Міжнародний рух капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Міжнародний рух капіталу. Суть, причини і форми вивезення капіталу

Сучасні економічні відносини у системі світового господарства знаходять свій прояв і в такій формі як міжнародний рух капіталу. Кожна країна вивозить і ввозить капітал з-за кордону. Тому можна говорити про міжнародний рух капіталу. Отже, кожна з цих країн одночасно виступає в ролі і експортера, і імпортера, тобто має місце так зване перехресне переміщення капіталів.

Міжнародний рух капіталу - це розміщення і функціонування капіталу за кордоном з метою отримання прибутку. Вкладаючи капітал за кордоном, інвестор здійснює закордонні інвестиції (інвестиції за кордоном).

Вивіз капіталу став можливим тому, що більшість країн вже увійшли у світове господарство, знаходяться в єдиній системі економічних зв'язків і пов'язані спільною розвинутою мережею транспортних, інформаційних та інших комунікацій. Сучасна економічна теорія розкриває такі причини вивезення капіталу:

- відносний надлишок капіталу на національному ринку і зумовлена цим можливість його прибуткового застосування за кордоном;

- використання ТНК відмінності між країнами у рівні витрат виробництва (у першу чергу в ціні сировини і робочої сили). У зв'язку з цим широке розповсюдження отримало переміщення трудомістких виробництв з розвинутих держав у країни, що розвиваються, де заробітна плата у багато разів нижча;

- прагнення одержати вільний доступ до джерел сировини, забезпечити гарантоване постачання своїх підприємств в умовах загострення проблеми сировинних ресурсів;

- намагання використовувати переваги у застосуванні висококваліфікованої робочої сили розвинутої виробничої та соціальної інфраструктури в інших країнах.

Існуюча класифікація форм міжнародного руху капіталу відображає різні сторони цього процесу. Капітал вивозиться, ввозиться і функціонує за кордоном у таких формах:

- у формі приватного або державного капіталу залежно від того, вивозиться він приватними чи державними організаціями і компаніями. Рух капіталу по лінії міжнародних організацій часто виділяється в самостійну форму;

- у грошовій і товарній формах. Так, вивозом капіталу можуть бути машини і обладнання, патенти і ноу-хау, якщо вони вивозяться за кордон у якості вкладу в статутний капітал створюваної чи купленої там фірми. Іншим прикладом можуть бути товарні кредити;

- у короткостроковій (як правило, на строк до одного року) і довгостроковій формах;

- у позичковій і підприємницькій формах. Вивіз позичкового капіталу здійснюється у вигляді міжнародних позик, які надають як окремі держави, так і великі міжнародні банки. Вивіз підприємницького капіталу здійснюється декількома шляхами: за рахунок будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств; через придбання контрольного пакету або просто частини акцій діючих підприємств; шляхом відкриття за кордоном власних філій або дочірніх компаній.

Підприємницький капітал включає прямі і портфельні інвестиції. Характерна риса прямих інвестицій, за визначенням МВФ, полягає в тому, що інвестор володіє управлінським контролем над об'єктом (підприємством), в який інвестовано його капітал. У міжнародній статистиці інвестиції класифікують як прямі у випадку, коли у іноземного інвестора є не менше 25 % акціонерного капіталу якої-небудь компанії. Слід відзначити, що розмір прямих інвестицій за кордоном великий. У 1995 році щорічний обсяг прямих іноземних інвестицій склав 235 млрд дол., а накопичені прямі іноземні інвестиції досягли 2,6 трлн дол. Але у багатьох країнах, що розвиваються, діє законодавство, яке встановлює для іноземних корпорацій граничні ліміти володіння акціями місцевих підприємств у цілому в країні або в окремих галузях. Тому іноземні інвестори замість власних філіалів можуть створювати тільки змішані компанії, тоді іноземна корпорація не володіє контрольним пакетом акцій місцевого підприємства. Такі вкладення капіталу називаються портфельними інвестиціями. Отже, портфельні інвестиції - це вкладення капіталу в цінні папери, які не дають інвестору права реального контролю за об'єктом інвестування. Такі інвестиції набули поширення у міжнародному бізнесі з початку 90-х років ХХ ст.

