Ринок капіталів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки і освіти України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра фінансів та економіки природокористування

Реферат

з дисципліни «Фінансовий ринок»

на тему

Ринок капіталів України

Виконала: Кисельова М.

4 курс, група ФІН-42 інт.

Перевірила: Ляхович О.О.

Рівне-2013



ЗМІСТ

ВСТУП

1. Сутність ринку капіталу

2. Структура ринків капіталу

2.1 Фондовий ринок

2.2 Кредитний ринок

3. Формування попиту і пропозиції на ринку капіталу. Ціна рівноваги

4. Ринок капіталу України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Один з основних факторів виробництва власниками якого є домогосподарства, а споживачами - фірми; будь-які створені за участю людини вироби, які використовуються у виробництві благ; ресурсів тривалого користування - капітал.

Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось накопичений.

Накопичення капіталу - використання додаткової вартості в вигляді капіталу або обернене перетворення додаткової вартості в капітал.

Отже, саме процес первісного нагромадження капіталу створив передумови для виникнення, концентрації та централізації капіталу в нинішньому його розумінні.

В умовах товарного виробництва і ринкових економічних відносин між суб'єктами господарювання кожне підприємство має відповідні фінансові (грошові) кошти для забезпечення своєї ефективної діяльності.

Капітал як фактор виробництва являє собою майно (засоби виробництва), що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг.

В процесі виробництва капітал постійно й одночасно перебуває у всіх трьох формах. Швидкість обороту виробничих фондів істотно впливає на затрати виробництва і прибутковість підприємства. Чим більше обертів роблять виробничі фонди, тим нижчі затрати виробництва й вищі прибутки.

У сучасних умовах економіка кожної країни мимоволі підпадає в зростаючу залежність від економіки інших країн.. Економічні відносини між країнами вже не обмежуються зовнішньою торгівлею, товарообміном, вони включають рух капіталу між країнами, валютні відносини, міграцію робочої сили, науково-технічний обмін.

Зовнішньоекономічні зв'язки представлені найчастіше у вигляді ввозу і вивозу товарів, імпорту й експорту. Але в сучасній економіці в число товарів, що вивозяться і ввозяться попадає і такий специфічний, як капітал.

А якщо повернутися до економіки України, то постає також важлива проблема, як нагромадження та інвестування. Причому мова йде про інвестування в економіку України не іноземного капіталу, як це зазвичай сприймається, а, насамперед, капіталу, нагромадженого за рахунок національних джерел.

Ситуація, що склалася, насамперед, звертає увагу на можливість використання в Україні світового досвіду нагромадження та інвестування капіталу. Досвід різних країн свідчить про те, що нагромадження капіталу є однією з головних проблем країн сучасної економіки, що свідчить про актуальність даної роботи.

Процес становлення і особливості функціонування ринку капіталів постійно привертали увагу вітчизняних науковців: С. Архірєєва, О. Барановського, П. Бєлєнького, О. Делі, І. Дорошенка, С. Захаріна, В. Корнєєва, І. Лютого та В. Міщенка, С. Науменкової, С. Міщенко, О. Шарова та багатьох інших.

Перспективними організаційними формами нагромадження капіталу для його подальшого інвестування в економіку України виступають небанківські фінансові посередники. Виходячи з конкретних умов України та світового досвіду розвитку небанківських фінансових посередників, найбільш доцільним є розвиток:

а) інвестиційних компаній;

б) ощадних установ;

в) взаємних фондів.

Мета цієї роботи дати визначення суб'єктам капіталу як унікального явища економічного життя, проаналізувати структуру кредитної системи, яка виконує функції "кровоносної системи" економіки, дати оцінку використання світового досвіду в процесі нагромадження капіталу та його інвестування в Україні.

Об'єктом досліджень виступає капітал та його нагромадження в Україні.

При цьому мають бути розглянуті такі завдання як:

- розкрити сутність ринку капіталів;

- визначити структуру ринку капіталів;

- розглянути особливості фондового та кредитного ринку, як складових ринку капіталів;

- визначити особливості формування попиту і пропозиції на ринку капіталів;

- розглянути формування рівноважної ціни ринку капіталів;

- розкрити проблеми та шляхи їх подолання на ринку капіталів України.



1. Сутність ринку капіталів

Капітал - один з основних факторів виробництва власниками якого є домогосподарства, а споживачами фірми; створені за участю людини вироби, які використовуються у виробництві благ; ресурс тривалого користування.

