Податково-дотаційний менеджмент у сільському господарстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 336.22:63

Податково-дотаційний менеджмент у сільському господарстві

08.06.02. - Підприємництво, менеджмент і маркетинг

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Пилипенко Надія Миколаївна

Суми 1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Сумському державному аграрному університеті.

Захист відбудеться “ 26 ” грудня 1998р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 55.815.01, Сумський державний аграрний університет, м. Суми, вул. Кірова, 160, ауд.334

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Сумського державного аграрного університету за адресою: м. Суми, вул. Петропавлівська, 57.

Автореферат розісланий “ 25 ” листопада 1998р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, к. е. н. О.О. Нєсвєтов

податок дотаційний сільський

АНОТАЦІЯ

Пилипенко Н.М. Податково-дотаційний менеджмент у сільському господарстві - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.02 - підприємництво, менеджмент та маркетинг. - Сумський державний аграрний університет, Суми, 1998.

Дисертація присвячена питанням оптимізації податково-дотаційного механізму в сільському господарстві. Дано визначення поняття податково-дотаційний менеджмент. Розкрито сутність податків, їх функції, уточнено класифікацію податків в залежності від їх функціональної спрямованості. Досліджено вплив існуючої системи оподаткування на результати роботи сільськогосподарських підприємств. Запропонована модель формування і розподілу дотаційного фонду на окремі види сільськогосподарської продукції. Наведена методика розрахунку конкретних сум дотацій по видах тваринницької продукції.

Ключові слова: податково-дотаційний менеджмент, податки, дотації, оптимізація податкової системи, ефективність виробництва, податкові методи регулювання.

АННОТАЦИЯ

Пилипенко Н.М. Налогово-дотационный менеджмент в сельском хозяйстве - Рукопись.Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.06.02 -предпринимательство, менеджмент и маркетинг. - Сумский государственный аграрный университет, Сумы, 1998. Диссертация посвящена вопросам оптимизации налогово-дотационного механизма в сельском хозяйстве. Дано определение понятия “налогово-дотационный менеджмент”. Раскрыта сущность налогов, их функций, уточнено классификацию налогов в зависимости от их функциональной направленности. Исследовано влияние существующей системы налогообложения на результаты работы сельскохозяйственных предприятий. Предложена модель формирования и распределения дотационного фонда на отдельные виды сельскохозяйственной продукции. Наведена методика расчета конкретных сум дотаций по видам животноводческой продукции.

Ключевые слова: налогово-дотационный менеджмент, налоги, дотации, оптимизация налоговой системы, эффективность производства, налоговые методы регулирования.

SUMMARY

N.M. Pylypenko. Tax-subsidy management in agriculture - a manuscript.

The thesis is presented for the degree of Candidate of economic sciences in speciality 08.06.02 - Enterpreneurship, management and marketing. - The Sumy State Agrarian University. Sumy, 1998. The thesis is devoted to the questions of tax- subsidy mechanism optimisation in agriculture. The notion “tax-subsidy management” is defined. The essence of taxes, their functions are revealed, the classification of taxes depending on their functional direction is specified. The influence of the existing system of taxation on the performance of agricultural enterprises is investigated. The model of subsidy fund formation and distribution for certain kinds of agricultural produce is proposed. The calculation technique of definite amounts of subsidies according to the kinds of animal produce is presented.

Key words: tax-subsidy management, taxes, subsidies, taxation system optimisation, production efficiency, tax methods of regulation.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перехід від командно-адміністративної економіки до ринкових відносин, реформування відносин власності виявили безперспективність та недостатність лише адміністративних важелів впливу на діяльність економічних суб'єктів. На перший план висунулись економічні форми менеджменту, перш за все - фінансового. Фінансовий менеджмент, складовою частиною якого (особливо на макрорівні) є податковий менеджмент, з кожним роком набуває все більшої значущості і важливості, що зумовлює необхідність вивчення основних закономірностей фінансових взаємовідносин між підприємствами та державою. Ця проблема стала предметом наукових досліджень багатьох зарубіжних та вітчизняних вчених: І. Балабанова, Ю.Брігхема, Б.Вільсона, О. Гудзинського, Й. Завадського, Р.Кларка, М.Мескона, В.Москаленка, Л.Павлової, А. Риндіна, В.Степаненка, В. Суторміної, В.Федосова, та інших. Податкова політика стала головним інструментом державного управління і регулювання діяльності підприємств в ринковій економіці, а податковий менеджмент набув особливої значущості.

