Міжнародні валютно-кредитні відносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародні валютно-кредитні відносини

1. Поняття валюти та валютних відносин

Валюта - це грошова одиниця даної країни, що використовується у міжнародних операціях.

Основними функціями, котрі має виконувати валюта є:

- міжнародна міра вартості, що передбачає вираження у валюті ціни на товари і послуги на світовому ринку;

- міжнародний засіб обігу, що передбачає використання у міжнародному обороті окремих видів національних грошей провідних країн світу для забезпечення товарообмінних операцій на світовому ринку;

- міжнародний платіжний засіб, що передбачає врегулювання зобов'язань між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності за поставлені товари і послуги та надані кредити;

- міжнародний резервний засіб, що передбачає формування державними органами і суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності резервів коштів в іноземній валюті для забезпечення здійснення відповідних платежів, а також мінімізації ризиків.

Залежно від режиму використання валюти поділяються на:

- неконвертована валюта - це валюта, яку неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз обмежується;

- конвертована валюта - це валюта, які вільно обмінюється на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозиться через кордон.

Функціонування валют у міжнародному обороті обумовлює потребу у відповідних валютних відносинах.

Валютні відносини - це економічні відносини які пов'язані із використанням національних валют та міжнародних розрахункових одиниць у світовому господарстві при обміні результатами праці національних економік, а також при використанні іноземних валют на території даної країни.

Більш вузьким поняттям валютних відносин, що охоплює передусім міжнародний рівень економічних операцій є міжнародні валютно кредитні відносини.

Міжнародні валютно кредитні відносини - це відносини, функціонування яких пов'язане із використанням валюти у процесі обслуговування економічних зв'язків між урядами, юридичними та фізичними особами різних країн.

Організація МВКВ передбачає:

- визначення і регулювання валютного курсу;

- складання платіжного балансу та вплив на його сальдо;

- проведення міжнародних розрахунків та надання і погашення міжнародних кредитів.

2. Суть та цілі валютної політики

Валютна політика - це розробка та практична реалізація державою засобів впливу на ті економічні відносини суб'єктів

ринку, які стосуються їхніх операцій з валютою.

Суб'єкти валютної політики - це учасники економічних процесів, які реалізують механізм державного впливу на валютні відносини, а також економічні агенти, на діяльність яких поширюється зазначений вплив.

Головним органом, на який покладається реалізація валютної політики є Національний банк.

Суб'єктами валютної політики, на яких поширюється вплив державних органів валютного регулювання, ті економічні агенти, які беруть участь у купівлі-продажу та переміщенні валютних цінностей. Усі вони поділяються на:

1. Резиденти:

- фізичні особи, які постійно проживають на території України, і ті що тимчасово перебувають за кордоном;

- юридичні особи, з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі українського законодавства;

- дипломатичні, консульські, торговельні та інші представництва України за кордоном;

- філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

2. Нерезиденти:

- фізичні особи, які постійно проживають за межами України, в тому числі і ті, що тимчасово перебувають на території України;

- юридичні особи з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави;

- розташовані на території України іноземні дипломатичні,

консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії;

- представництва іноземних організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Також суб'єктами на яких впливає валютна політика є

- комерційні банки,

- підприємства, приватні особи,

- валютні біржі (здійснюється обмін валюти для фізичних та юридичних осіб, а також формується ринковий валютний курс (обмінний) стосовно валют інших країн),

- брокерські фірми (зводять продавця і покупця іноземної валюти),

- інвестиційні фонди (розміщення коштів у вигляді зарубіжних депозитів, державних і приватних цінних паперів).

Об'єкти валютної політики - це сфери суспільного виробництва, пов'язані з валютними відносинами, на які спрямовуються зусилля державних органів регулювання для забезпечення умов нормального функціонування національної валюти.

Основними об'єктами впливу валютної політики є:

- валютний курс;

- платіжний баланс;

- грошовий обіг;

- зовнішньоекономічна діяльність;

- операції суб'єктів господарювання із іноземною валютою.

Основними стратегічними цілями валютної політики є:

- Забезпечення стійкого економічного зростання, тобто збільшення обсягів виробництва товарів і надання послуг;

- Підтримання низьких темпів інфляції, тобто забезпечення порівняно стабільного рівня цін;

- Сприяння високому рівню зайнятості, що передбачає стримування зростання безробіття серед працездатного населення і за умов досягнення рівноваги на ринку праці;

- Забезпечення зовнішньоекономічної рівноваги, що передбачає підтримання рівноваги платіжного балансу;

- Забезпечення зовнішньоекономічної стійкості національної валюти, є необхідною умовою підтримання довіри до неї з боку національного та іноземного бізнесу;

- Підтримання макроекономічного рівноваги через досягнення фінансової стабільності та оптимальної і регіональної структури господарства.

