Фінансовий лізинг в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Інститут економіки та менеджменту

Факультет економіки та підприємництва

Кафедра фінансів, обліку та аудиту

РЕФЕРАТ

З дисципліни «Фінанси підприємництва»

На тему:

«Фінансовий лізинг в Україні»

Виконала:

Студентка групи ФЕП-418

Задерей А.А.

Київ-2013

План

Вступ

1. Теоретичні основи фінансового лізингу

1.1 Ознаки та види лізингу

1.2 Привабливість та переваги лізингу

2. Участь банків в лізингових операціях

3. Лізингова діяльність українських банків

Висновок

Література

Вступ

Ряд головних українських лізингових компаній вдало адаптували в наші умови досвід країн із розвинутими лізинговими відносинами. В західних країнах протягом останніх сорока років склалася висока культура проведення лізингових операцій, що вважаються найбільш складним різновидом банківської діяльності.

Рівень розвиненості лізингових відносин, як правило, є своєрідним показником розвиненості всієї економіки країни.

Переваги лізингу в порівнянні з іншими засобами інвестування складаються в тому, що підприємствам даються не кошти, контроль за обгрунтованою витратою яких не завжди можливий, а безпосередньо засоби виробництва, необхідні для відновлення і розширення виробничого апарату.

Зацікавленість у лізингу виявляють представники малого бізнесу, що, не маючи достатніх засобів і не прибігаючи до притягнення кредитів, можуть в цьому випадку використовувати у виробництві нове прогресивне устаткування і технології.

У розвитку лізингу зацікавлені не тільки лізингоотримувачі, як споживачі устаткування, але і виробники, оскільки за рахунок лізингу розширюється ринок збуту виробленого ними устаткування.

Лізинг має високий потенціал активізації економічного співробітництва з закордонними країнами, в зв'язку з чим міжнародний лізинг одержує все більше поширення.

1. Теоретичні основи фінансового лізингу

1.1 Ознаки та види лізингу.

Лізинг як економічна категорія;

Відносно економічної сутності лізингу не існує єдиної думки економістів. Його зміст та роль в теорії трактуються по-різному. Одні розглядають лізинг як одну з форм кредитування підприємницької діяльності, другі цілком ототожнюють його з довгостроковою орендою або однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до відносин найму або підряду, треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва або права користування чужим майном, а четверті інтерпретують лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням.

Лізинг в широкому значенні являє собою організаційну форму підприємницької діяльності, яка відображає відносини власності, як уособлену систему господарювання.

Проте, як і будь-яке самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різноманітні форми прояву.

Вважається загальновідомим, що лізинг тісно пов'язаний з орендним механізмом, але в діловому обороті він має більш широку, складну потрійну основу та містить в собі одночасно значні властивості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно взаємодіють, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу.

Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня в порівнянні з орендною, банківською чи комерційною, так як він вимагає та передбачає широкий діапазон знань фінансового бізнесу, та положення в виробництві, на ринках обладнання та нерухомості, а також варіаційних потреб клієнтів та особливостей оренди.

Таким чином, лізинг - це особливий вид підприємницької діяльності, який включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торгівельні, зміст кожної з яких окремо повністю не вичерпує сутності таких специфічних фінансово-майнових операцій. Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Об'єкти та суб'єкти лізингових відносин;

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесено до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Визначення об'єкта лізингу є суттєвою умовою, без якої угода вважається недійсною. Головною обов'язковою умовою лізингу є те, що об'єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей. Згідно з діючим законодавством об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

З урахуванням цього можна виділити наступні групи об'єктів (предметів) лізингу:

а) рухоме майно:

обладнання промислового призначення (верстати, устаткування, технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнання і майно);

транспортне обладнання: повітряні, наземні та водні транспортні засоби, обладнання для їх експлуатації (судна, літаки, вертольоти, автомобілі, в тому числі спеціальні, залізничні вагони, контейнери та т.ін.);

будівельна техніка;

засоби телевізійного та дистанційного зв'язку;

оргтехніка, конторське обладнання;

ліцензії, ноу-хау, комп'ютерні програми і т.ін.;

б) нерухоме майно:

будівельні споруди і споруди виробничого, торгівельного або комунально-побутового призначення;

споруди (нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні споруди).

Таким чином, у лізинг може передаватися будь-яке майно, що не заборонене до вільного обігу і не знищується в процесі виробничого циклу.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає у користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

Лізингодавцями можуть бути:

банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні установи, в яких передбачений цей вид діяльності;

лізингові компанії: фінансові, що спеціалізуються тільки на фінансуванні угоди (оплата майна), або універсальні, що надають не тільки фінансові, а й інші види послуг, які пов'язані з реалізацією лізингових операцій (технічне обслуговування, навчання, консультації і т.ін.). Їхні переваги - оперативність, мобільність, добре знання ринку і ситуації на місцях;

брокерські лізингові фірми;

будь-яка виробнича або торгівельна фірма (товариство), для якої лізингова діяльність передбачена в установчих документах і яка має достатню кількість фінансових засобів;

страхові та пенсійні фонди.

Лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу зо договором лізингу; це може бути юридична особа в будь-якій організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, котрий займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець.

Продавець лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Класифікаційна характеристика видів лізингу;

Світова практика протягом понад тридцяти століть напрацювала багаточисельні варіанти лізингових угод. При розгляді видів лізингу виходять перш за все із ознак їх класифікації. До таких ознак відносять: склад учасників угоди, об'єкт лізингу, термін використання і пов'язана з ним амортизація майна, обсяг обслуговування, рівень окупності, кількість учасників угоди, сектор ринку, характер лізингових платежів і т. ін.

Термін використання лізингового майна виступає одним із критеріїв для розмежування фінансового й оперативного лізингу, що особливо поширені в сучасній діловій практиці.

Фінансовий лізинг (finance leasing) відрізняється найбільше тривалими термінами використання лізингового майна, що можуть складати 10 років і більш. Термін, на який майно передаєтся в тимчасове користування, як правило, збігається з його нормативним терміном служби і періодом повної амортизації. За час дії договору лізингодавець цілком окупає свої витрати на придбання майна. Тому саме для фінансового лізингу характерно надання лізингоотримувачу права на викуп майна у власність по його залишковій вартості по закінченні терміна дії договору лізингу.

При оперативному лізингу (operative leasing) майно дається в користування на період, що набагато менше його нормативного терміна служби (сезонне, разове, цільове використання майна). Тому предметом цього виду лізингу часто є високотехнологічне устаткування з високими темпами морального старіння. Визначними рисами оперативного лізингу є часткова амортизація лізингового майна і відповідно неповна окупність витрат на його придбання протягом терміна дії одного договору. Таким чином, лізингодавець змушений багаторазово надавати майно в тимчасове користування різноманітним лізингоотримувачам. У результаті істотно зростає ризик того, що лізингодавець не зуміє відшкодувати усі свої витрати на придбання майна, оскільки згодом попит на нього може скоротитися. З цієї причини розміри лізингових платежів при оперативному лізингу набагато вище, чим при фінансовому лізингу. Оперативний лізинг широко використовується в транспорті, сільському господарстві й інших галузях.

У залежності від кількості учасників угоди розрізняють прямий і непрямий лізинг. Прямий лізинг має місце в тому випадку, коли лізингодавець одночасно є постачальником майна, а сама угода носить двосторонній характер. При непрямому лізингу між постачальником майна і лізингоотримувачем виступає один або декілька фінансових посередників. Якщо посередник один, це - класична тристороння лізингова угода. При збільшенні числа посередників виникають складні багатосторонні угоди.

У світовій практиці найбільш поширеними вважаються чотири моделі міжнародних лізингових операцій.

Перша модель: лізингодатель однієї країни здійснює контакти по організації і реалізації лізингової операції з лізингоотримувачем, що знаходиться в іншій країні.

Друга модель: лізингодавач однієї країни здійснює контакти по організації і реалізації лізингової операції з лізингоотримувачем, що знаходиться в іншій країні, але через розташовану в країні лізингоотримувача дочірню фірму.

Третя модель: лізингодавач однієї країни здійснює контакти по організації і реалізації лізингової операції з лізингоотримувачем, що знаходиться в іншій країні, але через посередника - розташовану в країні лізингоотримувача лізингову фірму. Фірмі-посереднику поручається організація і проведення переговорів, підготування і висновок на узгоджених умовах договора лізингу, а також його виконання. Юридично відношення між двома лізинговими фірмами оформляються звичайною агентською угодою, а розрахунки здійснюються у формі або комісійній винагороді за послуги, або зустрічної операції, або поділу прибутку.

Четверта модель: лізингодавач однієї країни здійснює контакти по організації і реалізації лізингової операції з лізингоотримувачем, що знаходиться в цій же країні, а виконання укладеного лізингового договору передає посереднику - розташованої в іншій країні лізинговій фірмі - на зазначених вище умовах агентської угоди.

Іншою особливістю міжнародних лізингових операцій є валютні ризики, велику частину яких також несе лизингодавач. Висновок довгострокової угоди, розрахунки по якій ведуться в різноманітних валютах, потребує надійних гарантій проти можливих коливань валютних курсів, змін у національних режимах валютного регулювання, виснаження запасів валюти в партнера й інших негативних явищ. Умови кожної угоди специфічні, і, як показує практика, забезпечити високий рівень захисту від валютних ризиків можна лише при ретельному урахуванні всіх її нюансів.

