Аналіз наслідків проведення грошової реформи в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство фінансів України

Дніпропетровська державна фінансова академія

фінансовий факультет

Кафедра фінансів

Індивідуальне завдання

з дисципліни „Гроші та кредит”

на тему: „Аналіз наслідків проведення грошової реформи в Україні”

Виконала: Сальникова Т.В.,

студентка гр Ф-06-4

Перевірила: Беспала Т.В.

Дніпропетровськ - 2009

План

Вступ

Грошові реформи та методи їх проведення

Особливості проведення грошової реформи в Україні

Грошова реформа 1996 року в уКРАЇНІ

Підготовка до грошової реформи

Механізм проведення реформи

Наслідки грошової реформи

Проблема інфляції 2007 - 2008 років

Першочергові завдання економічної стратегії держави

Висновки

Бібліографічний список

Вступ

грошова реформа девальвація інфляція

Метою роботи є розгляд основних аспектів грошової реформи в Україні 1991, 1996 років, етапів проведення, причин та аналіз наслідків реформи. Можна сказати, що ті реформи стали початком формування грошової системи України, першою сходинкою. Розуміння першопричин реформи, наслідків, з огляду на циклічний розвиток історії, дає можливість уникати старих помилок у майбутньому.

Отже, основні завдання - розгляд поняття грошової реформи, видів реформ, розгляд особливостей грошової реформи в Україні на першому та другому її етапах, розгляд наслідків проведення реформи.

Грошово-валютні відносини є надзвичайно складною і важливою сферою господарського життя будь-якої сучасної держави. Органічною частиною системи грошових відносин окремих держав є національна валютна система.

Національна грошова система невіддільна від реального стану економіки країни. Вся багатогранність економічних, соціальних і політичних проблем суспільного розвитку безумовно позначається й на сфері грошового обороту. Грошова система має бути адекватною соціально-економічним умовам розвитку суспільства. Вдосконалення грошової системи, зміна її кількісних і якісних характеристик відбувається в ході проведення грошових реформ, які є одним з найважливіших інструментів грошової політики.

Грошові реформи до яких вдаються окремі держави при винекненні екстремальних ситуацій - глибокого структурного розбалансування всієї системи функціонування та механізму грошового обігу, завжди пов'язане з ризиком. Тут, як засвідчує світова практика, можливі прорахунки та невдачі. Саме це вимагає проведення в кожному випадку, коли йдеться про грошові реформи, глибоких аналітичних розрахунків усебічного підготування. Та світова практика засвідчує, що у багатьох країнах світу завдяки проведенню глибоких грошових реформ вдавалося у стислі строки досягти істотної стабілізації грошового обігу, відтак і загальної санації (оздоровлення) економічного розвитку.

Грошові реформи, що проводились в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялись за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо. Проте, у будь-якому випадку, необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює актуальність проведення економічних реформ. У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ.

Грошові реформи та методи їх проведення

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава, з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту відповідно до нових соціально-економічних умов.

Грошові реформи, що проводились в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо. Їх можна класифікувати наступним чином:

1) створення нової грошової системи. Ці реформи проводилися при переході, від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового обігу чи кредитного обігу в умовах створення нових держав, як це мало місце в період падіння колоніальних імперій чи після виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР.

2) часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі її елементи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії і характер забезпечення тощо.

3) проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою отримання інфляції чи подолання її наслідків.

Нерідко окремі грошові реформи мають ознаки всіх трьох типів, як наприклад, грошова реформа 1922-1924 рр. у СРСР. Створення по суті принципово нової держави спричинило виникнення і нової грошової системи. Глибока інфляція в країні вимагала проведення ефективніших стабілізаційних заходів. Все це визначило кардинальне реформування по суті всіх елементів попередньої грошової системи.

Чим би не була викликана необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обороту. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси в обігу, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.

Нерідко грошовій реформі передує деномінація грошових знаків, тобто обмін всіх старих знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції всіх грошових показників: цін, тарифів, заробітної плати, балансової вартості фондів тощо.

Крім підготовки економічних і організаційних передумов грошової реформи, важливе значення для її успіху має правильний вибір методу стабілізації валюти в процесі реформи. Особливо актуальною ця проблема була в епоху функціонування дійсних грошей, коли держави шляхом реформи намагалися поновити систему металевого обігу чи обігу розмінних на метал грошових знаків. З переходом до систем обігу нерозмінних знаків чіткі межі між альтернативними методами стабілізації валют зникли і шляхи проведення реформ уніфікувалися, хоч проведення їх від цього не стало легшим.

Згідно з світовим досвідом грошових реформ існують наступні методи стабілізації валют: нуліфікація, ревальвація, девальвація, деномінація.

Нуліфікація - оголошення державою знецінених паперових грошових знаків недійсними. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші і в такій крайній формі зустрічається рідко. Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу шляхом обміну на нові знаки в надзвичайно низькій пропорції, так що плата за них має суто символічне значення. Так, в СРСР у 1922-1923 рр. 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн крб. старими, в 1924 р. у Німеччині 1 нова рейхсмарка - на 1 трлн. старих марок.

