Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Теоретичні засади надання послуг на грошовому ринку України

Зміст

Вступ

1. Сутність грошового ринку, характеристика оферентів та класифікація фінансових послуг

2. Характеристика інструментів грошового ринку

3. Особливості операцій та фінансових послуг на грошовому ринку

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Динамічні зміни, що відбуваються в економіці, фінансово-кредитній та банківській системах обумовлюють постійний пошук механізмів реалізації грошово-кредитної політики як складової грошового ринку України.

Стабілізація сфери грошового обігу як необхідної складової стійкого зростання економіки нашої держави зумовлює потребу в розробці середньострокової стратегії проведення грошово-кредитної політики та дослідженні сучасного стану грошового ринку.

Теоретичні засади та практичні рекомендації щодо удосконалення грошового ринку України розроблялися у вітчизняній та зарубіжній літературі. Серед авторів класичних праць, які працювали над розробкою теоретичних засад сучасних систем грошово-кредитного регулювання, особливе місце займають Габбард Р. Гленд, Дж. М. Кейнс, Т. Крамп, Р. Манделл, Ф. Мишкін, Дж. Тобін, С. Фішер, М. Фрідмен. В Україні серед вчених, що внесли значний внесок у дослідження проблем грошового ринку та грошово-кредитної політики, можна виділити О.Береславську, А. Гальчинського, Н. Гребеник, О. Гриценко, О. Дзюблюка, О. Кузнецова, В. Лисицького, І. Лютого, В. Міщенка, А. Мороза, П. Нікіфорова, М. Савлука, В. Стельмаха, М. Туган-Барановського, О. Шарова, В. Ющенка. Все вище зазначене обумовлює необхідність дослідження теоретичних і практичних засад грошового ринку України.

Метою курсової роботи є аналіз теоретичних засад грошового ринку, а також обґрунтування основних напрямків перспективного розвитку фінансових послуг грошового ринку в Україні.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:

- визначити сутність грошового ринку, характеристику оферентів та класифікацію фінансових послуг грошового ринку в умовах ринкових трансформацій в Україні;

- дати характеристику інструментів грошового ринку;

- дослідити особливості операцій та фінансових послуг на грошовому ринку;

- проаналізувати стан та тенденції розвитку фінансових послуг на грошовому ринку України;

- розглянути закордонний досвід розвитку фінансових послуг на грошовому ринку

- визначити проблеми розвитку фінансових послуг на грошовому ринку;

- з'ясувати проблеми та напрямки покращення розвитку векселів на грошовому ринку України.

Об'єктом дослідження є фінансові послуги на грошовому ринку України.

Предмет дослідження складають теоретичні і практичні проблеми функціонування грошового ринку в Україні.

В роботі використовувалися такі методи дослідження: методи наукової абстракції, порівняльний аналіз, методи зіставлень та групування, статистичний метод.

При написанні курсової роботи були використані законодавчо-нормативні акти України, фінансово-економічна література, а також статистичні показники та наукові статті у періодичних виданнях, інформація сайтів всесвітньої мережі Інтернет тощо.

Робота була зроблена з допомогою комп'ютерних програм Microsoft Word, Microsoft Excel.

1. Сутність грошового ринку, характеристика оферентів та класифікація фінансових послуг

послуга гроші ринок

Для нормального розвитку економіки необхідна мобілізація тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб, їхній розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними секторами економіки. Ці процеси повинні здійснюватись на фінансових ринках.

З точки зору термінів дії фінансових інструментів, фінансовий ринок розглядають як сукупність грошового ринку і ринку капіталів.

Грошовим ринком називають особливий сектор фінансового ринку, на якому купують і продають гроші як специфічний товар, формується попит, пропозиція та ціна цього товару з метою перетворення його в інвестиції.

Основним товаром грошового ринку є гроші, які переміщуються між суб'єктами ринку залежно від механізму функціонування самого ринку. Але гроші, як товар, виступають тут зовсім в іншому статусі порівняно з товарними ринками.Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку до іншого набуває сенсу лише тоді, коли в одного з них вони є вільними і немає потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого їх немає взагалі і відсутні матеріальні блага, які можна було б продати. Така передача грошей здійснюється:

-- у формі прямої позички під зобов'язання повернути кошти у встановлений строк;

-- у формі купівлі особливих фінансових інструментів (акцій, облігацій, депозитних сертифікатів, векселів тощо) і її лише умовно можна назвати купівлею чи продажем.

Таким чином, на грошовому ринку на відміну від товарного, продаж грошей, як товару, виступає у формі передачі цих грошей їх власниками своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші, відновити право розпоряджатися ними та одержати процентний дохід.

Таким чином, грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, і організаціями й громадянами (населенням, домашніми господарствами), які можуть надати такі кошти, -- з другого.