Основу сучасних поглядів і теорій оподаткування заклали роботи А. Сміта, чотири базових принципи оподаткування якого не втратили значущості і актуальності і сьогодні. Значний вклад в розвиток теорії податків внесли А. Вагнер, К. Віксель, Д. Маршалл, Дж.С.Мілль, І Озеров, У. Петті, Д.Рікардо, Н. Тургенєв та інші. Серед сучасних українських економістів, які займаються проблемами податків слід відзначити В.Андрущенко, О. Василика, В. Галкіна, М. Дем'яненка, М. Кучерявенка, І.Лукінова, П. Мосіюка, В. Положія, А. Суторміну, В. Федосова.

Новий поштовх в розвиток теорії податків надав Дж. М. Кейнс, який кардинально змінив погляди на державу як суб'єкта економічної діяльності і наголосив на необхідності активного державного втручання в економіку через фіскально-податкову та грошово-кредитну політику. Кейнсіанські ідеї отримали свій подальший розвиток в працях П.Самуельсона, Р. Солоу, та інших провідних західних вчених. При вивченні податків наголос був перенесений на функції, які вони виконують, види та способи стягнення податків, механізми оподаткування різних галузей економіки.

Особливо актуальною є проблема податкового менеджменту в сільському господарстві. Особливості сільського господарства як галузі економіки, його специфіка, обумовлюють необхідність грунтовної розробки проблем оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, їх підтримки, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Розуміння важливості цієї проблеми викликало прийняття в останні роки багатьох законодавчих актів, постанов уряду стосовно регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств, державної підтримки аграрного сектору економіки, направлених на вирішення поставленої проблеми. Податкова політика по відношенню до сільськогосподарських підприємств має проводитись з урахуванням специфіки аграрного сектору, що викликає необхідність об'єктивного аналізу і достатнього теоретичного обгрунтування. До того ж проблеми оподаткування та підтримки сільськогосподарських підприємств, стимулювання ефективності виробництва держава намагається вирішити кожну окремо, в той час як вони потребують комплексного підходу. Необхідність розробки системного підходу до питань управління протилежноспрямованими фінансовими потоками між сільськогосподарськими підприємствами та бюджетом ( податки та дотації ) є надзвичайно актуальною, що й обумовлює вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження є складовою частиною науково-дослідних робіт Сумського державного аграрного університету: “Розробка рекомендацій по формуванню і функціонуванню інфраструктури аграрного сектору Східного регіону України (номер державної реєстрації 0196U017425); “Державне регулювання ринкових відносин в Україні” (номер державної реєстрації ДРІА 01008714Р).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є побудова оптимального податково-дотаційного механізму регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств. Для її досягнення необхідно було вирішити наступні задачі:

визначити і розкрити сутність поняття “податково-дотаційний менеджмент”;

проаналізувати вплив існуючої податкової системи на результати господарювання в сільському господарстві;

визначити оптимальну структуру і види податків в сільському господарстві;

визначити ставки податків, які пропонується удосконалити;

розробити схему механізму формування дотаційного фонду та його розподілу між видами продукції, що дотується;

розробити методику розподілу дотаційного фонду між сільськогосподарськими підприємствами;

проаналізувати вплив порядку визначення, формування і розподілу дотаційного фонду, що пропонується, на діяльність сільськогосподарських підприємств.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна

одержаних в ході дослідження результатів полягає в тому, що:

дано визначення поняття податково-дотаційного менеджменту;

удосконалено класифікацію податків в залежності від їх функціональної спрямованості;

запропоновано оптимальну структуру податків для сільського господарства з визначенням об'єкту оподаткування для кожного податку;

визначено ставки для податків, які пропонується ввести (фіксована і диференційована частини земельного податку та податок на матеріальні ресурси );

розроблено схему формування дотаційного фонду в сільському господарстві і його розподілу між різними регіонами та видами продукції, що дотуються;

розроблено методику визначення розміру дотацій в розрахунку на одиницю продукції, що дотується, та механізм нарахування дотацій сільськогосподарським підприємствам.