Девальвація - офіційне зниження державою металевого вмісту та курсу національних грошей щодо іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Поки держави фіксували золотий вміст своїх валют, його зниження та зниження курсу валюти відбувалось приблизно однаковою мірою. Після скасування золотих паритетів девальвація зводилась тільки до зниження офіційного валютного курсу. Рівень її в обох випадках визначався рівнем знецінення валют, тобто новий золотий вміст і курс встановлювались на рівні фактичної вартості валюти, яка формувалася внаслідок інфляційного знецінення. На першому етапі (до 1929-1933 рр.) девальвація призводила до поновлення обміну банкнот на золото тільки за зниженим паритетом. На другому етапі обмін на золото не поновлювався, проте зниження валютного курсу дещо сприяло стабілізації внутрішнього ринку і грошового обігу, оскільки стимулювало експорт і зміцнювало конкурентоспроможність національних підприємців на світовому ринку, а також робило дорожчим імпорт.

Після скасування розміну банкнот на золото значно змінився зміст і механізм девальвації валюти. Девальвації стали рідше проводитись в межах грошових реформ з метою стабілізації внутрішнього грошового обігу, а передусім як метод валютної політики для регулювання зовнішньоекономічних відносин: посилення демпінгу, підвищення конкурентоспроможності, врегулювання платіжного балансу тощо. В цих умовах девальвацією стали називати будь-яке законодавче зниження офіційного фіксованого валютного курсу. З введенням режиму плаваючих курсів валют зміст девальвації ще більше розширився і цим терміном стали називати навіть тривале зниження ринкового курсу валют.

Ревальвація - це офіційне підвищення державою золотого вмісту та валютного курсу або тільки валютного курсу національної валюти країни.

У першому варіанті ревальвації валют проводились в епоху вільного обміну банкнот на метал. Ними закінчувались зусилля держави по відновленню купівельної спроможності валюти після періоду інфляції. В результаті ревальвації, як правило, відновлювався обмін банкнот на метал за паритетом, який діяв до початку інфляції. Одночасно відновлювався і попередній курс валюти. Тому такий засіб в літературі інколи називають реставрацією.

Грошові реформи на основі ревальвації проводилися рідко, оскільки вони можливі при незначному знеціненні грошей та швидкому розвитку економіки і відновленні стабільності ринку. За таких умов в країні швидко розширюється товарообіг і зменшується бюджетний дефіцит, що сприяє підвищенню вартості грошових знаків і може поступово довести її до доінфляційного рівня.

Деномінація - укрупнення грошової одиниці без зміни її найменування, що проводиться з метою забезпечення грошовою обороту і надання більшої повноцінності грошам.

Так, в 1961 році в СРСР старі гроші були замінені на "нові" таким чином, що 1 "новий" рубль дорівнював 10 "старим". Завдяки деномінації вдається значно скоротити кількість грошових купюр і монет, що знаходяться в обігу.

Грошова реформа в Україні була проведена з 2 по 16 вересня 1996 року. Ця реформа була "м'якого" типу (проведення заходів щодо заміни діючої грошової одиниці, стабілізація нових грошей без якісної перебудови системи грошового обороту) з деномінацією грошових знаків (зменшення на п'ять нулів), із зміною назви грошової одиниці. Шляхом обміну грошових купюр (українських карбованців на гривні) масштаб цін, що діяв раніше. Було вилучено з обігу та обмінено без будь-яких обмежень старі грошові знаки на нові у пропорції 10:1.

Офіційна концепція грошової реформи базувалась на принципах "повної прозорості" і "неконфіскаційності". На думку деяких спеціалістів ці принципи зумовили некомплексність і обмеженість реформи. Також багато хто вважає, що введення гривні носило більше політичний, ніж економічний характер. Та попри все українська держава отримала конституційну національну грошову одиницю. [4, 59-63]

Особливості проведення грошової реформи в Україні

У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать: багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий період проведення; застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення; створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особлива соціальна спрямованість реформи та ін.
Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації. Сподіватися в цих умовах на нормальне забезпечення потреб обороту грошовою масою та проведення Україною самостійної економічної, фінансової і монетарної політики не було жодних підстав.

Проведення грошової реформи мало щонаймеше три мети:

- створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;

- забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;
- сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили значну її тривалість і багатоетапність.

Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років.

Можна виділити кілька етапів реформи:

- перший етап (січень - листопад 1992 p.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування;
- другий етап (листопад 1992 - серпень 1996 p.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу;

- третій етап (вересень 1996 p.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці гривні.

Завершення реформи у вересні 1996 р. було підготовлено успіхами її другого етапу: подоланням гіперінфляції, витісненням з готівкового обігу долара, помітною трансформацією на ринкових засадах економіки, запровадженням у практику нових методів та інструментів монетарного регулювання.

Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінення не було заздалегідь спроектованою і свідомо проведеною складовою грошової реформи. Випуск купоно-карбованця багаторазового користування був вимушеним кроком, пов'язаним з необхідністю забезпечення потреб обороту грошовою масою, оскільки з вересня 1991 р. Центральний банк РФ перестав постачати в Україну готівкові рублі, а номінальні обсяги обороту стали швидко зростати внаслідок інфляції, що розпочалася після лібералізації цін. Щоб уникнути "готівкової кризи", і було прийнято рішення про випуск купоно-карбованця.

У листопаді 1992 р. указом Президента "Про реформу грошової системи України" купоно-карбованець не був замінений постійною валютою, а ще ширше був запроваджений в оборот завдяки поширенню і на безготівкову сферу. З цього часу він став єдиним на території України офіційним засобом платежу під назвою "український карбованець".[1] Тим самим було в основному вирішено перше завдання грошової реформи з трьох, зазначених вище.