Тактичними цілями валютної політики є:

- Створення механізму оптимального управління валютним курсом відповідно до цільових орієнтирів грошово-кредитної політики з метою підтримання стабільності внутрішнього грошового обігу та узгодження інтересів експортерів та імпортерів;

- Оперативне регулювання валютного курсу країни для підтримання стабільності валютних відносин і недопущення спекулятивного тиску та фінансових криз;

- Сприяння нормальній організації грошового обігу в країні для забезпечення ефективних товарообмінних операцій у зовнішньоекономічній сфері;

- Забезпечення адекватних правових умов організації валютних відносин для розвитку зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання і припливу іноземних інвестицій;

- Оперативне регулювання сальдо платіжного балансу для

своєчасного погашення зовнішньої заборгованості;

- Організація контролю за здійсненням резидентами і нерезидентами поточних

валютних операцій і операцій, пов'язаних із рухом капіталу;

- Регламентація порядку та умов здійснення міжнародних розрахунків і кредитування зовнішньоекономічної діяльності відповідно до міжнародної практики кредитно-розрахункових операцій;

- Створення умов для економічного стимулювання зовнішньоторгових операцій, що є джерелом надходження валютної виручки і формування національного доходу держави.

Елементи валютної політики - це ті конкретні сфери валютних відносин, на які спрямовуються регулятивні функції держави.

Основними елементами валютної політики є:

- регулювання валютного курсу, тобто вироблення механізму його встановлення та підтримання на певному рівні в межах країни;

- управління офіційними золотовалютними резервами країни з метою забезпечення міжнародної валютної ліквідності й стабільності валютного ринку;

- встановлення валютних обмежень - запровадження певних норм і регламентування порядку здійснення валютних операцій;

- управління платіжним балансом країни - сукупність заходів, спрямованих на підтримання його рівноваги або активного сальдо;

- міжнародне співробітництво у сфері валютних відносин, що передбачає участь у міжнародних фінансових і валютно-кредитних організаціях.

Валютна політика здійснюється через механізм проведення валютної політики.

Механізм проведення валютної політики - це комплекс заходів нормативного і регулятивного характеру, що здійснюється державними органами з метою впливу на суб'єктів валютних відносин.

Виділяють такі заходи:

Нормативні заходи передбачають реалізацію валютної політики через сукупність законодавчих і нормативних активів, які регламентують порядок і принципи здійснення валютних операцій на території країни, порядок ввезення та вивезення валютних цінностей.

Регулятивні заходи валютної політики - система адміністративних та економічних важелів впливу на господарську діяльність суб'єктів валютних цінностей:

- адміністративні важелі - практичні дії державних органів, які проводять валютну політику, спрямовані на забезпечення дотримання всіма економічними агентами чинних нормативно-правових актів із регламентації діяльності у валютній сфері;

- економічні важелі - сукупність валютно-кредитних засобів впливу центральних банків країни та міжнародних фінансових організацій на поведінку економічних агентів і конюктуру національних і світових валютних ринків.

Залежно від рівня, на якому здійснюється валютна політика - національний чи міжнародний - вона поділяється на дві

основні форми:

Поточна валютна політика - це сукупність заходів із повсякденного, оперативного регулювання валютного ринку. Вона передбачає вплив на динаміку обмінного курсу, кон'юнктуру валютного ринку, обсяги валютних операцій у країні.

Основними цілями поточної валютної політики є:

Ш підтримання рівноваги платіжного балансу країни;

Ш забезпечення стабільного рівня валютного курсу;

Ш створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності;

Ш посилення позицій країни у конкурентній боротьбі за ринки збуту та джерела сировини й енергії, а також сфери застосування капіталів.

До найважливіших форм реалізації поточної валютної політики можна, зокрема, віднести такі:

дисконтна політика, тобто зміна центральним банком облікової ставки, що нарівні з іншими засобами грошово-кредитного регулювання впливає на зміну грошової маси в обігу, рівень цін, обсяг сукупного попиту в країні та рух короткострокових капіталів, що загалом позначається на валютних відносинах;

девізна політика, тобто система заходів впливу державних органів на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти через проведення валютних інтервенцій на ринку;

курсова політика - визначення режиму валютного курсу в країні та офіційне зниження або підвищення курсу національної грошової одиниці, тобто, відповідно, девальвація або ревальвація, що здійснюється з метою впливу на експортно-імпортні операції і стан платіжного балансу;

міжнародна кредитна політика, що проводиться в

рамках співробітництва країни із закордонними банками та міжнародними валютно-кредитними організаціями, спрямована на отримання чи надання валютних кредитів;

управління золотовалютними резервами, тобто формування та ефективне використання офіційних запасів золота, іноземних валют та СПЗ країни з метою підтримання стабільності на валютному ринку і забезпечення міжнародної валютної ліквідності.

Структурна валютна політика - це сукупність заходів міждержавного регулювання валютних відносин, спрямованих на забезпечення довгострокових структурних змін у світовій валютній системі.

Основними цілями структурної валютної політики є:

Ш розширення і поглиблення міжнародного економічного співробітництва, що визначається все більшою взаємозалежністю національних господарств;

Ш уникнення валютних криз чи ефективне подолання їх наслідків;

Ш забезпечення стабільного функціонування світових фінансових ринків.

Основною формою реалізації структурної валютної політики є участь країни у міждержавних переговорах і угодах у межах діяльності Міжнародного валютного фонду та регіональних міжнародних валютних організацій з приводу міждержавного регулювання валютних відносин. Метою цих переговорів і укладення наступних угод є зміна порядку міжнародних розрахунків, режиму валютних курсів і валютних паритетів, використання золота, резервних валют та міжнародних платіжних засобів, визначення функцій і

завдань міжнародних валютно-кредитних організацій.

