Міжнародні розрахунки та валютні операції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

На тему:"Міжнародні розрахунки та валютні операції"

План

1. Роль кореспондентських відносин у розвитку організаційних форм розрахункових операцій

2. Відповідальність суб'єктів Z за порушення валютного законодавства

1. Роль кореспондентських відносин у розвитку організаційних форм розрахункових операцій

Провідна роль у розрахунках належить банкам. Маючи широкий практичний досвід у сфері валютно-фінансових відносин, банки надають своїм клієнтам широкий спектр послуг, серед яких вибір ефективніших форм розрахунків, консультації щодо складання платіжних умов зовнішньоторговельних контрактів, страхування ризиків, видача банківських гарантій тощо. Ступінь їх впливу в розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, купівельної спроможності її валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового стану, ділової репутації, мережі філій і кореспондентських рахунків. Не останню роль в обслуговуванні клієнтів відіграє банківська практика, яка у кожній країні має свої традиції.

Міжнародні розрахунки базуються на проведенні банками різного роду фінансових платежів. Для здійснення платежів, що перетинають кордони, банки відкривають іноземні філії або рахунки в банках-кореспондентах за кордоном. Усі великі банки, які активно працюють на міжнародному рівні, мають власні закордонні філії у найважливіших торговельних центрах світу -- в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо, Люксембурзі, Цюріху, Франкфурті-на-Майні, Гонконзі і Сінгапурі. Однак банки не можуть утримувати власні філії в усіх країнах, з якими їхні клієнти мають ділові контакти, тому для співробітництва з закордонними банками вони встановлюють кореспондентські відносини. У широкому розумінні кореспондентські відносини являють собою весь комплекс можливих форм співробітництва між банками.

Установлення кореспондентських відносин здійснюється не тільки між банками, що розташовані в різних країнах, а й у межах національних кордонів. Число кореспондентів може сягати десятків тисяч. Причин укладення договорів про встановлення кореспондентських відносин багато. Основними з них є:

здійснення операцій іншим банком, який може надавати послуги дешевше і швидше;

відсутність самостійності в реалізації деяких видів послуг (можливості виходу на ринок для купівлі валюти тощо);

зниження ризику власних операцій.

Кореспондентські відносини між банками як у державі, так і за її межами виникають на основі взаємності. При виборі закордонного банку, який має функціонувати як банк-кореспондент, важливу роль відіграють його надійність і платоспроможність.

Оформлення відносин між банками в різних країнах відбувається по-різному.

Наприклад, в Україні та в інших країнах СНД при установленні кореспондентських відносин укладається двосторонній договір. У Швейцарії, Англії та інших країнах Європи кореспондентські відносини оформлюються за допомогою листів на ім'я керівництва банку з проханням відкрити коррахунок. Відкриття відносин завжди супроводжується низкою контрольних документів, таких як: річний звіт, баланс, тарифи комісійних винагород за операціями тощо.На практиці існують дві можливості оформлення кореспондентських відносин банків:

із взаємним відкриттям рахунків (А-кореспонденти);

без відкриття рахунків (Б-кореспонденти).

У разі А-кореспондента зв'язок між банками здійснюється через кореспондентський рахунок. За українським законодавством, кореспондентський рахунок -- це рахунок для обліку розрахунків, які виконує одна банківська установа за дорученням і на кошти іншої банківської установи на підставі укладеного кореспондентського договору (угоди).

Банки відкривають рахунки в іноземних установах у національній валюті країни-контрагента. На рахунках відображаються всі операції, які здійснюють банки за дорученням своїх клієнтів та за власний рахунок. Оскільки власник рахунку зобов'язаний знати щоденні залишки на своєму рахунку і його стан, то для нього складається виписка, яка відправляється через систему СВІФТ або телексом чи поштою. Надсилаються також повідомлення (авізо) за рахунком про проведення відповідних операцій, які містять всю інформацію, необхідну учасникам останніх.

Банки відкривають один одному рахунки, які поділяються на рахунок "Ностро" і рахунок "Лоро". "Ностро" -- це кореспондентський рахунок, відкритий на ім'я банку в кореспондента (рахунок резидента в банку нерезидента). "Лоро" -- рахунок банку-кореспондента, відкритий у себе (рахунок нерезидента в банку резидента). З метою контролю за станом рахунків "Ностро" і рухом коштів на них банк заводить у своєму балансі внутрішній кореспондентський рахунок, на якому дзеркально відображаються потоки грошових коштів на рахунках "Ностро". Це дає змогу банкам оперативно розпоряджатись своїм рахунком, не допускати перевищення лімітів, своєчасно поповнювати рахунок активами.