Ринок капіталів - це частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція в основному на середньо- і довгостроковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капітал і де формуються попит і пропозиція на нього [4,5].

Позиковий капітал - це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення. Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються в процесі відтворення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництва, грошові доходи і заощадження всіх верств населення. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік.

Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшенню товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню основного капіталу. Економічна роль цього ринку полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розрізнені кошти й у такий спосіб активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу.

З функціональної точки зору ринок капіталів -- це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення; з інституційної точки зору цей сегмент фінансового ринку виступає як сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий і акціонерний капітал.

Таким чином, ринок капіталів -- це складова частина фінансового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів термін обертання яких перевищує 1 рік (фондовий ринок) і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Ринок капіталів є також найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, корпорацій і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Він охоплює оборот позикового і банківського капіталів, комерційного і банківського кредитів, а також функціонування кредитних аукціонів.

Таким чином, ринок капіталу забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно.

З точки зору джерел залучення коштів ринок капіталу включає [4]:

* боргові ринки, або ринки кредиту. За допомогою фінансових інструментів суб'єкти господарювання беруть гроші в борг і використовують їх на свої потреби. Основними фінансовими інструментами на цих ринках є облігації, закладні та векселі термін обігу яких перевищує 1 рік;

* ринки акціонерного капіталу. За допомогою акцій інвестори мають можливість об'єднати гроші, вкласти їх у певний проект, а прибутки розподіляти пропорційно до вкладених коштів.

Виділяють також національний і міжнародний ринки капіталу. На міжнародному ринку процеси купівлі-продажу товарів фінансового ринку регламентуються законами і нормативними актами з міжнародної торгівлі. Відповідальність за дотримання цих правил несе держава, суб'єкти якої виходять на світовий ринок.

Ринок капіталу можна поділити на первинний і вторинний. Первинний ринок виникає при емісії та первинному розміщенні цінних паперів, і на ньому мобілізуються фінансові ресурси. На вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються, тобто на вторинному ринку вони опиняються після того, як були вже продані на первинному. У свою чергу, вторинний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. Біржовий ринок представлений фондовою біржею як особливим інституційно-організованим ринком. На ньому обертаються цінні папери найвищого ґатунку і виконуються операції професійними учасниками. Фондова біржа виступає як торговельне, професійне, нормативне, технологічне ядро ринку цінних паперів та фінансового ринку. На позабіржовому ринку здійснюються операції з цінними паперами позабіржової торгівлі. У цьому разі об'єктом купівлі-продажу стають цінні папери, які з будь-яких причин не включені до котирувальних листів на біржі.

Ринок капіталів пройшов еволюцію від зародження на ринку простого товарного виробництва у формі обігу лихварського капіталу до широкого розвитку ринку позикових капіталів на загальному ринку (об'єкт угоди -- наданий у позику грошовий капітал на основі співвідношення попиту і пропозиції на цей товар і ставки позикового (кредитного) відсотка).

Ринок капіталів -- це один із сегментів фінансового ринку, особлива сфера фінансових відносин, пов'язаних із процесом забезпечення кругообігу позикового капіталу.

Основними учасниками цього ринку виступають [4]:

* первинні інвестори, тобто власники вільних фінансових ресурсів, які мобілізовані банками і перетворені у позиковий капітал;

* спеціалізовані посередники -- кредитно-фінансові організації, що здійснюють безпосереднє залучення (акумуляцію) коштів, перетворення їх у позиковий капітал і подальшу тимчасову передачу його позичальникам на зворотній основі за плату у формі відсотків;

* позичальники -- юридичні і фізичні особи, а також держава, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові заплатити спеціалізованому посереднику за право тимчасового користування ними.



2. Складові ринку капіталів

2.1 Фондовий ринок

Фондовий ринок або ринок довгострокових цінних паперів, який можна розглядати як ринок довгострокових боргових цінних паперів та цінних паперів, що є титулами прав власності, відображає всі риси притаманні ринковому середовищу, з усіма його позитивними й негативними якостями, хоча без сумніву йому притаманні й власні специфічні риси.

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) - сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів) [1, 2, 4]. Учасниками фондового ринку є емітенти, інвестори, саморегульовані організації та професійні учасники фондового ринку.

Емітент - юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками [1].

Інвестори в цінні папери - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства. Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів [1].

Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку - неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку [1].

