Внутрішньофірмове фінансове прогнозування та планування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Тема:

Внутрішньофірмове фінансове прогнозування та планування



План

Необхідність планування фінансової діяльності підприємства та визначення потреби в зовнішньому фінансуванні

Поняття бюджету та організаційні передумови його впровадження на підприємстві

Методи визначення потреби в зовнішньому фінансуванні

3.1 Метод прогнозованих звітів (складання робочих таблиць)

3.2 Формульний метод



Необхідність планування фінансової діяльності підприємства та визначення потреби в зовнішньому фінансуванні

В умовах розвинутої ринкової економіки теорія бізнес-планування використовується при обґрунтуванні процесів освоєння нових сфер діяльності підприємств, створення нових видів бізнесу. Для більшості українських підприємств пошук нових сфер діяльності (в області збуту продукції, що випускається, освоєння виробництва нових видів виробів, підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається тощо) є необхідним для виживання і подальшого розвитку. Саме тому зросло значення перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.

Система фінансового планування на підприємстві включає в себе три основні підсистеми:

перспективне фінансове планування;

поточне фінансове планування;

оперативне фінансове планування.

Кожна із цих підсистем включає певні форми фінансових планів, їх зміст та чіткі межі періодів, на які ці плани розробляються.

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих засобів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідає само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Нині фінансове планування вимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми суттєво змінюються у зв'язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами. Особливістю фінансового планування на підприємствах в ринковій економіці є те, що воно не носить елементів директивності і є внутріфірменним. Мета фінансового планування на підприємстві - забезпечення оптимального розміру коштів, необхідних для успішної господарської діяльності, а в кінцевому підсумку - досягнення прибутковості підприємства. Планування направлено, з одного боку, на усунення помилкових дій в області фінансів, а з іншого - на зменшення невикористаних внутрішніх резервів.

Фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, враховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.

Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.

На практиці перед фінансовими службами підприємств, окремими підприємцями досить часто постають такого роду запитання:

скільки грошових коштів потрібно залучити, щоб забезпечити виробництво певного виду продукції?

який обсяг фінансових ресурсів слід використати на придбання основних засобів та необоротних активів?

на який період і в якому обсязі слід залучати кошти для покриття затрат, які включаються до собівартості продукції?

який порядок формування активів і пасивів?

Відповідь на ці та інші запитання ми отримаємо, дослідивши порядок визначення потреби підприємства в капіталі, що є необхідним для успішного складання плану інвестицій та інших видів бюджетів.

Потреба в капіталі -- це виражена в грошовому еквіваленті потреба підприємства в грошових коштах і матеріальних засобах, необхідних для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги. Потреба в капіталі розраховується на основі методології нуль-базис чи традиційного бюджетування.

За традиційного бюджетування плановий обсяг потреби в капіталі залежить від прогнозних величини грошових виплат і надходжень, а також часового інтервалу між ними. Дефіцит чи надлишок грошових коштів за певний проміжок часу визначається як різниця між наростаючими підсумками грошових виплат та надходжень за цей період.

Види потреби в капіталі. Для прогнозування потреби в капіталі насамперед слід визначити планові обсяги грошових виплат у розрізі окремих їх складових і періодів. Види потреби в капіталі можна класифікувати за типом грошових виплат підприємств:

грошові видатки у результаті інвестиційної діяльності;

грошові видатки у результаті операційної діяльності;

грошові видатки у результаті фінансової діяльності.

Потреба в капіталі для фінансування основної діяльності підприємства. Основна частина грошових видатків підприємства пов'язана із забезпеченням їх основної діяльності. Виникнення потреби в капіталі для забезпечення цієї діяльності зумовлене незбігом у часі моменту здійснення грошових витрат (на придбання основних засобів, сировини, матеріалів тощо) та моменту надходження грошових коштів за продукцію, на виробництво якої понесені витрати. Базою для визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для покриття витрат, пов'язаних із підготовкою, організацією, веденням та обслуговуванням виробництва, є бюджет реалізації та бюджет виробництва продукції.

