3. Удосконалення політики формування позикових коштів підприємства

Ринкові умови господарювання породжують об'єктивну необхідність використання суб'єктами підприємницької діяльності позичених фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд із статутними, резервними, амортизаційними та іншими фондами цільового призначення. Одним із напрямів поліпшення способів та ефективності залучення кредитного капіталу суб'єктами економічної діяльності в Україні є розроблення на державному рівні рекомендаційних методик оцінки ефективності джерел залучення кредитних ресурсів, а на рівні підприємств - внутрішніх нормативних методик, адаптованих до особливостей діяльності того чи іншого суб'єкта економічної діяльності. Методики повинні розроблятися на базі алгоритму:

Спочатку потрібно оцінити здатність підприємства виконати в подальшому кредитні зобов'язання.

Виявити потенційні способи залучення кредитного капіталу.

Оцінити ефективність способів залучення кредитного капіталу.

4. Оцінити варіанти диверсифікації способів залучення кредитного капіталу.

5. Проаналізувати результати упровадження стратегії залучення кредитного капіталу [1,112].

Також важливою є розробка системи критеріїв, з допомогою яких фінансист може оцінити переваги та недоліки залучення позичкового капіталу, зовнішніх та внутрішніх джерел фінансування. До типових критеріїв можна віднести такі:

Прибуток та рентабельність. Слід розрахувати, як вплине та чи інша форма фінансування на результати діяльності підприємства. При цьому потрібно виходити з того, що рентабельність активів підприємства має перевищувати вартість залучення капіталу, а також враховувати, що зростання частки заборгованості в структурі капіталу в окремих випадках може привести до підвищення прибутковості підприємства,ав інших - до її зниження.

Ліквідність. Фінансист має розрахувати, як вплине форма фінансування на рівень теперішньої та майбутньої платоспроможності підприємства. За доцільне при цьому вважається розрахунок показника дюрації, який характеризує середній строк непогашення заборгованості за основною сумою боргу та процентами.

Незалежність. Вдаючись до тієї чи іншої форми фінансування, слід прогнозувати як це вплине на рівень автономності і самостійності підприємства при використанні коштів, на збереження інформаційної незалежності та контроль над підприємством у цілому. Крім цього, необхідно виявити можливі ризики, зокрема, ризик порушення структури капіталу.

Накладні витрати, пов'язані із залученням коштів. Наприклад, емісійні витрати на обов'язкові аудиторські перевірки, на обов'язкову публікацію звітності в засобах масової інформації.

Мінімізація оподаткування. Доцільно вибирати таку форму фінансування, яка дасть найбільший ефект з точки зору зменшення податкових платежів. Податковий фактор слід розглянути у контексті його впливу на вартість залучення капіталу в цілому.

Об'єктивні обмеження. Відсутність кредитного забезпечення, необхідною для залучення позичок, низький рівень кредитоспроможності, законодавчі обмеження щодо використання тієї чи іншої форми фінансування, договірні обмеження тощо.

Максимізація вартості власників. Відповідно до цього критерію всі рішення менеджменту підприємства, в тому чисті у сфері фінансування, мають спрямовуватися на досягнення головної мети діяльності суб'єкта господарювання - максимізації доходів власника [2, 12]. Цього можна досягти або на основі збільшення прибутковості та дивідендних виплат, або забезпечивши зростання вартості корпоративних прав підприємства.

Для того, щоб процес управління позиковими ресурсами був якомога ефективнішим, підприємство повинно дотримуватися таких основних принципів:

Цільовий характер залучення позикових ресурсів.

Оптимізація розміру потреби в кредиті та термінів його використання. Оптимізація співвідношення позикових та власних джерел фінансування розвитку підприємства. Забезпечення ефективності використання позикових ресурсів не нижче їх вартості. Забезпеченість позикових ресурсів наявними активами підприємства у всіх формах.

Виконання умов залучення позикових ресурсів стосовно сплати позикових ресурсів (або інших передбачених договором платежів) та повернення суми боргу в зазначені терміни та в повному обсягу.

Для того, щоб посісти своє місце на ринку й успішно працювати, підприємство має враховувати багато чинників, що впливають на його діяльність, планувати й прогнозувати власні кроки [3, 44]. Звичайно, досить важливе значення має професійна діяльність маркетингової служби підприємства. Також не останню роль відіграє формування інформаційної бази управління позиковими ресурсами, яке потребує моніторингу ринку позикових ресурсів. Ще одним із головних резервів поліпшення параметрів діяльності підприємства є підвищення рівня кваліфікації фахівців, відповідальних за управління фінансами підприємства, і розробка якісно нових підходів до організації роботи фінансових служб саме у сфері фінансування [2, 11].

Отже, удосконалення політики управління позиковими фінансовими ресурсами підприємства слід розглядати як один із головним чинників підвищення ефективності будь - якої виробничо - господарської діяльності. Від цього залежить поліпшення позицій підприємства в конкурентній боротьбі, його стабільне функціонування та динамічний розвиток. Головна спрямованість реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємства полягає в оптимізації використання ресурсів підприємства. Система управління фінансовими ресурсами підприємства вважається досить ефективною лише у тому випадку, коли вона дає змогу не лише раціонально використовувати наявні ресурси, а й забезпечувати активний системний пошук можливостей подальшого розвитку підприємства.