Професійні учасники фондового ринку - юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України [1].

Інструментами фондового ринку є цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам [1,2,4].

Відповідно до діючого законодавства в Україні можуть випускатися та обертатися на фондовому ринку такі види цінних паперів [1,4]:

1. Основні (боргові та права власності):

* акції;

* облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

* облігації місцевих позик; * облігації підприємств;

* казначейські зобов'язання республіки;

* ощадні сертифікати; * інвестиційні сертифікати;

* векселі.

2. Похідні цінні папери (деривативи):

* форвардні (ф'ючерсні) контракти;

* опціони (варанти);

*депозитарні розписки (свідоцтва).

Класичними інструментами фондового ринку виступають облігації та акції.

Облігація -- борговий цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах [1,2,4].

Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств, і законодавством про інститути спільного інвестування [1,2,4].

Облігація й акція належать до різних видів цінних паперів: акція -- це право на власність, а облігація -- право на позику. Власник акції бере участь в управлінні акціонерним товариством, а власник облігації -- ні. Проте останньому гарантується стабільний дохід (у вигляді твердої відсоткової винагороди), тоді як дивіденди з акцій можуть бути як великими, так і малими, і навіть певний час взагалі не виплачуватися акціонеру. Акції зв'язані з підвищеним ризиком, але і з надією отримати максимально великий прибуток. Облігації, натомість, гарантують хоч і не дуже великий, але стабільний дохід, що завжди приваблює небагатого інвестора, котрий не любить ризикувати. Відтак кожний інвестор може вибрати такий спосіб капіталовкладень, котрий йому більше «до душі».



2.2 Кредитний ринок

Кредитний ринок як історично, так і за його значущістю та вагою є основною складовою фінансового ринку. По-перше, він забезпечує найшвидший доступ до ресурсів. Випуск в обіг цінних паперів і мобілізація з їх допомогою ресурсів потребує певного часу, тоді як кредит можна отримати у досить стислі терміни -- протягом кількох днів. Така перевага дуже важлива як з погляду фінансового забезпечення потреб окремих суб'єктів, так і з позицій функціонування усієї фінансової системи. По-друге, переваги кредитного ринку випливають із функціонального потенціалу основних суб'єктів цього ринку -- комерційних банків, які не тільки опосередковують рух фінансових ресурсів, а й певною мірою продукують їх [3].

Комерційні банки відіграють провідну роль у концентрації і забезпеченні раціонального використання фінансових ресурсів. Якраз у них розміщується переважна частина фінансових ресурсів суспільства. По-перше, це власні кредитні ресурси банків, по-друге, залучені на позиковій основі ресурси і, по-третє, це розміщені у них кошти підприємств і держави. Тому саме комерційні банки відіграють провідну роль у забезпеченні потреб економіки у фінансових ресурсах. При цьому їх роль не обмежується тільки кількісними параметрами, хоча вони і забезпечують концентрацію значних розрізнених коштів (подібні функції виконують також інвестиційні фонди і компанії). Головною перевагою банків є їх унікальні можливості у трансформації звичайних грошових коштів, що перебувають на рахунках підприємств, організацій та установ, бюджету і цільових фондів, у кредитні ресурси, які спрямовуються на розвиток економіки. Жодна фінансова інституція не має подібних функцій.

Кредитна система в умовах ринкової економіки є провідною ланкою фінансової системи в цілому. Це пояснюється тим, що кредитування є основною формою фінансового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання, а також відіграє важливу роль у діяльності держави і фізичних осіб. Кредит як форма фінансових відносин відображає перерозподільні відносини з приводу використання на поворотній і платній основі тимчасово вільних фінансових ресурсів. Він поділяється на комерційний і банківський.

Комерційний кредит відображає відносини купівлі-продажу між суб'єктами господарювання з відстрочкою платежу. Він оформляється борговим зобов'язанням -- векселем. Надання комерційного кредиту не передбачає руху грошових потоків, вони виникають тільки при сплаті заборгованості у встановлені строки. Розрізняють два види векселів -- прості й переказні. Простий вексель відображає двосторонні відносини між платником, який є боржником, і отримувачем коштів, який виступає в ролі кредитора. Переказний вексель відображає тристоронні відносини -- між боржником, кредитором і отримувачем коштів, тобто він складається тоді, коли заборгованість погашається не кредитору, а вказаній ним третій особі. Комерційні векселі (існують також фінансові, якими оформляються позикові угоди, у тому числі казначейські) можуть передаватись від однієї особи до іншої з допомогою передавального надпису -- індосаменту. Завдяки цьому векселі можуть виконувати роль платіжних засобів [3].

Банківський кредит являє собою форму взаємовідносин між позичальниками і спеціалізованими кредитними установами, сукупність яких становить кредитну систему. Остання охоплює банківську систему та сукупність небанківських кредитних установ (квазібанки -- майже банки). Банки виконують широкий спектр операцій, забезпечуючи рух грошових потоків і функціонування грошового ринку та ринку грошей. Квазібанки поділяються на дві групи. Першу складають фінансові інституції банківського профілю з обмеженим колом банківських операцій (лізингові й факторингові компанії, кредитні спілки і товариства, ломбарди, товариства взаємного кредитування, розрахункові (клірингові) центри). До другої групи належать фінансові інституції небанківського спрямування, які, маючи певні фінансові ресурси, здійснюють кредитні операції (страхові компанії, інвестиційні компанії і фонди, пенсійні фонди, фінансові компанії).

Ефективність позикових операцій банку визначається його кредитною політикою. Кредитна політика формує основні напрями позик. Кредитні вклади для банку повинні бути надійними і рентабельними. Ступінь кредитного ризику визначається можливо допустимим максимальним розміром ризику на одного позичальника. Завдання банку полягає в досягненні оптимального співвідношений ризиковості та прибутковості своїх кредитних операцій.

Кредитні операції несуть у собі найбільшу загрозу для банків -- ризик неповернення позик. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходів щодо запобігання кредитним ризикам і ретельно перевіряти кредитоспроможність позичальника; вимагати забезпечення позики чи гарантії її повернення, створювати резервні фонди тощо.

Високодохідним та менш ризиковим об'єктом банківських вкладень є цінні папери. Вони дають банкам можливість забезпечити підвищення дохідності (оскільки деякі види цінних паперів мають значно вищий рівень доходу, ніж позики), підвищення ліквідності (деякі цінні папери мають високу ліквідність і в банківському портфелі виконують роль вторинного резерву), диверсифікацію ризиків (банки можуть тримати в своїх портфелях багато цінних паперів різних емітентів), проникнення в капітал інших корпорацій, у тому числі банків [4].

Банківський портфель цінних паперів як сукупність цінних паперів усіх видів, якою володіє банк у певний момент, забезпечує ліквідність і стійкість банку (група короткострокових цінних паперів -- казначейські облігації і векселі, депозитні сертифікати, муніципальні облігації, комерційні векселі тощо), підвищує дохідність банку (середньо- і довгострокові цінні папери --довгострокові державні облігації, акції, корпоративні довгострокові облігації).

На фінансовому ринку банки ще й надають банківські послуги, які є надзвичайно дохідними, майже безризиковим видом діяльності. До групи банківських послуг належать: гарантійні, посередницькі, консультаційні, інформаційні, аудиторські, трастові послуги.

Таким чином, банки -- найактивніші суб'єкти ринку капіталу. Виконуючи свої функції та здійснюючи операції, банк забезпечує функціонування фінансового ринку і його сегментів [4].

ринок капітал фондовий кредитний



3. Формування попиту і пропозиції на ринку капіталу. Ціна рівноваги

Величина попиту на грошовий капітал знижується з ростом ставки відсотка. У стані рівноваги граничне виробництво інвестиційного капіталу дорівнює граничній нормі тимчасових переваг, тобто показнику того, що втрачає граничний інвестор, відмовляючись від негайного використання своїх вільних засобів. Тим самим забезпечується максимізація віддачі від інвестицій у масштабі суспільства - робиться рівно стільки капіталовкладень, скільки дають віддачу більшу, ніж (альтернативні) витрати (вигоди від їхнього негайного використання на споживання).

Оскільки власникам грошового капіталу все рівно куди вкладати кошти (з виправленням розходжень, що компенсують, у прибутковості, зв'язаних з розходженням ризику), ринок забезпечує вирівнювання прибутковості капіталовкладень і єдину ставку відсотка. При цьому все рівно, із власним чи позичковим капіталом працює фірма - принцип альтернативних витрат диктує необхідність забезпечити прибутковість не нижче ринкової навіть на „свій” капітал.