3. Валютний ринок: суть та основи функціонування

Основною сферою взаємодії суб'єктів валютних відносин, яка визначає можливості реалізації валютної політики, є валютний ринок.

Валютний ринок - це система економічних відносин, що виникають при здійсненні операцій із купівлі-продажу іноземної валюти за курсом, що формується на основі попиту і пропозиції.

На валютному ринку узгоджуються інтереси продавців і покупців валютних

цінностей через співвідношення попиту і пропозиції.

Об'єктом купівлі-продажу є національні та іноземні валютні цінності.

Суб'єктами валютного ринку є професійні учасники (Центральний банк, уповноважені банки, біржі, брокерські контори) та непрофесійні учасники (підприємства, фізичні особи, що здійснюють валютні операції).

Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на:

Біржовий ринок - торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному «майданчику», який називається валютною біржею. Даний ринок діє за чіткими правилами, що фіксують основні параметри здійснення валютних угод.

Позабіржовий ринок - це сукупність операцій з обміну

іноземної валюти, що здійснюється банками та іншими фінансовими установами без участі посередників. Перевагами даного ринку є порівняно низька собівартість затрат на здійснення операцій з обміну валют, а також вища швидкість розрахунків, ніж при торгівлі на валютній біржі.

Залежно від обсягів торгівлі валютою і сфери поширення валютних операцій валютний ринок поділяється на:

Внутрішній (національний) валютний ринок - це ринок однієї країни, тобто біржовий та позабіржовий ринок, що функціонує в її межах. Національний валютний ринок охоплює сукупність валютних операцій, що здійснюється банками і валютними біржами, розташованими на території однієї країни.

Міжнародний валютний ринок - це ринок, який включає валютні ринки всіх країн світу. Це глобальний ринок обміну провідних валют, що функціонує цілодобово й операції здійснюються децентралізовано. Основна частка валютних угод на ньому здійснюється безпосередньо між банками з використанням електронних засобів зв'язку.

Основними функціями валютного ринку є:

- мінімізація ризику, пов'язаного з коливанням обмінних курсів іноземних валют, шляхом формування відповідних механізмів для розподілу цього ризику між різними суб'єктами ринку;

- своєчасне здійснення міжнародних розрахунків шляхом обміну валют різних країн та переказу коштів через міжнародні платіжні операції банківських установ;

- диверсифікація валютних резервів підприємств, банків, держави шляхом своєчасного обміну одних валют на інші та формування портфеля валютних вкладень із найстійкіших валют;

- отримання прибутку учасниками ринку у вигляді різниці, що виникає при обміні іноземних валют внаслідок

коливання обмінних курсів;

- забезпечення можливості реалізації валютної політики, спрямованої на державне регулювання економічних процесів на національному рівні, а також узгодження відповідних регулятивних заходів у рамках світового господарства.

Дані функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку валютних операцій.

Валютні операції - це всі операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, включаючи операції з використання валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, а також операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

Операції класифікуються за:

Терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:

Ш касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Учасники касових операцій мають можливість:

- терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов'язань;

- уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, пов'язаних з падінням її курсу;

- оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам - ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію.

Ш строкові операції полягають у купівлі-продажу

валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об'єктом купівлі-продажу на валютних ринках.

Механізмом здійснення операцій:

Ш форвардні операції - це операція, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту.

Ш ф'ючерсні операції - це операції, в яких два контрагенти зобов'язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди (купівлі-продажу ф'ючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма і умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Ф'ючерсні операції широко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового прибутку.

Ш опціонні операції - це операції, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов'язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон. При купівлі опціона покупець (власник) сплачує продавцю премію (вартість опціону), яка визначається за домовленістю сторін у відсотках до суми угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для продавця опціону, який він одержує незалежно від того, буде реалізований опціон чи ні. Для покупця премія є чистою витратою, яку він може відшкодувати, якщо реалізує згодом опціон з вигодою. Якщо ж він відмовляється від реалізації опціону, то сплачена премія стає для нього чистою втратою.

Формами здійснення:

- безготівкові;

- готівкові.

Масштабами операцій:

Ш оптові здійснюються між банками;

Ш роздрібні здійснюються між банками та їх клієнтами.

4. Поняття та структура валютної системи

Валютна система - це форма організації і регулювання валютних відносин, що склалася історично і закріплена національним законодавством та міждержавними угодами.

Структура валютної системи включає її національний та міжнародний рівень.

Національна валютна система - це сукупність економічних відносин, які пов'язані з використанням іноземної валюти і за допомогою яких здійснюється міжнародний платіжний оборот, а також утворюються і використовуються валютні резерви країни.

Основними елементами національної валютної системи є:

- національна валюта, тобто грошова одиниця даної країни, що використовується для обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків і міжнародних розрахунків з

іншими країнами;

- умови конвертованості національної валюти, визначають умови обміну валюти країни на валюти інших країн;

- режим обмінного курсу національної валюти, тобто регулювання цінового співвідношення між валютами шляхом встановлення фіксованих або плаваючих валютних курсів;

- валютні обмеження, тобто нормативні акти, що регулюють операції з валютою на території країни;

- міжнародна валютна ліквідність, тобто здатність країни виконувати свої зовнішні зобов'язання;

- порядок використання міжнародних кредитних засобів обігу на території країни;

- регламентація міжнародних розрахунків, тобто порядок здійснення платежів і регулювання зобов'язань у міжнародній сфері;

- умови функціонування національних ринків валюти і золота, тобто організація купівлі-продажу валютних цінностей у країні та режим функціонування національного валютного ринку;

- національні органи, що регламентують валютні відносини - центральний банк, міністерство фінансів, уповноважені державні органи валютного контролю.

Національна валютна система безпосередньо пов'язана з міжнародною валютною системою. Їх взаємозв'язок виявляється у процесі функціонування банківських установ, які обслуговують зовнішньоекономічну діяльність, міждержавному валютному регулюванні і координації валютної політики різних країн.

Міжнародна валютна система - організація валютно-економічних відносин між країнами закріплена комплексом

міждержавних угод.

Основними елементами є:

- міжнародні платіжні засоби, тобто резервні валюти та міжнародні рахункові одиниці;

- режим взаємної конвертованості валют, тобто умови, згідно з якими обмінюються валюти різних країн;

- регламентація режимів валютних курсів, що означає розробку і фіксацію у міжнародних угодах певних методів встановлення валютних курсів;

- міждержавне регулювання валютних обмежень, що здійснюється через міжнародні валютно-кредитні організації, здебільшого МВФ;

- міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності, що передбачає визначення механізму забезпечення міжнародних розрахунків необхідними платіжними засобами;

- уніфікація форм міжнародних розрахунків, тобто встановлення єдиних правил організації розрахункових операцій;

- режим світових ринків валют і золота, який визначає особливості міжнародної торгівлі валютними цінностями та їх переміщення між країнами;

- інститути, що здійснюють міждержавне валютне регулювання - МВФ, Світовий банк.

Сукупність основних елементів національної та міжнародної валютної системи визначає ті напрями, за якими валютна політика впливає на національне і світове господарство, визначаючи особливості діяльності всіх суб'єктів ринку у сфері валютних відносин.

5. Валютний курс та фактори, що на нього впливають

Валютний курс - це вартість валюти однієї країни виражена у грошових одиницях іншої країни, групи країн або міжнародних платіжних засобів.

Основою для визначення валютного курсу є: паритет купівельної спроможності, тобто співвідношення між двома або кількома валютами за їхньою купівельною спроможністю стосовно певного набору товарів і послуг.

Основними факторами, що впливають на зміну валютного курсу є:

- рівень розвитку національної економіки, що визначає більшу стійкість валюти країни із вищими темпами економічного зростання;

- конюктура на валютному ринку, тобто співвідношення між попитом і пропозицією на іноземну валюту;

- темпи інфляції в країні, що визначає вплив інфляційного знецінення валюти на її купівельну спроможність. Інфляційне знецінення грошей в країні спричинює зниження їх купівельної спроможності та сприяє зниженню курсу національної валюти щодо валют країн, у яких темп інфляції нижчий;

- рівень процентних ставок, що визначає притік або відтік іноземних капіталів у даній країні. Підвищення процентних ставок робить інвестиції у валюті певної країни більш привабливими, а від так є засобом залучення іноземного капіталу, що сприяє підвищенню курсу національної валюти. І навпаки, зниження ринкових ставок процента зумовлює відплив іноземних капіталів за кордон що призводить до зниження попиту на національну валюту та падіння її обмінного курсу.;

- стан платіжного балансу, що визначає вплив його активного чи пасивного сальдо на обмінний курс. Активне сальдо платіжного балансу сприяє підвищенню обмінного курсу національної валюти, оскільки збільшується попит на неї з боку іноземних боржників для погашення їхніх зобов'язань перед національними експортерами і кредиторами. Пасивне сальдо зумовлює зниження валютного курсу, оскільки зростає попит на іноземну валюту з боку національних боржників;

- валютна політика, що визначає масштаби державного регулювання валютного курсу спрямованого на його підвищення або зниження.

Основними видами валютних курсів є:

- офіційний валютний курс - встановлені урядом постійні фіксовані пропозиції обміну національної валюти на іноземну, і навпаки;

- ринковий валютний курс - формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції;

- змішаний - контрольований курс, що застосовується до експорту і імпорту, при погашенні зовнішнього боргу.

Встановлення валютного курсу називається котируванням. Валютне котирування - це визначення державним або найбільшими комерційними банками курсу іноземних валют відповідно до діючих законодавчих норм і практики, що складається. При визначенні курсу валюти використовуються методи прямого котирування, коли одиниця іноземної валюти виступає в якості «основи квоти», торгуємої валюти, або метод непрямого котирування, коли одиниця національної валюти виражається в одиницях іноземної валюти. «Основа квоти» - це валюта, яка купується або продається, валюта відносно якої котируються інші валюти. Основою квоти зазвичай є американський долар. Використання прямого чи не прямого методів котирування не впливає на рівень обмінного курсу, а лише змінює форму його вираження.

У міжнародній торгівлі можуть виникати ситуації, коли неможливо безпосередньо обміняти одну валюту на іншу. В цьому разі використовують крос-курс.