Висновки

На певному етапі розвитку товарної форми виробництва просте товарне виробництво перетворюється на капіталістичне, що означає якісно вищий рівень розвитку суспільства -- виникнення історично нового, капіталістичного способу виробництва благ у межах речової (товарної) форми зв'язку (відносин) між людьми у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. Виникнення капіталістичного способу виробництва означає розвиток речової форми виробничих відносин. Зміст цього розвитку полягає у тому, що капіталістичний спосіб виробництва, успадковуючи основні властивості товарної форми виробництва, з якої він виходить, породжує нові виробничі відносини, притаманні лише капіталістичній формі товарного виробництва. Зокрема, капіталістичний спосіб виробництва інтегрує у свою економічну систему ті виробничі відносини і економічні процеси товарного виробництва, які позначаються поняттями «суспільний поділ праці», «економічна відокремленість товаровиробників», «приватна власність», «товар», «споживча вартість», «вартість», «конкретна праця», «абстрактна праця», «суспільне необхідна праця», «гроші» тощо. Поряд з ними в економічній системі капіталістичного · способу виробництва з'являються нові виробничі відносини, сутність яких відображають поняття «капітал», «товар робоча сила», «наймана праця», «додаткова вартість», «норма додаткової вартості», «маса додаткової вартості», «абсолютна додаткова вартість», «відносна додаткова вартість» тощо. Внаслідок виникнення капіталістичного способу виробництва його економічна; система стає не лише набагато складнішою від економічної системи простого товарного виробництва, а й якісно іншою за соціально-економічною сутністю.

Отже, капітал як основне виробниче відношення капіталістичного способу виробництва утворює економічний зміст капіталістичної власності.

Капіталістична власність виникає в процесі так званого первісного нагромадження капіталу -- історичного процесу створення умов для виникнення капіталістичних виробничих відносин як економічного змісту капіталістичної власності.

Виникнення капіталістичної власності є процесом заперечення приватної власності, заснованої на власній праці, тобто процесом відокремлення безпосередніх виробників від засобів виробництва, перетворення їх на найманих працівників, і водночас процесом перетворення грошей і засобів виробництва на капітал, тобто процесом формування капіталістів -- людей, яким належать засоби виробництва та гроші і які організовують виробництво товарів на основі найманої праці. Внаслідок цих процесів утворюються історично особливі виробничі відносини, які ґрунтуються на відношенні «наймана праця (найманий працівник) -- капітал (роботодавець-капіталіст)». Це основне виробниче відношення капіталістичного способу виробництва, основа капіталістичної власності.

Список використаних джерел

1. Александрова М. Гроші. Фінанси. Кредит: навч.-методич. посібник / М. Александрова, С. Маслова. 2-ге видання. Київ: ЦУЛ, 2002. 336 с.

2. Алексєєв І.В. Гроші та кредит: навч. посібник / І.В. Алексєєв. Львів: Видавництво НУ “Львівська політехніка”, 2004. 168 с.

3.Банківська справа: навч. посібник. За ред. Р. Тиркала. Тернопіль: Карт-бланш, 2006. 314 с.

4. Васюренко О.В. Банківські операції: навч. посібник / О.В. Васюренко. Київ: Знання, 2004. 324 с.

5. Гальчинський А.С. Теорія грошей / А.С. Гальчинський. Київ: Основи, 2001. 410 с.

6. Капран В.І. Банківські операції: навч. посібник / В.І. Капран, М.С. Кривенко, О.К. Коваленко, С.І. Омельченко. Київ: Центр навчальної літератури, 2006. 208 с.

7. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: навч. посібник. Київ: “Знання”, 2000. 215 с.

8. Луців Б.Л. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: навч. посібник. Тернопіль, 2004. 225 с.

9. Основи банківської справи: навч. посібник / І.Ф. Прокопенко, В.І. Ганін, В.В. Соляр, С.І. Маслов. Київ: Центр навчальної літератури, 2005. 410 с.

10. Савлук М.І. Гроші та кредит: підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна. Київ: КНЕУ, 2002. 342 с.

11. Семко Т.В. Гроші та кредит: навч. посібник / Т.В. Семко, М.В. Руденко. Київ: Центр навчальної літератури, 2006. 158 с.

12. Смолянська О.Ю. Фінансовий ринок: навч. посібник / О.Ю. Смолянська. Київ: Центр навчальної літератури, 2005. 384 с.

13. Щибиволок З.І. Аналіз банківської діяльності: навч. посібник / З.І. Щибиволок. 2-ге вид., стер. Київ: Знання, 2007. 311 с.

14. Щетинін А.І. Гроші та кредит: підручник / А.І. Щетинін. Київ: Центр навчальної літератури, 2006. 432 с.

15. www.nbuv.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru