Прибуток як результат фінансової діяльності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Прибуток як результат фінансової діяльності підприємства

1.1 Характеристика, ознаки та особливості прибутку підприємства

1.2 Формування прибутку підприємства

2. Методи статистичного вивчення прибутку та рентабельності

2.1 Основні методи аналізу фінансового стану підприємства

2.2 Методи визначення прибутку та рентабельності підприємства

3. Аналіз прибутку та рентабельності на ДП ДАК «Хліб України» «Сумський комбінат хлібопродуктів»

3.1 Характеристика підприємства

3.2 Статистичне вивчення прибутку та рентабельності ДП ДАК «Хліб «України»

4. Розрахункова частина

Висновки

Список використаних джерел літератури

прибуток рентабельність фінансовий

Вступ

Тема курсовою роботи має назву «Статистичне вивчення рентабельності та прибутку підприємства». У роботі буде розкрито суть поняття рентабельності та прибутку, визначено основні їх характеристики та ознаки. Також у роботі будуть розкриті основні методи статистичного вивчення прибутку та рентабельності та на прикладі ДП ДАК «Хліб України» «Сумський комбінат хлібопродуктів» будуть розраховані та проаналізовані зазначені показники.

Тема є актуальною сьогодні, оскільки в умовах ринкової економіки для підприємства важливими питаннями є розширення чи скорочення виробництва та реалізації продукції, зростання норми прибутковості, складності податкового, фінансового та бухгалтерського обліку, що викликають потребу в дослідженні вказаних проблем. Метою курсової роботи є аналіз формування прибутку підприємства та його використання в сучасних умовах переходу до ринкової економіки із властивими для неї економічними законами. Підприємство є проміжною ланкою в системі економічних інтересів, які виникають у взаємозв'язках між певним підприємством та іншими підприємствами, між адміністрацією підприємства і трудовим колективом, між державними органами управління і підприємством. Характерною ознакою роботи підприємства в ринкових умовах господарювання є його економічна відособленість, організація фінансово-господарської діяльності на госпрозрахункових засадах. У зв'язку з цим визначення прибутку має особливе значення. Прибуток є головною метою та мотивом підприємницької діяльності, матеріальним джерелом економічного та соціального розвитку, інвестиційної та інноваційної діяльності. Він стає фактором удосконалення відносин власності.

1. Прибуток як результат фінансової діяльності підприємства

1.1 Характеристика, ознаки та особливості прибутку підприємства

Зворотним боком витрат виробництва є прибуток. Він тим більший, чим менші витрати виробництва, і навпаки. Кількісно прибуток - це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво [3].

В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлено притаманною капіталу тенденцією до самозростання. Прибуток називають об'єктивною економічною категорією товарно - грошових відносин, важливим фінансовим синтетичним показником діяльності підприємства, а також джерелом фінансових ресурсів підприємства, які відіграють вирішальну роль у фінансовому забезпеченні підприємницької діяльності. Також прибуток відносять до складового елементу ринкових відносин що займає особливе місце в створенні ринку засобів виробництва, предметів народного споживання, цінних паперів. Прибуток відіграє важливу роль в ліквідації бюджетного дефіциту, стабілізації господарства здоланні кризових явищ .

Прибуток може розглядатися як:

1) по - перше, винагорода за ризик та невизначеність;

2) по - друге, винагорода за новаторство;

3) по- трете, результат наявних монополістичних елементів в ринковій структурі.

Очевидно, що кожний з цих факторів чи комбінація двох чи трьох з них призводить до виникнення прибутку.

Зв'язок прибутку з основними функціями приватнопідприємницької діяльності в ринковій економіці означає і визнання його як ведучого мотиву цієї діяльності.

Кожний суб'єкт підприємницької діяльності, як юридична особа, веде її на основі отримання прибутку. Підприємства реалізують свою продукцію споживачам, отримуючи за неї грошову виручку. Однак це ще не означає отримання прибутку. Для виявлення фінансового результату необхідно співставити виручку з витратами на виробництво продукції та її реалізацію, тобто з собівартістю продукції, а також з усіма податками та платежами до бюджету. Якщо виручка перевищує суму собівартості і податків, то підприємство отримує прибуток; якщо дорівнює, то підприємство находиться на рівні точки беззбитковості; і коли витрати перевищують виручку, то, зрозуміло, підприємство терпить збиток, тобто від'ємний фінансовий результат, що ставить його в складне фінансове становище, яке невиключно банкрутства. Тому підприємство повинно мати чітку структуру витрат по всіх видах діяльності і суворо регулювати їх, постійно співставляючи з джерелами утворення прибутку [1].

Джерела утворення прибутку тісно зв'язані з основними видами прибутку: одним з джерел прибутку е реалізація продукції, робіт і послуг. В цьому випадку прибуток залежить від цін, обсягу виробництва, якості, визнання продукції, рівня витрат; по - друге, джерелом прибутку е реалізація основних фондів та іншого майна підприємств; по - трете, джерелом е результат від позареалізаційних операцій, який визначається як різниця між позареалізаційними доходами і позареалізаційними витратами.

В роздрібній торгівлі джерелом утворення прибутку, окрім перелічених вище, е певні націнки: в оптовій торгівлі - це торгівельно-збутові націнки, в громадському харчуванні - це торгові націнки.

Основні ознаки прибутку:

- прибуток являє собою форму доходу підприємця, який здійснює певний вид діяльності. Ця зовнішня найбільш проста форма вираження прибутку е разом з тим недостатньою для його повної характеристики, оскільки в деяких випадках активна діяльність в будь-якій сфері може і не бути пов'язана з отриманням прибутку.( наприклад, діяльність політична, благодійна і тому подібна);

- прибуток е формою доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху. Категорія прибутку нерозривно пов'язана з категорією капіталу, особливим фактором виробництва, і в усередненому вигляді характеризує ціну функціонуючого капіталу;

- прибуток не е гарантованим доходом підприємця, який вклав свій капітал в той чи інший вид бізнесу. Він е результатом лише вмілого та успішного здійснення цього бізнесу. Але в процесі ведення бізнесу підприємець внаслідок своїх невдалих дій чи об'єктивних причин зовнішнього характеру може не лише не отримати очікуваного прибутку, але й повністю чи частково втратити вкладений капітал, тому прибуток е в певній мірі платою за ризик здійснення підприємницької діяльності;

- прибуток це не весь дохід, що отриманий в процесі підприємницької діяльності, а лише та частина доходу, яка зменшена на суму тих витрат, які пішли на здійснення цієї діяльності;

- прибуток е самостійним показником, що виражений в грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов'язана з практикою узагальненого вартісного обліку всіх пов'язаних з ним основних показників: вкладеного капіталу, отриманого капіталу, отриманого доходу, понесених витрат, а також з діючим порядком податкового регулювання.

На основі викладеного вище матеріалу, в найбільш узагальненому вигляді можна дати наступне визначення:

Прибуток - це виражений в грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, що визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

Особливістю прибутку в умовах ринку є не накопичення його в грошовій формі, а витрачення на інвестиції та інновації. Повертаючись через них, він забезпечує економічне зростання підприємства та підвищення його конкурентноздатності. Але необхідно зважати на вид прибутку, оскільки кожен вид має свої особливості і розрахунок, тому розглянемо це детальніше в наступному підрозділі.

В сучасній економічній теорії роль прибутку визначається певною сукупністю характеристик, кожну з яких можна назвати роллю прибутку в економіці. Прибуток підприємства є головною ціллю і рушійною силою підприємницької діяльності.. Основним спонукаючим мотивом здійснення будь-якого бізнесу, його головною кінцевою ціллю е зростання добробуту власників підприємства. Характеристикою цього зростання є розмір поточного та вкладеного їх доходу на вкладений капітал, джерелом якого е отриманий прибуток. Для менеджерів, які не є власниками підприємства, яким вони керують, прибуток є основним мірилом успіху їх діяльності. Зростання рівня прибутку підприємства збільшує “ринкову ціну” цих менеджерів, що відображається на рівні їх особистої зарплати. Та навпаки - систематичне зниження рівня прибутку підприємства, яким вони керують, призводить до протилежних результатів в їх особистій кар'єрі, рівні отримуваних доходів, можливостях наступного працевлаштування. Це також стосується і іншого персоналу. Прибутковість підприємства е не лише гарантом їх зайнятості, але й в певній мірі забезпечує додаткову матеріальну винагороду їх праці та задоволення ряду їх соціальних потреб.

Прибуток підприємства е критерієм ефективності конкретної виробничої діяльності [4].

Прибуток е основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, що забезпечують його розвиток. В системі внутрішніх джерел формування цих ресурсів прибутку належить сильна роль. Чим вищий рівень генерування прибутку підприємства, тим менша його потреба в залученні фінансових засобів із зовнішніх джерел і при інших рівних умовах - тим вище рівень самофінансування його розвитку, забезпечення реалізації стратегічних цілей цього розвитку, підвищення конкурентної позиції підприємства на ринку. При цьому прибуток е постійно відтворювальним джерелом та його відтворення в умовах успішного господарювання здійснюється на розширеній основі.

Прибуток е головним джерелом зростання ринкової вартості підприємства. Здатність самозростання вартості капіталу забезпечується шляхом капіталізації частини прибутку, тобто його спрямування на приріст активів фірми. Чим вище сума та рівень капіталізації отриманого прибутку, тим в більшому ступені зростає вартість його часних активів, тобто активів сформованих за рахунок власного капіталу, а відповідно і ринкова вартість підприємства в цілому, що визначається при його продажі, злитті, поглинанні та в інших випадках.

Прибуток е основним захисним механізмом, що обороняє підприємство від загрози банкрутства. Хоча така загроза може виникнути і в умовах прибуткової господарської діяльності підприємства ( при використанні невиправдано високої частки позичкового капіталу; при недостатньо ефективному управлінні ліквідністю активів, тощо) але при інших рівних умовах, підприємство набагато успішніше виходить з кризового становища при високому потенціалі генерування прибутку. За рахунок капіталізації отриманого прибутку може бути швидко збільшена частка високоліквідних активів, тобто відновлена платоспроможність; підвищена частка власного капіталу при відповідному зниженні обсягу використовуваних позичкових засобів, тобто підвищена фінансова стійкість; сформовані відповідні резервні фінансові фонди.

Прибуток підприємства е найважливішим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства. Соціальна роль прибутку відображається понад усе в тому, що кошти, що перераховуються в бюджети різних рівней в процесі його оподаткування, слугують джерелом реалізації різноманітних загальнодержавних і місцевих соціальних програм, що забезпечують “виживання” окремих соціально незахищених або недостатньо захищених членів суспільства. Крім цього, ця роль проявляється в задоволенні за рахунок отриманого прибутку підприємства частини соціальних потреб його персоналу. Нарешті, певна соціальна роль прибутку виявляється в тому, що він е джерелом зовнішньої благодійної діяльності підприємства, що спрямована на фінансування окремих неприбуткових організацій, установ соціальної сфери, надання матеріальної допомоги окремим категоріям громадян.

Прибуток підприємства створює базу економічного розвитку держави в цілому. Механізм перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему дозволяє поповнювати доходну частину державних бюджетів всіх рівней, що дає можливість державі успішно виконувати покладені на неї функції та здійснювати намічені програми розвитку економіки. Крім того, реалізація відомого принципу - “багатство держави характеризується рівнем багатства громадян” - також пов'язана із зростанням прибутку підприємства, яке забезпечує зростання доходів його власників, менеджерів і персоналу [5].

Отже, прибуток відіграє дуже важливу роль необхідного фактору і рушійної сили на мікро - і макрорівні.

1.2 Формування прибутку підприємства

Результатом діяльності підприємства є прибуток. Прибуток - перевищення доходу над витратами. Зворотна величина називається збитком. З економічної точки зору прибуток - різниця між грошовими надходженнями і грошовими видатками. З господарської точки зору прибуток - це різниця між майновим станом підприємства на кінець і початок звітного періоду.