Крос-курс - це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється згідно з їх курсом стосовно третьої валюти. У такому випадку спочатку купується валюта третьої країни, а потім за неї купується вже необхідна валюта.

Залежно від того, коли буде виконана угода з купівлі-продажу валют на валютному ринку, використовуються два основні види обмінних курсів:

Спот-курс - вартість одиниці валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни, зафіксована на момент укладення угоди за умов поставки валюти банком не пізніше другого робочого дня з укладання угоди.

Форвард-курс - курс, за яким валюта однієї країни продається чи купується за валюту іншої країни на певну дату в майбутньому.

Інструментами регулювання валютного курсу є:

- валютна інтервенція - втручання центрального банку країни в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти через купівлю чи продаж іноземної валюти. Центральний банк купує іноземну валюту, коли її пропозиція є надмірною, а курс низьким, і продає, коли курс іноземної валюти стає високим. У такий спосіб обмежується коливання курсу національної валюти;

- валютний демпінг - валютна інтервенція, яка використовується для підтримки курсу національної валюти на зниженому рівні, тобто це знецінення національної валюти з метою нарощування експорту товарів за цінами, нижчими ніж світові. Головною умовою є зниження курсу національної валюти на більшу величину, ніж падіння її купівельної спроможності;

- дисконтна політика - суть полягає в підвищенні або зниженні дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса національних грошей в обороті, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної валюти, зміцненню її позиції на валютному ринку. При зниженні ставки весь процес відбувається у зворотному напрямі.

- девальвація та ревальвація - причинами є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю національних валют. Девальвація - це дії відповідних державних органів, що мають на меті зниження обмінних курсів валюти власної країни. Таке зниження спрямовується, з одного боку, на стимулювання експорту та споживчого попиту на внутрішньому ринку, а з другого - на підвищення конкурентоспроможності та покращення торговельних позицій країни на світовому ринку.

Ревальвація має протилежний зміст. Вона пов'язана з діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. Ревальвацією стимулюється товарний імпорт, приплив іноземних інвестицій.

6. Платіжний баланс і його структура

валютний баланс платіжний

Платіжний баланс - це співвідношення усіх фактичних платежів здійснених певною країною на користь інших країн, та надходжень коштів, отриманих нею із закордону за певний період часу.

Сучасний платіжний баланс є важливим джерелом даних для розробки основних засад валютної, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної політики держави, оцінки перспектив щодо участі країни у міжнародному поділі і її позицій на світових ринках. Складання платіжного балансу є обов'язковою вимогою Міжнародного валютного фонду до всіх країн-членів.

Залежно від характеру зовнішньоекономічних операцій платіжний баланс включає в себе:

- торговий баланс, що характеризує співвідношення поступлень від експорту та платежів від імпорту товарів;

- баланс послуг і некомерційних платежів, що відображає рух валюти за операціями непов'язаними із переміщенням товарних цінностей. Сюди належать платежі і надходження за такими послугами як: міжнародні перевезення; страхування; туризм; різні види зв'язку; а також некомерційні платежі, що включають технічну допомогу утримання дипломатичних представництв, воєнні витрати закордоном, перекази заробітної плати, пенсій та інших доходів;

- баланс руху капіталів і кредитів, що характеризує співвідношення ввозу і вивезення державних і приватних капіталів, наданих і отриманих міжнародних кредитів.

Головним завданням складання платіжного балансу є визначення його сальдо. Сальдо платіжного балансу - це балансовий підсумок визначеного набору зовнішньоекономічних операцій, здійснюваних за певний період часу.

Сальдо платіжного балансу впливає на стійкість національної валюти, позначається на величині ВВП і національного доходу країни.

Якщо валютні надходження в країну від нерезидентів перевищують виплати резидентами валюти за кордон, то баланс має активне сальдо. Активне сальдо за поточним рахунком платіжного балансу показує, що країна більше продає товарів і послуг за кордон, ніж закуповує їх.

Якщо ж валютні платежі резидентів перевищують валютні надходження від нерезидентів, то платіжний баланс має пасивне сальдо або дефіцит. Пасивне сальдо за рахунок поточних операцій показує, що країна більше купує товарів і послуг на міжнародному ринку, ніж продає їх. Дефіцит поточного рахунку свідчить про те, що країна споживає більше, ніж виробляє, а тому вона менше експортує власної продукції і більше імпортує товарів з-за кордону. Нестача валюти при дефіциті поточного рахунку покривається з двох джерел:

- за рахунок збільшення іноземних інвестицій;

- додаткового залучення іноземних кредитів.

Для визначення сальдо платіжного балансу його статті поділяються на дві групи:

1. Основані статті - статті, які самостійно впливають на сальдо платіжного балансу і включають експорт і імпорт, послуги, некомерційні платежі, рух довгострокових капіталів;

2. Балансуючі статті, статті, що включають джерела погашення сальдо платіжного балансу а саме: золотовалютні резерви; різні види іноземної допомоги; міжнародні кредити.

Підсумок основних і балансуючих статей має дорівнювати.

Регулювання сальдо платіжного балансу належить до завдань валютної політики центрального банку, оскільки рівновага платіжного балансу впливає на стабільність валютного курсу та грошовий обіг в середині країни.