У сучасних умовах вивіз капіталу має такі характерні властивості:

1) якщо раніше головні потоки інвестицій спрямовувалися у слаборозвинуті країни, то сьогодні - у розвинуті країни світу. ТНК як основний суб'єкт вивозу капіталу 75 % своїх інвестицій спрямовує у розвинуті країни. Причиною цього є високий розвиток в розвинутих країнах обробної промисловості і фінансових систем, куди і експортується основна маса капіталу. Скорочення обсягів вивезення капіталу у слаборозвинуті країни пояснюється також зростанням їх заборгованості, яка в середині 90-х років XX ст. склала біля 2,5 трлн дол. США;

2) дедалі більш важливими елементами вивозу капіталу стає розміщення цінних паперів в міжнародних фінансових центрах і депозитно-кредитні операції транснаціональних банків (ТНБ);

3) міграція капіталів між промислово розвинутими країнами здійснюється на декількох рівнях: між основними центрами сучасного капіталізму (США - Західна Європа - Японія), між окремими країнами, між однаковими галузями економіки держав;

4) в даний час проходять також зміни в міграції капіталу між країнами, що розвиваються і промислово розвинутими країнами. Виникло принципово нове явище у світовій економіці: експорт капіталу з деяких країн, які розвиваються, перш за все, нафтодобувних країн-членів ОПЕК, що служить джерелом швидко зростаючих доходів, а також призводить до їх тісного взаємозв'язку з промислово розвинутими країнами;

5) серед різних форм руху капіталу переважають недержавні форми. На їх частку припадає біля 60 % всього вивезення капіталу;

6) в останні роки активно розвиваються нові форми співробітництва ТНК та інших міжнародних корпорацій як на основі спільної власності, так і на неакціонерних засадах. Серед нових форм можна назвати спільні науково-дослідні програми, угоди про обмін ліцензіями, патентами тощо;

7) величезні обсяги міжнародного руху капіталів у сучасному світі пов'язані також з розгортанням глобальної тіньової економіки. За даними МВФ, офіційний загальносвітовий ВВП в 1999 році склав 39 трлн дол. При цьому з урахуванням тіньового сектору ще як мінімум 8 трлн дол. додаткової вартості щорічно виробляється економікою неофіційно, не потрапляючи у бухгалтерські звіти підприємств і офіційну статистику як окремих держав, так і міжнародних підприємств. Таким чином, за своїми розмірами глобальна тіньова економіка порівнюється з економікою США - країни, яка має найбільший ВВП у світі;

8) на початку 90-х років XX ст. сферою міграції міжнародного капіталу поступово стають країни Центральної і Східної Європи, колишнього СРСР. У 1996 році в ці країни було вивезено 32 млрд дол. США, при цьому самі вони (без урахування тіньового експорту капіталу) експортували лише біля 1,5 млрд дол. Після розпаду СРСР і капіталізації економіки більшість країн СНД стали як об'єктами ввезення капіталу, так і суб'єктами його вивезення тіньовими структурами. Так, обсяг вивезеного з України капіталу наприкінці 90-х років склав приблизно біля 50 млрд дол. США, з Росії - більше 100 млрд дол. Обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України склав в 1999 році близько 3 млрд дол. з більш ніж 20 країн. Однак ці інвестиції лише незначною мірою супроводжувалися впровадженням нової техніки і технології з одночасною втратою внутрішнього ринку збуту.

1.1 Світовий фінансовий ринок, його структура і функції

Світовий фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів національних фінансових ринків, зміцнення зв'язків та активного розширення контактів між ними.

Світовий фінансовий ринок (СФР) - це:

а) організаційний механізм міждержавного руху та перерозподілу капіталів, придатних для використання за межами свого утворення та походження, на міграцію яких впливає ринковий попит та пропозиція, а також регулюючі дії держав та міжнародних валютно-фінансових центрів;

б) глобальна цілісна система національних та регіональних фінансових ринків, що включає сукупність ринкових форм торгівлі фінансовими активами та об'єднана уніфікацією операцій, спільними умовами функціонування й закономірностями еволюції.

