Міжнародні валютно-кредитні та фінансові відносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Передумови та основні риси валютних відносин та валютних систем

2. Іноземні організаційні одиниці банку

3. Міжнародне інкасо

4. Поняття міжнародного кредиту, його функції та об'єктивна необхідність

5. Сутність і особливості міжнародних торгових розрахунків

Література

1. Передумови та основні риси валютних відносин та валютних систем

Міжнародні валютні відносини є невід'ємною складовою ланкою світової економіки. Їх функціонування й розвиток пов'язані з обслуговуванням всього комплексу економічних зв'язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб'єктами ринку та приватними особами. Йдеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивіз капіталу, надання позик і кредитів, нацково-технічний обмін, розвиток туризму, інші державні та приватні стосунки.

Розвиток валютних відносин зумовлюється об'єктивними передумовами ѕ вдосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізацією виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення і суспільно-політичного життя народів. Визначальний вплив на їх поглиблення справляє формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг, а звідси ѕ розвиток інтернаціоналізації грошових відносин.

Своєю чергою, валютні відносини не є пасивною структурою світового господарства. Вони спричиняють активний зворотній вплив на його якісні перетворення, зокрема на забезпечення системної збалансованості та економічної рівноваги світових господарських зв'язків.

Валютні відносини пов'язані з функціонуванням грошей у міжнародному обороті, які за призначенням опосередковують (забезпечують валютою) міжнародні економічні зв'язки. Вони тісно пов'язані з внутрішньою грошовою системою. Разом з тим вони не включають механізми грошового обігу окремих країн.

На фундаменті валютних відносин формується валютна політика та валютна система, державно-правова форма організації валютних відносин.

Валютна політика ѕ сукупність заходів, які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин у відповідності з її поточними та стратегічними цілями. Проводиться як складова частина державної економічної політики країни, виступає важливим інструментом валютного регулювання.

Основним інструментом проведення валютної політики служать: дисконтна політика з метою регулювання грошової маси в обігу та руху позичкових капіталів, валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти, зміна валютного курсу шляхом ревальвації чи девальвації, запровадження або скасування тих чи інших валютних обмежень, диверсифікація валютних резервів, укладання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі тощо.

Валютна політика здійснюється органами екномічного управління ѕ центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю. Проводиться як засіб координації міждержавних екномічних відносин; як засіб посилення позиції країни в боротьбі за ринки збуту, сфери прикладання капіталів тощо. Реально обгрунтована валютна політика відіграє важливу роль в розвитку національної економіки, в інтеграці її в світову систему, в забезпеченні міжнародної валютної ліквідності.

Валютна система ѕ це державно-правова форма організації валютних відносин.

Слід розрізняти національну, міжнародну, регіональну та світову валютні системи.

Національна валютна ситема ѕ це державно-правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міждержавними фінансовими існтитутами, за допомогою яких здійснюється міжнародні кредитно-розрахункові операції, формуються та використовуються валютні резерви країни.

Основними елементами національної валютної системи є:

- національна валюта ѕ грошова одиниця країни;

- валютний паритет та режим курсу національної валюти;

- умови обміну національної валюти на інші валюти ѕ конвертованість валюти;

- форми та організація міждержавних розрахунків;

- статус національних установ, які обслуговують та регулюють валютні відносини.

Одним з найважливіших елементів валютної ситеми є конвертованість національної валюти.

Конвертованість національної валюти ѕ невід'ємний атрибут відкритої екноміки. Безконвертованості неможлива свобода зовнішньої торгівлі, себто товаровиробник ѕ експортер не може вільно включатися в різноманітні структури світового ринку, в міжнародний поділ праці, а покупець ѕ імпортер позбавляється можливості належно задовільняти свій плaтоспроможний попит.

Конвертованість характеризується здатністю вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційно діючим курсом.

У рамках світової валютної системи вільно конвертованою вважається валюта тієї країни, яка прийняла на себе зобов'язання статутних вимог МВФ.

У світовій практиці розрізняють повну й часткову, зовнішню і внтрішню конвертованість валют.

Формування валютного ринку в Україні безпосередньо пов'язане з процесами розбудови української держави та реформування її економіки. В умовах колишнього СРСР валютний ринок був представлений Держбанком і Зовнішньоекономбанком (ЗЕБ) СРСР. Функції регулювання валютних надходжень від реалізації продукції виконували такі державні органи, к Держплан, Держбанк, Міністерство фінансів.

Після розпаду СРСР українська економіка отримала в спадок цілу низку негативних явищ, серед яких у валютній сфері, які були характерні для початкового етапу розвитку валютного ринку України. Слід зазначити:

- організаційну слабкість банківської системи;

- низький рівень державних валютних резервів;

- кризу неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, зокрема з Росією;

- відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов'язкового продажу іноземної валюти;

- не розробленість системи контролю за проведенням валютних операцій та порядку переміщення валюти через кордон України;

- широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало слабкість і без того слабкої “ерзац” - грошової одиниці - купона;

- постійний дефіцит платіжного балансу в відносинах з країнами СНД та загострення економічної й енергетичної кризи.

Фактичне відокремлення систем безготівкового грошового обігу почалося із впровадженням Центробанком Росії нового розрахункового порядку з країнами колишнього СРСР, відповідно до якого всі розрахунки проводилися лише через спеціально відкриті для цього кореспондентські рахунки центральних банків. Унаслідок цих дій фактично припинилися міждержавні розрахунки України з Росією.

З цього часу український карбованець стає єдиним законним засобом платежу на території України. Передумовою виходу України з “ рубльової зони” стало проведення взаємозаліку заборгованості між Україною і Росією у грудні 1992 року.

Характерною рисою цього періоду становлення валютного ринку незалежної держави було прийняття Постанови Верховної Ради України” Про формування валютних фондів України” та створення валютної біржі при НБУ.

