Основи фінансового менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Функції та механізм фінансового менеджменту

2. Стадії управління грошовими потоками

3. Види рент та особливості їх врахування в практичних розрахунках. Ануїтет

Література

1. Функції та механізм фінансового менеджменту

З точки зору функції фінансового менеджменту визначає система задач фінансового менеджменту на підприємстві. Ці функції поділяють на дві основні групи:

- функції фінансового менеджменту як підсистеми, що управляється;

- функції фінансового менеджменту як підсистеми управління підприємством.

В найбільш загальному плані основними функціями фінансового менеджменту є:

- дослідження зовнішнього економічного середовища;

- розробка фінансової стратегії підприємства;

- аналіз і планування фінансової діяльності;

- прийняття рішень з питань оперативної фінансової діяльності;

- прийняття інвестиційних рішень;

- взаємодія з іншими контрагентами з питань фінансової діяльності (державними органами, фінансово-кредитними установами, суб'єктами фінансового ринку, іншими підприємствами, фізичними особами).

Враховуючи функції фінансового менеджменту на підприємстві, виділяють його наступні напрямки:

- формування активів (розрахунок реальної потреби за видами активів і визначенням їх суми, виходячи з обсягів діяльності підприємства);

- формування фінансової структури капіталу (визначення загальної потреби в капіталі, вивчення й аналіз альтернативних джерел формування фінансових ресурсів підприємства);

- управління оборотними активами (аналіз і прогнозування тривалості оборотних циклів робочого капіталу);

- управління необоротними активами (забезпечення ефективного використання основних засобів);

- управління інвестиціями (формування напрямків інвестиційної діяльності підприємства, оцінка реальних проектів);

- управління формуванням власних фінансових ресурсів (визначення потреби у власних фінансових ресурсах для реалізації фінансової стратегії підприємства, підвищення розміру чистого прибутку);

- управління залученим фінансовими ресурсами (визначення вартості залучених коштів, оптимізація співвідношення короткострокової та довгострокової заборгованості);

- управління фінансовими ризиками (визначення складу основних фінансових ризиків, їх оцінка, формування заходів по їх мінімізації та страхуванню).

2. Стадії управління грошовими потоками

Одне з головних завдань в управлінні оборотним капіталом полягає у прискоренні його оборотності. Це дає змогу розширити фінансові можливості фірми без залучення додаткових зовнішніх джерел. Виконання цього завдання досягається завдяки багатьом заходам. Одним з таких заходів є раціональне розміщення оборотного капіталу по всіх стадіях операційного циклу. Для сучасних підприємств найбільш вразливим моментом є нестача готівкових коштів. Як відомо, величина грошових коштів, що перебувають в розпорядженні підприємства, визначає рівень його абсолютної ліквідності (платоспроможності). Фінансові менеджери повинні приділяти значну увагу розробці політики управління грошовими активами, яка полягає, з одного боку, в оптимізації їх розміру для забезпечення стійкої платоспроможності, а з іншого - в отриманні додаткових прибутків від зберігання грошових коштів на депозитних рахунках чи вкладенні у короткострокові фінансові інвестиції.

Політика управління грошовими активами включає наступні стадії:

- Оцінку потреби в грошових активах підприємства в попередньому періоді.

- Оцінку ступені участі грошових активів в оборотному капіталі.

- Оптимізацію середнього залишку грошових коштів.

- Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів.

- Забезпечення ефективного використання вільного залишку грошових коштів.

- Побудову ефективної системи контролю за грошовими активами підприємства.

Щоденний фінансовий менеджмент фірми базується на оперативному управлінні грошовими потоками з урахуванням наступних принципів:

- Збалансування об'ємів грошових потоків;

- Синхронності формування і руху грошових потоків у часі;

- Зростання залишків грошових засобів.

В оперативному управлінні грошовими потоками розрізняють три види залишків грошових коштів:

1) операційний залишок грошових засобів, що утворюється для забезпечення поточних платежів, пов'язаних з виробничо-господарською діяльністю підприємства;

2) страховий залишок грошових засобів, обумовлений вимогами підтримки постійної платоспроможності підприємства по невідкладних зобов'язаннях;

3) інвестиційний залишок грошових засобів з ціллю здійснення ефективних короткострокових вкладень.

Період часу, впродовж якого готівкові ресурси відсутні у підприємства, називається фінансовим циклом або часом оборотності оборотних засобів. На його основі можна розрахувати фінансово-експлуатаційні потреби підприємства (ФЕП), або інакше кажучи потребу в чистому оборотному капіталі. Остання розраховується як різниця між сумою засобів, вкладених у запаси сировини, готової продукції, дебіторську заборгованість і величиною кредиторської заборгованості, або, інакше кажучи, як різниця між поточними активами і поточними пасивами. На величину цієї потреби впливає ціла низка факторів, таких, як продовжуваність виробничо-збутового циклу, сезонність виробництва, темпи росту виробництва, ринкова кон'юнктура, величина і норма доданої вартості і т.п. Фінансово-експлуатаційні потреби підприємства можна розраховувати різними методами. Широко відомий на практиці метод визначення (ФЕП) у відсотках до виручки від реалізації.

Тривалість фінансового циклу (ТФЦ) у днях обігу розраховується за формулою:

ТФЦ = ТОЦ - ЧОК = ЧОЗ + ЧОД - ЧОК,

де ТОЦ - тривалість операційного циклу,

ЧОК - час обiгу кредиторської заборгованостi,

ЧОЗ - час обiгу виробничих запасiв,

ЧОД - час обiгу дебiторської заборгованостi,

де Т - тривалість періоду, за яким розраховуються середнi показники (як правило, рік, тобто Т=365)

Операційний цикл характеризує загальний час, протягом якого фінансові ресурси омертвленi в запасах i дебіторській заборгованості. Оскільки підприємство оплачує рахунки постачальників з тимчасовим лагом, час, протягом якого грошові засоби вилучені з обігу, тобто фінансовий цикл, менший операційного на середній час обігу кредиторської заборгованості. Скорочення операційного i фінансового циклів розглядається як позитивна тенденція. Якщо скорочення операційного циклу може бути здійснено за рахунок прискорення виробничого процесу i обігу дебіторської заборгованості, то фінансовий цикл може бути скорочений як за рахунок даних факторів, так i за рахунок деякого некритичного сповільнення обігу кредиторської заборгованості.

Для підприємства, у якого, навпаки, готівкові активи перевищують розумну межу, постає проблема їх ефективного використання. Ця проблема пов'язана, в першу чергу, з визначенням тієї частини готівкових ресурсів, яка без зростання ризику зменшення ліквідності може бути розміщена на депозитному рахунку чи вкладена в короткотермінові цінні папери. Цю величину грошових коштів можна визначити через питому вагу середнього залишку грошових коштів у виручці попереднього періоду. Якщо тенденція цього періоду буде зберігатися у майбутньому, то величину грошових коштів, які можуть бути вивільнені з обороту, можна розрахувати як добуток питомої ваги середнього залишку грошових коштів на величину очікуємої виручки. В залежності від виду залишків економічно виправданим є розміщення страхового залишку на поточному депозитному рахунку, а інвестиційного - на строковому депозиті.

Оборотні кошти забезпечують безперервність процесу виробництва й реалізації продукції. На їхній розмір впливають різні фактори, які діють на всіх чотирьох стадіях грошового обігу: покупці предметів праці, виробництві продукції, реалізації товару, розподілу виторгу. Ці етапи досить чітко представлені на схемі (мал. 1).

Виходячи з приведеної схеми, можна стверджувати, що фінансове управління процесами постачання, виробництва й реалізації багато в чому зводиться до керування оборотним капіталом.

Оскільки процес постачання має істотний вплив на фінансові показники підприємства, фінансові служби постійно контролюють його, затверджуючи кошториси на закупівлю. Головним завданням фінансового менеджера на цьому етапі є оптимізація кредиторської заборгованості фірми.

Виробничий процес характеризується рядом параметрів, наприклад, типом виробництва, видом продукції, особливостями технології, тривалістю виробничого циклу й іншими, що істотно впливають на розмір залучених у виробництво коштів. Вони повинні постійно аналізуватися й контролюватися фінансовими менеджерами з метою підвищення ефективності їхнього використання.

Мал. 1 Обіг оборотного капіталу

Ефективність діяльності служби збуту підприємства в значній мірі залежить від вибору каналів розподілу товарів, тобто шляхів їхнього просування до споживача, а також від його платоспроможності. Завдання фінансового менеджера на цьому етапі полягає в оптимізації дебіторської заборгованості клієнтів, а також у впровадженні гнучкої цінової політики для збільшення обсягу продажів.

На четвертому етапі грошового обігу головна задача фінансового менеджменту полягає в ефективному розподілі прибутку, своєчасних розрахунках з бюджетом, упровадженні грамотної інвестиційної й дивідендної політики. Таким чином, управління оборотним капіталом є однією з найбільш важливих сфер керування фінансами.