Слід відзначити, що принципово відмінним є вплив запропонованого механізму формування та розподілу дотаційного фонду від нині діючого на ефективне використання наявних ресурсів, в першу чергу - землі. Важливою є пропозиція перенесення акценту з допомоги аграрному сектору взагалі - на диференційовану, в залежності від ефективності господарювання.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що у випадку їх запровадження з'являється можливість формування сталого дотаційного фонду, який може досить оперативно розподілятися між окремими регіонами та видами продукції, що дозволить здійснювати стабілізаційні та підтримуючі заходи в умовах бюджетного дефіциту. Введення в дію запропонованого механізму формування, розподілу і повернення коштів дотаційного фонду в сільське господарство дозволить: вирівняти умови господарювання для підприємств, які працюють в різних природно-кліматичних зонах; стимулювати ефективне використання наявних природних і матеріальних ресурсів; прискорити процес реформування аграрних відносин.

Особистий внесок здобувача. Отримані в процесі дослідження результати, які задекларовано в підпункті “Наукова новизна одержаних результатів”, отримані автором особисто. Публікації автора підтверджують цей факт. Вперше розроблено: схему формування дотаційного фонду в сільському господарстві і його розподілу між різними регіонами та видами продукції; методику визначення розміру дотацій в розрахунку на одиницю продукції, та механізм нарахування дотацій сільськогосподарським підприємствам

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, принципові положення та результати дослідження були апробовані на 4-му конгресі Міжнародної української економічної асоціації (м. Київ, Інститут економіки НАН України, 1998 рік ) та науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Сумського сільськогосподарського інституту (м. Суми, 1995, 1997рр. ) і Сумського державного аграрного університету ( м. Суми, 1998 рік).

Публікації. Результати дослідження були опубліковані у 4 наукових працях без співавторів загальним обсягом 2,6 умовних друк. аркушів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг дисертації - 153 сторінки. Дисертація містить 14 таблиць, 4 рисунки, список використаних джерел, який налічує 159 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначаються мета та завдання дослідження, наукова новизна та практична цінність отриманих в дисертації результатів

В першому розділі “Сутність податково-дотаційного менеджменту” розкрито сутність податково-дотаційного менеджменту, уточнено класифікацію податків в залежності від їх функціональної спрямованості.

Економічна криза народного господарства України зумовлена багатьма факторами, але особливе місце серед них належить управлінню. В останні роки у вітчизняній літературі замість терміну “управління” почали вживати термін “менеджмент”, під яким розуміють систему управління економікою ринкового типу, що поєднує в собі теорію, кращу практику і мистецтво управляти інтересами і поведінкою людей, потоками матеріальних, фінансових і трудових ресурсів. В умовах переходу до ринкової економіки роль менеджменту зростає, особливо в сільському господарстві, яке в умовах ринку займає особливе становище, що не дозволяє в повній мірі і на рівних приймати участь в міжгалузевій конкуренції. З урахуванням цього в більшості країн з ринковою економікою діють розвинуті системи державного управління. Ігнорування цих обставин вченими, які заперечують роль таких функцій менеджменту як державне регулювання, координування, виходячи з того, що в умовах ринку ці функції втратили своє значення, є, на наш погляд, значною помилкою. Складовою частиною менеджменту є фінансовий менеджмент, який має дві сфери застосування: внутрішньогосподарську, в якій управління фінансовими ресурсами і капіталом здійснюється на основі рішень адміністрації всередині підприємств, і зовнішню, де управління фінансовими ресурсами здійснюється в процесі встановлення фінансових відносин між підприємством і іншими господарюючими суб'єктами, а також між підприємством і державою. Складовою частиною фінансового менеджменту в сільському господарстві є податково-дотаційний менеджмент, який можна визначити як систему методів і засобів регулювання діяльністю сільськогосподарських підприємств за допомогою податкового та дотаційного механізмів. Необхідність одночасно оподатковувати сільське господарство з метою підвищення ефективності виробництва та забезпечення належних фінансових ресурсів, і дотувати сільське господарство з метою його підтримки, викликає потребу в розробці взаємопов'язаної комплексної, системної політики оподаткування і дотування сільськогосподарських підприємств, тобто в розвитку податково-дотаційного менеджменту. Суб'єктом податково-дотаційного менеджменту є держава в особі уповноважених нею органів управління. Об'єктом виступають підприємства та відносини між ними і державою з приводу сплати податків та виплати дотацій. Функції податково-дотаційного менеджменту в сільському господарстві зумовлені його специфікою. Основними з них будуть:

-забезпечення через систему оподаткування рівних умов всім суб'єктам господарювання в сільському господарстві незалежно від форм власності і господарювання;

-забезпечення необхідної кількості фінансових ресурсів для підтримки виробництва стратегічно важливих продуктів, розвитку програм раціонального землекористування, впровадження досягнень науково-технічного прогресу тощо.

- управління фінансовими потоками в напрямку підприємство - бюджет ( збір податків) і бюджет - підприємство (виплата дотацій );

- стимулювання ефективної діяльності сільськогосподарських підприємств;

- економічний механізм заміни неефективного господаря через банкрутство;

- поєднання суспільних інтересів ( раціональне використання землі та інших матеріальних і людських ресурсів ) та індивідуальних і групових ( отримання максимального прибутку ).

Тож необхідно визначити, яким чином побудувати оптимальний податковий механізм в поєднанні з проблемою дотування аграрного сектору економіки.

В основі податкової системи лежать принципи, які були закладені ще А.Смiтом: всезагальність податків i їх пропорційність, визначеність, простота i зручність оподаткування, мінімізація витрат на стягування податків. Підсумовуючи різні точки зору, можна зробити висновок, що практично всі вони солідарні в основних положеннях, які були висунуті ще А. Смітом, і подальший свій розвиток отримали в напрямку їх деталізації. Для аналізу податкової системи, її структури важливе значення мають систематизація i класифікація податків. Узагальнюючи думки різних вчених щодо видів податків, принципів їх класифікації ми вважаємо, що слід в першу чергу спиратись на функції, які виконують податки, тобто в залежності від функціональної орієнтації ми пропонуємо всі види податків та обов'язкових платежів, які тепер сплачують сільськогосподарські підприємства поділити на такі групи:

1.Суто фіскальні, які забезпечують доходну частину бюджету. До них слід віднести в першу чергу прибутковий податок з заробітної плати, податок на прибуток підприємств. Запропонована нами фіксована частина земельного податку теж відноситься до цієї групи;

2. Цільові, які призначені для фінансування цільових витрат, передбачених бюджетом України. До них слід віднести збір до фонду для здійснення заходів щодо наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

3. Рентні платежі, які стягуються за використані природні ресурси.

4. Регулюючі, до яких відноситься податок на додану вартість. До них слід віднести і запропоновану нами диференційовану частину земельного податку;

5. Соціальні, до яких відносять збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Податки як важлива категорія фінансів є економічною базою функціонування держави, ефективним знаряддям реалізації державної політики. Найбільш повно розкриваються значення i властивості податків у функціях, які вони виконують. Стосовно функцій податків існують різні точки зору. Однi вчені виділяють дві функції податку, інші - три, трапляються i досить розширені класифікації функцій. Узагальнюючи різні погляди, ми пропонуємо уточнити функції податків в залежності від цілей та завдань, заради вирішення яких вони і стягуються. Запропонована залежність представлена на рис. 1 .

Без сумніву, такий поділ є дещо умовним, тому що кожен податок виконує одночасно, як правило, декілька функцій, але на перший план виходить якась одна, провідна.