Головною ознакою розвитку валютного ринку в Україні в 1993 році стало запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низки декретів Кабміну України щодо валютного регулювання була створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку.

Таким чином, перехідний етап розвитку валютного ринку в Україні можна поділити на декілька періодів:

Попередній - з прийняття Декларації про державний суверенітет України до виходу України з “рубльової зони”.

Період упровадження власної національної грошової одиниці та прийняття валютного законодавства.

Період спроби відновлення державної валютної монополії.

Період лібералізації валютного ринку та відносної стабілізації валютного курсу карбованця, який закінчився запровадженням національної валюти - гривні.

На сьогодні валютний ринок в Україні - це переважно міжбанківський ринок, адже саме в ході міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод із купівлі - продажу іноземних валют. Шляхом проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів (міжнародних платежів).

Суб'єктами валютного ринку є:

- продавці валюти;

- покупці валюти;

- посередники.

До складу валютного ринку України входять такі суб'єкти:

- Національний банк України;

- комерційні банки, які держали ліцензію НБУ на право здійснення операцій із валютними цінностями;

- інші кредитно-фінансові установи - резиденти, які одержали ліцензію Нацбанку України (страхові, інвестиційні й інші компанії);

- кредитно-фінансові установи нерезиденти, в тому числі іноземні банки, які одержали індивідуальний дозвіл НБУ на право здійснення операційна міжбанківському валютному ринку України;

- валютні біржі або ватні підрозділи товарних чи фондових бірж, які одержали ліцензію нацбанку на право організації торгівлі іноземною валютою;

- юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну валюти.

Центральним банком нашої держави є Національний банк України, який було утворено в березні 1991 року відповідно до Закону “про банки і банківську діяльність” на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР. Основні функції Нацбанку України:

- зберігання і використання золотовалютних резервів України й інших цінностей, а також забезпечення платоспроможності держави;

- представництво інтересів України у відносинах із центральними банками й іншими фінансово - кредитними установами зарубіжних країн та міжнародними валютно-фінансовими організаціями;

- здійснення обміну та розрахунків за наданими державними кредитами та позиками, проведення операцій із централізованими валютними резервами, які надаються у його розпорядження;

- регулювання курсу національної валюти щодо грошових одиниць інших держав.

Залежно від конкретних завдань, що поставали перед незалежної Україною, у діяльності Національного банку можна умовно виділити три характерні етапи:

- 1991 рік - жовтень 1994 року - період болісного пошуку цілісної концепції розбудови економіки, коли було закладено фундамент НБУ;

- жовтень 1994 - серпень 1996 року. Період суто прагматичних реформ, коли були створені та запущені в дію нові монетарні механізми, притаманній сучасно соціально орієнтованій економіці;

- розпочався із вересня 1996 року, коли було введено гривню як повноцінну національну валюту України.

Подальше функціонування національної валюти на валютному ринку нашої держави, і загалом було зумовлено як позитивними моментами так і негативними тенденціями неврівноваженості серед іноземних валют.

2. Іноземні організаційні одиниці банку

У розпорядженні сучасного комерційного банку є цілий ряд організаційно-інституційних форм для здійснення міжнародної діяльності. Так, він може організувати в одному з вітчизняних офісів міжнародний департамент банку, що спеціалізується на проведенні зовнішньоекономічних валютних операцій. Далі, після того як валютно-фінансові обороти банку досягнуто певного значного обсягу або якщо йому буде необхідно різко збільшити такі обороти (наприклад, у зв'язку зі збільшенням потреб великих клієнтів у валютних угодах), то перед керівництвом банку може постати проблема не тільки операційного (як у випадку з міжнародним департаментом), але й організаційно-інституційного виходу на іноземні ринки. Тоді комерційний банк може заснувати ряд організаційно-інституційних зарубіжних одиниць.

По-перше, він може організувати неоперационную одиницю - закордонне представництво, яке здійснює ряд корисних функцій комунікаційно-дослідницького типу для головного банківського офісу і його клієнтів. По-друге, банк може організувати "повносервісні" закордонні операційні одиниці, такі, як філії, агентства, дочірні банки, спільні банки з генеральної або офшорної ліцензією, здійснюють всі або обмежене коло банківських операцій. Нарешті, в деяких країнах комерційні банки можуть заснувати вітчизняні організаційні одиниці для здійснення офшорних операцій з території батьківського банку (такі одиниці називають іноді оншорно-офшорними).

Однак навіть якщо банк (наприклад, середній регіональний банк) не має власної міжнародної організаційно-інституційної одиниці, аккаунт-менеджер вітчизняного клієнта (тобто банківський працівник, спеціально відповідальний за виконання доручень певної фірми) може обслуговувати між народні потреби клієнта з допомогою внутрішніх кореспондентських відносин з іншими вітчизняними банками (як правило, за рахунок грошових або фінансових центрів), що мають міжнародні інституційні одиниці. Критерієм доцільності створення міжнародної організаційно-інституційної одиниці комерційного банку і критерієм оцінки діяльності такої одиниці є її внесок (очікуваний або фактичний) у досягнення загальної мети банку - надання послуг клієнтам та збільшення капіталу (генерування прибутку) для власників (акціонерів). Для вирішення цієї задачі менеджери, відповідальні за міжнародну діяльність банку, повинні порівнювати прибутковість (очікувану і фактичну, пряму та непряму) своїх закордонних операцій з витратами, прийнятними для їх здійснення, і ризиками, які визнаються як толерантні.

МІЖНАРОДНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ (ВАЛЮТНЕ, ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНЕ КЕРУВАННЯ) У ВІТЧИЗНЯНОМУ ОФІСІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ.