В залежності від обсягу майна, що передається в лізинг, розрізняють:

чистий лізинг - це лізинг, при реалізації якого основні зобов'язання по обслуговуванню майна бере на себе лізингоодержувач. Він сплачує всі податки і збори, здійснює страхування і несе всі інші витрати, пов'язані з використанням обладнання;

“мокрий лізинг” - це лізинг з повним набором послуг, угоди за яким передбачають обов'язкове повне технічне обслуговування обладнання, його ремонт, страхування та інші операції, які бере на себе лізингодавець. Крім цього, можуть бути запропоновані послуги по підготовці кваліфікованого персоналу, по маркетингу і рекламі готової продукції, доставці сировини, необхідної для роботи обладнання.

В залежності від типу майна розрізняють:

лізинг рухомого майна - лізинг транспортних засобів, що не мають жорсткої прив'язки до нерухомих об'єктів і майна, що легко переміщується;

лізинг нерухомості - лізинг будівель, споруд, залізничного транспорту та іншого майна, що має жорстку територіальну прив'язку;

лізинг обладнання - лізинг окремих машин і механізмів, що не є замкнутим виробничим циклом;

лізинг “секондхенд” або лізинг майна, що було у користуванні;

груповий лізинг, або “біг-тікет-лізинг” застосовуться при оренді майнових комплексів або дорогого майна (заводів, літаків, суден).

За цільовим призначенням лізинг може бути:

дійсний, при проведенні угоди отримання податкових і амортизаційних пільг не є головною і визначальною метою. Цей вид лізингу називають ще нормативним лізингом;

фіктивний (спекулятивний) лізинг полягає в тому, що угода переслідує мету одержати високий прибуток за рахунок отримання необгрунтованих податкових і амортизаційних пільг.

В залежності від способу фінансування розрізняють такі види лізингу:

за рахунок власних коштів,

за рахунок злучених коштів,

роздільний, або лізинг з частковим фінансуванням лізингодавцем.

Мається на увазі перш за все спосіб фінансування придбання об'єкта лізингу, який збираються здавати в оренду. В останніх двох випадках ризик за угодами несуть кредитори - банки, страхові компанії, інвестиційні фонди або інші фінансові установи, в повернення позики забезпечують тільки лізингові платежі і майно, що здається в лізинг.

В залежності від тривалості розрізняють такі види лізингу:

короткостроковий - до 1 року;

середньостроковий - від 1 до 3 років;

довгостроковий - більше 3 років.

1.2 Привабливість та переваги лізингу

Жодний з видів діяльності не знайде широкого застосування, якщо він не буде приносити вигоди всім учасникам договірних відносин. Які ж переваги роблять лізинг привабливим для всіх учасників угоди?

Широке розповсюдження в світовій практиці лізинг отримав завдяки перевагам, які надаються суб'єктам угоди. Розглянемо основні з них. З точки зору лізингоодержувача (орендаря) ці переваги такі:

-- можливе використання нової, дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат, оскільки при лізингу виробниче обладнання передається в користування без попереднього викупу, тобто є можливість налагодити виробництво при обмежених витратах фінансових (а при міжнародному лізингу -- валютних) засобів;

-- лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів; при використанні звичайного кредиту підприємство повинно було б частину вартості покупки оплатити за рахунок власних коштів;

-- лізинг також дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише на час його фактичної експлуатації;

-- лізинг дозволяє підприємству запобігти витратам, пов'язаним із моральним старінням машин і устаткування, і сприяє використанню найновіших об'єктів лізингу, що підвищує конкурентоспроможність лізингоодержувача;

-- лізингові платежі в повному обсязі відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лізингоодер-жувачем, і відповідно знижують оподатковуваний прибуток;

-- майно за лізинговою угодою не зараховується на баланс лізингоодержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати податку на майно; його вартість не включається в залишок кредитної заборгованості. Це поліпшує фінансові показники підприємства-орендаря і відповідно дозволяє йому залучити додаткові кредитні ресурси (у зв'язку з цим сучасний лізинг часто класифікують як «позабалансове фінансування»);

у багатьох країнах законодавче встановлені податкові пільги для лізингових операцій (так, прискорена амортизація дозволяє суттєво знизити оподатковуваний прибуток і термін лізингової угоди;

-- порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами (лізингоодержувач може розрахувати надходження своїх доходів і разом із лізингодавцем розробити зручну схему платежів; платежі можуть бути щомісячними, щоквартальними і т.п.; сума платежів може бути постійною або ковзкою; при її визначенні може бути врахована сезонність використання предмета лізингу; платежі можуть здійснюватися із виручки від реалізації продукції, що вироблена на отриманому в лізинг обладнанні); при використанні компенсаційного лізингу лізингоодержувач здійснює платежі в товарній формі, використовуючи продукцію, що вироблена на лізингованому обладнанні;

-- лізинг доступний малим і середнім підприємствам, в той час як отримання банківських кредитів на сприятливих умовах для них проблематичне; деякі лізингові компанії не вимагають від лізингоодержувача ніяких додаткових гарантій, оскільки забезпеченням угоди є саме устаткування (при невиконанні орендарем своїх зобов'язань лізингова компанія забирає своє майно);

-- лізинг на відміну від кредиту дає змогу створити надійніші умови господарювання;

-- підвищується ліквідність підприємств-лізингоодержувачів, тобто покращується такий важливий для ринкової економіки показник, як здатність своєчасно сплатити майбутні борги;

-- перевагою лізингу є також можливість придбання лізин-гоодержувачем устаткування за залишковою вартістю після завершення лізингової угоди;

-- при укладанні лізингової угоди орендар може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових інформаційних, консультативних і юридичних послуг;

-- Міжнародний валютний фонд не враховує суму лізингових угод у підрахунку національної заборгованості, тобто є можливість перевищити фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені Фондом для окремих країн (при застосуванні імпортного лізингу).

В умовах ринкових відносин лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам. Підприємству-виробнику лізинг вигідний тим, що за його допомогою підтримується тісний зв'язок між виробниками і споживачами техніки. Вся інформація про недоліки використовуваного устаткування надходить до підприємства-виробника, яке усуває їх, підвищуючи конкурентноспроможність своєї продукції та розширюючи можливості її збуту. Збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище.

Лізингові фірми від проведення лізингових операцій отримують досить високий прибуток. Крім того, якщо лізингодавцем виступає банк, то він також має свої вигоди:

-- розширюється коло банківських операцій, росте число клієнтів і відповідно збільшуються отримувані доходи;

-- знижується ризик втрат від неплатоспроможності клієнтів. При здій-сненні лізингових операцій банк (або його дочірня лізингова компанія) залишається власником майна, що передано в оренду, і, якщо порушуються умови угоди, може вимагати повернення майна. Дана обставина забезпечує можливість проведення лізингових операцій з клієнтами, у яких нестійке фінансове становище (малі підприємства, фермерські господарства, кооперативи, особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю і т.ін.);

-- банк має право нараховувати на майно, що передається в оренду, амортизаційні відрахування, які не підлягають оподаткуванню і можуть бути джерелом засобів для придбання нового майна;

банк отримує доходи у вигляді комісійних за лізингом. Величина лізингових платежів може бути «вища, ніж процентна ставка за кредитами. Але в умовах економічної кризи, коли практично відсутнє середнє та довгострокове кредитування, лізинг може бути успішно використаний для вирішення питань капіталовкладень. Дане положення виправдовується також наданням клієнтові, крім позики, машин і устаткування, а також іншого майна, що особливо актуально в умовах існуючого в Україні великого морального і фізичного зносу практично всіх основних фондів.

Як бачимо, лізингові операції мають великі переваги. Традиційне уявлення про лізинг як примітивну довгострокову оренду майна безнадійно застаріло. В той же час слід відмітити ряд недоліків, що притаманні лізингу:

-- кількість учасників лізингової угоди більша, ніж при купівлі майна за рахунок позики, тому операції відрізняються досить складною організацією;

-- на підготовку фінансової лізингової угоди може знадобитися більше часу, ніж на підготовку контракту на купівлю; вищі можуть бути і адміністративні витрати, тому вважається, що ціна лізингу може бути нижчою або дорівнювати ціні позики тільки за наявності певних податкових пільг.

На лізингодавця лягає ризик морального старіння майна і отримання лізингових платежів, а вартість лізингу є вищою, ніж позики, оскільки ризики зносу устаткування лягають на лізингодавця; відповідно останній

закладає це у вартість лізингу. Якщо науково-технічний прогрес робить об'єкт лізингу застарілим, при фінансовому лізингу орендні платежі не припиняються до закінчення угоди.

На наш погляд, в умовах економічної кризи в Україні, коли практично зупинилося фінансування капіталовкладень в оновлення основних засобів у зв'язку з недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування інвестицій є найбільш доцільним і може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

2. Участь банків в лізингових операціях

Cуб'єктом лізингових операцій може бути банк. Його участь може бути як безпосередня, так і опосередкована.

У першому випадку банк безпосередньо виступає лізингодавцем відповідно до закону України “Про банки і банківську діяльність”. Для здійснення лізингових операцій банк повинен сформувати в своїй структурі спеціальний відділ або в складі кредитного відділу - спеціальну групу.

Таким чином у банків з'являється можливість здійснювати нові прогресивні форми обслуговування, що відрізняються від традиційного довгострокового кредитування наданням додаткових послуг в сфері маркетингу та організації виробництва на базі передової техніки і технології.

Процес становлення лізингового бізнесу в Україні можна умовно поділити на два періоди. Перший припадає на 1989-1995 роки, коли такі операції здійснювали лише комерційні банки. У другому - 3 1995 й по сьогодні - у цій сфері працюють також спеціалізовані лізингові компанії, створені як за участі банківського капіталу так і без нього.