Аналіз всіх аспектів, пов'язаних з прибутком, дає можливість зрозуміти те, що прибуток, обчислюваний в бухгалтерському обліку, не відображає дійсного результату господарської діяльності. Усвідомлення цього привело до чіткого розмежування таких понять, як бухгалтерський і економічний прибуток. Перший - результат реалізації товарів і послуг, другий - результат «роботи» капіталу [1].

Підприємства реалізують свою продукцію споживачам, одержуючи за неї грошовий виторг. Однак це ще не означає одержання прибутку. Для виявлення фінансового результату необхідно зіставити виручку з витратами на виробництво продукції та її реалізацію, тобто із собівартістю продукції. Підприємство одержує прибуток, якщо виручка перевищує собівартість; якщо виторг дорівнює собівартості, то підприємство спромоглось лише відшкодувати витрати на виробництво і реалізацію продукції, і прибуток відсутній. Якщо витрати перевищують виторг, то підприємство має збиток, тобто негативний фінансовий результат. Він ставить його в скрутне фінансове становище, що не виключає і банкрутство.

Прибуток класифікується за декількома ознаками, основними з яких є:

- джерела формування;

- види діяльності;

- склад елементів, що формують прибуток.

Систематизація основних видів прибутку наведена на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Класифікація прибутку

Кінцевий фінансовий результат, названий валовим (балансовим) прибутком/збитком, складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів та іншого майна підприємства, а також доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат за цими операціями.

Прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виручкою від реалізації в діючих цінах без ПДВ і акцизів та витратами на виробництво і реалізацію продукції (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Прибуток від реалізації продукції

Підприємства, що здійснюють експортну діяльність, при визначенні прибутку з виручки від реалізації продукції виключають ще й експортні тарифи.

Друга складова валового (загального) прибутку підприємства - прибуток від реалізації основних засобів та іншого майна (рис. 1.3).

Третя складова валового прибутку - прибуток від позареалізаційних операцій, тобто від операцій, безпосередньо не зв'язаних з основною діяльністю: здача майна в оренду, доходи за цінними паперами підприємства, перевищення суми отриманих штрафів над сплаченими, прибуток від спільної діяльності, прибуток минулих років, виявлений в звітному році тощо.

Рис. 1.3 Прибуток від реалізації основних засобів та іншого майна

У процесі управління прибутком ключова роль приділяється формуванню прибутку від операційної діяльності. Під операційною діяльністю розуміють основний вид діяльності підприємства, для здійснення якого воно саме створено.

Безумовно, характер операційної діяльності визначається специфікою галузі, у якій працює дане підприємство. Для більшості підприємств базою операційної діяльності є виробничо-комерційна або товарно-збутова діяльність.

Інвестиційна діяльність пов'язана з процесом обґрунтування і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства. Результати цієї діяльності відображені частково в прибутку від позареалізаційних операцій (у вигляді доходів від участі у спільних підприємствах або вкладення цінних паперів), а частково - у прибутку від реалізації майна.

Фінансова діяльність пов'язана із забезпеченням підприємства зовнішніми джерелами фінансування (залучення додаткового акціонерного капіталу, емісія облігацій та інших цінних паперів, залучення кредиту, а також обслуговування залученого капіталу шляхом виплати дивідендів і кредитів). Виходячи з того, що в даному випадку сформувати прибуток прямо не можна, під прибутком від фінансової діяльності розуміють непрямий ефект від залучення капіталу із зовнішніх джерел на умовах більш вигідних, ніж середньоринкові [4].

Формування чистого прибутку подано на рис. 1.4.

Маржа характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності (валового доходу підприємства від цієї діяльності, зменшеного на суму непрямих податкових платежів) за відрахуванням суми змінних витрат. Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за відрахуванням всіх операційних витрат: як постійних, так і змінних (балансовий прибуток відповідно становить різницю між усією сумою чистого доходу і всією сумою його поточних витрат). Чистий прибуток характеризує суму балансового (або валового) прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його рахунок.



Рис. 1.4 Схема формування чистого прибутку підприємства

Для підвищення ефективності роботи підприємств першорядне значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції (робіт, послуг), зростання прибутку.

Для визначення основних напрямків пошуку резервів збільшення прибутку фактори, що впливають на її одержання, класифікують за різними ознаками и (рис. 1.5).

До зовнішніх факторів належать природні умови, державне регулювання цін, тарифів, банківських відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій тощо. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть значно впливати на розмір прибутку[9].



Рис. 1.5 Класифікація факторів, які впливають на розмір прибутку

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і якісні показники використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, у свою чергу, можуть підрозділятися на екстенсивні й інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи устаткування, чисельності персоналу, фонду робочого часу й ін. Інтенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через якісні зміни: підвищення продуктивності устаткування і поліпшення його властивостей, використання прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення оборотності обігових коштів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження трудомісткості і матеріаломісткості продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.

До позавиробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності підприємства всі ці фактори перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. «Прямий» вплив на розмір собівартості продукції, а отже, і прибутку пов'язаний з тим, наскільки раціонально й ощадливо витрачаються матеріальні ресурси - адже частка матеріальних витрат у складі собівартості звичайно коливається від 60 до 90%.

Якщо прибуток виражається абсолютною сумою, то рентабельність - це відносний показник інтенсивності виробництва. Він характеризує рівень прибутковості щодо певної бази.

Роботу підприємства можна вважати рентабельною, якщо суми виручки від реалізації продукції достатні не тільки для покриття витрат на виробництво і реалізацію, але і для утворення прибутку.

Показники рентабельності беруть активну участь у процесах аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, фінансовому плануванні, виробленні управлінських рішень, ухвалені рішень потенційними кредиторами й інвесторами.