Загальна потреба в капіталі розраховується як сума:

капіталу, необхідного для фінансування основних засобів і нематеріальних активів (інвестиційна діяльність) та

капіталу для фінансування оборотних активів (операційна діяльність).

Для здійснення основної діяльності будь-яке підприємство повинне мати у своєму розпорядженні основні засоби та нематеріальні активи. Згідно з П(С)БО 7 основні засоби -- це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких перевищує один рік (або операційний цикл, довший за рік).

Визначення нематеріальних активів наводиться в П(С)БО 8: це -- немонетарні активи (права користування майном, права на товарні знаки, авторські права тощо), які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом понад один рік для виробництва, торгівлі чи в адміністративних цілях.

На ці дві позиції, як правило, припадає найбільша питома вага в структурі необоротних активів. Потреба в капіталі для фінансування відповідних активів виникає в таких випадках:

1) у разі заснування нового підприємства або започаткування виробництва нових видів продукції;

2) якщо планується суттєве розширення виробництва, яке неможливо забезпечити за наявних потужностей;

3) у разі технічного переозброєння наявних засобів з метою підвищення продуктивності виробництва чи поліпшення якості продукції.

Порядок визначення потреби в капіталі для фінансування придбання основних засобів і нематеріальних активів у структурно-логічному вигляді наведено на рис. 12.5.

На обсяги потреби в капіталі для фінансування основних засобів і нематеріальних активів впливають такі фактори:

вид діяльності (галузь);

місце розташування підприємства;

обсяги виробництва продукції та її види;

первісна вартість активів, які заплановано придбати;

вартість модернізації існуючих основних засобів;

строк окупності інвестицій.

Як уже зазначалося, базою для визначення потреби в капіталі для фінансування придбання основних засобів і нематеріальних активів є план (бюджет) виробництва продукції. Поряд з прогнозними обсягами виробництва і реалізації продукції на додаток до плану також наводиться перелік виробничих машин, обладнання, технічної документації, технологій, ноу-хау, будівель, споруд, які слід придбати для того, щоб забезпечити необхідний для виробництва планових обсягів продукції рівень технологічної потужності.

Визначення потреби в додаткових об'єктах основних засобів здійснюється в розрізі окремих їх груп: земельні ділянки, будинки та споруди, машини та обладнання, транспортні засоби тощо.

Виробнича потужність підприємства визначається, виходячи з потужності основного технологічного устаткування виробничих підрозділів чи ділянок. До основного технологічного устаткування належать машини, апарати й агрегати, на яких виконуються основні операції технологічного процесу. Виробнича потужність підприємства розраховується, виходячи з технічних норм продуктивності устаткування і виходів продукції із сировини. Технічні норми продуктивності основного технологічного устаткування і річний фонд робочого часу беруться в розрахунках відповідно до галузевих інструкцій з визначення виробничих потужностей підприємств. Для встановлення ступеня використання виробничої потужності підприємства робиться розрахунок середньорічної потужності по кожному виду продукції з урахуванням введення і вибуття потужностей протягом року. Річна виробнича потужність обладнання визначається множенням середньорічної змінної потужності на число змін роботи в році. Використання потужностей (у %) визначається діленням річного планового випуску продукції на річну виробничу потужність і множенням отриманого результату на 100. Отже, необхідна кількість основного технологічного устаткування розраховується, виходячи з його продуктивності: відношення планового приросту обсягів виробництва продукції до продуктивності одиниці обладнання протягом планового періоду.

Потреба в земельних ділянках, будівлях, спорудах визначається, виходячи з технологічних норм забезпечення виробничою площею, складськими та адміністративними приміщеннями.

Менеджери підприємства повинні також прийняти рішення щодо форми використання основних засобів і нематеріальних активів: купівля чи лізинг; нове чи вживане.

Обсяг потреби у фінансових ресурсах для фінансування придбання основних засобів і нематеріальних активів розраховується, виходячи з їх первісної вартості та кількості.

