Фінансові посередники

- виконання вимог і рекомендацій міжнародних організацій стосовно спільного інвестування;

- мінімізацію внутрішніх витрат систем спільного інвестування, здійснюваних за рахунок інвесторів;

· стимулювання інститутів фондового ринку (організаторів торгівлі, прямих учасників Національної депозитарної системи) до впровадження нових фінансових послуг, продуктів та інструментів;

· усебічне сприяння розвитку фондового ринку;

· створення законодавчих передумов для секюритизації активів та зобов"язань підприємств і впровадження в обіг іпотечних цінних паперів;

· сприяння випуску високоліквідних і довгострокових державних цінних паперів, а також надання місцевим органам влади можливості емітувати муніципальні облігації під певні пріоритетні прибуткові програми;

· зосередження торгівлі ліквідними цінними паперами на організованому ринку за допомогою передусім економічних важелів.

Саме за таких умов функціонування фінансових посередників можна досягти підвищення ефективності їх діяльності.

Висновки

Вітчизняний фінансовий ринок неоднорідний за складом учасників: поряд із великими конкурентноздатними структурами існує чимало вузько профільних та малих. Майже всі посередники достатньо диференційовані за клієнтами і напрямками діяльності (як міжгалузевими, так і сегментарними), але у кризових умовах тяжіють до універсальності як форми вживання і оперують на різних секторах фінансових послуг. Попри всі негаразди здобутки професійного представництва досить вагомі: розвивається депозитарно-клірингова система, інститут зберігачів і реєстраторів, управління активами орієнтується на виділення в окрему функцію. Пропонований клієнтам сервіс включає консультації щодо вибору стратегії фінансової поведінки, формування інвестиційно-кредитного портфеля, облік і зберігання активів, брокерське обслуговування, інформаційно-аналітичне супроводження. Безумовно, що "законодавцями моди" є нерезиденти і компанії з участю іноземного капіталу. Відносна позиційна слабкість суто вітчизняних структур особливого пояснення не потребує: не можуть бути сильними посередниками в умовах розбалансованої фінансової системи і малопродуктивної економіки.

Незважаючи на велику кількість фінансових посередників, які здійснюють операції з цінними паперами, укладання угод в рамках організаційно оформленого ринку, представленого біржами, майже не відбувається. Позабіржовий ринок на сьогодні є практично неорганізованим, відсутні електронні торгово-інформаційні системи, відсутня законодавча база для їх створення.

Діяльність торговців цінними паперами передбачає поставку цінних паперів за належну оплату новому власнику і проводиться на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок клієнтів або від свого імені та за власний рахунок з метою перепродажу третім особам.

Без фінансових посередників не можуть бути реалізовані всі переваги існування фінансових ринків. Вони зменшують операційні витрати, знижують ризик та зменшують асиметричність інформації.

Оскільки основною вимогою до функціонування фінансових посередників є забезпечення прозорості і ліквідності, їх діяльність потребує відповідно регулювання - як на державному рівні, так і на рівні самоорганізації. Слід визнати, що вітчизняним фінансовим посередникам доводиться діяти в умовах недопрацьованих правил гри, що суттєво дається взнаки.

З прийняттям Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" буде створене правове поле для функціонування інститутів, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення, і можливість формування добровільних пенсійних заощаджень. Проектом закону передбачено, що недержавне пенсійне забезпечення може здійснюватися недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями та банківськими установами.

Політика у сфері формування прозорого інституційного середовища з чіткою регламентацією поведінки фінансових посередників спрямована на затребування і відновлення інвестиційного потенціалу ринку. Запропоновані форми регулювання посередництва можуть дати очікуваний раціональний ефект, тобто підтримати надійність конкретних інститутів і стимулювати довіру потенційних партнерів до фінансової системи в цілому. Звичайно, при цьому можуть зрости операційні витрати держави і корпоративних структур, але підсумкові результати перекриють первісні витрати. Збіг інтересів у поточному і перспективному моментах зробить посередницькі угоди взаємовигідними для всіх сторін, згодом можна реально чекати становлення масштабного вторинного ринку капіталів. Держава відновить найбільше джерело поповнення держбюджету - заощадження населення і приватні інвестиції. Постачальники і споживачі капіталу зможуть суттєво гармонізувати свої відносини.

Розширення та диверсифікація форм участі комерційних банків на ринку цінних паперів призвели до формування в економіці ряду країн великих фінансово-банківських груп, центром яких є комерційні банки, що концентрують поряд із собою відносно самостійні структури - інвестиційні фонди, та компанії, консультаційні фірми, трастові компанії і т.ін.

Для розвитку українського ринку інвестицій важливого значення набуває розширення мережі та активізація діяльності інституціональних інвесторів, насамперед інвестиційних компаній та фондів спільного інвестування (пайових і корпоративних), завдання яких полягає в нагромадженні значних обсягів капіталу, зокрема вільних коштів домашніх господарств.

Література

1. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.91 №1576 - 12 // Баланс, 1998р., № 33.

2. Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91 №1560 - 12 // Бізнес, 1999р., №1-2.

3. Антикризисное управление: Учебное пособие. под ред. Э.М. Короткова. М: Инфра, 2000.

4. Балабанов И.Т. ”Основы финансового менеджмента”, М., ”Финансы и статистика ”, 1994.

5. Бланк И.А. “Стратегия и тактика управления финансами”, К., СП ”АДЕФ-Украина “, 1996.

6. Брігхем Е.Ф. ”Основи фінансового менеджменту”, видавництво “Молодь”, К., 1997.

7. Буряк П.У. Мобілізація фінансових ресурсів для активізації малого та середнього підприємництва // Фінанси України. 1999. № 12.

8. Волков Н.Ф. Державне регулювання діяльності фінансових посередників // Фінанси України. 1996. №8.

9. Долішній М.І. Фінансова політика і стабілізація економіки України // Регіональна економіка. 2000. №1.

10. Збірник наукових праць УФЕІ, 1999. № 1(4).

11. Зимин И.А. Реальные инвестиции: Учебное пособие. М.: Тандем, 2000.

12. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: навч.пос. К.: МАУП, 2000.

13. Ковалев В.В. ”Управление финансами”, М.: ФБК-ПРЕСС, 1998.

14. Козикіна А.Д. Аналіз діяльності фінансових посередників // Фінанси України. 2001. №3.

15. Корнєєв В.В. Фінансові посередники: інституційна роль та інструментарій // Фінанси України. 2000. №2.

16. Набока О. Деятельность банков на фондовом рынке // БизнесИнформ. 1999. №13-14.

17. Партин Г.О. Пенсійні фонди як учасники фондового ринку // Фінанси України. 2002. № 9.

18. Пшик Б. Розвиток фінансового посередництва - шлях до вдосконалення інвестиційної політики // Вісник НБУ, 2002. №7.

19. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. М.: ИНФРА-М, 1995.

20. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий: Учебное пособие. М.: ИНФРА-М, 1997.

Размещено на Allbest.ru