Сутність бюджетного вирівнювання та бюджетного регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Контрольна робота

З дисципліни: "Фінанси місцевих органів самоврядування"

На тему: "Сутність бюджетного вирівнювання та бюджетного регулювання"

Підготувала:

студентка групи ФК-42

Сікорська Марія

Луцьк 2013

Зміст

Вступ

1. Бюджетне регулювання як основний засіб упорядкування міжбюджетних відносин

2. Бюджетне вирівнювання та методи його здійснення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Бюджетне регулювання відображає процеси політичного та національного значення, що вирішують загальнодержавні завдання стосовно забезпечення економічного зростання, розвитку продуктивних сил, піднесення рівня добробуту населення, усунення розбіжностей у рівнях розвитку певних територій, фінансового забезпечення місцевого самоврядування, вирішення національних проблем тощо. Усе це надає бюджетному регулюванню виняткове значення та особливе місце у складі міжбюджетних відносин.

У процесі бюджетного регулювання вирішується багато завдань, серед яких основними є: досягнення відповідності між видатками та доходами всіх бюджетів, тобто їхнє збалансування; створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів на своїй території; забезпечення самостійності у використанні додатково одержаних коштів в процесі виконання місцевих бюджетів; перерозподіл бюджетних ресурсів між "багатими" й "бідними", у фінансовому розумінні, територіями; здійснення фінансового вирівнювання.

Збільшення диспропорцій у соціально-економічному розвитку територій України актуалізує питання розробки ефективних механізмів їх скорочення. Збалансованість міжтериторіального розвитку досягається різними засобами державного бюджетного регулювання, серед яких важливе місце надається механізму фінансового вирівнювання місцевих бюджетів. Теоретичне осмислення суті механізму фінансового вирівнювання, це чітке розуміння його структури, місця і мети окремих елементів, має непересічне значення, оскільки може сприяти визначенню слабких ланок у цьому механізмі, а отже, і шляхів їхнього зміцнення, посилення їхньої позитивної дії тощо.

Аналіз наукової літератури свідчить, що в Україні досі не було спроби комплексно дослідити механізм фінансового вирівнювання як самостійний елемент системи механізмів державного регулювання економіки, визначивши його сутність, основні складові, особливості конструкції, процес дії. Методологічною базою такого дослідження можуть слугувати напрацювання фінансової науки щодо вивчення механізмів вищих ієрархічних рівнів: фінансового, бюджетного, міжбюджетних відносин.

Об'єктивна необхідність регулювання державою міжбюджетних відносин зумовлена наявністю різних фіскальних дисбалансів, спричинених дією природно-кліматичних, історичних, географічних, соціально-демографічних, економічних та багатьох інших чинників. Конфігурація механізмів регулювання міжбюджетних відносин визначається особливостями територіальної організації влади, бюджетно-податкової системи, ступенем її централізації. Під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників міжбюджетні відносини зазнають постійних перетворень і потребують ужиття адекватних коригувальних заходів щодо забезпечення ефективності їх функціонування в умовах, що динамічно змінюються .

Об'єктивна необхідність бюджетного вирівнювання в Україні зумовлена також значною диференціацією в рівнях соціально-економічного розвитку її регіонів, концентрацією податкової бази і відповідних джерел податкових надходжень у м. Києві, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій областях та ряді інших; зміщенням фінансового потенціалу з розвинених промислових регіонів у фінансові центри (у міста Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ), нерівномірністю в розміщенні закладів соціально-культурної сфери по території країни та споживачів конкретних послуг. Зазначені диспропорції зумовлюють існування значного розриву в рівнях податкоспроможності та відповідного бюджетного забезпечення на одну особу в розрізі регіонів.

забезпечення вирівнювання бюджетний трансферт

1. Бюджетне регулювання як основний засіб упорядкування міжбюджетних відносин

Оскільки потреба в доходах кожного бюджету часто змінюється, держава щороку здійснює бюджетне регулювання, тобто перерозподіляє кошти всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх видів бюджетів.

Отже, бюджетне регулювання - це надання коштів із загальнодержавних джерел, що закріплені за бюджетом вищих рівнів, бюджетами нижчих рівнів з метою збалансування їх на рівні, необхідному для здійснення відповідних повноважень, виконання планів економічного й соціального розвитку на певній території. Розмежування доходів у процесі бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням певних чинників, зокрема, соціального та екологічного стану відповідних територій країни.

Такий перерозподіл коштів всередині бюджетної системи щороку здійснює кожний представницький орган безпосередньо щодо бюджетів нижчого рівня, тобто обласні ради регулюють районні і міські (міст обласного підпорядкування) бюджети, районні ради -- селищні, сільські, міські (міст районного підпорядкування) бюджети, міські ради - бюджети районів у містах. Верховна Рада України здійснює розподіл бюджетних коштів, при цьому регулює обласні, міські (міст Києва і Севастополя) бюджети, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Верховна Рада Автономної Республіки Крим регулює бюджети районів, які входять до її складу.

