Фінансово-валютна політика України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

Харківський національній аграрний університет ім. В.В. Докучаева

Реферат

Фінансово-валютна політика України

Виконала

Студентка 5 курсу,4 групи

Карпенко Н.Г.

Харків 2013

План

фінансовий валютний грошовий курсоутворення платіжний

Вступ

1. Загальна характеристика фінансово-валютної політики

1.1 Управління валютними ризиками

2. Особливості валютного регулювання в Україні

2.1 Валютний ринок та правові засади валютного регулювання в Україні

2.2 Вплив кризи та антикризові заходи уряду та НБУ в 1998

2.3 Валютний контроль та співробітництво з МВФ

3. Проблеми та перспективи розвитку фінансово-валютної політики в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Сьогодні у світі практично немає країн, які б не опікувались обмінним курсом національної валюти, рівнем валютного курсу та його динамікою. Тому кожна держава, враховуючи важливість міжнародних валютних відносин у світогосподарських зв`язках, проводить фінансово-валютну політику, яка є складовою частиною її економічної політики вцілому. Ця політика визначає підготовку, прийняття, реалізацію рішень з валютних проблем. Вона відіграє подвійну роль: як засіб координації міждержавних дій з метою спільних пошуків шляхів виходу з кризових ситуацій, послаблення протиріч, створення сприятливих умов для міжнародних економічних відносин, як один із засобів посилення позицій країни в боротьбі за ринки збут, джерела енергії і сировини і т.д.

Невід`ємним елементом фінансово-валютної політики перехідного періоду виступає валютний контроль. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість манерву для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки.

1. Загальна характеристика фінансово-валютної політики

Під фінансово-валютною політикою слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на реглементацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями, і виступає важливим інструментом механізму державного регулювання економіки. Валютна політика виступає як складова фінансової політики. Основними завданнями здійснення фінансово-валютної політики є:

організація системи курсоутворення, захист та забеспечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

організація внутрішнього валютного ринку;

регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

встановлення режиму та обмежень на вивезення та ввезення через кордон валютних цінностей;

забеспечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Фінансово-валютна політика здійснюється органами економічного правління - центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю.Фінансово-валютна політика складається:

валютно-кредитної/ валютної політики

структурної валютної політики

поточної валютної політики

Валютно-кредитна/валютна політика проявляється у таких основних формах: дисконтна, девізна політика і її різновидність - валютна інтервенція, валютні обмеження, диверсифікація валютних резервів, регулювання ступеню оборотності валюти, режиму валютного курсу, девельвації, ревальвації.

Валютна політика в залежності від її цілей і форм поділяється на структурну і поточну.

Валютна політика визначає підготовку, прийняття, реалізацію рішень з валютних проблем. В силу приватної власності на засоби виробництва управління міжнародно-валютними відносинами не може бути організоване на цинтралізованих принципах і включає декілька рівнів:

приватні підприємства, в першу чергу національно-міжнародні монополії, які мають валютні ресурси активно беруть участь у валютних відносинах (вони і мають здатність дестабілізувати валютні угоди проводячи великі спекулятивні валютні операції).

національні держави (міністерство фінансів, центральний банк, органи валютного контролю)

на міждержавному рівні органом, який розробляє і здійснюється валютне регулювання є МВФ. З середини 30-х років новою організаційною формою міждержавного регулювання, в тому числі валютно-кредитного, стали регулярні наради актуальних проблем економіки і політики на вищому рівні з обмеженою кількістю учасників.

Юридична валютна політика оформляється валютним законодавством - сукупністю правових норм, які регулюють порядок проведення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами - двосторонніми багатосторонніми - між державами з валютних проблем.

1.1 Управління валютними ризиками

Управління валютними ризиками передбачає проведення його детального аналізу, оцінку можливих наслідків та вибір методів страхування. Оцінка ризику передбачає визначення тривалості періоду ризику, суми коштів, що знаходяться під ризиком, та обсягу збитків за відповідними зобов'язаннями, що можуть виникнути в майбутньому. Тому передбачення валютних ризиків посідає чільне місце у стратегії планування діяльності підприємства чи фінансово-кредитної установи і є запорукою підвищення ефективності їхньої основної діяльності.

Управління валютним ризиком базується на виборі відповідної стратегії менеджменту ризику, що містить у собі такі основні елементи:

викорстання всіх можливих засобів уникнення ризику, який призводить до значних збитків;

контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю;

страхування валютного ризику в разі неможливості його уникнення.

Відповідно до цієї схеми ми можемо спостерігати різні варіанти вибору стратегії: від нейтрального ставлення до ризику, коли фінансові менеджери через незначні розміри можливих збитків не беруть ці ризики до уваги, до повного контролю і страхування всіх можливих валютних ризиків і валютних збитків. Тому запобігання валютним ризикам завдяки використанню певних методів страхування можна вважати головним елементом стратегії менеджменту валютних ризиків.