Складність аналізу інвестицій полягає в необхідності зіставлення двох потоків - витрат і майбутніх доходів. Корисність доходів, одержуваних у майбутньому, вважається меншої, чим сьогоднішня: на поточні доходи до майбутнього можна одержати відсотки. Тому потрібно спеціальним образом перераховувати майбутні надходження шляхом дисконтування.

Коли необхідно порівняти капіталовкладення, що має бути зроблені зараз, з додатковою вигодою, що принесе здійснення проекту в майбутньому, потрібно розрахувати приведену (дійсну) цінність (Present value) майбутніх доходів.

Альтернативні способи капіталовкладення мають такий же ризик. Як правило, чим більш ризиковано капіталовкладення, тим більше повинна бути очікувана від нього в середньому прибуток Тому (при визначенні ставки дисконту для даного проекту розглядаються лише альтернативні проекти чи цінні папери з аналогічним ризиком. У випадку, якщо проект зовсім не зв’язаний з ризиком і в оцінці цінності проекту розглядається лише вільний від ризику прибуток, за ставку дисконту приймається дисконтна ставка відсотка.

Попит на інвестиції визначається виграшем від капіталовкладень.

У той же час ставка відсотка єдина для всієї економіки. Саме тому, не забуваючи про інші фактори, економічна теорія зв'язує інвестиційну активність у першу чергу з рівнем відсотка в країні (рис. 1.).

Рис. 1. Графік інвестиційного попиту

Рисунок 1 ілюструє обернено пропорційну залежність між інвестиційним попитом фірми (І) і ставкою відсотка (r). При більш високій процентній ставці і1, розмір інвестицій буде дорівнює І1. Зниження відсотка до величини і2 за інших рівних умов викликає збільшення вироблених вкладень до рівня І2.

Механізм впливу процента на інвестиційну активність полягає в наступному. Незалежно від того, які засоби використовує фірма при інвестуванні - власні чи позичкові - ринкова процентна ставка виступає для неї як витрати, що прийдеться нести при реалізації інвестиційного проекту.

У випадку якщо підприємством залучаються засоби зі сторони, справа робиться зовсім просто. Відсоток, як плата за використання позичкових засобів, буде фігурувати у виді зовнішніх витрат фірми. Чим вище ставка відсотка, тим менше знайдеться інвестиційних проектів, що настільки доходні, що можуть окупити витрати по виплаті відсотків. За роки реформ практично усі вітчизняні підприємства встигли зіштовхнутися з цією проблемою, причому із самим сумним результатом: фінансувати інвестиційні проекти за рахунок кредитів при сучасних завищених процентних ставках - на жаль - не можна.

Якщо ж фірмою задіяна власні засоби процентна ставка приймає форму внутрішніх витрат. У даному випадку відсоток є упущена вигода від надання інвестиційних ресурсів іншим учасникам ринку. Чим вище ставка відсотка, тим більше спокуса покласти гроші в банк (тобто віддати в борг іншим суб'єктам ринку) і відмовитися від інвестицій. Справді, навіщо ризикувати, витрачати сили й енергію на реалізацію інвестиційного проекту, якщо без усяких турбот можна одержати такий же чи більший доход, просто тримаючи гроші на рахунку в банку?

Наступна задача полягає в тім, щоб визначити, яку частину свого доходу споживач запропонує на ринок у виді заощаджень при різних значеннях ставки відсотка. Ця проблема дозволяється в рамках моделі життєвого циклу, що припускає, що споживач максимізує свою сумарну корисність протягом життя. Тут досягається компроміс між сьогоднішнім і майбутнім споживанням. Зв'язок між ними здійснюється через норму відсотка, відповідно до якої споживач буде нагороджений за свої заощадження і „покараний”, якщо він наробив боргів. Для кожного рівня ставки відсотка споживач визначає максимізуючи його корисність рівень сьогодення і майбутнього споживання У результаті одержимо криву пропозиції для заощаджень.

Пропозиція грошового капіталу на ринку визначається рішеннями власників вільних коштів. З ростом процентних ставок, надання грошей у кредит стає більш вигідним, тому крива пропозиції нахилена вгору. Форма кривої пропозиції визначається граничною нормою тимчасової переваги, тобто відносною оцінкою споживання в різні періоди часу, що показує, від якого майбутнього споживання індивід схильний відмовитися, щоб мати додаткову одиницю поточного споживання. Гранична норма тимчасової переваги всіх споживачів - визначає альтернативні витрати, зв'язані з заощадженнями. Тому ставка дисконтування, використана при прийнятті рішень про інвестиції, дорівнює граничній нормі тимчасових переваг.