Оборотний капітал відноситься до мобільних активів підприємства, які є коштами чи можуть бути перетворені в них протягом року або одного виробничого циклу.

Чистий оборотний капітал - це різниця між поточними активами (оборотними коштами) і поточними зобов'язаннями (кредиторською заборгованістю). Він показує, у якому розмірі поточні активи покриваються довгостроковими джерелами коштів.

Однією з основних складових оборотного капіталу є виробничі запаси підприємства, до яких відносяться сировина й матеріали, незавершене виробництво, готова продукція й інші запаси.

Завдання фінансового менеджера - виявити результати наявності того чи іншого об'єму запасів і витрати, пов'язані з їхнім збереженням, і досягти розумного балансу.

Дебіторська заборгованість - важливий компонент оборотного капіталу. Коли одне підприємство продає товари іншому підприємству чи організації, це зовсім не означає, що товари будуть оплачені негайно. Неоплачені рахунки за поставлену продукцію складають більшу частину дебіторської заборгованості. Специфічний елемент дебіторської заборгованості - векселя до одержання, що є в сутності цінними паперами (комерційні цінні папери).

Однією із задач фінансового менеджера по управлінню дебіторською заборгованістю є визначення ступеня ризику неплатоспроможності покупців, розрахунок прогнозованого значення резерву для сумнівних боргів, а також надання рекомендацій по роботі з фактично чи потенційно неплатоспроможними покупцями.

До поточних зобов'язань відноситься короткострокова кредиторська заборгованість, насамперед, банківські позички і неоплачені рахунки інших підприємств.

Поточні активи, як правило, постійно змінюються. Фінансові менеджери зобов'язані знати щорічні очікувані мінімальні і максимальні рівні поточних активів. Мінімальний рівень можна вважати постійною складовою поточних активів, тоді як різниця між мінімальним і максимальним рівнями називається сезонною складовою.

Розмір дебіторської заборгованості в основному визначається умовами розрахунків підприємства з клієнтами. Якщо ці умови жорсткі, менше клієнтів купують товари в кредит, зменшується об'єм продажів, унаслідок чого зменшується і дебіторська заборгованість. З іншого боку, якщо умови розрахунків пом'якшуються, з'являється більше замовників, зростає товарообіг і сума дебіторської заборгованості по рахунках клієнтів.

Перш ніж прийняти рішення про пом'якшення умов розрахунків, варто порівняти витрати, пов'язані з наявністю дебіторської заборгованості клієнтів із користю від приросту об'єму продажів.

Фінансовий цикл, чи цикл обігу готівки, являє собою час, протягом якого кошти вилучаються з обігу.

Основні етапи обігу коштів у ході виробничої діяльності представлені на мал. 2.

Операційний цикл характеризує загальний час, протягом якого фінансові ресурси заморожені в запасах і дебіторській заборгованості. Оскільки підприємство оплачує рахунки постачальників із тимчасовою відстрочкою, то час, протягом якого кошти вилучені з обігу, тобто фінансовий цикл, менше операційного на середній час обігу кредиторської заборгованості. Скорочення операційного й фінансового циклів розглядається як позитивна тенденція. Якщо скорочення операційного циклу може бути досягнуте за рахунок прискорення виробничого процесу й оборотності дебіторської заборгованості, то фінансовий цикл може бути скорочений як за рахунок даних факторів, так і за рахунок деякого уповільнення оборотності кредиторської заборгованості.

Необхідно пам'ятати:

· Чим більше коштів задіяно для досягнення заданої величини обороту, тим більше зусиль буде витрачено на їхню конверсію у випадку переорієнтації діяльності підприємства.

· Якщо підприємство звертається до нових видів і сфер діяльності, керуючись лише максимізацією комерційної маржі і недооцінюючи коефіцієнт трансформації, наслідки можуть бути сумними.

Мал. 2. Етапи обігу коштів

3. Види рент та особливості їх врахування в практичних розрахунках. Ануїтет

фінансовий менеджмент рента ануїтет

Рента - це доход, який регулярно отримується з капіталу, землі, майна і який не пов`язаний з підприємницькою діяльністю. Також рентою називають доход, який отримується власниками облігацій державних займів. Найбільшого розповсюдження рента набула в сільському господарстві - в розвинутих країнах вона є однією з пануючих форм господарювання в аграрному секторі. Втім, досить широкого розвитку рентні відносини набули в гірничодобувній промисловості, в комунальному господарстві (в останньому - як рента за будівельні ділянки) і у такому виді кредитних відносин, коли держава є позичальником коштів у підприємств, організацій та фізичних осіб.

Звідси випливає, що у тих підприємств, що працюють на кращих по природних багатствах землях, індивідуальна ціна виробництва буде нижчою у тій чи іншій мірі (залежно від багатства залягаючих на даній ділянці корисних копалин) за ціну суспільну. Різниця між такими цінами буде становити додатковий прибуток, який у якості диференціальної ренти привласнюється власниками землі.

Диференціальною рентою є стійкий додатковий прибуток, який являє собою економічну реалізацію монополії на землю як на об`єкт господарювання. Кількісно такий прибуток дорівнює різниці між суспільною вартістю продукції підприємств добувної промисловості та їх індивідуальною вартістю з кращих земель. Розмір диференціальної ренти знаходиться в прямій залежності від кількості природно-економічних відмінностей в виробничій діяльності окремих господарств гірничодобувної промисловості. Розрізняють два види диференціальної ренти - диференціальна рента І та диференціальна рента ІІ.

Диференціальна рента І - стійкий додатковий прибуток, який отримано як результат різної продуктивності однакових затрат праці на рівних земельних ділянках із неоднаковою насиченістю корисними копалинами та неоднаковим місцерозташуванням, тобто диференціальна рента І має дві різновидності - за насиченістю (рівнем концентрації) корисними копалинами та за місцерозташуванням. Зростання диференціальної ренти І відбувається по мірі розвитку екстенсивного методу господарювання.

Диференціальною рентою ІІ є стійкий додатковий прибуток, який отримано як результат різної продуктивності послідовних вкладень капіталу на одній і тій самій ділянці землі. Так як суспільна ціна видобутих корисних копалин визначається ціною корисних копалин, добутих з найнеприбутковіших ділянок, додаткові вкладення капіталу приносять, окрім прибутку середнього рівня, ще й т. зв. “надприбуток”. Цікавою особливістю цього явища є те, що надприбуток залишається в розпорядженні орендаря лише до закінчення строків оренди, а одразу після закінчення дії орендного договору диференціальна рента ІІ у вигляді надприбутку шляхом підвищення орендної плати за дану ділянку переходить у власність орендодавця.

Як і в сільському господарстві за умови панування приватної власності, в добувній промисловості існує монополія власності на земельні ділянки, зміст якої в тому, що дані ділянки монополізовані як об`єкт власності орендодавця; тобто кожна ділянка знаходиться у власності певного власника, від якого залежить, надавати чи не надавати орендарю можливість прикладати свій капітал до чужої землі, і, звичайно, до корисних копалин, що в ній містяться.

Є ще один вид ренти, який теж є спільним для сільського господарства, комунального господарства та для добувної промисловості. Такою рентою є абсолютна рента.

Абсолютна рента, на відміну від диференціальної, не залежить від відмінностей у концентрації корисних копалин та від місцерозташування.

Разом із зростанням обсягів виробництва, збільшенням населення планети, ростом загального рівня цивілізації збільшуються й потреби у корисних копалин - нафті, вугіллі, залізній руді. Зрозуміло, що за таких умов необхідне використання не тільки найкращих, найбагатших ділянок, а й найгірших. Також зрозуміло, що орендодавець не буде безоплатно давати в користування навіть найгірші ділянки, тому що і вони містять в собі певний ймовірний прибуток. Отож, орендар сплачує ренту за найкращі та найгірші ділянки. Потрібно згадати про існування в капіталістичному світі норм середнього прибутку - орендар може платити за гірші ділянки тільки за тієї умови, що ціна всієї його продукції перевищить норму середнього прибутку. Тобто орендар повинен отримати надприбуток, який у вигляді абсолютної ренти передається орендодавцю.

Виділяється також монопольна рента - це одна з форм ренти, яка утворюється при продажу продукції за ціною, що перевищує її вартість внаслідок виробництва такої продукції у надзвичайно вигідних умовах. Монопольна рента є додатковим прибутком, який отримується в результаті перевищення ціни товару над його вартістю та ціною виробництва. В добувній промисловості монопольна рента утворюється при видобуванні і продажу рідких металів, мінералів та руд, попит на які настільки великий, що ринкові ціни таких товарів перевищують їх вартість упродовж певного часу. В таких випадках орендарі виплачують надзвичайно високу ренту, в основі якої лежить монопольна рента. Монопольна рента у вигляді додаткового доходу звичайно привласнюється власниками земельних ділянок.