В економічній літературі не існує однозначного трактування поняття «грошовий ринок». Полеміка щодо його сутності представлена в таблиці 1.1:

Таблиця 1.1. Підходи до визначення сутності поняття “грошовий ринок”

Автор	Трактування	Характерна ознака
Демківський А.В.	система грошових відносин банківських і спеціальних фінансово-кредитних інститутів, які забезпечують функціонування сукупності грошових ресурсів країни, їх постійне переміщення, розподіл і перерозподіл під впливом взаємодії законів попиту і пропозиції.	Комплексний підхід, що відображає найбільш широке розуміння грошового ринку.
Мишкін Ф. С. Стельмах В. С.	складова сфери грошового обігу, посідає важливе місце серед інших його елементів та є механізмом перерозподілу грошових ресурсів у секторах економіки та збалансування грошових потоків окремих суб'єктів і грошового обігу в цілому.
Єщенко П. С., Палкін Ю. І.	сукупність спеціальних інститутів, що забезпечують взаємодію попиту і пропозицію грошей.
Івасів Б.	мережа спеціальних інститутів , які забезпечують взаємодію попиту і пропозиції на гроші як специфічний товар.
Гальчинський А. С.	самостійний механізм, за допомогою якого урівноважуються попит і пропозиція на гроші.
Луців Б.Л.	сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.
Савлук М. І.	особливий сектор ринку, на якому здійснюють купівлю та продаж грошей як специфічного товару, формують попит, пропозицію та ціну на цей товар.
Маслова С. О., Опалов О. А.	частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків,установ, держави, приватних осіб.	Процесний підхід, що відображає залучення та розміщення тимчасово вільних грошових коштів
Гриценко О. С.	частина фінансового ринку, де здійснюють короткострокові операції.
Опарін М. В.	ринок короткострокових боргових зобов'язань, сфера, де їх можна купити; товаром виступають гроші, ціною-проценти за кредит.	Об'єктний підхід, в якому акцентується на інструментах грошового ринку
Іванов В. М.	ринок високоліквідних активів

Представники першого підходу трактують грошовий ринок найбільш широко: не визначаються обмеження щодо строковості та переліку операцій, які можуть здійснюватися на даному ринку. Підкреслюється лише специфіка товару, який купується та продається на даному ринку, - гроші.

У межах другого підходу при визначенні сутності грошового ринку акцентується увага на депозитних і кредитних операціях, які здійснюються учасниками даного ринку для перерозподілу тимчасових надлишків грошових коштів у кредити. Представники даного підходу у більшості випадків підкреслюють короткостроковий характер даних операцій.

Третій підхід щодо трактування сутності грошового ринку є найбільш вузьким: зазначається, що при цьому купуються та продаються короткострокові (до 1 року) фінансові (боргові) інструменти. Таким чином, по-перше, встановлюється обмеження щодо виду (переліку) інструментів, які використовуються для здійснення операцій на грошовому ринку, а по-друге, встановлюється жорстке обмеження щодо строковості даних інструментів.

Таким чином, на нашу думку найбільш чітким є визначення наведене Опаріним М. В., але можна стверджувати, що термін «грошовий ринок» широко використовується в економічній літературі і існує неоднозначність трактувань, які характеризують внутрішній зміст поняття «грошовий ринок». Це ускладнює структуризацію фінансового ринку, яка дозволяє визначити місце кожного його структурного сегмента в загальній фінансовій системі.

В ринковій економіці грошовий ринок охоплює сукупності операцій з короткотерміновим і довгостроковим позиковим капіталом. Основним джерелом його утворення стають заощадження домашніх господарств. Як правило, їх акумулюють фінансові посередники і на ринковій основі передають у позику функціонуючим товаровиробникам як інвестиції. Добуті тут гроші стають допоміжним інструментом, що використовується для розширення виробництва й обслуговування товарів. Тобто це особливий сектор ринку, на якому купують і продають гроші як специфічний товар, формується попит і пропозиція та ціна цього товару з метою перетворення у інвестиції.

Специфіка грошей як абсолютно ліквідного активу визначає такі особливості грошового ринку:

- купівля-продаж грошей відбувається лише тоді, коли вони є вільні у наявності в одних суб'єктів та створитися потреби їх витрачання іншими;

- передача «товар - гроші» відбувається умовно у формі позички під зобов'язання повернути кошти у встановлений строк або у вигляді купівлі облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів та інших фінансових інструментів;

- внаслідок купівлі - продажу грошей власник не втрачає права власності на відповідно продану суму грошей, а добровільно передає право розпорядження нею покупцеві лише на заздалегідь визначених умовах;

- у момент продажу продавець не отримає еквівалента, а покупець - відповідного реального права власності. Він розпоряджається купленим як ліквідністю тимчасово, тобто не відчужує еквівалентну суму вартості в товарній формі.

Суб'єкти грошового ринку наведені на рис. 1.1:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Суб'єкти грошового ринку

Безперечно, його головні учасники - комерційні банки, які можуть виступати в якості продавців, покупців або посередників. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, дуже пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти. Комерційні банки мобілізовують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів у формі вкладів та депозитів. Частка залучених коштів складає фонд обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані тримати в Національному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов'язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському грошовому ринку.

Держава також виходить на грошовий ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів серед його учасників. За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов'язковим записом на окремий рахунок у центральному банку, які б активно працювали на вторинному ринку. Нині Національний банк впроваджує в практику загальноприйняті у світовій банківській системі механізми регулювання процесами на грошово-кредитному ринку. А це і кредитні аукціони, і вексельне дисконтування і депозитні сертифікати тощо. Розпочатий випуск державних цінних паперів у подальшому дасть можливість в принциповому плані змінити взаємовідносини між Національним банком та Міністерством фінансів у питанні джерел покриття дефіциту державного бюджету.

Національний банк майже завжди виступає на грошовому ринку в ролі позикодавця. Його завдання - надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки в свою чергу позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк передбачає кредитувати комерційні банки через викуп цінних паперів, та дисконтні операції з векселями. Для Національного банку грошовий ринок - надійний важіль взаємодії на ліквідні кошти комерційних банків, а через них - на процентні ставки і грошову масу; тому центральний банк очолює і фактично здійснює керівництво грошово-кредитним ринком.

Поряд з традиційними учасниками на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це позабіржові маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть на комісійних, які їм виплачують позичальники; облікові контори, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, і отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

З'явилися нові учасники ринку - фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобов'язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.

Також для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має його структуризація. Поділ грошового ринку на його сегменти можна представити за такими ознаками (табл.1.2):

Таблиця 1.2 Класифікація грошового ринку

Ознаки класифікації	Сегменти ринку
Призначення засобів, що обертаються	- ринок грошей - ринок капіталів
Вид фінансових інструментів	- ринок позичкових зобов'язань - ринок цінних паперів - ринок валюти
Інституційні ознаки	- ринок банківських кредитів - ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ
Характер зв'язку між кредиторами та позичальниками	- сегмент прямого фінансування - сегмент опосередкованого фінансування
Функціональні ознаки	- обліковий ринок - міжбанківський ринок - відкритий ринок
Ознаки грошових потоків	- фондовий ринок - ринок банківських кредитів - ринок послуг парабанківських фінансово-кредитних інститутів

У сегменті ринку грошей, який ще називають монетарним ринком, продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик (до одного року) і депозитних операцій з метою обслуговування руху обігових коштів підприємств, банків, громадських організацій, населення і держави. Об'єктом купівлі-продажу стають тимчасово вільні кошти і валюти, а суб'єктами ринку грошей виступають фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти юридичних осіб, громадян, держави.

У свою чергу структура ринку грошей складається з валютного ринку та ринку короткострокових банківських кредитів, що мають розвинену мережу спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів, діяльність яких забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на гроші як специфічний товар. Але гроші як звичайні товари на товарному ринку не продаються і не купуються. Вони обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється нормою позикового відсотка, яка і є ціною “товар - гроші” як капіталу. Тому ринок грошей діє як складова частина і відповідний сегмент фінансового ринку, на якому реалізуються короткострокові депозитно-позикові операції.

При цьому валютний ринок охоплює операції купівлі-продажу (обміну) іноземних валют і платіжних документів, які обслуговують широке коло зовнішньоекономічних операцій, страхування валютних ризиків, диверсифікацію валютних резервів, переміщення валютної ліквідності тощо.

Ринок позикового капіталу охоплює відносини акумулювання й купівлі-продажу середньострокових і довготермінових кредитів і фінансових активів строком використання понад один рік, які обмінюються за альтернативною вартістю, що вимірюється нормою позикового відсотку. Структурними сегментами ринку позикових капіталів діють ринок короткострокових фінансових активів, ринок цінних паперів і ринок середньо- та довготермінових банківських кредитів. Об'єктом оперування на ринку виступають не самі гроші, а право на тимчасове їх використання на умовах зворотності, строковості та платності позик. При цьому ринок цінних паперів охоплює як кредитно-боргові відносини (облігації, векселі тощо), так і відносини співволодіння (акції), що можуть продаватися, купуватися і погашатись.

Якщо розглядати грошовий ринок з позицій застосування на ньому інструментів і методів управління грошовими потоками, то його можна класифікувати як два взаємопов'язаних і таких, що доповнюють один одного і водночас відособлених два ринки: ринок позичкових капіталів і ринок цінних паперів.

Ринок позичкових капіталів охоплює специфічну сферу товарних відносин, де реалізуються відносини акумулювання грошових коштів фізичних і юридичних осіб та надання позичок на принципах кредиту з метою забезпечення потреб суспільного відтворення. На цьому ринку задіяні кредитно-фінансові установи і фондові біржі, за допомогою яких реалізується рух позичкового капіталу для забезпечення нормального кругообігу капіталу.

Функціонування ринку цінних паперів складає частину ринку позичкових капіталів. Як частина грошового ринку він охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння. Через банки, спеціальні кредитні установи і фондову біржу акумулюються грошові нагромадження суб'єктів господарського життя, а далі спрямовуються у виробничі та невиробничі інвестиції. При цьому взаємодія ринків позичкових коштів і цінних паперів надійно забезпечує реалізацію права власності на використовувані грошові кошти і формує фінансові джерела економічного зростання, їх концентрацію і централізацію, розподіл і перерозподіл трудових і матеріальних ресурсів між галузями економіки, сприяє структурній перебудові суспільного виробництва.

На фондовому ринку забезпечується переміщення небанківського капіталу. Він приводиться у рух за допомогою акцій, облігацій та інших фінансових інструментів середньо- і довготривалої дії, що купуються і продаються на фондовій біржі.

Становлення та розвиток грошового ринку в Україні можна розглядати у контексті трансформаційних процесів, що пов'язано із синхронним розвитком ринкових механізмів та основних ринкових інститутів: банківської та грошової систем, розвитком ринку цінних паперів та платіжної системи.

