є його інтерпретація як підприємства. Слушним у такій характеристиці є те, що увага акцентується на діяльності банку як апріорі позитивного суб'єкта економіки держави, що має продуктивний характер, оскільки створює свій власний специфічний продукт і забезпечує приріст новоствореної вартості у загальному обсязі сукупного суспільного продукту. Попри те, що банк - це суб'єкт, який володіє економічною та юридичною самостійністю, капітал якого активно обслуговує процес виробництва й обігу, він не є первинним технологічним утворенням. Обґрунтовано, що більш прийнятною є позиція, з якої роль банків в економіці держави аналізується теорією банківської фірми, яка, у свою чергу, є складовою більш загальної теорії фірми. У процесі дослідження з'ясовано спільні ознаки банку і фірми.

Проведене дослідження дало можливість обґрунтувати висновок, що правильніше при розкритті сутності банку виходити з терміна «інститут», який підкреслює суспільне призначення банківської установи, для якої прибуток втрачає своє особливе значення лише як єдина і в кожному окремому випадку максимальна цільова змінна величина. Цілі ж банку лежать у площині інших, більш ємних цінностей: самодостатньої конкурентної поведінки як самостійного агента в економіці держави.

У дисертації узагальнено зміст положень теорії систем та здійснено їх екстраполяцію на банківську діяльність, що дало підстави визнати комерційний банк як складну, динамічну, керовану, цілеспрямовану систему, здатну до саморозвитку, яка функціонує в умовах невизначеності (відсутності детермінованості). Водночас банк є підсистемою систем більш високого порядку: банківської, кредитної, фінансової і, нарешті, економічної системи. У процесі свого динамічного розвитку банк має підтримувати рівновагу (фінансову стійкість) як здатність до збереження основних системних ознак. Спираючись на ці положення, у дисертації проведено дослідження особливостей системного функціонування вітчизняних комерційних банків.

Результати проведеного аналізу засвідчили, що розвиток банківської системи України супроводжується суттєвими структурними диспропорціями. Так, за 2001-2004 роки (дані таблиці 1), активи комерційних банків в умовах стабільної валютно-курсової політики і розширеної грошової пропозиції з боку Національного банку України зросли у 2,6 раза (з 50,3 до 134,3 млрд. грн) і склали лише 38,96% від валового внутрішнього продукту. У зарубіжній практиці як оптимальні значення для цього співвідношення розглядаються два варіанти: 1) для розвинутих країн - 200-300%; 2) для країн, які розвиваються, - від 50 до 100% від ВВП. Водночас адекватного збільшення у банків капіталу не спостерігалося: балансовий капітал збільшився всього у 2,3 раза (із 7,9 до 18,4 млрд. грн) і склав 5,34% від ВВП (для порівняння: у розвинутих країнах - понад 50% ВВП).

Таблиця 1. Макроекономічні показники діяльності банківського сектора України

З'ясовано, що виявлені дослідженням негативні тенденції процесу капіталізації комерційних банків у майбутньому можуть призвести до системної кризи або потрапляння банківської системи до інституційної пастки «швидкого зростання». Низький рівень капіталізації банків може спричинити обмеження їх можливостей щодо нарощування обсягів кредитування саме у той час, коли зростаюча реальна економіка потребуватиме дедалі вагомішої кредитної підтримки з боку банківського сектора.

Дослідження особливостей системного функціонування комерційних банків дало підставу сформулювати висновок, що за останні роки у банківській системі України досягнуто межі інституційної концентрації на рівні 40-50 банків (див. табл. 2). Почасти малі і значна кількість середніх банків виступають у ролі розрахунково-касових центрів неформальних фінансово-промислових груп, які належать їхнім основним власникам і акціонерам або перебувають у постійній залежності від стану міжбанківського ресурсного ринку. Вони практично втрачають роль фінансових посередників, здатних активно впливати на перебіг ринкових перетворень. Відсутність належного рівня капіталізації може в будь-який момент призвести до виникнення у цих банків фінансових ускладнень та спричинити у подальшому їх банкрутство.