Комерційний банк може почати здійснення міжнародних операцій, утворивши секцію (відділ) або департамент (управління) у своєму головному вітчизняному офісі. Внутрішня побудова (організація) такого міжнародного відділу або керування пристосовується до обслуговування визначених потреб як клієнтів (наприклад, по фінансуванню зовнішньої торгівлі), так і самого банку (наприклад, по валютним дилінгових операцій). Такий відділ чи департамент може бути малим і універсальним або великим та вузькоспеціалізованим. У будь-якому випадку міжнародне управління буде мати відповідального менеджера з достатніми знаннями і навичками для координації різних видів діяльності департаменту, а також наділеного повноваженнями щодо участі в формулюванні банківської політики.

ЗАРУБІЖНІ БАНКІВСЬКІ ПРЕДСТАВНИЦТВА.

Зазвичай комерційний банк засновує закордонний представницький офіс у столиці чи ведучому фінансовому центрі іноземної держави, якщо він бажає бути присутнім там, але не має достатнього обсягу очікуваних операцій, щоб виправдати витрати, що вимагаються для утворення і функціонування філії або іншої операційної одиниці в даній країні. Іншою причиною підстави закордонного представництва служить той факт, що філії іноземних банків можуть бути заборонені в деяких країнах. Представником банку звичайно призначається досвідчений працівник з головного офісу батьківського банку, який може виконувати корисні функції для банку і присутність якого в іноземній державі може допомогти клієнтам банку здійснювати бізнес у цій країні. Штат представницького офісу зазвичай дуже малий. У багатьох випадках установа представницького офісу передує установі філії, виконуючи корисну функцію збору фінансово-економічної інформації про країну базування, а саме про податкових, правових і ринкових умовах в цій країні. У деяких країнах (типу Мексики і Колумбії) відкриття нових філій іноземних банків заборонено. Отже, багато великих банків з розвинених країн підтримують свою присутність в таких країнах, використовуючи представництва у таких випадках мають порівняно великий персонал.

ЗАКОРДОННІ ФІЛІЇ БАНКУ.

В даний час великі транснаціональні банки (наприклад, базовані в США) мають філії майже в кожному іноземному грошовому ринку і практично обов'язково в міжнародних фінансових центрах. Багато банків, маючи лише кілька закордонних філій, розташовують їх у найбільш важливих світових грошових центрах (таких, як Лондон і Нью-Йорк) чи в офшорних територіях (типу Багамських островів і Кіпру), де закони дозволяють заснувати філії для здійснення спеціальних операцій) з відносно малими витратами грошей і часу. Багато філій пропонують повний набір банківських послуг для національних і міжнародних компаній, для фізичних осіб і місцевих урядових агентств.

Зарубіжний філіал банку виконує подвійні функції. З одного боку, він є іноземним банком, конкуруючим з місцевими банками на ринку країни базування за місцевих клієнтів. У цьому сенсі рух в коридорах закордонної філії великого банку з розвиненої країни часто перевищує той рух, до якого банкір звик у своєму головному офісі. З іншого боку, зарубіжний філіал є локальною лінією зв'язку у міжнародній мережі підрозділів батьківського банку. У цій своїй якості філія здійснює міжнародні фінансові операції для батьківського банку, а також обслуговує клієнтів головного банку та їх афілійовані (родинні) одиниці, що базуються на інших ринках.

ОФШОРНІ БАНКІВСЬКІ ОДИНИЦІ.

Деякі зарубіжні філії засновуються міжнародними банками не для здійснення загальної банківської діяльності на закордонному ринку, а для спеціальної мети - служити своебразной оболонкою для проведення міжнародних евровалютных (або офшорних) операцій, які, як правило, реально здійснюються в головному офісі банку або в якому-небудь великому зарубіжному філіалі. Так, більшість філій найбільших західних банків на Багамських та Кайманових островах є спеціалізованими одиницями для прийому евродолларовых депозитів та надання евродолларовых кредитів, домовленості про яких часто досягаються зусиллями головного офісу банку або інших зарубіжних філій. Вони часто мають нечисленний персонал, а в деяких випадках керуються номінально лише уповноваженим місцевим банкіром або адвокатом. Такі офшорні філії іноді називають шелл-філіями (shell branch), тобто філіями типу "поштової скриньки".

Подібні філії, розташовуючись в країнах зі сприятливим податковим кліматом, дають можливість банкам одержувати економію на податкових платежах. Причому останнє відноситься скоріше до іноземних, ніж до вітчизняних податками банків розвинених країн. Так, прибутку іноземного філії негайно відображаються у звітності банку для цілей оподаткування в країні базування головного офісу. Банки, які платять податки на свої доходи в деяких країнах, де ставки вищі, ніж в батьківській країні, можуть зменшити свій загальний обсяг платежу іноземної податку допомогою обліку деяких кредитів у "податкових гаванях".

ОФФШОРНО-ОНШОРНІ БАНКІВСЬКІ ОДИНИЦІ.

Тут характеризуються банківські підрозділи, що здійснюють операції оффшорного типу з території країни базування головного банку. Розглядаються Едж банківські одиниці і міжнародні банківські одиниці.

Едж банківські одиниці.

У 1919 р., поправка до Федеральним резервним актом дозволила національним банкам створювати дочірні банки в США спеціально для того, щоб здійснювати міжнародні операції. Такі дочірні банки стали називати Едж корпораціями (по імені сенатора У. Эджа з Нью-Джерсі, який став автором цієї поправки). Подібним до корпорацій дозволялося також засновувати вітчизняні офіси поза свого "домашнього" штату для здійснення міжнародних операцій. Отже, Едж корпорація могла здійснювати угоди з іноземними клієнтами, а також з вітчизняними клієнтами по фінансуванню міжнародних операцій (наприклад, експорту та імпорту). Едж корпорації могли грунтуватися для іноземних банківських чи інвестиційних цілей. Деякі банки мали по однієї Едж корпорації для кожної з цих цілей. Причому банківські Едж корпорації складали переважну кількість таких одиниць і охоплювали більш 90% від їх загальних активов.

Международный банківський акт 1978 р., зробив акцент на цілях Едж корпорацій, підкресливши, що вони були дозволені для фінансування міжнародної торгівлі, особливо американського експорту. Крім того, Едж корпорації повинні сприяти наданню регіональними і малими банками США міжнародних банківських і фінансових послуг для американських компаній, зокрема, для малого бізнесу і фермерства.

Міжнародні банківські одиниці.

Банкам США з грудня 1981 р., дозволено підтримувати спеціальні рахунки у своїх вітчизняних офісах для здійснення евродолларовых операцій. Такі відокремлені рахунки називають міжнародними банківськими одиницями (МБЕ, International banking facilities). Міжнародна банківська одиниця має риси закордонної шелл-філії, фізично розташовані в США, вона може приймати євродоларові депозити від нерезидентів, що не підлягають регуляції Федеральної резервної системи, а також надавати євродоларові кредити. Депозити МБЕ не страхуються Федеральною корпорацією зі страхування депозитів. Міжнародні банківські одиниці можуть бути створені будь-яким американським банком, Едж корпорацією, американською філією чи агентством іноземного банку. При цьому не вимагається дозволу Федеральної резервної системи, необхідно лише повідомити заздалегідь, висловивши згоду працювати у відповідності з її регуляциями. При цьому МБЕ знаходяться під юрисдикцією США і, отже, депозити в МБЕ підлягають американському країновому ризику. Різні штати звільняють МБЕ від податку штату, щоб залучити їх на свою територію.

Незважаючи на виключення з деяких регуляцій Федеральної резервної системи, МБЕ підлягають ряду обмежень. Так, вони можуть здійснювати операції лише з іноземними резидентами (включаючи банки), іншими МБЕ чи з одиницями, заснованими самими МБЕ. Кредити, надані іноземним небанківським клієнтам, можуть бути використані лише поза США. Мета цих обмежень - ізолювати МБЕ від ринку США, для операцій в яких застосовуються резервні вимоги й інші регуляції. Депозити, що розміщуються в МБЕ корпораціями, мають мінімальний термін у 2 дні, тоді як банки в іноземних державах можуть приймати овернайтные (одноденні) депозити. Мінімальний рівень депозиту законодавчо визначений у 100000 дол. Крім того, МБЕ не може емітувати обращаемые інструменти, такі, як депозитні сертифікати.

ЗАКОРДОННИЙ ДОЧІРНІЙ БАНК.

Крім зарубіжних філій, банки можуть утворити за кордоном операційні підрозділи іншого типу дочірні банки чи спільні банки. Так, закордонний дочірній банк - це іноземна компанія, у якій вітчизняний батьківський банк володіє контрольним пакетом акцій чи має контролем в деякій іншій формі. Спільний банк - це іноземна компанія, у якій батьківський вітчизняний банк не володіє контрольним пакетом акцій.

Банки засновують дочірні банки за кордоном, щоб поліпшити свої міжнародні конкурентні позиції, мінімізувати іноземні податкові зобов'язання, а також використовувати можливості, які надає ця організаційна форма. Більшість великих банків розвинених країн воліють оперувати через власні філії. Проте дочірні банки можуть бути ефективно використані в тих країнах, де заборонені іноземні філії. Дочірні банки обслуговують місцевих клієнтів, так і функціонують в інтересах батьківського банку, виконуючи, зокрема, операції, заборонені для головного офісу в батьківській країні. Наприклад, для американських банків останні охоплюють різні види інвестиційної діяльності (такі, як гарантування цінних паперів і купівля корпоративних акцій.

3. Міжнародне інкасо

При здійсненні зовнішньої торговельної операції експортер прагне надійності та вчасності платежу за товар. Для цього найважливіша мета експортера полягає у збереженні товаророзпорядчих документів до того часу, доки імпортер не заплатить за товар, або не надасть певні гарантії оплати в майбутньому.

Інкасо - грошова виручка, отримання грошей від боржника (покупця) шляхом пред'явлення йому платіжних документів через банк.

Розрахунки інкасо - регулюють здійснення розрахунків між покуп-цем і продавцем та передбачають, що продавець направляє до банку, в якому відкритий його рахунок, інкасове доручення та комплект документів котрий обумовлений у контракті та доручає цьому банку-ремітенту здійснити з банком-кореспондентом, в якому є рахунок покупця (інкасу-ючим банком), платіж або акцепт векселів проти перерахованих у дору-ченні документів з умовою, що передача документів покупцю буде здійснена інкасуючим (представляючим) банком лише після здійснення (або в момент) або акцепту.

Розрахункові операції по інкасо регулюються “Уніфікованими правилами по інкасо”, видані Міжнародною торговельною палатою в 1995 р., публікація №522.

При здійсненні інкасової операції правила і визначення понять від-повідно до Правил по інкасо є обов'язковими тільки в тій частині, в якій не було досягнуто інших явно виражених домовленостей між сторонами і немає національних, державних або інших місцевих законів (постанов), що суперечать цим Правилам і від яких не можна відступити. Сторони мають зазначити у договорі, що інкасо здійснюється на підставі Правил по інкасо.

При здійсненні операції інкасо, як правило, беруть участь чотири сторони:

Трасант (експортер) - його місія полягає в тому, що він доручає інкасо за своєю траттою, або траттою та комерційними документами банку в своїй країні. Трасанта також називають принципалом, тобто одержувачем коштів.

Банк-ремітент - банк, який займається обробкою та пересиланням документів в країну імпортера з метою здійснення інкасо через інкасуючий банк. Банк-ремітент обирає експортер.

Інкасуючий банк - його функцій полягають у наступному: він надає імпортерові тратту або трату та комерційні документи при отриманні платежу чи акцепту. Здебільшого інкасуючий банк призначається екс-портером на засадах пріоритетної угоди з імпортером і є банком імпортера. Банк-ремітент може сам обрати або відрекомендувати інкасуючий банк, економічно доцільно, якщо це буде своє відділення або кореспондент в місті (країні) імпортера.

Трасат (імпортер) - юридична особа, якій надають відповідні доку-менти по інкасовій операції відпо відно до інструкції. Банк-ремітент готує інструкції на підставі до ручень, отриманих від експортера, які описують строки та умови, за яких інкасуючий банк повинен видати документи ім-портеру. Ґрунтуються вони на попередній домовленості між імпортером та експортером.

Форми інкасо. Інкасо здійснюється в таких формах:

- видача комерційних документів проти платежу (англ. - documents against payment - D/P). - представляючий банк видає комерційні документи (які можуть супроводжуватися фінансовими документами) платникові тільки за умови здійснення платежу грішми;

- одержання платежу - надання простого або переказного векселя, чека, платіжної розписки або інших фінансових документів для одержання платежу грішми;

- акцепт переказного векселя - надання переказного векселя для його акцепту платником;

- видача комерційних документів проти акцепту переказного век селя (англ. - documents against accept - D/A) - представляючий банк видає комерційні документи платникові тільки за умови акцепту переказного векселя;

- видача документів на інших умовах - представляючий банк видає документи платникові тільки при виконанні умов, зазначених в інкасовому дорученні.

4. Поняття міжнародного кредиту, його функції та об'єктивна необхідність

Міжнародний кредит - кредит, що надається державами, банками, фірмами, іншими юридичними або фізичними особами одних країн уряду, банкам, фірмам інших країн.

Це одна з форм руху грошових і матеріальних засобів в процесі розвитку міжнародних економічних відносин. Його сутність, форми і функції визначаються соціально-економічними умовами, в яких він застосовується.

В останні роки у зовнішній торгівлі Росії істотно зросла значення кредиту.

У якості кредиторів і позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні фінансові інститути. Умови міжнародного кредиту відображають його зв'язок з економічними законами ринку і використовуються для вирішення завдань економічних агентів ринку і держави. Процес змін, що спостерігається в даний час в Росії, проник у усі сфери економічного життя. Ринкова економіка створила широкі можливості для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, для валютної самостійності фірм. У підприємств усіх форм власності все частіше виникає потреба залучення позикових засобів для здійснення своєї діяльності і отримання прибутку. Найбільш поширеною формою залучення коштів є отримання банківської позики за кредитним договором.

Кредит відіграє важливу роль у розвитку міжнародного товарообігу.

Створюючи додатковий попит на ринку з боку позичальників, він сприяє збільшенню обсягів світової торгівлі. Умови кредитування експорту є важливим чинником конкурентної боротьби окремих фірм і держав за ринки збуту.

В даний час кредит обслуговує більшість видів зовнішньоекономічних зв'язків - зовнішню торгівлю, обмін послугами, зарубіжну інвестиційну діяльність, виробничі і науково-технічні зв'язки і т. д.

В ході зовнішньоекономічної діяльності підприємства організації, як правило, одночасно виступають і в якості боржників, і у якості кредиторів, залучаючи і надаючи необхідні кредити.

Кредитування зовнішньої торгівлі служить засобом підвищення конкурентоспроможності національних компаній, сприяє зміцненню позицій фінансових організацій країн, стимулює розширення зовнішньої торгівлі, створюючи додатковий попит на ринку для підтримки кон'юнктури.

Функції міжнародного кредиту.

Місце і роль кредиту в економічній системі суспільства визначаються, насамперед, виконуваними ним функціями як загального, так і селективного характеру.

Перерозподільна функція.

В умовах ринкової економіки ринок позикових капіталів виступає в як своєрідний насоса, що відкачує тимчасово вільні фінансові ресурси з одних сфер господарської діяльності і що направляє їх в інші, що забезпечують, зокрема, більш високий прибуток. Орієнтуючись на диференційований її рівень в різних галузях або регіонах, кредит виступає в ролі стихійного макро регулятора економіки, забезпечуючи задоволення потреб динамічно розвиваються об'єктів додатки капіталу в додаткових фінансових ресурсах. Проте в деяких випадках практична реалізація вказаної функції може сприяти поглибленню диспропорцій в структурі ринку, що найбільш наочно виявилося в Росії на стадії переходу до ринкової економіки, де перелив капіталів з сфери виробництва в сферу звертання прийняв загрозливий характер, в тому числі з допомогою кредитних організацій. Саме тому одна з найважливіших задач державного регулювання кредитної системи - раціональне визначення економічних пріоритетів і стимулювання залучення кредитних ресурсів в ті галузі або регіони, прискорений розвиток яких об'єктивно необхідно з позиції національних інтересів, а не виключно поточної вигоди окремих суб'єктів господарювання.

Економія витрат обігу.

Практична реалізація цієї функції безпосередньо випливає з економічної сутності кредиту, джерелом якого виступають, в тому числі,фінансові ресурси, тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового і торгового капіталів. Тимчасової розрив між надходженням і витрачанням грошових коштів суб'єктів господарювання може визначити не тільки надлишок, але і нестача фінансових ресурсів. Саме тому настільки широке поширення отримали позики на заповнення тимчасової нестачі власних оборотних коштів, що використовуються практично всіма категоріями позичальників і забезпечують істотне прискорення оборотності капіталу, а, отже, і економію загальних витрат звертання.

Прискорення концентрації капіталу.

Процес концентрації капіталу є необхідною умовою стабільності розвитку економіки і пріоритетною метою будь-якого суб'єкта господарювання. Реальну допомогу в рішенні цієї задачі надають позикові кошти, що дозволяють істотно розширити масштаб виробництва (або іншої господарської операції) і, таким чином, забезпечити додаткову масу прибутку. Навіть з урахуванням необхідності виділення частини її для розрахунку з кредитором залучення кредитних ресурсів більш виправдане, ніж орієнтація виключно на власні кошти. Слід, однак, зазначити, що на стадії економічного спаду (і тим більше в умовах переходу до ринкової економіки) дорожнеча цих ресурсів не дозволяє активно використовувати їх для рішення задачі прискорення концентрації капіталу в більшості сфер господарської діяльності. Проте, розглянута функція навіть у вітчизняних умовах забезпечила певний позитивний ефект, дозволивши істотно прискорити процес забезпечення фінансовими ресурсами відсутніх або вкрай нерозвинених в період планової економіки сфер діяльності.

Обслуговування товарообігу.

У процесі реалізації цієї функції кредит активно впливає на прискорення не тільки товарного, але і грошового обігу, витісняючи з нього, зокрема, готівку. Вводячи в сферу грошового обігу такі інструменти, як векселі, чеки, кредитні картки тощо, він забезпечує заміну готівкових розрахунків безготівковими операціями, що спрощує і прискорює механізм економічних відносин на внутрішньому і міжнародному ринках. Найбільш активну, роль в рішенні цієї задачі грають комерційний кредит як необхідний елемент сучасних відносин товарообміну.

Прискорення науково-технічного прогрессу.

У післявоєнні роки науково-технічний прогрес став визначальним чинником економічного розвитку будь-якої держави і окремого суб'єкта господарювання. Найбільш наочно роль кредиту в його прискоренні може бути відстежено на прикладі процесу фінансування діяльності науково-технічних організацій, специфікою яких завжди був більший, ніж у інших галузях, тимчасової розрив між первинним вкладенням капіталу і реалізацією готової продукції. Саме тому нормальне функціонування більшості наукових центрів (за винятком що знаходяться на бюджетному фінансуванні) немислимо без використання кредитних ресурсів. Настільки ж необхідний кредит і для здійснення інноваційних процесів в формі безпосереднього впровадження у виробництво наукових розробок і технологій, витрати на які спочатку фінансуються підприємствами, в тому числі і за рахунок цільових середньо - і довгострокових позик банку. Отже, кредит - це економічні відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу вартості, предаваемой у тимчасове користування. В умовах ринкової економіки кредит виконує такі функції:

а) акумуляція тимчасово вільних грошових коштів;

б) перерозподіл грошових коштів на умовах їх подальшого повернення;

в) створення кредитних знарядь обігу (банкнот і казначейських квитків) і кредитних операцій;

г) регулювання обсягу сукупного грошового обороту.

Виконуючи ці взаємопов'язані функції, міжнародний кредит грає подвійну роль у розвитку виробництва: позитивну і негативну. З одного боку, кредит забезпечує безперервність відтворення і його розширення. Він сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну, поглиблення міжнародного поділу праці. З іншого боку, міжнародний кредит посилює диспропорції суспільного відтворення, стимулюючи стрибкоподібне розширення прибуткових галузей, стримує розвиток галузей, які не залучаються іноземні позикові кошти. Міжнародний кредит використовується для зміцнення позицій іноземних кредиторів у конкурентній боротьбі. Межі міжнародного кредиту залежать від джерел і потреби країн в іноземних позикових коштах, зворотності кредиту в строк. Порушення цієї об'єктивної межі породжує проблему врегулювання зовнішньої заборгованості країн-позичальниць. У їх числі - країни,що розвиваються Росія, інші держави СНД, країни Східної Європи і т. д.

Двояка роль міжнародного кредиту в умовах ринкової економіки проявляється в його використанні як засобу взаємовигідного співробітництва країн і конкурентної боротьби.

Принципи міжнародного кредиту.

Кредитні відносини в економіці базуються на певній методологічній основі, одним з елементів якої виступають принципи, строго дотримувані при практичній організації будь-якої операції на ринку позичкових капіталів. Ці принципи стихійно складалися ще на першому етапі розвитку кредиту, а надалі знайшли пряме відображення в загальнодержавному і міжнародному кредитному законодавствах.

Зворотність кредиту.

Цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником. Він знаходить своє практичне вираження в погашенні конкретної позички шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на рахунок надала її кредитної організації (або іншого кредитора), що забезпечує поновлюваність кредитних ресурсів банку як необхідної умови продовження його статутної діяльності. У вітчизняній практиці кредитування в умовах централізованої планової економіки існувало неофіційне поняття «безповоротна позика». Ця форма кредитування мала досить широке поширення, особливо в аграрному секторі, і виражалася в наданні державними кредитними установами позик, повернення яких спочатку не планувалося через кризове фінансового стану позичальника. По своїй економічній суті безповоротні позики були швидше додатковою формою бюджетних субсидій, здійснюваних через посередництво державного банку, що традиційно ускладнювало кредитне планування і вело до постійної фальсифікації витратної частини бюджету. В умовах ринкової економіки поняття безповоротної позики так же неприпустимо, як, наприклад, поняття "планово-збиткове приватне підприємство".

Терміновість кредиту.

Він відображає необхідність його повернення не в будь-яке прийнятне для позичальника час, а в точно певний термін, зафіксований в кредитному договорі або замінює його документі. Порушення зазначеного умови є для кредитора достатньою підставою для застосування до позичальника економічних санкцій в формі збільшення відсотка, що стягується, а при подальшій відстрочці (в нашій країні - понад три місяці) - пред'явлення фінансових вимог у судовому порядку. Частковим виключенням з цього правила є так звані онкольні позики, термін погашення яких в кредитному договорі спочатку не визначається. Ці позики, досить поширені в XIX - початку XX ст. (наприклад, в аграрному комплексі США), у сучасних умовах практично не застосовуються, перш за все, з-за створюваних ними складнощів в процесі кредитного планування. Крім того, договір про онкольном кредиті, не визначаючи фіксований термін його погашення, чітко встановлює час, що є в розпорядженні позичальника з моменту отримання ним повідомлення банку про повернення отриманих раніше коштів,що в якійсь мірі абезпечує дотримання розглянутого принципу.

Платність кредиту. Позичковий відсоток.

Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але і оплати права на їх використання. Економічна сутність плати за кредит відображається у фактичному розподілі додатково отриманої за рахунок його використання прибутку між позичальником і кредитором. Практичне вираження розглянутий принцип знаходить у процесі установлення величини банківського відсотка, що виконує три основні функції:

- перерозподіл частини прибутку юридичних і доходу фізичних осіб;

- регулювання виробництва і обігу шляхом розподілу позичкових капіталів на галузевому, міжгалузевому і міжнародному рівнях;

- на кризових етапах розвитку економіки - антиінфляційний захист грошових накопичень клієнтів банку.

Ставка (чи норма) позичкового відсотка, обумовлена як ставлення суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, що виступає у якості ціни кредитних ресурсів. Підтверджуючи роль кредиту як одного з пропонованих на спеціалізованому ринку товарів, платність кредиту стимулює позичальника до його найбільш продуктивного використання. Саме ця стимулююча функція не в повній мірі використовувалася в умовах планової економіки, коли значна частина кредитних ресурсів надавалася державними банківськими установами за мінімальну плату (1,5-5% річних) або на безпроцентній основі. Принципово відрізняючись від традиційного механізму ціноутворення на інші види товарів, визначальним елементом якого виступають суспільно необхідні витрати праці на їх виробництво, ціна кредиту відображає загальне співвідношення попиту і пропозиції на ринку позикових капіталів і залежить від цілого ряду факторів, у тому числі чисто кон'юнктурного характеру:

- циклічності розвитку ринкової економіки (на стадії спаду позичковий відсоток, як правило, збільшується, на стадії швидкого підйому - знижується);

- темпів інфляційного процесу (які на практиці навіть дещо відстають від темпів підвищення позичкового відсотка);

- ефективності державного кредитного регулювання, здійснюваного через облікову політику центрального банку в процесі кредитування їм комерційних банків;

- ситуації на міжнародному кредитному ринку (наприклад, що проводилася США в 80-х рр., політика подорожчання кредиту обумовила залучення зарубіжного капіталу в американські банки, що відбилося на стані відповідних національних ринків);

- динаміки грошових накопичень фізичних і юридичних осіб (при тенденції до їх скорочення позиковий процент, як правило, збільшується);

- динаміки виробництва і звертання, визначальної потреби в кредитних ресурсах відповідних категорій потенційних позичальників;

- сезонності виробництва (наприклад, у Росії ставка позичкового відсотка традиційно підвищується в серпні - вересні, що пов'язано з необхідністю надання аграрних кредитів і кредитів для завезення товарів на Крайню Північ);

- співвідношення між розмірами кредитів, наданих державою, і його заборгованістю (позичковий відсоток стабільно зростає при збільшенні внутрішнього державного боргу).

Забезпеченість кредиту.

Цей принцип виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань і знаходить практичне вираження в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний у період загальної економічної нестабільності, наприклад, у вітчизняних умовах.

Цільовий характер кредиту.

Поширюється на більшість видів кредитних операцій, висловлюючи необхідність цільового використання коштів, отриманих від кредитора.Знаходить практичне вираження у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету видаваної позички, а також у процесі банківського контролю за дотриманням цієї умови позичальником. Порушення даного зобов'язання може стати підставою для дострокового відкликання кредиту або введення штрафного (підвищеного) позичкового відсотка.

Диференційований характер кредиту.

Цей принцип визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників. Практична реалізація його може залежати як від індивідуальних інтересів конкретного банку, так і від проведеної державою централізованої політики підтримки окремих галузей або сфер діяльності (наприклад, малого бізнесу тощо).

Форми міжнародного кредиту.

Форми міжнародного кредиту можна класифікувати по наступним основними ознаками.

1. За джерелами:

- внутрішні;

- іноземні;

- змішані;

- кредитування зовнішньої торгівлі.

Всі ці форми тісно взаємозалежні й обслуговують усі стадії руху товару від експортера до імпортера. Чим ближче товар до реалізації, тим сприятливіші для боржника умови міжнародного кредиту.

2. За призначенням (залежно від того, яка зовнішньоекономічна угода покривається за рахунок позикових коштів):

- комерційні кредити, безпосередньо пов'язані з зовнішньою торгівлею та послугами;

- фінансові кредити (включаючи прямі капіталовкладення) - будівництво, інвестиційні проекти, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості;

- "проміжні кредити" - призначені для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів, послуг (наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт).

3. По валюті позики:

- надаються у валюті країни-боржника або країни-кредитора;

- надаються у валюті третьої країни (СДР, ЕКЮ).

4. За строками:

- надкороткотермінові - надаються на термін до трьох місяців (добові, тижневі);

- короткострокові - до 1 року;

- середньострокові - від 1 року до 5 років;

- довгострокові - понад 5 років.

5. З точки зору забезпечення:

- забезпечені;

- бланковські.

Забезпеченням звичайно служать товари, товарораспределительные та інші комерційні документи, цінні папери, векселя, нерухомість та інші цінності. Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах:

- тверда застава (певна товарна маса закладається на користь банку);

- застава товару в обороті (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму);

- застава товару в переробці (із заставленого товару можна виготовляти виробу, але передаючи їх у заставу банку).

Бланковский кредит видається під зобов'язання боржника погасити його в певний термін (соло-вексель).

6. З точки зору техніки надання:

- фінансові (готівкові) - зараховуються на рахунок боржника в його розпорядження;

- акцептные - у формі акцепту тратти імпортером або банком;

- депозитні сертифікати;

- облігаційні позики;

- консорционные кредити і т. д.

7. В залежності від того, хто виступає в якості кредитора:

- приватні;

- урядові;

- змішані;

- міждержавні.

В даний час найбільш широке поширення знайшли наступні види міжнародних кредитів:

Ролловерные (roll-over credit) - середньо - або довгостроковий кредит, надається за плаваючою ставкою, що фіксується через рівні проміжки часу (3-6 місяців).

