Елементи фінансового забезпечення військової частини та їх характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни: "Фінансове забезпечення військової частини"

на тему:

"Елементи фінансового забезпечення військової частини та їх характеристика"



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи бюджетних видатків

1.1 Видатки бюджету, їх сутність, склад і класифікація

1.2 Принципи реалізації державної політики щодо бюджетних видатків

1.3 Нормативно правова база що регулює бюджетні видатки

Розділ 2. Характеристика елементів фінансового забезпечення військової частини

2.1 Алгоритм взаємодії елементів фінансового забезпечення військової частини

2.2 Проблемні питання виконання елементів фінансового забезпечення військової частини

Розділ 3. Шляхи покращення механізму взаємодії елементів фінансового забезпечення військової частини

3.1 Шляхи вдосконалення традиційних функцій військових фінансів

3.2 Проблеми і напрями вдосконалення роботи органів державного фінансового контролю

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність теми полягає в необхідності покращення фінансової служби та фінансового забезпечення в ЗСУ в цілому.На нашу думку є доцільним проведення аналізу да дослідження проблем які виникають в процесі фінансового забезпечення та пошуку шляхів їх вирішення. Ми розглянемо окремо складові елементи та їх взаємодію в цілому.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Важливу роль у забезпеченні функціоння ЗСУ відіграє фінансове забезпечення. Фінансове забезпечення - це система заходів з організації фінансового господарства та здійснення своєчасного і належного забезпечення потреб військової частини в коштах для виконання поставлених завдань.

Фінансове забезпечення включає: фінансове планування; витребування відкриття асигнувань; отримання, зберігання, економне і цільове використання коштів відповідно до вимог чинного законодавства України; внутрішній фінансовий контроль за використанням коштів; облік та звітність; ведення діловодства фінансового органу.

Саме ряд цих факторів визначених діючим законодавством на сьогоднішній обумовлюють необхідність дослідження нашої теми за для забезпечення належного виконання функцій які покладаються на ЗСУ.



Розділ 1.Теоретичні основи бюджетних видатків

військовий фінанси бюджетний видаток

1.1 Видатки бюджету, їх сутність, склад і класифікація

Видатки бюджету відіграють провідну роль у фінансовому забезпеченні потреб соціально-економічного розвитку суспільства. На обсяги, склад і структуру видатків впливають обсяги і характер функцій держави, адже в умовах товарно-грошових відносин будь-яка держава повноцінно зможе виконувати свої функції, маючи для цього необхідну суму бюджетних ресурсів.

Відповідно до Бюджетного кодексу України видатки бюджету -- це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Поняття "видатки" у кодексі розкривається за допомогою витрат, а витрати -- за допомогою видатків, зокрема підкреслюється, що витрати бюджету -- це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

На перший погляд, видатки і витрати характеризують одні й ті самі процеси. Однак насправді між видатками й витратами є суттєві відмінності.

Так, термін "видатки" використовується для найменування тих розподільних відносин, які пов'язані з використанням централізованого грошового фонду держави. Вони здійснюються на стадії розподілу ВВП, характеризуються одностороннім рухом грошових коштів і не обмінюються на відповідні еквіваленти. Суб'єкт відносин виділяє видатки (видає гроші зі свого фонду) для їхнього подальшого використання без одночасного отримання еквівалентної вартості товарів чи послуг.

На відміну від видатків бюджету, витрати здійснюються відповідними суб'єктами на стадії обміну, характеризуються двостороннім рухом вартостей тобто обмінюються на необхідний еквівалент вартості товарів чи послуг. Крім цього, витрати є елементом формування собівартості продукції і послуг, що виділяються і реалізуються розпорядниками бюджетних коштів. Тому проведення витрат виходить за межі сфери бюджетних відносин і стосується кінцевого використання бюджетних ресурсів держави. Отже, видатки бюджету за певних умов перетворюються на витрати (виплата зарплати, оплата вартості товарно-матеріальних цінностей, комунальних послуг тощо). Однак окремі видатки можуть не набувати форм витрат, а виділені бюджетні кошти продовжуватимуть свій рух (виплата стипендій, соціальних допомог, погашення позик тощо). Розпорядниками бюджетних коштів виступають керівники бюджетних установ, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних

Взаємозв'язок видатків бюджетів з витратами розпорядників бюджетних коштів зобов'язань та здійснення видатків бюджету. За обсягами наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних і розпорядників нижчого рівня (другого, третього ступеня). Головними розпорядниками бюджетних коштів виступають керівники міністерств, відомств, центральних установ, управлінь та відділів місцевих державних адміністрацій і виконавчих комітетів місцевих рад. Розпорядниками коштів другого ступеня є керівники установ, які підпорядковуються головному розпоряднику й одночасно мають у своєму підпорядкуванні керівників нижчого рівня. Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники низових ланок, бюджетних установ базового рівня, які не мають у підпорядкуванні суб'єктів господарювання нижчого рівня.

Наведена система взаємозв`язку наочно характеризує рух бюджетних коштів у процесі виконання видаткової частини бюджету, завершуючи його списанням видатків. Так, видатками бюджету будуть вважатися кошти, затверджені у бюджеті відповідним правовим актом, встановлені обсяги бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису, а також видатки розпорядника бюджетних коштів, затверджені у кошторисі. Процес використання бюджетних коштів на виконання бюджетних програм слід вважати витратами, які списуються за рахунок видатків розпорядника бюджетних коштів. Після закінчення звітного періоду видатки за кошторисом розпорядника бюджетних коштів списуються на видатки бюджету. Така схема є спрощеною, оскільки у процесі виконання бюджету беруть участь розпорядники коштів різних рівнів, однак вона дає можливість визначити межі використання термінів "видатки бюджету" та "витрати", прослідкувати логічний взаємозв'язок між ними.

У результаті прийняття законодавчих актів видатки бюджетів як об'єктивне економічне поняття набувають конкретних матеріальних форм, зокрема кошторисного фінансування, бюджетних інвестицій, державних трансфертів, бюджетних кредитів, бюджетних резервів. Саме цим забезпечується єдність теоретичних основ і практики організації видатків бюджетів.

Видатки бюджетів характеризуються певними ознаками. Наукову класифікацію видатків доцільно здійснювати за такими ознаками: роллю у виробництві ВВП, роллю у відтворюючих процесах суспільним призначенням, рівнями бюджетної системи, рівнями повноважень, функціональним призначенням, відомчим призначенням, цільовим призначенням, програмним призначенням, формами фінансування.

Так, за роллю і місцем видатків у виробництві ВВП видатки бюджетів можна поділити на дві групи: 1) видатки, пов'язані з розвитком виробничої сферн; 2) видатки, за допомогою яких забезпечується функціонування і розвиток сфери суспільних послуг. Обидва напрями для держави мають важливе значення і є об'єктивно необхідними. Держава у ролі організатора відносин у виробничій сфері та власника виробничих засобів зобов'язана вкладати кошти у розвиток тих підприємств та галузей, які визначають її могутність, оскільки такі затрати швидко скуповуються, сприяють значному збільшенню ВВП, що є матеріальною основою бюджету.

Водночас значну частину бюджетних коштів держава змушена вкладати у розвиток сфери суспільних послуг, що є основною умовою її функціонування. Освіта, охорона здоров'я, культура, соціальне забезпечення, оборона, управління є тими підвалинами, які забезпечують існування та розвиток держави, якісне виконання нею своїх функцій.

Таким чином, за допомогою видатків бюджетів держава має можливість:

-- регулювати розподіл грошових коштів між виробничою сферою і сферою суспільних послуг;

-- впливати на вартісну структуру виробництва;

-- стимулювати розвиток пріоритетних, нових галузей та виробництв, суттєво впливаючи на зміцнення своєї економічної могутності.

За роллю у відтворюючих процесах видатки бюджетів поділяють на поточні і капітальні. Поточними вважаються видатки, які спрямовані на забезпечення простого відтворення і стосуються фінансування поточної діяльності перехідної мережі підприємств, організацій та установ. Капітальні видатки -- це видатки розвитку, пов'язані з розширеним відтворенням і фінансуванням інвестиційної та інноваційної діяльності. За використання такого поділу видатків Бюджетний кодекс України передбачає можливість формування поточного бюджету і бюджету розвитку.

Використовуючи поділ видатків за суспільним призначенням можна виділити чотири групи: видатки на економіку, видатки на соціальні заходи, видатки на оборону та видатки на управління. Це дасть можливість забезпечити бюджетними ресурсами всі напрями суспільної діяльності держави (економічної, соціальної, оборонної та управлінської) і створити базу для розроблення функціональної класифікації видатків.

За рівнями бюджетної системи можна виділити видатки Державного бюджету України та видатки місцевих бюджетів. Обсяги та спрямування видатків першої групи визначаються щорічними законами про Державний бюджет України, а другої -- рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад.

Враховуючи різні види повноважень органів державної влади, управління та місцевого самоврядування видатки бюджетів ділять на три групи: видатки на здійснення неделегованих державних повноважень (які не можуть бути передані місцевому самоврядуванню), видатки на здійснення делегованих повноважень і видатки на здійснення власних повноважень.

За функціональним призначенням видатки бюджетів відповідно до функцій держави згідно з Бюджетним кодексом України та функціональної класифікації поділяються на десять груп (до 2001 р. таких груп нараховувалось 26), зокрема, на: загальнодержавні функції, оборону, громадський порядок, безпеку та судову владу, економічну діяльність, охорону навколишнього природного середовища, житлово-комунальне господарство, охорону здоров'я, духовний та фізичний розвиток, освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення. Співвідношення видатків між цими групами визначається спрямованістю бюджетної політики. У зв'язку з необхідністю соціального захисту громадян з низьким рівнем доходів у сучасних умовах найбільша частка видатків спрямовується на соціальний захист та соціальне забезпечення.

Розроблення та виконання бюджетних програм потребують у процесі наукової класифікації застосування такої ознаки, як відомче призначення. Класифікація видатків за відомчим призначенням здійснюється відповідно до відомчої класифікації, де кількість груп залежить від кількості головних розпорядників бюджетних коштів.

За цільовим призначенням видатки бюджетів поділяються на конкретні види відповідно до економічної класифікації. Такий підхід дає можливість забезпечувати ефективний фінансовий контроль за цільовим використанням коштів бюджетів.

Програмне призначення передбачає поділ видатків за відповідними програмами. Такі програми можуть бути довго-, середньостроковими і річними. Перелік програм та обсяг річних видатків на їх виконання визначаються щорічно законом про Державний бюджет України, рішеннями місцевих рад про відповідні бюджети.

Згідно з чинним законодавством України всі видатки бюджетів розподіляються між ланками бюджетної системи. Такий складний і суперечливий процес розмежування видатків має базуватися на наукових принципах і регулюватися чинним законодавством.

Розподіл видатків між окремими ланками бюджетної системи доцільно здійснювати за такими принципами:

-- значимості, який полягає у тому, що заходи державного значення фінансуються з Державного бюджету України, заходи місцевого значення -- з місцевих бюджетів, тобто якого значення проводяться заходи, з бюджету такого рівня вони мають фінансуватися;

-- територіальний, суть якого полягає в тому, що фінансування підприємств, організацій та установ має здійснюватися з бюджету тієї громади (чи регіону), на території якої вони знаходяться;

-- відомчий, який означає забезпечення фінансування підприємств, організацій та установ з відповідного бюджету за підпорядкуванням;

-- субсидіарний, за яким розподіл видатків має ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до безпосереднього споживача. (На відміну від попередніх цей принцип закріплений у Бюджетному кодексі України.)

Однією з проблем, пов'язаних з функціонуванням механізму бюджетного фінансування, є необхідність чіткого визначення і розподілу сфери фінансування державного і місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні доцільно фінансувати видатки, які мають вирішальне значення для економіки України. На рівні місцевих органів влади доцільно залишити видатки, спрямовані на вирішення соціальних питань і підтримку їхнього економічного становища щодо комунальної власності. Інакше кажучи, при здійсненні механізму бюджетного фінансування необхідно чітко розподілити компетенцію між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування і законодавчо закріпити її за ними. Оскільки бюджетне фінансування є складовою бюджетного механізму, за допомогою якого здійснюється реалізація бюджетних функцій, то можна дійти висновку, що саме за допомогою бюджетного інвестування та фінансування відбувається надання коштів, які завдяки розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту спрямовуються державою на економічні і соціальні потреби країни.

Практичне спрямування видатків відповідно до затвердженого бюджету здійснюється за допомогою бюджетного фінансування. Бюджетне фінансування розглядається, з одного боку, як форма бюджетного механізму, а з іншого -- як форма фінансового забезпечення суб'єктів бюджетних відносин.

Держава за допомогою бюджетного фінансування як форми бюджетного механізму забезпечує фінансування всіх заходів, пов'язаних з виконанням своїх функцій. Залежно від оптимального поєднання важелів, інструментів цього механізму, вмілого використання усіх наявних елементів можна досягти відповідного рівня соціально-економічного розвитку суспільства, забезпечити досягнення стратегічних цілей. З іншого боку, за допомогою бюджетного фінансування як форми фінансового забезпечення створюються достатні фінансові можливості для функціонування і розвитку конкретних підприємств, організацій, установ, а також задовольняються мінімальні, гарантовані державою матеріальні потреби соціально незахищених громадян. У цілому бюджетному фінансуванню властиві такі ознаки:

-- бюджетне фінансування є однією з найважливіших форм фінансування видатків бюджету;

-- його зміст виявляється у безповоротному наданні бюджетних коштів юридичним і фізичним особам;

-- надання цих коштів здійснюється на проведення заходів, передбачених бюджетом;

-- перелік цих заходів відповідає функціям держави;

-- бюджетне фінансування з боку держави є формою бюджетного механізму, а з боку суб'єктів господарювання -- однією з форм фінансового забезпечення.

Бюджетне фінансування доцільно розглядати як об'єктивне економічне поняття, з одного боку, та матеріальне вираження цього поняття, з іншого.

Отже, бюджетне фінансування -- сукупність грошових відносин, пов'язаних з розподілом і використанням коштів централізованого грошового фонду держави, які реалізуються шляхом безповоротного і безоплатного надання бюджетних коштів юридичним і фізичним особам на проведення заходів, передбачених бюджетом. Основою для бюджетного фінансування є затверджений бюджет та бюджетний розпис. Процес бюджетного фінансування здійснюється у встановленому Бюджетним кодексом України порядку органами Державного казначейства України.

Бюджетне фінансування базується і здійснюється на основі наукових принципів. Враховуючи сутність бюджетного фінансування, його внутрішні якісні характеристики, до принципів цього фінансування відносять: безповоротність, безоплатність, безстроковість, плановість, цільовий характер, фінансування не під план, а в міру виконання планів за виробничими показниками, мережею, штатами і контингентами, ефективне використання коштів, фінансування у міру надходження доходів, оптимальне поєднання усіх джерел фінансування, дотримання режиму економії, повнота, справедливість і неупередженість, публічність та прозорість, контрольованість. Під час формування цих принципів, їхнього трактування доцільно спиратися на принципи бюджетної політики, адже бюджетне фінансування є інструментом її реалізації.

У теорії і практиці бюджетного фінансування важливе значення має правильний вибір й обґрунтування відповідних його форм. Форми бюджетного фінансування -- способи надання бюджетних коштів на заходи, передбачені у бюджеті відповідно до наукових принципів. За наведеними критеріями можна виділити три найважливіші форми: кошторисне фінансування, бюджетне інвестування та державні трансферти.

Кошторисне фінансування -- виділення державою бюджетних коштів відповідно до затверджених бюджетів та бюджетних розписів суб'єктам господарювання (бюджетним установам) на цілі, передбачені їхніми основними фінансовими планами -- кошторисами. У визначенні вказується джерело коштів (затверджений бюджет), документ, який регулює розподіл коштів (бюджетний розпис), отримувачі коштів (суб'єкти господарювання, які належать до бюджетних установ, включаючи різні галузі виробничої сфери та сфери послуг) та основний документ, який відображає ціні, на які виділяються кошти (кошторис бюджетної установи).

Другою формою бюджетного фінансування вважається бюджетне інвестування, пов'язане з виділенням бюджетних коштів на інвестиційну чи інноваційну діяльність. Бюджетні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді фінансування державних капітальних вкладень, проектного фінансування конкретних інвестиційних проектів, придбання частки акцій чи прав участі в управлінні підприємством. У процесі ринкових перетворень ця форма має використовуватися у першу чергу для структурної перебудови економіки, а також для створення потужної матеріально-технічної бази для соціально-культурної сфери, оборони країни та управління.

Третя форма бюджетного фінансування полягає у наданні державних трансфертів шляхом державного субсидіювання (державні субсидії, державні субвенції, державні дотації) та державної допомоги населенню. Державні трансферти -- невідплатні і безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, не призначені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або на виплату непогашеного боргу.

Нині при утвердженні в Україні економіки ринкових відносин визріла потреба в удосконаленні форм бюджетного фінансування. При цьому до існуючих форм бюджетного фінансування не можна застосовувати однаковий підхід, а перспективи розвитку кожної з форм мають пов 'язуватись з тими цілями, яким вони слугують. Цілі можуть бути поділені на загальні та спеціальні. Загальні втілюються за допомогою тих форм фінансування, які відповідають системі управління економікою в цілому. Спеціальні пов'язані з особливими умовами господарювання згідно із завданнями економічної політики держави на відповідному етапі розвитку. Форми бюджетного фінансування, зумовлені загальними цілями, надалі м ають удосконалюватись, аби повніше відповідати потребам розвитку ринкової економіки. їхнє удосконалення, з одного боку, має провадитись у напрямку посилення стимулюючих факторів певних форм фінансування, а з іншого -- у напрямку.запровадження нових умов надання бюджетних коштів.

У сучасних умовах застосовується такий метод бюджетного фінансування -- метод єдиного казначейського рахунку. Він використовується для фінансування заходів з державного бюджету України та місцевих бюджетів. Це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідними балансовими рахунками, з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб'єктам діяльності.

Держава планує бюджет, його доходи і видатки, регулює через доходи всі бюджети за рахунок передачі їм загальнодержавних доходів. Форми і методи бюджетної роботи та бюджетного планування змінюються, але бюджет завжди є об'єктивною необхідністю.

Було б великою помилкою сприймати державний бюджет як своєрідну касу: до неї, з одного боку, державні кошти надходять і з неї ж, з іншого боку, витрачаються на різні потреби держави. Таке сприйняття не дозволяє бачити головного -- економічних відносин, які зумовлюють створення й використання централізованого фонду грошових коштів через бюджет.



1.2 Принципи реалізації державної політики щодо бюджетних видатків

Практичну дієвість бюджетної системи України у розрізі фінансового функціонування забезпечує касове виконання державного бюджету за доходами і видатками. Його суть полягає в організації роботи щодо прийому та зарахування коштів, які надходять на рахунки відповідних бюджетів, зберіганні грошових коштів, видачі цих коштів на заходи, передбачені бюджетом на відповідний рік, здійсненні обліку та складанні звітності про касове виконання бюджетів.

Перерахування коштів та оплата витрат органами Державного казначейства провадяться за наявності даних про територіальне розташування мережі установ, підприємств і організацій та на підставі затверджених кошторисів доходів і видатків. Наявність цих двох документів є обов'язковою умовою для перерахування коштів або оплати витрат.

Не пізніше ніж за 15 днів до початку бюджетного року головні розпорядники бюджетних коштів подають до Державного казначейства на паперових та електронних носіях дані про територіальне розташування мережі установ, підприємств та організацій, яким вони розподіляють кошти на відповідній території.

ДКСУ узагальнює отриману інформацію та доводить її на електронних носіях до управлінь ДКСУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Слід зазначити, що Державне казначейство України є користувачем мережі головного розпорядника коштів, який несе повну відповідальність за достовірність даних, наведених у мережі.

Розпорядники коштів Першого ступеня подають управлінням на паперових та електронних носіях дані про мережу розпорядників коштів Ш ступеня та одержувачів у територіальному розрізі. Управління узагальнюють отримані дані, групують за територіями (місто, район) та доводять до відповідних відділень Державної казначейської служби України.

Про зміни у територіальному розташуванні мережі підвідомчих установ, які виникли в процесі виконання бюджету, головні розпорядники коштів повідомляють Державну казначейську службу України. ДКСУ доводить зміни до відповідних управлінь, а управління ДКСУ аналогічно доводять зміни до відповідних відомств.Перерахування коштів та оплата витрат органами ДКСУ на відповідній території здійснюється на підставі затверджених кошторисів доходів і видатків бюджетної установи.

Для цього Міністерство фінансів України доводить ДКСУ річний розпис призначень державного бюджету та розпис асигнувань загального фонду державного бюджету. ДКСУ протягом трьох календарних днів доводить витяги з річного розпису призначень державного бюджету та помісячного розпису асигнувань загального фонду державного бюджету до головних розпорядників коштів, що є підставою затверджувати в установленому порядку кошториси доходів і видатків та плани асигнувань.

Установи та організації вищого рівня затверджують кошториси доходів та видатків і плани асигнувань своїм підвідомчим установам та організаціям, діяльність яких координується через них.

Головні розпорядники коштів (крім місцевих державних адміністрацій) протягом трьох робочих днів після отримання витягу з розпису бюджету подають Державному казначейству України розподіл показників зведених кошторисів доходів і видатків та розподіл показників зведених планів асигнувань із загального фонду бюджету в розрізі розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів за територіями відповідно до мережі. На всіх етапах проводиться звірка доведених витягів з річних розписів призначень державного бюджету та помісячних розписів асигнувань загального фонду з розподілами показників зведених кошторисів та зведених планів асигнувань (кошторисів та помісячних планів асигнувань - на рівні районів та міст).

Державна казначейська служба України здійснює контроль за відповідністю вказаних у зазначених документах загальних сум у розрізі територій сумам, зазначеним у розписі видатків бюджету, та відображає зазначену інформацію на відповідних рахунках бухгалтерського обліку в автоматизованому режимі.

Державна казначейська служба України протягом п'яти робочих днів узагальнює одержані дані, формує річний розпис призначень державного бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету за територіями, у розрізі розпорядників коштів нижчого рівня для кожного управління Державного казначейства, та відображає зазначену інформацію на відповідних бухгалтерських рахунках. Зазначені документи доводяться до управлінь.

Управління реєструє отримані документи та відображає зазначену інформацію на відповідних рахунках бухгалтерського обліку. Протягом трьох календарних днів витяги з річного розпису призначень державного бюджету та помісячного розпису асигнувань за територіями доводяться до розпорядників коштів та одержувачів, які обслуговуються в управлінні.

Розпорядники коштів II ступеня протягом трьох робочих днів подають розподіл показників зведених кошторисів та планів асигнувань у розрізі розпорядників коштів бюджету нижчого рівня та одержувачів відповідному управлінню. Зазначені документи звіряються з даними бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Подальші дії управління здійснюються аналогічно до порядку, доведення цих документів головними розпорядниками коштів.

Розпорядники коштів усіх рівнів наступного робочого дня після отримання витягу з розпису подають затверджені кошториси доходів та видатків і плани асигнувань відповідним органам Державного казначейства, де вони звіряються з даними отриманого розпису та відображаються на відповідних бухгалтерських рахунках.

У разі невідповідності кошторисів і планів асигнувань витягові, отриманому від відповідних органів Державного казначейства, розпорядники повинні привести зазначені документи у відповідність до витягу.

До кошторису додається зведення показників спеціального фонду кошторису на відповідний рік, яке також відображається на відповідних рахунках позабалансового обліку.

Доведені обсяги бюджетних призначень є підставою для прийняття розпорядниками та одержувачами коштів бюджету зобов'язань на здійснення видатків Державного бюджету України.

У період до затвердження кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів видатки бюджетних установ, організацій та одержувачів здійснюються відповідно до діючої законодавчо-нормативної бази. Зведений тимчасовий кошторис не складається.

Зазначені видатки в обов'язковому порядку повинні бути враховані при затвердженні кошторису, плану асигнувань бюджетної установи та плану використання бюджетних коштів одержувачів. У разі невідповідності показника зазначених документів здійсненим видаткам вони повертаються на доопрацювання. До отримання довідок про зміни плану асигнувань загального фонду державного бюджету здійснення видатків органами Державної казначейської служби України тимчасово призупиняється.

Якщо розпис державного бюджету не затверджено до початку бюджетного року і Державна казначейська служба України отримує від Міністерства фінансів України тимчасовий розпис на певний період, то витяги з нього доводяться до головних розпорядників коштів протягом 3-х календарних днів. Головними розпорядниками коштів та розпорядниками коштів II ступеня розподіл показників тимчасових кошторисів органам Державної казначейської служби України не подається. Розпис за територіями Державної казначейської служби України не складається.

Видатки, здійснені в зазначений період, в обов'язковому порядку повинні бути враховані в затвердженому кошторисі доходів видатків установи, в показниках зведених кошторисів, плану асигнувань бюджетної установи та плану використання бюджетних коштів одержувачів. У разі невідповідності показників зазначених документів здійсненим видаткам вони повертаються на доопрацювання. Надалі (після ЗО календарних днів з дня затвердження розпису бюджету) органи Державної казначейської служби України здійснюють операції з виконання видатків розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету тільки відповідно до затверджених кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів, узятих на облік в органах Державної казначейської служби України.

Облік та консолідація інформації за зобов'язаннями розпорядників бюджетних коштів. Органи Державної казначейської служби України відповідно до чинного законодавства та внутрішніх нормативних актів щодо порядку взаємодії структурних підрозділів приймають від розпорядників коштів та одержувачів, які в них обслуговуються, реєстри зобов'язань у межах залишків на відповідних бухгалтерських рахунках "Асигнування на взяття зобов'язань", а реєстри фінансових зобов'язань - у межах залишків невиконаних зобов'язань. На відповідних бухгалтерських рахунках обліковуються зобов'язання та фінансові зобов'язання розпорядників та одержувачів коштів бюджету, ведуться картки їх обліку.

Відділення Державної казначейської служби України узагальнюють інформацію про наявність неоплачених фінансових зобов'язань і подають її за встановленими формами та термінами територіальному управлінню.

Територіальні управління Державної казначейської служби України узагальнюють отриману від відділень інформацію, формують зведену інформацію за територією і подають її у встановлені терміни Державному казначейству України.

Державна казначейська служба України з метою ефективного управління коштами державного бюджету консолідує інформацію, одержану від територіальних органів, щодо наявності неоплачених фінансових зобов'язань для прийняття відповідних рішень про виділення асигнувань головним розпорядникам коштів.



1.3 Нормативно-правова база,що регулює бюджетні видатки:

1.Конституція України

Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР Редакція від 13.10.2012, підстава 5286-17

В статті 17 визначено основні положення щодо ЗСУ та їх функцій.

2. Бюджетний кодекс України №2456 8.08.10р.

Регулює розподіл видатків на фінансування оборони.