У процесі бюджетного регулювання застосовують такі методи: відсоткові відрахування від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів за нормативами, які щороку встановлює рада вищого рівня; дотації, субвенції, тобто трансферти. їх перелік і розміри щороку закріплюються окремо в законі про Державний бюджет України та рішенні про місцевий бюджет на поточний рік.

Дотація (від лат. dotatio -- дар) - це виділення коштів з бюджету для покриття запланованих збитків або збалансування бюджетів нижчих органів, підприємств і організацій. Вона має загальний характер, оскільки її сутність полягає саме в нецільовому характері й наданні у разі перевищення витрат над доходами бюджету, а також у тому, що вона не підлягає поверненню до бюджету, з якого була надана.

Субвенція - форма фінансової допомоги держави місцевим органам. Надається на проведення цими органами конкретних заходів (програм) за умови часткового фінансування.

Субсидія - форма цільової фінансової допомоги, яку надає держава, юридична особа чи приватна особа іншим особам (юридичним чи фізичним), а також іншим державам. На відміну від дотації, субвенції й субсидії мають цільовий характер і це передбачають, що у разі використання їх не за цільовим призначенням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція має частковий характер (тобто частину коштів на певну мету надає вищий суб'єкт, а частину -- той, хто її отримує) і передбачає обов'язкове повернення виділених у такий спосіб грошей у разі їх невикористання протягом бюджетного року1.

У бюджетному кодексі закріплено дещо інші поняття субвенції й дотації, а також порівняно нові категорії "трансферт" і "міжбюджетний трансферт", терміна "субсидія" немає.

Так, у ст. 9 Бюджетного кодексу трансферт визначено як кошти, отримані від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших держав чи міжнародних організацій на безоплатній і безповоротній основі. Згідно зі ст. 2 кодексу, міжбюджетні трансферти - це кошти, що безповоротно й безоплатно передаються з одного бюджету в інший. Є такі види міжбюджетних трансфертів:

1) дотація вирівнювання;

2) субвенція;

3) кошти, що передаються в Державний бюджет України і місцеві бюджети з інших місцевих бюджетів;

4) інші дотації (ст. 96 Бюджетного кодексу).

Дотація вирівнювання - це міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, що його отримує; субвенція - міжбюджетний трансферт для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, що прийняв рішення про її надання (ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Методи трансфертів, міжбюджетних трансфертів застосовуються в багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві України ці терміни, як бачимо, закріплені без розкриття їх суті, а категорія "офіційний трансферт" взагалі з'явилася недавно

У Державному бюджеті України можуть бути передбачені такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, установлених державою;

4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;

5) інші субвенції.

У Державному бюджеті України визначено обсяг дотації вирівнювання та субвенції окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Місцеві бюджети можуть також передбачати міжбюджетні трансферти у вигляді дотацій вирівнювання, субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування; субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань; субвенції на виконання інвестиційних проектів тощо.

Отже, система міжбюджетних трансфертів реалізується в бюджетній системі України в такий спосіб. З Державного бюджету України в бюджет Автономної Республіки Крим, бюджети областей та районів, районів у містах та бюджети місцевого самоврядування передається частина доходів у вигляді дотацій і субвенцій. Крім того, застосовується зворотне передавання коштів, а саме - до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих бюджетів з бюджетів нижчого рівня. Якщо доходи від закріплених за місцевими бюджетами податків і зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про державний бюджет.

2. Бюджетне вирівнювання та методи його здійснення

Перерозподіл фінансових ресурсів у системі бюджетів держави здійснюється в рамках регулювання доходів бюджетів. Правова основа регулювання доходів бюджетів в Україні має досить загальний характер.

Головним інструментом збалансування доходів бюджетів є регульовані доходи, частка яких у податкових надходженнях зведеного бюджету України сягає 80 відсотків.

З Державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватися частина доходів як процентні відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, що справляються на даній території, або дотацій і субвенцій. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою України в Законі "Про Державний бюджет України" на відповідний рік з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану відповідних територій.

Вказані ресурси передаються на основі необхідних техніко-економічних обґрунтувань, статистичних даних про економічний, соціальний і екологічний стан відповідних територій, розрахунків необхідних витрат для вирівнювання їхнього розвитку, інформації про урядові та регіональні програми подолання різниці в розвитку адміністративно-територіальних одиниць та інших даних.

Мінімально необхідні видатки бюджетів сільських і селищних рад, бюджетів районів та міст у* видатки, що обчислюються за єдиними або груповими мінімальними соціальними, фінансовими нормативами і нормативами, встановленими вищим органом виконавчої влади на основі чинних законодавчих актів* з урахуванням індексу інфляції в межах фінансових можливостей держави та відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Бюджетне вирівнювання може здійснюватися методами горизонтального і вертикального вирівнювання.

Горизонтальне вирівнювання полягає у створенні системи справляння в державний бюджет рівновеликих доходів із регіонів, які мають однакову платоспроможність. Воно спрямоване на усунення диспропорцій у податкоспроможності (за аналогією із прогресивним оподаткуванням). Чим вищий ступінь горизонтального вирівнювання або чим більша частина податків, зібраних у регіонах, надходитиме до державного бюджету, тим нижчою буде частка доходів місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету, або рівень регіональної фіскальної автономії.