2. Характеристика інструментів грошового ринку

Грошовий ринок дозволяє здійснювати нагромадження, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки та синтезує ринки різних засобів платежу. Угоди на грошовому ринку опосередковуються кредитними інститутами, які беруть у борг або надають грошові позики, а також інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і обіг різного роду боргових зобов'язань, що реалізуються на обліковому ринку.

Усі види інструментів грошового ринку можна поділити на такі три групи: позичкові угоди, включаючи депозитні, на підставі яких здійснюються відносини банків з їх клієнтами щодо формування і розміщення кредитних ресурсів; цінні папери, за допомогою яких реалізуються переважно прямі відносини між продавцями і покупцями грошей; валютні цінності, які використовуються у взаємовідносинах між власниками двох різних валют.

За своїм характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов'язаннями покупців перед продавцями грошей і поділяють на боргові і неборгові. До неборгових належать зобов'язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою і право розпорядження ними. Такі зобов'язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові).

До боргових відносять усі зобов'язання, за якими покупець грошей зобов'язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити за нею дохід. Такими зобов'язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну суму грошей у його розпорядження (готівкою чи перерахуваннями на його поточний рахунок) з одночасним погашенням боргового зобов'язання. До таких інструментів належать депозитні сертифікати, кредити, облігації та інші позичкові зобов'язання.

Боргові зобов'язання як інструменти грошового ринку, у свою чергу, можна поділити на кілька видів залежно від міри й умов передачі продавцем покупцеві прав розпорядження відповідними сумами грошей:

- депозитні зобов 'язання, за якими продавці передають гроші у повне розпорядження покупцям за умови їх повернення (з визначенням чи без визначення його строку) і сплати (чи без сплати) процентного доходу. Такими зобов'язаннями оформляється переважно залучення грошей банками від їх клієнтів. Вони мають форму угод на відкриття поточних та строкових рахунків, угод депозитних та ощадних вкладів (сертифікатів), трастових вкладів тощо;

- позичкові зобов'язання, за якими продавці, передаючи гроші покупцям, вносять певні обмеження в права останніх розпоряджатися цими грошима: визначають, на які цілі вони можуть бути використані, вимагають особливих гарантій їх повернення, визначають ступінь ефективності (окупності) витрат чи проектів, що фінансуються за рахунок позичених коштів. Такі зобов'язання мають форму кредитних угод, облігацій, бондів, векселів тощо.

Інструменти грошового ринку, обслуговуючи переміщення грошей між його суб'єктами, самі набувають певної вартості і можуть ставати об'єктом купівлі-продажу у формі цінних паперів. У зв 'язку з цим можна говорити про специфічний ринок цінних паперів, який є однією з форм існування грошового ринку. Потенційно в цінний папір може перетворитися будь-який інструмент грошового ринку. Проте економічно доцільною подібна трансформація може бути тільки для інструментів середньо- та довгострокової дії. Якраз їх власники, що продали свої гроші на тривалий строк, частіше змушені продавати їх на ринку, не дочекавшись закінчення терміну дії, щоб повернути гроші у свій оборот, ніж власники інструментів короткої дії. Це стосується, зокрема, акцій, державних і корпоративних облігацій, казначейських векселів, деривативів, довгострокових депозитних сертифікатів, іпотечних зобов'язань тощо.

На грошовому ринку обертаються, в основному, боргові документи - казначейські зобов'язання, депозитні сертифікати, комерційні папери, банківські акцепти, фонди ринку грошей та ін.

До складу грошового ринку належать: обліковий, міжбанківський та валютний ринки.

Охарактеризуємо основні інструменти на грошовому ринку.

Казначейські короткострокові зобов'язання держави (казначейські білети) -- цінні папери, що засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу протягом усього терміну володіння цими білетами. Короткострокові казначейські зобов'язання випускаються терміном на 3-6-12 місяців на пред'явника. Виплата доходу за короткостроковими казначейськими зобов'язаннями здійснюється під час погашення зобов'язань через нарахування відсотків до номіналу без щомісячних виплат. Завдяки надійності, ліквідності і великій прибутковості казначейські короткострокові зобов'язання є дуже привабливим для інвесторів інструментом.

Обсяг емісії казначейських зобов'язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов'язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Емісія казначейських зобов'язань є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню НКЦПФР. Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов'язаннями гарантується доходами Державного бюджету України.

Казначейські зобов'язання мають два основні способи отримання доходів (як і облігації). Перший спосіб полягає в тому, що інвестор може придбати казначейські зобов'язання держави, ставши його власником до моменту погашення даного цінного папера. Коли дата погашення настає, власник такого зобов'язання надає його, або інший документ, що підтверджує право власності на нього, і отримує певну суму готівкою.

Суть другого способу полягає в тому, що власник казначейського зобов'язання держави може забажати продати такий вид державних цінних паперів до настання терміну їх погашення. На таке рішення можуть вплинути різні чинники, але у такому випадку ціна даного папера повинна відображати: дохідність казначейського зобов'язання за період володіння даним цінним папером; суму, позичену державі під час придбання казначейського зобов'язання; при зміні кон'юнктури ринку державних цінних паперів - ринкову різницю між вартістю казначейського зобов'язання на момент придбання і ринковою вартістю в момент його продажу. Отже, прибутковість казначейських зобов'язань держави залежить від таких чинників:

- номінальної вартості даного цінного папера;

- дохідності цінного папера (відсотків на нього);

- строку, що залишається до його погашення;

- змін ринкової кон'юнктури тощо.

Практика вивчення прибутковості такого виду цінних паперів свідчить, що зростання ефективної дохідності первинного розміщення не дозволяє обернути наявні казначейські зобов'язання в готівку без збитку або втрати дохідності. У цьому випадку очікування погашення виявляється набагато кращим, ніж будь-яка оперативна діяльність. Коливання поточної дохідності державних казначейських зобов'язань в принципі, не відрізняють їх від інших цінних паперів як методи вибору ефективного портфеля. Такі цінні папери взагалі приймаються як безризиковий актив. Таке припущення справедливе для роботи на первинному ринку цінних паперів при отриманні номінальної дохідності погашення. При діяльності на вторинному ринку цінних паперів, з метою отримання більш високої дохідності, казначейські зобов'язання стають досить ризикованими цінними паперами і вже суттєво не відрізняються в цьому плані від акцій.

Портфель казначейських зобов'язань, випуск яких здійснюється державою, - це сукупність різних видів зобов'язань Казначейства України, що систематизовані таким чином, щоб диверсифікувати ризик і отримувати стабільний дохід. Формування портфеля відбувається на основі дохідності, безпечності і ліквідності. Портфель державних цінних паперів поряд з портфелем акцій, облігацій та інших цінних паперів формує інвестиційний портфель. Виплата доходу за казначейськими зобов'язаннями та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених за довгостроковими та середньостроковими зобов'язаннями - Кабміном України, а за короткостроковими - Мінфіном України.

Ощадний сертифікат -- письмове свідчення кредитної установи про депонування коштів вкладника, що дає право на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків за ним.

Ощадні сертифікати видаються на певний строк або до запитання. Вони можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають. Іменний сертифікат за бажанням власника може бути замінений сертифікатом на пред'явника.

Важливою частиною економічного розвитку держави є і вексельний обіг. Винахідниками векселів вважаються середньовікові банкіри-міняли, що займались зберіганням і переказом грошей із країни в країну, із міста в місто. У результаті з'явився переказний вексель. З розвитком і ускладненням ринкових відносин вексель як засіб переказу грошей поступово втратив своє значення і став універсальним інструментом кредиту, платіжним засобом.

Вексель -- цінний папір, що містить зобов'язання фізичної або юридичної особи (векселедавця) про погашення у встановлений строк свого грошового зобов'язання (платежу) у визначеній сумі. Форма векселя, порядок його подання до оплати, обігу, права й обов'язки сторін і всі інші вексельні правовідносини регулюються законами. У процесі обігу вексель може передаватися від одного власника до іншого для погашення зобов'язань і подання до оплати. З розвитком ринкових відносин вексель перетворюється на універсальний кредитно-розрахунковий інструмент, що виконує функції кредитних грошей, засобу платежу, а як цінний папір стає об'єктом різних угод (купівлі-продажу, застави тощо). Векселі приймаються банками як забезпечення наданих позичок. Розрізняють векселі прості, переказні, комерційні, банківські та казначейські.

Простий вексель -- це боргове зобов'язання, видане позичальником кредитору.

Переказний вексель крім реквізитів, що вказуються у простому векселі, містить письмовий наказ векселетримача про сплату в зазначений строк суми грошей, що фігурує у векселі, третій особі.

Вексель виконує дві функції:

- є інструментом кредиту, тому що з його допомогою можна оформити різні кредитні зобов'язання (оплатити куплений товар, повернути отриману позику тощо);

- служить інструментом грошових розрахунків, так як є різновидом кредитних грошей.

Незалежно від того, яку функцію виконує вексель (засіб платежу, інструмент кредиту), взаємовідносини учасників вексельного обороту регулюються особливими нормами вексельного права.

Хоча вексель здавна використовувався в міжнародних розрахунках, національні законодавства, що регулюють вексельний обіг у різних країнах, суттєво відмінні між собою. У результаті цього було уніфіковано норми вексельного права на Женевській конференції 1930 року, що виробила конвенцію, якою було встановлено Єдиний вексельний закон про переказний і простий вексель. Країни, що підписали або приєднались до конвенції, прийняли на себе зобов'язання ввести в дію на своїх територіях Єдиний вексельний закон.В Україні обіг векселів також здійснюється відповідно до Єдиного вексельного закону. На відміну від російського законодавства, українське не передбачає випуску векселів в електронній формі. Векселі також не можуть знерухомлюватись і виступати предметом угод на фондовій біржі та організованих фондових ринках.

Банківський акцепт - форма короткострокового банківського фінансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Євродолари - доларові депозити, розміщені за межами США.

Комерційні папери -- це короткострокові зобов'язання, що випускаються корпораціями з метою залучення коштів для фінансування поточних операцій (ними можуть бути і комерційні векселі). Як правило, у країнах з ринковою економікою корпорації продають ці зобов'язання через дилерів великим інвесторам на короткий час. Ринок комерційних паперів конкурує з ринком позик банків.