2. Особливості валютного регулювання в Україні

2.1 Валютний ринок та правові засади валютного регулювання в Україні

Однією із найважливіших складових грошового ринку є валютний ринок, формування та активний розвиток якого фактично розпочалися в Україні з 1992 р. На сьогоднішній день валютний ринок є досить розвиненим, характеризується розгалуженою структурою, включає як біржовий, так і позабіржовий сектори та розвивається досить динамічно. Можна стверджувати, що за роки існування валютного ринку в Україні розроблена законодавча та нормативна база, а також створені інституціональні форми організації валютних відносин. Тому можна вважати, що в державі існує національна валютна система як державно-правова форма організації валютних відносин, яка встановлює певний порядок здійснення валютних операцій, купівлі-продажу, вивезення-ввезення іноземної валюти та валютних цінностей, валютні курси, організації валютного контролю тощо.

Поглиблення економічних реформ, становлення фінансово-кредитної та банківської систем, успішне проведення грошової реформи 1996 р. сприяли становленню і зміцненню валютного ринку України. Фактично валютний ринок було започатковано в серпні 1992 р. після створення Валютної біржі Національного банку, яка згодом, у липні 1933 р., була реформована в Укркїнську міжбанківську валютну біржу.

Важливими інструментами формування ефективного валютного курсу на сучасному етапі розвитку ринкових відносин є валютні інтервенції, які здійснюються Національним Банком України. При використанні цього інструмента чільне місце належить наявному валютному резерву, який дає змогу НБУ проводити активну політику на валютному ринку України. Однак слід пам`ятати, що хоча валютні інтервенції НБУ належать до ринкових методів впливу на попит та пропозицію, проте такі дії можуть розглядатися як ефективні тільки в коротко строковому періоді, оскільки в довгостроковому вони можуть викривлювати співвідношення попиту та пропозиції, які зумовлені реальними економічними процесами.

У 1995 році надходжень з усіх цих джерел не вистачило для покриття наявного попиту на валюту, що й викликало значну девальвацію - на 72.2% в номінальному вираженні. Однак вона була в 10 разів меншою, ніж у попередньому році. Це дало змогу стримати інфляцію і забезпечити зростання курсу карбованця у реальному вираженні на 39%.

Крім того, в 1998 році, за попередніми оцінками, від`ємне сальдо торговельного балансу становило близько 1.2 млрд.доларів, на 25% зросло фінансування зовнішнього державного боргу, приблизно на 50% збільшився обсяг чистого продажу іноземної готівки у зв`язку із підвищенням попиту. Внаслідок перелічених факторів загальна потреба в іноземній валюті зросла порівняно з попереднім роком приблизно на 20%, а сукупна пропозиція зменшилася приблизно на 40%. Ситуацію дещо виправили кредити МВФ, Світового банку та ряд фідуціарних позик уряду. Для утримання стабільності курсу гривні НБУ був змушений використовувати власні резерви, накопичені раніше.

Табл. 1. Динаміка обмінного курсу гривні у 1994-1998 роках*

2.2 Вплив кризи та антикризові заходи уряду НБУ в 1998

Світова фінансова криза спричинила до втрати Україною важливих ринків збуту, насамперед у країнах СНД. Все це призвело до знекровлення валютних резервів НБУ, тому вони не змогли активно використовуватись для забеспечення курсової політики. Особливого напруження ситуація набула із 17 серпня 1998року, після загострення фінансово-валютної кризи в Росії. У серпні клієнтський попит на УМВБ катастрофічно зріс і набув ажіотажного характеру.

Ситуацію погіршало також те, що уряду України не вдалося залучити нові фідуціарні позики, які передбачалось одержати саме в серпні. Пізніше не вдалося поповнити міжнародні резерви, і НБУ був змушений масимально економити їх залишки з огляду на значні платежі за бюджетними зовнішніми зобов'язаннями. В наслідок девальвація обмінного курсу із 17 серпня по 1 жовтня значно прискорилась і сягнула 59%, тоді як у період із 1 січня по 17 серпня становила лише 12.5%.

Завдяки запровадженню обмежувальних заходів у вересні --грудні 1998 року вдалося запобігти розвитку подій за російським сценарієм і стабілізувати ситуацію, а саме:

утримати гривню в межах нового валютного коридору та починаючи з вересня 1998 року стабілізувати курс;

відсікти чи значно обмежити спекулятивний попит на валюту;

вирівняти дисбаланс між пропозицією та попитом;

сприяти скороченню дефіциту торговельного балансу;

запобігти втраті резервів НБУ (див. таб. 2);

підтримати внутрішніх товаровиробників-експортерів;

зберегти фінансову підтримку міжнародних організацій.

