Гроші та кредит

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

1 . Модель грошового обороту

2. Особливості становлення та розвитку грошової системи Японії

3. Кредитування студентів в Україні : проблеми та перспективи

Висновки

Задача 1

Задача 2

Список використаних джерел

грошовий оборот кредитування студент

1. Модель грошового обороту

Вивчення закономірностей та особливостей руху грошей у процесі суспільного відтворення неможливе без побудови моделі грошового обороту. У багатьох виданнях автори пропонують групування суб'єктів грошового обороту у чотири укрупненні групи: - фірми - суб'єкти (фізичні та юридичні особи), що забезпечують створення та реалізацію валового національного продукту; - домашні господарства - суб'єкти (усі сімейні одиниці, які мають самостійні грошові доходи та витрати), які забезпечують виробництво валового національного продукту основним факторами (робочою силою, засобами виробництва тощо) і є кінцевими його споживачами; - державні структури - суб'єкти (державні управління, уряд), які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створення національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього; - фінансові посередники - суб'єкти (банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо) грошового ринку, які спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників. Крім того, грошові платежі здійснюються також між окремими суб'єктами всередині кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами. Основна кількість грошових платежів здійснюється через ринки, яких у моделі грошового обороту виділяються чотири : 1) ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт; 2) ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси (робочу силу, капітал і природні ресурси); 3) фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти; 4) світовий ринок, через який здійснюється зв'язок внутрішньої економічної системи із „зовнішнім” світом. Класична модель кругообігу товарів та послуг, якими обмінюються підприємства (фірми) і домашні (сімейні) господарства (населення), врівноважена відповідним потоком грошових платежів, що здійснюються при обміні, представлена на рисунках 1.1,1.2, 1.3. Розглянемо простий приклад грошового кругообігу (рис. 1.1). підприємства і населення на якій пов'язані між собою двома групами ринків: продуктів та ресурсів.

Сімейні господарства, які безпосередньо чи опосередковано (через торгово-промислові корпорації, що знаходяться у їхній власності) володіють всіма економічними ресурсами, постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства мають попит на ресурси, оскільки останні є засобами, за допомогою яких фірми виробляють товари та послуги. Взаємодія попиту та пропозиції великої кількості людських та матеріальних ресурсів встановлює ціну на кожний з них. Платежі, які здійснюють підприємства, купуючи ресурси, представляють собою витрати цих підприємств, але одночасно вони відображають потоки заробітної плати, ренти, відсотків і прибутків сімейним господарствам від продажу ресурсів. Грошовий дохід, одержаний сімейними і господарствами від продажу ресурсів, не має реальної цінності. В процесі витрачання грошового доходу сімейні господарства виражають свій попит на велику кількість товарів та послуг на ринку продуктів. Одночасно підприємства поєднують придбані ними ресурси для виробництва та пропозиції товарів та послуг на тих же ринках. Взаємодія цих рішень про попит та пропозицію і визначають ціни продуктів. З точки зору підприємств потік розрахунків за товари і послуги утворює виручку, чи доходи від продажу товарів та послуг. Модель кругообігу демонструє складне, взаємопов'язане переплетення процесів прийняття рішень і економічної діяльності. Слід звернути увагу на те, що сімейні господарства і підприємства виступають на обох основних ринках, але в кожному випадку на протилежних сторонах. На ресурсному ринку підприємства виступають як покупці, тобто на стороні попиту, а сімейні господарства - як власники ресурсів та постачальники. На ринку продуктів вони міняються позиціями. Разом з тим кожний з цих економічних суб'єктів і купує, і продає. Коли до кругообігу додаються заощадження та інвестиції, виникають два шляхи, якими кошти можуть перемішуватися від сімейних господарств до ринків продуктів. Один шлях - прямий, що здійснюється за допомогою затрат на придбання. Другий шлях - непрямий, коли кошти рухаються через фінансові ринки, збереження та інвестиції. На рисунку 1.2 показані лише потоки грошових засобів.

Оскільки більшість заощаджень здійснюють сімейні господарства, а більшість інвестицій - фірми, то необхідний певний набір механізмів, який би приводив у рух потоку грошових коштів від перших до других. Саме ці механізми створюються завдяки функціонуванню фінансових ринків. Фінансові ринки складаються з безлічі різних „каналів”, якими грошові кошти „переміщаються” від власників заощаджень до позичальників. Ці канали можна поділити на дві основні групи. До першої належать канали прямого фінансування, тобто такі канали, якими кошти переміщуються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників. Можна виділити дві підгрупи прямого фінансування: капітальне фінансування та фінансування шляхом одержання позик. Значну роль у кругообігу продуктів і доходів відіграє державний сектор. На рисунку 1.3. показані зв'язки уряду з економічною системою. Перший - зв'язок через так звані чисті податки, які рухаються від сімейних господарств до уряду. Другий - державні закупівлі, в результаті яких кошти переміщуються від уряду на ринки продуктів. Якщо державні закупки перевищують за величиною чисті податки (тобто виникає бюджетний дефіцит), то уряд змушений брати позики на фінансових ринках. Така ситуація представлена на рисунку. Якщо чисті податки за величиною перевищують державні закупівлі, то обсяг платежів уряду протягом минулих років буде перевищувати обсяг нових позик: в результаті утворюється чистий потік коштів від уряду до фінансових ринків (цей випадок не показаний на рисунку). Слід звернути увагу на те, що тут не показаний прямий потік податків, що сплачуються підприємствами (надходження до бюджету), хоча на практиці фірми сплачують податок на прибуток, а також цілий ряд інших податків. Ще один вид зв'язку держави в особі уряду з економічною системою - державні позики, що здійснюються на фінансових ринках. Державні видатки не завжди врівноважуються податковими надходженнями. Створений в результаті бюджетний дефіцит покривається за рахунок позик, що здійснюються на фінансових ринках. Ці позики здійснюються шляхом продажу прав, облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо сімейним господарствам. Можлива ситуація, коли в держбюджеті виникне перевищення податкових надходжень над видатками. Тоді він використовується для погашення зроблених в минулому державних позик. В цьому випадку уряд стає чистим постачальником грошових коштів на фінансові ринки.