Банківський вексель -- досить відомий інструмент у США; це чек, що виписується фірмою постачальнику за товар з умовою оплати у визначений строк у майбутньому.

Чек має банківську оцінку "акцептований", що означає гарантію банку, на який виписано чек, оплатити його. Цим найвищий кредитний рейтинг банку гарантує оплату за чеком фірми, за що банк стягує певну акцептну плату і вимагає, щоб фірма внесла зазначену в чеку суму в межах встановленого строку. Оскільки такий вексель має високий ступінь гарантії, він звичайно успішно перепродується на вторинному ринку аж до строку погашення. З огляду на те що оплата за чеком відбувається в майбутньому, він, так само, як казначейські білети, продається з дисконтом (обліковий відсоток) від зазначеної в ньому ціни. Найчастіше застосовується для оплати закордонним експортерам, які не дуже добре знають фірму, але абсолютно довіряють банку.

Обігові сертифікати вкладу широко застосовуються у США з 60-х років. Це документ, випущений комерційним банком, який підтверджує, що клієнт має строковий вклад. Строкові вклади дуже привабливі для банків, але мають низьку ліквідність для клієнтів. Для залучення строкових вкладів банки почали випускати обігові сертифікати. Тепер якщо клієнту потрібні гроші, він може продати сертифікат з невеликим дисконтом від суми вкладу будь-коли до закінчення терміну вкладу. Тим самим для клієнтів ліквідність строкових вкладів істотно збільшилася, а банки змогли залучити великі кошти.

Банківські фонди -- це, по суті, резервні вклади комерційних банків у Центральному банку. Комерційні банки повинні мати певний рівень резервів, які зазвичай зберігають готівкою в себе і у формі вкладу в Центральному банку. Рівень резервів комерційних банків суворо контролюється. Якщо резерви нижчі за норматив, банк зазнає покарання; разом з тим мати резерви, що значно перевищують нормативні, банк не заінтересований, бо вони не приносять відсотків. Тому банки, у яких не вистачає резервів, купують їх у тих, хто має їх надлишок. Практично комерційні банки позичають один в одного під відсоток на короткий час зайві резервні вклади в Центральному банку.

Грошові сурогати - це будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті.

Облігації внутрішньої державної позики -- це цінні папери, що засвідчують внесення грошових коштів до державного бюджету і підтверджують зобов'язання уряду відшкодовувати їхнім власникам номінальну вартість цих паперів в обумовлені строки з виплатою доходу, якщо це передбачається умовами випуску.

Облігації зовнішньої державної позики - це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати власникам цих облігацій їх номінальну вартість та дохід відповідно до умов випуску облігацій.

Найбільш поширеними фінансовими інструментами вітчизняного грошового ринку є казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, облігації внутрішньої державної позики, облігації зовнішньої державної позики

Отже, грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, і організаціями і громадянами, які можуть надати такі кошти, - з другого.

3. Особливості операцій та фінансових послуг на грошовому ринку

Грошовий ринок - це частина фінансового ринку, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

На грошовому ринку купуються фінансові активи на короткий строк (до одного року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника (покупця) як гроші, тобто для приведення в рух уже нагромадженого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредиторові. Класичними операціями грошового ринку є операції з міжбанківського кредитування, з обліку комерційних векселів, операції на вторинному ринку з короткостроковими державними зобов'язаннями, короткострокові вклади фінансово-кредитних інституцій у комерційних банках та кредити банків цим інституціям, валютні операції тощо. Проте й інші - нефінансові - суб'єкти втягуються на ринок грошей, коли свої короткострокові грошові кошти вкладають у банки чи передають у розпорядження інших фінансово-кредитних інституцій або ж одержують від них короткострокові позички чи інше фінансування.

Грошовий ринок зазнає коливань при до будь-яких змінах в економіці та у фінансовій сфері. Тому процент як ціна грошей часто змінюється під їх впливом. Через це він є найбільш реальним індикатором кон'юнктури ринку фінансових послуг взагалі і слугує базою формування процентної політики в країні.

З погляду системного підходу фінансові послуги на грошовому ринку, як компоненти системи ринку фінансових послуг, поєднують три основні складові: послуги на обліковому, міжбанківському і депозитному ринках (рис. 1.2.).

Ці три складові виконують такі головні функції:

- об'єднання дрібних заощаджень населення держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;

- трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування корпоративного бізнесу;

- спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розширеного відтворення через видачу позик;

- надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Структура фінансових послуг на грошовому ринку

Обліковий ринок це частина грошового ринку, яка забезпечує перерозподіл грошових ресурсів шляхом купівлі-продажу векселів до настання терміну їх погашення. Основними операціями, що здійснюються на обліковому ринку є облік (врахування) векселів та переоблік (переврахування) векселів. За рахунок участі в операціях на обліковому ринку векселедержателі реалізують векселі фінансовим установам зі знижкою і забезпечують себе необхідними фінансовими ресурсами для задоволення поточних потреб господарської або іншої діяльності. Фінансові установи в процесі діяльності на обліковому ринку за винагороду переймають на себе фінансові ризики векселедержателів.