Взаємодія попиту та пропозиції на ринку інвестиційних засобів визначає рівноважні значення обсягів інвестицій і цін (рис. 2).

Рис.2. Попит та пропозиція на ринку капіталів.

Перетинання кривих попиту (D) і сукупної пропозиції (S) інвестиційних засобів у точці І дає рівень ринкової процентної ставки І0 створеної не в рамках окремої галузі, як на більшості ринків, а в рамках усього народного господарства в цілому. Відбувається це завдяки універсальній природі грошей, придатних для придбання основного капіталу для різної галузі економіки.

У силу тієї ж обставини на ринку інвестиційних засобів діє величезна кількість продавців і покупців. Попит пред'являють усі фірми, що здійснюють інвестиції, включаючи навіть ті, котрі фінансують їх із власних засобів професійною мовою це називається самофінансуванням. Справді, власні засоби, призначені для реалізації інвестиційного проекту, фірми накопичують на рахунках у банку. Тобто ці засоби фігурують на стороні пропозиції. Як тільки проекту дається старт, вони вилучаються з банку і витрачаються на закупівлю основного капіталу. Таким чином, попит на самофінансування впливає на ринок, тому що в ході свого задоволення поглинає частина наявної ринкової пропозиції.

Пропозиція, як уже відзначалося, представлено домогосподарствами і фірмами. При цьому в розвитих країнах мільйони приватних осіб беруть участь у цьому процесі не тільки опосередковано, через банки, але і прямо - купуючи боргові зобов'язання (облігації) компаній.

Численність продавців і покупців на ринках інвестиційного капіталу створює на них умови, наближені до зробленої конкуренції. Саме тому практично будь-яка фірма (виключення складають лише деякі самі великі інвестори) приймає сформовану на ринку ціну інвестиційного кредиту (і0) і відповідно до неї і з власної кривої інвестиційного попиту D визначає рівноважний обсяг інвестицій І0.

На закінчення опису ринку капіталу звернемо увагу на його важливу особливість, на цьому ринку самим найтіснішим образом переплітається ринок капітальних ресурсів і кредитно-фінансові ринки, з яких беруться кошти для їхнього придбання.

Таке положення цілком закономірне. Сама закупівля будівельних матеріалів, верстатів, устаткування, безумовно, являє собою придбання ресурсів. Але ухвалення рішення про реалізацію інвестиційного проекту, у рамках якого і купуються названі ресурси, - це в першу чергу фінансовий вибір. Не випадково найважливішим параметром, прийнятим в увагу в ході ухвалення даного рішення, є ставка відсотка.

Рівновага попиту та пропозиції дає нам рівень ринкової процентної ставки. Оскільки не існує якогось єдиного ринку капіталу, а ціла система ринків, де розрізняється період кредитування, ступінь ризику, використовувані інструменти, існує ціла система рівноважних процентних ставок. Диверсифікованість - - вкладення капіталу у всілякі проекти — дозволяє частково позбутися від ризику. Звичайно, якщо курс акцій однієї компанії росте, курс акцій іншої фірми зовсім не обов]язково повинний знижуватися. Однак доти, поки вони не коливаються синхронно, диверсифікованість знижує ризик. Конкретним підтвердженням ефективності диверсифікованості є розвиток інвестиційних фондів, що скуповують акції відразу багатьох компаній і випускають у продаж свої власні. Доход по таких акціях значною мірою вільний від ризику.



4. Ринок капіталу України

Починаючи з 1995 року і до цього часу ринки капіталу в Україні розвиваються дискретно і фрагментарно, недостатньо виконують свої функції зосередження попиту та пропонування інвестиційного капіталу, формування справедливих ринкових цін, використання інструментів для забезпечення розвитку економіки. Незважаючи на комплекс заходів валютного контролю, відплив короткострокового капіталу, спровокований нестабільністю економічної ситуації в Україні, триває.

На ринках капіталу накопичилися проблеми, які потребують невідкладного розв'язання. Насамперед це стосується розвитку інфраструктури ринків капіталу, зосередження укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах та інших організаторах торгівлі цінними паперами, розбудови національної депозитарної системи, удосконалення механізму захисту прав інвесторів та системи розкриття інформації на ринку цінних паперів, випуску та обігу фінансових інтрументів.

