Державне регулювання фінансових послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

10

Размещено на http://www.allbest.ru/

1.Посередницькі послуги при вкладанні капіталу в цінні папери

фінансування державне регулювання

Фінансовий ринок формується за допомогою різних каналів, через які грошові кошти переміщуються від кредиторів (інвесторів) до позичальників. Такі канали поділяють на дві групи: прямого фінансування та непрямого фінансування.

Пряме фінансування являє собою переміщення коштів безпосередньо від інвесторів до позичальників. Тобто інвестори беруть на себе значну частину ризиків і зазнають великих втрат, які спричинені цими ризиками. При непрямому фінансуванні важливу роль у переміщенні коштів від власників до позичальників відіграють фінансові посередники (банки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди тощо), які забезпечують таке переміщення і зменшують ризики та втрати, пов'язані з інвестуванням.

Фінансові посередники - це досить велика група учасників фінансового ринку. Як правило, це великі фінансові структури (фінансові установи), які допомагають юридичним і фізичним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (тобто вкласти капітал у різні підприємства).

Фінансові посередники - це організації, які випускають фінансові зобов'язання (вимоги до себе) і продають їх як активи за гроші.

Офіційно термін “фінансовий посередник” уперше було зазначено в Постанові Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його державного регулювання”.

Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” законодавчо встановлюються загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, напрями в здійсненні регулятивних та наглядових функцій державою за діяльністю фінансових посередників.

Головне завдання фінансових посередників полягає в спрямуванні руху капіталу (збережень) до найефективніших споживачів. В основі їх функціонування лежить реалізація кредитно-інвестиційних угод (тобто безпосереднє фінансування) та заміна прямого фінансування непрямим за допомогою випуску власних вторинних зобов'язань. Отже, предметом праці для посередників на ринку стають цінні папери й гроші [3].Серед фінансових посередників особливу групу становлять професійні учасники фінансового ринку, до яких належать брокери та дилери. Брокерська діяльність - діяльність, пов'язана з укладанням угод з цінними паперами на основі договорів комісії або доручення. Брокер є посередником (агентом) інвестора, діє від імені клієнта та за його дорученням отримує винагороду у вигляді комісійних.Дилерська діяльність - укладання професійним учасником фондового ринку (дилером) договорів з купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок шляхом публічного оголошення цін купівлі або продажу визначених цінних паперів із зобов'язанням придбати або продати ці цінні папери за оголошеними цінами. Основний дохід дилерів - позитивна різниця між цінами продажу та купівлі цінних паперів.

Отже, відповідно до чинного законодавства фінансові посередники можуть здійснювати такі функції:

- здійснюють ефективний розподіл фінансових ресурсів інвесторів у часі з одночасним зниженням вартості фінансових операцій і зростанням їх кількості;

- об'єднують заощадження своїх клієнтів з метою здійснення великих інвестицій на фінансовому ринку.

- диверсифікують ринок, що не можуть зробити окремі власники заощаджень;- об'єднують та перерозподіляють фінансові ризики, акумулюючи великі обсяги фінансових ресурсів з метою зниження ризику інвестицій для окремих суб'єктів;- сприяють забезпеченню рівноваги на ринку капіталів через погодження пропозицій і попиту на фінансові ресурси.

Фінансові посередники, акумулюючи великий обсяг фінансових ресурсів (навіть якщо більшість цих зобов'язань є короткостроковими), мають можливість придбання і довгострокових активів.

2. Державне регулювання діяльності організаторів торгівлі на фінансовому ринку

фінансування державний посередник капітал

Функціонування будь-якого ринку в сучасних умовах неможливо собі уявити без законодавчої бази регулювання та впливу держави. Саме держава визначає і контролює правові основи ринкових відносин, насамперед права власності, установлює базові правила економічних відносин учасників ринку. Досить поширеною є точка зору, що зловживання на фондовому ринку були однією з причин найглибшого спаду в світовій економіці початку 30-х років XX сторіччя, при якому скорочення виробництва становило в окремих країнах 50%, а рівень безробіття досягав 30%.