Міжбанківський ринок як частина грошового ринку забезпечує залучення і розміщення тимчасово вільних грошових ресурсів банківських установ, переважно у формі міжбанківських депозитів. Інструментами грошового ринку є міжбанківські депозити, строк яких може складати від одного дня до двох років. Найбільш поширеними термінами таких депозитів є 1, 3, 6 місяців. Міжбанківський ринок відіграє важливу роль у функціонуванні грошового ринку. Він є об'єктом державного регулювання та своєрідним індикатором стану розвитку грошово-кредитної системи країни.

Депозитний ринок являє собою частину грошового ринку, що забезпечує залучення на визначений термін вільних коштів фізичних, юридичних осіб і держави на депозитні рахунки фінансових установ з метою зберігання і нагромадження. Функціонування депозитного ринку забезпечує банки та кредитні спілки додатковими кредитними ресурсами, що створює можливості для збільшення обсягів активних операцій. Власники заощаджень, завдяки розміщенню вільних коштів на депозитних рахунках фінансових установ, забезпечують зберігання та приріст таких коштів.

Функціонування грошового ринку як короткострокового сектору ринку фінансових послуг дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як поновлення недостатності грошових активів для забезпечення поточної платоспроможності, так і ефективного використання їх тимчасово вільного залишку.

Головне місце на грошовому ринку посідає банківська система, де реалізуються основні види послуг, пов'язані зі здійсненням переважно короткострокових депозитно-позикових операцій.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3 Фінансові послуги на грошовому ринку

Найбільш поширеніші фінансові операції на грошовому ринку представлено на рис.1.3.

Депозитна операція - операція із залучення коштів на вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів банку. Наданням депозитних послуг на ринку займаються банки та кредитні спілки.

За договором банківського депозиту банківська установа, яка прийняла кошти від вкладника, зобов'язується виплатити йому суму депозиту та нараховані проценти на умовах та в порядку, передбачених у договорі.

Депозити банків поділяються на:

- депозити до запитання;

- строкові депозити;

- ощадні вклади населення;

- ощадні сертифікати.

Депозити до запитання - за вимогою клієнта кошти з рахунку у будь-який час можуть вилучатись шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів. Умови сплати процентів за залишками коштів на такому рахунку визначаються у договорі про його відкриття.

Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом установленого строку, який визначається при відкритті цих рахунків. Кошти зі строкових депозитів можуть бути вилучені клієнтами тільки після закінчення терміну депозиту або після попереднього повідомлення банку. Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на поточний рахунок клієнта або готівкою з каси банку. Строкові вклади не можуть бути використані для здійснення поточних платежів. Винятком є розрахункові операції, що пов'язані з реалізацією майнових прав, на суму депозиту юридичної особи відповідно до укладених договорів застави.

Ощадні вклади населення - вклади, що розміщуються у банках з метою їх зберігання і поступового нагромадження. Операції з ощадними вкладами обов'язково фіксують в ощадних книжках, які видаються вкладникам. На відміну від термінових депозитів ощадні вклади є більш ліквідними, що обумовлено застосуванням за ними вільного режиму внесення та вилучення коштів. Власник такого вкладу має право вилучити його частину без втрати відсотка, а також: без обмежень проводити поповнення рахунка.

Ощадні сертифікати - це письмові свідоцтва банку про депонування коштів, які засвідчують право вкладників або їх правонаступників на отримання після закінчення встановленого строку суми депозиту та процентів за ним. В Україні ощадні сертифікати є цінними паперами. Сертифікати можуть бути випущені у національній та в іноземних валютах. Основними видами цих цінних паперів є сертифікати іменні та на пред'явника, строкові та до запитання.

Окрім банків депозитні послуги для своїх членів надають кредитні спілки.

Кредитні спілки мають право відкривати депозитні рахунки двох видів: до запитання та строкові. Споживачами депозитних послуг кредитних спілок можуть бути виключно учасники таких фінансових установ. Фінансова установа самостійно встановлює розмір процентів, що нараховуються на внески на депозитні рахунки членів спілки.

Банки здійснюють відкриття рахунків резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам) та нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Порядок відкриття банківських рахунків та їх режим визначається Національним банком України. Договір банківського рахунка укладається у письмовій формі.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтом, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. При цьому банк гарантує клієнту право безперешкодного розпорядження цими коштами та не має права визначати та контролювати напрями їх використання.

Також на грошовому ринку використовуються послуги щодо здійснення грошових платежів та розрахунків, а саме:

- розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, що пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, проводяться у безготівковій формі.

- набір видів і форм безготівкових розрахунків, що визначаються законодавством.

До форм безготівкових розрахунків відносять:

- платіжне доручення;

- платіжна вимога-доручення;

- платіжна вимога;

- інкасове доручення;

- акредитив;

- чек;

- вексель.

За платіжним дорученням банківська установа за дорученням клієнта та за рахунок його грошових коштів здійснює переказ певної грошової суми на рахунок визначеного платником одержувача коштів. Розрахунки платіжними дорученнями можуть бути авансовими, тобто такими, що здійснюються до відвантаження продукції, та акцептними, що реалізуються після відвантаження товарів або надання послуг.