Одержавши у своє повне розпорядження механізм емісії тимчасових грошей, уряд та НБУ використали його на повну потужність для реалізації своєї інфляційної монетарної політики. За два роки (1992-1993) маса грошей в обороті за агрегатом М2 зросла більше ніж у 240 разів. Відтак був створений досить зручний механізм мобілізації значних фінансових ресурсів для покриття надмірних бюджетних витрат, спричинених невиваженою економічною політикою. Зумовлена цією політикою гіперінфляція стала характерною ознакою грошової реформи в Україні і може розглядатися як її складовий елемент, оскільки через неї були знищені всі грошові заощадження на другому етапі реформи .

Створення нового (ринкового) механізму монетарного регулювання виявилося характерною особливістю грошової реформи в Україні з двох причин:
- до початку реформи такого механізму в Україні не було;
- для подолання гіперінфляції і переходу до антиінфляційної політики потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші інструменти монетарного регулювання.

З огляду на ці обставини на другому - підготовчому - етапі реформи була проведена, починаючи з 1994 p., робота щодо відпрацювання методів та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового процента, обов'язкове резервування, політика рефінансування, операції на відкритому ринку та ін. Протягом 1994-1995 pp. ці методи та інструменти були широко апробовані в діяльності НБУ для подолання інфляції, що сприяло створенню передумов для завершення реформи в 1996 р. Якраз на цій основі НБУ вдається підтримувати відносну стабільність гривні в післяреформений період.

Чи не найскладнішою особливістю грошової реформи в Україні є її соціальний аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення будь-якої грошової реформи вимагає додаткових фінансових витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення.
В Україні на завершальному етапі при випуску в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1:100000 всіх цінових показників, усіх запасів грошей і всіх поточних доходів для всіх категорій фізичних і юридичних осіб, незалежно від обсягу пред'явлених до обміну запасів грошей і розміру поточних доходів. Така пропорція обміну, як зазначалося вище, була вибрана не випадково - вона відповідала рівню інфляції за 1991-1996 р. Все це дало підстави говорити багатьом аналітикам нашої реформи про її неконфіскаційний, прозорий, соціальне справедливий характер. Проте в таких оцінках не враховуються ті тяготи, яких зазначало населення на першому та другому етапах реформи. Насамперед це втрата населенням своїх заощаджень, зокрема розміщених в Ощадному банку і не індексованих на рівень інфляції. При проведенні деномінації у вересні 1996 р. більшість із них перетворилася у мізерні величини.

Якби ці заощадження були своєчасно індексовані, то проводити реформу в 1996 р. довелось би зовсім по-іншому. Адже на той час в Україні з'явився певний прошарок "нових українців", які нагромадили значні запаси грошей на спекулятивних операціях, в тіньовому бізнесі, через незаконне використання інфляційного підвищення цін тощо. Частину таких запасів грошей довелось би конфіскувати в ході реформи, переклавши основний тягар її на плечі їх власників. Таку реформу не можна було б назвати некон-фіскаційною, зате вона була б справді соціальне справедливою. [6, 239-242]

Грошова реформа 1996 року в Україні

Отже, з 10 січня 1992 року в Україні запроваджено в обіг купони багаторазового використання як доповнення до рублевої готівкової маси (банкноти Держбанку СРСР, казначейські білети, розмінна монета) для збалансування грошового обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. Необхідність цього акту була викликана тим, що:
- з вересня 1991 року Україна практично не отримувала від ЦБ Російської Федерації нових рубльових надходжень;

- непередодні 1992 року Україна вимушена була вслід за Росією піти на лібералізацію цін - їх майже десятикратне підвищення.

Система впровадження в структуру грошового обігу купоно-карбованця:

* використання системи паралельного обігу рубля та купоннокарбованця;

* поетапне впровадження в обіг купоно-карбованця відповідно до наповнення товарного ринку;

* термін дії купоно-карбованця як тимчасової грошової одиниці - не більше 4-6 місяців;

* впровадження в обіг повноцінної банкноти - гривні.

Причинами різкого знецінення купоно-карбованця були:

глибокий спад виробництва ( у січні 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, у тому числі: товарів широкого вжитку - на 28,1%, продуктів харчування на - 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%).

різка нестача рубльової маси;

у березні 1992 року практично весь готівковий обіг був переведений на купонне обслуговування;

у результаті повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся її механічний відрив від обігу безготівкового, який продовжував обслуговуватись російським рублем.

12 листопада 1992 р., згідно з Указом президента України “Про реформу грошової системи України”, купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового обігу.

Купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти і став єдиним на території України офіційним засобом платежу. Так завершився перший етап грошової реформи.

Проте позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав і його знеціненя тривало. Крім того, тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкового господарства - функцію нагромадження. А без реалізації цієї функції не можна подолати кризу виробництва, зупинити інфляцію, вирішити складні питання, проблеми платіжного балансу.

Від зволікань із впровадженням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.

Необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює актуальність проведення економічних реформ. Економічна політика України 1995 - першої половини 1996 р., забезпечила посилення стабілізаційних процесів в економіці, зокрема:

*суттєво уповільнилась інфляція;

* було знищене так зване грошове нависання, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них;

*зміцнів та стабілізувався курс національної валюти;

*уповільнились темпи зниження промислового виробництва та обсягів валового внутрішнього продукту;

*зросла активність домогосподарств як суб'єктів економіки;
* зросли доходи та заощадження населення;

*поліпшились результати зовнішньоекономічної діяльності.
Значне зниження темпів інфляцій розпочалося з лютого 1996 р. і набрало стабільного характеру. У червні й липні індекс цін споживчого ринку становив лише 100,1%, а у серпні - 105,7% до попереднього місяця (за 109,4% у січні).