Уряд у будь-якій країні регулює фінансовий ринок через законодавче забезпечення його функціонування, регулювання і визначення правил емісії та обігу цінних паперів, ліцензування професійної діяльності учасників і посередників фінансового ринку, контроль за здійсненням їх професійної діяльності, захист прав інвесторів, контроль за виконанням антимонопольного законодавства та системою ціноутворення на фінансових ринках. Роль фінансового ринку у фінансово-економічній ситуації, яка склалася в Україні надзвичайно важлива. Фінансовий ринок дає необмежені можливості для інвестицій і тому постійно перебуває в центрі уваги Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів та інших владних структур. В Україні фінансовий ринок лише формується, на ньому ще не встановилися традиції та правила роботи, саме ця причина, в першу чергу обумовлює необхідність приведення в дію системи ефективного регулювання фінансового ринку з боку державних структур.Державне регулювання фінансового ринку та його складових - це об'єднання в єдину систему певних методів і прийомів, що дозволяють упорядкувати діяльність усіх його учасників і операцій між ними шляхом встановлення державою певних вимог та правил задля підтримки рівноваги взаємних інтересів усіх учасників. Основна мета державного регулювання - це здійснення державою комплексних заходів щодо:

- створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;

- захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;

- контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

- дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

- запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку.

Серед сфер фінансового ринку, що обов'язково повинні регулюватися державою, слід виділити такі:

o допуск цінних паперів до публічних торгів;

o розкриття інформації емітентами;

o функціонування організаторів торгівлі (фондових бірж та торговельно інформаційних систем);

o регулювання діяльності професійних учасників ринку, насамперед брокерів і дилерів, та їх відносин з клієнтами;

o реклама на ринку цінних паперів;

o заборона маніпулювання цінами.

Таким чином, необхідно визначити, що регулювання фінансового ринку є обов'язком уряду і альтернативи в сучасних умовах державному регулюванню не існує.

Головним завданням державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб'єктів фінансового ринку через встановлення необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах через непряме втручання у їхню діяльність (цілі та принципи державного регулювання визначені у першому питанні лекції).

Важелями непрямого втручання держави у регулювання фінансового ринку є:

1) податкова політика, яка впливає на ділову активність, а отже, на потребу у фінансових ресурсах і знаходить своє нормативне оформлення через податкове право;

2) регулювання грошової маси й обсягів кредитів через вплив на ставку позикового відсотка;

3) зовнішньоекономічна політика, що пов'язана з регулюванням операцій з іноземними валютами та експортно-імпортних операцій;

4) гарантії держави щодо позик приватного сектора;

5) вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

Формами державного регулювання фінансового ринку є:

o прийняття актів законодавства з питань діяльності його учасників;

o регулювання випуску та обігу фінансових активів, прав і обов'язків учасників ринку;

o реєстрація емісій фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;

o видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

o створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

o контроль за достовірністю інформації, що надається контролюючим органам емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

o контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо.

Важливим елементом державного регулювання фінансового ринку є правове регулювання, яке за своїм характером є загальнообов'язковим, субординаційним і ґрунтується на можливості застосування примусу. Державні органи, які здійснюють таке регулювання у сфері фінансового ринку, обов'язково повинні дотримуватися у своїй діяльності "букви закону - дозволено лише те, що дозволяється законом".

Державно-правове регулювання - це регулювання відносин на всіх сегментах фінансового ринку, яке здійснюється уповноваженими державними органами країни шляхом створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб'єктами ринку.Законодавство та правила, що встановлюються державними органами, мають забезпечити виконання професійними учасниками ринку насамперед таких вимог:

- чесність стосовно клієнтів та високий рівень професійної кваліфікації;

- з'ясування істинних потреб клієнта для визначення найкращих шляхів їх задоволення;

- надання клієнтам повної і правдивої інформації;

- уникнення конфлікту інтересів;

- надійний захист активів клієнтів;

- наявність достатніх фінансових ресурсів для виконання зобов'язань і покриття ризиків, достатність власного капіталу;

- наявність дійової системи внутрішнього контролю за виконанням своїми співробітниками вимог законодавства;

- надання всієї необхідної інформації контрольним органам та сприяння їх роботі.

