Оподаткування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Оподаткування є невід'ємною економічною функцією будь-якої держави. Податки -- це обов'язкові платежі держави усіма юридичними та фізичними особами, включаючи фізичних осіб - підприємців. Податки є головною формою державних доходів. Податкові відносини уособлюють певну частину фінансових відносин, що пов'язана з формуванням грошових доходів держави. Тому податок як економічна категорія перш за все втілює у собі систему економічних відносин з приводу розподілу частини власності (доходу) між державою та іншими господарюючими суб'єктами.

Податкові відносини потребують надійної нормативної бази регулювання. Вони здійснюються за допомогою податкового права. Ця галузь містить сукупність юридичних норм, які визначають виникнення, зміни, припинення податкових відносин, види податків, порядок їх стягнення, об'єкти, суб'єкти та ставки оподаткування, відповідальність платників тощо. Ці категорії розглядаються у певних законах України та інших нормативних актах.

Податкова система -- це закріплена діючим законодавством сукупність податків, які стягуються, а також принципів, форм і засобів їх побудови. Вона забезпечує концентрацію у безпосередньому розпорядженні держави фінансових ресурсів для вирішення найголовніших загальнодержавних та соціальних завдань. Через податки, пільги, фінансові санкції, що є невід'ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективності господарювання, які стимулюють досягнення встановленої мети, раціональне використання підприємствами залишених у них доходів на виробничий розвиток, створюючи при цьому рівні умови для всіх учасників суспільного виробництва.

Оподаткування базується на певних принципах, сформульованих у свій час ще А. Смітом. Головні з них -- рівномірність, визначеність, зручність та дешевизна.

Рівномірність означає єдиний підхід держави до суб'єктів оподаткування незалежно від їх економічного та юридичного статусу. Всі платники перебувають у рівному становищі і, отримуючи однакові доходи, повинні сплачувати однакову суму податку.

Принцип визначеності свідчить про те, що податок визначається державою заздалегідь у фіксованому розмірі та обчислюється за певний строк. Єдині для всіх правила оподаткування, які стабільні протягом тривалого часу, дають змогу платникам самостійно, з перспективою приймати оптимальні господарські рішення, завчасно знаючи про норму та умови вилучення частини їх доходів на користь держави.

Принцип зручності полягає в тому, що оподаткування має бути зрозумілим для кожного. Система сплати податків повинна бути простою і прозорою.

Дешевизна оподаткування означає оптимальність розмірів встановлених податків. Занижені ставки податків не в змозі будуть наповнити державний бюджет, а надмірні ставки посилюватимуть податковий тягар і сприятимуть спаду виробництва, зниженню ділової активності і тінізації економіки.

Податкова система -- це закріплена законодавством сукупність податків, які стягуються, а також принципів, форм і засобів їх побудови. Вона охоплює, крім того, податкове законодавство, а також структуру і функції державних органів, які стягують податки і здійснюють нагляд за їх внесенням, -- податкову інспекцію і податкову міліцію. Елементи системи: суб'єкт оподаткування -- юридична або фізична особа -- платник податку;

носії податку -- особи, які фактично сплачують податок; об'єкт оподаткування -- матеріально-грошові субстанції, на які нараховується податок;

джерело податку -- дохід, з якого сплачується податок; податкова ставка (норма оподаткування) -- розмір податку на одиницю обкладення. Буває гранична і середня;

податкова квота -- податкова ставка, встановлена як процент до доходу;

податкова пільга -- повне або часткове звільнення від податку;

податковий режим -- сукупність податкових ставок і податкових пільг;

податкова політика -- діяльність держави у сфері організації та використання податків, а також розробка певних концепцій розвитку та принципів організації системи оподаткування;

принципи податкової політики -- відсутність або наявність та ступінь прогресивності ставок оподаткування; дискретність або безперервність оподаткування; одноманітність оподаткування для різних платників та доходів чи відсутність такого; характер та мета податкового пільгування.

Податковий механізм містить сукупність організаційно-правових норм та економічних методів управління оподаткуванням. Держава надає йому юридичної форми за допомогою податкового законодавства і регулює його.

Поряд із суто фінансовими функціями податковий механізм містить численні можливості для економічного впливу на суспільне виробництво, його динаміку та структуру, на розвиток науково-технічного прогресу та ін. Приміром, податкова система західних країн стала дедалі більше органічно включатися в єдину систему грошово-фінансового регулювання процесів відтворення.

