Управління фінансовою системою і підвищення ефективності її фунціонування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність та структура фінансової системи

1.1 Внутрішня структура фінансової системи

1.2 Організаційна структура фінансової системи

Розділ 2. Типологізація та основні принципи побудови фінансової системи

2.1 Типологізація фінансової системи

Розділ 3. Управління фінансовою системою і підвищення ефективності її функціонування

3.1 Управління фінансовою системою

3.2 Економічне підґрунтя підвищення ефективності функціонування фінансової системи

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Фінанси являють собою досить суспільне явище. Вони охоплюють широку гаму обмінно-розподільних відносин, які відображаються в різноманітних грошових потоках. При єдиній сутності цих відносин у них виділяються окремі елементи, які мають свої характерні ознаки й особливості. Вивчення фінансів ґрунтується як на розумінні їх необхідності, сутності й ролі у суспільстві, такі на детальному засвоєнні конкретних форм фінансових відносин.

Форми фінансових відносин - це виокремленні за певною ознакою складові фінансів. Сукупність цих складових визначається терміном "фінансова система". При цьому ефективність фінансової системи залежить від двох основних чинників: фінансової освіченості громадян та майстерності фінансистів-професіоналів. Без достатньої ж кількості висококваліфікованих професіоналів неможливо забезпечити відповідну результативність фінансової діяльності, надійність і стабільність фінансової системи.

За умов динамічного і цілеспрямованого розвитку ринкових відносин в Україні, світових тенденцій

Як у технічній, так і у економічній сферах, поглиблення глобалізаційних процесів, нарощування темпів загально-територіального розвитку тощо чи не на першому місці за значущістю опиняється проблема досягнення достатнього рівня збалансованості фінансової системи певної території. Метою є дослідження існування сприятливих умов для соціально-економічного розвитку фінансової системи України.

Розділ 1. Сутність та структура фінансової системи

Фінансову систему України, зокрема, можливо визначити як взаємопов'язане поєднання процесів об'єктивного розподілу вартості Валового внутрішнього продукту (ВВП) та суб'єктивного впливу на нього державної політики у існуючому економічно-правовому просторі.

Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою (змістовою) структурою й організаційною будовою.

За внутрішньою структурою фінансова система - сукупність відносно відособлених взаємопов'язаних сфер і ланок, які відображають специфічні форми та методи фінансових відносин.

За організаційною будовою фінансова система - сукупність фінансових органів та інституцій, які управляють грошовими потоками.

1.1 Внутрішня структура фінансової системи

Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин, а ланка - їх відособлену частину. В основу структуризації фінансів найбільш доцільно покласти рівень економічної системи (схема 1.1.), виділивши відповідні сфери фінансів: на мікрорівні - фінанси суб'єктів господарювання (підприємств) Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991р.; Закон України "Про підприємництво" від 07.02.1991р.; на макрорівні - державні фінанси; на рівні світового господарства - міжнародні фінанси, і на узагальнюючому рівні забезпечуючу сферу - фінансовий ринок.



Схема 1.1: Сфери фінансових відносин

Виділення ланок проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду грошових коштів, або специфічних форм і методів фінансових відносин.

Сфера фінансів суб'єктів господарювання відображає рух грошових потоків підприємств. Оскільки вони мають загальні принципи організації і методи здійснення фінансової діяльності, то ця сфера не поділяється на окремі ланки. Існують певні особливості, пов'язані з формою власності та галузевою специфікою. Однак вони не настільки суттєві, щоб на їх підставі виділяти окремі ланки. Ці особливості впливають на організацію фінансових відносин, але не змінюють їх сутності.

Сфера державних фінансів, що характеризує фінансову діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави Закон України "Про державний бюджет України на 2002 рік" від 20.12.2001р.;, державний кредит Фінанси / Під ред. Кудряшова В.П.; Олді-плюс. - Херсон, 2002. - С. 153 - 156. , фонди цільового призначення, фінанси державних підприємств.

Сфера міжнародних фінансів Фінанси / Під ред. Кудряшова В.П.; Олді-плюс. - Херсон, 2002. - С. 269 - 276. відображає перерозподільно-обмінні відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Вона складається з двох частин - міжнародних фінансових відносин та безпосередньо міжнародних фінансів. Міжнародні фінансові відносини опосередковуються через міжнародні розрахунки, які, у свою чергу, ґрунтуються на використанні двох валют і встановленні валютного курсу. Нині процеси курсоутворення, купівлі та продажу необхідних валют пов'язані з функціонуванням валютного ринку, який формує специфічну ланку міжнародних фінансів. Безпосередньо міжнародні фінанси включають дві ланки - фінанси міжнародних організацій та міжнародні фінансові інституції.

Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. За формою ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів. Функціонування фінансового ринку забезпечується через відповідні інституції - банки Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 21.12.2000р., інституційні інвестори, фондові біржі.

Відособленою ланкою фінансової системи є страхуванняЗакон України про страхування" від 07.03.1996р.. Воно не належить до конкретної сфери і займає проміжне місце між мікро- і макрорівнями.

Розглядаючи внутрішню структуру фінансової системи, необхідно враховувати регіональний аспект її побудови. З цих позицій розрізняють національні, регіональні та світову фінансові системи.

Національні фінансові системи відображають структуру фінансів окремих країн. До їх складу входять:

* фінанси суб'єктів господарювання;

* страхування;

* державні фінанси Бюджетна система України та зарубіжних країн / Під ред. Пасічник Ю.В. ; Знання-Прес. Київ, 2002. - С.272.;

* внутрішні валютний та фінансовий ринки.