У багатьох країнах світу на кошти, що перебувають на рахунках "Ностро", відсотки не нараховуються. У зв'язку з цим банки намагаються тримати на рахунках мінімально припустимі залишки, розміщуючи тимчасово вільні кошти на світових ринках позичкових капіталів.

На кореспондентських рахунках необхідно мати достатньо коштів для задоволення всіх платіжних доручень клієнтів банку або його власних потреб. Багатьом банкам, які мають добру ділову репутацію, банки-нерезиденти можуть надавати за їх кореспондентськими рахунками короткотермінові кредити, які називаються овердрафтами. В Україні, у зв'язку з кризовим станом валютного ринку, овердрафти іноземним банкам (особливо російським і прибалтійським) не надаються. Банки, які не мають великого обороту по коррахунках і не користуються довірою іноземців, отримати овердрафт за кореспондентським рахунком практично не можуть.

У випадку відносин з Б-кореспондентом зв'язку через рахунок немає. Тому потрібна третя кредитна установа для перерахунку коштів в іноземній валюті. Якщо банки встановили Б-кореспондентські відносини, то вони обмінюються домовленостями про агентські послуги. Зокрема, у Б-кореспондента доручення, що надійшли прямо, виконуються негайно, і тому обов'язково має бути домовленість з третьою кредитною установою про придбання необхідної грошової суми. Для цього дуже часто між банками взаємно відкриваються кредитні лінії, які полегшують ділові відносини. Наприклад, Чейз Манхеттен Бенк, маючи в себе рахунок Дойчебанку з відповідною сумою, може відкрити кредитну лінію Укрексімбанку. При цьому, якщо необхідна сума грошей для виконання доручення Укрексімбанком перевищує суму кредиту, Чейз Манхеттен Бенк може перерахувати вказану в дорученні суму без необхідного покриття (за домовленістю між банками необхідна сума буде перерахована пізніше). Це дає змогу негайно виконати телеграфне доручення. До домовленостей, які для партнера означають пільгу, належить також взаємне підтвердження акредитивів, взяття на себе поручительства тощо. Розміри пільг орієнтуються на надійність банку, а також на обсяг його ділового обороту і обмежуються економічними і політичними ризиками країни банку-кореспондента.

Окрім проведення платіжних операцій, через кореспондентську мережу відбувається також обмін інформацією про відповідні країни, їх економічний і політичний стан. Крім цього, надається інформація, які торговельні звичаї існують у країнах, що необхідно враховувати при перетинанні товарами кордонів і які прийнятні умови платежів.

Зростання обсягів міжнародної торгівлі і розширення міжбанківських зв'язків веде до збільшення обсягів валютних, кредитних і фінансових розрахункових операцій. У зв'язку з цим збільшується документообіг, кількість ділових паперів -- платіжних фінансових документів. Крім цього, учасники ринку постійно обмінюються інформацією про курси валют і цінних паперів, процентні ставки тощо. Інформаційні потоки виходять за межі національних кордонів. Для підвищення ефективності проведення розрахунків та уніфікації операцій банки почали встановлювати комп'ютерні системи, які прискорили швидкість проведення платежів. Однак ще на початку комп'ютеризації розрахунків банки розробляли свої власні системи, які поліпшували внутрішню ефективність роботи, але відсутність загальних стандартів унеможливлювала зв'язки з системами інших банків. Тому міжбанківські перекази здійснювалися в паперовому вигляді через телекс, пошту або фізичну доставку. Зростання платіжного обороту між банками країн світу викликало необхідність створення комунікаційних систем стандартизованого вигляду, які б працювали з уніфікованою інформацією. У 70-х роках ХХ ст. почали створюватися такі системи. Однією з найбільш популярних і ефективних стала система СВІФТ.

Система СВІФТ

У 1973 р. у Брюсселі було створено акціонерне товариство -- Всесвітню міжбанківську фінансову телекомунікаційну мережу (SWIFT). Офіційно вона почала працювати з 1977 р. Головна мета СВІФТ -- швидкісне передання банківської і фінансової інформації на базі засобів обчислювальної техніки. Спочатку мережа СВІФТ охоплювала понад 500 банків із 15 країн світу. У 1993 р. її послугами користувалися вже 3700 банків і фінансових установ із 92-х країн. Кількість користувачів системи із року в рік зростає. У 90-х роках банки України також стали користувачами системи СВІФТ. Щоденно через цю систему проходить понад 2 млн повідомлень. Інформація передається цілодобово. Мережа СВІФТ складається з двох поєднаних один з одним центрів управління в Амстердамі і Калпепері (США) з численними системами комп'ютерів для управління мережею і передання даних. З цими центрами управління поєднані національні концентратори в окремих країнах-учасницях. Деякі кредитні установи поєднуються з центрами управління через підключені мережі, або через свої центральні інституції з національними концентраторами.