В другому розділі “Науково-практичні основи податково-дотаційного менеджменту” розглянуті особливості менеджменту та основи податково-дотаційного механізму в сільському господарстві.

Сільське господарство, як галузь економіки, має ряд специфічних особливостей, які притаманні тільки аграрному сектору. До них в першу чергу слід віднести:

1) функціонування землі в якості не тільки територіально- просторового базису, а й як унікального, незамінного i головного засобу виробництва;

2) участь у процесі виробництва живих організмів - рослин i тварин.

Ці особливості призводять до того, що вплив виробника на результати виробництва в сільському господарстві ( особливо в землеробстві ) є обмеженим. Умовно всіх сільськогосподарських товаровиробників можна поділити на три групи. До першої слід віднести міцні, ефективні господарства, які виробляють основну частину товарної продукції. До другої - підприємства, які за сприятливих умов мають достатні доходи i виробляють значну частину продукції, а за різних несприятливих умов, несуть збитки i різко скорочують виробництво. До третьої групи можна віднести неефективні господарства, яких є більшість, але які виробляють незначну частину всієї сільськогосподарської продукції i до того ж - дуже неефективно. Отже політика держави по відношенню до села не може бути уніфікованою, тому що вона по різному впливає на господарства, які відносяться до різних груп. Мало просто зібрати податки, треба ще й ефективно їх використати. Ми вважаємо, що частина податків, які стягуються з сільськогосподарських підприємств, повинна повертатися в сільське господарство у вигляді дотацій і субсидій,

Традиційний набір податків, основу яких складають ПДВ, податок на прибуток, збір до Чорнобильського фонду, прибутковий податок тощо, на наш погляд, вирішити поставлені цілі не в змозі. Причиною цього є нездатність вище вказаних податків враховувати найголовнішу специфічну особливість сільського господарства - використання землі як головного засобу виробництва. Різні ділянки землі мають різну родючість, різне місцерозташування, отже однакові витрати ресурсів призводять до різних результатів. Аналіз основних результатів фінансово-господарської діяльності с.-г. підприємств Сумського i Ямпiльського районів Сумської області, які є найбільш полярними за умовами господарювання (табл.1), показав, що динаміка основних показників як по Сумському району, так i по Ямпiльському, як i в цілому по Сумській області практично однакова.

Таблиця 1 Фінансово-економічні показники діяльності сільськогосподарських підприємств Сумського та Ямпільського районів Сумської області

Спостерігається зниження продуктивності праці, зменшується віддача кожного гектара землі, зростають збитки. Все це при практично незмінній сумі нарахованих податків приводить до підвищення долі податків у валовій продукції. Враховуючи те, що середній бонітет земель Сумського району дорівнює приблизно 75 балів, а Ямпiльського - 34 бали, можна вважати, що різниця в продуктивності 1 га землі викликана не стільки різним рівнем господарювання, скільки природною родючістю грунтів. Кореляційно-регресійний аналіз, проведений на прикладі господарств Сумського району засвідчив, що на величину прибутку впливають не об'єктивні фактори (кількість виробленої продукції, продуктивність праці, природна родючість грунтів і т.ін.), а зовсім інші, в першу чергу - організаційно-господарчий рівень. Використовуючи значно менше ресурсів, господарства, які працюють більш ефективно, за існуючої податкової системи мусять сплачувати значно більші податки. Так господарства Сумського району, які мають лише близько 20% земельних угідь, змушені були сплатити в 1996 році 35,5% загальної суми податків, а у 1997 році - вже 46,4%. Аналогічна ситуація і в Ямпільському районі. Господарства, які мають лише близько 30% земельних угідь, змушені були сплатити більше половини загальної суми податків. Але це стосується лише тих випадків, коли ми порівнюємо результати роботи в середньому по Сумському і по Ямпільському районах. Тобто на рівні середніх значень, коли нівелюється організаційно-господарчий фактор ефективності виробництва, на перше місце виступають об'єктивні чинники.