Схема 1.2: Внутрішня структура фінансової системи

Світові та регіональні фінансові системи складаються з двох рівнів:

* національні фінансові системи країн світу чи окремого регіону;

* міжнародні фінанси, які відображаються у централізованих на світовому чи регіональному рівнях коштах та фінансових ресурсах. До складу міжнародних фінансів належать:

* фінанси міжнародних організацій;

* міжнародні фінансові інституції Фінанси / Під ред. Опаріна В.М.; КНЕУ. Київ, 2002. - С.197.;

* міжнародні валютний та фінансовий ринки (провідні банки та фондові біржі, що здійснюють операції в усьому світі чи певному регіоні).

Побудова фінансової системи виходить з необхідності вирішення таких завдань:

* формування, концентрація та оптимальне розміщення достатніх для виробництва певного обсягу ВВП фінансових ресурсів;

* досягнення максимальної ефективності використання наявних ресурсів - максимізація обсягів виробленого ВВП на основі вибору раціональної структури форм фінансового забезпечення;

* установлення оптимальних пропорцій розподілу та перерозподілу виробленого ВВП з метою повного забезпечення потреб громадян, підприємств, держави;

* всебічне сприяння залученню усіх тимчасово вільних коштів та отриманих доходів через інституції фінансового ринку на потреби фінансового забезпечення виробництва ВВП;

* формування страхових фондів з метою забезпечення відшкодування втрат фінансових ресурсів і доходів та встановлення максимальних передумов для використання коштів даних фондів у кругообігу ресурсів.

Функціонування фінансової системи, що ґрунтується на кругообігу фінансових ресурсів, в узагальненому вигляді (абсолютно всі зв'язки і грошові потоки відобразити надзвичайно складно) зображені на схемі 3. Ці ресурси зосереджуються безпосередньо на підприємствах та суб'єктів фінансового ринку

До складу міжнародних фінансів належать:

- фінанси міжнародних організацій Фінанси / Під ред. Опаріна В.М.; КНЕУ. Київ, 2002. - С.195.;

- міжнародні фінансові інституції;

- міжнародні валютний та фінансовий ринки (провідні банки та фондові біржі, що здійснюють операції в усьому світі чи певному регіоні).

Побудова фінансової системи виходить з необхідності вирішення таких завдань:

- формування, концентрація та оптимальне розміщення достатніх для виробництва певного обсягу ВВП фінансових ресурсів;

- досягнення максимальної ефективності використання наявних фінансових ресурсів - максимізація обсягів виробленого ВВП на основі вибору раціональної структури форм фінансового забезпечення;

- установлення оптимальних пропорцій розподілу та пере розподілу виробленого ВВП з метою повного забезпечення по треб громадян, підприємств, держави;

- всебічне сприяння залученню усіх тимчасово вільних коштів та отриманих доходів через інституції фінансового ринку на потреби фінансового забезпечення виробництва ВВП;

- формування страхових фондів з метою забезпечення від шкодування втрат фінансових ресурсів і доходів та встановлення максимальних передумов для використання коштів даних фондів у кругообігу ресурсів.

Функціонування фінансової системи, що ґрунтується на кругообігу фінансових ресурсів, в узагальненому вигляді (абсолютно всі зв'язки і грошові потоки відобразити надзвичайно складно) зображені на схемі 1.3.

Ці ресурси зосереджуються безпосередньо на підприємствах та у суб'єктів фінансового ринку - комерційних банків та інституційних інвесторів (інвестиційних фондів і компаній). Водночас ці суб'єкти є, по суті, фінансовими посередниками між продавцями та споживачами фінансових ресурсів. При цьому значну частину ресурсів як інституційних інвесторів, так і особливо банків, становлять розміщені у них тимчасово вільні ресурси й доходи підприємств. Певна частина ресурсів спрямовується у страхові фонди, однак надалі вони можуть використовуватись у кругообігу через інституції фінансового ринку.



Схема 1.3: Організація функціонування фінансової системи

На основі використання фінансових ресурсів на підприємствах створюється ВВП, певна частина якого набуває форми централізованих доходів (централізується державою в бюджеті та цільових фондах), а інша - форми індивідуальних доходів підприємств (прибуток) та робітників і службовців (заробітна плата) Закон України "Про оплату праці" від 20.04.1995р. Бюджетна система України та зарубіжних країн / Під ред. Пасічник Ю.В. ; Знання-Прес. Київ, 2002. - С.263: "Основні макроекономічні показники України за 1992 - 2000 рр.".

Значна частина індивідуальних доходів спрямовується на забезпечення поточних потреб підприємств і громадян. Решта набуває форми нагромаджень підприємств і заощаджень громадян, які є потенційними джерелами інвестицій. Інвестиції прямо або через систему фінансового ринку спрямовуються на збільшення обсягів фінансових ресурсів підприємств, що, у свою чергу, є передумовою для забезпечення зростання обсягів ВВП 2.

Основна частина централізованих у бюджеті та в цільових фондах коштів теж витрачається безпосередньо в країні на фінансування поточних потреб. Певна ж частка видатків, пов'язаних з економічною діяльністю держави, спрямовується на інвестиції у формі капітальних вкладень і в такий спосіб прямо сприяє зростанню фінансових ресурсів. Крім того, залишки коштів бюджету і цільових фондів, що зберігаються в установах комерційних банків, є джерелом формування ресурсів цих банків.