Валютна політика з регулювання платіжного балансу - це комплекс економічних та адміністративних заходів державного впливу на зовнішньоекономічну діяльність, спрямованих на раціональне формування основних статей платіжного балансу, а також покриття його сальдо.

До економічних інструментів валютної політики регулювання платіжного балансу відносять:

Девальвацію, тобто зниження курсу національної валюти, центральний банк проводить шляхом здійснення відповідних інтервенцій при значному дефіциті платіжного балансу. Вона спрямована на стимулювання експорту й обмеження імпорту товарів. Вона робить експортовані товари дешевшими, а імпортовані дорожчими, обмежуючи їх конкурентоспроможність на внутрішньому ринку. Девальвація сприяє стимулюванню експорту і стримуванню імпорту товарів, оскільки національні виробники продукції, яка продається за кордоном, отримують так звану девальваційну премію, а отже й можливість знижувати ціну, тобто переваги у конкурентній боротьбі на зовнішніх ринках.

Ревальвація. тобто підвищення центральним банком за допомогою заході відповідної девізної політики курсу національної валюти, використовується для зменшення активного сальдо платіжного балансу шляхом обмеження експорту товарів і стимулювання імпорту. При цьому подорожчання експортних товарів знижує їх конкурентоспроможність на зовнішніх ринках, а здешевлення імпорту збільшує його надходження на внутрішній ринок.

Дисконтна політика полягає у зміні облікової ставки центральним банком країни з метою впливу на ринкову норму процента і регулювання міграції капіталів. За пасивного сальдо платіжного балансу дисконтна політика має на меті за допомогою підвищення ставки рефінансування центрального банку підвищити ринкову норму процента в країні загалом, що дасть змогу додатково залучати іноземні капітали в країну, які шукають вигідні сфери свого застосування. За активного сальдо - навпаки, зниження облікової ставки центрального банку є додатковим фактором експорту капіталу з країни.

Дефляційна політика застосовується для зменшення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження грошової маси і, відповідно, внутрішнього попиту, а відтак - переорієнтування національних виробників на зовнішні ринки, тобто збільшення експорту. У результаті цього, з одного боку, скорочення грошової маси в обігу зменшує витрати, зумовлює зниження рівня ділової активності, рівня доходів, а відтак і зниження імпорту, а з іншого - підвищення ринкової норми процента, що супроводжує політику «дорогих» грошей, зумовлює приплив іноземних капіталів у країну, а відтак - скорочення дефіциту платіжного балансу.

Адміністративні інструменти валютної політики регулювання платіжного балансу передбачають використання державою нормативних заходів впливу на валютні відносини в країні:

Валютні обмеження охоплюють комплекс

адміністративних заходів із регламентації порядку здійснення валютних операцій з метою впливу на сальдо платіжного балансу. Так, із метою зниження дефіциту платіжного балансу в рамках політики валютних обмежень можуть вживатися такі заходи:

Ш обмеження норми вивезення іноземної валюти нерезидентами;

Ш обов'язковий продаж валютної виручки експортерами;

Ш ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам;

Ш концентрація валютних операцій в уповноважених банках.

Валютні обмеження, запроваджувані центральним банком, є засобом активного адміністративного впливу на операції на валютному ринку, що необхідно, як правило, для подолання дефіциту платіжного балансу.

Політика множинних валютних курсів полягає у адміністративному встановленні державою різних офіційних курсів для різних операцій з метою забезпечення контролю за рухом капіталів та іноземної валюти. Так, із метою обмеження дефіциту платіжного балансу органами валютного регулювання може бути встановлено занижений обмінний курс за рахунком поточних операцій з метою стимулювати експорт. Водночас для обмеження вивезення капіталу за рахунком операцій з капіталом і фінансовими інструментами може встановлюватись і завищений обмінний курс.

Усі заходи валютної політики а регулювання платіжного

балансу мають доповнюватися загальними заходами державного вплину на зовнішньоекономічну діяльність.

7. Міжнародні валютно-кредитні організації, їх види та основні функції у світовій валютній системі

Для вирішення завдань розвитку світової економіки створюються Міжнародні валютно-фінансові організації (МВФО) шляхом об'єднання фінансових ресурсів країнами-учасницями.

Основними функція МВФО є:

- операції на міжнародному валютному та фінансовому ринку з метою стабілізації та регулювання міжнародної економіки, підтримки і стимулювання міжнародної торгівлі, забезпечення ліквідності світової банківської системи;

- надання міждержавних кредитів на здійснення державних проектів та фінансування бюджетного дефіциту;

- кредитування міжнародних проектів, які відповідають інтересам декількох країн, що беруть участь у проекті;

- кредитування «внутрішніх» проектів (які стосуються інтересів однієї країни або комерційної організації), здійснення яких може позитивно вплинути на міжнародний бізнес (інфраструктурні проекти, проекти в галузі інформаційних технологій тощо);

- благодійна допомога (фінансування програм міжнародної допомоги);

- фінансування фундаментальних наукових досліджень.

Найважливішу роль серед Міжнародних валютно-фінансових організацій у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку.

На сьогодні найбільшими кредиторами України є Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - валютно-фінансова організація міжурядового співробітництва. Налічує понад 188 держав-членів. Україна - член МВФ з 1992 р.

