Прибуток підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Економічна сутність прибутку та особливості його формування

Інформаційною основою ринкового механізму є економічні показники, необхідні для планування та об'єктивної оцінки виробничо-господарської діяльності підприємства, утворення та використання спеціальних фондів, порівняння витрат і результатів на окремих стадіях відтворювального процесу. В умовах переходу до ринкової економіки головну роль у системі економічних показників відіграє прибуток.

Зростання прибутку створює фінансову основу для самофінансування діяльності підприємства, здійснюючи розширене відтворення. За рахунок прибутку виконується частина зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими підприємствами. Таким чином, прибуток стає найважливішим для оцінки виробничої і фінансової діяльності підприємства. Він характеризує кошториси ділової активності та фінансову стійкість підприємства.

За рахунок відрахувань від прибутку у бюджет формується основна частина фінансових ресурсів держави, регіональних і місцевих органів влади, і від їхнього збільшення значною мірою залежать темпи економічного розвитку країни, окремих регіонів, збільшення суспільного багатства, і в кінцевому рахунку - підвищення життєвого рівня населення.

Прибуток представляє собою різницю між сумою доходів і збитків, отриманих від різних господарських операцій. Саме тому він характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємств.

Поява прибутку безпосередньо пов'язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток - це та частина вартості, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлена частина вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відображається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції; загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Основними показниками прибутку, які використовуються для оцінки виробничо-господарської діяльності виступають: балансовий прибуток; прибуток від реалізації продукції; валовий прибуток; оподаткований прибуток; прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства (чистий прибуток). Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток.

З проведенням реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні з 2000 р. відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в методиці визначення прибутку підприємств. На рисунку 1.1 наведена схема формування прибутку підприємства з урахуванням змін у бухгалтерському обліку та звітності.

Облік і визначення фінансових результатів - прибутку (збитку) здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна, та інша звичайна діяльність; діяльність, пов'язана з виникненням надзвичайних подій. У свою чергу, операційна діяльність поділяється на основну та іншу операційну діяльність.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається за мірою реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України, момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) - за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою може призводити до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє недолік належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів продукції.

Отже, можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвими.

2. Порядок визначення прибутку в обліку

Зміна економічних показників за будь-який період відбувається під впливом безлічі різноманітних факторів. Різноманіття факторів, які впливають на прибуток, вимагає їхньої класифікації, що у той же час має важливе значення для визначення основних напрямків, пошуку резервів підвищення ефективності господарювання.

Фактори, що впливають на прибуток, можуть класифікуватися за різними ознаками. Так, виділяють зовнішні і внутрішні фактори.

До внутрішніх відносять фактори, які залежать від діяльності самого підприємства та характеризують різні сторони роботи певного колективу. Зовнішні фактори не залежать від діяльності самого підприємства, але деякі з них можуть впливати на темпи зростання прибутку і рентабельності виробництва.

У свою чергу, внутрішні фактори розділяються на виробничі та позавиробничі. Позавиробничі фактори пов'язані з комерційним, природоохоронним, претензіційним та іншим аналогічним видами діяльності підприємства, а виробничі фактори відображають наявність і використання основних елементів виробничого процесу, що беруть участь в формуванні прибутку - це засоби праці, предмети праці та сама праця.

За кожним з цих елементів виділяються групи екстенсивних і інтенсивних факторів.

До екстенсивних відносяться фактори, які відображають обсяг виробничих ресурсів (наприклад, зміни чисельності працівників, вартості основних фондів), їхнього використання за часом (зміна тривалості робочого дня, коефіцієнта змінності устаткування та ін.), а також невиробничі використання ресурсів (витрати матеріалів на брак, втрати через відходи).

До інтенсивних відносяться фактори, що відображають ефективність використання ресурсів або сприятливих цьому (підвищення кваліфікації працівників, продуктивності встаткування, впровадження прогресивних технологій). У процесі здійснення виробничої діяльності підприємства, пов'язаної з виробництвом, реалізацією продукції (робіт, послуг) та одержанням прибутку, ці фактори перебувають у тісному взаємозв'язку і залежності.