За джерелами оподаткування податки поділяються на виплачувані з доходів зароблених та незароблених (доходів на капітал). До зароблених доходів належать заробітна плата, підприємницький прибуток, гонорар осіб вільних професій, доходи індивідуальних підприємств. До незароблених, але легальних доходів, належать дивіденди, проценти за внесками, зростання вартості нерухомості та цінних паперів, рента з землі та будинків.

Об'єкти оподаткування класифікують таким чином: дохід (податок з доходу); майно (у т. ч. земля, капітал, інша нерухомість, предмети розкоші); передача майна (податок на спадщину та дарування, на угоди купівлі-продажу, позики, передачу на зберігання тощо); споживання (акцизи на окремі товари); експорт та імпорт товарів (мито).

Залежно від різних ознак податки розподіляються на такі види: 1) за об'єктом оподаткування -- прямі та непрямі; 2) за установою, яка здійснює стягнення податків, -- державні та місцеві; 3) за характером використання--загальні та спеціальні.

Прямі податки встановлюються на доход та майно фізичних та юридичних осіб, котрі сплачують податки. Головні види прямих податків -- реальні та особисті.

Реальні утримуються з окремих видів майна (земля, будови) за зовнішніми ознаками з урахуванням середньої доход-ності платника. За об'єктом оподаткування до них належать земельний податок, податок з власників будівель, транспортних засобів та ін.

Особисті податки накладаються на доходи або майно фізичних та юридичних осіб. Вони утримуються з джерела доходу або за декларацією. Цей вид податку визначає об'єкти конкретно для кожного платника, враховуючи і його фінансовий стан. За об'єктом оподаткування особисті податки виступають у вигляді прибуткового податку з громадян, податку на прибуток підприємств, податку на доходи, плати за природні та трудові ресурси, воду, землю та ін. Платниками прибуткового податку в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно чи тимчасово проживають в Україні. Об'єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік. За основу обчислення ставки податку береться неоподатковуваний мінімум. Підприємства та організації виплачують податок на прибуток, або дохід (залежно від чинного законодавства). Платниками виступають будь-які господарюючі суб'єкти, що мають дохід від діяльності в Україні. Об'єкт оподаткування -- валовий прибуток (доход) підприємства чи організації.

Непрямі податки -- це податки на товари та послуги, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу. Власник товару або послуги одержує суму податків, яку перераховує державі. Об'єкт оподаткування виступає тут посередником між платником та державою.

Більш як половина надходжень до держбюджету від непрямих податків здійснюється за рахунок податку на додану вартість, який є частиною новоствореної вартості і надходить до держбюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Платниками податку є суб'єкти підприємницької діяльності на території України. Об'єкт оподаткування -- обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), крім їх реалізації за іноземну валюту. Оподатковуваний оборот з реалізації товарів (робіт, послуг) обчислюється виходячи з їх вартості за вільними цінами та тарифами, що включають податок на додану вартість за встановленою ставкою. Широке застосування цього податку зумовлене його певними перевагами, зокрема універсальністю підходу до податкової шкали, процесів обчислення та стягнення; істотним спрощенням контролю за рухом витрат, товарів та послуг; стимулюванням експорту, оскільки вивіз товарів не оподатковується цим податком; на відміну від прямих податків, цей вид податку регулярно та рівномірно надходить до бюджету.

Разом з тим податок на додану вартість має і деякі негативні риси. Він, по суті, є регресивним податком на кінцевого споживача. Це означає, що групи осіб з низьким рівнем доходу виплачують як податок у ціні споживчих товарів більшу частку свого доходу, ніж високодоходні групи населення. Тому проблема використання цього податку безпосередньо пов'язана як з величиною диференціації населення за рівнем доходу, так і з відносною часткою малозабезпечених категорій населення. Застосування податку на додану вартість неодмінно супроводжується підвищенням загального рівня цін, і, відповідно, прискоренням темпів інфляції.

Як вид непрямого податку існує також податок з обороту, який утримується із вартості товарів масового виробництва. Це акциз, який, як правило, сплачують підприємства недержавної форми власності. Акцизний збір -- це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. Він включається до їх ціни. Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, та його ставки затверджуються Кабінетом Міністрів України. Платниками його є виробники підакцизних товарів, а також ті, що їх імпортують. Об'єкт оподаткування -- обороти з реалізації підакцизних товарів, вироблених в Україні; з реалізації товарів для власного споживання, промислової переробки та для своїх працівників; митна вартість імпортованих товарів, придбаних за іноземну валюту. До підакцизних товарів належать в основному алкогольні напої, тютюнові вироби, бензин і нафтопродукти, легкові автомобілі та ін.

Ще одним видом непрямого податку є фіскальні монопольні податки. Це непрямі податки на товари та послуги державної торгівлі. До них належать податок з обороту та податок з продажу, який стягується з підприємств державного сектора.