При розрахунках за допомогою платіжних вимог-доручень постачальник продукції вимагає від покупця проведення оплати господарської операції на підставі надісланих йому документів про її реалізацію. Протягом обумовленого терміну, що є зазначеним у договорі між суб'єктами господарських відносин, платник повинен надіслати в банк акцептовані ним платіжні вимоги - доручення. Банківська установа здійснює платіж за цими документами лише за наявності коштів на рахунку платника.

За допомогою платіжної вимоги банківські установи забезпечують переказ коштів з рахунків платників за ініціативою отримувача коштів при договірному списанні та у випадку примусового списання коштів на підставі виконавчих документів, що видані судами.

При проведенні розрахунків за інкасовими дорученнями банківська установа за дорученням клієнта та за його рахунок здійснює дії щодо одержання від платника належної грошової суми. Для виконання інкасового доручення оферентом розрахункової послуги може бути залучена інша банківська установа (виконуючий банк). При надходженні грошових сум від платника виконуючий банк передає їх у розпорядження банку клієнта, відрахувавши на свою користь належну плату та відшкодування видатків.

При здійсненні розрахунків за допомогою акредитива банківська установа за дорученням клієнта - заявника акредитива і відповідно до його вказівок приймає на себе зобов'язання здійснити платіж на користь одержувача грошових коштів (бенефіціара) на умовах, визначених акредитивом. При відкритті покритого акредитива банківська установа здійснює бронювання грошових коштів платника на окремому рахунку. У випадку відкриття непокритого акредитива банк - емітент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту. Для здійснення платежу за акредитивом одержувач грошових коштів повинен надати виконуючому банку документи, які підтверджують виконання всіх умов акредитива. Недотримання хоча б однієї з умов акредитива є підставою для його невиконання.

За чеком власник рахунку (чекодавець) надає письмове розпорядження банку переказати вказану у чеку суму одержувачу коштів (чекодержателю). При надходженні чека банківська установа перевіряє правильність заповнення всіх його реквізитів та здійснює платіж.

Класифікація чеків:

- чек на пред'явника (платіж здійснюється на користь особи, що пред'явила чек у банк);

- іменний чек (платіж здійснюється на користь особи, яка вказана у цьому документі (чекодержателя);

- ордерний чек (платіж здійснюється на користь чекодержателя або за його наказом. Сплата за чеком є гарантованою. У випадку нестачі власних коштів на рахунку клієнта банківська установа може надати йому кредит).

Фінансові послуги з емісії та обслуговування платіжних карток здійснюються відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», в якому платіжна картка являє собою спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунку платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей в готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Платіжні картки є власністю банку, що здійснив їх емісію, і передаються клієнту відповідно до умов договору про надання та обслуговування платіжних карток. У договорі про надання та обслуговування платіжних карток зазначаються предмет договору, права, обов'язки клієнта та емітента, їх відповідальність, порядок розгляду спорів та інші визначені сторонами умови.

Згідно з українським законодавством на грошовому ринку банки можуть проводити послуги з векселями, а саме наступні операції:

- кредитні (облік векселя, видача кредитів під заставу векселів, переврахування та перезастава облікованих векселів);

- комісійні (векселями банківські установи виконують доручення клієнтів на отримання вексельних сум від боржників або приймають на себе зобов'язання боржників щодо погашення векселів. До комісійних операцій належать інкасування, доміциляція та зберігання векселів);

- торговельні (купівля, продаж, обмін векселів за дорученням клієнтів, здійснюються банками на підставі укладених договорів комісії);

- розрахункові (банківські установи забезпечують оформлення кредиторської заборгованості клієнтів за допомогою векселів та проведення розрахунків з їх використанням);

- гарантійні (є операцією страхування ризику неоплати визначеної суми зобов'язаною за векселем особою).

Грошовий ринок, як і будь-який інший, існує і функціонує для досягнення певного балансу між попитом і пропозицією на всі фінансові інструменти цього ринку. Саме це робить необхідним вивчення таких важливих категорій цього ринку, як попит та пропозиція фінансових активів.

На грошовому ринку реалізуються короткотермінові депозитно-позикові та розрахункові операції з метою забезпечення руху оборотного капіталу суб'єктів господарювання, формування короткотермінових ресурсів банків та небанківських фінансових установ, задоволення потреб фізичних осіб у нагромадженні та використанні поточних заощаджень.

Отже, грошовий ринок дає змогу здійснювати нагромадження, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки. Крім цього, це - синтез різних засобів платежу.

Висновки

Функціонування грошового ринку, як короткострокового сектора фінансового ринку дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як поповнення недостатності грошових активів для забезпечення поточної платоспроможності, так і ефективного використання їх тимчасово вільного залишку. Фінансові активи, що обертаються на ринку грошей, є найбільш ліквідними; для них характерний найменший рівень фінансового ризику, а система формування цін на цьому ринку є відносно простою. Ці властивості забезпечують підприємству більш простий та ефективний процес формування і управління портфелем короткострокових фінансових інструментів.

Інструментами грошового ринку комерційні векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо. Ціною «товару», що продається і купується на ринку, є позичковий процент. Важливий елемент усієї грошово-кредитної політики держави - визначення та регулювання на грошовому ринку рівня процента, що є базовим для процента на фінансовому ринку.

Як показує світовий досвід, основними (класичними) суб'єктами грошового ринку виступають комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення, установ.

...