Таким чином, можна зробити висновок, що ті ж самі елементи процесу виробництва, а саме: засоби праці, предмети праці та праця, розглядаються, з одного боку, як основні первинні фактори збільшення обсягу продукції (товарів, послуг), а з іншого боку - як основні первинні фактори, які визначають витрати виробництва.

Загальна величина прибутку підприємства (валовий прибуток) має ті ж джерела, що і доход, тобто вона включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), матеріальних цінностей і майна, позареалізаційних операцій.

Прибуток, як економічний показник, дозволяє поєднувати економічні інтереси держави, підприємства, як господарського суб'єкта, робітників і власників підприємства. Вирішення цього завдання перш за все пов'язане з пропорціями в розділі та використанні прибутку.

Об'єктом економічних інтересів держави є частина прибутку, яка виплачується у вигляді податків та обов'язкових платежів. Економічний інтерес підприємства як товаровиробника знаходить своє узагальнення у обсязі прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства і використовується для вирішення виробничих та соціальних завдань його розвитку. Економічний інтерес працівників пов'язаний, передусім, з розміром прибутку, який спрямовується на матеріальне заохочення, соціальні виплати та соціальний розвиток. Власника підприємства цікавить в першу чергу розмір фонду виплати дивідендів, а отже - та частина прибутку, котра пов'язана з виробничим розвитком, а відповідно - з приростом капіталу підприємства. У зв'язку з тим, що прибуток є єдиним джерелом реалізації економічних інтересів всіх перерахованих сторін, жодна з них не може мати пріоритетів в задоволенні, оскільки це призведе до ущемлення інтересів інших сторін.

Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості. Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво (виконання).

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість. Як уже було сказано, підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому необхідно взяти до уваги наступне:

1) склад (перелік) витрат, які можна відносити на собівартість, регламентований законодавством (Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені «Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт»). На основі «Типових положень» розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

2) у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір деяких з них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

а) відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття);

б) амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

в) витрати на фінансування ремонту і поліпшення основних фондів;

г) інші витрати (податки на землю і на транспортні засоби, відрахування в Державний інноваційний фонд, комунальний податок).

Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак і він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.

У Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. і прийнятих до нього доповненнях не згадується категорія «собівартість», бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво продукції. Для цього необхідно знати: повний перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери та галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що тепер підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за ПС(Б) О 9 «Запаси»), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

1) прямі матеріальні витрати;

2) прямі витрати на оплату праці;

3) інші прямі витрати;

4) загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (послуг), поділяються на: адміністративні витрати, витрати на збут; інші операційні витрати.

Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування суми прибутку суб'єктів господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має певні особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.

У виробничій сфері є особливості в розрахунках прибутку від реалізації продукції промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, будівельними організаціями, підприємствами транспорту. У сфері послуг будуть особливості визначення прибутку від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, підприємствами торгівлі.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг):

1) метод прямого розрахунку: прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані:

а) перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації;

б) собівартість одиниці продукції;

в) ціна одиниці продукції (ціна виробника).

Цей метод застосовується за відносно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, коли реалізується великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

2) розрахунок прибутку на підставі показника витрат на 1 грн. продукції - це укрупнений метод. Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунком прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді. За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

3) економічний (аналітичний) метод - може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції (робіт, послуг). Він відрізняється від вже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція - це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція - це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді.

Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

1) визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

2) порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

3) виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

4) розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток - це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як правило, дуже складно визначити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець періоду, що планується.

Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року за розрахунку прибутку на плановий рік).

Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду можна розрахувати множенням їхньої собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в період, що планується (або в четвертому кварталі планового року за розрахунку прибутку на плановий рік).

Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на 1 грн. продукції, то методологія і окремі положення можуть бути застосовані також і на підприємствах сфери послуг.

Прибуток, що залишався в розпорядженні підприємства, не дорівнював чистому прибутку. Чинні нормативні акти визначали, що за рахунок прибутку підприємства повинні були сплачувати штрафи за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання, за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків, за затримку перерахування коштів до бюджету і державних цільових фондів, за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків, за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без укладання відповідної угоди (це стосується використання води з державних водогосподарських систем), за прострочені банківські позички, за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів.