Головними сферами діяльності системи СВІФТ є:

платежі -- системи для виконання банківських інструкцій, інструкцій клієнта, повідомлень, заяв, клірингу і розрахунків

цінні папери -- системи для підтримки торговельних підтверджень, клірингу, розрахунків і процедури зберігання. СВІФТ надає мережеві послуги для CREST (система розрахунків за цінними паперами у Великобританії) і CGO (клірингова палата і депозитарій у Великобританії);

іноземна валюта і грошові ринки -- системи для підтримки повідомлень підтвердження, відповідностей, двосторонніх і багатосторонніх відносин. СВІФТ забезпечує засоби відповідностей і повідомлень для ECHO (Клірингова палата іноземної валюти Інтербанку в Лондоні).

Передання та обробка інформації через СВІФТ здійснюється протягом 20 сек. Основне досягнення СВІФТ -- це створення і використання стандартів банківської документації, яку визнано Міжнародною організацією інформації (ISO). Уніфікація банківських документів дала змогу уникнути багатьох помилок при здійсненні міжнародних міжбанківських розрахунків. Переваги стандартів системи міжбанківської комунікації стали настільки очевидними, що аналогічні системи почали їх також застосовувати на національному рівні (англійська ЧЕПС, французька САЖІТЕР, американська ЧІПС, швейцарська СІК, українська СЕП та ін.).

Передумовою успішного функціонування системи СВІФТ була стандартизація форматів повідомлень та адрес, тобто розроблення і фіксація єдиної "мови банків". Цей процес почався у 70-ті роки ХХ ст. Через СВІФТ комп'ютери передають стандартну банківську і фінансову інформацію, що поділяється на сім категорій повідомлень, до яких входить понад 70 їх типів. Кожний тип зорієнтований на максимально повне і точне відображення вимог до подання та передання даних, які можуть виникнути в діяльності банків і фінансових установ. Текст повідомлення складається з полів, частина яких є обов'язковою. Деяких полів може не бути, але всі вони заздалегідь пронумеровані. Обов'язкові поля утримують інформацію, необхідну для правильної обробки повідомлення. Додаткова інформація у разі необхідності розташовується на опціонних полях (необов'язкових). Повідомлення звичайно передаються від одного учасника СВІФТ іншому, але, крім того, застосовуються ще системні повідомлення, які забезпечують взаємодію між користувачем і комунікаційною системою. Системні повідомлення використовуються для запиту відповідної інформації та отримання спеціальних звітів, для пошуку повідомлень у базі даних, для навчальних і тренувальних цілей.

Кожне повідомлення складається з чотирьох частин: заголовок, текст, посвідчення, закінчення. Заголовок має восьми- або одинадцятизначну адресу отримувача -- банку або фінансової установи, код відправника, поточний п'ятизначний номер, а також тризначний код повідомлення з двозначним кодом-пріоритетом. Вид повідомлення визначається тризначним цифровим кодом. Його перша цифра відповідає категорії операцій. Так, переказ за дорученням клієнта позначається як 100, переказ за рахунок коштів банку -- 200, переказ банку за рахунок третього банку -- 202, підтвердження валютної угоди -- 300. Для кодування повідомлень за документарним інкасо використовується категорія 4, для операцій з цінними паперами -- 5, для акредитивних операцій -- 7, для спеціальних повідомлень типу дебет-кредит-авізо і виписок за рахунками -- категорія 9. Залежно від типу повідомлення відповідні поля заповнюються обов'язково, інші -- за вибором, а деякі з них не повинні зовсім заповнюватись у тих або інших повідомленнях.

Для позначення валют використовується тризначний літерний код, установлений ISO. Дві перші літери визначають країну, а остання -- валюту відповідної країни. Так, для позначення гривні України використовується код UAH. Усі повідомлення шифруються автоматично з уведенням до комунікаційної мережі, що забезпечує секретність інформації.

Міжбанківські кореспондентські відносини

Міжбанківські кореспондентські відносини - це договірні відносини між банками, мета яких - здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одному. Вони регламентуються угодою про кореспондентські відносини між банками, які знаходяться як усередині країни, так і за її межами.

Міжбанківські відносини можуть бути:

- між комерційними банками (установами) і регіональними управліннями Національного банку;

- безпосередньо між комерційними банками.

Кореспондентські відносини встановлюються комерційним банком (установою) з регіональним управлінням НБУ на підставі укладеного між ними договору про відкриття кореспондентського рахунку для проведення міжбанківських розрахунків комерційного банку з іншими банками. У разі проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційний банк відкриває кореспондентський рахунок в іншому комерційному банку, який здійснює банківські операції за його дорученням на підставі укладеної угоди. Кореспондентські відносини можуть бути як односторонні, так і взаємні. Комерційні банки, які встановили між собою кореспондентські відносини називаються банками-кореспондентами. Рахунок "Лоро" - рахунок, відкритий комерційним банком банку-кореспонденту. Рахунок "Ностро" - рахунок даного комерційного банку в банку-кореспонденті. Рахунок "Ностро" одного комерційного банку є рахунком "Лоро" для банку-кореспондента.

Враховуючи, що на території України введено систему електронних платежів, яка дає можливість здійснювати розрахунки протягом одного робочого дня, і її учасниками є всі комерційні банки, прямі кореспондентські відносини між комерційними банками встановлюються в окремих випадках. Наприклад, при здійсненні операцій, пов'язаних із купівлею та продажем валютних коштів на міжбанківській валютній біржі, при розрахунках між клієнтами банків за операціями, що мають постійний характер.

Встановлення між комерційними банками прямих кореспондентських відносин здійснюється з метою прискорення розрахунків. В усіх випадках, дозвіл на встановлення прямих кореспондентських відносин надає регіональне управління НБУ.

2. Відповідальність суб'єктів Z за порушення валютного законодавства

Валютні операції, у яких беруть участь резиденти та нерезиденти, а також уповноважені банки та інші фінансові установи, підлягають валютному контролю. Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначає повноваження державних органів у сфері валютного регулювання і валютного контролю, включаючи до їх складу:

* НБУ, який є головним органом валютного контролю, а також уповноважені банки;

* органи Державної податкової служби України;

* Міністерство транспорту та зв'язку України;

* Державну митну службу України. До компетенції НБУ належать:

* здійснення контролю за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених декретом до компетенції інших державних органів;

* забезпечення виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

ДПСУ здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території України.

Міністерство транспорту та зв'язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.

ДМСУ контролює дотримання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення валютного законодавства визначається такими основними нормативними документами:

* Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР;

* Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93;

* Положенням НБУ "Про валютний контроль" від 8 лютого 2000 р. № 49.

Зокрема, Положення про валютний контроль визначає основні засади здійснення НБУ функцій головного органу валютного контролю згідно з повноваженнями, наданими йому Законом України "Про Національний банк України" та Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Чинне законодавство передбачає санкції за порушення валютного законодавства.

Наприклад, здійснення комерційними банками або фінансово-кредитними установами операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, із виключенням банку з Державного реєстру банків або без такого виключення. Крім того, ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачає, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ, або здійснення речових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ має право застосовувати такий засіб впливу, як накладення штрафу на банки відповідно до положень, затверджених Правлінням НБУ, в розмірі не більше 1 % від суми зареєстрованого статутного фонду.

Положення про валютний контроль визначає порядок притягнення до відповідальності та застосування штрафу за порушення валютного законодавства. У разі виявлення порушень валютного законодавства з боку банків або фінансово-кредитних установ уповноважені працівники НБУ складають протокол, який вручають керівнику (посадовій особі, що виконує його обов'язки) банку, фінансово-кредитної установи, чи їх відокремленого структурного підрозділу, де безпосередньо проводилася відповідна перевірка.

У разі виявлення державними органами валютного контролю та державними контрольними і правоохоронними органами порушення банками або фінансово-кредитними установами валютного законодавства складається акт чи довідка про перевірку, які разом з копіями документів, що підтверджують факт порушення, надсилаються до територіальних управлінь НБУ за місцем проведення зазначених перевірок. Уповноважені працівники територіальних управлінь НБУ аналізують отримані матеріали та за наявності складу правопорушення протоколюють їх.

Відповідальність за порушення валютного законодавства

Банки (згідно з Положенням "Про валютний контроль") У Положенні "Про валютний контроль" зазначається, що функції агента валютного контролю -- це обов'язки уповноваженого банку, іншої фінансової установи та національного оператора поштового зв'язку, які отримали від НБУ генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.

