Індекси вимірювання інфляції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індекси вимірювання інфляції

Точно вимірювати цінову інфляцію можна за допомогою індексу цін за певний період (рік, квартал, місяць). Для вимірювання інфляції на практиці найчастіше застосовують два види індексів цін:

індекс Леспейреса (індекс споживчих цін);

індекс Пааше (дефлятор ВВП).

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які придбаває населення для невиробничого споживання.

Цей показник розраховується на підставі споживчого набору товарів продовольчого і непродовольчого призначення та послуг. Зазначений набір товарів (послуг) є єдиним для всіх регіонів країни і ґрунтується на структурі споживчих грошових витрат домогосподарств міських поселень. Основними товарними групами у "споживчому кошику" є продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо. Ринковий кошик у багатьох розвинутих країнах охоплює близько 300 найменувань споживчих товарів і послуг. В Україні під час обчислення цього показника враховують поки що понад 60 найменувань.

Розраховувати індекс споживчих цін можна за такою формулою:

де р1 і ро- ціни одиниці товарів (послуг) звітного і базового періодів відповідно;

q0- кількість товарів у "споживчому кошику" базового періоду.

Цей показник широко застосовується у практиці регулювання державної фінансової і соціальної політики, аналізу та прогнозування цінових процесів, регулювання курсу національної валюти, вирішення правових спорів тощо.

Незважаючи на досить широке застосування індексу Леспереса, він має ряд недоліків. Як було вже зазначено раніше, індекс розраховується за фіксованим набором товарів, який залишається незмінним протягом тривалого часу. В умовах інфляції структура споживання істотно змінюється порівняно з тією, що була зафіксована у процесі визначення "споживчого кошика". Це насамперед пов'язано з тим, що суб'єкти ринку часто замінюють у споживанні товари, що надто подорожчали, дешевшими, тому в умовах інфляції потрібно частіше переглядати структуру "кошика".

Індекс споживчих цін враховує основні втрати населення від підвищення цін і достатньо широко характеризує динаміку цін, а отже купівельну спроможність грошей. Показник купівельної спроможності - величина, обернена до індексу споживчих цін.

Для виявлення динаміки загального рівня цін використовують також індекс Пааше. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Він характеризує зміни в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачем. Індекс Пааше, який обчислюють для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП:

де q1 - обсяг виробництва у розрахунковому році.

Індекс споживчих цін і дефлятор ВВП дають дещо різні результати щодо динаміки загального рівня цін, оскільки дефлятор ВВП точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередній індекс. Між цими двома індексами цін є три основні відмінності:

1. Набір товарів для обчислення дефлятора ВВП містить як споживчі, так і капітальні блага, які купують підприємства та держава. Обчислюючи індекс споживчих цін, враховуємо лише ціни товарів і послуг, які купують споживачі.

2. У випадку обчислення дефлятора ВВП використовуємо лише вітчизняні товари і послуги, в тому числі експортовані (імпортні товари не є частиною ВВП). Але до споживчого кошика входять також імпортні товари, тому в індексі споживчих цін відображається і зміна цін на них.

3. Індекс споживчих цін обчислюють на підставі незмінного набору товарів і послуг, тоді як у випадку обчислення дефлятора ВВП зі зміною структури ВВП змінюється набір товарів і послуг.

Необхідно зазначити, що в сучасних умовах прийнято розраховувати рівні інфляції за різноманітними секторами реального сектора: індекс споживчих цін, індекс цін на виробничу продукцію, індекс цін на будівельні матеріали, індекс цін на сільськогосподарську продукцію тощо. В інформаційному плані це, безумовно, має сенс, оскільки дає картину Динаміки цін у різних секторах, однак логіка підказує, що всі ці індекси є ланками одного ланцюга.

Пояснюється такий підхід тим, що оцінюється індекс цін традиційного "споживчого кошика", в який входить тільки набір продовольчих і непродовольчих товарів і послуг, а наприклад продукція машинобудування, хімічної промисловості і іншої подібної продукції враховується окремо.

Необхідно відзначити, що такий підхід виправданий лише частково, оскільки до ціни будь-якого товару чи послуги автоматично входить вартість устаткування, на якому товар був виготовлений, а також всієї проміжної продукції.