3.ЗУПро Збройні Сили України

Верховна Рада України; Закон від 06.12.1991 № 1934-XII Редакція від 13.10.2012, підстава 5286-17

4.ЗУ Про оборону України

Верховна Рада України; Закон від 06.12.1991 № 1932-XII Редакція від 13.10.2012, підстава 5286-17

5. Указ президента україни № 390/2012 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України»

6.Наказ Міністерства фінансів Укрїни 24.12.2012 № 1407 Про затвердження Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами

7.ЗУ «Про державний бюджет України на 2013 рік»

8. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від "29" "грудня" 2012 року "Про Стратегічний оборонний бюлетень України"

9.Наказ Міністра оборони України № 356 від 16.06.2006 року „Про затвердження Положення про порядок обліку та використання коштів спеціального фонду в Міністерстві оборони України”

10. Наказ Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року N 11

Про бюджетну класифікацію

11. Наказ Міністерства фінансів України №754 Про внесення змін до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету від 21.06.2012

12.Наказ МОУ від 31.03.2010р. №173 «Про затвердження введення в дію класифіквї видатків за кошторисом МОУ»

13.Наказ МО від 13.03.12 №140 «Про розподіл бюджетних програм»



Розділ 2. Характеристики елементів ФЗВЧ

2.1 Структура елементів ФЗВЧ

ФЗВЧ складається с таких елементів:

· Фінансове планування;

· Витребування відкриття асигнувань;

· Отримання,зберігання,економне і цільове використання коштів відповідно до вимог чинного законодавства України;

· Внутрішній фінансовий контроль за використанням коштів;

· Облік та звітність;

· Ведення діловодства фінансового органу.

Фінансове планування - це науково обґрунтований процес визначення потреби в коштах для забезпечення виконання поставлених завдань, належного рівня боєздатності,життєдіяльності та соціального захисту особового складу на підставі прийнятих командиром військової частини рішень на повсякденну діяльність,бойову та мобілізаційну підготовку Фінансове планування у військовій частині здійснюється відповідно до вимог бюджетного законодавства в такій послідовності:

· отримання від забезпечувального фінансового органу обсягів видатків на наступний бюджетний рік;

· видання наказу командира військової частини про організацію роботи щодо складання проектів кошторисів на рік, що планується, у відповідності з доведеними обсягами видатків;

· обґрунтування показників видатків, які включаються до проектів кошторисів;

· розробка та складання фінансово-планових документів;

· подання у терміни, встановлені директивою Міністра оборони України про організацію складання проектів кошторисів на відповідний рік, фінансово-планових документів до забезпечувального фінансового органу та служб забезпечення відповідних органів військового управління за напрямами відповідальності;

· уточнення показників фінансово-планових документів у разі отримання від забезпечувального фінансового органу лімітної довідки;

· затвердження встановленим порядком фінансово-планових документів;

· своєчасне витребування коштів шляхом подання в установлені терміни заявок на кошти до забезпечувального фінансового органу та служб забезпечення органів військового управління за напрямами відповідальності;

· виконання кошторисів, у разі необхідності надання обґрунтованих пропозицій щодо внесення змін до фінансово-планових документів;

· уточнення потреби в коштах у зв'язку із завершенням бюджетного року;

· надання звітності про виконання кошторисів

Витребування відкриття асигнувань - військові частини мають право проводити діяльність виключно в межах асигнувань затверджених кошторисами і планами асигнувань.

Основними фінансово-плановими документами, які використовуються в процесі фінансового планування для витребування і використання коштів у розрізі бюджетних програм, що виконуються у військовій частині, є:

· обсяги видатків військової частини на наступний рік, доведені забезпечувальним фінансовим органом;

· кошториси;

· плани асигнувань загального фонду бюджету (за винятком надання кредитів з бюджету) (далі - плани асигнувань загального фонду бюджету);

· плани спеціального фонду державного бюджету (за винятком власних надходжень та відповідних видатків) (далі - плани спеціального фонду);

· зведення показників спеціального фонду кошторису;

· розрахунки, які обґрунтовують показники видатків, що включаються до проектів кошторисів, з детальними розрахунками до них

· розрахунки фонду грошового забезпечення

· розрахунки фонду оплати праці працівників (невійськовослужбовців)

· розрахунки надходжень коштів від господарської діяльності

· повідомлення про призначення коштів лімітні довідки про бюджетні асигнування;

· заявки на потребу в коштах на відповідний період;

· заявки на кошти до кінця року

· донесення про зменшення бюджетних асигнувань

Отримання, зберігання,економне і цільове використання коштів відповідно до вимог чинного законодавства України - отримання готівки здійснюється з реєстраційних рахунків,відкритих органами Державного Казначейства України в установах уповноважених банків,на підставі наданих заявок,одержання з реєстраційних рахунків готівки дозволяється лише в сумах необхідних для виплати грошового забезпечення особовому складу,допомоги, видатків на службові відрядження та інших коштів що виділяються на видатки не можуть бути оплачені безготівковим порядком.

- Зберігання коштів - готівка,цінності нагородного фонду зберігається у вогнетривкому сейфі в окремо виділеному приміщенні частини. Приміщення каси обладнується залізними дверима, гратами на вікнах, бар`єром віконцем для видачі готіки та сигналізації на вхідні двері,сейф, а також кнопкою попередження про напад на касира (касу) виведеними на пульт начальника варти(чергового частини).

- Облік і звітність бухгалтерського обліку ЗСУ здійснюється фінансовим органом військової частини на підставі законів України та інших нормативно-правовиї актів виданих ДКСУ, іншими органами,яким надано право регулювання порядку організації і ведення бухгалтерського обліку та складання звітності в Б.У.