Раніше вирівнювання умов господарювання відбувалося за рахунок диференціації закупівельних цін. В ринкових умовах на сільськогосподарську продукцію, яка добре зберігається і легко транспортується, реалізаційні ціни в різних регіонах майже не відрізняються. Отже вони перестали в умовах ринку виконувати перерозподільчу функцію. Практично єдиним інструментом, який здатен виконувати цю роль у ринковій економіці, є податок. Особливості сільського господарства як галузі економіки, обумовлюють i дещо інший концептуальний підхід до побудови податкового механізму в сільському господарстві, особливо в землеробстві. Зараз багато дискусій точиться серед економістів аграріїв навколо існування єдиного податку на землю та його величини. Ми згодні з тими вченими, які вважають, що сільськогосподарський виробник повинен сплачувати два податки, пов'язані з державним регулюванням виробничих відносин: земельний ( фіксована та диференційована частини ) та на матеріальні витрати. Об'єктами оподаткування виступають земля, її природна родючість та вартість використаних у виробничому процесі основних i оборотних виробничих фондів. Прибуток, валовий доход, виручка від реалізації мають виступати джерелом сплати податку, а не об'єктом оподаткування.

Але крім економічних податків ( земельного i податку на використані матеріальні ресурси ), які повинні виконувати не стільки фіскальну функцію, скільки стимулюючу, регулюючу, розподільчу i "заборонну", існують i позаекономічні податки, які виконують тільки суто фіскальну чи соціальну функції. До них слід віднести збір до фонду ліквідації аварії на ЧАЕС, різного роду цільові податки i податкові збори - податок з власників транспортних засобів, внески на соціальне страхування тощо. Ці податкові платежі ніяким чином не пов'язані iз результатами виробництва, ефективністю використання ресурсів i тому повинні сплачуватись на загальних підставах усіма юридичними особами, незалежно вiд того, в яких галузях економіки вони працюють. Податкова система в сільському господарстві має бути певним чином ув'язана з результатами роботи сільськогосподарських підприємств. Господарства, які працюють більш ефективно, повинні відчувати відносно менший податковий тиск, а неефективно працюючі господарства мусять платити відносно більше податків. За умови відсутності прогресивної шкали ставок оподаткування, зростання ефективності виробництва означатиме зменшення розміру податків в розрахунку на вироблену продукцію або отриманий прибуток. Це буде можливим лише тоді, коли податком будуть обкладатися не результати, а фактори виробництва.

В третьому розділі “ Регіональні аспекти податково-дотаційного менеджменту” запропонований механізм формування і розподілу дотаційного фонду на окремі види сільськогосподарської продукції. і наведена методика розрахунку конкретних сум дотацій по видах тваринницької продукції на прикладі господарств Сумської області.

Для того, щоб змоделювати оптимальну податкову систему в сільському господарстві, треба виходити з принципів оподаткування та функцій податків. Ми вважаємо, що різні види податків, які виконують різні функції, визначаються за принципами, які можуть бути різними для різних податків.

Земельний податок мусить відігравати не тільки і не стільки фіскальну функцію, а перш за все стимулюючу та перерозподільчу.

Високий земельний податок виконує роль економічного бар'єру для неефективних господарів. Враховуючи те, що існуючий диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію не дозволяє нормально розвиватись сільському господарству без державних дотацій та субсидій, частину зібраного земельного податку (можливо більшу, або і усю суму) треба повертати сільськогосподарським виробникам у вигляді дотацій на 1 центнер реалізованої продукції (особливо дефіцитної, такої як молоко, яйця тощо). В цьому випадку більший розмір фінансової допомоги отримає той, хто більше виробляє і ефективніше використовує землю та інші засоби виробництва. Але якщо податки будуть стягуватися з усіх за одним принципом, то повертатись вони повинні, можливо, не всім, і вже за іншими принципами.