Починаючи з березня 1996 року постійно підвищувався курс українського карбованця до додара США та інших іноземних валют. Практично він був зафіксований на рівні 176 тис. крб. за 1 долар США, що разом зі зниженням інфляції забезпечувало фінансову стабілізацію в Україні.
Суттєво зменшився спад виробництва в порівнянні з попереднім роком ( з 14,1% за січень-серпень 1995 року до 3,7% за відповідний період 1996 р.). Зменшення обсягів валового внутрішнього продукту за цей період знизилось з 12,4% до 9,5%.

Грошові доходи населення в липні 1996 р. в порівнянні з червнем зросли на 26%.

Незважаючи на ревальвацію українського карбованця протягом першого півріччя 1996 р. експорт товарів та послуг у порівнянні з відповідним періодом 1995 р. зріс на 30,6%, що за повільнішого темпу зростання імпорту (27,3%) забезпечило зниження на 2,3% від'ємного сальдо поточного рахунку платіжного балансу України і стало передумовою дальшого розвитку зовнішнього сектора економіки.

Поліпшення напередодні реформи макроекономічної ситуації в Україні було досягнуто послідовнішим і активнішим застосуванням ринкових механізмів, зокрема: запровадженням неінфляційних джерел покриття дефіциту державного бюджету шляхом продажу державних цінних паперів, дальшою лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності й валютного ринку, дотриманням позитивного рівня облікової ставки Національного банку України та процентних ставок на депозити й кредити комерційних банків.
У цьому плані ситуація в Україні напередодні грошової реформи значно різнилася від ситуації в таких країнах, як Естонія, Молдова, Німеччина (1948 р.), з високою інфляцією і навіть гіперінфляцією, і була близькою до ситуації в Польщі, Чехії, Аргентині.

Головними завданнями грошової реформи були:

- заміна тимчасової грошової одиниці на національну валюту - гривню;

-заміна масштабу цін;

-створення стабільної грошової системи та перетворення грошей на важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку.

Характер реформи. Вибір прозорого варіанта та неконфіскаційноо типу грошової реформи був зумовлений необхідністю:

* забезпечення повної довіри населення до нової національної валюти, а отже, довіри до політики Уряду та економічних реформ, які він проводить;
* утримання стабільності грошового, споживчого і валютного ринків України, запобігання інфляційному вибуху та порушенню стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення;
* запобігання спекулятивним операціям під час обміну карбованців на гривні;
* створення прийнятного соціального клімату, зниження психологічного й соціального напруження в суспільстві у зв'язку з проведенням грошової реформи.[8, 189]

Підготовка до грошової реформи

25 серпня 1996 року президент України підписав Указ “Про грошову реформу в Укарїні”, відповідно до якого було проведено низку підготовчих заходів:

1.Створено розгалужену мережу обмінних пунктів комерційних банків (понад 10 тис.). Для обслуговування пенсіонерів було залучено понад 14 тис. підприємств зв'язку. Створено близько 92 тис. комісій з обміну на підприємствах, в установах і організаціях. Цього було достатньо для забезпечення нормальної роботи з обміну карбованців на гривні.
2.Усі установи банків та підприємств зв'язку були забезпечені готівкою необхідних номіналів (банкнот і монет) для проведення обміну карбованців на гривні, а також нормативними, інструктивними та наочними матеріалами (буклетами та плакатами із зображеннями банкнот і розмінної монети).
3.Проводилась широка роз'яснювальна робота через засоби масової інформації щодо характеру та механізму здійснення грошової реформи.
4.Цілодобово працювали оперативні групи в банках. Отже, банківська система України на кінець 1 вересня 1996 року була готова до проведення грошової реформи.[6]

Механізм проведення реформи

Відповідно до Указу Президента України грошова реформа проводилась з 2 по 16 вересня 1996 р. Початком реформи стало впровадження в обіг гривні, що обмінювалась у співвідношенні 1 гривня за 100 000 купоно-карбованців. Одночасно відбулось зменшення у тій самій пропорції всіх цінових показників та грошової маси. В результаті нова грошова одиниця виявилася в 100 000 разів сильнішою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаби цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з купоно-карбованцем. Проте співвідношення між товарною та грошової масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом деномінації. Підсумки свідчать про те, що в цілому реформа проходила організовано, якнайзручніше для населення і без значних соціальних конфліктів.

Деякі складнощі з обміном карбованців на гривні, які мали місце в перші дні реформи за браком на рахунках окремих банків і підприємств зв'язку коштів для викупу гривні, були оперативно вирішені наданням у потрібних випадках авансових підкріплень.

За балансовими даними емісія карбованцевої готівки напередодні грошової реформи, тобто за станом на 2 вересня 1996 р., становила 338,1 трлн.крб., із них 19,1 трлн.крб. залишалося а касах банків, а 319,0 трлн.крб. - поза банками, тобто в обігу.

За період реформи з 2 по 16 вересня 1996 року та протягом 2-х наступних днів банківською системою було вилучено карбованців у резервні фонди Національного банку України (на погашення емісії) на загальну суму 327,9 трлн.крб. (97% емітованої до реформи готівки), в тім числі з обігу - 309,5 трлн.крб. (97%) та з кас банків 18,4 трлн.крб. (96,3%).

Аналіз ситуації на готівковому грошовому ринку в період реформи свідчить про те, що найбільші обсяги вилучення з обігу карбованців мали місце в перші 5 днів реформи, коли щоденно вилучалось з обігу 31 - 38,6 трлн.крб., або 9 - 12% карбованцевої маси, що перебувала в обігу напередодні реформи. [3]

Починаючи з 24 години16 вересня 1996 року функціонування в готівковому обороті карбованців припинилося і єдиним засобом платежу на території України стала гривня та її розмінна монета - копійка.
Під час проведення реформи Національний банк України випустив у готівковий оборот 3132,5 млн. гривень. Випуск гривні здійснювався обміном на карбованці, видаванням коштів на оплату праці, закупку сільськогосподарських продуктів, з вкладів населення, підкріпленням відділень зв'язку, а також іншими видачами.

Банківською системою України вживались заходи щодо виявлення та вилучення з обігу фальшивих грошей. У процесі проведення реформи комерційні банки вилучили фальшивих карбованців на суму 6,5 млрд.крб. Найбільші обсяги фальшивих грошей було виявлено в Одеській, Закарпатській, Львівській, Запарізькій, Чернівецікій областях та Атономній Республіці Крим. Ця робота проводилась в тісному контакті з органами МВС України.[6]

Наслідки грошової реформи

Проведення грошової реформи було спрямовано на закріплення фінансової стабільності, прискорення розрахунків,залучення в банківську систему надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти щодо іноземних валют.

Головним досягненням було утримання стабільності грошового, споживчого й валютного ринків. Прогнози щодо наслідків реформи, були розроблені Урядом і Національним банком України, цілком справдилися.
По-перше, вдалося утримати інфляцію у прогнозованих параметрах: 5,7% - за серпень, 2,0% - за вересень, 1,5% - за жовтень.

Певний ажіотаж на споживчому й валютному ринках, що спостерігався напередодні проведення реформи, швидко був погашений активним роз'ясненням у засобах масової інформації механізмів і характеру проведення реформи, а також здійсненням термінових заходів адміністративного і фінансового характеру та встановленням жорсткого контролю за роботою обмінних пунктів з іноземною валютою.
По-друге, з перших днів реформи Національний банк України підтримував стабільний курс гривні до іноземних валют - 176 гривень за 100 дол. США, що відповідало курсу, який склався у карбованцях напередодні грошової реформи. Фактично в період реформи і в перші 20 днів після її завершення для забезпечення фінансової стабільності було зафіксовано курс української грошової одиниці. Деякі зниження курсу, яке почалося 7 жовтня, було підтвердженням відновлення режиму плаваючого курсу і виведення його на реальне значення з метою підтримки вітчизняного виробника і стимулювання експорту.

По-третє, проведення реформи прискорило обіг грошей і сприяло поліпшенню стану грошово-кредитного ринку України. Це насамперед зменшення обсягів готівки в обігу на тлі певного зростання цін та відчутне збільшення ліквідності комерційних банків. Так, протягом серпня-жовтня 1996 р. темпи зростання цін на споживчому ринку становили 9,4%, а обсяги готівки в обігу за цей період не тільки не зросли, а зменшились на суму близько 150 млн. грн.

За рахунок збільшення строкових депозитів суб'єктів господарювання та населення ліквідність комерційних банків зросла приблизно на таку ж суму і на кінець жовтня досягла 500 - 600 млн.грн. Поліпшилась структура грошової маси. Якщо на 1 серпня питома вага готівки в загальному обсязі грошової маси перевищувала 45%, то на 1 листопада цей показник зменшився і становив 43%.

Грошова реформа поліпшила стан фінансово-грошової системи й створила умови для позитивних соціально-економічних змін.[3]

Проблема інфляції 2007 - 2008 років

Що ж може викликати реформу на сучасному етапі розвитку економіки і яким чином державна політика, яка виправила минулу кризу, погіршує сучасний стан? Інфляція була і є вагомим чинником криз і грошових реформ, на сучасному етапі інфляція підживлюється дуже стабільно, а отже і росте швидко.

Міжнародне рейтингове агентство Fitch побоюється негативного впливу росту інфляції на економіку України. Про це говориться в повідомленні агентства.

28 травня Fitch опублікувало спеціальний звіт, у якому попереджає про ризики для кредитоспроможності країн з економікою, що розвивається, через зростання інфляції.

Звіт також містить список країн з економікою, що розвивається, які рейтингує Fitch, складений у відповідності зі ступенем їхньої схильності інфляційним шокам, у числі яких перебуває й Україна.

«Основну складність для влади країн з економікою, що розвивається, скоріше представляє зростання інфляції, а не вповільнення економічного росту. Низький і стабільний рівень інфляції підтримує макроекономічну стабільність і дозволяє країнам проводити запозичення на внутрішньому ринку, замість того щоб залучати заборгованість в іноземній валюті на міжнародних ринках капіталу», - відзначає глава аналітичної групи Fitch по суверенних рейтингах Дэвид Райли. [2]

Нездатність стримувати інфляційний тиск також представляє ризики для макроекономічної стабільності й середньострокових перспектив росту.
По найбільш песимістичному сценарію інвестори втратять довіру до активів у місцевій валюті, що викличе волатильність на фінансових і валютних ринках.