2. Методи статистичного вивчення прибутку та рентабельності

2.1 Основні методи аналізу фінансового стану підприємства

Мета статистичного аналізу фінансових результатів підприємств є отримання невеликої кількості основних показників, які характеризують об'єктивно і повно фінансовий стан підприємства, його прибутків і збитків, зміни в структурі активів і пасивів, розрахунків з дебіторами і кредиторами і за допомогою їх оцінювання фінансового стану підприємства як у поточному періоді, так і на перспективу. Якість цього аналізу залежить від інформації, яку надає бухгалтерська та фінансова звітність підприємства.

Основними цілями фінансового аналізу підприємства є:

1. Поточна оцінка фінансового стану підприємства.

2. Аналіз динаміки фінансового стану підприємства минулих років.

3. Порівняння фінансового стану підприємства з нормативами (середніми по галузі).

4. Прогнозування фінансового стану.

Існує кілька методів аналізу фінансової звітності. Як правило, на практиці використовують шість основних методів:

1. Горизонтальний (часовий) аналіз -- порівняння кожної позиції фінансової звітності з попереднім періодом. Таке порівняння можна здійснювати за допомогою показників динаміки: абсолютного приросту, темпу зростання, темпу приросту і абсолютного значення 1 % приросту.

Абсолютним приростом називається різниця між наступним та попереднім рівнями ряду динаміки (х' - х0).

Темпом зростання називається відношення наступного рівня до попереднього або до будь-якого іншого рівня, що його взято за базу порівняння (х' : х0).

Темпом приросту називається відношення абсолютного приросту до базисного рівня [(х' - х0) : х0]. Темп приросту може бути розрахований як різниця між темпом зростання та одиницею (або 100 %).

Абсолютне значення одного відсотка приросту розраховується як відношення абсолютного приросту до темпу приросту, який виражений у відсотках.

Усі ці показники можна обчислювати базисним і ланцюговими способами. За базисного способу всі зміни обчислюються стосовно початкового показника, узятого за базисний. За ланцюгового способу зміна кожного наступного показника обчислюється стосовно попереднього. Темпи зростання та приросту можна обчислювати в коефіцієнтах (базисний показник береться за одиницю) або у відсотках (базисний показник береться за 100)[10].

2. Вертикальний (структурний) аналіз -- визначення структури позицій балансу. Для цього використовуються відносні величини структури, які характеризують склад, структуру бухгалтерського балансу. Відносна величина структури характеризує співвідношення частини та цілого. Вона показує, яку частину або скільки процентів становить частина від загального підсумку. Якщо ця відносна величина визначається у вигляді коефіцієнту, вона називається часткою, а якщо у процентах -- питомою вагою.

Ці величини визначаються відношенням розмірів складових бухгалтерського балансу до загального підсумку як по активах, так і пасивах.

3. Трендовий аналіз -- порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення основної тенденції динаміки показника за допомогою побудови трендового рівняння. Трендове рівняння дає можливість з'ясування значень показника в майбутньому, тобто здійснення прогнозного аналізу.

4. Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) -- розрахунок співвідношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників.

Відносні величини мають певні переваги перед величинами абсолютними. Останні служать, як правило, для розрахунку відносних величин, за допомогою яких можна проаналізувати рівень виконання планових завдань або нормативів, динаміку явищ, що розвиваються, структурні зміни, зробити коефіцієнтний аналіз. Однією з найважливіших властивостей відносних величин є те, що вони нейтралізують відмінності абсолютних величин та уможливлюють порівнювання таких явищ, абсолютні показники яких не надаються до безпосереднього порівнювання.

Відносними величинами називають величини, що виражають кількісні відношення між соціально-економічними явищами. Їх отримують діленням однієї величини на іншу. Здебільшого відносні величини є відношенням двох абсолютних величин.

Величина, з якою порівнюють (знаменник дробу), називається базисною величиною, а та, що порівнюється, - звітною. Відносна величина показує, у скільки разів порівнювана величина більша за базисну або яку частку другої становить перша. За допомогою відносних величин виражаються численні факти суспільного життя: відсоток виконання плану, темпи зростання та приросту окремих показників, структура випущеної продукції, коефіцієнти ліквідності та ін.

За формою відносні величини поділяються на коефіцієнти, відсотки, індекси. Коефіцієнти використовують для зіставлення двох взаємозв'язаних показників, один з яких беруть за одиницю. Наприклад, коефіцієнт ліквідності - відношення грошових коштів до поточних зобов'язань, коефіцієнт фінансової незалежності -- відношення власного капіталу до валюти балансу підприємства, коефіцієнт змінності - відношення кількості відпрацьованих змін до кількості відпрацьованих днів.

Відсотки є необхідними для характеристики співвідношення величин, одну з яких беруть за 100. Відсотки можуть бути використані для розрахунку структури випуску продукції, структури активів, пасивів, характеристики виконання плану тощо [11].

Індекси використовуються для вивчення показників у динаміці. Розрізняють базисні та ланцюгові індекси. У розрахунку базисних індексів перший (базисний) показник динамічного ряду береться за 100%, а наступні величини розраховуються у відсотковому співвідношенні до базисного. У розрахунку ланцюгових індексів кожний показник динамічного ряду зіставляється не з базисним, а з попереднім роком.

За економічною сутністю відносні показники поділяються на такі види: виконання плану, динаміки, структури, координації, інтенсивності, ефективності.

Відносна величина виконання плану - це співвідношення між фактичним та плановим рівнями показників, і зазвичай воно виражається у відсотках.

Для характеристики зміни показників за будь-який проміжок часу використовують відносні величини динаміки. Їх визначають діленням величини показника поточного періоду на його рівень у попередньому періоді (місяці, кварталі, році). Називаються вони темпами зростання (приросту) і виражаються, як правило, у відсотках або коефіцієнтах. Відносні величини динаміки також можуть бути базисними й ланцюговими. У першому випадку, як було сказано, кожний рівень динамічного ряду порівнюється з базисним роком, а в другому - з попереднім.

Показник структури - це відносна частка (питома вага) частини в цілому, яка виражається у відсотках або коефіцієнтах. Наприклад, питома вага окремих видів продукції в загальному обсязі, питома вага робітників у загальній кількості працівників підприємства.