Суб'єкти СФР:

- кредитори або первинні інвестори - фізичні та юридичні особи, державні, міждержавні та наддержавні інститути, що мають надлишкові ліквідні активи;

- позичальники та емітенти - фізичні та юридичні особи, державні, міждержавні та наддержавні інститути, що мають дефіцит коштів;

- спеціалізовані фінансові посередники - комерційні банки, інвестиційні компанії, трастові, пенсійні та інвестиційні фонди, ощадно-позичкові асоціації тощо;

- хеджери - страховики ризиків, пов'язаних з валютними кредитними операціями та операціями з цінними паперами;

- органи регулювання і контролю.

Таблиця 1 Основні функції СФР

Головною функцією грошового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності - можливості швидко залучати достатню кількість фінансових ресурсів на наднаціональному рівні для операцій із споживчими товарами та спекулятивних операцій з цінними паперами. Основними об'єктами цього ринку є короткострокові кредити (до одного року).

За допомогою ринку капіталів отримуються ресурси, необхідні для довгострокових інвестицій фірм, урядів та домогосподарств. Він поділяється на:

- кредитний ринок, де рух капіталу між країнами здійснюється на умовах терміновості, зворотності та платності відсотків;

- ринок цінних паперів з диференціацією останнього на первинний і вторинний за об'єктами купівлі-продажу - конкретними фінансовими інструментами;

- ринок страхового капіталу - особливий механізм перерозпо-дільчих відносин між суб'єктами міжнародного руху капіталу щодо добровільних або примусових внесків в цільові страхові фонди, призначені для покриття ризиків та понесених збитків за результатами операцій на міжнародному грошовому ринку та ринку капіталів. Для світового фінансового ринку характерна певна географічна локалізація. Міжнародні фінансові центри знаходяться в декількох провідних країнах світу (Великобританія, ФРН, Японія та ін.).

Передумови функціонування міжнародного фінансового центру:

- високий рівень економічного розвитку країни, де він розташований;

- наявність розвинутих національного ринку капіталів й кредитно-банківської системи;

- відносно ліберальне податкове та валютне законодавство;

- вигідне географічне становище;

- відносна політична та соціальна стабільність тощо.

1.2 Сутність та причини міжнародного руху капіталу. Показники руху капіталу

Міжнародний рух капіталу (МРК):

- самоствердження капіталу як самозростаючої вартості в глобальному масштабі;

- сукупність відносин щодо переміщення капіталу в між- та над-державному1 просторі на постійній чи терміновій основі заради максимізації його прибутковості чи досягнення інших економічних, соціальних і політичних вигод;

- діалектичне поєднання процесів вилучення частини капіталу з товарно-грошового обігу однієї країни (експорт) та його включення у господарський оборот іншої країні (імпорт).

Об'єктивною основою МРК є нерівномірність економічного розвитку країн, яка на практиці проявляється:

- в нерівномірності нагромадження капіталу, насамперед, в його перенакопиченні та відносному падінні норми прибутку в окремих країнах;

- у невідповідності попиту на капітал та його пропозиції в різних ланках глобального економічного середовища.

На сучасний розвиток МРК впливають:

1 У разі, якщо його суб'єктами є міждержавні та наддержавні інституції.

1) фактори економічного характеру:

- глибокі структурні зрушення як в міжнародній економіці, так і в економіці окремих країн;

- необхідність підтримки сталих темпів соціально-економічного розвитку провідними суб'єктами міжнародної економіки в умовах підвищення конкуренції на товарних ринках;

- поглиблення міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва;

- діяльність транснаціональних та багатонаціональних корпорацій (ТНК і БНК);

- порівняльні ризики вкладення капіталу поза національною економікою тощо;

2) науково-технічний прогрес та інформаційна революція;

3) фактори політичного характеру:

- лібералізація процесів експорту та імпорту капіталу, що має місце у межах інтеграційних об'єднань, вільних економічних і оффшорних зонах;

- політика прискореної індустріалізації в країнах "третього світу";

- політика економічних реформ в нових незалежних країнах (приватизація, підтримка малого та середнього бізнесу, стимулювання іноземних інвестицій тощо).