Первісна вартість основних засобів і нематеріальних активів -- це вартість окремих об'єктів основних засобів (нематеріальних активів), за якою вони зараховуються на баланс підприємства. Ця вартість включає такі види витрат:

витрати на виготовлення чи придбання активів;

транспортні витрати, пов'язані з доставкою засобів на підприємство;

страхування під час транспортування;

витрати, пов'язані з державною реєстрацією відповідних засобів (якщо це передбачено законодавством);

митні платежі, інші непрямі податки, що не підлягають відшкодуванню;

сплата комісійних винагород;

вартість монтажу (спорудження, встановлення);

витрати на реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшення основних засобів;

інші витрати, пов'язані з придбанням активів та доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання за призначенням.

Одним із завдань фінансового менеджера є здійснення прогнозних розрахунків обсягу фінансових ресурсів, необхідних підприємству для фінансування затрат на виробництво та реалізацію продукції в плановому періоді (місяць, квартал, рік). Кошти, авансовані в затрати, відображаються за окремими позиціями оборотних активів.

Отже, підприємству слід визначати обсяг капіталу, який буде авансований в запаси підприємства та дебіторську заборгованість. Встановлення потреби в капіталі для фінансування згаданих активів є набагато складнішим завданням, ніж розрахунок планування величини ресурсів для інвестиційних цілей. Наявність і структура оборотних активів підприємства залежить від двох основних чинників:

періоду, протягом якого капітал, авансований у виробництво певного продукту, знову надійде на підприємство у складі виручки від реалізації, тобто від тривалості операційного циклу;

обсягів затрат на виробництво та реалізацію продукції.

У процесі планування доцільно розраховувати потребу в капіталі, яка авансується в товарно-матеріальні запаси та витрати на виробництво і збут реалізованої продукції. Причому в останньому випадку потреба в капіталі виникає лише за наявності часового розриву між моментом відвантаження готової продукції зі складу та часом надходження грошових коштів на рахунки підприємства.

При плануванні потреби в капіталі на фінансування оборотних активів проблема полягає, з одного боку, в трудомісткості та складності планування затрат (собівартість виробу відповідає лише певному обсягу його випуску і продажу, отже, помилковими можуть виявитися фінансові розрахунки підприємства, засновані на суто витратному методі), а з іншого -- у невизначеності періоду оборотності засобів. Якби оплата предметів праці здійснювалася вранці, виробництво продукції -- протягом дня, а ввечері відбувалась реалізація та надходження виручки, то потреба в обігових коштах становила б один день. На практиці ж проміжок часу від оплати товарів, робіт, послуг, які складають собівартість продукції, до моменту надходження коштів від її реалізації майже завжди перевищує один день:

надходження сировини та матеріалів може здійснюватися протягом кількох днів після їх оплати;

виробництво може тривати кілька днів, тижнів і навіть місяців;

готова продукція деякий час, не знаходячи свого покупця, зберігається на складі;

платежі за відвантажені товари, як правило, надходять з деяким запізненням (або взагалі не здійснюються) і т. ін.

Упродовж усього циклу кругообігу засобів необхідно виплачувати заробітну плату, сплачувати рахунки за сировину та матеріали, нести інші витрати.

У вітчизняній літературі з питань фінансів підприємств визначення потреби в обігових коштах рекомендується здійснювати через їх нормування. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в обігових коштах, проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями запасів.

фінансовий бюджетний грошовий фонд



Поняття бюджету та організаційні передумови його впровадження на підприємстві

На сьогодні більшість підприємств вже не можуть ухвалювати рішення, ґрунтуючись тільки на інтуїції та особистому уявленні про стан справ підприємства. Щоб утримати досягнуті позиції й продовжувати зростання та розвиток свого бізнесу, менеджери вимушені використовувати нові технології управління. Особливо це стосується підвищення ефективності управління матеріальними та фінансовими ресурсами.

Для оптимізації процесу ухвалення управлінських рішень, для оцінки можливих наслідків цих рішень в компаніях почали упроваджувати системи бюджетування.

Бюджетування дозволяє одержати конкурентні переваги через створення ефективної системи управління ресурсами, передбачаючи можливі проблеми та відповідним чином плануючи майбутні дії.

Дуже важливим є й те, що створення системи бюджетування вимагає інтеграції управлінських і інформаційних технологій, що приводить до підвищення ефективності управління.