Цей контроль полягає в запобіганні уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку проведенню резидентами і нерезидентами через ці установи незаконних валютних операцій та/або своєчасному інформуванню уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку у випадках та в порядку, установлених законодавством, у т, ч. НПЛ НБУ, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій.

Відсутність в уповноважених банках, інших фінансових установах та в національного оператора поштового зв'язку документів, що підтверджують правомірність проведення ними валютних операцій своїх клієнтів, за умови, що з дати здійснення цих операцій минуло не більше п'яти років, кваліфікується як нездійснення цими установами функцій агента валютного контролю.

1. Здійснення банками або іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку операцій з валютними цінностями, що передбачені п. 2 ст. 5 Декрету (здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії), без одержання генеральної ліцензії Національного банку тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют та банківських металів, установленим Національним банком на день здійснення таких операцій, з виключенням або без виключення банку з Державного реєстру банків.

2. Здійснення резидентами і нерезидентами операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії Національного банку згідно з п. 4 ст. 5 Декрету (разові валютні операції), без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют та банківських металів, установленим Національним банком на день здійснення таких операцій, за винятком:

* вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами -- резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком;

* вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами -- резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

* платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя тощо.

3. Торгівля іноземною валютою банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку без одержання ліцензії Національного банку та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком, тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют та банківських металів, установленим Національним банком на день здійснення таких операцій, з виключенням або без виключення банку з Державного реєстру банків.

4. Нездійснення уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку функцій агента валютного контролю щодо запобігання проведенню резидентами і нерезидентами через ці установи незаконних валютних операцій тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії Національного банку на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25 % від суми (вартості) валютних операцій, здійснених резидентами та нерезидентами через ці установи з порушенням законодавства. Розмір штрафу визначається з різниці між сумою проведеної валютної операції та сумою, що є нормативно визначеною, якщо згідно з законодавством дозволено проводити окремі валютні операції у встановлених сумах.

5. Невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність:

* порушення строків декларування -- накладення штрафу в розмірі 10 НМДГ за кожний звітний період;

* порушення порядку декларування -- накладення штрафу в розмірі 20 НМДГ.

Порушенням порядку декларування е подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України. Неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не тягне за собою застосування фінансових санкцій.

6. Одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів без реєстрації в Національному банку договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за запозиченими в них кредитами, позиками в іноземній валюті, за винятком тих випадків, за яких законодавством України дозволено здійснювати такі операції без реєстрації договорів, тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній 1 % від суми одержаного кредиту чи позики в іноземній валюті, що перерахована в національну валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют та банківських металів, установленим Національним банком на день одержання кредиту, позики, з подальшою обов'язковою реєстрацією зазначених договорів.

7. Інші санкції, передбачені законодавством. Резиденти, нерезиденти

До резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції).

1. За здійснення операцій з валютними цінностями, що передбачені п. 2 ст. 5 Декрету (здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії), без одержання генеральної ліцензії НБУ -- штраф у сумі, еквівалентній сумі (вар-тості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, з виключенням банку з Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення.

2. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обігу без участі уповноваженого банку або здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обігу у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладання штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України -- на суму таких розрахунків).

3. За невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна -- штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

4. Порушення резидентами строків, передбачених ст. 1 і 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

Санкції застосовуються НБУ, ДПАУ та іншими органами, до компетенції яких це належить.

Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку. Суми стягнених штрафів спрямовуються до Державного бюджету України.

кореспондентський міжбанківський відповідальність валютний

Список використаної літератури

1. Азаров Л. Міжнародні розрахунки і документарні операції // Юридичний журнал. - Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1027.

2. Арутюнян С.С., Итыгина Е.В. Международные финансы: Учеб.пособие для студ., изуч.междунар.эконом. отношения.- О.: ОКФА, 1997. - 96 с.

3. Балабанов И.Т. Банки и банковское дело: Учебник. - СПб.: Питер, 2003. - 304с.

4. Банківська енциклопедія / За ред. А.М. Мороза. - К.: Ельтон, 2002. - 328 с.

5. Береславська О. І. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посіб. / М.І. Савлук (ред.). -- К. : Видавництво КНЕУ, 2002. -- 390с. -- Бібліогр.: с. 382-383.

6. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. - 4-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2004. - 409 с.

7. Валютні операції: Опорний конспект лекцій з курсу "Валютні операції" для студ. базової освіти / Київський національний торговельно-економічний ун-т / Уляна Михайлівна Сігаєва (уклад.). -- К. : ВЦ КНТЕУ, 2003. -- 51с.

Размещено на Allbest.ru