Таблиця 2 Форми міжнародного руху(міграції) капіталу

Участь країни в процесах МРК відображається системою показників, які поділяються на чотири групи:

1) група абсолютних показників:

- обсяг експорту та обсяг імпорту капіталу;

- чистий експорт капіталу, розрахований як різниця між експортом та імпортом;

- чистий приплив капіталу - це різниця між обсягом надходження грошових коштів із-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивозу капіталу у формах позик іноземним позичальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів;

- кількість підприємств в країні, утворених за участю іноземного капіталу;

- величина зовнішньої заборгованості;

2) група відносних показників:

- коефіцієнти експорту / імпорту капіталу, які відображають частку експорту / імпорту капіталу у ВВП країни;

- коефіцієнт, що відображає частку іноземного капіталу у внутрішніх потребах у капіталовкладеннях;

- обсяг залучених іноземних інвестицій на душу населення;

- частка продукції спільних підприємств у ВВП тощо;

3) група структурних показників, що відображають МРК через співвідношення його основних форм відповідно до критеріїв класифікації;

4) група динамічних показників, яку утворюють базисні та ланцюгові темпи росту і приросту абсолютних, відносних і структурних показників МРК за певний проміжок часу.

Окреме місце в цій системі посідає показник "міжнародна інвестиційна позиція країни (МІП)", що надається у мільйонах доларів США і включає всі операції з МРК. Основні компоненти МІП групуються за вимогами та зобов'язаннями країни і містять інформацію про обсяги прямих, портфельних та інших інвестицій, а також обсяги резервних активів країни, скоригованих з урахуванням динаміки курсової різниці та переоцінки активів на протязі року. Кумулятивним підсумком вона відображає співвідношення активів, якими володіє країна за кордоном, та активами, якими володіють іноземці в країні.

МРК здійснюється переважно через акумулятивно-розподільний механізм міжнародного фінансового ринку (до 70% операцій). Інша частка операцій відбувається позаринковим обігом шляхом прямого внутрішньофірмового перерозподілу вільних фінансових ресурсів між філіями та дочірніми компаніями у різних країнах світу, або по каналах міжнародної гуманітарної допомоги.

капітал прибуток фінансовий

1.3 Характерні риси сучасного етапу руху капіталу

Характерні риси сучасного етапу МРК визначаються під безпосереднім впливом економічної глобалізації та постіндустріалізації, які створили для нього ефективне інформаційне, мережево-кумунікаційне та технологічне підґрунтя (Інтернет) і відкрили просторово-організаційні можливості для формування надпотужного глобального (транснаціонального) фінансового капіталу.

Загальні (глобальні) риси та тенденції МРК:

- зростають темпи і масштаби міжнародних фінансово-кредитних операцій, що на сьогодні за підсумками року майже в 40 разів перевищують масштаби світової торгівлі;

- з'являються нові сегменти й інструменти світового фінансового ринку (сегмент хеджування та управління ризиками, деривативи);

- основна частка операцій, пов'язаних з МРК, здійснюється високо диверсифікованими мережево-організованими бізнес-групами, мета яких полягає у підтримці безперервного активного потоку фінансової ренти та доданої вартості у довгостроковій перспективі;

- підвищується координуюча, регулююча та перерозподільна роль держави, міждержавних та наддержавних інституцій у МРК, зокрема під керівництвом та патронажем Світового Банку створюється уніфікована система міжнародного регулювання іноземних інвестицій;

- істотно знижується частка кредитів у структурі міжнародного руху капіталу при інтенсивному зростанні питомої ваги портфельних іноземних інвестицій та більш повільному - прямих;

- посилюється міграція приватного капіталу між розвинутими країнами тріади "США - ЄС - Японія" (майже 80% іноземних інвестицій продовжує зосереджуватися в 26 розвинутих країнах). Пріоритетними напрямками прямого іноземного інвестування також є країни Південно-Східної Азії та Латинської Америки, що мають високі темпи економічного зростання (Китай, Сінгапур, Малайзія, Бразилія тощо);

- загострюється конкуренція за залучення іноземних інвестицій, що призводить до розробки спеціальних національних програм їх стимулювання1;

- значна кількість країн виступає одночасно в ролі експортера та імпортера капіталу (табл. 8.4), що породжує так звані "перехресні інвестиції";

Таблиця 4 Світовий рейтинг імпортерів та експортерів капіталу (за обсягами інвестицій, кредитів і позик, 2008 р.)