Фірмовий (комерційний кредит) - позичка, надана фірмою (звичайно експортером однієї країни імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу. Комерційний кредит у зовнішній торгівлі поєднується з розрахунками за товарними операціями. Фірмовий кредит звичайно оформляється векселем або надається по відкритому рахунку.

Вексельний кредит передбачає, що експортер, уклавши угоду про продаж товару, виставляє переказний вексель (тратту) на імпортера, який, отримавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в зазначений на ньому термін.

Кредит по відкритому рахунку надається шляхом угоди, за якою постачальник записує на рахунок покупця в якості його боргу вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов'язується погасити кредит у встановлені терміни. Різновидом фірмових кредитів є авансовий платіж імпортера (купівельний аванс), що при підписанні контракту здійснюється імпортером на користь іноземного постачальника звичайно в розмірі 10-15% вартості замовлення.

Банківські кредити експорту й імпорту виступає у формі позичок під заставу товарів, товарних документів, векселів, а також обліку тратт. Іноді банки надають великим фірмам-експортерам бланковий кредит, тобто без формального забезпечення.

Кредит покупцеві - особливістю його є те, що банк експортера безпосередньо кредитує не національного експортера, а іноземного покупця, тобто фірми країни-імпортера та їхні банки. Тим самим імпортер здобуває необхідні товари з оплатою рахунків постачальника за рахунок коштів кредитора з віднесенням заборгованості на покупця або його банк.

Акцептно-рамбурсный кредит, заснований на сполученні акцепту векселів експортера банком третьої країни в перекладі (рамбурсировании) суми векселя імпортером банку-акцептанта.

Умови цього виду кредиту - ліміт, термін, процентна ставка, порядок оформлення, використання і погашення, визначаються на основі попередньої міжбанківської домовленості. Забезпеченість кредиту обумовлюється реалізацією товару.

Брокерський кредит - проміжна форма між фірмовим і банківським кредитами.

Брокерська комісія становить 1/50 до 1/32 суми угоди. Експортний кредит - кредит, видаваний банком країни-імпортера для кредитування поставок машин, устаткування і т. д.

Проектне кредитування (фінансування) - довгострокове міжнародне кредитування проектів на певний строк. Особливою формою кредитних відносин є лізинг - надання лізинговими компаніями устаткування, судів, літаків і т. д., в оренду фірмам на строк від 3 до 15 років і більш без переходу права власності.

Лізинг включає організацію і кредитування транспортування, монтаж, технічне обслуговування і страхування об'єктів лізингу, забезпечення запасними частинами; консультаційні, організаційні та інформаційні послуги.

Під періодом лізингу розуміють термін, протягом якого здані в лізинг засоби виробництва перебувають на балансі лізингодавця, а лізингоодержувач використовує їх у своїй господарській діяльності, виплачуючи лізингової компанії встановлені платежі. Формою міжнародного кредиту є також факторингові операції - купівля спеціалізованою фінансовою компанією грошових вимог експортера до мпортера та їх інкасація.

5. Сутність і особливості міжнародних торгових розрахунків

Міжнародні розрахунки - це система регулювання платежів за грошовими вимогами, які виникають між державами, організаціями, фізичними і юридичними особами різних країн. Вони здійснюються в основному через банк.

Міжнародні розрахунки мають ряд особливостей, які склалися історично:

1. При міжнародних розрахунках імпортери та експортери, їхні банки вступають у певні відособлені від зовнішньоторговельного контракту відносини, пов'язані з оформленням, пересиланням, обробкою товаророзпорядчих і платіжних документів, здійсненням платежів. При цьому обсяг зобов'язань і розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків;

2. Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативами та законодавчими актами, а також міжнародними банківськими правилами і звичаями. Наприклад, в США єдиний торговий кодекс містить норми стосовно розрахунків, у тому числі міжнародних;

3. Міжнародні розрахунки є об'єктом уніфікації, що зумовлено інтернаціоналізацією господарських зв'язків та універсалізацією банківських операцій. Так, ще в 1930 і 1931 роках на конференціях в Женеві були укладені міжнародні Вексельна і Чекова конвенції, які були спрямовані на уніфікацію національних вексельних і чекових законів та спрощення використання векселів і чеків у міжнародних розрахунках. Сьогодні Комісія з права міжнародної торгівлі ООН здійснює подальшу уніфікацію вексельного законодавства. Міжнародна торгова палата розробляє і видає Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів та з інкасо. Так, перші правила з інкасо були розроблені ще в 1936 році, а потім перероблялись у 1967 і 1978 роках. Більшість банків світу приєдналась до Уніфікованих правил щодо акредитивів та інкасо. Також Міжнародною торговою палатою розроблені Правила з контрактних гарантій та Правила з платіжних гарантій;

4. Міжнародні розрахунки носять в основному документарний характер, тобто здійснюються під фінансові та комерційні документи.

До фінансових документів належать прості й перевідні векселі (тратти), чеки, платіжні розписки.

Комерційні документи включають:

- рахунки-фактури;

- документи, які підтверджують відвантаження та відправлення товарів, або прийняття до навантаження (коносаменти, залізничні, автомобільні й авіаційні накладні, поштові квитанції, комбіновані транспортні документи на змішані перевезення);

- документи страхових компаній;

- інші документи - сертифікати, які засвідчують походження, вагу, якість або аналіз товарів, а також перетин ними кордону тощо.

При міжнародних розрахунках банк перевіряє зміст і комплектність цих документів.

5. Міжнародні платежі здійснюються в різних валютах. Тому вони тісно пов'язані з валютними операціями, купівлею-продажем валют. А на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів.

Розрізняють два види міжнародних розрахунків:

- безпосередній (повний) розрахунок - здійснюється повна оплата товару до моменту чи в момент передачі товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця;

...