Отже, чистий прибуток - це частина прибутку, що залишався у підприємства після сплати податків та можливих штрафів.

Визначення чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із загальної суми прибутку тільки податку на прибуток. Отримання і сплата штрафів тепер враховуються при визначенні прибутку від іншої операційної діяльності, тобто в процесі формування прибутку. Отже, сплата штрафів підприємством безпосередньо не впливає на обсяг його чистого прибутку, як це мало місце раніше.

Згідно з прийнятими ПС(Б) О не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це мало місце раніше. Передбачено облік використання чистого прибутку на створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, інші напрямки використання.

3. Система оподаткування прибутку та її правове регулювання

планування економічний прибуток облік

Система оподаткування - сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку. Наукове обґрунтування основ податкової системи є необхідною передумовою позитивних результатів податкової політики. Наукові основи побудови податкової системи повинні ґрунтуватись на вимогах системності, встановлення визначальної бази цієї системи та формування правової основи і вихідних принципів.

Правовою основою системи доходів бюджету є відносини власності - державної чи приватної. При державній власності створювані доходи належать державі. При приватній власності питання формування і розподілу доходів є компетенцією власника (або власників).

Становлення податкової системи України почалося з прийняття 25.06.1991 р. Закону України «Про систему оподаткування» №283/97-ВР. Цим Законом було створено передумови для її наступного розвитку. Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків, зборів, платежів до бюджету та внесків до бюджетних цільових фондів, що стягуються у визначеному порядку.

Законом України №283/97-ВР визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Система оподаткування характеризується її елементами - суб'єкт оподаткування, об'єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати.

Суб'єкти оподаткування - це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.

Об'єкт оподаткування - це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб, інші об'єкти, визначені законодавством про оподаткування.

Податкова ставка - розмір податку з одиниці об'єкта оподаткування.

Джерело сплати - джерело, за рахунок якого сплачується той чи інший податок (заробітна плата, прибуток тощо).

Закон України №2181 визначає податкове зобов'язання як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим законом або іншими законами України. [11].

До загальнодержавних належать такі податки та збори: податок на додану вартість (ПДВ); акцизний збір; податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; мито; державне мито; податок за землю; податок на нерухоме майно; рентні платежі; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на промисел; збір на геологорозвідувальні роботи, здійснені за рахунок державного бюджету; збір на спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього середовища; збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір до Державного інноваційного фонду; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Щодо місцевих податків і зборів, то Законом встановлено перелік з двох податків: податок з реклами, комунальний податок, та чотирнадцяти зборів. Кожна селищна, сільська, міська рада може затверджувати такий перелік, який вважає доцільним на території, що підпорядкована їй, крім обов'язкових місцевих податків і зборів: комунальний податок, збору на паркування автотранспорту, ринкового збору, збору на видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг і збору з власників собак.

Податкова система, що склалася в Україні передбачає поділ податків і зборів за економічним змістом на:

1) податки і збори від реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг;

2) податки на доходи (прибуток);

3) різні види плати (за природні ресурси, майно, тощо);

4) надходження від зовнішньоекономічної діяльності;

5) збори держави за вчинення дій, видачу документів, що мають юридичне значення.

Податок на прибуток підприємств - це прямий податок, що сплачується підприємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також із прибутку від орендних операцій, роялті та від позареалізаційних операцій.

Прибуток платників податків, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, обкладається податком за ставкою - 25% від об'єкта оподатковування. В Україні податок на прибуток відноситься до пропорційної системи оподатковування.

Платники податків самостійно визначають суми податку, що підлягають до сплати. Відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку і дотримання податкового законодавства несе платник податків.

Підприємства - платники податку на прибуток отримують різноманітні доходи. Валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (п. 4.1.1. Закону України №283/97-ВР).

