Фінансовий контроль

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1 Поняття і значення фінансового контролю

1.1 Поняття і сутність фінансового контролю

1.2 Завдання і методи фінансового контролю

1.3 Принципи та види здійснення фінансового контролю

1.4 Значення фінансового контролю

2. Система органів, що здійснюють фінансовий контроль

2.1 Державний фінансовий контроль

2.1.1 Контролюючі органи загальної компетенції

2.1.2 Контролюючі органи спеціальної компетенції

2.2 Незалежний (аудиторський) фінансовий контроль

3. Права та обов'язки контролюючих суб'єктів

3.1 Права та обов'язки контролюючих органів загальної компетенції

3.2 Права та обов'язки контролюючих органів спеціальної компетенції

3.3 Права та обов'язки аудиторів

Висновки

Перелік посилань

Вступ

В Україні проведення економічних «реформ», перехід до ринкових відносин спричинили послаблення управління економікою і позначилися на його найважливішій складовій - державному фінансовому контролі. «Це сталося внаслідок переважання поглядів, що в умовах ринку підвищується роль самоорганізації, відпадає необхідність у централізованих механізмах управління, відбувається ефективне саморегулювання економіки» [1]. Проте реалії життя швидко переконливо показали, що ринкова економіка сама не може бути цілком некерованою, оскільки в такому випадку втрачаються організаційні механізми, що забезпечують об'єднання економічних суб'єктів країни в цілісну економічну систему. Про це свідчить і віковий досвід розвинених країн, де поряд із розвитком ринкових відносин розвиваються та вдосконалюються інститути і методи державного регулювання економікою, які особливу увагу приділяють створенню і функціонуванню системи державного фінансового контролю.

Підвищення дієвості та ефективності державного фінансового контролю, посилення його профілактичної спрямованості обумовили в останні роки стійку тенденцію до зміцнення фінансової дисципліни в державі.

Сформована структура органів виконавчої влади, уповноважених законодавством здійснювати фінансовий контроль, відповідає потребам сьогодення.

Державний фінансовий контроль здійснюється уповноваженими центральними органами виконавчої влади та контрольно-ревізійними підрозділами, що функціонують у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Разом з тим рівень правопорушень у фінансовій сфері залишається досить високим, що є наслідком нерозв'язаних проблем в організації державного фінансового контролю.

Недосконале нормативно-правове поле, недостатня ефективність контролю, орієнтація на здійснення його у формі ревізій та перевірок після завершення фінансово-господарських операцій - усе це не забезпечує належного усунення виявлених правопорушень, націленості суб'єктів державного фінансового контролю на запобігання правопорушенням, а також високого рівня координації та обміну інформацією.

Існуюча система державного фінансового контролю не дає Кабінетові Міністрів України змоги повною мірою проводити глибокий аналіз та оцінку системи державного управління в окремих сферах соціально-економічної діяльності.

1. Поняття і значення фінансового контролю

1.1 Поняття і сутність фінансового контролю

Загальними функціями управління є планування, регулювання, керівництво, організація, координація і контроль. Однією з найважливіших функцій державного управління є контрольна діяльність, зокрема фінансовий контроль. Зі співвідношення фінансового контролю і державного управління видно, що фінансовий контроль є засобом досягнення конкретної мети, що стоїть перед державою, - установлення правопорядку й законності. [1]

Ефективність роботи органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в державі значною мірою залежить від здійснення контролю за виконанням законів, рішень, розпоряджень, від належної організації їх виконання. Систематичний і всеосяжний контроль сприяє забезпеченню наукової обґрунтованості рішень, розпоряджень та інших нормативних документів. своєчасної їх реалізації. Він є необхідною умовою виявлення та усунення недоліків у діяльності об'єктів управління та причин, що їх породжують. Контроль дисциплінує працівників апарату управління, дає можливість об'єктивно оцінювати рівень їхньої компетентності і відповідальності, сприяє поширенню позитивної практики роботи.

Особливого значення набуває державний контроль в умовах функціонування господарюючих суб'єктів з різними формами власності.

Контроль у широкому розумінні - це процес, який повинен забезпечити відповідність функціонування об'єкта управління прийнятим управлінським рішенням і спрямований на успішне досягнення поставленої мети.