На імпортні, експортні та транзитні товари накладається мито. Цей непрямий податок надходить до держбюджету відповідно до ставок митного тарифу.

Державні податки встановлюються та стягуються державними органами управління і надходять до держбюджету. Це насамперед прибутковий податок з громадян, податок на додану вартість, податок на доходи (прибуток) підприємств та організацій, акцизний збір, державне мито, експортне мито та ін.

Місцеві податки та збори встановлюються та стягуються місцевими органами управління і надходять до місцевих бюджетів. До них належать податки з власників будівель, плата за землю, екологічний податок, готельні, ринкові, курортні збори та ін.

Слід зауважити, що на етапі формування цивілізованої системи оподаткування конкретні види податків неодноразово змінювали (і ще, напевне, змінять) адресу своїх надходжень (з місцевих до державного бюджету і навпаки).

Кожний вид податку має пільги щодо виплат. Вони зафіксовані у відповідних законах України або декретах Кабінету Міністрів України. Ними користуються певні категорії фізичних осіб, а також окремі групи підприємств та організацій (або форми діяльності), які підпадають під перелік пільг.

На етапі використання податків загальні податки становлять ті, що надходять до єдиної каси держави і призначені для загальнодержавних заходів. Спеціальні податки використовуються за суто конкретним призначенням. Наприклад, внесок на соціальне страхування та формування Пенсійного фонду надходить до спеціального фонду і призначається для надання безпосередньо соціальних послуг (пенсій, виплат тощо).

Діяльність держави у сфері використання податків дістала назву податкової політики. До неї належить також розробка певних концепцій та принципів організації системи оподаткування.

Ефект податкової політики істотно залежить від того, які принципи закладено в її основу: відсутність (або наявність) та ступінь прогресивності ставок оподаткування; одноманітність оподаткування для різних видів доходів та платників чи відсутність такого; характер та мета податкового пільгування. Ці елементи визначають головні умови здійснення податкової політики, її структурну спрямованість.

Нині Україна перебуває на стадії формування нової податкової системи, головне завдання якої -- створити умови для розвитку підприємництва і на цій основі забезпечити найповніше задоволення державних і соціальних потреб. Відносини між державою і підприємцем мають будуватися на засадах паритетності та взаємовигідності, а регулюватися можуть тільки через збалансовану податкову систему.

Побудувати таку податкову систему, яка б забезпечила створення сприятливого податкового клімату в Україні, неможливо без впровадження цілого комплексу заходів, що докорінно змінили б сам підхід до податків як необхідного атрибуту держави. Насамперед це зменшення кількості податків, обсягів податкової звітності; спрощення механізму їх стягнення; уніфікація бухгалтерського обліку в різних галузях господарської діяльності і приведення його до рівня світових стандартів.

Ринкові відносини потребують гнучкої податкової системи, яка здатна ефективно використовувати податкові інструменти з метою економічного структурного та кон'юнктурного регулювання, стимулювання НТП, регулювання соціальних процесів, а також урахування особливостей процесу відтворення у різних регіонах країни.

Як зафіксовано в законодавстві - а саме у розділі 3 ПК України, суб'єкти господарювання сплачують податок на прибуток. Це здійснюється усіма платниками податків, крім неприбуткових установ, протягом року шляхом перерахування до бюджету авансових внесків у розмірі 16% річної суми цього податку (крім спеціально визначених у ст.ст. 156 та 160 ПК України випадків). Річна сума податку визначається податковими органами на підставі поданої податкової декларації на прибуток підприємства. Якщо суб'єкт господарювання тільки починає здійснювати свою діяльність, він подає декларацію про очікуваний (оціночний) у поточному році дохід, а далі - декларацію про фактично отриманий протягом року дохід. Для сплати авансових платежів встановлено такі терміни: до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня, до 15 листопада. У разі значного збільшення або зменшення протягом року доходу податковими органами провадиться перерахунок сум податку за строками сплати податку, що не настали. Суми податку, сплачені у вигляді авансових платежів, пред'явлених податковими органами, враховуються при остаточному розрахунку суми податку на підставі документального підтвердження факту сплати податку. Крім сплати авансових сум зобов'язані подавати до податкового органу щоквартально протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, декларації за підсумками діяльності наростаючим підсумком з початку року з урахуванням результатів діяльності у четвертому кварталі. Тобто не пізніше: 10 травня - за І квартал, 9 серпня - за перше півріччя, 9 листопада - за 9 місяців, 9 лютого наступного року - за звітний рік. Платники податку разом з відповідною податковою декларацією подають органу державної податкової служби перелік доходів та витрат платника податку в розрізі контрагентів - платників єдиного податку, до якого включаються операції, здійснені таким контрагентом Ст. 135 ПК України визначений дохід, з якого повинен був сплачений податок на прибуток. Основний принцип формування такого доходу - його підтвердження відповідними первинними документами, яки оформлені згідно з нормами закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» із змінами, внесеними згідно із Законами N 2756-VI від 02.12.2010 року.