До складу валового доходу включають (ст. 4 Закону України №283/97-ВР): валовий дохід від усіх видів діяльності, у тому числі:

1) загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) (п.п. 4.1.1);

2) вартість відвантажених товарів або вартість при здійсненні товарообмінних (бартерних) операцій; доходи і витрати від здійснення бартерних операцій визначають, виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижче звичайних цін (п.п. 7.1.1);

3) доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті (п.п 7.3.1.);

4) сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1, балансовою вартістю основних фондів груп 2, 3, 4, нематеріальних активів та доходи, отримані від продажу невиробничих фондів;

5) прибуток, отриманий в результаті продажу кожного з окремих видів цінних паперів, якщо отримані доходи перевищують витрати, понесені платником податку (п.п. 7.6.1);

6) частина валових доходів при виконанні довготермінових договорів (контрактів), що припадає на звітний місяць (п.п. 7.10.3);

7) позитивна різниця між сумою отриманих коштів при реалізації землі та сумою витрат, пов'язаних із купівлею такого окремого об'єкта, збільшених на коефіцієнт індексації;

8) додатна різниця (приріст) між балансовою вартістю запасів на кінець звітного періоду і балансовою вартістю на початок звітного періоду (п. 5.9);

9) доходи від банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг (п.п 4.1.2.);

10) доходи від спільної діяльності (п.п. 4.1.4.);

11) доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, й виявлені у звітному періоді (подається уточнююча декларація (п.п. 4.1.5));

12) доходи від інших джерел (п.п. 4.1.6);

13) зміна суми компенсації вартості товарів;

14) суми безнадійної заборгованості (ст. 12);

15) суми валових доходів, отриманих від діяльності, що підлягає патентуванню (п. 16.3).

Доходи, які не включають до складу валового доходу:

1) суми податку на додану вартість, отриманих (нарахованих) підприємством у складі ціни продажу продукції (робіт, послуг), за винятком випадків, коли таке підприємство - покупець або підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість (п.п. 4.2.1);

2) суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна платника податку у випадках, передбачених законодавством (п.п. 4.2.2);

3) суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або внаслідок задоволення претензій у порядку, установленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, у разі якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів (п.п. 4.2.3);

4) суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів, що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів, якщо такі суми не були включені до складу валових витрат (п.п. 4.2.4);

5) суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, у тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи (п.п. 4.2.5);

6) суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування від надання державних послуг (видачі дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, реєстрації, інших послуг, обов'язковість яких передбачено законодавством) у разі зарахування таких доходів до відповідних бюджетів (п.п. 4.2.6);

7) суми коштів у вигляді внесків;

8) кошти спільного інвестування, а саме кошти, залучені від інвесторів інститутів спільного інвестування (ІСІ) та доходи, нараховані за активами ІСІ, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону (п.п. 4.2.8);

9) сума одержаного емісійного доходу;

10) номінальна вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь платника податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед таким платником податку (п.п. 4.2.10);

11) доходи від спільної дiяльностi на території України без створення юридичної особи, дивiденди, отриманi платником податку вiд інших платників податку (п.п. 4.2.11);

12) кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної i кінцевої лiквiдацiї такої юридичної особи-емiтента або пiсля закiнчення договору про спiльну дiяльнiсть, але не вище номiнальної вартостi акцій (п.п. 4.2.12);

13) кошти або майно, що надходять у виглядi мiжнародної технiчної допомоги, яка надається iншими державами вiдповiдно до мiжнародних угод, що набрали чинностi у встановленому законодавством порядку (п.п. 4.2.13);

14) вартiсть основних фондiв безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації у випадках, передбачених законодавством. Порядок безоплатної передачi таких основних фондiв установлюється Кабінетом Мiнiстрiв України (п.п. 4.2.15);

15) кошти або майно, що надаються у вигляді безповоротної допомоги громадським органiзацiям iнвалiдiв та пiдприємствам i органiзацiям, інші надходження (п.п. 4.2.16).

Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.п. 5.1).

Згідно з Законом України №283/97-ВР, валові витрати поділяють на 3 групи: витрати, які включаються до складу валових витрат, витряти, які не включаються до складу валових витрат та витрати подвійного призначення.