Цілі створення МВФ:

- сприяти міжнародному співробітництву у сфері валютної політики;

- сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі;

- підтримувати стабільність валютних курсів, упорядковувати валютні відносини між державами-членами, а також протидіяти девальвації валют, що спричинена конкуренцією;

- сприяти формуванню багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями між членами фонду; усувати обмеження на трансфер валюти;

- надавати країнам-членам МВФ кредитні ресурси, які дають змогу регулювати незбалансованість зовнішніх платежів, платіжних балансів, зовнішньої заборгованості;

- бути форумом для консультацій і співробітництва в галузі міжнародної торгівлі і валютних відносин.

Формування ресурсів МВФ відбувається шляхом внесення державою коштів до уставного капіталу Фонду відповідно до її

квоти та за рахунок позичених коштів.

Розмір квот для кожної країни-члена встановлюється на підставі її ваги у світовій економіці. При розрахунках квот застосовується спеціальна формула, що являє собою середньозважене значення ВВП (50%), відкритості (30%), економічної мінливості (25%) та міжнародних резервів (5%). Квоти виражаються в спеціальних правах запозичення (СДР, від англ. special drawing rights), розрахунковій одиниці Фонду. Найбільша сума квот припадає на США, Японію, Німеччину, Велику Британію та Францію. Частка 25 найбільш розвинутих країн становить близько 63%.

Форми діяльності МВФ:

1) інспектування (пов'язано з переходом від паритетної до відкритої системи обміну валют);

2) консультації (використовує три типи консультацій - щорічні, додаткові (може організувати директор-розпорядник фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється в складній економічній ситуації, або є підозра, що її дії суперечать «кодексу поведінки» і можуть завдати шкоди іншим країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки);

3) надання послуг, фінансування. Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких механізмів:

- резервний транш (перевищення квоти країни в МВФ над «скоригованою» сумою її валютних коштів, що знаходяться у фонді на рахунку загальних ресурсів);

- кредитні транші (МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з яких дорівнює 25 відсоткам квоти).

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін.

Світовий банк, заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку. До Світового банку входять лише дві інституції - Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР) Співвласниками Світового банку є 187 країн-членів, інтереси яких представляють Раду керуючих і Раду директорів, що перебуває у Вашингтоні. Країни-члени є акціонерами Світового банку, що володіють правом приймати остаточне рішення.

Умовою членства в Світовому банку є членство в Міжнародному валютному фонді

Однією з цілей Світового банку є заохочення інвестування країн-членів в інші країни, особливо в такі, що розвиваються.

Основна увага приділяється наданню допомоги найбіднішим групам населення й найбідніших країн, однак всім своїм клієнтам Банк указує на необхідність вживання наступних заходів:

· інвестування в розвиток людських ресурсів, зокрема шляхом удосконалювання систем охорони здоров'я й утворення;

· концентрація зусиль на соціальному розвитку, залученні широких верств населення до вирішення проблем розвитку, удосконалюванні методів керування й нарощуванні інституціонального потенціалу як основних факторах зниження рівня бідності;

· зміцнення здатності урядів надавати якісні послуги, забезпечення ефективності й прозорості їхньої діяльності;

· охорона навколишнього середовища;

· підтримка й стимулювання розвитку приватного підприємництва;

· підтримка реформ, спрямованих на макроекономічну стабілізацію, що забезпечує умови для інвестицій і довгострокового планування.

Видаючи кредити, проводячи консультації з питань економічної політики й надаючи технічну допомогу, Світовий банк сприяє реалізації в країнах широкого кола програм, метою яких є скорочення бідності й підвищення рівня життя населення в країнах, що розвиваються.

До Світового Банку Україна вступила в 1992 році (водночас із вступом до МВФ) Кошти, що надходять від Світового Банку, на відміну від коштів МВФ, використовуються більш різноманітно. Вони спрямовані не тільки на погашення дефіциту бюджету й платіжного балансу, але й на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, страхування імпорту.

Позики Світового Банку для України вигідніші, ніж позики з інших джерел, оскільки умови надання ним кредиту сприятливіші. За класифікацією Світового Банку Україна належить до III категорії країн (рівень доходів нижче середнього), тому термін погашення кредитів продовжується до 20 років з пільговим періодом 5 років. Відсотки за кредит сплачуються за плаваючою ставкою і становлять близько 6,5% річних.

За рахунок Світового Банку в Україні реалізується 16 проектів на загальну суму 2895 млн. доларів та 15 млн. євро.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) заснований в 1945 році відповідно до домовленості учасників Бреттон-Вудскої конференції, коли 28 країн підписали «Статус угоди про Міжнародний банк реконструкції і розвитку», що був розроблений на конференції Організації Об'єднаних Націй по валютно-фінансовим питанням. Банк виступає як партнер для країн з економікою, що розвивається, і ринками, що розширюються, з метою поліпшити якість життя людей. На відміну від багатьох програм гуманітарної і технічної допомоги, Банк не надає гарантів. Усі позики, видавані Банком, носять поворотний характер

На відміну від МВФ Міжнародний банк реконструкції та розвитку кредитує проекти економічного розвитку. МБРР - найбільший кредитор проектів розвитку в країнах, що розвиваються із середнім рівнем доходів на душу населення. Країни, що подають заявку на вступ у МБРР, повинні спочатку стати членами МВФ. Всі позики банку надаються під гарантії урядів країн-членів. Позики виділяються під процентну ставку, що змінюється кожні 6 місяців. Позики надаються, як правило, на 15-20 років з відстрочкою платежів по основній сумі позики від трьох до п'яти років.