Порівняльний аналіз показників України й Росії щодо девальвації (див. таб. 2), зміни резервів та рівня інфляції свідчить про значно меншу напругу ситуації в Україні.

Таб. 2. Порівняльна таблиця динаміки курсу, зміни валютних резервів та інфляції в Україні та Росії в 1998р.*

2.3 Валютний контроль та співробітництво з МВФ

Валютний контроль - це комплекс адміністративних заходів,спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у краЇну. Валютний контроль може поширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із невід'ємних елементів перехідної економічної політики. Валютний контроль як інструмент стабілізації руху капіталів у малих відкритих економіках обмежує коливання процентних та обмінних курсів, доки не буде сформовано розвинуту ринкову інфраструктуру і не стане можливим реггулювати рух капіталів, а відтак і динаміку обмінного курсу через вплив на рівень процентних ставок.

Обмежуючи рух капіталів,країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не виключно для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.

До основних принципів валютного контролю належить:

монополія банків на здійснення валютних операцій;

необхідність виконання валютних операцій, яка має бути доведена;

репатріація та обов`язковий продаж резидентами надходжень в іноземній валюті;

обов`язкова декларація закордонних авуарів;

заборона на експорт та імпорт платіжних засобів;

ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього (резидентам забороняється надавати та брати позики в національній валюті у нерезидентів);

заборона компенсацій та арбітражних операцій;

контроль за грою на термінах на валютному ринку;

контроль за валютними позиціями комерційних банків.

Статут МВФ не суперечить принципам валютного контролю. Стаття VIII вимагає, щоб країни - члени МВФ не застосовували обмежень на поточні міжнародні операції, тобто лише стосується зовнішніх платежів резидентів нерезидентам. Країна-член має право регулювати надходження в іноземній валюті як самих резидентів, так і отримання платежів резидентами від неризедентів, які в подальшому могли б стати підставою для проведення зворотних платежів.

В умовах вільного руху капіталів приватний сектор може вдатися до дорогих зовнішніх запозичень, що ще більше ускладнить ситуацію. До встановлення НБУ обмежень на дохідність у серпні 1998 року (у березні 1999року їх було скасовано) понад 10% кредитів (405млн.доларів) резидентам України було надано іноземними інвесторами за ставкою від 21.5% до 60%. Найбільш безпечних - прямих інвестицій Україні бракує через відстрочку реальних реформ.

3. Проблеми та перспективи розвитку фінансово-валютної політики в Україні

Підводні камені “вільного падіння”.

Ще на початок 1999 р. виникли неконструктовані дискусії у ВРУ та засобах інформації щодо можливого відпускання курсу у “вільне плавання”, яке в суспільстві пов`язують зі значною девальвацією, висловлюваннями деяких посадових осіб стосовно можливої емісії, наступними президентськими виборами, які теж пов`язують із емісією, а також відсутністю чітких перспектив щодо стабілізації ситуації в Росії з її негативним впливом на Україну. Вибираючи варіант розвитку валютно-курсової політики, слід насамперед зважити на необхідність вирішення перелічених проблем збалансування попиту і пропозиції, врахувати очікувану та вибрати бажану динаміку обмінного курсу, а також відповідний комплекс засобів валютного регулювання. Однією з альтернатив курсової політики 1999 року, яка обговорюється відповідальними особами, фахівцями та пресою, є запровадження режиму вільно плаваючого курсу зі скасуванням існуючих обмежень на валютному ринку при мінімальному впливі НБУ на збалансування попиту і пропозиції валюти, навіть за наявності4 суттєвого дисбалансу між ними.

Висновок

Головна проблема валютного ринку в 1999 році - вибір курсової політики. Україна знову надає перевагу політиці валютного коридору, бо вона, на думку урядових структур, найбільш ефективна на сучасному етапі дозволяє тримати економічну ситуацію під контролем. Політика курсового коридору більш прогнозована і не передбачає великих курсових сплесків. Оцінюючи вірогідний рівень зниження курсу гривні. Колишній голова НБУ Віктор Ющенко зазначив, що він не перевищить 7-9% за рік, якщо дотримуватися всіх параметрів бюджету. За оптимістичними прогнозами, стабільність гривні буде забезпечено.

Режим валютного курсу*

Список використаної літератури

1. Вісник НБУ, лютий 1999, с.10.

2. Вісник НБУ: статистичні дані НБУ, інформація Центрального банку Росії в Internet, лютий 1998р., с. 11.

3. Лэттер Т. Выбор режима валютного курса. -- С.16.

4. Круль О.Я. Шляхи забезпечення стабільного розвитку валютно-курсової політики в Україні // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України.--Суми:Ініціатива, 1998.-С. 16.

Размещено на Allbest.ru