Використовуючи зв'язки, показані на рисунку 1.3., уряд може здійснювати значний вплив на основні елементи кругообігу доходів та продуктів. Одним з джерел державного впливу на процес кругообігу є фіскальна політика. Збільшуючи чисті податки, уряд може збільшити і розміри грошових засобів, що вилучаються у сімейних господарств. У свою чергу сімейні господарства в цій ситуації повинні зменшувати або заощадження, або видатки на споживання, чи проводити як те, так й інше. У будь-якому випадку результатом буде зменшення національного продукту. Зниження чистих податків стимулює як підвищення збережень, так і підвищення рівня споживання, позитивно впливаючи таким чином на збільшення національного продукту. Заходи, що проводяться в рамках фіскальної політики, можуть також набувати форми зміни обсягів державних закупівель. Підвищення державних закупок стимулює підвищення національного продукту, оскільки в результаті цього підвищуються доходи фірм від продажу товарів та послуг державі. Також зростають і доходи сімейних господарств, якщо збільшити зарплату працівників, зайнятих у державному секторі, чи за рахунок кількості зайнятих у ньому. Зниження обсягів державних закупівель призводить до протилежного ефекту. Розглянемо схему грошового обороту (рис.1.4). Грошовий потік - сукупність платежів, які обслуговують окремий етап (або частину) процесу розширеного відтворення. У наведеній схемі сукупного грошового обороту виділено такі окремі грошові потоки:

1 - сукупність витрат фірм на придбання необхідних виробничих ресурсів (робоча сила, земля, споруди тощо); 2 - оплата урядовими органами праці державних службовців; 3 - трансфертні платежі - всі виплати, які здійснює держава домашнім господарствам; 4 - доходи домашніх господарств від реалізації їхніх ресурсів (зарплата, відсотки, дивіденди тощо), які становлять національний дохід. Національний дохід поділяється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Значна його частина витрачається домашніми господарствами на споживання, тому оплачується купівля продуктів на внутрішньому ринку продуктів (потік 5) і на світовому ринку (потік 13). Певну частину доходу домашні господарства сплачують уряду у вигляді податків (потік 6). Не витрачена на споживання та сплату податків частина доходу - це заощадження домашніх господарств, які надходять на фінансовий ринок (потік 7)

Заощадження населення у цій схемі виступають єдиним джерелом надходження коштів на фінансовий ринок, а тому є єдиним джерелом інвестування розширення виробництва в секторі «фірми». У зв'язку з цим формується грошовий потік 8,в якому враховані кредити, одержані фірмами у фінансових посередників та доходи від емісії цінних паперів. Мобілізовані на фінансовому ринку кошти фірми інвестують на розширення виробництва, внаслідок чого формується новий грошовий потік 9. До послуг фінансового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат. Мобілізація урядом коштів на фінансовому ринку спричиняє появу грошового потоку 10,а витрачання цих коштів для державних закупівель - появу потоку 11. Якби домашні господарства всі купівлі здійснювали на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надійдуть на цей ринок за вказаними трьома потоками (5, 9, 11), було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запропонованого фірмами на цьому ринку. Одержаний фірмами виторг сформував би останній грошовий потік 12,який «замкнув» би кругообіг грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого валового національного продукту і дорівнює обсягу національного доходу, відображеного в потоці 4. Балансування потоків 12 і 4 має вирішальне значення для нормального функціонування грошового обігу й усієї економічної системи, для забезпечення сталості грошей і кон'юнктури ринку.

На схемі 2.4 показані потоки, які зв'язують внутрішній обіг України зі світовим ринком: 13 - оплата продуктів, що надходять у країну за імпортом; 14 - надходження у країну грошей зі світового ринку за оплату експорту; 15 - чистий відплив капіталу з внутрішнього ринку на світовий; 16 - чистий приплив капіталу зі світового ринку на внутрішній. Якщо імпорт перевищує експорт, то через потік 13відпливе на світовий ринок грошей більше, ніж надійде через потік 14. Потік 12 (національний продукт) виявиться меншим від потоку 4(національного доходу) на величину чистого імпорту (перевищення обсягу імпорту над експортом за певний період). Виникнуть ускладнення з реалізацією створеного в країні національного продукту. Збалансування потоків, що обслуговують ринок продуктів, за умов чистого імпорту забезпечується через залучення грошових коштів у внутрішній обіг зі світового грошового ринку одержанням позик у зарубіжних банках чи продажу на іноземних ринках національних фінансових активів (акцій, облігацій, векселів тощо). Збалансування грошових потоків за умов чистого експорту здійснюється шляхом розміщенням одержаних коштів на іноземних ринках через механізм фінансових операцій. Загальна збалансованість грошового обігу вимагає вирівнювання перш за все національного доходу і національного продукту. Для цього повинні балансуватися і всі взаємопов'язані грошові потоки. За напрямами руху грошей щодо національного доходу ці потоки поділяють на дві групи: · потоки втрат (чисті податки, заощадження, оплата чистого імпорту); · потоки ін'єкцій (інвестиції, державні закупівлі, надходження від чистого експорту). На суму втрат зменшується, а на суму ін'єкцій збільшується внутрішній грошовий обіг і можливості реалізації національного продукту. Для збалансування національного доходу і національного продукту потоки втрат і потоки ін'єкцій повинні вирівнюватися. З усіх потоків найбільш важливим є: - національний (сукупний) продукт, тобто загальна вартість усіх виготовлених виробів та послуг; - національний дохід, що характеризує сукупний дохід, одержаний населенням, включаючи заробітну плату, ренту, процентні виплати. Кількісним вимірником товарних потоків є гроші. Кількість грошей в обігу можна визначити виходячи з такої залежності:

M V = P Q; (1.1)

де, M - кількість грошей (грошова маса); V- швидкість обігу грошей; P- рівень цін; Q - реальний національний продукт. На практиці всі показані зв'язки складніші, оскільки до сфери обігу товарів та грошей входять процеси, пов'язані із заощадженнями, інвестиціями і фінансовими ринками.

2. Особливості становлення та розвитку грошової системи Японії

В 1897 році було встановлено золотий монометалізм, єна містила 0,8333 г чистого золота. В цeй час карбувались нові золоті монети в 20 (16,16 г); 10 і 5 єн (срібні залишились без змін) і мідні по 2, 1 та Ѕ сена, а також один рин. З 1889 року карбувались монети по 5 сенів з никелю, з 1898 року - 1 сен з бронзи, а з 1920 року - 10 сенів з нікелю. У період і після першої світової війни грошова маса в обігу Японії збільшилась (в 1914-1920 рр. в 3 рази), що супроводжувалось розвитком інфляції і знеціненням єни на 64%. Після тимчасової стабілізації інфляція оновилась у зв'язку зі світовою економічною кризою 1929-1933 рр. і агресією Японії (захоплення Маньчжурії, агресивні акції у Китаї, підготовка до другої світової війни). В 1931 року відбувається фактичний відхід Японії від золотого стандарту, а у 1933 вона оголошує про це офіційно. З 1931 року по 1937 р. грошова маса в обігу збільшилась у 1,6 рази, а оптові ціни - на 68%. В країні встановився паперовий грошообіг. У 1937 р. золотий вміст єни складав 0,290 г, а у 1939 р. - біля 0,20 г. З початку японської агресії у Китаї в 1937р. і до кінця другої світової війни інфляція в Японії посилюється. Зростають військові асигнування і бюджетний дефіцит. Емісія банкнот використовується для їх фінансування. Спостерігається дефіцит продовольства і предметів першої необхідності. Це стимулює ріст цін. Останній також обумовлюється підвищенням непрямих податків і політикою державного монополістичного ціноутворення. Офіційний індекс оптових цін у 1944 році був вищим, ніж у 1934-1936 рр., в 2,3 рази, а фактично індекс цін був вищим; в 1942-1945 рр. офіційні ціни на товари сільського господарства збільшились на 94%, на "чорному" ринку - в 30 разів, ціни на побутові товари - відповідно на 70% і в 40 раз. В результаті - реальна заробітна плата японських робітників в 1945 році складала лише 41,2% рівня 1934-1936 рр. Структура грошообігу характеризувалась переважанням готівки (56%). У післявоєнний період відбуваються зміни в грошовій системі і структурі грошообігу. В перші роки після війни вона почала покращуватись. Це пояснюється відновленням господарства, ростом торгівельного і платіжного обігу. В 1952-1965 рр. питома вага депозитних грошей в грошовій масі складає 78%. Далі спостерігається деяке її зниження (Табл. 3).

Таблиця 1. Структура грошової маси в обігу в Японії у 1960-1986 рр. (млрд. єн,%

У післявоєнний період Банк Японії проводив політику перекредитування. Банк Японії на пільгових умовах кредитував монополістичні банки, а ті у свою чергу кредитували інші комерційні корпорації у розмірах, що перевищували суму їх депозитів. Така політика звузила можливості маневрування за допомогою грошово-кредитної емісії. У такому ж напрямку здійснювалась політика розміщення державних цінних паперів у Банку Японії до здійснення фінансово-адміністративної реформи. Розглянуті обмеження компенсувались у різні періоди не однаково. Так, у період високих темпів розвитку економіки компенсація здійснювалась в основному за допомогою адміністративних форм регулювання, а надалі - за допомогою методів регулювання вартості. З кінця 70-х років скоротились випуски державних цінних паперів для фінансування бюджетного дефіциту. Але грошово-кредитна політика Банку Японії не могла стримати інфляційні процеси в країні. У 1945-51 рр. інфляція у Японії була особливо високою: маса грошей в обігу зросла в 15 разів, оптові ціни - в 343 рази. В цей період спостерігається товарний голод, попит на товари перевищував пропозицію і стимулював ріст цін. Купівельна спроможність єни скоротилась на 99%. В 1952 році відновлення економіки Японії було завершене. Саме з цього періоду уповільнюється інфляція. В 50-ті роки середньорічний темп росту цін складав 0,65%, в першій половині 60-их років - 1,8%, в другій - 2,1%, але довоєнна купівельна спроможність єни не була відновлена. В 70-ті роки інфляція посилюється. Це відбувається тому, що з 1965 року знову стали використовувати державні позики для фінансування видатків центрального бюджету. Державні позики розміщувались переважно у Банку Японії. В 1981 р. для цього було використано 98% банкнотної емісії проти 22% в 1973 р. Крім того, внутрішні ціни на товари підвищувались у зв'язку з політикою монополій і ростом цін на імпортне паливо, сировину і продовольство. У 70-ті роки ціни на імпортне продовольство зросли вдвічі, на мінеральне паливо - в 4,7 рази, в тому числі на нафту-сирець - в 10,5 рази. Відбувається підвищення непрямих податків та транспортних тарифів, що теж стимулює зростання цін. Зростанню грошової емісії сприяв і величезний приплив у країну іноземної валюти з активним сальдо платіжного балансу. Усе це мало вплив на темпи інфляції. Вона перетворюється на "галопуючу", що находить відбиток у наступних показниках: в 60-ті роки індекс оптових цін зріс на 13,6%, а споживчих - на 76,4%. За період 1973-1980 рр. вказані індекси зросли відповідно на 102 і 139%. Інфляція справила негативний вплив на умови виробництва, стан робітничого класу. Влада скеровувала всі зусилля на контроль за грошовою масою і на стабілізацію грошообігу. Внаслідок цього останній було нормалізовано. Про це свідчать наступні дані: в 1981-1986 рр. середньорічний приріст цін склав 0,2%, включаючи: зниження оптових цін на 2,2% і ріст роздрібних цін на 1,6%. Усе це відбулося внаслідок структурної перебудови економіки в умовах НТР, зростання продуктивності праці, зниження затрат на виробництво і заходів стимулювання зовнішньоекономічної експансії. Сюди ж можна віднести зниження цін на нафту і основні види сировини, що завозяться в країну через відсутність власної нафти і сировини. В 1981-1986 рр. ціни на імпортні товари впали на 43%, а на нафту - на 52%. Значну роль у досягненні нормалізації відіграли: фінансово-адміністративна реформа, котра супроводжувалась зменшенням емісії державних позик, як засобу бюджетного фінансування, а також скорочення розмірів "перекредитування" (з 30% активів Банку Японії в 1970 р. до 19% в 1986 р.). У той же час роздрібні ціни і споживчі ціни зросли через збільшення цін на продовольство і різні послуги, непрямих податків, зростання чистих витрат. Обсяг виробництва в Японії у 1996 р. в поточних цінах оцінювався в 4,6 трл. доларів, тобто Японія за цим показником займала друге місце у світі після США (ВВП США оцінювався в 7,6 трл. доларів) . Серед розвинутих країн найнижчі темпи інфляції спостерігались в Японії (в 1996 р. - споживчі ціни зросли лише на 0,1%). Відмічена тенденція до інфляційних процесів і на ціни кредиту. При усіх коливаннях по роках і різницях по регіонах, процентні ставки у переважній більшості країн у 90-ті роки в цілому були нижчими, ніж у попередньому десятиріччі. При цьому ціна кредиту в країнах із стабільною економікою і малими темпами інфляції залишалась, як і у попередні роки, на більш низькому рівні, ніж у менш розвинених регіонах і у країнах з високою інфляцією. Найнижчі ставки за позичками та депозитами спостерігались в Японії, це видно на таблиці 2.

Таблиця 2. Показники ціни кредиту (% річних).

На етапі (1998-1999 р.) японський ринок переживає період спаду. Лібералізація фінансових ринків призвела до підвищення мобільності японського капіталу. Капітал Японії блукає по всьому світу в пошуках придатного об'єкта інвестування, важко піддаючись контролю державних інструментів. З реформуванням кредитно-фінансової системи виникло питання про посилення Японії як світового інвестора. Основний шлях приросту економіки за рахунок експортних операцій з кредитно-інвестиційного фінансування в світовому масштабі. Серйозною основою для вирішення цієї задачі повинно стати збільшення обсягів і спрямування фінансових потоків на ринки, що розвиваються. З цією метою створено ринки "самурайських" облігацій і Євроєнових облігацій. В 1995 році чисті інвестиції японських інвесторів в цінні папери іноземних держав склали 93 млрд. доларів США і продовжують рости. На сучасному етапі єна використовується як міжнародний резерв і платіжний засіб переважно в азіатському регіоні. В порівнянні з 1995 р. єна девальвувалась. Так, якщо в 1995 р. за 1 долар давали 102,8 єн, то в 1996 р. - 116,0 єн, в 1997 р. - 120,0 єн, а у 1999 р. - 120,7 єн (на 26,07).

Таким чином, не дивлячись на відносно сильні позиції єни, в порівнянні з багатьма валютами, в останній час відбувається її девальвація, а роль єни в міжнародній валютній системі залишається досить скромною. Ділові кола і уряд Японії не бажають висувати єну на роль міжнародної резервної і розрахункової валюти, так як валюта в цій ролі знаходиться під негативним впливом зовнішніх факторів. В умовах стійкості резервної валюти і особливо в умовах тенденції росту її курсу невідворотній посилений приплив у країну капіталів. На початку 1897 р. золотий вміст єни дорівнював 0,8333 г чистого золота, а вже у жовтні 1897 р. він склав 0,705 г чистого золота. В серпні 1937 р. золотий зміст єни знизився до 0,29 г. В 1933-1939 рр. Японія входила до Стерлінгового блоку. При цьому 1 єна = 14 англійських пенсів, або 17,14 єни - 1 фунту стерлінгів. В жовтні 1939 р. встановлено курс 4,2676 єни за 1 долар США, виходячи з якого золотий зміст єни склав 0,20813 г чистого золота. У період Другої Світової війни і після неї знецінення єни йшло особливо швидко. В серпні 1943 р. окупаційною владою США було встановлено курс 15 єн, 12 березня 1947 р. - 50 єн, 5 липня 1948 р. - 250 єн за 1 долар. В розрахунках з торгівельних операцій використовувались різні курси (до 900 єн за 1 долар). З 25 квітня 1949 р. введено новий паритетний курс 360 єн - 1 долар США, відповідно до якого МВФ зафіксував 11 травня 1953 року золотий зміст єни 0,0024685 г, що зберігся до 1971 року. Спочатку єдиний курс єни до долара було штучно завищено, потім співвідношення цих валют більш-менш відповідало реальному, а у 60-ті роки спостерігалось зниження курсу єни, так як долар знецінювався швидше. У зв'язку з кризою долара, уряд Японії запровадив у серпні 1971 року плаваючий курс єни. В кінці 1971 року єну вперше було ревальовано, в лютому 1973 р. проведено другу ревальвацію. В умовах кризи світової валютної системи курс валюти коливається. З початку 70-х років намітилась тенденція підвищення курсу єни до долара. Цьому сприяла структурна перебудова економіки Японії на сучасній технологічній основі, зростання конкурентоспроможності японських експортних товарів, помітне збільшення купівельної спроможності єни в умовах відносної стабілізації грошообігу і цін. Ріст курсу єни був пов'язаний з політикою Вашингтону, спрямованою на підтримку штучно зниженого курсу долара. Пояснимо це тим, що адміністрація США прагнула таким чином розширити американський експорт, перешкодити японському імпорту і на цій основі спробувати скоротити дефіцит зовнішньої торгівлі з Японією, і в цілому платіжного балансу США. Валютне становище Японії в 50-ті - першій половині 60-тих було нестійким, не дивлячись на ріст товарного експорту і приплив іноземного капіталу. Періодично країна переживала гострі кризи платіжного балансу. В другій половині 60-тих років відбувся злом: посилення економічного потенціалу Японії, що супроводжувалось модернізацією виробництва і підвищенням конкурентоздатності її товарів та потягло за собою високі темпи зростання експорту. У другій половині 60-тих - початку 70-тих рр. в умовах кризи Бреттон-вудської валютної системи і падіння курсу долара різко збільшився приплив іноземних капіталів, в тому числі короткострокових, спекулятивних. Платіжний баланс почав зводитись до активного сальдо. В цей період відбувається зростання золото-валютних резервів. Надалі, в умовах структурних криз, перед усім енергетичної, вартість японського імпорту значно зросла. Це відбулось у зв'язку з подорожчанням енергоносіїв і сировини, що завозились. У результаті - конкурентоздатність японських товарів впала, посилився відплив японських капіталів за кордон. Як наслідок в 1973-1975 рр. платіжний баланс був дефіцитним, а золото-валютні резерви продовжували скорочуватися. В послідуючі роки конкурентоспроможність японських товарів помітно підвищується. Це відбувається не тільки за рахунок НТП. Тут також здійснюється товарний демпінг. Прибутки від зовнішньої торгівлі починають перекривати від'ємне сальдо інших статей платіжного балансу. В результаті золото-валютні резерви досягли в 1980 р. 25,7 млрд. доларів, а у 1986 р. - 43,3 млрд. доларів. Однак експансія Японії зіштовхується з протидіями з боку США і країн Західної Європи. В умовах накопичення великих валютних резервів і ризику їх знецінення, Японія використовує їх з метою зовнішньоекономічної експансії. Вона перетворюється на найбільшого кредитора у капіталістичному світі. Золото-валютні резерви в Японії постійно зростають. Наприкінці 2000 року Японія встановила новий світовий рекорд за обсягом золотовалютних резервів, які дорівнюють 354,6 млрд. дол. Таблиця 3. Динаміка валютних резервів Японії у 1990-2000 р. р. (на кінець року), млрд. дол.

Ситуація 90-их років свідчить про продовження падіння функції золота як грошового металу і міжнародного ліквідного засобу. Японія, як і більшість країн, поповнюючи резерви цього ресурсу, робить це за рахунок конвертованих валют і інших паперово-грошових активів.

Оскільки Японія вийшла на друге місце після США за рівнем економічного розвитку, помітилась тенденція перетворення єни в одну з резервних валют, що видно з таблиці 4.

Таблиця 4. Питома вага валют провідних країн в загальній сумі валютних резервів.

Важливою перевагою національної валюти, використовуваної у якості міжнародного резервного і платіжного засобу є те, що вона виключає можливість валютних ризиків при використанні єни як резервної валюти для японських зовнішньоекономічних угод означає перекладання їх на іноземних контрагентів, які також для запобігання валютних ризиків зацікавлені проводити розрахунки у своїй національній валюті або традиційній широко використовуваній валюті третьої країни, такої як долар. Цю зацікавленість японські ділові кола використовують як важливий інструмент у конкурентній боротьбі на світових товарних ринках, беручи на себе валютні ризики. Ось чому Японія так само віддає перевагу розрахункам з міжнародних угод у національних валютах іноземних покупців і продавців, а також в американських доларах.

