Сутність позичкового капіталу і його роль у сучасній економіці

34

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Сутність позичкового капіталу і його роль у сучасній економіці

Студентки

Павловської Марії Валеріївни

Вступ

позичковий капітал фінансування

В сучасній економічній системі позичковий капітал відіграє важливу роль. Для того, щоб осмислити сутність і економічну природу позичкового капіталу необхідно розглянути його з погляду економічної теорії.

Актуальність теми дослідження. Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Його винайдення вважають одним з найгеніальніших відкриттів людства поряд із винайденням грошей. Причини його виникнення слід шукати насамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники, як юридичні самостійні особи.

В умовах сучасного розвитку товарного виробництва, коли воно набуло загального характеру, стан економічних зв'язків не тільки в межах однієї країни, а й у всьому світі дуже ускладнився. За таких умов його навіть неможливо собі уявити без кредиту, форми руху позичкового капіталу. Адже внаслідок спеціалізації виробників на виготовленні певних товарів і викликаного нею кооперування, суспільне виробництво перетворилось у свого роду величезний замкнутий ланцюг тісно пов'язаних між собою товарно-грошовими відносинами ланок - товаровиробників, продавців, споживачів. І щонайменше порушення у будь-якій з цих ланок може призвести до того, що вона не розрахується за своїми зобов'язаннями з іншими його ланками. Як наслідок, може бути порушений нормальний обмін товарами між окремими учасниками товарно грошових відносин, тобто цей ланцюг може «розірватись». Саме в цьому полягає абстрактно-теоретична можливість кризи збуту товарів у суспільстві, котра стає реальною, якщо подібні порушення набувають масового характеру. Все це досить негативно може вплинути на фінансово-господарську діяльність цілого ряду учасників суспільного відтворення. Тому суспільство повинно мати у своєму розпорядженні такі економічні інструменти, з допомогою яких можна було б запобігати перебоям у сфері виробництв, загалом суспільного відтворення. Одним із найважливіших таких інструментів і став кредит. Звідси існування товарного виробництва і пов'язаного з ним товарного обігу є найбільш загальною економічною причиною необхідності кредиту, основної форми руху позичкового капіталу.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні проблеми економіки.

Предметом дослідження - сутність позичкового капіталу та його роль в сучасній економіці.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- дослідити поняття та роль позичкового капіталу в економічній теорії;

- здійснити аналіз стану кредитного ринку на сучасному етапі.

Методи дослідження: історико-типологічний, метод теоретичного аналізу і систематизації.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження позичкового капіталу

1.1 Сутність, джерела, функції позичкового капіталу

Позичковий капітал це капітал, який приносить доход у вигляді процента.

Як відомо, в процесі обігу капітал виступає у грошовій, продуктивній і товарній формах. Позичковий капітал постійно знаходиться у грошовій формі, однак його поняття значно вужче за змістом від поняття “грошовий капітал”. У широкому розумінні грошовий капітал розглядається економічною теорією як вартісна форма всього дійсного капіталу, який функціонує у матеріально-уречевленій та у грошовій (вартісній) формі. Грошовий капітал може втілюватись у різні функціональні форми, однією з який і є позичковий капітал.

Позичковий капітал як різновид грошового капіталу можна виразити формулою:

Г Г, де Г = Г + Г.

Ця формула визначає, що ціль та рушійний мотив функціонування позичкового капіталу становить отримання (Г) приросту грошей порівняно з їх початковою авансовою сумою (Г). Розглядаючи формулу складається враження, що гроші функціонують за принципом “гроші роблять гроші” тобто, що гроші самі-собою мають властивість приносити прибуток. Насправді позичковий капітал приносить доход у вигляді процента тільки тому, що в руках позичальника він використовується як функціонуючий капітал, тобто із грошового переходить у продуктивний, що дає додатковий прибуток. Якщо кругообіг грошового капіталу виразити формулою:

Г Т…В…Т Г,

то її крайні елементи (Г та Г) виражатимуть обіг грошей як капіталу: авансовані на виробництво вони повертаються до вихідного пункту, але в більшій сумі. Здійснюючи такий обіг, гроші забезпечують розширене відтворення капіталу. У цьому випадку капітал існує в найбільш абстрактній функціональній формі. Його втіленням стає особливий різновид грошей гроші як капітал, гроші як носій капітальної (самозростаючої) вартості.

Першим і основним джерелом утворення позичкових капіталів є частина коштів, що вивільняються в процесі відтворення, яка накопичує в собі грошові капітали.

Скороченню грошових капіталів з процесу виробництва сприяє низка суб'єктивних факторів:

По-перше, це амортизаційний фонд підприємства. Амортизація основних фондів переносить частину їх вартості на собівартість продукції, результатом якої є вивільнення грошового капіталу, який може бути використаний для оновлення, розширення та відновлення виробничих фондів.

По-друге, виникає різниця виражена в грошовому капіталі між вартістю товару вивільняється в процесі реалізації продукції і з часом твори нових матеріальних витрат на придбання сировини і матеріалів.

По-третє, та ж різниця що з'являється в результаті інтервалу між часом отримання виручених від реалізації доходів і часом видачі заробітної плати.

По-четверте, додаткова вартість, що виникає в результаті виробничої діяльності, накопичення якої може також не тільки відкладатися у вигляді грошового капіталу, а й при досягненні певних розмірів може бути використана для розширення виробництва, зростання доходу, направлятися на відтворення робочої сили, виробничих відносин.

Частина накопиченого грошового капіталу осідає в багатства, не використання якого не приносить прибутку.

Другим джерелом утворення позичкових капіталів є капітали рантьє (грошових капіталістів). Капіталістів, які бачать поповнення своїх багатств не в тому, щоб отримувати прибуток від вкладення у виробництво, а в тому, щоб дати в позику ці капітали іншим капіталістам або державі і заробити з цього позиковий відсоток за умови повернення первісного позикового капіталу.

Третім джерелом формування позичкового капіталу є об'єднання інших кредиторів вкладають свій дохід і заощадження в кредитні установи. До них можна віднести страхові компанії, пенсійний фонд, тимчасово вільні грошові кошти гос. бюджету, заощадження та доходи різних класів і інших інститутів [8, 215].

Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні грошові кошти, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові накопичення особистого сектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу.

Особливості позичкового капіталу:

1. Позиковий капітал, який повинен бути повернутий позичальникові після закінчення терміну позики, завжди залишається капіталом власника, позичальник не вкладає капітал у виробництво, як це робить промисловий або торговий капіталіст. Позиковий капітал лише віддається в тимчасове користування з метою отримання прибутку у вигляді позичкового відсотка. Він відрізняється від капіталу-функції, тим що є капіталом власністю.

2. Позичальники позикового капіталу «продають» його як товар промисловим і торговим капіталістам за позиковий відсоток. У свою чергу останні набувають на нього засоби виробництва і робочу силу, в результаті експлуатації якої, отримують додаткову вартість у формі прибутку, частиною якої і погашається позиковий відсоток і сама позика. Таким чином, позиковий капітал у результаті кругообігу, здатний виступати в формі товару, здатного приносити прибуток в результаті експлуатації найманої праці.

3. Позиковий капітал не міняє, на відміну від торгового і промислового капіталу своєї грошової форми. Його рух не змінює своєї структури. При наданні позики в грошовій формі, вона повертається до позичальника в тій же формі, але в іншому обсязі збільшений на суму позикового відсотка (грошового приросту).

4. Наявність у позикового капіталу специфічної форми відчуження у вигляді одностороннього переміщення вартості. Тобто повернення позикового капіталу відбувається після певного проміжку часу, а не з самого початку, як це відбувається з товару обмінюватися на суму грошей при купівлі-продажу. Ось чому найвищого ступеня в позичкових капіталів досягають протиріччя між капіталом і працею.

5. Породження грошей грошима, тобто здатність отримання без видимих витрат і проміжних ланок приросту (відсотки) по позиці не залежно, як від процесу виробництва, так і товарного обігу.

6. Отримання прибутку у вигляді позичкового відсотка, тобто тієї частини додаткової вартості яку виробничі (функціонують) капіталісти повертають позичковим капіталістам за використання позикового капіталу.

1.2 Форми позичкового капіталу

В процесі кругообороту й обороту капіталу утворюються тимчасово вільні грошові кошти, які не можуть в кожний даний момент бути використані як капітал.

Джерелом таких коштів, по-перше, е амортизація основного капіталу, яка накопичується у вигляді амортизаційного фонду і є тимчасово вільною до повного зносу основного капіталу. По-друге, тимчасове вивільнення грошових коштів відбувається і в результаті незбігу часу реалізації готової продукції і часу закупівлі сировини й матеріалів для нового виробничого циклу. По-третє, частина оборотного капіталу, а саме - гроші, призначена для виплати заробітної плати. По-четверте, частина прибутку виділена для нагромадження. Ці гроші не можуть бути використані за призначенням, доки не досягнуть певного мінімуму. До цьго вони є тимчасово вільними. Нарешті, по-п'яте, - це гроші, призначені для нагромадження всіма верствами населення. Останні акумулюються в ощадних касах, страхових товариствах, які разом з банками здійснюють кредитні операції.

Поява тимчасово вільних грошових коштів суперечить самій суті капіталу (бо ж капітал - це вартість, яка приносить додаткову вартість). Тому за таких умов об'єктивно утворюється особлива група підприємців, яка концентрує у своїх руках тимчасово вільні гроші і пускає їх в обіг з метою забезпечити їх зростання. Саме такі гроші, передані одними підприємцями в тимчасове користування іншим з метою їх самозростання, набувають форми позичкового капіталу.

Позиковий капітал -- це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення. Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються в процесі відтворення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництва, грошові доходи і заощадження всіх верств населення. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік. Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшенню товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню основного капіталу.

Позичковий капітал виступає як капітал-товар, чого не можна сказати про промисловий та торговельний капітали. Правда, це товар специфічний. На відміну від товару як речі, тут об'єктом продажу виступає не продукт праці, а властивість грошей самозростати, приносити прибуток. Тим самим гроші у формі позичкового капіталу набувають подвійної споживної вартості. По-перше, як гроші вони виступають у ролі загального еквівалента, а, по-друге, вони набувають властивості приносити додаткову вартість, тобто виступають у ролі капіталу. І що особливо важливо, виступають як капітал не лише для їх власника, а й для функціонуючого підприємця (тобто для того, хто взяв гроші в борг з метою їх продуктивного використання).