Ринки капіталу України суттєво відстають за середньостатистичними показниками від відповідних показників Російської Федерації, Польщі та Угорщини. Співвідношення капіталізації ринку акцій до внутрішнього валового продукту у 2012 році в цих країнах становив 43,3%, 36,3% та 16,8% відповідно тоді як в Україні - 11,9%, а в країнах Західної Європи (Німеччина, Франція, Греція, Ірландія)- 60-70%.

Україна має усі об'єктивні передумови для динамічного поступу до цивілізованих ринків капіталу,але ті проблеми, які постійно виникають через недосконалість економічних методів управління і закономірностей розвитку ринкових структур, значні недоліки в правовому забезпеченні розвитку ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів справляють негативний вплив на економічний стан країни, позначаються на формуванні економічної політики і фінансовій безпеці держави.

Методика Державної цільової економічної програми моденізації ринків капіталу в Україні є забепечення конкурентоспроможності ринків капіталу шляхом проведення правового, інституційного та технологічного реформування ринків капіталу в усіх його складових - ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів. Оптимальний варіант роз'язання проблеми модернізації ринків капіталу в Україні визначається на основі порівняльного аналізу розвитку світових ринків капіталу розвинути формування ринків капіталу можна завдяки [6]:

- варіанту пасивної державної політики, що передбачає не втручання держави у розвиток ринків капіталу та надання пріорітету законам ринку;

- варіанту залучення іноземних коштів, що передбачає відкриття ринку для притоку іноземного фінансового капіталу без будь-яких законодавчих обмежень на впровадження в Україні іноземними інвесторами сучасних технологій та інституцій модернізація ринків капіталу повинна грунтуватися на одночасному розв'язання на законодавчому, інституційному та технологічному рівні, тобто:

- проведення інституційної реформи ринків капіталу, що передбачає утворення нових потужних фінансових інститутів;

- консолідація біржової системи України на принципах регульованих ринків, передбачених Директивами ЄС;

- удосконалення системи захисту прав інвесторів, корпоративного законодавства, способів оприлюднення інформацій для громадян-інвесторів та професійних користувачів;

Основними причинами відставання національних ринків капіталу є [6]:

- відсутність скоординованої державної політики, спрямованої на перетворення ринків капіталу в один з головних механізмів реалізації інвестиційного потенціалу національної економіки;

- недосконалість законодавства, що регулює діяльність на ринках капіталу;

- недостатньо сформована інфраструктура ринків капіталу.

Проблема відпливу капіталу охоплює широку сферу питань. При застосуванні тих чи інших важелів державного регулювання важливо розрізняти поняття втечі та вивезення капіталу. Проведений аналіз руху капіталу свідчить, що значний його відплив із банківської системи України потребує посилення контролю за цим явищем та використання сучасних методів і механізмів зазначених процесів.

Головним інструментом при здійснені регулятивних дій є валютний контроль, спроможний за допомогою наявного комплексу заходів вирішувати завдання, що стоять перед економікою України. Питання стосовно ефективності цих заходів у вирішенні проблеми вивезення капіталу залишається відкритим. Парадокс у тому що, варто лише запустити той чи інший регулюючий механізм запобігання порушенням, як з'являються інші лазівки. Так, скорочення обсягів неповернення валютної виручки спровокувало відплив капіталу іншими каналами. Практика свідчить, що застосування лише окремих механізмів контролю є неефективним - потрібно вживати комплексних заходів.

Загалом, проблема відпливу капіталу в будь-якому прояві пов'язана з недовірою до вітчизняного ринкового середовища. Закордонні банки для вивезення грошей усього-навсього надійний сейф.



ВИСНОВОК

Поняття "капітал", або "інвестиційні ресурси" включає всі вироблені засоби виробництва ( всі види інструментів, машини, обладнання, складські приміщення транспортні засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товарів і послуг та в доставці їх до кінцевого споживача.

Капітал - це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто само зростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу.

Капітал розглядається як сукупність засобів виробництва і вважається вічною категорією. Він ототожнюється з речовою натуральною формою. Але на відміну від первинних чинників затрат праці і землі - капітал, будучи частиною затрат є в той же час продуктом праці.

Інвестиція є довгостроковим вкладенням капіталу в галузі господарства заради одержання прибутку: Фінансові Інвестиції використовуються на закупку акцій, облігацій та цінних паперів, випущених акціонерними товариствами або державою. Реальні інвестиції - це вкладання грошей у виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання, машини, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).