За рахунок бюджету здійснюються платежі до міжнародних організацій та міжнародних фінансових інституцій. У свою чергу, міжнародні фінансові інституції надають фінансову допомогу тій чи іншій країні, яка може надходити до бюджету (на фінансування дефіциту), центрального банку Закон України "Про Національний банк України" від 01.07.1999р. Фінанси / Під ред. Кудряшова В.П.; Олді-плюс. - Херсон, 2002. - С.44 - 76. (на формування валютних резервів) та безпосередньо суб'єктам підприємницької діяльності (на кредитування інвестиційних проектів).

Процес формування бюджету також може бути пов'язаний з функціонуванням фінансового ринку, на якому держава є позичальником (коротко -, середньо - та довгострокові державні позики на покриття бюджетного дефіциту, або на цільові проекти). Таке запозичення зменшує обсяги фінансових ресурсів, які можуть спрямовуватися на виробництво ВВП, і доцільне за умови забезпечення достатньої ефективності використання залучених з фінансового ринку коштів.

Досить тісний взаємозв'язок у фінансовій системі існує між бюджетом та центральним банком з приводу надання і погашення кредиту на фінансування бюджетного дефіциту. Крім того, через бюджет може регулюватися фінансова діяльність банку - перевищення доходів над видатками спрямовується в бюджет, а недостатність доходів забезпечується бюджетними асигнуваннями.

З наведеної, навіть у спрощеному вигляді, схеми 1.3. видно, наскільки складним є функціонування фінансової системи і як важливо забезпечити надійне управління нею. На схемі 1.3 чітко простежується, по-перше, забезпечуюча роль фінансового ринку, на якому зосереджується переважна частина фінансових ресурсів, по-друге, координуюча роль бюджету, в якому пересікається значна частина грошових потоків. Базовою ж сферою фінансової системи є фінанси підприємств 2, які через мобілізацію достатніх фінансових ресурсів забезпечують виробництво ВВП у необхідних обсягах.

Із схеми 1.3 також чітко видно, що фінанси - це єдиний організм, єдина система взаємопов'язаних відносин. Виокремлення з цієї системи якогось елемента тільки послаблює фінансову систему. При цьому дія усіх складових має бути скоординованою і синхронною, підпорядковуватися єдиним завданням і цілям. Фінансові ресурси, на яких ґрунтується функціонування фінансової системи, є єдиними за сутністю і призначенням. Вони можуть мати різні форми, переходити з однієї форми в іншу, але це єдиний фінансовий потенціал суспільства. Маса сформованих у суспільстві доходів залежить від обсягу виробленого ВВП. Доходи можуть розподілятися і перерозподілятися між ланками і сферами фінансової системи, однак їх маса при цьому не змінюється. Усе зазначене свідчить, що й управління фінансами має бути узгодженим на основі єдиної фінансової політики держави Фінанси / Під ред. Опаріна В.М.; КНЕУ. Київ, 2002. - С.18-22..

Головним завданням побудови національної фінансової системи є забезпечення максимальної мобілізації наявних у суспільстві фінансових ресурсів та залучення при обґрунтованих потребах їх ззовні, установлення передумов для їх ефективного використання і максимізації на цій основі виробництва ВВП. Рух грошових потоків через ланки та сфери фінансової системи повинен сприяти формуванню у кожного суб'єкта доходів, що відображають його продуктивність і с достатніми для забезпечення потреб його діяльності.

1.2 Організаційна структура фінансової системи

Організаційна структура фінансової системи - це сукупність фінансових органів та інституцій, яка характеризує систему управління фінансами. Необхідність розподілу і перерозподілу ВВП є об'єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установлену у світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Разом з тим рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а спрямовується певними управлінськими структурами, юридичними і фізичними особами. Це суб'єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни.

В основі формування органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади й управління.

До організаційного складу фінансової системи України входять:

1) органи управління:

· Міністерство фінансів Фінанси / Під ред. Кудряшова В.П.; Олді-плюс. - Херсон, 2002. - С.330-333.;

· Державна податкова адміністрація;

· Державна контрольно-ревізійна служба Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26.01.1993р. №2939-12;

· Державне казначейство Указ Президента України "Про Державне Казначейство України".;

· Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

· Рахункова палата Закон України "Про Рахункову палату верховної Ради України" від 11.07.1996р. №315/96 - ВР;

· Аудиторська палата;

· Пенсійний фонд;

· Фонд соціального страхування;

· Українська державна інноваційна компанія;

2) Фінансові інституції:

· Національний банк;

· Комерційні банки;

· Страхові компанії; небанківські кредитні установи (кредитні спілки, ломбарди тощо);

· Міжбанківська валютна біржа;

· Фондові біржі;

· Інституційні інвестори.

Склад органів та інституцій фінансової системи України відображено на схемі 1.4.

Фінансові органи та інституції можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюджету держави. Це насамперед Міністерство фінансів України та Державне казначейство і Державна контрольно-ревізійна служба. До цієї ж групи також належить Державна податкова адміністрація. Другий блок становлять контрольно-регулюючі органи - Рахункова палата, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Аудиторська палата й аудиторські фірми. Третій блок становлять фінансові інституції, які працюють на фінансовому ринку: Національний банк України і комерційні банки, міжбанківська валютна біржа, фондові біржі, інституційні інвестори, страхові компанії. До четвертого блоку входять органи управління цільовими фондами: Пенсійний фонд України, фонди соціального страхування, Українська державна інноваційна компанія.