Як товар особливого роду, позичковий капітал має і своєрідну форму відчуження. Так, звичайний товар відчужується від свого власника шляхом продажу, а позичковий капітал посередництвом позики. Тобто, гроші не продають назавжди. Відбувається лише передача грошей в тимчасове користування з метою використання їх другої споживної вартості - властивості приносити прибуток. Тому, після закінчення певного строку позичковий капітал повертається до свого власника та ще й з певним приростом -процентом.

Специфічна природа позичкового капіталу знаходить безпосереднє вираження у формі його руху, яка якісно відрізняється від форми руху промислового і торговельного капіталів. Він не набуває ні продуктивної, ні товарної форми й функціонує лише в одній формі - грошовій.

1.3 Норма позичкового відсотка як ціна за користування позичкового капіталу

Позичковий процент або процент за кредит (від латинського procentrum на сотню) це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.

Економічна природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного виробництва та пов'язаних з ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то й процент, виплачуваний ним кредиторові, представляє ціну цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному випадку сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.

В економічній теорії мають місце й інші підходи до визначеня природи позичкового процента. Наприклад, Дж. Кейнс розглядав суть процента як “плату за розставання з ліквідністю” [6, 36]. В теорії Дж. Кейнса формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона:

1)прямо пропорційна “перевагам ліквідності”;

2)обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу.

Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між суб'єктами кредитних відносин:

- кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;

- позичальник отримує підприємницький доход у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.

Величина позичкового процента характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма процента визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помножене на сто.

Норма процента знаходиться у певній залежності від норми прибутку. Вважається, що норма процента може коливатись від нуля (мінімальна межа) до середньої норми прибутку (максимальна межа). Мінімальну межу норми процента точно визначити не можливо, але вона не повинна дорівнювати нулю бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора.

Слід розрізняти ринкову норму процента, котра безпосередньо формується на монетарному ринку, і середню норму, тобто норму процента за певний період. Ринкова норма процента, перш за все, залежить від кон'юнктури ринку тобто співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Свого максимального рівня вона досягає в період найбільшого загострення економічної кризи, саме тоді, коли норма прибутку падає да мінімуму. Адже в даній ситуації вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення депозитів. Разом з тим, під час кризи виникає масова гонитва за грішми як засобами платежу і значно зростає попит на позичковий капітал, для погашення боргових зобов'язань.

У період депресії, коли відбувається масове вивільнення з виробничої сфери грошового капіталу та його нагромадження у формі позичкового капіталу, знижується середня норма прибутку і норма процента теж знижується. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що різко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому підвищується норма процента. Така динаміка дає підставу для висновку стосовно того, що взаємозалежність змін норми процента та норми прибутку має розглядатися в межах відповідних фаз промислового циклу.

Крім норми прибутку на рівень позичкового процента впливають інфляційні процеси, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. Особливо актуальним збереження позичкового капіталу стає в період гіперінфляції, коли на момент повернення кредиту реальна вартість позичкового капіталу значно нижча від тієї, що була на момент надання. А тому розрізняють номінальну і реальну (тобто з урахуванням індексу інфляції) процентні ставки. Темпи зростання процентів повинні випереджати темпи інфляції. В інший спосіб інфляція породжує процентний ризик небезпеку втрат: у кредиторів внаслідок зниження реальних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників при їх підвищенні.

Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки.

Висновок до першого розділу

Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні грошові кошти, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові накопичення особистого сектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу.

При поверховому знайомстві з позичковим капіталом складається враження, що це самостійна форма капіталу, незалежно від руху промислового капіталу. Насправді ж сама можливість появи позичкового капіталу безпосередньо пов'язана з існуванням капіталу - функції, насамперед промислового капіталу, який створює вартість і додаткову вартість. Якби не було продуктивного капіталу (складової форми промислового), не було б і капіталу, що приносить проценти, бо не було б звідки їх брати.

Так, збільшення частки позичкового капіталу підвищує і ступінь ризику підприємств, оскільки при погіршенні кон'юнктури ринку така дія може призвести до істотного зниження прибутковості підприємства або навіть до його збитковості. Водночас при зростанні попиту і цін на сільськогосподарську продукцію, одержанні вищих урожаїв підприємства підвищують норму прибутку на авансований капітал, а значить, перетворюють позичковий капітал у позитивний фактор господарської діяльності.

Розділ 2. Фінансування підприємств за рахунок позичкового капіталу

2.1 Необхідність залучення позичкових коштів

Необхідність залучення позикових коштів як джерела фінансування підприємств визначається характером кругообігу основних і оборотних коштів. Річ у тому, що за рахунок власних оборотних коштів підприємства створюють мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей. Але потреба в котах для створення запасів протягом року коливається. Особливо наочно це можна спостерігати на прикладі підприємств із сезонним характером виробництва багатьох підприємств, які переробляють сільськогосподарську сировину, підприємств лісової, торфодобувної промисловості, підприємств будівельних матеріалів. Наприклад, підприємства, що переробляють сільгоспсировину в період збирання врожаю мають створити такі запаси сировини, яких би вистачило на весь термін переробки. В цей період у них виникає підвищена потреба в оборотних коштах для оплати й накопичення сировини, що надходить від її виробників -- колективних сільськогосподарських підприємств після закінчення сезону переробки запаси цієї сировини зменшуються до мінімуму (або повністю зникають), а з ними зменшується потреба в оборотних коштах на формування запасів цієї сировини.