Витрати, які включаються до складу валових:

1) суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), безпосередньо пов'язаних з отриманням доходу (п.п. 5.2.1);

2) суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій;

3) суми внесених (нарахованих) податків та зборів (п.п. 5.2.5);

4) суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі, коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку (п.п. 5.2.8);

5) суми будь-яких витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації (п.п. 5.2.10; 8.7.1.);

6) суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) для цільового використання з метою охорони культурної спадщини що перевищує два відсотки, але не більше 10% оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду (п. 5.2.13);

7) суми податку на додану вартість, сплачені у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо підприємство не є платником податку на додану вартість (п.п. 5.3.3);

8) витрати на придбання основних фондів або нематеріальних активів для їх подальшого продажу іншим особам (п.п. 8.1.3);

9) від'ємна різниця від перерахунку на кінець звітного періоду заборгованості в іноземній валюті у гривні (п.п. 7.3.3);

10) залишкова вартість об'єкта основних фондів групи 1 при досягненні за наслідками амортизації балансової вартості 100 нмдг (п.п. 8.3.7);

11) сума перевищення балансової вартості окремих об'єктів 1 групи основних фондів та нематеріальних активів над виручкою від продажу (п.п. 8.4.3).

12) сума балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1 у разі вимушеної заміни основних фондів (п.п. 8.4.8);

13) суми витрат, не віднесені до складу валових витрат (п.п. 5.2.6);

14) суми безнадійної заборгованості (ст. 12);

15) суми валових витрат, отриманих від діяльності, що підлягає патентуванню (п. 16.3).

Витрати, які не включаються до складу валових витрат:

1) витрати на потреби, не пов'язані з господарською діяльністю (п.п. 5.3.1);

2) податкові платежі до бюджету (п.п. 5.3.3);

3) витрати на оплату штрафів, неустойки чи пені (п.п. 5.3.5);

4) вартість торгових патентів, яка враховується у зменшення оподаткованого прибутку від патентованих видів діяльності (п. 16.3);

5) витрати на виплату дивідендів (п.п. 5.3.8);

6) витрати, пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів;

7) витрати не підтверджені відповідними розрахунками, іншими документами (п.п. 5.3.9).

8) емісійний дохід сплачений на користь емітента корпоративних прав (пп. 5.3.7)

Витрати подвійного призначення, які включаються з відповідними обмеженнями до складу валових витрат:

1) витрати на спецодяг, спецвзуття, спецхарчування за переліком КМУ (п.п. 5.4.1);

2) витрати для науково-технічного забезпечення господарської діяльності (література, підписка, аудит);

3) витрати на гарантійний ремонт, обслуговування в розмірі 10% від сукупної вартості проданих товарів, по яких не минув термін гарантійного обслуговування;

4) витрати на проведення передпродажних і рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку;

5) витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, але не більше 2% від оподаткованого прибутку підприємств за попередній звітний (податковий) рік (п. 5.4.4);

6) витрати, пов'язані з експлуатацією фондів природоохоронного призначення, що є власністю підприємств (крім витрат, що підлягають амортизації або відшкодуванню);

7) витрати зі страхування ризиків (п.п. 5.4.6);

8) витрати на відрядження в межах норм (п. 5.4.8);

9) 50% витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та

оперативну оренду легкових автомобілів.

Використання податку на прибуток як регулятора економічних процесів здійснюється шляхом дотримання чи порушення критерії його нейтральності щодо прийняття конкретних фінансово-господарських рішень як на мікро-, так і на макрорівні.

За допомогою податку на прибуток можна регулювати:

1) вибір тієї чи іншої правової форми організації бізнесу (АТ, ТОВ і т. п.);

2) напрямку розподілу прибутку (накопичення чи споживання);

3) вибір методів фінансування інвестицій (самофінансування, залучені і позикові засоби);

4) розподіл трудових і матеріальних ресурсів між окремими сферами господарської діяльності;

5) розподіл і перерозподіл ВВП;

6) темпи економічного росту на макрорівні.