На наш погляд, в сільське господарство повинні повертатися суми таких податків:

- фіксована частина земельного податку - на ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель, фінансування заходів щодо раціонального використання і охорони земель і т.д.;

- диференційована частина земельного податку - на фінансування дотацій на виробництво деяких видів сільськогосподарської продукції ( в першу чергу продукції тваринництва );

- податок на матеріальні ресурси - на фінансування науково-дослідних і конструкторських робіт, в аграрний інноваційний фонд.;

- податок з власників транспортних засобів та збір на будівництво і реконструкцію доріг - на фінансування будівництва доріг з твердим покриттям у сільській місцевості.

Основними платниками диференційованої частини земельного податку будуть ті підприємства, які користуються кращими, більш родючими землями, а ті, що працюють в гірших умовах, будуть сплачувати менші суми. Об'єктом оподаткування виступають умови господарювання. Дотації ж і субсидії призначати треба в розрахунку на одиницю реалізованої продукції, тобто об'єктом дотацій виступають результати господарювання. Більше дотацій отримає той, хто ефективніше використовує ресурси. Формування дотаційного фонду здійснюється в основному (а в умовах бюджетного дефіциту практично повністю) за рахунок диференційованої частини земельного податку. На наш погляд, доцільно зробити двохрівневий дотаційний фонд - загальнодержавний і регіональний (на рівні області). Загальнодержавний призначений для перерозподілу зібраних коштів по регіонах в залежності від природно-кліматичних умов та для стабілізації реалізаційних цін. Регіональний призначений для перерозподілу дотацій між окремими підприємствами. Розподіл коштів між державним і регіональним фондами, на нашу думку, повинен відбуватися у співвідношенні 50% на 50%. Дотації слід призначати на основні тваринницькі продукти - молоко, приріст ВРХ та приріст свиней, тому що саме ці види продукції є найбільш дефіцитними і приносять найбільше збитків господарствам, внаслідок чого вони скорочують виробництво цих життєво важливих і необхідних продуктів.

Визначення конкретних розмірів дотацій в розрахунку на 1 ц продукції слід провадити за наступною методикою:

1.Визначається дотаційний фонд, який складається з диференційованої частини земельного податку. Враховуючи те, що в основу визначення цього податку покладені об'єктивні і постійні фактори - кількість землі і її природна родючість, то розмір дотаційного фонду буде по роках приблизно сталим.

2.Визначається перелік видів сільськогосподарської продукції, яка потребує дотування. Цей перелік має затверджуватись Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства АПК України. Ми пропонуємо дотувати молоко, приріст ВРХ та приріст свиней. Причому дотації мають отримувати всі виробники цих продуктів - ті, хто працює збитково і ті, хто працює рентабельно.

3.Дотаційний фонд розподіляється по видах продукції, що дотується, у певних пропорціях. В основу визначення цих пропорцій має бути покладений наступний принцип. На основі медично обгрунтованих норм споживання продуктів харчування (молоко, яловичина і свинина ) і середніх реалізаційних цін на ці продукти визначається, структура споживчих витрат на продукти, що дотуються, за формулою 1:

де (1)

Рi - питома вага і-го виду продукції, %

qі - медично обгрунтована норма споживання і-го виду продукції, ц

Ці - середня реалізаційна ціна 1 ц і-го продукту, грн.

4.Визначається дотаційний фонд по кожному виду продукції за формулою (2 ) :

, де (2)

Ді - дотаційний фонд по і-му продукту, грн.

Д - загальний дотаційний фонд, грн.

Рі - питома вага і-го виду продукції, %

5.Визначається розмір дотації на 1 ц продукції за формулою 3:

, де ( 3 )

di - розмір дотації на 1 ц продукції

Ді - дотаційний фонд по і-му продукту, грн.

Qi - фактична кількість реалізованого і-го продукту, ц

Які ж висновки слід зробити з вищенаведеної методики?

По-перше, запропонована методика дозволяє розподіляти дотаційний фонд по будь-якій кількості продуктів, тобто досягається необхідна еластичність і гнучкість дотаційного механізму.

По-друге, у випадку зменшення загальних обсягів реалізації конкретного виду продукції і зростання дефіциту даного виду продукції збільшується розмір дотації на кожний центнер продукції, що стимулюватиме виробників до збільшення обсягів реалізації. І навпаки, збільшення обсягів реалізації, яке можливе практично лише за умов збільшення рівня виробництва, підвищення продуктивності тварин ( а значить і зниження собівартості ), зменшує розмір дотації на кожний центнер продукції.