У підприємств, що заготовляють ліс, виникає підвищена потреба в оборотних коштах у зимовий період, коли вони накопичують значні запаси деревини; влітку, коли завершується сплав лісу, ця потреба скорочується до мінімуму. Аналогічні різкі коливання потреби в оборотних коштах відбуваються і в інших підприємств із сезонним характером виробництва.

Для підприємств з несезонним характером виробництва такі різкі доливання потреби в оборотних коштах не характерні. Але й у них у силу ряду обставин спостерігаються певні коливання розмірів запасів товарно-матеріальних цінностей, отже, й коливання потреби в оборотних коштах. З міркувань ефективності використання фінансових ресурсів підприємству невигідно формувати власні оборотні кошти в розмірах, які перекривали б будь-яку потребує в оборотних коштах зокрема й ту, яка виникає тимчасово у збільшеному розмірі. В такому разі у підприємства в періоди зменшення потреби в оборотних коштах неминуче виникав би надлишок коштів, що призвело б до нераціонального їх використання. Тому підприємства мають вкладати в оборотні кошти мінімум власних фінансових ресурсів у розмірах, достатніх для створення лише мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат виробництва. Всю іншу потребу в оборотних коштах доцільно задовольняти за рахунок позикових ресурсів, головним чином - банківських кредитів на умовах строковості й поворотності [7, 160].

Позиковий фінансовий капітал підприємств може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів. Перша група - зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп - зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу (рис.2.1)

Рис. 2.1. Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємств [5, 79].

Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовують зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.

Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит

Друга група - внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов'язань (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Внутрішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємств [5, 81].

При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового фінансового капіталу.

2.2 Позитивні та негативні сторони фінансування підприємств за рахунок позикового капіталу

Позиковому капіталу притаманні такі позитивні риси: збільшення фінансового потенціалу підприємства за необхідності суттєвого піднесення темпів зростання обсягів виробництва; можливість збільшення приросту рентабельності власного капіталу за рахунок забезпечення розширеного відтворення виробництва.

Одним із основних позичкових джерел формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств є банківський довгостроковий кредит. Кошти при використанні цього джерела надаються підприємствам банківськими установами у тимчасове користування та з виплатою відсотка. Основними формами банківського інвестиційного кредиту є строкові кредити, що призначаються для фінансування довго- та середньострокових інвестицій (покупка споруд, їх будівництво), та за якими підприємство звертається, як правило, виходячи з кошторису на проект, а потім зобов'язується його погасити серіями платежів; револьверні кредитні лінії, що дозволяють підприємству запозичити кошти в межах визначеного ліміту та проводити при необхідності повторне запозичення в межах строку дії кредитної лінії; проектні кредити, що використовуються для фінансування певного інвестиційного проекту та є найбільш ризиковими [11, 278].

Воднораз у використанні позикового капіталу проглядають деякі негативні моменти [14, 40]:

- Складність залучення коштів, оскільки це залежить від рішень кредиторів, які за будь-яких негативних обставин узагалі можуть відмовити підприємству у таких коштах;

- Необхідність надання відповідних гарантій, зокрема страхових компаній, інших суб'єктів господарювання, або застави. При цьому гарантії надаються, як правило, на платній основі;

- Зниження норми прибутку активів, оскільки прибуток підприємства зменшується на суму сплачених відсотків за кредит;

- Зниження фінансової стійкості підприємства і відповідно зростання ризику банкрутства.

Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал (поряд із власним), має вищі фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту рентабельності власного капіталу, але може і втрачати свою фінансову стійкість, бо при збільшенні частки позикового капіталу коефіцієнт автономії дорівнюватиме нулю.

Висновок до другого розділу

Діяльність будь-якого підприємства потребує періодичного використання різноманітних форм позикових коштів.

Їх використання прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів, забезпечує вищий фінансовий потенціал розвитку підприємства і вищі можливості приросту рентабельності.

Як показує практика, ефективність використання позикового капіталу вища, ніж власного, але з його використанням пов'язаний більший фінансовий ризик і зменшення фінансової стійкості підприємства.

Підприємства України використовують різні джерела позикових ресурсів: короткострокові кредити банків, короткостроковий комерційний кредит, кредиторська заборгованість, податковий кредит і пільги. Менш поширеними є довгострокові кредити банків, кредити та позики небанківських фінансових установ, облігаційні позики, фінансовий лізинг.

Отже, з метою забезпечення ефективнішого формування фінансового капіталу необхідно, щоб підприємства усіх форм власності й організаційно-правового статусу використовували не тільки власні фінансові ресурси, a й кошти фінансового ринку. Проте для цього держава повинна створити сприятливі умови і нормативно-правову базу, щоб ресурси фінансового ринку були доступні підприємствам усіх форм власності і галузей народного господарства.

Розділ 3. Шляхи удосконалення функціонування ринку позичкового капіталу

3.1 Міжнародний рух капіталів

Міжнародні фінансово-кредитні відносини--це відносини, що виникають між суб'єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів з метою отримання їхніми власниками підприємницьких прибутків, позичкових процентів.

Міжнародні кредитні відносини--це відносини, що існують між кредиторами і позичальниками з різних країн з приводу надання, використання і погашення позики, включаючи наростання процентів.

Міжнародний рух капіталу--це переміщення капіталу між країнами у пошуку більш вигідної сфери застосування. Міжнародний рух капіталів як з принципово-структурної, так і з функціонально-економічної точки зору є складною системою зв'язків.

Експорт капіталу--це одностороння міграція капіталу з однієї країни в інші з метою здобуття зиску.

Міжнародна економічна допомога-це надання капіталу в грошовій чи товарній формі суб'єктами однієї країни у власність суб'єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення тобто безвідшкодності.

Міжнародна економічна допомога має свої форми:

-фінансова допомога-це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідшкодного фінансування суб'єктами одних країн суб'єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проектів.

-матеріальна допомога-це безплатна передача суб'єктами одних країн суб'єктам інших товарів і послуг виробничого та побутового призначення.

За принадлежністю капітал, що експортується ділиться:

1.Приватний капітал--експортується у формі інвестицій та кредитів, рідше у формі допомоги.

2.Державний капітал--експортується у формі міжнародної економічної допомоги, а також кредитів, але він переслідує дещо інші цілі і має іншу тенденцію.

Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп:

-прагнення контролювати діяльність підприємств, частину місцевого ринку.

-отримання підприємницького прибутку.

-отримання процентів за позичковий капітал.

-прегнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.

Користь від імпорту капіталу:

1.Отримання нових технологій при порівняно низьких затратах.

2.Порівняно швидкий розвиток виробництва.

3.Підвищення рівня класифікації працівників.

4.Нові робочі місця.

5.Розширення експорту, розвиток сфери послуг, набуття іноземного досвіду в господарюванні.

6.Поповнення національного бюджету.

Шкідливий бік імпорту:

1.Можливе вивезення сировини.

2.Іноземне втручання у національну банківську справу.

3.Захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни.

4.Вивезення у прихованому виді прибутків з країни.

5.Деякі втрати політичної свободи.

Міжнародні відносини запозичення в сучасних умовах опосередковують зовнішньоторговельну сферу, процеси реального інвестування та регулювання платіжних балансів.

Підприємницькі капітали ведуть до створення нового чи зміцнення діючого об'єкту господарювання, а також спільних підприємств(СП). У свою чергу підприємницькі капітали поділяються на:

- прямі;

- портфельні.

Відмінність між ними полягає у праві на володіння контрольним пакетом акцій. Прямим капіталовкладенням вважається будь-яке надання кредиту чи придбання власності в закордонному підприємстві, яке значною мірою перебуває у власності резидентів країни-інвестора чи під їх контролем.

3.2 Світовий ринок позичкових капіталів, місце та роль України в ньому

Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла формуванню в 70-ті роки ХХст. єдиного ринку позичкових капіталів і створенню на його основі світового фінансового ринку.

Інституціональна структура світового ринку позичкових капіталів:

1.Вкладники--населення планети, офіційні інститути, приватні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні фонди, національні та міжнародні організації.

2.Посередники (акумулятори і постачальники капіталу) --транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні та національні фінансово-кредитні установи.

3.Споживачі(позичальники)--ТНК, державні органи, приватні фірми, міжнародні та регіональні організації.

Географічна структура світового ринку позичкових капіталів--відображає рух капіталів між країнами, групами країн та регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.

Основні передумови формування фінансових центрів:

- Високий рівень економічного розвитку країни.

- Активна участь у МЕВ.

- Розвинений національний ринок капіталів.

- Ліберальне валютне і податкове законодавство.

- Вигідне географічне розташування.

- Відносна політична стабільність.

Провідними фінансовими центрами є: Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюрих, Франкфурт-на-Майні; нові фінансові центри: Бахрейн, Панама, Гонконг, Сінгапур.

Ядром світового ринку капіталів є Євроринок--це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євровалютах (валюта, яка функціонує як позичковий капітал поза країною її походження)

Особливості Євроринку:

1) Не контролюється ні державою емітентом, ні державою де розміщений банк.

2) Не регламентується.

3) Звільнений від податків.

4) Більш прибутковий.

5) Функції світового ринку позичкових капіталів:

6) Акумуляція капіталу.

7) Перерозподіл капіталу.

8) Стабільність світового господарства.

9) Забезпечення прибутку від кредитних операцій.

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. У той же час він може приводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платіжну спроможність позичальників за рахунок сплати величезних процентів за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.

Кредити поділяються на комерційні, які пов'язані з зовнішньоторговими операціями, і фінансові, які використовуються в якості прямих вкладень, погашення заборгованості, інвестування в цінні папери.

На основі експорту і імпорту капіталу виникає міжнародний ринок позичкових капіталів. Він є системою ринкових відносин з акумуляції та перерозподілу позичкового капіталу між країнами. Цей ринок являє собою сукупність кредитно-фінансових установ і фондових бірж, які надають позички і кредити іноземним позичальникам. Міжнародний ринок позичкових капіталів виділився з національних ринків позичкового капіталу, однак в останні роки межа між ними стирається внаслідок лібералізації національних ринків позичково капіталу в розвинутих країнах і деяких країнах, які розвиваються, в результаті чого полегшується діяльність іноземних юридичних осіб на національних ринках позичкового капіталу.