- глобальний фінансовий капітал частково або повністю підкорює собі малі національні економіки. Варіант його конвергенції з національним капіталом стає одним з провідних чинників макроструктурних зрушень. Отже для України найактуальнішою є проблема формування власного капіталу, спроможного реалізувати національні цілі та представляти її національні економічні інтереси на світових товарно-ресурсних ринках, та знаходження оптимального варіанта його "співпраці" з глобальним фінансовим капіталом. Особливу увагу слід звернути на стрижневу тенденцію віртуалізаціїсвітового фінансового ринку й відповідну прискорену втрату зв'язку між зростанням провідних індикаторів економічної кон'юнктури (агрегованих фондових індексів) із реальною динамікою виробництва благ і послуг. Віртуалізація проявляє себе через стрімке абсолютне та відносне збільшення маси фіктивно-спекулятивного капіталу, не забезпеченого товарною масою чи золотовалютними резервами, що вільно мігрує світом і стає одним із найважливіших факторів внутрішньої циклічності національних економік. За оцінками Банку міжнародних розрахунків, у 2008 р. річний сукупний обіг такого капіталу наблизився до відмітки у 1,14 квадрильйони доларів США, перевищивши майже у 20 разів обсяг валового глобального продукту світу1.

Основні причини віртуалізації (надування "фінансових бульбашок"):

- невідповідність між балансовою і ринковою вартістю провідних корпорацій, що поглиблюється у міру збільшення їх нематеріальних "невидимих" активів (торгові марки, патенти, ліцензії, ноу-хоу та інші права інтелектуальної власності), ринкова ціна яких визначається експертно з огляду на переважно оптимістичні очікування доходів майбутніх періодів2;

- трансформація наприкінці ХХ ст. найбільш розвинутих країн у центри споживання, яке підживлювалося за рахунок незабезпечених ризикових кредитів. З метою убезпечення (сек'юритизації)позичених коштів шляхом страхування.

Наприклад, фірма Netscape - розробник програми для прогляду Інтернет-сай-тів та пошуку інформації в мережі Інтернет - має ринкову вартість, що перевищує 3 млрд. дол., при вартості основних і обігових фондів у 17 млн. дол. У компанії Hewlett-Packard співвідношення між віртуальними та реальними активами дорівнює 2,35:1, у Intel - 4,8:1, у Microsoft - 9,5:1, у Oracl - 13:1 (Див.: Антипина О. Н., Иноземцев В . Л. Постэкономическая революция и глобальные проблемы человечества.- http://www. coren.ru/books/8.php) перестрахування кредитних ризиків створюється потужний ринковий позабіржовий сегмент похідних цінних паперів (де-ривативів), який в подальшому починає відносно автономно й надрентабельно функціонувати. Його розміри внаслідок неконтрольованої емісії інструментів та їх багаточисельного перепродажу із відповідним щоразовим приростом ринкової вартості стрімко зростають (рис. 8.1) і на 01.09 .2008 р. вже оцінюються у 683,7 трлн. дол. США (близько 1000% від валового глобального продукту світу);

- порушення об'єктивного механізму ринкової селекції неконкурентоспроможних неліквідних фінансових активів (акцій, облігацій). Спостерігається масове "штучне" зростання ринкової вартості й рівня надійності "проблемних" цінних паперів завдяки додаванню до них страхових гарантій у формі кредитно-дефолтних свопів (CDS). Останні засвідчують право покупця у випадку дефолту емітента отримати номінальну вартість придбаних цінних паперів від компанії-страховика (як правило, хедж-фонду чи інвестиційного банку з високим рейтингом довіри1);

- відсутність суспільного надзору за позабіржовими операціями із вторинними цінними паперами, насамперед, вимог щодо обов'язкових нормативів їх резервування та механізмів створення відповідних спеціальних резервних фондів;

- відокремлення управління від власності. Це призводить до ігнорування найманими топ-менеджерами стратегічних інтересів власників, масштабних фінансових маніпуляцій (афер) з метою підвищення будь-якою ціною показників ринкової капіталізації активів та появи глобальної корпоративної корупції, що протидіє будь-яким спробам посилити державний чи наддержавний контроль за фінансовими операціями.