3. Кредитування студентів в Україні : проблеми та перспективи

Обґрунтовується суспільна доцільність запровадження в Україні системи пільгового державного освітнього кредитування фізичних осіб. Доводиться, що такий захід сприятиме конструктивному розв'язанню низки соціальних та гуманітарних проблем, виконанню в Україні глобальної міжнародної програми ЮНЕСКО по розбудові суспільства знань як вищого рівня розвитку інформаційного суспільства, нарощуванню інтелектуального потенціалу нації. Наголошується на тому, що завдяки реалізації цього задуму вдасться забезпечити рівний доступ представників усіх верств населення до вищої освіти, зменшити навантаження на державний бюджет, оскільки кредитування передбачає повернення наданих коштів, підвищити якість освітніх послуг для громадян. Продумана система пільгового державного освітнього кредитування фізичних осіб стане ефективним засобом регулювання чисельності підготовки вузами спеціалістів у відповідності з потребами різних галузей народного господарства, сфер суспільного життя та регіонів країни. Вона сприятиме процесу соціалізації молоді, налагодженню атмосфери психологічного комфорту в суспільстві. Актуальність проблеми. Суспільство знань є вищим рівнем розвитку інформаційного суспільства, сутність якого полягає в формуванні інтелектуального потенціалу соціуму. В цю фазу історичного поступу вступили всі розвинуті країни світу. Інтелект перетворюється в головну рушійну силу національного прогресу. Процеси глобалізації, потреби інтеграції України в європейське і світове співтовариство як рівноправного і конкурентоспроможного члена вимагають інтенсифікації розбудови в ній суспільства знань, невпинного нарощування інтелектуального потенціалу. Міжурядова програма ЮНЕСКО „Інформація для всіх”, яка була прийнята у 2006 році, зорієнтована на сприяння самореалізації особистості, розвиток її інтелектуально-творчого потенціалу в руслі загальнолюдських гуманістичних цінностей. Ці обставини зумовлюють актуалізацію потреби пошуку засобів інтенсифікації розбудови суспільства знань, забезпечення перманентного нарощування інтелектуального ресурсу нації. Аналіз проблеми. Одним із найбільш ефективних засобів „збереження, збагачення та розповсюдження знань” (як того вимагає Статут ЮНЕСКО) є освіта. Саме вона є інтелектуальною основою соціалізації особистості і водночас базою здобуття нових знань, забезпечуючи нагромадження інтелектуального ресурсу суспільства. Через це вдосконалення національної системи освіти є пріоритетним завданням гуманітарної політики нашої держави. Для ліквідації диспропорції у підготовці кадрів і розподілі їх відповідно до об`єктивних потреб різних сфер життєдіяльності нації одним із впливових (ефективних) важелів має стати освітнє кредитування державою фізичних осіб.

Практика освітнього кредитування є досить поширеною в багатьох країнах світу на всіх континентах: в Європі, Азії, Америці, Африці, Австралії. В таких країнах як США, Австрія, Канада, Австралія та ін. студентські кредити мають давню традицію. Велика кількість країн перейшли до такої системи в 90-ті роки XX ст. та в наш час: Франція, Великобританія, Кенія - у 1991 р.; Південна Африка - у 1994 р.; Польща - у 1998 р.; Словенія - у 1999 р.; Угорщина, Індія - у 2001 р.; Єгипет - у 2002 р. За даними МОН України на 2007 рік показник зарахованих за кошти державного бюджету на денну форму навчання для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV-го рівнів акредитації становить близько 57 %, а для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації - 62 %. Середній конкурс заяв на місця державного замовлення у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації підпорядкованих МОН України становить 3,8. Тобто тільки близько чверті молодих людей, які прагнуть одержати освіту за рахунок державного бюджету реально одержують таку можливість. Решті доводиться шукати можливості вступити на платне навчання в державних або приватних вузах. Наявна поляризація доходів населення зумовлює соціальну нерівність різних верств, одним із проявів якої є недоступність вищої освіти для значної кількості громадян через брак коштів, або відчутні труднощі в фінансовому забезпеченні навчання у вузах. Велика кількість студентів й аспірантів змушена займатися підробітками, що негативно впливає на якість їх навчання, результативність наукової діяльності, а часто і на здоров`я. Динаміка зростання розмірів стипендій за останні роки (див. табл. 1) показує, що досягнення ними прожиткового мінімуму є дуже віддаленою перспективою. Впровадження науково обґрунтованої системи пільгового державного освітнього кредитування значною мірою зняло б гостроту проблеми рівного доступу громадян України до вищої освіти.