Переломним етапом становлення та розвитку лізингових відносин став 1998 рік, коли було прийнято основні законодавчі акти, що регулюють цей вид діяльності, зокрема Закон України "Про лізинг"*.

Отже, ринок лізингу в Україні перебуває на надзвичайно ранній стадії розвитку. Українська лізингова асоціація була формально заснована в червні 1997 року. До неї ввійшло 16 лізингових компаній із загальною кількістю 100 чоловік. За даними асоціації, кількість лізингових компаній зростає, причому деякі з них засновані, але лізинговою діяльністю не займаються. Ті ж компанії, які функціонують, здебільшого виконують роль агентів чи посередників між постачальниками устаткування і кінцевими споживачами. Обсяг місцевих лізингових операцій, що фінансуються з внутрішніх джерел, досить низький і оцінюється на рівні 10 млн. доларів США. Усі інші операції, повязані з лізингом або подібні до нього, фінансуються міжнародними постачальниками устаткування.

Останнім часом процес впровадження лізингу в Україні помітно пожвавився, з'явилися нові компанії як державного, так і комерційного спрямування. Непідробний інтерес до нової ринкової структури почали виявляти банки, страхові компанії. Зрозуміло, це ті фінансові інституції, які можуть стати реальними каталізаторами процесу утвердження лізингу.

Якщо банк виступає лізингодавцем, він має такі переваги:

розширюється коло банківських операцій, росте число клієнтів і відповідно збільшується доход банку;

знижується ризик втрат від неплатоспроможності клієнтів. При здійсненні лізингових операцій банк залишається власником майна, що передано в оренду, і я якщо порушуються умови угоди, може вимагати повернення майна;

банк має право нараховувати на майно, що передається в оренду, амортизаційні відрахування, які не підлягають оподаткуванню і можуть бути джерелом засобів для придбання нового майна;

банк отримує доходи у вигляді комісійних за лізингом.

Разом з тим слід зазначити, що здійснення лізингових операцій на данному етапі пов'язано з певними труднощами. Перш за все, спеціалісти, що займаються лізинговими операціями в банку повинні мати глибокі знання в сфері комерції та організації кредитування, визначення попиту та пропозиції нового та вже використовуваного обладнання, технології виробництва і технічного обслуговування обладнання, бухгалтерського обліку та аудиту, а також у сфері законодавства, оцінки ризиків, страхування майна.

Щодо роботи банку, можна визначити цілком своєрідні, відмінні від традиційних кредитних зв'язків взаємовідносини. Це обумовлено подвійною роллю банку. З одного боку, купуючи машини, обладнання, транспортні засоби, він є покупцем, а з іншого, здаючи все це в оренду за лізинговою угодою - лізингодавцем.

Однак більшість банків віддають перевагу опосередкованим формам участі у лізингових угодах. Ці форми такі:

створення власної дочірньої лізингової компанії;

створення разом з іншими банками, кредитними установами, іншими суб'єктами господарювання спільних лізингових компаній;

кредитне обслуговування лізингових компаній.

Вказані форми в цілому забезпечують вищу ефективність, ніж безпосередня участь банків у лізинговому бізнесі. Пояснюється це перевагами спеціалізації лізингових компаній, тобто тим, що тут вивчення ринку, організаційна структура, глибше вивчення специфіки лізингу, реклама - все підпорядковано розв'язанню одного завдання - забезпеченню успішної лізингової діяльності. Щоправда, це не означає, що лізинговий відділ якого-небудь банку не може в силу своїх творчих та розумових здібностей налагодити цю справу в себе. Але так чи інакше, 75-80% загальної кількості лізингових компаній у світі або створені банками, або контролюються ними.

Безумовно, основне гарантійне навантаження в ході реалізації лізингового проекту буде припадати на банки, страхові компанії, лизингоотримувачів і лізингодавців, виробників устаткування. Тому важливо узагальнити існуючий досвід розробки схем надання гарантій для порозуміння і балансу інтересів ділових партнерів.

Президент Європейської асоціації лізингових компаній (Leaseurope) Марко Байерт звернув увагу лізингодавців на те, що на заході найкраще забезпечення - це право власності. По оцінці експертів, сьогодні на світовому фінансовому ринку 50 відсотків кредитів видається під заставу лізингових операцій, тобто під заставу майна, що здається в лізинг.

Гарантії в кожному конкретному випадку можуть мати різноманітну форму й об'єм у залежності від якості самого лізингоотримувача і/або його бізнесу, результатів його господарської і фінансової діяльності за попередні роки, усталеності ділових зв'язків, репутації, кола його контрагентів і стабільності партнерства.

У якості забезпечення лізингової угоди можуть виступати:

1. Банківська гарантія (контргарантия) і/або векселя прийнятних банків, тобто порука банку за свого клієнта перед банком, що фінансує лізингову угоду, на випадок невиконання клієнтом тих або інших зобов'язань.

2. Векселя підприємства, авальовані надійними українськими банками.

3. Векселя значних бюджетних організацій і підприємств.

4. Фонди в покриття гарантій лізингових платежів.

5. Поручництво надійних компаній.

6. Застава цінних паперів.

7. Застава ліквідного товару в обороті.

8. Застава нерухомості.

9. Гарантія оберненого викупу постачальником.

10. Підтверджені в уповноважених банках форвардні контракти на постачання готової продукції в обсягах не менше і по ціні не більше визначених на момент висновку відповідних договорів.

11. РЕПО ліквідних акцій.

12. Експортний виторг по контрактах з експортерами в уповноваженому банку.

13. Застава іншого майна й активів.

14. Підтверджені гарантії державних і муніципальних фондів із лімітами в уповноважених банках.

15. Вартість устаткування, наданого в лізинг, також може розглядатися як часткове покриття.

В Україні одним із перших банків, що почав проведення лізингових операцій, є АКБ "Україна". Оскільки лізингова операція належить операцій із високим ступенем ризику, тут застосовуються традиції англійської банківської системи, а саме: створена спеціалізована структура - "Фінансово-лізинговий будинок" банку "Україна", який акумулює ризик, повязаний із проведенням цих операцій. Таким чином, поза ризиком залишаються дві головні банківські функції: ощадна й розрахункова.

Банком сформовано "Програму розвитку нових виробництв", що передбачає його фінансову участь у придбанні вітчизняних і іноземних технологій та устаткування, цілісних виробничих комплексів.

Сьогодні, окрім "Фінансово-лізингового будинку" банку "Україна" в Україні діють також лізингові компанії "Аваль-лізинг" (заснована на базі банку "Аваль" ), "Укрексімлізинг" (створена Укрексімбанком 1997 року ) та Харківська регіональна лізингова компанія "Реал банк".

Уклавши договір із Державним лізинговим фондом (ДЛФ), компанія працює частково на отримані від нього бюджетні кошти".

3. Ринок лізингових послуг та лізингова діяльність в Україні

Останнім часом в Україні росте інтерес до лізингу: комерційні банки активно створюють спеціалізовані лізингові компанії, а держава формує правову базу для лізингової діяльності. В лютому 1998 року Верховною Радою України прийнятий закон "Про лізинг". Проте активність лизингодателей на Україні залишається усе ще вкрай низкою. Це пояснюється поруч причин, головна з який - відсутність сприятливого нормативно-правового поля для лизингововй діяльності. Крім того, діяльність різноманітних груп, що надають лізингові послуги, стримується особливими причинами.

Банки-резиденты, відповідно до українського законодавства, мають право виконувати лізингові операції тільки за рахунок власних коштів, що для них не надає особливого інтересу, тому що, будучи депозитними заснуваннями, вони в основному орієнтовані на виконання комерційних операцій за рахунок залучених коштів (внесків). Тому лізингові угоди здійснюються банками, як правило, виключно у випадках, коли вони приймають на свій баланс майно клієнтів, що виступало заставним забезпеченням прострочених позичок. Тут лізинг виступає в якості технічного інструмента, який дозволяє стягнути прострочену заборгованість шляхом використання застави.

Розвитку "банківського" лізингу до деякої міри перешкоджає і те, що для здійснення лізингових операцій банки повинні одержувати окрему ліцензію Національного банку.

Українські підприємства-виробники машин і устаткування, безумовно, бачать у лізингу перспективу просування своєї продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Особливий інтерес до лізингу у виробників транспортних засобів (літаки, автобуси, тролейбуси і морські суду) і сільськогосподарської техніки (трактора, комбайни). Проте ці підприємства зараз самі знаходяться в найтяжкому фінансовому положенні і через відсутність оборотних коштів не можуть фінансувати придбання своєї продукції на умовах лізингу. Тому приклади ефективного лізингу "від виробника" одиничні.

Аналогічна ситуація із самостійними лізинговими компаніями, створення яких не було міцно пов'язано з надійним джерелом фінансування лізингових угод (банком, страховою або інвестиційною компанією). Такі лізингові компанії, як правило, припиняли активну діяльність незабаром після створення або трансформувалися в торгові підприємства.

Для закордонних лізингодавці (банків, лізингових компаній, підприємств - виробників) є дві можливості надання лізингових послуг на українському ринку. Перша - через інвестування в лізинговий бізнес в Україні і ведення лізингової діяльності в статусі резидента України. Друга - шляхом здійснення міжнародних лізингових угод у статусі нерезидента. У обох випадках, особливо в другому, основними чинниками, що стримують діяльність закордонних лизингодателей на українському ринку, є:

- недостатнє знання особливостей ринку і складність оцінки ризиків;

- відсутність розгалуженої мережі, необхідної для здійснення експертизи і моніторингу лізингових угод;

- нестабільність і недосконалість законодательсной бази.

У той же час слід зазначити, що тільки на лізинговому сегменті ринку фінансових послуг в Україні практично відсутні спеціальні обмежувальні процедури і вимоги для роботи нерезидентів. Тим часом в Україні діють жорсткі обмеження на банківську діяльність, яка здійснюється нерези-дентами, або фінансується ними (обмежено вихід на ринок, необхідне лі-цензування діяльності, встановлені граничні умови для інвестування). Не менше жорсткі вимоги подаються до діяльності нерезидентів на ринку страхових послуг (заборонено прямий вихід нерезидентів на ринок, діють жорсткі обмеження на участь іноземного капіталу в українських страхових компаніях).

Найбільше поширення в Україні одержав міжнародний лізинг вантажних автомобілів, морських і повітряних судів, а останнім часом і комп'ютерної техніки. Лізингові умови постачання машин і устаткування пропонуються компаніями RENAULT, DAF, SCANIA, IBM, HP і ін.

Лізингові пропозиції закордонних компаній відрізняються від пропозицій внутрішнього ринку більш низькою вартістю послуг, а також значно більшою тривалістю періоду лізингу. При цьому в більшості випадків (на відміну від одержання іноземного кредиту) не потрібно надання гарантій уряду або гарантій першокласних закордонних банків.

В цілому, ситуація на ринку лізингових послуг України характеризується істотним перевищенням попиту над пропозицією і тенденцією, що намітилася, до переважного розвитку міжнародної форми лізингу. Вона пояснюється особливістю правового регулювання лізингових послуг в Україні.

При зберіганні цієї тенденції і подальшому вдосконаленні національного лізингового законодавства можна прогнозувати в майбутньому підвищений інтерес українських банків і лізингових компаній до здійснення лізингової діяльності в Україні з території інших країн, що мають більш сприятливе лізингове, податкове й інвестиційне законодавство, шляхом створення там лізингових філій (дочірніх компаній).

лізинг фінансовий банк

Висновки

Процес переходу до ринкових відносин зумовив пошук нових шляхів вирішення проблем, пов'язаних з перехідними етапами розвитку економіки.

У зв'язку з появою негативних явищ у національній економіці та масовим неповерненням кредитів, банками була переглянута кредитна політика в результаті чого підвищилися вимоги до її організації та здійснення. Однак це суттєво звузило коло клієнтури і для виходу із нинішної ситуації з кредитуванням: банки почали застосовувати лізиногові схеми, як ті, що мають понижений ступінь ризику.

Значно б вплинуло на розвиток лізингу в Україні високоякісне програмне забезпечення. Це дало б змогу створити базу даних лізингодавців та потенційних лізингоотримувачів для швидшого їх партнерського пошуку та укладання угод.

Саме зараз позитивні риси лізингу найбільш дієздатні. Орендарю вигідно користуватися устаткуванням, не набуваючи його у власність, а одержуючи на час за визначену плату. Вигідно і банку, тому що дороге устаткування можна не раз здати в оренду й у такий спосіб дістати прибуток від надходження орендних платежів, який у декілька разів перевищує ціну устаткування, заплачену банком.

Ефективність використання орендованного обладнання зростає. Висока рентабельність лізингу і наявність адекватної нормативної бази можу сприяти форсуванню темпів розвитку цієї операції. При дефіциті внутрішніх капіталовкладень такий шлях є виходом із положення, що створилося.

До пріоритетних напрямків використання лізингу в Україні можна віднести:

1. Високотехнологічні наукоємні галузі: літако- і машинобудування, порошкова металургія, керамика, электрозварювальне виробництво; енергозберігаючі технології, нафтогазовий комплекс, агропромисловий комплекс.

2. Видобувні і металургійні галузі, кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат.

3. Виробництво товару народного споживання.

4. Незавершене виробництво.

5. Дрібний бізнес та ін.

Великі перспективи щодо подолання проблем відсутності інвестиційних коштів має міжнародний лізинг. У відповідності з правилами МВФ, зобов'язання продавця, що випливають з лізингової угоди, не включаються в обсяг зовнішньої заборгованості держави.

Метою роботи було дослідження питань, що розкривають основні аспекти лізингових операцій для кращого розуміння сутності інвестицій у виді функціонуючого капіталу, визначення ступеня впливу тих або інших чинників на рентабельність лізингової угоди і ступінь розвитку лізингу в країні в цілому, аналіз світового досвіду в сфері лізингу з метою використання його в Росії. Проведене дослідження дозволяє виявити умови і намітити перспективи подальшого розвитку лізингу в Україні. В даний час ринок лізингових послуг характеризується такими особливостями:

1) український ринок лізингових послуг усе ще перебуває в стадії становлення і потребує уваги і підтримки держави. Все ще визначаються шляхи і форми його розвитку в багатоукладній економіці;