Таким чином, розподіл індексів на декілька категорій під час визначення темпів інфляції втрачає свою специфіку, має суто умовний характер, оскільки ціна кінцевого товару включає ціни на проміжну продукцію. Тому у розрахунках і прогнозах варто враховувати передусім динаміку індексу споживчих цін, як ми зазначали раніше. Звісно, що зростання індексу цін на виробничу продукцію також є своєрідним сигналом для прогнозів, але його необхідно враховувати як фактор, який впливає в кінцевому підсумку на індекс споживчих цін.

Якщо відомі щомісячні індекси інфляції, то річний індекс інфляції визначається як добуток 12-ти місячних індексів інфляції.

І навпаки, коли відомий річний індекс інфляції, то середньомісячний індекс інфляції можна розраховувати за формулою:

Індекс інфляції розраховується в Україні Державним комітетом статистики України щомісяця і публікується у пресі не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним. Повідомлені засобами масової інформації з посиланнями на Держкомстат України ці показники є офіційними і можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум або для прийняття управлінських рішень.

Індекс цін виробників промислової продукції (ІЦВ) є показником зміни цін у часі у сфері промислового виробництва. ІЦВ дозволяє відслідковувати та визначати тенденції змін цін як за видами економічної діяльності, так і виробництві конкретної продукції. Він використовується при створенні інформаційної бази для прогнозування і управління процесами ціноутворення у промисловості, перерахунку показників системи національних рахунків у постійні ціни та забезпечує можливість проведення міжнародних співставлень.

Таргетування інфляції - це концепція монетарної політики, якою передбачено наявність трьох основних елементів:

- законодавчого закріплення цінової стабільності як прямої мети монетарної політики в довгостроковій перспективі;

- офіційного оголошення центральним банком кількісних цільових показників інфляції на визначений період та відповідальності за їх дотримання;

- роз'яснення дій органів монетарної влади громадськості.

У міжнародній практиці найбільшого поширення набули кілька варіантів таргетування:

- таргетування інфляції: проміжної мети грошово-кредитної політики або немає, або вона збігається з кінцевою метою, або нею є прогноз інфляції;

- таргетування валютного курсу: проміжною метою є курс обміну національної валюти;

- грошове таргетування: проміжною метою є грошово-кредитні агрегати;

- таргетування номінального доходу: як проміжна мета - приріст номінального ВВП

Світовий досвід показує, що країни з відносно низьким рівнем ВВП на одну особу, запровадивши режим інфляційного таргетування (IT) з перехідним періодом, успішно використали його переваги, підняли довіру суспільства до економічної і монетарної влади, пришвидшили реформи, досягли низької інфляції та сталих темпів економічного зростання.

Контроль над інфляцією не є самоціллю монетарної політики. Довгострокова цінова стабільність важлива лише в тому аспекті, що вона забезпечує прискорення темпів економічного зростання, підвищення добробуту населення, зниження безробіття. За запровадження таргетування інфляції довгострокова цінова стабільність проголошується прямою метою грошово-кредитної політики, яка сприятиме досягненню зазначених опосередкованих цілей.

Таргетування інфляції дає монетарній політиці "номінальний якір" - чіткий цільовий орієнтир на довгострокову перспективу. Це дозволяє суттєво знизити інфляційні очікування економічних суб'єктів, довівши їх до рівня інфляційної цілі, і внаслідок цього зменшити як саму інфляцію, так і її мінливість. Крім того, "номінальний якір" забезпечує більшу свободу дій центральному банку, водночас чітко окреслюючи сферу його відповідальності та сприяючи послабленню політичного тиску на його рішення.

Ефективність цього механізму, термін його запровадження залежать від швидкості розвитку ринку цінних паперів, ключовим гравцем на якому має бути уряд. Поза жодним сумнівом, за допомогою розвинутого інструменту відсоткових ставок центральний банк дедалі більше впливатиме на інфляцію, зокрема через кредитні ставки банків, відсоткові ставки за цінними паперами на фондовому ринку, канали інфляційних очікувань та обмінного курсу.