Схема 1.4: Управління фінансовою системою

Існує досить складна схема взаємозв'язку органів управління фінансовою системою з її окремими сферами й ланками (Таблиця 1.1.)

Як видно з таблиці 1.1 розподілу повноважень фінансових органів та інституцій, основна увага в системі управління зосереджена на бюджеті держави. Це цілком природно, оскільки саме в ньому концентруються фінансові потоки та зв'язки. Окремі сфери і ланки не мають відповідних фінансових органів чи інституцій управління. Управління фінансами суб'єктів господарювання здійснюється фінансовими службами в складі управлінських структур підприємств та організацій, господарських товариств і холдингових компаній, міністерств і відомств.

Таблиця 1.1

Фінансові органи та інституції	Ланки фінансової системи	Напрями діяльності
Міністерство фінансів	Бюджет держави	Складання і виконання
	Державний кредит	Випуск позик, використання залучених коштів, погашення боргів
	Міжнародні фінансові відносини	Взаємовідносини з урядами інших країн, міжнародними організаціями і міжнародними фінансовими інституціями
	Фінанси підприємств	Організаційне регулювання фінансової діяльності
	Страхування	Видача ліцензій на страхову діяльність: контроль за діяльністю страхових компаній
Державне казначейство	Бюджет держави	Виконання Державного бюджету
Державна контрольно-ревізійна служба	Бюджет держави	Ревізії складання і виконання бюджетів, контроль за використанням бюджетних асигнувань
	Фінанси державного сектора	Контроль за фінансовою діяльністю
Державна податкова адміністрація	Бюджет держави	Облік платників податків і обов'язкових платежів, контроль за дотриманням податкового законодавства
	Загальнодержавні цільові фонди
Рахункова палата	Державний бюджет	Контроль за складанням і виконанням бюджету
	Державний кредит	Контроль за залученням, використанням і погашенням державних позик
Страхові компанії	Страхування	Здійснення страхових операцій
Аудиторська палата	Фінанси підприємств	Видача ліцензій аудиторам і аудиторською діяльністю
Аудиторські фірми	Фінанси підприємств	Проведення незалежного фінансового контролю
Національний банк	Кредитна система	Реєстрація банків, видача ліцензій на окремі банківські операції, банківський нагляд
	Державний кредит	Агентські послуги уряду з розміщення державних цінних паперів
	Бюджет держави	Організація касового виконання
	Міжнародні фінансові відносини	Проведення міжнародних розрахунків держави
	Валютний ринок	Визначення валютних курсів
Комерційні банки	Банківська система	Здійснення банківських операцій
Міжбанківська валютна біржа	Валютний ринок	Організація торгівлі валютою
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку	Ринок цінних паперів	Реєстрація випуску цінних паперів (крім державних); ліцензування діяльності фінансових посередників; регулювання операцій з цінними паперами; нагляд за діяльністю суб'єктів ринку
Фондова біржа	Ринок цінних паперів	Забезпечення функціонування первинного і вторинного ринків цінних паперів
Інституційні інвестори	Ринок цінних паперів	Мобілізація та інвестування фінансових ресурсів
Пенсійний фонд	Фонд цільового призначення на пенсійне забезпечення	Акумуляція коштів фонду, нарахування та виплата пенсій і допомог
Пенсійний фонд	Фонд цільового призначення на пенсійне забезпечення	Акумуляція коштів фонду, нарахування та виплата пенсій і допомог

Розділ 2. Типологізація та основні принципи побудови фінансової системи

Фінансова система пронизує усю національно-економічну систему, починаючи від домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств й закінчуючи державою.

2.1 Типологізація фінансової системи

Додатково слід зазначити, що у теоретико-практичному плані є важливою проблема типологізації фінансових систем (Схема), аналіз якої привів до висновку про доцільність і можливість виділення таких двох типів фінансових систем як чиста і реальна.

Схема

Чиста фінансова економічна система є сукупністю механізмів, інститутів чи установ формування, руху і використання так званих чистих фондів (або чистих фінансів), які трактуються у економічній літературі по-різному і відповідно до цього можна виділити декілька видів чи типів чистих фінансово-економічних систем.

Виділяють наступні трактування чистих фінансів:

1. фінансові фонди, які формуються лише від певної підприємницької діяльності або ж купівлі-продажу певних економічних ресурсів. Даний тип фінансів і фінансових фондів формує підприємницький сектор чистої фінансової системи, який є основою розвитку та функціонування фінансової економічної системи в цілому;

2. фінансові фонди або ж фінансові ресурси, які формуються виключно на безеквівалентній основі, тобто на основі податків. Вищезазначений тип фінансових ресурсів є так званим державним сектором чистої фінансово-економічної системи;

3. фінансові фонди чи фінансові ресурси, що формуються на основі руху (емісії, реалізації) цінних паперів - акцій, облігацій, сертифікатів тощо. На основі цього типу чи такого розуміння чистих фінансів формується так званий фондовий сектор чистої фінансово-економічної системи і відповідний фондовий ринок (ринок цінних паперів чи ринок фінансового капіталу).