Підстьобувати зростання цін можуть економічні обставини: енергетична криза, зміни в динаміці продуктивності праці, структурні зрушення в системі відтворення, циклічні й сезонні коливання, монополізація, введення нових ставок податків і багато чого іншого. Загальне підвищення рівня цін зв'язується зі зміною структури ринку в ХХ столітті. Сучасний ринок відрізняється від доглобального й раннього глобального ринку вільної конкуренції, для якого були характерні безліч продавців і покупців, однорідність виробленої продукції, вільне пересування капіталів. Ринок став олігополістичним, а конкуренція - недосконалою. Монополії мають відомий ступінь влади над ціною й зацікавлені в гонці цін.

XXI століття стало епохою зростання попиту на гроші з боку виробників. У структурі видатків постіндустріального виробництва все більше місце займає «зарплата», що розкручує зростання цін. Чим вище ціни, тим вище зарплата, тим вище витрати виробництва. Інфляція здобуває характер, що самопідтримується, у результаті так званих інфляційних очікувань. Справа в тому, що люди, зіштовхуючись із підвищенням цін, втрачають надію на їхнє зниження й починають здобувати товари про запас.
Важливо пам'ятати, що сучасний грошовий обіг здійснюється паперовими знаками, що перервали всякий зв'язок із золотом. В епоху золотих грошей їхній надлишок переборювався доглядом золота зі сфери звернення до сфери нагромадження - у коштовності, наприклад. На відміну від золотих грошей, паперовим просто нікуди піти: сфера обігу - їхня єдина обитель. Зростання цін вимагає ще більшої кількості грошових знаків, а кожна нова їхня порція веде до нового росту цін.

Різноманіттям причин інфляції пояснюється й розмаїтість її наслідків. Невеликі її темпи сприяють тимчасовому пожвавленню ринкової кон'юнктури (саме це й використовував минулий Кабмін Тимошенко в 2005 р., а в цілому кореляція зростання - інфляція характерна для нинішньої України 2000-2008 р.). У міру поглиблення інфляція перетворюється в серйозну перешкоду для відтворення, загострює економічну й соціальну напруженість у суспільстві. Разом з корупцією й некомпетентністю керуючих інфляція руйнує економіку. З оглядкою на 17%-й підсумок минулого року, до якого приклали руку політики-бізнесмени з табору опозиції, нинішньому уряду не позаздриш, адже саме йому цілком може дістатися роль гробаря.
Високі темпи росту загального рівня цін дезорганізують господарство, наносять серйозний економічний збиток як великим корпораціям, так і дрібному бізнесу через невизначеність ринкової кон'юнктури. У результаті нерівномірного росту цін підсилюються диспропорції між галузями економіки, спотворюється структура споживчого попиту, ціна перестає бути об'єктивним інформаційним сигналом для підприємця й споживача.
Під час інфляції активізується втеча від грошей до товарів, відроджується бартер. Інфляція знецінює всі види надходжень грошей, а також заощадження. Втрати несуть банки й установи, що надають кредит, одночасно хтось виграє. У порушеному господарському механізмі падає зарплата, росте безробіття, а разом з нею соціальна напруженість. Все це ми вже проходили. До таких трагічних наслідків, з огляду на обставину, що Україна скинула майже всіх своїх безробітних на плечі країн-сусідів і країн ЄС, рецесія не приведе. Однак деяка млявість розвитку, повільне освоєння нових можливостей, досягнення піка споживчого буму (тобто дна кишені покупців) - у наявності. [4]

Fitch склав індекс відносної уразливості ринків, що розвиваються, до інфляційних шоків, заснований на динаміку інфляції, ступеня перегріву внутрішньої економіки, умовах грошово-кредитної політики й значимості внутрішнього ринку державних боргових зобов'язань для суверенного емітента.

Як повідомлялося, ЄБРР рекомендує українській владі не використовувати адміністративні методи для боротьби з інфляцією.
У січні-квітні інфляція в Україні склала 13,1%.

Пинзеник 21 травня відзначив, що інфляція в другій декаді травня приблизно в чотири рази нижче, ніж у першій декаді. За даними Держкомстату, в Україні інфляція у квітні 2008 р. до квітня минулого року становила 30,2% (у квітні 2007 року до квітня 2006-го - 10,5%), у січні-квітні до аналогічного періоду 2007 року - 24,4% (у січні-квітні 2007 року до січня-квітню 2006-го - 10,3%).

Держбюджет-2008 розрахований з обліком, зокрема, інфляції - 9,6%.
У квітні 2008 р. Всесвітній банк погіршив прогноз інфляції в Україні за підсумками 2008 року з 13,8 до 17,2%. [9]

За прогнозами Європейського банку реконструкції й розвитку, середньорічна інфляція в Україні 2008 року буде становити 11,7%.
Глобальне підвищення цін на продукти харчування й енергоносії торкнулося України більше, ніж багато інших країн: їжа злетіла в ціні через неврожай минулого року, а з енергетичними витратами приспіла Росія, що підвищила ціни на майже газ, що поставляється монопольно нею. Улітку, можливо, споживачі одержать певний перепочинок, оскільки врожай цього року очікується гарний. А оскільки продукти харчування - це приблизно 60 відсотків споживчого кошика, загальна інфляція в майбутні місяці також повинна знизитися. Але сам по собі врожай українську економіку не врятує: Росія попереджає про майбутнє підвищення цін ще вдвічі, до 400 доларів за тисячу кубометрів, так що енергетичні витрати однаково будуть рости.
Крім того, інфляція на Україні наполовину обумовлюється не підвищенням цін на продукти й енергоносії, а загальним станом економіки. Київ по праву пишається своїм економічним ривком: з 2000 року українська економіка росте в середньому на 8 відсотків щорічно. Однак до 2008 року влада робила недостатньо для вповільнення росту боргового тягаря, що щороку становив 50 відсотків, і практично нічого не робила для обмеження державних видатків. Різке підвищення розмірів пенсій, пільг, зарплат бюджетників почалося ще до «жовтогарячої революції» і не припинилося дотепер. Загальний бюджетний дефіцит тримався в певних межах, але всі додаткові гроші йшли прямо в кишені споживачів.