Отже, можна зробити такі висновки. Запровадження інфляційного таргетування в Україні дало б змогу стабілізувати інфляцію, гармонізувати розвиток внутрішнього та зовнішнього секторів економіки, здешевити довгострокові кредитні ресурси. Проте сьогодні економіка, монетарна та фінансова системи країни не готові до цього рішучого кроку.

Для запровадження режиму інфляційного таргетування необхідно створити такі "технічні" передумови.

Законодавчо затвердити узгоджений усіма зацікавленими сторонами рівень інфляції на довгостроковий період. При цьому цілком імовірно, що на перехідному етапі фактично досягнутий рівень інфляції може дещо відрізнятися від запланованого, але особливо важливо, щоб подібними були траєкторії їх руху. За такої ситуації зростатиме роль комунікаційних відносин між центральним банком і суспільством, тому що необхідно щонайдокладніше пояснювати і бізнесу, і населенню, чому і на скільки відбулося відхилення, а також те, скільки часу потрібно для досягнення затвердженої динаміки інфляції.

Вдосконалити інструментарій проведення монетарної політики. Поступово основним інструментом ставатиме короткострокова відсоткова ставка центрального банку, через яку він впливає на рівень відсоткових ставок у банківській системі, ринок цінних паперів, валютний курс, інфляційні очікування, і в кінцевому підсумку - на рівень інфляції. Природно, що цей процес потребує певного часу.

Налагодити конструктивний діалог уряду і центрального банку із суспільством. Широка громадськість має бути поінформованою як щодо загальної стратегії, так і тактичних кроків грошово-кредитної політики. Лише таким чином можна добитися підвищення довіри до монетарної та економічної влади. На практиці це означає проведення прес-конференцій, круглих столів, семінарів, випуск спеціальних документів, які пояснювали б монетарну політику.

Таргетування інфляції (inflation targeting) - монетарний режим, який передбачає відповідальність центрального банку за дотримання проголошеного значення офіційного показника інфляції (таргету) протягом визначеного періоду часу. Відповідальність центрального банку обумовлена можливістю використання усього переліку інструментів монетарної політики, у випадку загрози недотримання визначеного значення таргету.

Т.і. характеризується публічним проголошенням офіційної кількісної цілі щодо рівня інфляції (або його інтервалу) на середньострокову перспективу та діями центрального банку, спрямованими на приведення існуючої інфляції до її цільового показника за допомогою процентної ставки та інших інструментів монетарної політики.

Основними елементами монетарного режиму Т.і. є: 1) визначення центральним банком стабільності цін головним завданням монетарної політики та встановлення чітких кількісних показників рівня інфляції; 2) використання центральним банком усіх інструментів монетарної політики для досягнення поставленої цілі; 3) високий рівень операційної незалежності центрального банку; 4) відповідальність центрального банку за досягнення встановленого цільового показника інфляції; 5) проведення монетарної політики на основі оцінки інфляційного тиску та інфляційних очікувань.

Основними технічними параметрами Т.і. є: 1) горизонт таргету, під яким розуміють часовий лаг, протягом якого центральний банк за допомогою інструментів монетарної політики повинен утримувати значення таргету. Як правило, горизонт таргетування є комбінацією середньо- та короткострокового періоду, який складається з цільового орієнтиру на середньостроковий період (близько 3 років) у поєднанні з щорічним проголошенням значення таргету; 2) вид таргету - обраний для таргетування один із показників інфляції - індекс споживчих цін або показник «базової» інфляції; 3) числова інтерпретація таргету - вибір точного числового значення або діапазону, в межах якого допускаються коливання таргету; 4) система підзвітності та відповідальності центрального банку.

Починаючи з 2000-х років, країни з ринками, що розвиваються, поступово переходять до використання режиму Т.і. або його гнучкого варіанта, який передбачає досягнення цільового показника інфляції в середньостроковій перспективі - 2-3 роки.

індекс ціна паше таргетування

Джерело

1. Арбузов С.Г. Банківська енциклопедія / С.Г. Арбузов, Ю.В. Колобов, В.І. Міщенко, С.В. Науменкова. - К.: Центр наукових досліджень Національного банку України: Знання, 2011. - 504 с. - (Інституційні засади розвитку банківської системи України).

Размещено на Allbest.ru