У дослідженні встановлено, що за таких обставин виникла нагальна потреба у кардинальному перегляді змісту діяльності цих комерційних банків і вдосконаленні інституційної архітектоніки банківської системи загалом. Сформувати комплексне уявлення про економічну природу таких процесів можна лише запровадивши у науковий обіг нове поняття, яке дає цілісне бачення предмета дослідження. На цій основі сутність трансформації діяльності комерційних банків визначено як її програмну перебудову, що забезпечує досягнення сталого розвитку банківської системи та його підтримання.

Різновиди форм прояву трансформації зумовлюються такими основними факторами як причини перетворень, їх цілі, роль менеджменту банку у цих процесах, інтереси різних груп учасників. Спільною ознакою різних форм прояву трансформації діяльності комерційних банків є їх обов'язкова орієнтація на довгостроковий стійкий розвиток банківської установи.

У результаті дослідження виокремлено форму трансформації, що полягає в структурному перетворенні сфери банківської діяльності, та визначено її як банківську реструктуризацію. Особливу увагу приділено формуванню її теоретико-правового поля. Концептуальну основу банківської реструктуризації загалом схематично подано на рис. 1.

У дисертації вказано також на взаємозв'язок програмно-цільової орієнтації банківської реструктуризації і рівнів її проведення: по-перше, системний рівень; по-друге, рівень банківських установ. Трансформація діяльності одного банку в остаточному підсумку впливає на якісні і кількісні характеристики банківської системи загалом. І, навпаки, реструктуризація банківської системи впливає на діяльність конкретних банківських установ.

У другому розділі «Розвиток економіко-інституційних основ реструктуризації та реорганізації комерційних банків як форм трансформації їх діяльності» визначено теоретичні засади і практичні аспекти інституційних перетворень та структурних змін у банківському секторі економіки держави, обґрунтовано їхні об'єктивні передумови, узагальнено сутність та завдання реструктуризації й реорганізації комерційних банків, охарактеризовано методи їх здійснення.

Визначено, що пріоритетними завданнями менеджменту банку в умовах трансформації його діяльності мають бути створення конкурентних переваг на певних сегментах ринку або досягнення відповідності потенціалу зростання цих ринків. Реальний аналіз практики стратегічного планування вітчизняних банків є надзвичайно ускладненим, оскільки таке планування лише починає впроваджуватися. На основі систематизації та оцінки базових конкурентних стратегій розвитку банку у роботі обґрунтовано, що великим банкам, які прагнуть лідерства і мають для цього відповідні можливості, важливим є визначення межі інтенсивного росту, коли подальше зростання досягається лише за рахунок додаткових значних вкладень, прибутки від яких можуть не перекривати зроблених вкладень. Конкурентна стратегія невеликих банків, що є особливо актуальним для України, має ґрунтуватися на досягненні такої частки ринку, при якій забезпечується максимально ефективне використання обмежених ресурсів - це міжбанківські позики, кошти клієнтів банків і грошові ресурси, що можуть брати участь у формуванні власного капіталу.

Вивчення зарубіжної банківської практики дало можливість обґрунтувати висновок, що різке зростання сумнівної і безнадійної заборгованості в кредитних портфелях банків, зниження реальної вартості їхніх активів призводить до масового погіршення платоспроможності саме тих банків, які більшою мірою були залежні від екзогенних факторів впливу, передусім від розподілу фінансових ресурсів у банківській системі, що означає виникнення кризової ситуації в ній.

Виявлено, що у світовій практиці держава традиційно відіграє активну роль у процесі запобігання банківським кризам чи подолання їх наслідків. Вона виступає як організуюча сила та надає фінансові ресурси для розв'язання проблем банківської системи. Комплекс заходів, до яких може вдаватися держава, залежить від багатьох факторів, зокрема від конкретних ознак чи причин виникнення банківських криз і загальноекономічної ситуації, в якій вони виникають чи проходять. У дисертації обґрунтовано, що купівля чи передача «непрацюючих» активів у розпорядження спеціальних державних установ є ефективним інструментом банківської реструктуризації. У багатьох країнах створювалися спеціальні державні корпорації для цілеспрямованої роботи з проблемними активами. Причому такі установи створювалися в країнах з різними за структурою банківськими системами і рівнями економічного розвитку. Саме від підходів до оцінки розміру проблемних активів залежить визначення як глибини кризи банківської системи, так і перспектив виходу з неї.

Висновки

У дисертації проведено теоретичне узагальнення і здійснено нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні основних сутнісних аспектів трансформації діяльності комерційних банків та особливостей їх прояву в практичній площині в умовах поглиблення ринкових засад функціонування національної економіки. Це дало змогу сформулювати ряд висновків концептуально-теоретичного, методологічного та науково-практичного характеру, що забезпечує вирішення основних завдань дослідження відповідно до поставленої мети дисертації.

Економічне зростання і забезпечення ефективних умов для ринкового господарювання неможливе без програмної перебудови банківської діяльності та вдосконалення інституційної архітектоніки банківської системи країни. Вирішення цих складних завдань потребує адекватного позиціонування банку як суб'єкта економіки держави та визначення його ролі у процесах ринкових перетворень. За таких обставин правильніше при розкритті сутності банку виходити з терміна «інститут», що підкреслює суспільне призначення банківської установи, для якої прибуток втрачає своє особливе значення лише як єдина і в кожному окремому випадку максимальна цільова змінна величина. Цілі ж банку лежать у площині інших, більш ємних цінностей: самодостатньої конкурентної поведінки як самостійного агента в економіці держави.

Виявлено, що у розвитку банківської системи України посилюються внутрішні структурні диспропорції: досягнуто межі інституційної концентрації на рівні 40-50 банків, які володіють переважною часткою сукупного власного капіталу і загальних активів. Решта банків практично втрачає роль фінансових посередників, здатних активно впливати на перебіг економічних процесів. Обґрунтовано, що суттєве відставання темпів росту капіталу банків від темпів росту їхніх активів провокує на майбутнє потрапляння банківського сектора економіки країни до інституційної пастки «швидкого зростання». Низький рівень капіталізації банків почне обмежувати їхні можливості щодо нарощування обсягів кредитування саме у той час, коли зростаюча реальна економіка потребуватиме дедалі вагомішої фінансової підтримки з боку банківського сектора. Доведено, що досягнення сталого розвитку банківської системи та його підтримання забезпечує трансформація діяльності комерційних банків як її програмна перебудова. Відповідно до цього визначено сутність банківської реструктуризації як форми трансформації, що полягає в структурному перетворенні сфери банківської діяльності, та розвинуто її теоретико-правове поле.

3. Встановлено, що у світовій практиці держава відіграє активну роль у процесі запобігання банківським кризам чи подолання їх наслідків. У системі заходів із банківської реструктуризації запропоновано розв'язання проблеми неплатоспроможності чи підвищення ліквідності окремих банківських установ шляхом викупу у них державою «непрацюючих» активів. З'ясовано, що для роботи з проблемними банківськими активами доцільно створити спеціальну державну установу (Національну агенцію з реструктуризації кредитних організацій чи Національну агенцію з підтримки банків). Обґрунтовано доцільність обміну проблемних активів на боргові зобов'язання та акції цієї спеціалізованої установи або безпосередньо на боргові зобов'язання уряду за спеціально розробленими схемами. Управління проблемними кредитами запропоновано здійснювати за такими стратегіями: перша стратегія полягає у терміновому продажі активів з тим, аби уникнути подальшого зниження їх якості; альтернативна стратегія полягає у тому, що впродовж певного часу здійснюється управління проблемними активами і поступовий їх продаж з досягненням максимальної вартості на ринку.

4. Обґрунтовано, що уточненню реального рівня та підвищенню капіталізації банківських установ сприятиме: коригування структури портфеля активів у частині класифікованих активів за ступенем ризику; коригування ринкової вартості інвестиційного портфеля; виявлення фіктивної частини власного капіталу; зростання статутного фонду; випуск субординованих облігацій; збільшення фонду нерозподіленого прибутку; збільшення резервних фондів, які створюються за рахунок прибутку. Доведено економічну доцільність проведення реорганізації для тих банків, які вичерпали всі можливості нарощування капітальної бази і не досягли її необхідного рівня. Запропоновано розробити концепцію та програму участі держави в капіталі державних банків.

Визначено переваги, які досягаються банками при об'єднувальних формах реорганізації та сприяють активізації процесу консолідації банків: досягнення ефекту фінансової та операційної синергії; набуття бажаних темпів росту активів і збільшення рівня рентабельності за рахунок підвищення рівня капіталізації; завоювання нового сегмента ринку; можливість потрапити до числа кращих серед банків країни, регіону чи групи. Відстежено суперечливі тенденції концентрації капіталу банків у вітчизняній практиці, оскільки реорганізація, що має місце в Україні, призводить до «вимивання» регіональних банків. Аргументовано, що у площині врахування загальнодержавних інтересів доцільно зацікавити банки у консолідації шляхом запровадження: податкових пільг на перший час після об'єднання; пільг із відрахувань до фондів обов'язкових резервів; пільгового режиму капіталізації; адаптаційного періоду діяльності та індивідуальних економічних нормативів упродовж нього.

Підтверджено доцільність розв'язання проблеми централізації банківського капіталу через створення банківських об'єднань: холдингів і корпорацій. Законодавча неврегульованість цілого ряду аспектів діяльності банківських об'єднань стримує їх появу та розвиток. Запропоновано вирішувати дану суперечність через: розширення функціональної взаємодії материнського та дочірнього банків; запровадження переліку операцій та послуг, закріплених за об'єднаннями; розроблення процедури придбання дочірніх банків холдингом; розроблення схеми перехресного володіння акціями членів об'єднання (окрім материнського банку); надання дозволу на купівлю холдингом банків-банкрутів. Визначено, що банківські корпорації можуть виконувати функції регіональних міжбанківських розрахункових палат чи клірингових центрів.

Мета управління комерційним банком у процесі трансформації його діяльності визначається необхідністю підтримання належного рівня ліквідності та дохідності активів. Розроблено теоретичну модель управління ліквідністю банку, яка може слугувати основою для прийняття управлінських рішень, охоплюючи: комплексний аналіз дотримання банком сукупності економічних нормативів - обов'язкових, встановлених центробанком, та додаткових, встановлених банком для себе самостійно; оцінку збалансованості активних і пасивних операцій за сумами і строками з урахуванням динаміки оборотів коштів за відповідними статтями балансу й визначення на цій основі напрямів управління активами і пасивами; оцінку якості кредитного портфеля. Розроблено схему побудови реструктуризованого балансу банку і матриці позиціювання статей балансу, як похідної від нього форми, використання яких на практиці сприятиме формуванню оптимальної структури банківських активів і пасивів.

З'ясовано, що ступінь обґрунтованості банківської реструктуризації як складного різнопланового явища неможливо адекватно оцінити без визначення рівня економічної безпеки банку, якого було досягнуто внаслідок трансформації його діяльності. Розроблено методологічні підходи до оцінки економічної безпеки банку. Побудовано багаторівневу математичну модель визначення інтегрального показника економічної безпеки банку з використанням положень теорії надійності. Обґрунтовано, що розробка й оцінка стратегічних рішень з управління економічною безпекою банку спирається на трирівневу систему показників. Нижній, або перший рівень системи утворюють первісні показники фінансової звітності банку, - це вихідні дані для розрахунку спеціальних узагальнених показників. На другому рівні системи формується сукупність спеціальних узагальнених показників, які найбільшою мірою консолідують інформацію щодо управлінських процесів у банку, оскільки вони є аргументами інтегрального показника економічної безпеки банку. На верхньому - третьому рівні системи визначається інтегральний показник економічної безпеки банку, який відображає ступінь досягнення запланованих стратегічних цілей розвитку банку та коригує їх на перспективу.

Встановлено, що піраміда пріоритетів по входженню банків до фінансово-промислових груп має будуватися на основі переваг, які досягаються за рахунок таких виявлених можливостей: ефективно оперувати ресурсами різної «довжини»; оперативно формувати пули грошових коштів, утворених за рахунок надходжень з різних джерел; швидко покривати можливі збитки від ризиків на одному сегменті ринку прибутками від діяльності на іншому, тобто успішно існувати в умовах підвищених ризиків за рахунок їх абсорбції усіма членами групи; ефективно керувати потоками капіталів, використовуючи різноманітні фінансові інструменти; мінімізувати кредитний та інвестиційний ризики; реалізувати механізм перехресного володіння цінними паперами, що забезпечує не лише зв'язок економічних інтересів, а й взаємну участь у капіталах. Доведено, що роль універсального банку у складі ФПГ полягає у виконанні ним функцій фінансового ядра групи, який відповідає за формування спільної фінансової політики, та сформульовано її основні принципи.

Активізація процесу фінансово-промислової інтеграції та вдосконалення її механізму вимагають докорінного реформування вітчизняної законодавчої бази, яке запропоновано здійснювати за такими напрямами: надання можливості ініціювати інтеграційні процеси «знизу», а саме з позицій банків; вирішення питання щодо існування таких об'єднань після того, як сплине термін реалізації державних програм; скасування заборони на виконання функцій головного підприємства банком та вимоги щодо участі у групі лише однієї банківської установи; запровадження пільг, зокрема, податкових; створення можливостей щодо інвестиційної підтримки тих галузей, які є об'єктом стратегічної зацікавленості банківських установ; запровадження переліку операцій, дозволених до виконання банками. Проаналізовано ризики неповернення інвестицій і кредитів у межах ФПГ та аргументовано, що їх можна мінімізувати за рахунок: перехресного володіння акціями підприємств, у які передбачається здійснити інвестиції; володіння банком контрольним пакетом акцій підприємства, в яке вкладаються кошти; можливості контролювати використання коштів через представника банку в раді директорів підприємств - учасників групи.

11. Виявлено, що традиційний зміст поняття «транснаціональний банк» (ТНБ) застарів і потребує нового осмислення, для чого запропоновано: розширення сфери застосування терміна ТНБ і запровадження розподілу ТНБ на різні групи (за розмірами, характером діяльності, масштабом закордонної мережі); окреме визначення для кожної групи банківських установ, які здійснюють активні операції на міжнародних ринках, з урахуванням змісту стратегії їх розвитку. З'ясовано, що перспектива економічної євроінтеграції України вимагатиме врахування особливостей нового явища єдиного банківського ринку. Визначено його сутність, що полягає у створенні умов для вільного пересування капіталу через кордони, гармонізації систем корпоративного оподаткування в межах Європейського Союзу з метою уникнення диспропорцій у банківських інвестиціях на його території, одержанні банками права засновувати свої філії, відділення та представництва і надавати широкий перелік обумовлених видів фінансових послуг на всій території ЄС.

12. Для запобігання негативним наслідкам від лібералізації фінансового ринку України та розширення сегмента іноземного банківського капіталу доцільно запровадити: перевірку заявок на відкриття філій іноземних банків, яка, зокрема, включає перевірку загального фінансового стану материнського банку; видачу дозволу на відкриття іноземних філій лише тих банків, які мають високий рейтинг надійності за оцінками провідних міжнародних рейтингових агентств та систему гарантування вкладів з вищими компенсаційними порогами, ніж в Україні; додаткові вимоги щодо мінімального рівня капіталізації; обмеження на деякі види операцій; укладення угод, які б передбачали зобов'язання наглядових органів країн місцезнаходження банків щодо здійснення нагляду за їх філіями на території України. Запропоновано розробити законопроект про регіональні інвестиції, за вимогами якого іноземні банківські установи матимуть певні зобов'язання щодо фінансування державних програм регіонального розвитку, в тому числі на пільгових умовах.

Размещено на Allbest.ru