По-третє, загальнодержавний стабілізаційний фонд, про який йшла мова вище, не дає змоги різко коливатися ринковим цінам на ці продукти, а отже зберігається приблизно однаковою загальна сума дотацій на конкретний вид продукції. У випадку, коли реалізаційні ціни значно зміняться ( і стабілізаційний фонд буде неспроможний “амортизувати” такі зміни), зміниться і структура дотаційного фонду на користь більш дефіцитних продуктів.

Таким чином, запропонована методика дозволяє майже автоматично підтримувати певні пропорції у виробництві найважливіших продуктів харчування і перерозподіляти кошти на користь більш ефективно працюючих господарств. Це буде стимулювати інтенсифікацію виробництва і підвищення його ефективності.

ВИСНОВКИ

1.Існуючий механізм оподаткування та дотування сільськогосподарських товаровиробників не стимулює ефективного використання ресурсів, розширення обсягів виробництва В умовах становлення ринкової економіки надзвичайно актуальною є проблема удосконалення податково-дотаційного менеджменту.

2.Необхідно змінити ідеологію оподаткування сільськогосподарських товаровиробників та побудувати дієвий механізм підтримки ефективно працюючих господарств, перейти від підтримки аграрному сектору взагалі - на диференційовану підтримку, в залежності від ефективності господарювання.

3.З метою оптимізації податково-дотаційного менеджменту діяльністю сільськогосподарських підприємств та розробки надійного, гнучкого та справедливого механізму підтримки вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників доцільно замінити діючі нині в сільському господарстві податок на додану вартість, податок з прибутку підприємств, плату ( податок) за землю, збір до державного інноваційного фонду на фіксовану та диференційовану частини земельного податку та податок на матеріальні ресурси.

4. Зформувати загальнодержавний та регіональний дотаційні фонди. Загальнодержавний дотаційний фонд спрямовувати на дотації господарствам, які працюють в гірших природно-кліматичних зонах та для стабілізації реалізаційних цін на сільськогосподарську продукцію, регіональний дотаційний фонд використовувати для виплати дотацій сільськогосподарським підприємствам на окремі види продукції тваринництва.

5.Запропонований механізм формування і розподілу дотаційного фонду дозволить: вирівняти умови господарювання для підприємств, які працюють в різних природно-кліматичних зонах, на різних за якістю землях; зменшити податкове навантаження на сільське господарство як галузь і диференціювати ступінь податкового тягаря в залежності від ефективності використання наявних ресурсів; забезпечити в умовах бюджетного дефіциту стале джерело формування дотаційного фонду; стимулювати зростання обсягів виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції, ефективне використання всіх наявних ресурсів - як природних так і матеріальних; забезпечити підтримку ефективно працюючих підприємств шляхом оподаткування кількості і якості ресурсів, що використовуються в процесі виробництва, а не результатів виробництва; прискорити процес реформування аграрного сектору через банкрутство неефективно працюючих господарств.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

По темі дослідження опубліковано 4 праці:

1.Пилипенко Н.М. Податкове регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств. Суми: “Університетська книга”, 1998. - 40с. - 1,7 д.а.

2.Пилипенко Н.М. Особливості оподаткування в тваринництві // Вісник Сумського сільськогосподарського інституту. - 1997. - №1. - С. 153-155. - 0,2 д.а.

3.Пилипенко Н.М. Актуальні проблеми введення єдиного фіксованого податку в сільському господарстві // Вісник Сумського державного аграрного університету. Серія: фінанси і кредит. - 1998. - №1. С. 85-88 - 0,3 д.а.

4.Пилипенко Н.М. Проблеми податкового менеджменту в сiльському господарстві.// Вісник Сумського державного аграрного університету. Серія: фінанси і кредит. - 1998. - №1. С. 133 - 137 - 0,4 д.а.

Размещено на Allbest.ru