Розділ 5 ПК України регулює порядок, розміри ставок та терміни сплати податку на додану вартість, порядок реєстрації платником ПДВ та порядок анулювання свідоцтва платника ПДВ та ін. Заява про реєстрацію особи як платника податку подається особисто фізичною особою - підприємцем або безпосередньо керівником або представником юридичної особи - платника (в обох випадках з документальним підтвердженням особи та повноважень) до органу державної податкової служби за місцезнаходженням (місцем проживання) особи. У заяві зазначаються підстави для реєстрації особи як платника податку. У разі відсутності підстав для відмови у реєстрації особи як платника ПДВ орган ДПС зобов'язаний видати заявнику або відправити поштою (з повідомленням про вручення) свідоцтво про реєстрацію такої особи як платника податку на додану вартість не пізніше наступного робочого дня після бажаного (запланованого) дня реєстрації платника податку, зазначеного у його заяві, або протягом 10 робочих днів від дати надходження реєстраційної заяви, якщо бажаний (запланований) день реєстрації у заяві не зазначено чи такий день настає раніше дати, що припадає на останній день строку, встановленого для реєстрації платника податку органом державної податкової служби. Реєстрація платником ПДВ діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається відповідно до ст. 184 ПК України.

Взагалі, крім окремих випадків, визначених нормами податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПК України, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). Згідно із ст. 193.1 ПК україни ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 17 відсотків; б) 0 відсотків. Податок у розмірі 17 відсотків додається до ціни товарів/послуг.

За нульовою ставкою оподатковуються операції, що визначені у ст. 195 ПК України (експорт товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства; постачання товарів для заправки або забезпечення морських суден, що використовуються для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або вантажів за плату, промислової, риболовецької або іншої господарської діяльності, що провадиться за межами територіальних вод України; використовуються для рятування або подання допомоги в нейтральних або територіальних водах інших країн; входять до складу ВМС України та відправляються за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки та деякі інши операції.

Не є об'єктом оподаткування операції з: емісії, розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, НБУ, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у тому числі пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до закону та інших видів професійної діяльності на фондовому ринку, які підлягають ліцензуванню відповідно до закону; передачі майна у схов (відповідальне зберігання), у концесію, а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг;
повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в концесію або лізинг (оренду) концесієдавцю або лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг; нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу; передачі майна в заставу (іпотеку) та повернення такого майна із застави (іпотеки) його власнику, якщо місце такої передачі (повернення) на митній території України; грошових виплат основної суми консолідованого іпотечного боргу та процентів, нарахованих на неї, об'єднання та/або купівлі (продажу) консолідованого іпотечного боргу, заміною однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу, або поверненням (зворотним викупом) такого консолідованого іпотечного боргу відповідно до закону резидентом або на його користь; надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів; послуги із загальнообов'язкового державного соціального страхування, надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладів, реорганізація юридичних осіб та деякі інші операції, перелічені у ст.ст. 196, 197 податкового кодексу України.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. 

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. 

Сума податку ПДВ, що підлягає сплаті до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В цілому до переваг загальної системи оподаткування, як для юридичних, так і для фізичних осіб-підприємців, відносяться:

1. Відсутність обмежень у видах діяльності;

2. Відсутність обмежень обсягу доходу та кількості працівників;

3. Більш широка можливість планування та оптимізації оподаткування (внаслідок впливу обсягу видатків на базу оподаткування);

4. Для фізичних осіб - можливість несплати единого соціального внеску до органів пенсійного фонду за відсутності чистого доходу;

5. Розмір сплачуваних податків прямо залежить від обсягу доходів за звітний період.

 У той же час загальна система оподаткування має істотні недоліки:

1. Складність адміністрування (більш суворі вимоги до ведення обліку та складання звітності);

2. Досить високе податкове навантаження, особливо при наявності найманих працівників;

3. Обов'язкова реєстрація платником ПДВ при перевищенні обороту в 300 000 грн. за 12 місяців.

оподаткування вартість податок спрощена

Порівняльна характеристика основних аспектів загальної та спрощеної систем оподаткування фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб

Размещено на Allbest.ru