В Україні та країнах, що вступили на шлях ринкових перетворень в економіці, фінансові ринки перебувають на різних стадіях формування і розвитку. У таких країнах розвитку фінансових ринків сприяють приватизація, подолання кризових явищ та позитивні зрушення в економіці. Паралельно з цим відбувається формування відповідної законодавчої бази та механізму, що гарантує її виконання.

В усіх країнах, у т.ч. і в Україні, регулювання діяльності фінансового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою. Взагалі елементами державного регулювання фінансового ринку (про що було уже сказано) є: законодавчі та підзаконні акти; органи державного управління, що забезпечують пряме втручання у діяльність ринку; непряме втручання держави у фінансовий ринок.

Законодавчою базою регулювання фінансового ринку в Україні є:

1. Конституція України - вища юридична сила; визначає права законодавчої, виконавчої і судової влади у сфері функціонування фінансового ринку.

2. Укази президента щодо регулювання фінансового ринку.

3. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів, міністерств та інших органів виконавчої влади, що стосуються окремих напрямів регулювання.

4. Конституційний Суд України - вирішує всі питання про відповідність законів та інших актів щодо Конституції України.

5. Договори та угоди, що укладаються між учасниками ринку у зв'язку з наданням фінансових послуг, пов'язаних з емісією, обігом цінних паперів та іншими послугами.

6. Господарський суд - орган правосуддя у господарських відносинах, у т.ч. фінансових.

7. Закони України, що регулюють фінансовий ринок, прийняті Верховною Радою України:

- "Про господарські товариства" (1991) - визначає поняття і види акціонерних товариств, правила їх створення та діяльності; права і обов'язки учасників і засновників.

- "Про приватизаційні папери" (1992) - визначає поняття і види приватизаційних паперів, порядок їх випуску, розміщення, використання та погашення.

- "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (1996) - визначає напрямки державного регулювання ринку цінних паперів в Україні.

- "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"(1997) - визначає правові основи обігу цінних паперів у депозитарній системі та правила електронного обігу.

- "Про лізинг" (1997) - визначає сутність лізингу, його видів та послуг.

- "Про банки і банківську діяльність" (2000) - визначає види банківської діяльності, встановлює порядок випуску, продажу, зберігання та управління банком цінними паперами.

- "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" (2001) - визначає види інвестиційних компаній, порядок їх реорганізації, створення та види діяльності.

- "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2001) - визначає мету, шляхи та органи регулювання ринку фінансових послуг.

- "Про обіг векселів в Україні" (2001) - визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями відповідно до Женевської конвенції 1930 року.

- "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" (2002) - характеризує систему фінансового моніторингу.

- "Про цінні папери та фондовий ринок" (2006) - регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку з метою забезпечення відкритості та ефективності його функціонування, а також:

- Декрет КМУ "Про довірчі товариства" (1993) - визначає поняття довірчого товариства як інституціонального інвестора, особливості їх створення і діяльності.

- Постанова Верховної Ради України "Про Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України" (1995) - визначає головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України як сегмента фінансового ринку.

- Рішення ДКЦПФР "Про затвердження Положення про функціонування фондових бірж" (2006) - визначає основні засади та вимоги до функціонування фондових бірж в Україні та інші законодавчі і нормативні акти, що регулюють діяльність усіх сегментів фінансового ринку як цілісної системи.

Список використаних джерел

1.Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.2.Постанова Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його державного регулювання”.

3.Ринок цінних паперів України: Фінансові посередники на ринку капіталів - [Електронний ресурс]. - Режим доступу до інформації: http://www.securities.org.ua

4.Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (ст. 17).5.Положення про саморегулівну організацію на ринку цінних паперівСутормина В.Н. Правовое обеспечение функционирования финансового рынка в Украине. -- К.: НАУ, 2010. -- С. 7--15; 71--74.

6.Тьюлз Дж.Т., Брэдли Э.С., Тьюлз Т.М. Фондовый рынок: Универ. учебник: Пер. с англ. -- М.: ИНФРА-М, 2007. -- С. 403--411.

Размещено на Allbest.ru