Даний ринок капіталів поділяється на валютний і ринок капіталів. Основними видами операцій на міжнародному ринку позичкових капіталів є емісія та купівля-продаж цінних паперів переважно у вигляді облігацій, надання й одержання банківських кредитів. На світовому ринку позичкових капіталів кредиторами і позичальниками виступають великі фірми і переважно транснаціональні банки, а також фінансові, страхові та інвестиційні компанії, держави, міжнародні і регіональні валютно-кредитні організації (МВФ, МБРР та ін.). При цьому переважають позичальники і кредитори з розвинутих країн, а МВФ і МБРР виступають не лише як великі кредитори, а й як координатори міжнародного кредиту у світі.

По кредитах застосовуються фіксовані та "плаваючі" відсоткові ставки. Кошти надаються переважно в доларах США, однак в останні роки зростає роль євро, японської ієни, англійського фунта стерлінгів, як валюти кредитів на міжнародному ринку позичкових капіталів. Головним фінансовим центром світу є Нью-Йорк. Значна його роль у торгівлі цінними паперами. В Європі важливим фінансовим центром вважається Лондон. Останні роки почала зростати роль Токіо як міжнародного фінансового центру. З'являються нові міжнародні фінансові центри: Мадрид, Оттава, Багами та ін. Раніше для їх виникнення були необхідні розвинута національна банківська система, велика фондова біржа, стійка валюта. Зараз достатньо ліберального фінансового законодавства, яке передбачає свободу пересування для міжнародного капіталу, право відкривати відділи і філіали іноземного банку. Важлива також відсутність податку на доходи або низький його рівень, спрощена процедура для біржових і банківських операцій. Отже, при зростанні інтернаціоналізації виробництва, зростає інтернаціоналізація фінансової сфери.

Після проголошення незалежності одним із пріоритетних завдань України стала її інтеграція у світову економіку. Однак, цей процес виявився досить-таки болісним для молодої держави, оскільки на міжнародних ринках товарів і послуг України зіткнулася з надзвичайно жорсткою конкуренцією.

Затримка з проведенням ринкових перетворень і надто повільна реструктуризація промисловості призвели до погіршення структури зовнішньої торгівлі України. На відміну від країн Центральної та Східної Європи, Україна так і залишилась експортером переважно сировини та напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частку товарів з високою доданою вартістю в загальній структурі експорту.

Поступово здійснюється географічна диверсифікація зовнішньої торгівлі України, закріплення на нових ринках. Нерідко це відбувається скоріше під впливом зовнішніх обставин, аніж внаслідок впровадження виваженої зовнішньоекономічної стратегії. Загалом же, і сьогодні країни СНД (насамперед, Росія) залишаються головними торговельними партнерами України.

Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систему глобального розподілу праці [10, 42].

Одним з головних факторів, яких привертає увагу іноземних інвесторів до українського ринку, є більш висока дохідність інвестицій в українську нерухомість порівняно з регіонами Центральної та Західної Європи. Для забезпечення в період до 2015 року зростання ВВП в 2,5 рази необхідно збільшити обсяг капіталовкладень як мінімум у чотири рази. При цьому обсяг прямих іноземних інвестицій повинен збільшитися більш ніж у 5-6 разів, досягнувши на кінець зазначеного періоду $35-40 млрд.

Позичковий капітал є важливим джерелом фінансування капітальних вкладень. Націлене на виробничий процес довгострокове кредитування виступає як одне з форм інвестицій в економіку країни. Безперервність і достатність цих інвестицій - обов'язкові для нормального функціонування економіки. Ефективність кредитних важелів перспективного розвитку науково-технічного прогресу визначається кредитною політикою. Для реалізації інвестиційної програми необхідно здійснювати пріоритетне кредитування проектів, спрямованих на стимулювання науково-технічного прогресу. Інвестиційна діяльність у необхідних обсягах в Україні практично відсутня. Сьогодні частка довгострокових кредитів становить усього 1-2% у загальному об'ємі кредитних вкладень. Держава має домогтися прийняття таких нормативно-правових актів, які б були спрямовані на оптимальне стимулювання фінансування інвестиційних проектів.

Велику роль відіграє позичковий капітал у становленні ринкової інфраструктури, організації і функціонуванні фондових і товарних бірж, бірж нерухомого майна та інтелектуальної власності, посередницьких контор, торгових домів, лізингових і факторингових компаній.

Значну роль позичковий капітал відіграє також у розвитку різних галузей економіки України. Одна з провідних позицій у зміцненні кредитних відносин належить комерційним банкам. Комерційні банки значну частину кредитних ресурсів вкладають у сферу матеріального виробництва, тим самим кредит сприяє оздоровленню багатьох галузей господарського виробництва.

Позичковий капітал також сприяє прискоренню роздержавлення власності, зокрема, шляхом її акціонування, приватизації, передачі в оренду. Така його функція має забезпечити підвищення ефективності діяльності підприємств та господарських організацій тощо.

У 2009 році у зовнішній торгівлі товарами між Україною та країнами-членами ЄС спостерігалося зменшення обсягів як експорту товарів, послуг та прямих іноземних інвестицій з України, так і їх імпорту.

Експорт товарів до країн ЄС склав 9504,4 млн.дол. США і по відношенню до 2008р. становив 52,4%, імпорт - відповідно 15392,7 млн.дол. та 53,3%. Негативне сальдо становило 5888,3 млн.дол. проти негативного у сумі 10738,9 млн.дол. у 2008р. Коефіцієнт покриття експортом імпорту у 2009 році складав 0,62 (у 2008р. - 0,63).

У загальному обсязі експорту частка країн ЄС становила 23,9%, імпорту - 33,9% (у 2008р. відповідно 27,1% і 33,8%).

Вагому частку товарної структури українського експорту до країн ЄС складали чорні метали - 17,7%, електричні машини - 10,8%, насіння і плоди олійних рослин - 8%.

У 2009р. експорт послуг до країн ЄС склав 2989,5 млн.дол. і по відношенню до 2008р. становив 73,5%, імпорт - відповідно 3003,3 млн.дол. та 78,3%. Від'ємне сальдо становило 13,8 млн.дол. (у 2008р. - позитивне 229,5 млн.дол.).

Обсяг прямих інвестицій1 в економіку України з країн ЄС на 01.01.2010 становив 31,4 млрд.дол. США, що складає 78,3% загального обсягу інвестицій в Україну (на 01.01.2009 - 28,1 млрд.дол., 79,0%).

Головними країнами-інвесторами, на які припадає понад 77% загального обсягу інвестицій з ЄС, є Кіпр - 8593,2 млн.дол. (27,4% загального обсягу інвестицій з країн ЄС), Німеччина - 6613,0 млн.дол. (21,1%), Нідерланди - 4002,0 млн.дол. (12,8%), Австрія - 2604,1 млн.дол. (8,3%) та Сполучене Королівство - 2375,9 млн.дол. (7,6%). Обсяги прямих інвестицій в Україну та з України наведено з урахуванням даних Національного банку України та Фонду державного майна України (щодо різниці між ринковою та номінальною вартістю акцій, майна тощо, не облікованої у статистичній звітності окремих підприємств і не розподіленої за видами економічної діяльності). (табл. 3.1)

Таблиця 3.1. Прямі інвестиції в Україну з країн ЄС

Обсяги прямих інвестицій на	01.01.2009	01.01.2010
Всього по країнах ЄС	28127,7	31350,5
Австрія	2443,8	2604,1
Бельгія	43,8	64,4
Болгарія	20,0	19,9
Греція	309,9	330,9
Данія	176,8	187,9
Естонія	107,7	122,4
Ірландія	133,6	144,0
Іспанія	58,9	71,0
Італія	914,2	992,2
Кіпр	7646,2	8593,2
Латвія	63,8	88,0
Литва	84,7	86,6
Люксембург	214,2	252,5
Мальта	38,5	44,6
Нідерланди	3197,4	4002,0
Німеччина	6393,0	6613,0
Польща	690,1	864,9
Португалія	6,0	11,4
Румунія	17,4	18,6
Словаччина	106,2	106,7
Словенія	26,0	28,8
Сполучене Королівство	2249,8	2375,9
Угорщина	595,4	675,2
Фінляндія	15,9	60,0
Франція	1231,2	1640,1
Чеська Республіка	80,4	79,9
Швеція	1262,8	1272,3

Значні обсяги прямих інвестицій з країн ЄС зосереджено на підприємствах промисловості (22,6%). Серед галузей переробної промисловості суттєві обсяги інвестицій внесено у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів; у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів. Також у фінансових установах акумульовано 22,1% прямих інвестицій, в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям - 9,2% та на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - 8,6% [18, 4].

Попри тривалу і глибоку економічну кризу, в Україні зберігаються передумови для створення конкурентноспроможної економіки і зміцнення позицій на міжнародних ринках - це насамперед багаті природні ресурси, вигідне географічне розташування, кваліфікована і порівняно дешева робоча сила, потенціал ВПК, високі технології, наука і відносно ефективна система освіти.

Повномасштабна інтеграція України в європейський економічний та соціальний простір можлива лише за умови виведення національної економіки на траєкторію стійкого зростання через кардинальні структурні зміни та поглиблення курсу ринкових реформ, а також проведення активної і послідовної соціальної політики.

Україна має на сьогодні досить неоднозначні, суперечливі результати практично в усіх основних складових входження в єдиний економічний простір Євросоюзу - вільному русі товарів, послуг.

Висновок до третього розділу

Світовий ринок позичкових капіталів--система відносин щодо акумуляції і перерозподілу позичкового капіталу між країнами через сукупність попиту і пропозиції на позичковий капітал позичальниками і кредиторами різних країн.

Ринок позичкових капіталів це сегмент фінансового (грошового) ринку, на якому формується попит і пропозиція на позичковий капітал.

За своєю інфраструктурою ринок позичкових капіталів представляє, головним чином, банківські установи, а тому його ще називають ринком банківських кредитів. Крім того, на ньому діють й інші кредитно-фінансові установи (парабанки), що входять до складу кредитнї системи. З функціональної точки зору він представляє систему економічних відносин, яка забезпечує нагромадження і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення ресурсами ринкове господарство.

Необхідне відповідне використання позичкового капіталу як одного з дійових інструментів розвитку процесів інтеграції національної економіки в світову економічну систему. Процес структурної перебудови та стабілізації вітчизняної економіки практично неможливий без кредитної допомоги світового співтовариства. З допомогою позичкового капіталу можливий імпорт нових технологій, передової техніки навіть при пасивному торговому балансі. При цьому позичковий капітал сприяє розвитку експорту традиційних товарів, використовується як засіб регулювання платіжного балансу країни.

В Україні зараз відбувається процес формування ринку капіталів. В умовах переходу до ринкової економіки обмежуються можливості державного втручання в розподіл фінансових ресурсів, бо більшість суб'єктів господарської діяльності переходять від державної на акціонерну чи приватну форму власності. Вони самостійно вишукують матеріальні і грошові ресурси на ринках, самі розпоряджаються своїми доходами. Отже, саме ринок позичкових капіталів повинен забезпечити суб'єктам економіки доступ до необхідних для них грошових ресурсів.

Висновок

В даній роботі розкриті питання, щодо природи, джерел та генезису позичкового капіталу та проценту.

Зокрема, розкрите питання щодо сутності та джерел позичкового капіталу. Сутність позичкового капіталу полягає в тому, що гроші, що тимчасово вивільнилися в процесі кругообігу, можуть бути знову перетворені в капітал. Замість того, щоб тримати засоби, що вивільнилися, без руху, капіталіст передає їх у позичку іншому промисловому чи торговому капіталісту. Останній використовує їх для виробництва прибавочної вартості, частина якої в перетвореній формі повертається власнику грошей. В умовах розвитої ринкової економіки, як джерело позичкового капіталу виступають тимчасово вільні кошти підприємств, організацій, установ, доходи і заощадження населення, нагромадження держави.

Позичковий капітал - одна з функціональних форм капіталу. Зовні позичковий капітал схожий на лихварський. Однак по своїй економічній природі він не має з ним нічого загального. Позичковий капітал - особлива історична форма капіталу, що приносить відсотки, характерна для сучасної ринкової економіки, капіталістичного способу виробництва. Як було згадано вище, базою позичкового капіталу є кругообіг промислового капіталу. Виникнення позичкового капіталу пов'язано з закономірностями кругообігу промислового капіталу.

Також розкриті питання, щодо позичкового відсотку та його норм. Позичкові капіталісти на свій капітал одержують доход у вигляді відсотка. По своїй суті відсоток не є ціною позичкового капіталу. Ціна - це грошове вираження вартості товару, а позичковий капітал завжди виступає в грошовій формі і, отже, не має ціни, як і гроші. Разом з тим відсоток і в кількісному відношенні не є вираженням вартості відданого в позичку капіталу, тому що завжди менше його. І, отже, позичковий відсоток є не що інше, як частина прибавочної вартості, що функціонуючі капіталісти віддають позичковим капіталістам.

Рівень норми позичкового процента встановлюється під впливом конкуренції на ринку позичкових капіталів і залежить від співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Чим більший попит на кредит, тим вища норма процента. Динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом під впливом багатьох факторів і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки. В умовах ринкової економіки дедалі більшої ваги набуває роль кредиту у зосередженні позичкового капіталу на найбільш пріоритетних сферах економічної діяльності. Кредит дає можливість спрямувати позичковий капітал у ту сферу чи галузь економіки, яка здатна забезпечити більш ефективне використання цього капіталу. Тільки на основі кредиту стає можливим застосувати позичковий капітал не в сфері, де його створено, а там, де він має більше всього шансів збільшити свою вартість. Нарешті, необхідне відповідне використання позичкового капіталу як одного з дійових інструментів розвитку процесів інтеграції національної економіки в світову економічну систему.

Ринок капіталу - це частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція в основному на середньо- та довгостроковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капітал і де формуються попит і пропозиція на нього. Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшенню товарообороту, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню основного капіталу.

Кредитні відносини впливають на збалансованість економіки, регулювання пропорцій суспільного відтворення між виробничою і невиробничою сферами. В Україні відбувається перехід позикових капіталів зі сфери виробництва у сферу обігу, що сприяє порушенню макроекономічної збалансованості. Кредит як один із факторів ринкових відносин впливає на товарно-грошову збалансованість, веде до збільшення виробництва товарів.

Міжнародний ринок позикових капіталів -- сукупність фінансово-кредитних інституцій міжнародного характеру -- банків і банківських систем, міжнародних та регіональних валютно-кредитних організацій, через які здійснюється нагромадження та рух позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин -- представлення одними та одержання іншими суб'єктами міжнародного економічного співробітництва позичок, різних форм кредитів (інвестиції, лізинг, факторинг, кредити за компенсаційними угодами) на засадах повернення.

Список літератури

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» із змінами і доповненнями // Галицькі контракти, №7, 1997, с.68.

2. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. -- К., 1996.

3. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. - Київ: Либідь, 1998. - 312 с.

4. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс. - Киев: Ника-Центр, Эльга, 2001. - 528 с.

5. Воробйов Ю.М. Особливості формування фінансового капіталу підприємств // Фінанси України. - 2001. - №2. - с.77 - 83

6. Заруцька О., Коваленко В. Тенденції ціноутворення банківського відсоткового продукту // Віснк НБУ. - 2002. - №8. - с.36 - 38

7. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник. - Київ: Либідь, 1995. - 160 с.

8. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. - 4-те вид., стер. - Київ: “Знання”, 2004. - 215 с.

9. Мазаракі А.А. та ін. Економіка торговельного підприємства. Підручник для вузів. (Під ред. проф. Н.М. Ушакової) - Київ: «Хрещатик», 1999. - 800 с.

10. Маслій В.В. Оцінювання впливу зовнішніх та внутрішніх інвестицій на економічний розвиток України // Статистика України. - 2008. - №4(43). - с. 42 - 47.

...