Тому бюджетування (budgeting) - це процес планування руху ресурсів по підприємству на заданий майбутній період.

Складання бюджетів переслідує наступні цілі.

1. Розробка концепції ведення бізнесу:

планування фінансово-господарської діяльності підприємства на певний період;

оптимізація витрат і прибутку підприємства;

-координація - узгодження діяльності різних підрозділів підприємства.

2. Комунікація - доведення планів до відома керівників різних рівнів.

3. Мотивація керівників на місцях на досягнення мети організації.

4. Контроль і оцінка ефективності роботи керівників на місцях шляхом порівняння фактичних витрат з нормативом.

5. Виявлення потреб в грошових ресурсах і оптимізація фінансових потоків.

Існують наступні етапи розробки бюджетів:

- повідомлення основних напрямів розвитку підприємства особам, відповідальним за розробку бюджетів;

- розробка першого варіанту бюджетів;

- координація та аналіз першого варіанту бюджетів, внесення корективів;

- затвердження бюджетів керівництвом підприємства;

- подальший аналіз і коректування бюджетів відповідно до умов, що змінилися.

Впровадження бюджетування на підприємстві надає ряд переваг:

1) щомісячне планування бюджетів структурних підрозділів дає змогу одержати більш точні показники розмірів і структури затрат, ніж система бухгалтерського обліку та фінансової звітності, і відповідно більш точне планове значення розміру прибутку,

2) в межах затвердження місячних бюджетів структурним підрозділам буде надана більша самостійність у витрачанні економії по бюджету фонду оплати праці, що підвищує матеріальну зацікавленість працівників в успішному виконанні планових завдань,

3) бюджетне планування дозволить здійснити режим економії фінансових ресурсів підприємства.

У системі бюджетного планування бюджети класифікуються за наступними ознаками:

- сферами діяльності,

- видами витрат,

- широтою номенклатури витрат,

- методами розробки,

- від поставлених завдань.

За широтою номенклатури витрат розрізняють бюджети функціональний і комплексний.

Функціональний бюджет розробляється по одній-двох статтях затрат (наприклад, бюджет оплати праці). Комплексний - розробляється за широкою номенклатурою витрат (наприклад, бюджет адміністративно-управлінських витрат).

За методами розробки розрізняють стабільний (статичний) та гнучкий бюджети.

Статичний бюджет - бюджет організації, розрахований на конкретний рівень ділової активності. Доходи та витрати плануються виходячи з одного рівня реалізації. При порівнянні статичного бюджету з фактично досягнутими результатами не враховується реальний рівень діяльності організації, тобто всі фактичні результати порівнюються з прогнозованими незалежно від досягнутого обсягу реалізації.

Гнучкий бюджет - бюджет, який складається не для конкретного рівня ділової активності, а для певного його діапазону, тобто передбачаються декілька альтернативних варіантів обсягу реалізації. Для кожного можливого рівня реалізації тут визначена відповідна сума витрат. Гнучкий бюджет враховує зміну витрат залежно від зміни рівня реалізації, він є динамічною базою для порівняння досягнутих результатів із запланованими показниками.

В основі складання гнучкого бюджету лежить розподіл витрат на змінні і постійні. Якщо в статичному бюджеті витрати плануються, то в гнучкому бюджеті вони розраховуються. У ідеальному випадку гнучкий бюджет складається після аналізу впливу змін обсягу реалізації на кожен вид витрат.

Для змінних витрат визначають норму в розрахунку на одиницю продукції, тобто розраховують розмір питомих змінних витрат. На основі цих норм в гнучкому бюджеті визначають загальну суму змінних витрат залежно від рівня реалізації продукції.

Постійні витрати не залежать від обсягів виробництва та реалізації, їх сума залишається незмінною як для статичного, так і для гнучкого бюджетів.

Залежно від поставлених завдань розрізняють також бюджети:

а) генеральні та приватні.

Бюджет, що охоплює загальну діяльність підприємства називається генеральним (загальним) бюджетом. Мета генерального бюджету -- підсумовувати кошториси та плани різних підрозділів підприємства (приватні бюджети).

Генеральний бюджет складається з двох частин - операційного і фінансового бюджетів.