1.4 Світова фінансова криза як форма прояву глибинних суперечностей міжнародної економіки початку ХХІ-го сторіччя

Руйнівне цунамі економічної кризи прокотилося теренами міжнародної економіки, яскраво демонструючи високий ступінь взаємозалежності між її окремими суб'єктами, синхронізацію національних і глобальних економічних процесів та виявляючи слабкі місця наявної моделі глобалізації. Однак недарма у мудрих китайців ієрогліф, що означає кризу, має не тільки значення "небезпека"; його друге тлумачення - "шлях до нових можливостей". Сучасний стан речей - це привід критично проаналізувати глибинні причини наявних негараздів і, враховуючи допущені помилки, продовжити впевнено рухатися в спільне економічне майбутнє.

Глибинні причини світової фінансово-економічної кризи:

- завершення п'ятого Кондрат'євського циклу, розпочатого у 1980-их рр. з відкриттів в галузі мікроелектроніки, комп'ютерних технологій, мобільного зв'язку та Інтернету. Ринок цих проривних технологій близький до насичення. Ефект масштабів майже вичерпано, що гарантовано передвіщає зміну технологічних укладів через кризове творчо-інноваційне переупорядкування системи глобальних продуктивних сил та адекватних їм техніко-економічних, соціально-економічних і організаційно-економічних відносин;

- конфлікт цивілізаційних цінностей та альтернативних моделей глобального економічного світобачення;

- порушення фундаторних відтворювальних пропорцій: втрата в розвинутих країнах зв'язку між зростанням реальної ефективності виробництва, доходами і споживанням, з одного боку, а з іншого, - між споживанням і нагромадженням. Починаючи з другої половини ХХ-го ст., кожне наступне покоління заощаджує все меншу частку доходів, тоді як споживання і попит зростають випереджальними темпами за рахунок майже необмеженого кредитного буму та доходів майбутніх періодів (політика гедонізму);

- вичерпання енергетичної, мінерально-ресурсної бази індустріального розвитку, зумовлене екстенсивним споживанням;

- територіальне дистанціювання центрів споживання і реального виробництва (продуктивної зайнятості), що ускладнює збалансованість попиту і пропозиції на світових товарно-ресурсних ринках;

- посилення нерівномірності розподілу глобалізаційної ренти між країнами ("центр -- напівпериферія -- периферія"), поглиблення асиметрії у соціальній структурі міжнародної економіки та загострення суперечностей між національними економічними інтересами окремих країн;

- хронічне перенакопичення в розвинутих країнах спекулятивного капіталу, який не знаходить внутрішніх варіантів для самозростання в реальному секторі, а тому примушений або повертатися до домінуючого транзакційного сектору, або спрямовуватися назовні, зміцнюючи конкурентні ринкові позиції товаровиробників країн Сходу і Латинської Америки;

- диспропорції в світовому товарно-грошовому обігу, спровоковані надлишком незабезпеченого готівкового долару та його неконтрольовано непередбаченими переміщеннями за межами історичної батьківщини;

- обмежені можливості провідних товаровиробників сучасного світу впливати на універсальну валюту міжнародних торгових розрахунків - долар США;

- вихід недоліків та провалів ринку (недовиробництво суспільних благ і послуг, негативні зовнішні ефекти, тенденції до концентрації економічної влади (монополізація) тощо) за межі державних кордонів, їх поширення у планетарному масштабі в умовах відсутності дієвої системи глобального регулювання та ефективних механізмів міжнародної координації тощо.

За оцінками фахівців, відповідні суперечності й диспропорції нагромаджувалися в підвалинах міжнародної економіки щонайменш протягом останніх п'ятнадцяти років. Краплею-каталізатором, що примусила їх вибухнути, стала іпотечна криза на ринку житла США. Саме вона ініціювала обвал фінансових пірамід вторинних цінних паперів, боргову кризу, хвилю банкрутств фінансово-кредитних установ спочатку в США, а потім, за "ефектом доміно", і в інших країнах світу.

Размещено на Allbest.ru