Відносні величини координації - це співвідношення частин цілого, наприклад, активної і пасивної частини основних виробничих фондів, силових і робочих машин, коефіцієнт придатності та зносу основних фондів тощо.

Відносними величинами інтенсивності називаються показники, що характеризують міру поширення, розвитку якогось явища у відповідному середовищі, наприклад рівень захворюваності населення, відсоток робітників вищої кваліфікації, питома вага активної частини основних фондів у їхній загальній вартості.

Відносні величини ефективності- це співвідношення ефекту з ресурсами або витратами, наприклад прибутковість активів, прибутковість продажу, витрати на 1 гривню товарної продукції.

5. Порівняльний (просторовий) аналіз -- це порівняння фінансових показників підприємства з аналогічними показниками інших підприємств, середніми значеннями цих показників по відповідних галузях, нормативними значеннями.

6. Факторний аналіз -- аналіз впливу окремих факторів на результативний показник за допомогою індексного аналізу і методів кореляційно-регресивного аналізу.

Основними завданнями статистичного вивчення діяльності підприємства є: оцінка динаміки показників прибутку, обґрунтування утворення та розподілу їх фактичної величини; виявлення та вимірювання дії різних факторів на прибуток; оцінка можливих резервів майбутнього зростання прибутку на основі оптимізації обсягів виробництва та витрат.

Оцінка фінансового стану підприємства складається з таких етапів: загальна оцінка фінансового стану та його зміни за звітний період; аналіз фінансової стійкості підприємства; аналіз ліквідності; аналіз взаємозв'язку прибутку капіталу і потоку грошових коштів; аналіз інвестиційної привабливості підприємства; аналіз ділової активності та платоспроможності підприємства[2].

В умовах ринкової економіки, коли розвиток підприємств і установ здійснюється в основному за рахунок власних коштів, важливе значення має їх сталий фінансовий стан, який характеризується системою показників. Ця система містить чотири групи показників: ліквідності, обіговості активів, залучених коштів, прибутковості.

Перша група -- показники прибутку та рентабельності.

Друга група -- коефіцієнти обіговості активів (обіговість усіх активів основних коштів, дебіторських рахунків, коштів у розрахунках і записів).

Третя група -- ступінь покриття фіксованих платежів (визначається як відношення балансового прибутку до суми фіксованих платежів).

Четверта група -- показники ліквідності: коефіцієнт ліквідності, який розраховується як відношення швидкореалізованих активів (грошові кошти, відвантажені товари, дебіторська заборгованість) до короткострокових зобов'язань (короткострокові позички, заборгованість працівникам по зарплаті і соціальних виплатах, кредиторська заборгованість); коефіцієнт покриття, який розраховується як відношення всіх ліквідних активів до короткострокових зобов'язань.

2.2 Методи визначення прибутку та рентабельності підприємства

До узагальнюючих показників фінансових результатів діяльності підприємства належать: прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг), прибуток (збиток) від іншої реалізації; доходи та витрати від позареалізаційних операцій; балансовий прибуток; оподаткований прибуток; чистий прибуток та ін.

Показники фінансових результатів характеризують абсолютну ефективність господарювання підприємства. Найважливішими серед них є показники прибутку, які за умов ринкової економіки складають основу економічного розвитку підприємства. Зростання прибутку створює фінансову базу для самофінансування, розширеного відтворення, розв'язання проблем соціальних і матеріальних потреб трудових колективів. За рахунок прибутку виконується також частина зобов'язань підприємства перед бюджетом, банками та іншими підприємствами та організаціями. Таким чином, показники прибутку стають найважливішими для оцінки виробничої та фінансової діяльності підприємств. Вони характеризують ступінь його ділової активності та фінансового благополуччя. За прибутком визначають рівень віддачі авансованих коштів і дохідність вкладень в активи даного підприємства[7].

Балансовий (валовий) прибуток є сума прибутку від реалізації продукції та іншої реалізації і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях. До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій входять: доходи, що отримані від часткової участі в спільних підприємствах; від здачі майна в оренду; доходи з акцій, облігацій та інших цінних паперів, що належать підприємству; суми, отримані і сплачені у вигляді економічних санкцій та відшкодування збитків; інші доходи та витрати від операцій, безпосередньо не пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції. При цьому платежі, внесені до бюджету у вигляді санкцій згідно із законодавством, здійснюються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, і не включаються до складу витрат від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції в діючих цінах (без податку на додану вартість і акцизів) і витратами на виробництво і реалізацію продукції, що включається до собівартості. До собівартості продукції при визначенні прибутку включаються: матеріальні витрати з урахуванням витрат, пов'язаних з використанням природної сировини; амортизаційні відрахування на повне відтворення основного капіталу; витрати на оплату праці; відрахування на державне соціальне страхування, медичне страхування; платежі з обов'язкового страхування майна; платежі по кредитах банків і постачальників у межах ставки, встановленої законодавством, крім відсотків по прострочених і відстрочених позичках і позичках, отриманих на заповнення нестачі власних обігових коштів, на придбання основних засобів нематеріальних активів; витрати по всіх видах ремонту та інші витрати на виробництво і реалізацію продукції.

До собівартості продукції не включають виплати в грошовій і натуральній формах, які здійснюються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, і спеціальних джерел, і виплати, не пов'язані безпосередньо з оплатою праці.

Прибуток (збиток) від реалізації основного капіталу та інших матеріальних цінностей (іншого майна) визначається як різниця між ціною продажу майна (ринковою) і початковою або остаточною вартістю майна.

Для обчислення оподатковуваного прибутку балансовий прибуток коригується: збільшується -- на суму перевищення витрат на оплату праці персоналу підприємства, зайнятого основною діяльністю, в складі собівартості реалізованої продукції порівняно з їх нормованою величиною; зменшується -- на суму рентних платежів, що вносяться у встановленому порядку до бюджету з прибутку; зменшується -- на суму доходів, отриманих з акцій, облігацій, інших цінних паперів, що належать підприємству; зменшується -- на суму доходу, отриманого від часткової участі в інших підприємствах (крім доходів, отриманих за межами України).