Табл. 1.Динаміка зростання розміру стипендій у вищих навчальних закладах України

Запровадження в Україні системи пільгового державного освітнього кредитування фізичних осіб дозволить: 1) Забезпечити рівний доступ представників усіх верств населення до вищої освіти. Молодь із малозабезпечених сімей отримала б можливість навчатись у вузах безвідносно до фінансових можливостей їхніх батьків. Це певною мірою зняло б соціальну нерівність у суспільстві, сприяла б його солідаризації. 2) Державі отримати пряму матеріальну вигоду: зменшилося б навантаження на бюджет, оскільки кредитування навчання передбачає повернення наданих коштів. Збільшилося б фінансування вищих навчальних закладів самими студентами. Таке опосередковане фінансування вузів державою стимулювало б здорову конкуренцію навчальних закладів. Кожен навчальний заклад намагався б підняти свій рейтинг, аби привабливіше виглядати для потенційних вступників. 3) Освітні кредити сприятимуть підвищенню якості освітніх послуг для громадян. Студенти, які навчаються за надані їм в кредит кошти, усвідомлюють, що їх потрібно буде повертати із своїх майбутніх трудових доходів, розмір яких значною мірою залежатиме від рівня кваліфікації. Отже, вони більш відповідально ставитимуться до навчання. 4) Налагоджена система пільгового державного кредитування сприятиме процесу соціалізації молоді, налагодженню атмосфери психологічного комфорту в суспільстві. Нині все більше молодих людей прагнуть фінансової особистої незалежності від своїх батьків. І тому, навіть вихідці із заможних родин часто налаштовані скористатися кредитом, ствердивши у такий спосіб свою самодостатність. Тим більше, що в наш час, на жаль, наростають кризові ситуації, конфліктні явища у взаєминах між батьками й дітьми. І не тільки у так званих неблагополучних, а й у нормальних, соціально адаптованих і матеріально забезпечених сім`ях. Можливість одержати вищу освіту власними силами розвиває у молоді почуття відповідальності, самостійності, стимулює їхню ініціативність, активну життєву позицію, що важливо для формування розвинутого, високоінтелектуального громадянського суспільства в Україні. 5) Надання пільгових кредитів особам, що вступають на спеціальності, в яких наявний дефіцит кваліфікованих кадрів, було б для держави ефективним важелем коригування співвідношення галузевих та регіональних потреб суспільства і фактичної кількості фахівців відповідних спеціальностей, яких готують вузи. Наявна сьогодні на ринку робочої сили стихійно сформована загрозлива диспропорція між запитами і пропозицією на дипломованих фахівців різних спеціальностей була б значно знижена такою продуманою системою пріоритетного пільгового державного кредитування. Крім того, цільове пільгове кредитування можна використати для більш раціонального розподілу фахівців з вищою освітою як по регіонах країни, так і між міською та сільською місцевістю. Механізм такого регулювання має бути простим і прозорим. Держава надає пільговий кредит усім тим, хто зобов'язується відпрацювати в певному регіоні чи на селі певний час. Між державою і громадянином складається угода, в якій обумовлюються санкції у разі безпідставного невиконання взятого особою зобов'язання. Соціологічні опитування показують, що значна кількість випускників сільських шкіл чи невеликих міст воліла б, при можливості, одержати вищу освіту і працювати сільськими лікарями, вчителями, економістами, агрономами, інженерами, механіками тощо дома, аніж їхати у пошуку заробітку у великі міста, як це має місце нині. І саме брак коштів на навчання примушує більшість з них обирати останній варіант - віддавати перевагу працевлаштуванню замість навчання. Від запровадження пільгового освітнього кредитування виграє не тільки держава, а й громадянське суспільство, оскільки такі заходи сприятимуть формуванню у суспільстві середнього класу. Окрім того буде можливість незаможним верствам населення одержувати вищу освіту і посідати більш престижну нішу у соціальній ієрархії. А це послабить соціальну поляризацію населення. За рахунок прилучення до освіти і науки більш широкого контингенту здібної молоді зросте інтелектуальний потенціал держави, одержить новий імпульс подальший розвиток суспільства знань в цілому. Згодом це надасть потужний поштовх інноваційним технологіям в усіх сферах суспільного виробництва - як матеріального, так і духовного. Держава може реалізувати такий механізм стимулювання розвитку суспільства знань або безпосередньо, за рахунок бюджетних коштів, або залучаючи до освітнього кредитування приватних кредиторів. В останньому випадку держава повинна взяти на себе зобов'язання гаранта по кредитах, розробити механізм заохочення приватного капіталу здійснювати освітнє кредитування і надавати йому субсидії для компенсації ринкових процентних ставок. На теперішній час в Україні пільгове освітнє кредитування громадян практично відсутнє. За даними Міністерства освіти і науки України на умовах пільгового державного кредитування вищих навчальних закладів у 2006-2007 навчальному році навчалося всього 2724 студенти. Динаміка видатків з державного бюджету для кредитування здобуття вищої освіти (див. Табл. 2) свідчить про мізерність цих витрат і вкрай повільне їх нарощування.

Хоча в Указі Президента України „Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні” від 4 липня 2005 року №1013/2005 було поставлено завдання: „Вирішити в установленому порядку питання щодо збільшення у 2006 та наступних роках бюджетних призначень для надання цільових пільгових державних кредитів громадянам для здобуття вищої освіти”. Це положення, по-суті, не виконується. Хоча потреба в такому кредитуванні та його суспільна доцільність є очевидною.

Висновки

З наведеного вище аналізу проблеми випливають такі висновки. 1. Освітнє державне кредитування громадян України є вагомим чинником розвитку інтелектуального потенціалу країни. Воно є перспективним напрямком і засобом формування й вдосконалення суспільства знань в Україні. 2. Запровадження в Україні пільгового державного освітнього кредитування фізичних осіб сприятиме гуманізації суспільних відносин в Україні, укріпленню соціальної солідарності, що є необхідною умовою національного прогресу й інтеграції України у європейський і світовий освітньо-наукові процеси. 3. Виважене, науково обґрунтоване пільгове державне освітнє кредитування сприятиме розв'язанню низки актуальних проблем внутрішнього розвитку українського суспільства: а) досягненню соціальної рівності в доступі до вищої освіти та можливостей кар'єрного зростання і самореалізації усіх громадян; б) зменшенню навантаження на державний бюджет з одночасним збільшенням фінансової самостійності та професійної конкурентності вузів; в) підвищенню якості освітніх послуг, кваліфікаційної підготовки випускників вузів; г) регулюванню кадрових потоків, впливу на чисельність підготовки фахівців різних галузей, оптимізації їх співвідношення в різних сферах у відповідності з потребами суспільства; ґ) покращенню ситуації з кадровим забезпеченням сільської місцевості.