- внутрішній фінансовий контроль за використанням коштів передбачається перевірка законності,ефективності, доцільності витрачених отриманих бюджетних коштів, дотримання норм, нормативів та лімітів при їх використанні

- ведення діловодства фінансового органу- організовується і ведеться з дотриманням загальних правил з діловодства у в/ч ЗСУ, фінансовим органом щорічно заводиться окремі справи для зберігання.

Організація роботи фінансового органу військової частини та виконная всіх елементів фінансового забезпечення у віськовій частині, в першу чергу залежить від того як організував роботу фінансового органу начальник фінансового органу військової частни. Безпосередньо хочу звернути увагу на те що виконная всіх елементів фзвч залежить не лише від працівників фінансової служби в/ч,а й від правильності та своєчасності подання звітів та документації начальниками служб військової частини командиру військової частини та надання необхідної звітної інформації начальнику фінансового органу в/ч. Отже, основоположним елементом фінансового забезпечення на мою нашу є саме внутрішній фінансовий контроль у в/ч, адже без нього просто неможливе виконання всії інших елементів. Особливу увагу хочемо звернути що здійснювати фінансовий контроль неможливо без правильного та компетентного ведення діловодства, обліку та звітності у військовій частині, так як ми чудово розуміємо що вся інформація про наявний стан справ, видатки та доходи, наявність матеріальної бази та ін.. фіксується безпосередньо у відповідних документах які мають свій строк зберігання та зберігаються відповідно до загальних правил діловодства у військовій частині ЗСУ.

Наступним в нашій послідовності елементом є отримання зберігання і цільове використання коштів, за які також відповідає начальник фінансовго органу військової частини.Кошти нач.фін.отримує в установах уповноважених банків на підставі наданих заявок, він повинен забезпечити своєчасне отримання коштів, транспортування їх до каси військової частини та забезпечити їх схоронність у в/ч.

Маючи точні дані про наявний стан справ на основі здійснення належним чином обліку у в/ч,та обсяги отриманих коштів, начальник фінансового органу може сміливо здійснювати фінансове планування з урахуванням асигнувань затвердженими кошторисами та планами асигнувань. Дізнавшись від ЗФО про видатки на наступний фінансовий рік, командир частини визначає в межах асигнувань основні напрямки фінансування, задачі та цілі, на основі чого начальник фінансової служби здійснює розробку та складання фінансово-планових документів.Після цього він має поданати у терміни, встановлені директивою Міністра оборони України про організацію складання проектів кошторисів на відповідний рік, фінансово-планових документів до забезпечувального фінансового органу та служб забезпечення відповідних органів військового управління за напрямами відповідальності;

Отже, ми бачимо безпосередній зв`язок елементів фзвч та неможливість функціонування фінансової служби без виконання належним чином хоча б одного з них.

2.2 Проблемні питання виконання елемантів ФЗВЧ

Разом з тим, низка проблемних питань фінансового забезпечення збройних сил потребує подальшого дослідження. Сьогодні постала необхідність більш повного розкриття сутності і значення фінансового забезпечення армії, чіткого визначення його ролі і функцій, глибокого аналізу зарубіжного досвіду фінансового забезпечення армії, що особливо важливо в умовах використання внутрішніх джерел фінансування, а також визначення шляхів виходу Збройних Сил України із існуючого складного стану фінансування.

У роботі питання теорії і практики фінансового забезпечення військ досліджене з позиції формування, розподілу та використання оборонних асигнувань у період реформування Збройних Сил України. Проведений аналіз формування оборонного бюджету, що має практичне значення не тільки для життєдіяльності ЗСУ, але й для забезпечення оборони країни, захисту її суверенітету.

Дослідження фінансового забезпечення армії, яке посідає одне з чільних місць у фінансовій системі держави і бере участь у суспільному відтворенні, має важливе значення в умовах економічних перетворень в Україні з упровадженням казначейського обслуговування, бюджетної класифікації і бухгалтерського обліку та суттєвих змін у механізмі фінансового забезпечення військ. При цьому потрібно підкреслити, що він не спростився, а навпаки, ускладнився.

Актуальність дослідження пояснюється і тим, що питання фінансового забезпечення ЗСУ ще недостатньо вивчені, а ті дослідження, які проводяться сьогодні, не ґрунтуються на засадах системного підходу, що не дає потрібного позитивного впливу на покрашення фінансового забезпечення ЗСУ. Зазначене є результатом відсутності достатньо обґрунтованих цілісних концепцій реформування Збройних Сил України



Розділ 3. Шляхи покращення механізму взаємодії елементів фінансового забезпечення військової частини

3.1 Шляхи вдосконалення традиційних функцій військових фінансів

Фінансове планування є головною частиною фінансового механізму, в процесі якого здійснюється планомірний розподіл у вартісній формі частини валового внутрішнього продукту для забезпечення Збройних Сил України. Фінансове планування, засновано на використанні розподільчої функції фінансів. Останнім часом в Збройних Силах України при плануванні фондів грошових коштів існує ряд проблем. Фінансове планування у військових частинах здійснюється формально. Начальники служб до планування коштів по статтях кошторису відносяться не завжди серйозно. Це має місце тому, що кошти по відповідних статтях призначаються без уваги на розрахунки по формі №1, які розробляють начальники служб військових частин. Проаналізувавши етапи фінансового планування можна зробити висновок, що фінансова система фінансового планування в Міністерстві оборони потребує певного уточнення. Вона не враховує формалізм щодо фінансового планування у військах, суми які будуть виділені з державного бюджету не враховують потреб військ. Отже, розподільча функція фінансів Збройних Сил України безпосередньо впливає на діяльність фінансової служби цього відомства.

Продовжуючи розгляд традиційних функцій військових фінансів хотілося б зупинитись на проблемах контролюючої функції фінансів Збройних Сил України. Контролююча функція фінансів Збройних Сил України - це об'єктивно притаманна фінансам властивість контролю за формуванням і використанням грошових коштів. Можливості контролюючої функції реалізуватися в ході ревізій і перевірок витрат фондів грошових коштів. В сучасних умовах в Україні існує система контролю бюджетних надходжень та видатків, пов'язаних з діяльністю Збройних Сил України (Рахункова палата Верховної Ради України, Державна казначейська служба України, Держфінінспекція в Україні та державна податкова служба).

Контроль за виконанням оборонного бюджету здійснюється безпосередньо Державною казначейською службою України під час перевірок кошторисів доходів і видатків, переказів коштів, здійснених розпорядником кредитів, проведення платежів, перевірок звітності тощо. Крім того, право проводити ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності в міністерствах та відомствах інших органах виконавчої влади, бюджетних установах, на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету, надано органам Контрольно - ревізійної служби України. Органи Державної податкової служби здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою й своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів і внесків, встановлених законодавством. Разом з цим контроль за проведенням платежів та отримання готівки здійснюється органами ДКСУ лише в межах коштів на рахунку, за якими здійснюється фінансова операція. Органи ДКСУ не здійснюють попередній контроль цільового використання коштів за кодами економічної класифікації видатків. Відповідальність за прийняті рішення щодо цільового використання коштів несе їх розпорядник. У Міністерстві оборони України крім вищевикладеного здійснюється внутрішній аудит.

Основними завданнями внутрішнього аудиту є надання об'єктивних і незалежних рекомендацій щодо:

· функціонування системи внутрішнього контролю та її удосконалення;

· удосконалення системи управління;

· запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів та державного (військового) майна;

· запобігання виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності підконтрольних суб'єктів.

Керівництво та організацію проведення внутрішнього аудиту покладено на Міністра оборони України. Безпосереднє керівництво за проведенням ауди-торських перевірок покладається на директора Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю в Міністерстві оборони України.

Планування діяльності з внутрішнього аудиту - це процес, що включає комплекс дій, спрямованих на формування, погодження та затвердження піврічних планів проведення внутрішнього аудиту. Після погодження піврічного плану діяльності з внутрішнього аудиту з Держфінінспекцією директор Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України подає його на розгляд і затвердження Міністру оборони України. Затвердження піврічних планів здійснюється не пізніше ніж за 15 календарних днів до завершення року чи наступного півріччя. Піврічні плани проведення внутрішнього аудиту формуються на підставі оцінки ризиків діяльності та визначають теми внутрішніх аудитів.

При плануванні проведення внутрішнього аудиту береться до уваги система управління ризиками що застосовується у відповідному підрозділі.

Оцінка ризиків передбачає визначення ймовірності настання подій та розміру їх наслідків, які негативно впливають на:

· виконання завдань і досягнення цілей військовим підрозділом, визначених в стратегічних та річних планах;

· ефективність планування, виконання та результату виконання бюджетних програм;

· якість надання адміністративних послуг та здійснення контрольно-наглядових функцій, завдань, визначених для військового підрозділу актами законодавства;

· стан збереження активів та інформації;

· стан управління державним майном;

· правильність ведення бухгалтерського обліку та достовірність фінансової і бюджетної звітності.

Періодичність та інші критерії відбору об'єктів для проведення планових внутрішніх аудитів визначається підрозділом внутрішнього аудиту та затверджується їх керівником.

Піврічний план діяльності внутрішнього аудиту повинен містити:

· напрям внутрішнього аудиту;

· тему внутрішнього аудиту;

· найменування та місце знаходження військового підрозділу в якому проводиться внутрішній аудит, та період діяльності за який він проводиться (для фінансового аудиту, аудиту відповідності);

· період проведення (півріччя, у якому планується початок та завершення) внутрішнього аудиту.

Розглядаючи контрольну функцію фінансів Збройних Сил України, не можливо не звернути увагу на проблеми підвищення якості фінансового контролю. Вплив фінансового контролю в Збройних Силах України на формування та використання фондів грошових коштів здійснюється внаслідок того, що контролююча функція фінансів проявляє себе при будь-якому спрямуванні фінансових ресурсів. Якість фінансового контролю може бути розглянута лише за умови належної дієвості внутрішнього аудиту.

Підсумки внутрішнього аудиту виступають у формі перевірок, які визначаються досягненням кінцевих результатів. Ці результати характеризуються кількісними та якісними показниками, за ними можна робити висновки про якість проведення фінансового контролю. Якість проведення перевірок багато в чому залежить від того, наскільки організаційно та методично правильно забезпечена можливість проведення перевірок та достатньо враховані фактори, що впливають на якісне їх проведення.

На якість аудиту в Збройних Силах України впливають такі фактори:

По-перше, це організація керівництва внутрішнім аудитом. Керівництво внутрішнім аудитом і відповідальність за його стан покладається на Міністра оборони України, директора Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю в Міністерстві оборони України і начальників Територіальних управлінь внутрішнього аудиту. Вони зобов'язані контролювати виконання піврічних планів діяльності внутрішнього аудиту, розглядати матеріали перевірок і вживати заходів до своєчасного усунення виявлених порушень, зміцнення фінансової дисципліни та припинення марнотратства і зловживань під час витрачання коштів.

...