2) в умовах нестабильной фінансової системи українські лізингові схеми орієнтовані насамперед на податкове планування з метою полегшення підприємствам податкового тягаря і пошуку додаткового фінансування. Проте, механізм встановлення пільг для інвестування у різноманітні сфери економіки ще недостатньо розроблений і спрямований насамперед для негайного поповнення державного бюджету. Держава не повинна перешкоджати підприємствам обновляти основні засоби для випуску конкурентної продукції. Бажання збільшення надходження засобів у бюджет за рахунок зборів податків призводить до бажаного результату тільки в короткостроковому періоді, на довгостроковому ж етапі це призводить до згортання виробництва, а, отже, і до зменшення зборів податків;

3) відсутність чітко проробленої нормативної бази. Існуючий Закон України «Про лізинг», який було прийнято в лютому 1998 року, має ряд недоробок, а саме: протиріччя з законом “Про оподаткування прибутку підприємств”, про які згадувалось вище;

4) відсутність елементу стабільності в законодавстві, що вносить визначений ризик, тому що підприємець із меншої долею можливості може визначити події майбутнього періоду при прийнятті інвестиційного рішення;

5) необхідною умовою, що забезпечує становлення лізингу і прояв його позитивної макроекономічної ролі, є режим прискореної амортизації. Лізинг має економічний зміст тільки тоді, коли він економічно вигідний і для лізинодавача, і для лізингоотримувача. Якщо лізингоотримувач завжди одержує податковий виграш від застосування лізингу, тому що він дозволяє віднести всю суму лізингових платежів на собівартість продукції, то можливості лізингодавця віднести витрати від проведення лізингових операцій на виробничі витрати обмежені чинними нормами законодавства. Регулюючи ці норми, а також шляхом введення в дію режиму прискореної амортизації, держава може дуже ефективно регулювати інвестиції і лізинг.

Лізингова діяльність є перспективним видом бізнесу, що пов'язано з:

1) світовим досвідом, який показує, що на частку лізингу в нових інвестиціях на устаткування припадає 15-20%;

2) лізинг є одним з основних джерел активізації інвестиційної діяльності, що так важливо для нашої економіки;

3) переорієнтуванням банків із ринку цінних паперів на інвестиції у виробництво. При цьому лізинг є більш привабливим фінансовим механізмом, чим кредит, тому що використовується винятково для купівлі устаткування, що до того ж виступає забезпеченням угоди;

4) зниженням ставок на ринку позикового капіталу і як слідство -здешевлення лізингової угоди;

5) великим потенційним попитом на лізингові послуги, пов'язаним із потребою підприємств у відновленні основних фондів і можливістю їх здійснити без суттєвих початкових витрат.

Також розвитку лізингу будуть сприяти:

1) Умови, що гарантують стійкий розвиток малого і середнього бізнесу. Малий і середній бізнес спроможний спожити більшу кількість лізингових послуг, тому що, по-перше, він не має великі фінансові можливості і , по-друге, завдяки нечисленності персоналу, має більшу гнучкість для реагування на зміни кон'юнктури ринку;

2) інтеграція банківського і промислового сектора економіки. Зацікавленість банків у розвитку не тільки торгового, але і промислового капіталу. Активний розвиток холдингової системи;

3) вільна конкуренція, при якій виробники змушені шукати нові засоби збуту виробленої дорогої продукції, щоб вижити на ринку.

Звичайно, інвестиційні лізингові проекти вкрай складні. Вони припускають розробку спеціальних схем фінансування, забезпечення, надання гарантій, участі банків, страхових компаній. Водночас висока результативність лізингових операцій у багатьох країнах світу не може не підтвердитися і на українському ринку, якщо його, судячи з заяв Уряду, мають намір інтегрувати у світовий ринок.

Лізинг дозволяє ефективним шляхом погоджувати інтереси виробників і споживачів, банків і лізингових компаній.

Незважаючи на цілий комплекс проблем український лізинг розвивається, накопичує досвід, і готується внести свій внесок в активацію інвестиційної діяльності.

Література

В.І. Міщенко, Основи лізингу. К: “Знання”, 1997.

Закон України “Про лізинг”.

Черевко Г.В. “Лізинг: реалії, проблеми, перспективи”, ж-л “Фінанси України”, 2'99.

Внукова Н. “Проблемы формирования среды развития лизинга в Украине”// “Фінанси України”, 11'98.

Губина И. Лизинг надо узаконить и обеспечить ему государственную поддержку //Україна Вивіпезв. --1996.--№№ 34-- 36.-- С. 7.

Внукова Н. Новые возможности лизинга в Украине //Укр. деловые новости. -- 1996. -- № 23.

Мринська О. Роль банків у сфері лізингового бізнесу // Вісник НБУ.- 1999.-№ 6.- с.62.

Черевко Г.В., Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи // Фінанси України.-1999.-№ 2.-с.40-46.

Ларіонова Л. Лізинг і ринкові умови в Україні // Фінанси України.-1998.-№ 7.-с.92-95.

Размещено на Allbest.ru

...