Оскільки власникам грошового капіталу все рівно куди вкладати кошти (з виправленням розходжень, що компенсують, у прибутковості, зв'язаних з розходженням ризику), ринок забезпечує вирівнювання прибутковості капіталовкладень і єдину ставку відсотка. При цьому все рівно, із власним чи позичковим капіталом працює фірма - принцип альтернативних витрат диктує необхідність забезпечити прибутковість не нижче ринкової навіть на „свій” капітал.

Складність аналізу інвестицій полягає в необхідності зіставлення двох потоків - витрат і майбутніх доходів. Корисність доходів, одержуваних у майбутньому, вважається меншої, чим сьогоднішня: на поточні доходи до майбутнього можна одержати відсотки. Тому потрібно спеціальним чином перераховувати майбутні надходження шляхом дисконтування.

Зіставляти грошові суми, одержувані в різний час, дозволяє розроблений економістами метод дисконтування. Дисконтування робить можливим порівняння грошових потоків, одержуваних у різний час, шляхом приведення (перерахування) їх до одного тимчасового періоду.

Предметом продажу тут стає особливий товар-капітал. Специфічною-особливістю його є те, що гроші одержують нібито додаткову корисність: здатність давати прибуток, тобто зростати за вартістю.

Ефективна національна економіка - гарантія незалежності держави. Вона вимагає комплексних програм економічних реформ, реальних гарантій невідхильності переходу до ринкової економіки.

Говорячи про капітал, потрібно відзначити, що в будь-який момент часу існують одні юридичні і фізичні особи, у яких є деякий надлишок фінансових коштів, і інші - у яких їх не вистачає, Для нормального розвитку економіки постійно потрібні мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових коштів між її сферами і секторами

Отже, значна роль в економічних реформах належить ефективній фінансовій та грошово-кредитній політиці.

У підприємств усіх форм власності все частіше виникає потреба залучення позикових засобів для здійснення своєї діяльності отримання прибутку.

Найбільш розповсюдженою формою залучення засобів є одержання банківської позички.

Банки являються суб'єктом ринку капіталу.

Характерною ознакою ринкової економіки є високо розвинута і розгалужена фінансова банківська система. Через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання. Звідси походить і провідна роль різноманітних фінансових інститутів (насамперед, банків) у суспільстві.

Отже звідси слідує, що суб'єкти ринку капіталу відіграють найважливішу роль у економіці країни так як вони здійснюють основні операції такі як нагромадження, використання та вкладання, і отримання прибутку.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Александрова М.М., Кірейцев Г.Г., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит: В 2-х частинах: Навчально-методичний посібник.- Житомир: ЖІТІ, 2006.- 224 с.

2. Базидевич В.Д., Лук'янов В., Писаренко Н., Квіцинська Н. Мікроекономіка: опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 2008.- 248 с.

3. Банківські операції: Підручник/ А.М. Мороз, проф.. А.М. Мороза - КНЕУ, 2009. -384 с.

4. Банковское дело / Под. ред. В.И. Колесникова - М.: Финансы и статистика. - 480 с.

5. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика: Том 1,2. СПб, 2008.-503 с.

6. Гроші і кредит / Під. кер. М.І. Савлука. &; К.: Либідь, 2005. - 331 с.

7. Деньги, кредит, банки / Под. ред. О.И. Лаврушина, М., 2008 - 448 с.

8. Карагодова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка: Навч. посібник.- К.: Четверта хвиля, 2007. - 204 с.

9. Кириленко В.І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студентів спец. вузів. - К.: Таксон, 2009. - 334 с.

10. Мельник Л.П., Корінцева О.І. Економіка підприємства: Конспект лекцій: Навч. посіб.- Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007.- 412 с.

11. Мишкін Ф., Фредерік С., Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. - К.: Основи, 2008. - 963 с.

12. Мікроекономіка: навч. - методичний комплекс: У3 - 2 ч. / Укл. А.П. Наливайко та ін. - К.: КНЕУ, 2007. - 267 с.

13. Піндайк Р.С., Рубінфелд Д.Л. Мікроекономіка: K. - Основи. 2006. - 646 с.

14. Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. Посіб - 2-ге вид., доп. - К.: МАУП, 2010. - 280 с.

15. Ястремський О.І., Грищенко О.Г. Основи мікроекономіки / Підручник. - К.: Товариство „Знання КОО”, 2008. - 714 с. Размещено на Allbest.ru

...