Сьогодні серед прибуткових податків в Україні домінує прибуткове оподатковування підприємств. Прибуткові податки тісно пов'язані з оздоровленням фінансово-кредитних відносин, забезпеченням дохідних частин бюджетів різних рівнів. Разом з тим вони не повинні зводити нанівець зацікавленість підприємств і населення в економічній активності. Цим і визначається зміст і основні напрямки удосконалювання системи прибуткового оподатковування в Україні.

4. Рентабельність та її показники

Прибуток відображає абсолютні результати роботи підприємства. Відносні ж результати характеризує рентабельність. Це якісний показник, що дозволяє оцінити рівень віддачі витрат або ступінь використання ресурсів при виробництві і реалізації продукції.

Таким чином, рентабельність - це показник, що характеризує економічну ефективність. Економічна ефективність - відносний показник, що зіставляє отриманий ефект із витратами або ресурсами, що були використані для досягнення цього ефекту.

Існує велика кількість коефіцієнтів рентабельності, використання кожного з яких залежить від характеру оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. Від цього в першу чергу залежить вибір оціночного показника (прибутку), що використовується у розрахунках.

Зазвичай при оцінці рентабельності визначають відношення прибутку до наступних показників: рівню продажів, активам, власному капіталу.

Під час розрахунку цих показників використовуються:

1) чистий прибуток, що визначається як балансовий прибуток за мінусом платежів до бюджету;

2) чиста реалізація, що визначається як виручка від реалізації без урахування ПДВ, акцизного збору та інших вирахувань із доходу.

Відзначимо, що яких-небудь абсолютних загальноприйнятих значень рентабельності, на які можна орієнтуватися під час аналізу, не існує, тому що її показники різко коливаються по галузям. Зростання цих показників по періодам звітності вважається позитивною тенденцією.

У господарській практиці використовують два показники рентабельності: рентабельність виробництва і рентабельність продукції.

Рентабельність виробництва характеризує ефективність використання виробничих фондів, прибутковість підприємства щодо всіх ресурсів (за винятком оборотних коштів, зв'язаних у сфері розрахунків). Тому рентабельність виробництва є ресурсним показником.

На практиці іноді використовується показник розрахункової рентабельності. При цьому в чисельнику замість балансового прибутку береться прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства (балансовий прибуток, зменшений на суму податку на прибуток і на величину відсотків по кредитах під капітальні вкладення). Цей показник характеризує госпрозрахункову рентабельність.

Таким чином, рентабельність виробництва відображає середньорічну величину прибутку в гривнях на одну гривню вартості виробничих фондів. Рентабельність часто розраховується у відсотках.

Рентабельність продукції характеризує вигідність виробництва продукції щодо поточних витрат.

Розраховується також рентабельність окремих видів продукції (робіт, послуг).

Використовуються також і інші показники рентабельності.

У закордонній, а в останні роки і у вітчизняній теорії і практиці для оцінки фінансової діяльності компаній (підприємств) розраховуються також показники рентабельності інвестицій і рентабельності продажів.

Загальний обсяг інвестицій (зобов'язань акціонерам) можна визначити як суму капіталу, вкладеного в компанію її власниками, і частини прибутку, що залишається після усіх відрахувань.

Рентабельність інвестицій у звичайні акції відображає рівень прибутковості інвестицій, що фінансуються за рахунок звичайних акцій.

Головний показник рентабельності (ВІР) використовується для порівняння компаній з різним рівнем оподатковування.

Рентабельність всіх активів (ROA) використовується для детального аналізу ефективності інвестицій. Він характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи для отримання прибутку, тобто який прибуток приносить кожна гривня, що була вкладеною в активи підприємства.

Рентабельність продажів показує, який прибуток з однієї гривні продажу отримало підприємство. Визначається як відношення чистого прибутку до чистої реалізації.

Рентабельність продажів оцінюється показниками валової рентабельності продажів і нетто-рентабельності продажів.

Причиною зниження нетто-рентабельності може бути збільшення витрат у порівнянні з обсягом продажів або збільшення рівня оподатковування.

Рентабельність капіталу характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує власний капітал. Цей показник визначається

Размещено на Allbest.ru

...