Таким чином, чиста фінансово-економічна система, поєднує три вищевказаних сектори - підприємницький (комерційний), державний та фондовий - є елементом національної грошово-кредитної системи, без якої вона узагалі не може існувати та функціонувати нормально. З огляду на останнє поняття фінансів та грошей (або ж фінансової та грошово-кредитної систем) надзвичайно часто ототожнюються. Так, у практиці господарювання й у економічній літературі вони як правило окремо не ідентифікуються і вважаються ідентичними поняттями відповідної системи, оскільки гроші у широкому розумінні - це будь-що, що є платіжним засобом, включаючи і безпосередньо фінанси, фінансові активи (цінні папери). А фінанси у їх широкому розумінні включають до свого складу і власне гроші або ж грошові активи. Усе це вказує на те, що поняття чистої фінансової системи є досить умовним і відіграє певну роль у так званому чистому (високому) теоретичному аналізі й під час побудови та розвитку так званої високої (чистої) економічної теорії. А у практичному, або ж прикладному, аспекті поняття фінансів вживається у їх реальному, а не чистому значенні чи розумінні.

Й нарешті реальна фінансова система (або реальні чи змішані фінанси) є такою фінансовою системою, у якій формування чистих фінансів (грошових фондів, які формуються внаслідок певної підприємницької діяльності) доповнюється формуванням квазічистих фінансів (грошових фондів, які формуються у результаті випуску акцій й облігацій) і так званих фіскальних (податкових) фінансів (грошових фондів, що формуються на податковій основі). Будь-яка із нинішніх національних фінансових систем за своїм характером є змішаною, або ж реальною, фінансовою системою, оскільки вона передбачає як формування чистих, так і квазічистих та фіскальних фінансів.

Згідно вищезгаданого змісту реальної фінансової системи в її складі виділяють наступні три сектори.

Сектор 1 - чистий фінансовий сектор реальної фінансової системи, у якому процес формування грошових фондів здійснюється на еквівалентній основі згідно до дії закону вартості. Загалом, чистий фінансовий сектор впливає на переважну частину бізнесу, населення і частково держави.

Сектор 2 - квазічистих фінансовий сектор, в якому грошові фонди початково формуються не внаслідок здійснення певної підприємницької (комерційної чи виробничої) діяльності, а на позичковій основі у результаті випуску та реалізації цінних паперів (акцій, облігацій і т. ін.). Випускати акції і облігації мають право лише корпорації й держава (індивідуальні та партнерські підприємства позбавлені подібної можливості).

Сектор 3 - фіскальний (чи податковий_ сектор реальної фінансової системи, де грошові фонди формуються переважно за рахунок податків. Сферою впливу даного сектору є держава та її територіальні органи і він (сектор) реалізує себе у формуванні державного, регіонального (обласного) та місцевого (муніципального) бюджетів як певних грошових фондів доходів і видатків на відповідних рівнях державної влади.

Додатково слід звернути свою увагу на те, що співвідношення секторів є далеко не неоднаковим у всіх економіках на певний момент часу, а також в різні історичні епохи розвитку національних економічних систем.

Призначення і специфічні ознаки сфер та ланок фінансової системи

Кожна сфера і ланка фінансової системи має відповідне призначення і специфічні ознаки.

Фінанси суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств. Вони є основою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП який є об'єктом фінансових відносин.

Обмінно-розподільні відносини, що характеризують фінанси підприємств, поділяються на дві групи - внутрішні й зовнішні. Внутрішні відносини характеризують грошові потоки на підприємстві й відображають процеси формування, розподілу і перерозподілу його доходів. Зовнішні відносини характеризують зв'язки з іншими підприємствами та сферами і ланками фінансової системи. Вони поділяються на вхідні та вихідні грошові потоки.

Можливості їх нарощення визначаються величиною отриманих доходів та рівнем їх вилучення і діяльність суб'єктів господарювання залежить від забезпеченості фінансовими ресурсами, надходження через систему зовнішніх фінансових відносин.

Мета господарської діяльності - виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг.

Мета фінансової діяльності - отримання прибутку. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання регулюється:

законодавчо - в частині взаємовідносин з державою;

на підставі угод - з іншими суб'єктами, в основі яких лежать інтереси підприємства;

статутними документами - внутрішні відносини.

Внутрішні фінансові відносини можуть мати фондовий чи канальний характер. . Фондовий характер означає, що спочатку відбувається концентрація фінансових ресурсів у фондах грошових коштів, а потім їх використання згідно з призначенням фонду. При цьому виділення фондів може мати частковий характер, коли окремо ведеться їх облік, і повний, коли вони концентруються на окремих рахунках у банку. У разі канального характеру фінансових відносин використання коштів відбувається за певними напрямами з одного рахунку згідно з потребами підприємства.

Страхування являє собою відособлену ланку фінансової системи, яка відображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів. З одного боку, страхування забезпечується через страхові компанії, які є звичайними суб'єктами підприємництва, тобто їх діяльність належить до рівня мікроекономіки. З іншого боку, створювані фонди відображають перерозподіл фінансових ресурсів між окремими суб'єктами страхування і таким чином мають ознаки належності до макрорівня. При цьому колективні страхові фонди можуть створюватись і державними страховими компаніями. У цьому випадку вони належатимуть до системи державних фінансів.

Державні фінанси відображають суспільну централізацію доходів та підприємницьку діяльність держави. Це основна сфера перерозподілу ВВП, і тому всі суб'єкти розподільних відносин заінтересовані в її оптимальності, Оптимальність означає, що рівень централізації повинен як забезпечувати державу достатніми коштами, так і не підривати фінансової бази суб'єктів господарювання, а ступінь перерозподілу - як достатньо впливати на пропорції соціально-економічного розвитку, так і не створювати "утриманської" психології у юридичних і фізичних осіб. Тобто сфера державних фінансів надзвичайно важлива і вимагає встановлення збалансованості інтересів усіх суб'єктів фінансових відносин.

Державні фінанси включають централізовані ланки - бюджет, фонди цільового призначення і державний кредит Фінанси / Під ред. Опаріна В.М.; КНЕУ. Київ, 2002. - С.40-47., а також децентралізовані - фінанси суб'єктів господарювання у державному секторі.

Фінансові відносини у сфері централізованих державних фінансів мають фондовий характер і поділяються на два напрями: мобілізація коштів державою та їх виділення. Мобілізація коштів здійснюється за допомогою податків, платежів, відрахувань, внесків і зборів, які надходять до бюджету, та фондів цільового призначення. Виділення коштів здійснюється у формі інвестицій, дотацій і субсидій, кредитів, кошторисного фінансування, державних пенсій і допомог, відшкодування витрат. Взаємовідносини з бюджетом та фондами цільового призначення регулюються на законодавчій основі.

Бюджет держави - це основний фонд грошових коштів і визначальна ланка державних фінансів. Він призначений для \1фінансового забезпечення виконання державою її функцій: управління суспільством, оборони країни, економічної та соціальної. Через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи, тобто з позицій управління фінансами це визначальна ланка, яка спрямовує в заданому напрямі розвиток суспільства.

Фонди цільового призначення являють собою централізацію коштів для вирішення конкретних завдань і проблем, їх характерною ознакою є чітко визначені джерела формування і напрями використання. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, тому їх склад досить різноманітний у різних країнах і в різні часи. Серед них виділяються такі, котрі мають стабільний характер, наприклад пенсійні фонди і фонди зайнятості, а також ті, що відбивають відносно тимчасові потреби.

Державний кредит відображає відносини, при яких держава виступає позичальником або гарантом за позичками юридичних осіб даної країни. Кредиторами можуть бути юридичні й фізичні особи даної та інших країн, уряди інших країн, міжнародні організації та фінансові інституції. Мобілізовані державою кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту або в окремий фонд, призначений для інвестицій при випуску цільових позик.

Фінанси державного сектора економіки включають ті самі відносини, що й фінанси будь-якого суб'єкта господарювання, оскільки характер і напрями господарської і фінансової діяльності не залежать від форми власності.

Водночас фінансові ресурси й отримані доходи цих підприємств належать державі, а їх фінансова діяльність регламентується державою як на підставі законів, так і у формі державного управління.

Міжнародні фінанси відображають відносини, що складаються на рівні світового господарства і характеризують діяльність на цьому рівні як національних суб'єктів господарювання і держави, так і міжнародних організацій та фінансових інституцій.

Міжнародні фінансові відносини пов'язані з рухом вартості між окремими країнами. Система міжнародних розрахунків базується на валютному регулюванні, основою якого є встановлення курсу валют. Для проведення розрахунків потрібна відповідна валюта, а для забезпечення еквівалентного обміну потрібне достовірне співвідношення валют. Відхилення встановленого курсу валют від реального веде до міжнародного перерозподілу доходів і фінансових ресурсів. Це можна порівняти з ціновим механізмом перерозподілу, який, до речі, діє як на внутрішньому, так і на світовому ринку.

Проблеми, пов'язані з функціонуванням валютного ринку, на якому здійснюються операції купівлі-продажу валют, досить складні, оскільки встановлений на ньому курс валют не завжди збігається з економічними реаліями. Відхилення курсу валют від цих реалій, також, як і відхилення цін товарів і послуг від їх вартості, нагадує коливання маятника. Усунути ці коливання практично неможливо. Ураховуючи це, а також значні технічні труднощі, що виникають при міжнародних розрахунках, у межах Європейського союзу реалізувався проект переходу до єдиної валюти - євро.

Фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних та інших організацій характеризують формування і використання доходів цих організацій. Суб'єкти і характер цих взаємовідносин визначаються статутом тієї чи іншої організації. Наприклад, усі країни - члени ООН сплачують членські внески до бюджету цієї політичної організації. Кошти з бюджету ООН використовуються на утримання її органів, на фінансування міжнародних програм і проведення різних

заходів. Міжнародні організації також можуть надавати фінансову допомогу окремим країнам. Отже, через цю ланку міжнародних фінансів здійснюється міжнародний перерозподіл доходів.

Міжнародні фінансові інституції є своєрідною надбудовою над сукупністю національних фінансових систем. Вони характеризують зародження єдиної фінансової системи світового співтовариства. Нині ці інституції виконують здебільшого функції надання фінансової допомоги у формі кредитів тим країнам, що її потребують. До їх складу входять:

· Міжнародний валютний фонд;

· група Світового банку;

· Європейський банк реконструкції та розвитку;

· Африканський банк розвитку;

· Азіатський банк розвитку;

· Міжамериканський банк розвитку.

Фінансовий ринок є важливою складовою фінансової та економічної систем. З одного боку, це елемент насамперед фінансової системи, який займає в ній особливе місце. По-перше, він являє собою своєрідну надбудову, через яку координується діяльність усієї фінансової системи. По-друге, це сполучна сфера, через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Тобто, якщо фінанси суб'єктів господарювання виконують роль двигуна, а державні фінанси - функції систем керування, то фінансовий ринок можна порівняти з трансмісією. Образно кажучи, це кровоносна система, яка живить весь фінансовий організм. З іншого боку, фінансовий ринок поряд з ринками праці, товарів та послуг, засобів виробництва і технологій, духовних благ є надзвичайно важливою складовою ринкової економіки, її визначальним елементом, без якого не може працювати весь механізм. Усе починається з фінансового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання.

Розділ 3. Управління фінансовою системою і підвищення ефективності її функціонування

3.1 Управління фінансовою системою

Схема 3.1: Міністерство фінансів України

Фінансова система являє собою доволі складний механізм. Ефективність її функціонування залежить від двох визначальних чинників. По-перше, від налагодженості фінансових відносин у суспільстві. В основі цього лежить насамперед вибір правильної і доцільної для даної країни фінансової моделі, яка стимулює виробника і суспільство. Крім того, дуже важливим чинником є дійовість фінансового механізму, а також чітке фінансове законодавство. Без цих передумов цілеспрямовано керувати фінансами практично неможливо. По-друге, ефективне функціонування фінансової системи залежить від організації управління нею.

Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління фінансовою діяльністю. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розроблення стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання розроблених планів, облік і контроль.

Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інституціями.

Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій державі, посідає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни. Основними його функціями є:

- вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розроблення заходів щодо їх реалізації;

- організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України;

- здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом;

- організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через установлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

- організація функціонування ринку державних цінних паперів Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.1996р.;

ревізійна служба має регіональну структуру, ідентичну системі Міністерства фінансів.

Державне казначейство створено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. Оскільки об'єкти фінансування з центрального бюджету держави розташовані на всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру украй складно. Казначейство має таку саму регіональну структуру, як і Міністерство фінансів. Розмежування повноважень між регіональними органами в частині фінансування видатків здійснюється за ознаками важливості того чи іншого об'єкта фінансування і місця його розташування.

Державна податкова адміністрація організовує справляння податків та контроль за дотриманням податкового законодавства. На неї покладені такі основні функції:

- розроблення проектів податкового законодавства;

- проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків;

- облік платників податків та надходжень їх до бюджету;

- контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;

- накладення штрафних санкцій та адміністративних стяг нень на порушників податкового законодавства;

- міжнародне співробітництво у сфері оподаткування.

Регіональна структура податкової адміністрації аналогічна системі Міністерства фінансів. Вищою її ланкою є Головна державна податкова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового законодавства і організовує податкову роботу та діяльність податкових органів у країні. Регіональними органами є податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та податкові інспекції в районах і містах обласного підпорядкування. Податкові адміністрації в областях і містах з районним поділом виконують організаційні й консультаційні функції. Безпосередню податкову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без районного поділу). Вони здійснюють облік усіх платників, що перебувають на даній території і контролюють їх розрахунки з бюджетом. фінансовий державний бюджет ввп

Рахункова палата України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням бюджету держави, аналізу бюджетної політики держави, контролю у сфері державного кредиту. Вона відіграє роль експертного органу, роблячи відповідні висновки і даючи рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління. Рахункова палата може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Однак, на відміну від контрольно-ревізійної служби, яка здійснює детальний контроль за повним дотриманням фінансового законодавства, Рахункова палата здійснює контроль з позицій макроекономічного фінансового регулювання і дійовості фінансової політики.

Аудиторська палата, хоча і не є фінансовим органом, організовує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства з аудиторського контролю.

Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності фінансової звітності. Аудиторський контроль має за мету надання консультативної допомоги, за його результатами не приймаються рішення про накладання штрафних санкцій і адміністративних стягнень. Разом з тим аудиторські фірми несуть відповідальність за правильність аудиторського висновку, оскільки після їх перевірок податкова і фінансова звітність перевіряється відповідними органами фінансового контролю.

Національний банк України є основною фінансовою інституцією у сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію грошей, які є інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг у країні. Важливе завдання Національного банку - організація ефективного функціонування кредитної системи. Він проводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензії на окремі види банківських операцій (наприклад, валютні операції). Національний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків за допомогою встановлення економічних нормативів (мінімального розміру статутного фонду, показників ліквідності й платоспроможності та ін.) і розмірів обов'язкових резервів. Важлива його функція в банківській системі - забезпечення проведення міжбанківських розрахунків та кредитування комерційних банків, тобто він є банком банків.

Національний банк проводить значну роботу з обслуговування уряду. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, організовує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави. Національний банк здійснює валютне регулювання і визначає офіційні курси валют чи валютні коридори.

Комерційні банки формують банківську систему і виконують такі основні функції: акумуляція тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб; проведення безготівкових розрахунків; касове обслуговування готівкового обігу; кредитування; агентські та інші послуги клієнтам банку. В умовах ринкової економіки комерційні банки являють собою серцевину фінансової системи, виконуючи роль кровоносної мережі в економіці. Концентруючи значну масу фінансових ресурсів і спрямовуючи кредитні потоки, вони відіграють провідну роль у розвитку кожної країни. Тому економічна та фінансова міць країни визначається насамперед потенціалом її банківської системи.

Розрізняють два типи комерційних банків: універсальні й спеціалізовані. Універсальні здійснюють усі види банківських операцій. Спеціалізовані банки проводять тільки окремі види операцій або обслуговують певні галузі. Більшість банків в Україні є універсальними. До спеціалізованих банків відносяться ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші види банків.

За формою власності розрізняють державні, акціонерні й приватні банки. Однак незалежно від форми власності комерційні банки є суб'єктами підприємницької діяльності, яку вони здійснюють на основі комерційного розрахунку.

Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і

пропозиції як на національну, так і на іноземні валюти. Крім того, операції з купівлі-продажу валют здійснюються на міжбанківському валютному ринку.