Сутність контролю полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу на об'єкти управління, який передбачає систематичний нагляд, спостереження за їх діяльністю для виявлення відхилень від встановлених норм, правил, вимог чи завдань у процесі їх виконання. [2]

Фінансовий контроль - комплексна і цілеспрямована фінансово-правова діяльність органів фінансового контролю або їх підрозділів чи представників, а також осіб, уповноважених здійснювати контроль, що базується на положеннях актів чинного законодавства. Він полягає у встановленні фактичного стану справ на підконтрольному об'єкті щодо його фінансово-господарської діяльності і спрямований на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході формування, розподілу, володіння використання та відчуження активів з метою ефективного соціально-економічного розвитку усіх суб'єктів фінансових правовідносин.

Правове регулювання фінансового контролю здійснюють нормами фінансового права. В юридичній літературі закріпилася думка про фінансовий контроль, як інститут Загальної частини фінансового права. Разом з тим не викликає сумніву й інше. Фінансовий контроль належить усім стадіям фінансової діяльності, всім фінансово-правовим підгалузям і інститутам Особливої частини фінансового права. До сказаного варто додати, що фінансовий контроль є, мабуть, єдиним структурним підрозділом фінансового права, правові норми якого містяться як у Загальній, так і в Особливій частині, тобто структура фінансового контролю досить складна. До Загальної частини фінансового права слід віднести фінансово-правові норми, які регулюють загальні принципи, мету й завдання, організацію та порядок здійснення фінансового контролю, характеристику його видів і методів. Щодо фінансово-правових норм, які передбачають специфіку здійснення фінансового контролю в різних сферах фінансової діяльності, то вони цілком справедливо належать до Особливої частини. Конкретизація ж їхніх специфічних завдань і змісту знаходить своє відображення в інституціональних правових актах (наприклад, у Бюджетному кодексі України). [1]

1.2 Завдання і методи фінансового контролю

Сутність фінансового контролю виявляється в таких основних його завданнях:

- перевірка своєчасності і повноти виконання контрольованими суб'єктами фінансових зобов'язань перед державою та органами місцевого самоврядування;

- перевірка виконання органами державної влади і місцевого самоврядування покладених на них функцій із формування, розподілу та використання грошових фондів;

- перевірка дотримання правильності здійснення фінансових операцій, зберігання коштів і матеріальних засобів;

- перевірка правильності й ефективності використання публічних грошових фондів;

- виявлення й усунення порушень фінансової дисципліни;

- запобігання порушенням законності у сфері фінансової діяльності, забезпечення відшкодування матеріального збитку. [1]

Методи - по підручнику.

1.3 Принципи та види здійснення фінансового контролю

Внаслідок реалізації завдань фінансового контролю відбувається зміцнення фінансової дисципліни всіх учасників фінансово-правових відносин. Юридична наука та чинне законодавство розробили й містять ряд основоположних принципів здійснення фінансового контролю, використання яких дає змогу органам фінансового контролю у повному обсязі забезпечувати виконання своїх повноважень.

До них належать принципи:

- законності, об'єктивності, поєднання державних, регіональних і приватних інтересів;

- розподілу контрольних повноважень, який передбачає розмежування функцій ініціювання та виконання фінансового контролю між суб'єктами;

- повноти охоплення об'єктів контролем, який досягається внаслідок суцільного відстежування або вибіркової перевірки певних сегментів підконтрольних об'єктів;

- достовірності фактичної інформації, додержання якого забезпечує її відповідність реальним фінансовим ресурсам, процесам і результатам діяльності, що їх відображає ця інформація;

- збалансованості контрольних дій, який передбачає узгодженість їх внутрішньої та зовнішньої спрямованості й забезпечує рівновагу фінансового контролю;

- превентивності контрольних дій, завдяки якому досягається завчасне здійснення контролю з метою запобігання виникненню істотних відхилень фактичного здійснення фінансового процесу від встановлених норм;

- самодостатності системи контролю, що передбачає наявність такого складу елементів контролюючої системи, який забезпечує ефективність її функціонування й розвитку;

- ефективності, що передбачає пристосованість системи контролю до фінансової діяльності господарюючих суб'єктів і залежить від повноти виконання контролюючими суб'єктами таких основних вимог:

а) контроль має здійснюватися безперервно, регулярно й систематично;

б) бути своєчасним за терміном здійснення, якісним і повним щодо охоплення об'єктів контролю;

в) бути оперативним, дієвим, гласним і різнобічним;

- принцип відповідальності, який передбачає відповідальність контролюючих суб'єктів за ефективність функціонування системи фінансового контролю та господарюючих суб'єктів за наслідки контрольних дій.

У Лімській декларації керівних принципів контролю, що прийнята IX Конгресом Міжнародної організації вищих контрольних органів (INTOSAI) у жовтні 1977 р., були передбачені такі принципи здійснення фінансового контролю:

- незалежність фінансового контролю як невід'ємного атрибута демократії й обов'язкового елемента управління фінансовими ресурсами;

- законодавче закріплення незалежності органів фінансового контролю;

- визначення необхідності здійснення попереднього контролю й контролю за фактичними результатами;

- наявність внутрішнього та зовнішнього контролю як обов'язкової умови існування фінансового контролю;

- гласність та відкритість контрольних органів з обов'язковою вимогою додержання комерційної та іншої таємниці, що захищається законом.

Зазначені принципи дістали подальше закріплення у національних законодавствах країн Європи, у тому числі й України. Зокрема, 8 червня 2001 р. у м. Києві керівниками вищих органів фінансового контролю держав-учасниць СНД на основі Лімської декларації було прийнято Декларацію про загальні принципи діяльності вищих органів фінансового контролю держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав. До принципів, на яких будується діяльність вищих органів фінансового контролю, Декларація назвала законність, незалежність, об'єктивність, компетентність, оперативність, доказовість, гласність, додержання професійної етики. [6]

Далі за підручником с. 18

1.4 Значення фінансового контролю

Об'єктом фінансового контролю виступає фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, фінансово-кредитних інститутів тощо, які здійснюють фінансову діяльність. Предметом контролю є фінансові операції, пов'язані зі створенням та використанням фондів коштів. Проте об'єкт фінансового контролю є значно ширшим, ніж просто перевірка фінансових ресурсів, оскільки в кінцевому підсумку відбувається контроль і за використанням матеріальних, природних, трудових ресурсів у ході опосередкування фінансовими відносинами процесів національного виробництва та перерозподілу.

Значення фінансового контролю полягає в підтримці фінансової дисципліни, запобіганню фінансовим правопорушенням та застосуванні заходів примусу за їх вчинення. Фінансова дисципліна - це стан додержання органами державної влади й місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання всіх форм власності, об'єднаннями громадян, посадовими особами, громадянами України та іноземними громадянами встановлених законодавством та нормативно-правовими актами фінансово-правових норм. Фінансова дисципліна виражає одну зі сторін законності. Враховуючи взаємозв'язок здійснюваного фінансового контролю як з боку окремих підприємств, установ, організацій, так і збоку органів державної влади й місцевого самоврядування та їх посадових осіб, гарантується додержання законних прав обох сторін. Фінансовий контроль є невід'ємною частиною регулюючого механізму, однією з форм зворотних зв'язків, коли управляючий суб'єкт, одержуючи інформацію про стан фінансової системи, оцінює її та виносить рішення про необхідні заходи. Аналіз контрольних дій дає можливість визначити резерви та перспективи розвитку системи загалом, ефективність управлінських рішень. [6]

2. Система органів, що здійснюють фінансовий контроль

По суті сьогодні державний контроль є звичайним набором міністерств, відомств і установ, які виконують неузгоджені, роз'єднані і невпорядковані контрольні функції. Ці функції, статус і сфери контрольної діяльності визначають різні закони, укази Президента України, постанови уряду та інші нормативно-правові акти, які найчастіше не лише не забезпечують системності державного фінансового контролю, а навпаки, призводять до дублювання і паралелізму в його здійсненні. Усе це свідчить про те, що назріла гостра необхідність навести лад у цій важливій сфері державного управління.

Ефективнiсть фiнансового контролю залежить вiд правильної його органiзацiї та розподiлу ролей, компетенцiї суб'єктiв фiнансового права. Вiн є логiчним продовженням i завершенням державного управлiння фiнансами. [7]

У здійсненні фінансового контролю задіяна ціла система органів, наділених відповідною компетенцією (їх формування в Україні ще не завершене). Різноманіття і багатовекторність даних органів вимагають їх класифікації. Підстави класифікації таких органів можуть бути різними.

I За суб'єктами, що здійснюють фінансовий контроль:

1. Зовнішній - контроль спеціально уповноважених державних органів, що є вищими стосовно до об'єкта, що перевіряється, або незалежних від нього органів контролю

2. Внутрішній - контроль у межах однієї організації або галузі силами їхніх структурних підрозділів, бухгалтерів).