Метою діяльності МБРР є сприяння країнам-членам у розвитку їхньої економіки за допомогою надання довгострокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій.

Основними цілями банку є:

· сприяння країнам-членам в розвитку економіки шляхом надання їм довгострокових позик і кредитів;

· заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участь в позиках та інших інвестиціях приватних

кредиторів;

· стимулювання тривалого збалансованого зростання міжнародної торгівлі, підтримка збалансованості платіжних балансів країн-членів.

Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк, ЄБРР) - міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Центральної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегрування економік цих країн у міжнародні господарські зв'язки. Створений в 1991 році.

ЄБРР працює лише на комерційних засадах. На відміну від МВФ, надає тільки цільові кредити під конкретні проекти приватним і державним структурам на потреби розвитку економіки. 60% позичкових засобів спрямовуються у приватний і 40% - у державний сектор. Крім цільових кредитів ЄБРР здійснює прямі інвестиції, а також надає технічну допомогу (консультації, курси навчання банкірів та менеджерів, допомога в організації систем розподілу продовольства).

Функціями ЄБРР, що визначають пріоритети його діяльності, є [12]:

- сприяння переходу до ринкової економіки та оцінка впливу своїх проектів на процес переходу країн на ринкові умови господарювання;

- підтримка приватної підприємницької ініціативи;

- заохочення спільного фінансування проектів та залучення прямих іноземних інвестицій у приватний та державний сектори;

- мобілізація внутрішнього та зовнішнього капіталу;

- допомога в діяльності інших інституцій.

ЄБРР здійснює як пряме, так і опосередковане фінансування. Пряме - це фінансування безпосередньо Банком, фінансуються великі за обсягом інвестиції або інфраструктурні проекти як приватні, так і за участі місцевої або центральної влади. Опосередковане фінансування відбувається через фінансових посередників (місцеві банки або інвестиційні фонди).

Залежно від порядку фінансування ЄБРР використовує різноманітні фінансові інструменти.

До інструментів прямого фінансування ЄБРР належать [14]:

1. Кредити. Надаються на конкретні потреби з урахуванням кредито- і платоспроможності позичальника.

2. Інвестиції в акціонерний капітал. Банк купує субконтрольні пакети акцій, а також гарантує розміщення випуску акцій. При прямому вкладанні в акціонерний капітал Банк дуже часто назначає свого представника у спостережний комітет для забезпечення прозорості внутрішнього управління, підзвітності керівництва і розробляє чітку стратегію реалізації свого пакета акцій.

3. Гарантії ЄБРР допомагають позичальникам в отриманні доступу до фінансування і розподілу ризиків відповідно до побажань ЄБРР і його партнерів з фінансування. Гарантії на експортні кредити і роздрібні банківські послуги він не надає.

Станом на вересень 2012 року портфель ЄБРР в Україні нараховує майже 320 проектів із загальним обсягом фінансування 8 млрд. євро.

За період співпраці з ЄБРР (1993-2012 роки) в державному секторі економіки України укладено угод на загальну суму 2,32 млрд. євро (в рамках 24 проектів). За підтримки ЄБРР в Україні у державному секторі економіки впроваджується 6 інвестиційних проектів.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) - спеціалізований міждержавний фінансовий інститут, який об'єднує на акціонерній основі частину фінансових ресурсів центральних банків країн.

Членами БМР нині є 41 центральний банк країн Європи, Азії, Африки та США, ряд країн очікують рішення щодо включення їх до БМР.

На капітал Банку кожна країна-учасниця в межах свого пайового внеску може здійснити або пряму підписку на акції або продаж їх на відкритому валютному ринку. Перший шлях передбачає, що центральні банки самі підписуються на акції, а другий - що вони можуть організувати публічну підписку на акції у своїх країнах. Відповідно до другого підходу частина випуску акцій у Бельгії, Франції і повний випуск у США належить приватним акціонерам. Частка цих держателів у капіталі Банку становить 14%, і близько 86% випущеного акціонерного капіталу зареєстровано на ім'я центральних банків. Усі акції мають рівні права на отримання щорічних дивідендів, разом з тим право голосу (присутності) належить виключно центральним банкам тієї країни, у якій відбувалась первісна підписка на національний випуск акцій.

БМР виконує цілий ряд функцій. Зокрема він:

- здійснює широке коло банківських операцій з метою сприяння центральним банкам в управлінні їх валютними резервами, тобто БМР є банком центральних банків;

- слугує форумом (організатором) міжнародного грошово-кредитного і валютного співробітництва, у рамках якого періодично зустрічаються керівники центральних банків;

- виступає інформаційно-дослідним центром з питань грошово-кредитних та валютно-фінансових відносин;

- виконує функції агента та довіреної особи з виконання міжнародних фінансових угод, у тому числі до 1994 р. у рамках ЄС.

Крім того, БМР приймає від центральних банків короткострокові вклади (до трьох місяців) в іноземній валюті або золоті. Із цими коштами БМР виконує такі операції:

...