Пропозиції Виходячи з наведеного пропонується: 1. Розробити Державну програму „Пільгове освітнє кредитування”. 2. Підготувати необхідну нормативно-правову базу для органів державної влади, які регулюватимуть процес освітнього кредитування, зокрема, проект Закону України „Про пільгове кредитування громадян для здобуття вищої освіти”. В означеному проекті Закону доцільно передбачити: а) умови одержання освітніх пільгових кредитів, котрі чітко пов'язувались би з професійною орієнтацією та трудовими зобов'язаннями майбутніх випускників вузів перед державою; б) шкалу розмірів кредитів, які надаватимуться фізичним особам в залежності від їхніх потреб, соціального становища і зобов'язань, що вони братимуть на себе перед державою (відпрацьовувати у певній галузі, у певному регіоні тощо); в) механізм погашення позичальником одержаних сум та механізм компенсаційних процентних платежів з боку держави кредиторам; г) джерела фінансування пільгових освітніх кредитів та державні установи, які оформлятимуть кредитні угоди, контролюватимуть їх дотримання та визначатимуть на тендерній основі банки-агенти; д) Національному Банку України разом з Міністерством освіти і науки України та Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту встановити форму типового договору освітнього кредиту. 3. Національному координатору Міжурядової програми ЮНЕСКО „Інформація для всіх” (створеного Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 2004 року № 969), Держкомстату України, галузевим міністерствам і зацікавленим приватним установам скоординувати з МОН України дії щодо визначення наявного стану із забезпеченням різних сфер суспільного життя нашої країни необхідними кадрами, потреби у фахівцях усіх спеціальностей у кожному регіоні та прогнозовану зміну такої потреби з метою визначення галузевих та регіональних квот по пільговому освітньому кредитуванню. Забезпечити постійний моніторинг соціальної динаміки цих процесів.

Задача 1

Визначити среднеквартальной та річну швидкість обігу грошей за такими даними

на 1.04 ВВП склав 260 млрд. грн ., грошова маса 100 млрд. грн. ;

на 1.07ВВП склав 480 млрд. грн. , грошова маса 125 млрд. грн. ;

на 1.10 ВВП склав 710 млрд. грн. , грошова маса 115 млрд. грн. ;

на 31.12 ВВП склав 950 млрд. грн. , грошова маса 120 млрд. грн. .

В1 = 260/100 =2,6 швидкість оборотів

В2 = 480 - 260 /125 = 1,76 оборотів

В3 = 710 - 260 / 115 = 2 оберту

В4 = 950 - 710 /120 = 2 оберту

Среднеквартальний = (2,6 + 1,76 +2 +2 ) / 4 = 2,09 оберту

Річна швидкість обігу грошей = (100 + 125 + 115 + 120 ) / 4 = 115 оборотів в рік

950 / 115 = 8,26 оборотів

Відповідь : Среднеквартальной швидкість обігу грошей = 2,09 об. , річна швидкість обігу грошей = 8,26 об.

Задача 2

Знайти значення грошового мультиплікатора по агрегату М2 якщо :

депозити ,залучені банківського системою , становлять 75 млрд . грн. ;

співвідношення готівки поза банками та депозитів можна визначити як 1:4 ;

частка строкових депозитів в їх загальній величині становить 60% ;

кошти на розрахункових рахунках - 114 млрд . грн .;

наднормові резерви комерційних банків складають 8 млрд . грн .;

норма обов'язкового резервування визначена НБУ в розмірі 12% .

Розв'язок

Знайдемо значення грошового мультиплікатора по агрегату М2 :

Mnoм2 = М2 /(М0+R)

Якщо співвідношення готівки поза банками та депозитів становить 1 до 4, то :

М0 = 75*1/4=18,75 (млрд..грн.)

М1 = М0 + кошти на розрахункових рахунках + депозити до запитання = 18,75 +114 + (75 -75 * 0,6) =162,75(млрд..грн.)

М2 = М1 + строкові вклади = 162,75 +75 *0,6 =207,75 (млрд..грн.)

R = обов'язковий резерв + наднормові резерви = 75 * 0,12 +8 = =17(млрд..грн.)

Mnoм2 = 207,75 /( 18,7 +17) = 5,81 - це означає , що з однієї гривні приросту резервів банківська система може створити 5,81 грн .

Відповідь : М0 = 18,75 млрд..грн. ; М1 = 162,75 млрд..грн. ; М2 = 207,75 млрд..грн. ; значення грошового мультиплікатора по агрегату М2 становить 5,81 .

Список використаних джерел

1. Галієв Е.Е. Попит на гроші в умовах підвищення рівня монетизації // Монетарна політика в умовах економічного зростання: Матеріали науково-практичної конференції: Наукове видання.- К.: 2004.- 172 c.

2. Голуб А.Г., Семенюк Л.П., Смовженко Т.С. Гроші. Кредит. Банки: Навчальний посiбник.- Львів: Центр Европи, 1997.- 206 с.

3. Деньги, кредит, банки: Учебник: Навчальне видання: - М.: Финансы и статистика, 1998.- 448 c.

4. Иванов В.М. Деньги и кредит: Курс лекций: Навчальне видання.- 3-е изд., испр. и доп.- К.: МАУП, 2003.- 288 c.

5.Гроші та кредит: Підручник. -- 3-тє вид., перероб. і доп. / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 598 с.

6. Попов В. М. Гроші та закони їх обігу. - К.: 1994.-241с.

7. Савлу М.І. Гроші та кредит: Підручник. - К.: Либідь, 1992.-331с.

8. Заглинський А.О., Матусевич М.К. Політична економія: Навчальний посібник. - Рівне: Волинські обереги, 2000. - с. 55-65.

9. Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник.-К.: КНЕУ, 2005.-441с.

10. Підприємницьке право під ред. Н.О. Саніахметової // Київ, <АСК>,2001.

Размещено на Allbest.ru