Загальновідомою є також інша класифікація:

II За органами, що здійснюють фінансовий контроль:

Державний

Незалежний (або аудиторський) контроль

Контроль власника. [8]

Далі буде наведена схема ще однієї класифікації органів фінансового контролю.

Для подальшого розгляду органів фінансового контролю за основу я візьму таку їх класифікацію:

III За суб'єктним складом органів, що здійснюють контроль:

1. Державний:

загальної компетенції (ВРУ, КМУ, НБУ, ПУ) ;

спеціальної компетенції (Рах. Палата, Держ казна, КРС, податк та митні органи, Мін Фін).

2. Незалежний (аудиторський) контроль.

2.1 Державний фінансовий контроль

Державний фінансовий контроль - це різновид фінансового контролю, що здійснюється відповідними органами державного фінансового контролю. Він полягає у встановленні фактичного стану справ щодо дотримання вимог чинного законодавства на підконтрольному об'єкті, спрямований на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході формування, розподілу, володіння, використання та відчуження активів, що належать державі, а також використання коштів, що залишаються у суб'Єкта фінансових правовідносин у зв'язку з наданням пільг за платежами до бюджетів, державних позабюджетних фондів та кредитів, отриманих під гарантії КМУ.

Основною метою державного фінансового контролю є:

Виявлення на підконтрольних об'єктах порушень принципів законності, ефективності, доцільності й економії при формуванні та використанні державних фінансових та матеріальних ресурсів, відхилень від прийнятих норм, стандартів на найбільш ранній стадії;

Попередження фінансових правопорушень;

Притягнення винних до відповідальності, забезпечення відшкодування заподіяних збитків;

Вжиття заходів щодо запобігання таким порушення у майбутньому.

Завданням державного фінансового контролю є забезпечення законності, ефективності, фінансової дисципліни і раціональності у ході формування, розподілу, володіння, використання та відчуження активів, що належать державі. [2]

2.1.1 Контролюючі органи загальної компетенції

Державний контроль в Україні згідно з чинним законодавством здійснюють мірою необхідності та в межах своєї компетенції різноманітні органи державної влади України та підвідомчі їм організації: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України та Національний банк України. Необхідно звернути увагу на те, що існує розбіжність дій органів фінансової діяльності спеціальної компетенції та органів фінансової діяльності загальної компетенції. Фінансовий контроль - більш вузька сфера, ніж фінансова діяльність загалом, що відображається в спеціальній компетенції органів. Наприклад, НБУ належить до органів фінансової діяльності спеціальної компетенції, але є органом фінансового контролю загальної компетенції, оскільки він не тільки здійснює функції контролю, але і багато інших, пов'язаних із рухом грошових коштів держави загалом. Отже, для повного розуміння і розмежування контролюючих органів згідно їх складу та функцій, далі необхідно буде детально розглянути окремо контролюючі органи загальної та спеціальної компетенції.

Верховна Рада України

Парламентський контроль у більшості розвинутих країн здійснюється, як правило, шляхом незалежних зовнішніх ревізійних перевірок урядових рахунків і відомчих операцій незалежним ревізором від імені законодавчого органу і його комітетами, створеними з цією метою. Так, у більшості країн-учасниць ЄС парламенти мають право скорочувати або збільшувати витрати й податки шляхом прийняття поправок, але лише у суворо визначених межах (наприклад, щоб дефіцит бюджету не перевищував певних контрольних цифр, запропонованих урядом). Зокрема, у Великій Британії всі органи виконавчої влади, що отримують гроші з державного бюджету, повинні щорічно подавати парламентові докладні звіти. Генеральний ревізор, який є незалежним від виконавчої влади, регулярно ретельно перевіряє подані Палаті громад інформацію та звіти.

Конституція України визначає загальні засади і характер участі у процесі фінансового контролю Верховної Ради України та її комітетів, у першу чергу Комітету з питань бюджету та Комітету з питань фінансів і банківської діяльності, які здійснюють безперервний парламентський контроль за станом і рухом державних фінансів. У ст. 85 Конституції закріплено такі повноваження Верховної Ради, пов'язані зі здійсненням фінансового контролю:

- затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього;

- здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції;

- затвердження рішень про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України,

- призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

- призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;

- здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією та ін. [6]

Верховна Рада України спрямовує діяльність Рахункової палати на основі підзвітності і підконтрольності Рахункової палати, її Колегії і посадових осіб щодо дотримання ними законності при здійсненні своїх повноважень та завдань, поставлених перед Рахунковою палатою згідно з чинним законодавством України.

Верховна Рада України періодично, але не менш як два рази на рік, доручає відповідному комітету Верховної Ради України здійснювати аналіз підсумків проведених контрольних заходів та виконання доручень, які були дані протягом року Рахунковій палаті, заслуховує у разі необхідності інформацію про проведену роботу, перевірки, ревізії та обслідування, що нею проводяться, і дає оцінку стану її контрольної діяльності.

Комітети Верховної Ради України за згодою Верховної Ради України заслуховують доповіді, інформації (повідомлення) Рахункової палати за підсумками проведених перевірок, ревізій та обслідувань згідно з термінами, необхідними для виконання цих доручень і узгодженими з відповідними комітетами.

Парламентський контроль за витрачанням державних фінансових ресурсів органами і установами виконавчої влади здійснюють усі постійні комітети ВРУ, кожен у своїй сфері. [9]

КМУ

Згiдно ст. 113 Конституцiї України Кабiнет Мiнiстрiв України є вищим органом у системi органiв виконавчої влади, яку складають центральнi i мiсцевi органи. Як вищий колегiальний орган, вiн здiйснює владу як безпосередньо, так i через центральнi та мiсцевi органи виконавчої влади, спрямовуючи та контролюючи їх дiяльнiсть. Правове положення Кабiнету Мiнiстрiв визначається Конституцiєю України; нормативно-правовими актами Президента України та Кабiнету Мiнiстрiв України.

Як вищий орган виконавчої влади Кабiнет Мiнiстрiв України очолює єдину систему виконавчої влади в Українi, забезпечує у вiдповiдностi із Конституцiєю здiйснення функцiй i повноважень виконавчої влади на територiї України, самостiйно вирiшує питання, якi вiднесенi до його вiдання чинним законодавством. Кабiнет Мiнiстрiв України здiйснює контроль за державними фiнансами в ходi: безпосередньої практичної реалiзацiї фiнансової полiтики України, державної полiтики в галузi цiноутворення i оплати працi, складання i виконання Державного бюджету України i звiту про його виконання, здiйснення загальнодержавних i мiждержавних економiчних програм, створення i керiвництва дiяльнiстю рiзних фондiв i т. д. Дiяльнiсть Кабiнету Мiнiстрiв України нерозривно пов'язана з управлiнням державними фiнансами i контролем за їх найбiльш рацiональним використанням. [7]

НБУ

Важливе місце в системі органів державного фінансового контролю посідає НБУ. Він є центральним банком України; особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються КУ, ЗУ «Про НБУ» та іншими законами України.

Відповідно до КУ основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. НБУ здійснює банківське регулювання та нагляд; веде реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та банківських операцій; здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками і іншими кредитними установами, які отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями; а також здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Насамперед, НБУ здійснює нагляд за діяльністю банків та їх філій, відділень, представництв, головною метою якого є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками банківського законодавства, нормативних актів НБУ та економічних нормативів.

НБУ здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та їх керівників усунень порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів НБУ для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.

Кожний банк є об'єктом перевірки на місці інспекторами НБУ або аудиторами, призначеними НБУ. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів НБУ.

Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого НБУ. Планова перевірка здійснюється не частіше одного азу на рік. Про проведення планової перевірки НБУ зобов'язаний повідомити банк не пізніше ніж за 10 днів до її початку. Банки зобов'язані забезпечити інспекторам НБУ та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації а при перевірці на місці - можливість вільного доступу в робочий час у всі приміщення банку.

НБУ може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою НБУ або уповноваженою ним особою. Не допускається розголошення матеріалів перевірки третім особам у разі, якщо в матеріалах перевірки відсутні дані про факти порушень законодавства. [7]

НБУ - юридична особа, яка має право укладати цивіль¬но-правові угоди з державою та комерційними банками, тобто НБУ має подвійну правову природу. Управління грошово-кре¬дитною діяльністю НБУ здійснює адміністративними методами за допомогою владних приписів та економічними методами - шляхом укладання різноманітних угод та правочинів Із комерційними банками.

Керівними органами Національного банку України виступають Рада Національного банку України та Правління Національ¬ного банку України. НБУ - економічно самостійний орган, який має власні до¬ходи і здійснює за їх рахунок видатки.

НБУ - юридична особа, має відокремлене майно, що є об'єк¬том права державної власності І перебуває у його повному го¬сподарському віданні.

НБУ не відповідає за зобов'язаннями держави, а держа¬ва - за зобов'язаннями НБУ.

НБУ не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями НБУ, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

До складу Ради НБУ входять 7 членів Ради, призначених Президентом України, 7 членів, призначених постановою Вер¬ховної Ради. Члени Ради НБУ призначаються на 7 років. Голо¬ва НБУ, який призначається на посаду Верховною Радою за поданням Президента України, входить до складу Ради за по¬садою (ех оШсіо).

Рада НБУ не має права втручатися в оперативну діяльність Правління НБУ. Закон про НБУ (ст. 9) наділяє Раду НБУ ши¬рокими повноваженнями, в тому числі - затвердженням кошторису доходів і витрат НБУ І звіту про його виконання; вно¬сити рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впли¬ву політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України.

Рада НБУ не може надавати рекомендації щодо доцільності призначення на посади чи звільнення з посад Голови НБУ, членів правління НБУ або давати персональну оцінку діяльності окремих осіб НБУ. Рада НБУ дає оцінку діяльності Правління НБУ щодо виконання Основних засад грошово-кредитної політики та з інших питань, рішення з яких є обов'язковими для Правління НБУ.

Голова НБУ, який є Головою Правління НБУ, згідно зі ст. 85 (п. 18) Конституції України, призначається на посаду і звільняється з посади за поданням Президента України Верховною Радою. Обов'язки та повноваження Голови НБУ визначаються ст. 19 Закону України «Про Національний банк України».

НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів місце¬вого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Закон України «Про Національний банк України» надав право НБУ видавати нормативно-правові акти у формі постанов Правління НБУ, інструкцій, положень і правил, які затверджуються постановами Правління НБУ. [1]

ПУ

Президент України є главою держави згідно зі ст. 102 Конституції України. Внаслідок свого особливого правового статусу Президент України здійснює керівництво фінансовою діяльністю, зокрема, шляхом підписання законів або застосування процедури вето; призначає Міністра фінансів та голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їхні повноваження на цих посадах; призначає половину складу Ради НБУ та пропонує кандидатуру на посаду Голови НБУ. Президент також призначає Голову Державної податкової адміністрації України.

На основі та на виконання Конституції і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Контрольні повноваження Президента України у сфері фінансової діяльності держави випливають з його статусу глави держави та гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Безпосереднє здійснення контрольних функцій може реалізуватися Президентом під час підписання ним прийнятих Верховною Радою законів, наприклад закону про Державний бюджет України на поточний рік або будь-яких інших законів у сфері організації та регулювання фінансової діяльності. Акти Президента можуть стосуватися окремих сфер фінансової діяльності і визначають загальні завдання, що стоять перед органами державної влади та управління у сфері регулювання фінансових відносин. В основному Президент України видає укази щодо регулювання тих фінансових відносин, що не врегульовані законодавством. Акти ПУ повинні відповідати КУ і законам. [1]

Президент України має право звертатися з посланнями до народу та зі щорічними по¬сланнями до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє стано-вище України. В останні роки Президент України звертається до Верховної Ради з посланнями перед виробленням і прий¬няттям Бюджетної резолюції. Президент України наділений правом законодавчої ініціативи й правом підпису та оприлюд¬нення законів. Це дозволяє йому контролювати зміст законів, норми яких регулюють фінансові відносини, особливо щорічні закони про державний бюджет. [1]

2.1.2 Контролюючі органи спеціальної компетенції

У здійсненні державного фінансового контролю особлива роль належить спеціалізованим органам державної влади, для яких сама фінансова діяльність є основною. До цих органів належать: Рахункова Палата України, Міністерство фінансів України, Державна казначейська служба України, Державна контрольно-ревізійна служба України, Державна податкова служба України, Державна митна служба. На відміну від вищих органів законодавчої і виконавчої влади, що забезпечують стратегічне, загальне керівництво фінансами, вони забезпечують організацію оперативного управління фінансами.

Отже, до спеціалізованих органів належать державні органи, що здійснюють фінансову діяльність у зв'язку з виконанням своїх основних обов'язків та функцій шляхом реалізації своїх повноважень. Це спеціально створена система фінансово-кредитних органів для управління фінансами та здійснення контролю у цій сфері, компетенція якої охоплює усі ланки фінансової системи - бюджет, позабюджетні цільові фонди, децентралізовані фонди підприємств, установ, організацій, страхування та кредитування. (6)

Рахункова Палата України

Постійно діючим вищим органом державного фінансово-економічного контролю, утвореним Верховною Радою України, є Рахункова палата України, яка здійснює свою діяльність незалежно від будь-яких органів держави. Рахункова палата підпорядкована і підзвітна ВРУ. Вона є юридичною особою, має свою печатку зі своїм найменуванням і зображенням Державного Герба України. Місцезнаходженням Рахункової палати є місто Київ.

Законом України “Про Рахункову палату” на палату покладено виконання таких завдань:

- організація й здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів;

- здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;

- аналіз встановлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення та інші завдання, передбачені чинним законодавством України.

До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та

члени Рахункової палати: перший заступник і заступник Голови, головні контролери та секретар Рахункової палати. Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат.

Для розгляду питань планування і організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків із матеріалів перевірок, ревізій, обслідувань та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень створюється Колегія Рахункової палати.

До плану роботи Рахункової палати обов'язково включається виконання звернень не менш як однієї третини конституційного складу Верховної Ради України, поданих у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України.

При формуванні планів роботи Рахункової палати враховується обов'язковий розгляд звернень та пропозицій Президента України, Кабінету Міністрів України. Позапланові контрольні заходи проводяться за рішеннями колегії Рахункової палати на підставі постанов або протокольних доручень Верховної Ради України, звернень комітетів Верховної Ради України та запитів народних депутатів України, по яких Верховна Рада приймає рішення.

Повноваження Рахункової палати поширюються на Верховну Раду України, органи виконавчої влади, в тому числі їх апарати, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України та інші державні органи і установи, створені згідно із законодавством України. (7)

Міністерство фінансів України

Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінфін України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного фінансового контролю, та ін.

Мінфін України у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Мінфіну України є закону є регуляторними актами.

Мінфін України очолює Міністр, який призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняється з посади Президентом України. Міністр має першого заступника, заступника Міністра - керівника апарату, які призначаються на посади за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, і звільняються з посади Президентом України. У разі потреби для забезпечення здійснення Мінфіном України окремих завдань за рішенням Президента України у Мінфіні України вводиться посада заступника Міністра.

Мінфін України є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Основними завданнями Мінфіну України є:

формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, податкової і митної політики;

забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України;

удосконалення міжбюджетних відносин;

забезпечення управління державним та гарантованим державним боргом;

удосконалення методів фінансового і бюджетного планування та ін. [7]

Державна казначейська служба України

Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України є учасником системи електронних платежів Національного банку України.

Казначейство України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського значення (у разі їх утворення).

Казначейство України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства фінансів України та доручень Міністра видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписуються Головою.

Казначейство України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняє з посади Президент України. Голова Казначейства України має двох заступників, у тому числі одного першого. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Казначейства України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Казначействі України утворюється колегія у складі Голови Казначейства України (голова колегії), першого заступника та заступника Голови Казначейства України за посадою, визначених посадових осіб Мінфіну України. У разі потреби до складу колегії Казначейства України можуть входити керівники структурних підрозділів Казначейства України, а також в установленому порядку інші особи. Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у Казначействі України можуть утворюватися постійні або тимчасові консультативні, дорадчі органи.

Казначейство України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі України.

Основними завданнями Казначейства є:

1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;

2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Державна контрольно-ревізійна служба України

Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України. Головне контрольно-ревізійне управління України очолює заступник Міністра фінансів України, начальник управління, який призначається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра фінансів України.

Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі є юридичними особами, мають самостійні кошториси, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатки із зображенням Державного герба України і з своїм найменуванням. Контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах і районах у містах як структурні підрозділи контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі мають печатки і відповідні бланки. В окремих випадках Головне контрольно-ревізійне управління України має право вирішувати питання про надання права юридичної особи окремим контрольно-ревізійним підрозділам в районах, містах і районах у містах.

Головними завданнями ДКРС є:

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Державна податкова служба України

До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, спеціалізовані державні податкові інспекції, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі - органи державної податкової служби). У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (далі - податкова міліція).

У Державній податковій адміністрації України та державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії. Колегії є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій. Структура Державної податкової адміністрації України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посади Президент України. Заступників Голови Державної податкової адміністрації України призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посад Президент України. Начальники управлінь податкової міліції призначаються Головою Державної податкової адміністрації України.

Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні, спеціалізовані та об'єднані державні податкові інспекції є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, відповідні бланки, рахунки в установах банків.

Завданнями органів державної податкової служби є:

здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі) ;

внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб

надання податкових консультацій;

запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення. [1]

Державна митна служба України

Держмитслужба є правонаступником ліквідованого Державного митного комітету України стосовно його зобов'язань, прав та обов'язків. Вона є центральний орган виконавчої влади. Митну справу також здійснюють регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації, які утворюються у встановленому порядку.

Визначити, що основними завданнями Держмитслужби є:

захист економічних інтересів України, сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків;

контроль за додержанням вимог митного законодавства України; використання засобів митного регулювання торговельно економічних відносин з урахуванням пріоритетів розвитку економіки, створення сприятливих умов для участі України у міжнародному співробітництві;

удосконалення митного контролю, митного оформлення і оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;

здійснення за участю Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та збільшення пасажиропотоку через митний кордон України;

боротьба з контрабандою, здійснення заходів щодо запобігання порушенню митних правил.

Керівництво ДМСУ складається з Голови, Першого заступника та заступника.

ДМСУ має свою емблему і прапор та штандарт Голови.

Гранична чисельність державних службовців та працівників Держмитслужби України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Держмитслужба України є юридичною особою публічного права, головним розпорядником бюджетних коштів, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держмитслужби України, обговорення найважливіших напрямів її діяльності в Держмитслужбі України утворюється колегія у складі Голови Держмитслужби України (голова колегії), першого заступника та заступників Голови, посадових осіб Мінфіну України, визначених посадових осіб Держмитслужби України. У разі потреби до складу колегії можуть входити керівники структурних підрозділів Держмитслужби України, а також у встановленому порядку інші особи.

Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання відповідного наказу Держмитслужби України.

Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності в Держмитслужбі України можуть утворюватися постійні або тимчасові консультативні, дорадчі органи.

Держмитслужба України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства фінансів України та доручень Міністра видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписуються Головою Держмитслужби України.

Незалежний контроль

Незалежний (аудиторський) контроль здійснюють на договірних платних

засадах незалежні спеціалізовані фірми (аудиторські фірми) та окремі фізичні особи (аудитори), які мають право проводити цей контроль.

Аудиторська діяльність - підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.

Аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Суттєвою є інформація, якщо її пропуск або неправильне відображення може вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі фінансових звітів. Аудит може проводитися з ініціативи суб'єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов'язковий аудит).

Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України. Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю як фізична особа - підприємець або у складі аудиторської фірми.

Аудиторська фірма - юридична особа, створена відповідно до законодавства, яка здійснює виключно аудиторську діяльність. Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор. Право на здійснення аудиторської діяльності мають аудиторські фірми, включені до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів.

При здійсненні аудиторської діяльності аудитори та аудиторські фірми застосовують відповідні стандарти аудиту. Стандарти аудиту є обов'язковими для дотримання аудиторами, аудиторськими фірмами та суб'єктами господарювання.

Аудиторський висновок - документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні.

Щорічно Аудиторська палата України отримує від аудиторських фірм та аудиторів звіти про виконані ними роботи, здійснює їх аналіз та подає до Кабінету Міністрів України узагальнену інформацію про стан аудиторської діяльності в Україні. Аудиторська палата України є юридичною особою, веде відповідний облік та звітність. Аудиторська палата України функціонує як незалежний орган. Аудиторська палата України формується на паритетних засадах шляхом делегування до її складу аудиторів та представників державних органів.

Аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником. Інші аудиторські послуги можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми).

3. Права та обов'язки контролюючих суб'єктів

3.1 Права та обов'язки контролюючих органів загальної компетенції

ВРУ

Права:

Приймати пропозиції Рахункової палати про удосконалення законодавчих актів, що регулюють бюджетні, фінансово-кредитні, цивільно-правові та інші відносини.

Брати участь у підготовці звітів та розгляді питань про виконання Державного бюджету України;

Заслуховувати звіти розпорядників бюджетних коштів про використання коштів Державного бюджету України та ін.

Обов'язки:

Вести контроль за виконанням Державного бюджету України, приймати рішення щодо звіту про його виконання;

Здійснювати контроль за використанням одержаних від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України;

Призначати на посади та звільняти з посад Голів та інших членів Рахункової палати [6]

КМУ

Обов'язки:

Здійснення відомчого державного контролю за фінансами міністерств і відомств загальної компетенції

...