Цього року центральний банк нарешті вирішив, що настав час діяти, і, піднявши ставку рефінансування до 12 відсотків, обмежив видачу кредитів. Однак складно сказати, які результати дасть інше прийняте минулого тижня рішення - підвищити обмінний курс української валюти щодо долара, що подешевів. Суперечливі позиції із цього приводу є навіть у самому центральному банку.

Зараз уряд зобов'язаний терміново й різко скоротити державні видатки, для того щоб обнулити дефіцит бюджету - очікується, що цього року він становить 2 відсотки. На жаль, політична боротьба, ще з 2004 року гальмує процес управління країною, дотепер не дає влади виступити єдиною командою.

Президент обвинувачує прем'єр-міністра Юлію Тимошенко, та у відповідь обвинувачує його, обидва критикують лідера опозиції Віктора Януковича. Всі троє дивляться в 2010 рік, коли в країні відбудуться президентські вибори. Але жоден з них не говорить про те, що починати заощаджувати кошти треба вже зараз. А без цього перемога на виборах може виявитися вже й марною.[2]

Першочергові завдання економічної стратегії держави

Складність та невизначеність політичної ситуації, пов'язані з проблемами дострокових виборів до Верховної Ради, на жаль, гальмують формування сучасної ефективної соціально-економічної політики. Проте засади відповідної державної стратегії вже мали б знайти інституційний вияв у вигляді завершення розробки нинішнім урядом низки стратегічних програм, у тому числі стратегічної програми діяльності, а також в проектах Державної програми економічного та соціального розвитку і Державного бюджету на 2008 рік. Адже початок практичної фази переговорів з ЄС щодо утворення зони вільної торгівлі, набуття членства у СОТ, реалізація домовленостей з країнами СНД вже нині спричинюють нові виклики для нинішньої національної економічної моделі, тому зволікання з її модернізацією вже неприпустиме.[8]

При цьому, варто зосередити увагу на наступному комплексі пріоритетних завдань економічної та соціальної стратегії:
1. Розвиток національного конкурентного середовища та внутрішнього ринку. Політика розвитку національного конкурентного середовища та внутрішнього ринку має відігравати провідну роль щодо зміцнення ролі конкуренції як базового чинника підвищення ефективності економіки та стимулу економічного розвитку і соціальної відповідальності бізнесу.
2. Розбудова засад інвестиційно-інноваційного розвитку національної економіки.

3. Підтримка експортної діяльності та заохочення поліпшення структури експорту з України. З метою принаймні часткового подолання проблеми негативного сальдо зовнішньої торгівлі має бути здійснена розробка комплексу інструментів щодо підтримки розвитку експортоорієнтованих виробництв та удосконалення структури товарного експорту в напрямі збільшення в ньому частки товарів з високим рівнем доданої вартості.

4. Посилення захисту внутрішнього ринку. Регулювання величини зовнішньоторговельного сальдо та забезпечення адекватної реакції національної економіки на підвищення внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту вимагатимуть провадження виваженої політики імпортозаміщення та захисту внутрішнього ринку, в тому числі - шляхом застосування засобів нетарифного регулювання та вдосконалення методів митного контролю.

5. Модернізація орієнтирів соціальної політики. Вихід із «патової» ситуації протиставлення завдань соціального та економічного розвитку вимагатиме відповідної модернізації орієнтирів та пріоритетів соціальної політики держави у сферах реформування політики щодо заробітної плати, реформування ринку праці, підвищення якості та ефективності надання послуг соціальної сфери, запобігання подальшій соціальній поляризації.
6. Реформування економічних відносин в АПК. Підготовка сільгосппідприємств та індивідуальних господарств до діяльності в умовах повноцінного функціонування ринку землі та запобігання можливим негативним тенденціям, пов'язаним з відставанням аграрного сектору в ринковому реформуванні, вимагає здійснення комплексних ринкових перетворень в агропромисловому комплексі країни, у тому числі вироблення дієвих економічних механізмів стимулювання та підтримки розвитку аграрного виробництва, впровадження ринкових механізмів регулювання цін на аграрних ринках, заохочення розвитку інфраструктурних елементів аграрного ринку.

7. Реформування житлово-комунального сектору та сфери природних монополій. Досвід останнього року унаочнив необхідність перебудови житлово-комунального господарства щодо радикального підвищення якості послуг, ефективності використання державних капіталовкладень у цей сектор та диверсифікації джерел інвестицій, запровадження сучасних дієвих інструментів регулювання діяльності

8. Розвиток партнерських відносин між владою і бізнесом. Формування суспільного консенсусу та впровадження дієздатної політики соціально-економічних реформ неможливі без створення механізмів реального партнерства між державою та структурами бізнесу у сферах формування державної економічної та соціальної політики, соціальної відповідальності бізнесу, спільної реалізації соціально значущих інвестиційних проектів.[7, 127]

Висновки

У період становлення державної незалежності Україна почала в умовах економічної та фінансової кризи будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. Грошова система - форма організації грошового обороту в країні, встановлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту.

Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного чинника, традицій, національних особливостей, рівня економічного розвитку країни в її формуванні. Грошова реформа проводилась в два етапи. На початку 1992 р. у республіці панувала криза платіжних засобів. Тому першим кроком було введення у січні 1992 року в готівковий обіг тимчасових національних грошей -- українського карбованця (купонів багаторазового використання).

Водночас обслуговування безготівкового обігу, на який припадала основна маса розрахунків між підприємствами і установами, здійснювалося рублем -- грошовою одиницею колишнього СРСР. 12 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України “Про реформу грошової системи України” функціонування рубля у грошовому обігу України повністю припиняється, і єдиним законним засобом платежу в готівковому і безготівковому обігу стає український карбованець. У результаті Україна вийшла з кола країн, які використовували рубль як грошову одиницю, і заклала вагомі правові основи для створення власної грошової системи. Поліпшення макроекономічної ситуації в 1996 році створило необхідні умови для проведення другого етапу грошової реформи. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ “Про грошову реформу в Україні”, в обіг була уведена національна валюта України - гривня та її сота частина - копійка. Отже, на п'ятому році незалежності Україна отримала найважливіший атрибут державності, стабільну грошову одиницю -- гривню. Грошова реформа сприяла закріпленню фінансової стабільності, прискоренню розрахунків, залученню готівки до банківської системи, забезпеченню стабільності курсу національної валюти щодо іноземних валют. Сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що грошову реформу в Україні проведено успішно, а завдання, які ставилися перед нею, -- виконано.

Отже, своєю реформою Україна ще раз підтвердила загальне правило покладання основного фінансового тягаря, пов'язаного з реформою, на плечі широких верств населення. На жаль, тривала стагнація економіки після грошової реформи не дає надій на те, що ці верстви населення одержать відповідний виграш завдяки запровадженню сталих грошей. Більше того, тривалі затримки з виплатами пенсій та заробітної плати, які допускаються заради стабілізації гривні після реформи, завдають найбільших збитків тим групам населення, які втратили заощадження на стадії підготовки реформи.

Грошова реформа не обов'язкова і не є єдиним способом стабілізації валюти. Не обов'язково також вона повинна мати конфіскаційний характер. Що стосується України, то інфляція вже в першій половині 1991 р. понад 30 млн. чоловік поставила за межу бідності, а в 1993 р. в такому становищі опинилося понад 90% населення. Тому грошову реформу було проведено з позицій захисту інтересів та нагромаджень населення, вона супроводжувалася диверсифікацією народного господарства, введенням в обіг української грошової одиниці, митниці та розширенням взаємовигідних стосунків з усіма країнами світу.

Інфляція в Україні на сучасному етапі приблизно наполовину зобов'язана не продовольству й енергоносіям, а внутрішніми економічними показниками. Київ справедливо пишається економічним підйомом. Виробництво, починаючи з 2000 року, збільшується майже на 8% щорічно. Але до 2008 року влади робили дуже мало, щоб сповільнити кредитний ріст, що становить приблизно 50% у рік. І зробили ще менше, щоб обмежити видатки на соціальні потреби. Ще до "помаранчевої революції" 2004 року уряди, які постійно змінювались один за іншим, санкціонували істотні підвищення зарплат бюджетникам і соціальні пільги. У цілому дефіцит бюджету тримали під контролем, але потік коштів заюшили безпосередньо в кишені споживачів.

Цього року Центральний банк нарешті вжив заходів, підвищивши процентну ставку до 12% і обмеживши видачі кредитів. Але результат зусиль по ревальвації валюти стосовно американського долара, що сильно знецінився, минулого тижня залишався невизначеним, і думки представників ЦБ щодо подальшої політики розділилися.

Але найбільшого впливу на українську економіку зазнає нестабільна політична ситуація, це впливає на інвестиційну привабливість країни.
Першочерговим завданням є усунення політичних протиріч між президентом, прем'єром і опозицією, злагоджена робота усіх ланок державної влади, створення сприятливого клімату для нових інвестиційних проектів.

Бібліографічний список

Наказ Президента України “Про грошову реформу в Україні” // Вісник НБУ. - 1996. - № 5.

Сколотяний Ю. Боротьба з інфляцією -- мета чи засіб? // Дзеркало тижня / гроші. -- № 11 (690) 22 -- 28 березня 2008

Никитин С.М. Теории инфляции и их эволюция // Деньги и кредит. - 1995. - № 1.

Гальчинський А.С. Теорія грошей. - К.: Основи, 2005.

Жаліло Я.А., Архієреєв С.І., Базилюк Я.Б. та ін. Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України -- К.: НІСД, 2006.

Савлука М.І. Гроші та кредит: Підручник. - К.: КНЕУ, 2002.

Чистов С. М.,. Никифоров А. Є, Куценко Т. Ф. та ін. Державне регулювання економіки: Навч. посібник -- К.: КНЕУ, 2000.

Швайка Л. А. Державне регулювання економіки. -- К.: Знання, 2006.

Размещено на Allbest.ru

...