Чистий прибуток підприємства визначається як різниця між оподатковуваним балансовим прибутком і величиною податку з урахуванням пільг. Напрями використання чистого прибутку визначаються підприємством самостійно (подані в розділах ІІ і IV звіту підприємства про фінансові результати). Державний влив на вибір напрямів використання чистого прибутку здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції.

Прибутковість підприємств визначається показниками рентабельності. Розраховують рентабельність продукції й підприємства.

Рентабельність продукції (r) розраховується як відношення прибутку (Пр), отриманого від реалізації продукції, до витрат (С) на її виробництво:

. (2.1)

Рентабельність підприємства (R) визначається за формулою:

, (2.2)

де К -- величина капіталу.

Показники рентабельності є найузагальненішою характеристикою ефективності господарської діяльності. На них впливають показник рентабельності продукції (його прийнято називати ефективністю управління) і показник капіталовіддачі (ділової активності).

Аналізуючи показники прибутку і рентабельності, статистика надає не лише загальну оцінку їх розміру, але й характеризує їх зміну в динаміці під впливом окремих факторів.

Відносна зміна середнього рівня рентабельності продукції визначається системою індексів:

, (2.3)

, (2.4)

, (2.5)

де С1, С0 -- витрати на виробництво і реалізацію продукції;

d1 i d0 -- питома вага витрат на виробництво і реалізацію продукції в загальних витратах.

Абсолютна зміна середнього рівня рентабельності

(2.6)

зумовлена впливом таких факторів:

а) рентабельності:

б) структури:

Для характеристики різних аспектів фінансового стану застосовуються як абсолютні, так і відносні фінансові коефіцієнти, що являють собою відносні показники фінансового стану. Останні розраховуються у вигляді відношень абсолютних показників фінансового стану або їх лінійної комбінації [6].

Аналіз фінансових коефіцієнтів полягає у зіставленні їх значень з базисними величинами, а також у вивченні їх динаміки за кілька років. Як базисні величини можуть використовуватися: середні за часовим рядом значення показників даного підприємства, що належать до минулих, сприятливих з погляду фінансового стану періодів; середньогалузеві значення показників; значення показників, розрахованих за даними звітності найбільш вдалого конкурента. Також як база порівняння можуть бути теоретично обґрунтовані або отримані в результаті експертних опитувань величини, що характеризують оптимальні або критичні з погляду сталості фінансового стану значення відносних показників. Такі величини фактично виконують роль нормативів для фінансових коефіцієнтів.

Система відносних фінансових коефіцієнтів за економічним змістом може поділятися на такі групи показників:

оцінки рентабельності підприємства;

оцінки ефективності управління або прибутковості продукції;

оцінки ділової активності або капіталовіддачі;

оцінки ліквідності активів балансу як основи платоспроможності.

Відносні фінансові показники можуть бути виражені в коефіцієнтах та відсотках. Показники ділової активності наочніше подані в коефіцієнтах. В розвинутій ринковій економіці на найбільш важливі показники ділової активності встановлюються нормативи в економіці в цілому і по окремих галузях. Як правило, такі нормативи відображають середні фактичні значення цих коефіцієнтів. Слід зазначити, що середня вартість активів і пасивів за певний період, наприклад рік, розраховують як середнє хронологічно за місячними даними; якщо немає такої можливості -- за квартальними даними, а якщо в розпорядженні фінансового аналітика є лише фінансовий баланс, то застосовується спрощений прийом: середня з суми даних на початок і кінець періодів (року).

Ліквідність балансу виражає здатність підприємства здійснювати розрахунки по всіх видах зобов'язань -- як короткострокових, так і довгострокових. Для оцінки ліквідності використовують низку коефіцієнтів:

абсолютної ліквідності;

критичної ліквідності;

поточної ліквідності.

Різні показники ліквідності не лише дають різнобічну характеристику стійкості фінансового стану підприємства за різного ступеня обліку ліквідних коштів, але й відповідають інтересам різних зовнішніх користувачів аналітичної інформації. Так, для постачальників сировини і матеріалів найцікавішим є коефіцієнт абсолютної ліквідності. Банк, що кредитує дане підприємство, більше уваги приділяє коефіцієнту критичної ліквідності. Покупці та утримувачі акцій і облігацій підприємства більшою мірою оцінюють фінансову стійкість підприємства за коефіцієнтом поточної ліквідності.

В першу групу включені найбільш узагальнені і важливі показники оцінки прибутковості (рентабельності) господарської діяльності підприємства. Загалом показники рентабельності підприємства -- це відношення прибутку до тих чи інших засобів (майна) підприємства, що беруть участь в отриманні прибутку. Тому важливішими для оцінки є показники рентабельності, розраховані співвідношенням чистого прибутку до всього майна або до величини власних коштів підприємства.

Кожна група коефіцієнтів відображає певну сторону фінансового стану підприємства. Не можна забувати, що відносні фінансові показники -- це лише орієнтовані індикатори фінансового стану підприємства та його платоспроможності. Вагомими показниками фінансового стану підприємства є показники ліквідності та ринкової стійкості.

3. Аналіз прибутку та рентабельності на ДП ДАК «Хліб України» «Сумський комбінат хлібопродуктів»

3.1 Характеристика підприємства

Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Сумський комбінат хлібопродуктів” створене з метою отримання прибутку шляхом заготівлі та зберігання зерна, його обробки і технічної переробки, забезпечення потреб населення, установ і підприємств будь - яких форм власності сільськогосподарською продукцією, продуктами її переробки.

Предметом діяльності підприємства є:

Заготівля та зберігання зерна, його обробка і технологічна переробка;

Виробництво борошна, круп, комбікормів та інших харчових та інших харчових і кормових продуктів;

Надання фізичним та юридичним особам виробничих та складських послуг;

Надання послуг по зберіганню, перевезенню, переробці та реалізації зерна і зернової сировини, інших товарів і продукції;

Роздрібна та оптова торгівля продовольчими та непродовольчими товарами.

Форма власності: колективна.