3. Методи визначення потреби в зовнішньому фінансуванні

Будь-який прогноз фінансових потреб включає, по-перше, визначення розміру необхідних грошових фондів протягом даного періоду, по-друге, визначення частини цих фондів, які будуть утворені із внутрішніх джерел протягом того ж самого періоду, по-третє, віднімаючи утворені фонди від необхідних фондів визначається потреба у зовнішніх джерелах фінансування. Для визначення потреб у залучених коштах використовують два методи:

метод прогнозованих фінансових звітів.

формульний метод.

3.1 Метод прогнозованих звітів (складання робочих таблиць)

Метод прогнозованих фінансових звітів полягає у проектуванні потреб у активах на поточний період з визначенням пасивів та власного капіталу, що будуть утворені за нормальних умов функціонування. Різниця між спроектованими пасивами й капіталом та необхідними активами дають можливість встановити додатково необхідні фонди. У цій процедурі виділяють декілька етапів.

Перший етап - прогноз звіту про фінансові результати. Прогнозування починається з прогнозу продажу. Далі прогнозується звіт про фінансові результати на поточний рік для того, щоб отримати значення суми нерозподіленого прибутку. Це потребує припущень щодо співвідношення операційних витрат, ставки податку, відсоткових платежів і виплачуваності дивідендів.

Другий етап - прогнозування балансу. Оскільки продажі зростають, то активи підприємства повинні збільшуватись. Але для цього необхідно мати більше готівкових коштів. Збільшення продажу призведе до накопичення дебіторської заборгованості, появи додаткового оборотного капіталу, необхідності придбання нового обладнання та устаткування.

Якщо, активи підприємства необхідно збільшувати, то будуть збільшуватись й пасиви та акціонерний капітал. При цьому відповідне збільшення буде відбуватися і з поточними зобов'язаннями, оскільки для виконання більшого обсягу робіт буде залучена додаткова робоча сила, що призведе до зростання нарахованої заробітної плати.

Нерозподілений прибуток також збільшується, але не на такий рівень, як обсяг реалізації. Новий рівень нерозподілених прибутків буде складатись з попереднього рівня, плюс доповнення до нерозподіленого прибутку.

Третій етап - утворення додатково необхідних фондів. Визначаючи рішення щодо джерел фінансування необхідно враховувати: цільову структуру капіталу підприємства, вплив короткострокових позичок на ліквідність, умови, що склалися на ринку боргових зобов'язань та акціонерного капіталу, обмеження притаманні борговим договорам, що накладаються підприємствам.

Тобто вищий рівень продажу необхідно підкріплювати вищим рівнем активів; деяке зростання активів може бути профінансовано за рахунок автоматичного збільшення кредиторської заборгованості, поточних зобов'язань за розрахунками та за допомогою нерозподіленого прибутку; будь-яка нестача, що утворилася у вигляді додатково необхідних фондів має фінансуватися із зовнішніх джерел шляхом отримання позичок, випуску облігацій або додаткової емісії звичайних акцій.

3.2 Формульний метод

Для визначення фінансових потреб за допомогою формульного методу використовують наступну формулу:

ДНФ = ( A* / S₀ ) * S - ( L* / S₀ ) * S - M * S1 * ( 1 - d )

де ДНФ - додатково необхідні фонди,

A* - активи, які мають збільшитись із зростанням продажу,

L* - пасиви, що автоматично зростають разом з ростом продажу,

S₀- базовий обсяг реалізації,

S1 - прогнозований обсяг реалізації,

S - приріст продажу (S1 - S),

М - рентабельність продажу, %,

d - рівень виплати дивідендів.

При цьому формула передбачає врахування певних припущень:

кожна стаття активу зростає прямо пропорційно з ростом продажу,

кредиторська заборгованість та поточні зобов'язання за розрахунками зростають на той самий відсоток, на який зростає продаж,

коефіцієнт прибутку залишається незмінним.

Цю формулу використовують для отримання приблизного та легко доступного прогнозу фінансових потреб і перевірки результатів методу прогнозованих фінансових звітів.

Размещено на Allbest.ru

...