Страхові компанії укладають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види й умови страхування, установлюють розміри страхових тарифів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами. Комісія контролює діяльність суб'єктів ринку цінних паперів - емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж - відповідно до чинного у цій сфері законодавства.

Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Основне її призначення - організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через неї може здійснюватись і первинне розміщення цінних паперів, а з іншого боку, і вторинний ринок може функціонувати поза біржею. У зв'язку з цим розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Виступаючи центром торгівлі цінними паперами, фондова біржа є індикатором ділової активності й проводить котирування акцій. Цим створюється система незалежної і досить об'єктивної оцінки діяльності акціонерних товариств. Тому бюлетені фондових бірж відіграють дуже важливе значення у функціонуванні фінансової системи та економіки країни.

На ринку цінних паперів важливу роль виконують фінансові посередники. За дорученням емітентів вони здійснюють випуск та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку, а також проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансових посередників ґрунтується на їх інформованості та глибоких знаннях ринку цінних паперів.

Пенсійний фонд створений з метою акумуляції і раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і здійснення їх виплат. Пенсійний фонд як орган управління має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.

Фонди соціального страхування та Українська державна інноваційна компанія виконують аналогічні функції відносно відповідних цільових фондів.

- фінансова система; - державний кредит;

- сфера фінансових відносин; - міжнародні розрахунки;

- ланка фінансової системи; - міжнародні фінансові інституції;

- фінанси суб'єктів господарювання; - ринок грошей;

- державні фінанси; - ринок капіталів;

- міжнародні фінанси; - ринок цінних паперів;

- фінансовий ринок; - кредитна система;

- страхування; - банківська система;

- бюджет держави; - фінансові органи;

- фонди цільового призначення;-- фінансові інституції.

3.2 Економічне підґрунтя підвищення ефективності функціонування фінансової системи

Після вивчення поняття і сутності фінансової системи закономірно повстає необхідність формульного відображення економічних термінів. І оскільки основоположним визначником ефективності функціонування будь-якої фінансової системи вважається забезпечення відповідності рівня економічного зростання певної території наявним потребам її розвитку, то мова у даному випадку має іти саме про встановлення подібних системи рівноваг.

Отже, визначальною рівністю у подібному ракурсі можна вважати наступну:

, (3.1.1)

де: - сума сукупної пропозиції,

- сума сукупного споживання,

- сума сукупних інвестицій.

При цьому необхідно зазначити, що, як правило, ліва частина вищенаведеного рівняння є більшою за праву, а це провокує відповідне зменшення лівої частини даної рівності (або ж згортання пропозиції, тобто виробництва) аж до моменту відновлення рівноваги. Відтак рівноважний стан встановлюється на величині, нижчій за рівень повного використання наявних на території ресурсів, у тому числі і головного ресурсу - робочої сили. Отже, головним завданням державних (якщо територією дослідження є країна), або ж територіальних органів управління задля забезпечення ефективного функціонування фінансової системи є постійне утримування рівноваги у вищенаведеному рівнянні, а з цього у свою чергу випливає висновок, що першочерговим, насамперед, є прагнення до рівня повної зайнятості працездатного населення. А досягнути цього можна завдяки умілому використанню механізмів бюджетного регулювання. З огляду на останнє твердження на загальнодержавному рівні рівняння 3.1.1 набуває вигляду:

(3.1.2)

де: - сума державного споживання,

- сума державних інвестицій.

Відповідно до останньої формули, мистецтво управління економіко. Країни, а отже і створення ефективної фінансової системи території, зводиться перш за все до поєднання оптимізації поточних інвестицій та споживання досліджуван 6ої держави.

В Україні на даний час сума сукупного споживання та сукупних інвестицій фактично є суттєво меншою за наявну сукупну пропозицію, або ж:

. (3.1.3)

Відтак, дана невідповідність і спричинила, як одна із базових причин, прогресуючий спад економіки України кінця ХХ століття.

Таким чином, для зміни тенденції на користь підвищення економічного потенціалу України та досягнення достатнього рівня розвитку її фінансової системи необхідно задіяти комплекс заходів, що мав би на меті нарощування сукупного споживання (перш за все, мова іде про споживання вітчизняних товарів населенням) до 75-80% ВВП, а також збільшення сукупних інвестицій (у першу чергу, внутрішніх) до 20-25% від ВВП (зазначимо, що останні на даний час заледве сягають 15%) Фінансова система / Карпінський Б.А., Герасименко О.В. ; "Центр навчальної літератури". Київ, 2003. - С.105..

Висновки

1. У курсовій роботі я дослідила структуру фінансової системи, її призначення, специфічні ознаки і управління фінансовою системою. Теоретичною основою роботи є нормативні документи України, монографії та підручники. Перелік використаних джерел наводиться в списку літератури. Дослідити сутність фінансової системи я змогла завдяки використанню роботи провідних вчених: Василика О.Д., Опаріна В.М., Пасічник Ю.В., Кудряшова В.П.

2. Зміст моєї роботи складається з "Вступу", трьох "Розділів", перший з яких складається, в свою чергу з двох підрозділів, "Висновків" та "Списку використаних джерел". В першому розділі я розглянула сутність і структуру фінансової системи. Як і будь-яка інша система, вона є не простим набором окремих елементів, а сукупністю взаємопов'язаних елементів, що мають однорідні ознаки. Я розглянула фінансову систему з двох сторін: за внутрішньою і організаційною структурою.

...