Рента на будівельні ділянки також визначається існуванням монополії на землю як об'єкт господарювання. Для земельного власника не існує принципової різниці, під що він віддає свою землю в оренду -- під кукурудзу чи під будівництво житлових масивів або залізниці, його цікавить передусім рента -- дохід від землі. Величина ренти в будівництві визначається з того розрахунку, ніби земля використовується в сільськогосподарському обороті.

Рента з будівельних ділянок -- це той варіант диференціальної ренти першого роду, який ґрунтується на відмінностях територіального розташування земельних ділянок. Тому рента на будівельні майданчика завжди вища там, де попит на них найбільший. При цьому родючість землі не відіграє ніякого значення. Зокрема, рентний дохід найбільший у власників земельних територій, які розташовані в центрах великих міст де земля найдорожча (найдорожчою в світі вважається земля в центр Токіо -- японської столиці, де 1 м² землі коштує близько 2500 дол.).

АНУЇТЕТ (annuity):

1) договір страхування пенсій або ренти, згідно з яким страховик в обмін на сплату, як правило одноразову, страхової премії зобов'язується виплачувати застрахованому визначену річну суму доходу протягом його життя;

2) сучасна вірогідна вартість ренти.

Страхування ренти - це сукупність видів страхування, за умовами яких страховик зобов'язується виплачувати застрахованій особі (особам) при дожитті до встановленого договором строку регулярне страхове забезпечення, довічно або тимчасово. У випадку смерті застрахованої особи договором може бути передбачене повернення спадкоємцям застрахованої частини сплачених страхових внесків або виплата передбачених договором суми рент за мінусом вже отриманих застрахованим.

До найпростіших форм ануїтету належить строковий ануїтет. Він передбачає, що страховий внесок буде сплачений за один раз і натомість страхувальникові (застрахованому) протягом усього його життя страхова компанія здійснюватиме щорічні виплати. Цей вид ануїтету користується популярністю в пенсіонерів, які мають намір забезпечити собі регулярні доходи.

Ануїтет з відстроченням виплат характерний тим, що виплати страховик здійснює з певної дати в майбутньому, тобто передбачається період відстрочки між укладенням договору страхування і виплатами. При цьому страхувальникові надається можливість сплачувати платежі одним внеском або регулярно протягом обумовленого періоду відстрочки.

Тимчасовий ануїтет передбачає, що в договорі між сторонами оговорюється конкретна дата, після якої договір припиняє свою дію (якщо до цього моменту смерть не настала).

Гарантований ануїтет являє собою строковий ануїтет, який не пов'язується із смертю клієнта і гарантується для мінімального періоду часу.

Ануїтет спільного життя має на меті забезпечити виплати одному з подружжя в пенсійному віці (тому, хто залишився живий). Після смерті страхувальника виплати можуть тривати в повному або у зменшеному обсязі.

Індексований ануїтет дає змогу зменшити вплив інфляції і підвищити цінність ануїтету. При цьому розмір початкових внесків нижчий порівняно з ануїтетом з фіксованим рівнем виплат.

Ануїтет захисту капіталу дорожчий, ніж строковий, і передбачає забезпечення гарантії клієнтові страхової компанії або його спадкоємцям одержати суму виплачених внесків повністю.

До найпоширеніших видів страхування рент належить страхування додаткової пенсії, яке призначене для захисту матеріальних інтересів громадян, зокрема, для стабілізації рівня їх життя.

Страхування пенсій -- це вид особистого страхування і водночас різновид ренти, при якому страховик бере на себе зобов'язання виплачувати застрахованому у певному розмірі і з певною періодичністю пенсію протягом життя або обумовленого строку, а страхувальник сплачувати страхові внески.

Договори страхування укладаються індивідуально, а також з групою осіб. Індивідуальні договори страхування додаткової пенсії укладаються з дієздатними громадянами з урахуванням віку, статі і незалежно від стану здоров'я.

Література

1. Бланк И.А. Основи фінансового менеджмента. - Т. 2. - К.: Ника-Центр, 1999.

2. Ковальов В.В. Фінансовый аналіз. - М.: Фінанси та статистика, 1996.

3. Павлова Л.Н. Финансовый менеджмент. Управление денежным оборотом. - М.: Финансы и статистика, 1993.

4. Рясних Є.Г. Основи фінансового менеджменту .- Хмельницький. - ТОВ “Тріада-М”, 2000.

Размещено на Allbest.ru