В післявоєнні роки на базі трьох установ „Заготзерно” „Заготсортнасіння”, „Сіно пункт” було створене єдине підприємство „заготзерно”, на якому в 1944 році розпочато будівництво зернових складів.

В 1957 році до „Заготзерно” приєднали старий млинзавод, який знаходився по вулиці дзержинського і таким чином був створений „Сумський комбінат хлібопродуктів”.

В 1950 році введена складська місткість для технологічної переробки та зберігання зерна і готової продукції на 52200 тонн.

В 1961 році була побудована тароремонтна майстерня по обробці зворотної мішкотари та відбулося приєднання Нижньосироватської виробничої діяльності.

В 1978 році введені в дію млинзавод добовою потужністю 220 тонн переробки зерна пшениці та елеватор місткістю 43300 тонн.

В 1984 році введений в дію склад безтарного зберігання борошна на 2166 тонн.

В 1988 році до підприємства було приєднано на правах виробничої дільниці раніш самостійне Головашівське хлібоприймальне підприємство.

В 1995 році на основній території закінчено закінчене будівництво та введено в дію міні пекарню.

В 2001 році на млинзаводу з дозволу ДАК „Хліб України” була розпочата реконструкція млинзаводу, в результаті якої в теперішній час на млинзаводу функціонують ліні пшеничного помелу з добовою потужністю 130 тонн переробки зерна пшениці на 75% вихід борошна трьох ґатунків та лінія житнього помелу з добовою потужністю 58 тонн переробки зерна жита на борошно житнє обдирне.

На теперішній час підприємство займає територію 19,22 га, виробничі площі якої включають: млинзавод; склад безтарного зберігання зерна та готової продукції, які оснащені стаціонарним та пересувним обладнанням; дві лабораторії по визначенню та контролю за станом якості зерна та готової продукції; адміністративні будівлі, а також ряд допоміжних будівель, споруд та цехів; в наявності є під'їздні шляхи автомобільного та залізничного транспорту, обладнані майданчиками для вантажно-розвантажувальних робіт; комунікаційні споруди по новому забезпеченню електроенергією, теплом, водою та іншими енергоресурсами.

В 1998 році шляхом реорганізації державного підприємства „Сумський комбінат хлібопродуктів” на виконання постанови кабінету міністрів” на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.97 року №1218 „Про прискорення приватизації хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств” рішенням Спостережної державної акціонерної компанії від 10.03.98 року створене дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Сумський комбінат хлібопродуктів”.

Згідно укладеного контракту з державною акціонерною компанією „Хліб України” безпосереднє керівництво підприємства здійснює директор через сформовану ним дирекцію, забезпечуючи при цьому ефективне використання та збереження майна, його високоприбуткову діяльність.

Організаційна структура підприємства наведена в додатку А.

Промислова діяльність представлена млинзаводом по виробництву борошна пшеничного, житнього та крупи манної.

Другим основним видом діяльності підприємства є наявність заготівельної мережі, представленої складськими місткостями та виробничими потужностями, що дають змогу надавати послуги по прийманню, сушінню, очищенню, зберіганню зерна та насіння соняшника, відпуску хлібопродуктів. У складі комплексу є потоко-насіннєва дільниця по доведенню насіння до посівних кондицій, калібровці та обробці насіння кукурудзи, Головашівська дільниця по прийманню, зберіганню та відпуску зерна, склади по розміщенню зерна і готової продукції.

Наявна матеріально-технічна база та складська місткість підприємства дає змогу якісно та в короткий термін забезпечити виконання всього комплексу робіт з зерном як для його стійкого зберігання, так і наступної переробки на борошно.

Проаналізуємо прибуток та рентабельність даного підприємства.

3.2 Статистичне вивчення прибутку та рентабельності ДП ДАК «Хліб «України»

Як було зазначено вище, підприємство виробляє борошно пшеничне та житнє. Маємо дані з виробництва (табл.3.1). Визначемо:

рівень рентабельності по кожному виду і в цілому по видах продукції за кожний період;

загальні індекси рентабельності (змінного, фіксованого складу і структурних зрушень);

Вид продукції	Витрати на виробництво і реалізацію , тис.грн.	Прибуток від реалізації продукції, тис. грн
	2007 рік	2008 рік	2007 рік	2008 рік
Борошно пшеничне в/г	396	449	121	302
Борошно пшеничне І/г	379	452	135	321
Борошно пшеничне ІІ/г	316	361	106	215
Борошно житнє	309	313	98	224
ВСЬОГО	1400	1575	460	1062

1) Рівень рентабельності по борошно пшеничному в/г:

2007 рік: r2007 = 121/396 = 0,305, або 30,5 %;

2008 рік: r2008 = 302/449 = 0,672, або 67,2 %.

Рівень рентабельності по борошну пшеничному І/г:

2007 рік: r2007 = 135/379 = 0,356, або 35,6%;

2008 рік: r2008 = 321/452= 0,71, або 71%.

Рівень рентабельності по борошну пшеничному ІІ/г:

2007 рік: r2007 = 106/316 = 0,335, або 33,5 %;

2008 рік: r2008 = 215/361= 0,596, або 59,6 %.

Рівень рентабельності по борошну житньому:

2007 рік: r2007 = 98/309 = 0,317, або 31,7 %;

2008 рік: r2008 = 224/313= 0,716, або 71,6 %.

У цілому за всіма видами продукції:

2007 рік: або 32,9 %;

2008 рік: або 67,4 %.

2) або 205 %.

Визначаємо питому вагу витрат у загальній сумі витрат:

Dбв/г07 = 0,283, dбІ/г07 = 0,271; dбІІ/г07 = 0,226; dбжг07 = 0,221.

Dбв/г08 = 0,285, dбІ/г08 = 0,287; dбІІ/г08 = 0,229; dбжг08 = 0,199.

, або 99,4 %;

, або 205 %.

Середня рентабельність підвищилась на 105 % за рахунок збільшення рентабельності по окремих видах продукції на 105 % .

Рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності:

(3.1)

Показник відповідає напрямку позитивних змін.

Рентабельність капіталу (активів) за чистим прибутком:

(3.2)

Показник відповідає напрямку позитивних змін.

Рентабельність власного капіталу:

(3.3)

Показник відповідає напрямку позитивних змін.

Рентабельність виробничих фондів:

(3.4)

Показник відповідає напрямку позитивних змін.

Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації:

(3.5)



Показник відповідає напрямку позитивних змін.

Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності:

(3.4)

Показник відповідає напрямку позитивних змін.

Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком і:

(3.7)

Показник відповідає напрямку позитивних змін.

Отже, проаналізувавши дані, можна стверджувати, що підприємство працює ефективно, отримуючи значну долю прибутку.

4. Розрахункова частина

Завдання 1

Таблиця 4.1 Роздрібний товарообіг і витрати підприємств

Робітник	Електроозброєність праці одного робітника, кВт*ч	Виробітка продукції на одного робітника, грн.
1	8,7	81
2	9,4	124
3	5,3	70
4	4,1	65
5	7,8	90
6	5,8	79
7	3,9	64
8	7,9	87
9	5,6	68
10	4,6	61
11	6,3	80
12	8,3	95
13	8,1	85
14	10,1	120
15	6,7	75
16	5,0	70
17	3,4	44
18	7,0	93
19	6,9	85
20	2,0	45

Величина рівного інтервалу визначається по формулі

:,

де де xmax і xmin - максимальне і мінімальне значення ознаки, n - число груп.

Таблиця 4.2 Інтервальний ряд розподілу підприємств і визначення середньої електроозброєності

Групи по електроозброєності	Кількість робітників	Сумарна електроозброєність по групах	Середня електроозброєність по групах	Сумарне вироблення по групах	Середній виробіток по групах
2-4	3	3,9+3,4+2=9,3	3,1	64+44+45=153	51
4-6	6	5,3+4,1+5,8+5,6+4,6+5=30,4	5,06	70+65+79+68+61+70=413	68,8
6-8	6	7,8+7,9+6,3+6,7+7,0+6,9=42,6	4,05	90+87+80+75+93+85=510	85
8-10	5	8,7+9,4+8,3+8,1+10=44,5	8,9	81+124+95+85+120=505	101
Всього	20	1957	Ср. електроозброєність = 126,8/20=6,34	1581	Ср. виробіток = 1581/20=79,05

Відповідь: а) 20 (5;6;6;5);

б) 6,34 (3,01;5,06;4,05;8;9);

в) 79,05 (51;68,8;85;101).

Провівши розрахунки, можемо зробити висновок, що між електроозброєністю і виробітком існує прямий зв'язок, із збільшенням електроозброєності зростає і виробіток.

Завдання 2

Міграційний рух населення області в 1996 р. характеризується наступними даними

Таблиця 4.3 Аналіз міграційних процесів в області та розрахунок відносних величин структури

	Кількість прибулих, чол.	Кількість тих, що виїхали, чол.	Структурні показники, прибулого населення	Структурні показники, виїжджаючого населення
Всього	36	398	100,00%	100,00%
з них
Країни Європи	19	92	19/36=52,78%	92/328=23,12%
Країни Америки	2	74	2/36=5,56%	74/328=18,59%
Країни Азії	12	225	12/36=33,33%	225/328=56,53%
Країни Австралії, Океанії, і Нової Зеландії	3	7	3/36=8,33%	7/328=1,76%

Можемо зробити висновок, що найбільша кількість тих, що приїхали з Європи - 52,7% і Азії 33,33%, а найменше з Америки 5,56%, країни Австралії 8,33%. А ось структура виїжджаючого населення інша, найбільша кількість людей що покинули область з Азії 56,53%, на другому місці з Європи 23,12%, з Америки 18,59%, найменша кількість з Австралії 1,76%.

Завдання 3

З метою вивчення денного виробітку виробів робітниками одного з підприємств міста була проведена 10% випадкова безповоротна вибірка, в результаті якої отримані наступні дані:

Таблиця 4.4 Вихідні дані

Виробіток, шт	До 10	10-15	15-20	20-25	Понад 25
Число тих, що працюють, чол.	8	22	10	6	4

Визначити:

Середній виробітку;

Моду і медіану;

Дисперсію і среднеквадратическое відхилення;

Коефіцієнт варіації;

З вірогідністю 0,954 граничну помилку вибіркової середньої і межі, в яких очікується среднедневная вироблення виробів всіма робочого даного підприємства.

Таблиця 4.5 Розрахунок

Виробіток (x)	Виробіток (ср значення інтервалу)	Число робітників (f)	x-xср	(x-xср)	(x-xср)*f
до 10	7,5	5	-12	144	720
10-15	12,5	10	-7	49	490
15-20	17,5	40	-2	4	160
20-25	22,5	30	3	9	270
Понад 25	27,5	15	8	64	960
Всього		100			2600

Визначимо наступні показники:

Середній виробіток працівників

Показник дисперсії:

Средньоквадратичне відхилення: =5,09

Коефіцієнт варіації: Кv= 5,09/19*100% = 26,14%

М0 =15 + (25-20)((40-10)/[(40-10)+(40-30)]=19 шт

Таблиця 4.6 Розрахунок

Виробіток (x)	Виробіток (ср значення інтервалу)	Число робітників (f)	Комулятивная частота
до 10	7,5	5	5
10-15	12,5	10	15
15-20	17,5	40	55
20-25	22,5	30	85
Понад 25	27,5	15

Ме =15 + 5((85/2-15) /40=18 шт.

З вірогідністю 0,954 граничну помилку вибіркової середньої і межі, в яких знаходитися середній виробіток підприємства. Була проведена 10% випадкова безповоротна вибірка.

Межі, в яких знаходитися середній виробіток підприємства .

Висновок: Середній виробіток працівників 19 шт, значення моди говорить нам про те, що найчастіше на підприємстві робить працівник 19 шт. Що стосується показника медіани, то виходить, що вона дорівнює 18.Межі, в яких знаходитися середній виробіток працівників підприємства . Коефіцієнт варіації 26,14%, дисперсія 26, среднеквадратическое відхилення 5,09.

...