Об'єктивна необхідність застосування методу горизонтального вирівнювання в Україні зумовлена значним розривом у рівнях податкоспроможності регіонів. Основою податкоспроможності регіону є показник валового регіонального продукту, відмінності за яким між окремими регіонами України є значними.

В умовах значного розшарування за розміром доходів для забезпечення населенню кожного регіону гарантованих державою суспільних послуг та мінімальних суспільних стандартів застосовується принцип горизонтального вирівнювання. У зв'язку з неоднаковим податковим потенціалом ступінь участі регіонів у формуванні державного бюджету є різним. Це зумовлює суперечність між більше і менше розвиненими регіонами, оскільки фактично за рахунок доходів "заможніших" регіонів фінансуються "бідні". Тому заможні регіони не зацікавлені в декларуванні реального розміру своїх доходів та у відповідних відрахуваннях у централізований фонд фінансових ресурсів держави, що є аналогічним до мотивів ухилення від оподаткування відповідно до теорій інституціоналізму (так звана проблема безквиткового пасажира). Особливо ця проблема може загострюватись у разі нераціонального використання бюджетних коштів центральною владою та нестачі фінансових ресурсів для розвитку регіонів. Тому вирішення накопичених у регіонах серйозних економічних, соціальних і екологічних проблем потребує зниження рівня бюджетної централізації та підвищення фіскальної автономії регіонів.

Система фінансового вирівнювання має багато недоліків, насамперед мотиваційних. Формування місцевих бюджетів за рахунок міжбюджетних трансфертів (передусім дотацій вирівнювання), які розподіляються централізовано, не створює достатніх мотивів для їх ефективного використання. Для створення таких мотивів необхідно забезпечити органи місцевого самоврядування власними податковими надходженнями на рівні, достатньому для фінансування власних повноважень. При цьому необхідно враховувати об'єктивну неможливість надання повної фіскальної автономії регіонам і відмови від горизонтального вирівнювання з наведених нижче причин:

1. Необхідність реалізації державної політики із забезпечення рівного доступу до суспільних послуг та мінімальних соціальних стандартів. Регіони з різним рівнем доходу матимуть неоднакові податкові надходження у своєму розпорядженні, і це не дасть можливості забезпечити рівний доступ населення до суспільних послуг. Саме тому розвинуті країни, і не лише з федеративним устроєм, не надають повної фіскальної автономії регіонам. Для бюджетного вирівнювання застосовуються бюджетні трансферти з державного бюджету або угоди про розподіл податків на користь бідніших регіонів. Це створює дилему між справедливістю і відповідальністю: якщо ресурси розподіляються рівномірно між регіонами, зникає стимулюючий ефект фіскальної автономії, тобто органи місцевої влади не зацікавлені в нарощуванні власних доходів. Саме ця дилема є ключовим питанням при визначенні оптимального рівня фіскальної автономії регіонів.

2. Необхідність вирівнювання диспропорцій у податкоспроможності, зумовлених експортом податків. Проблема так званого експорту податків полягає в тому, що податки можуть сплачуватися в одному регіоні (за місцем реєстрації), а працівники та їхня виробнича діяльність - перебувати в іншому. Ця проблема характерна в разі міграції робочої сили, зокрема для великих метрополій та міст-сателітів.

3. Потенційна міграція факторів виробництва. Податкова конкуренція між регіонами в умовах мобільності капіталу й робочої сили накладає обмеження на рівень фіскальної автономії. Міграція капіталу та робочої сили у привабливіші, насамперед "багатші", регіони зумовлює зниження податкового потенціалу "бідних" регіонів. За високого рівня фіскальної автономії "бідні" регіони не матимуть достатніх ресурсів для фінансування закріплених за ними повноважень. Тому в більшості країн основні податки, джерелом сплати яких є дохід (насамперед, податок з прибутку корпорацій, ПДВ, частково податок із доходів фізичних осіб), централізуються. Основними джерелами доходів місцевих бюджетів є податки на немобільні фактори виробництва (нерухомість, земля) та регіональний податок із доходів.

4. Складність управління децентралізованою податковою системою. Доведено, що управління загальнонаціональною податковою системою потребує порівняно нижчого рівня адміністративних витрат, що є аргументом на користь доцільності горизонтального бюджетного вирівнювання з погляду інтересів суспільства в цілому.

Горизонтальне вирівнювання поєднується з централізованим перерозподілом ресурсів із метою реалізації принципу вертикальної справедливості, тобто вирівнювання добробуту та "адресною" підтримкою регіонів, і фактично є "локомотивом" економічного зростання. Цей принцип реалізується через механізми вертикального вирівнювання - досягнення збалансованості між величиною державних зобов'язань перед населенням регіону (або окремої адміністративної одиниці) і його ресурсним потенціалом, включаючи потенціал податкових надходжень. Значення вертикального вирівнювання для економічного розвитку полягає у стимулюванні споживчого та інвестиційного попиту в "бідних" регіонах, на що звертав увагу Р. Масгрейв¹. Якщо рівень економічного розвитку і відповідний йому податковий потенціал регіону є недостатніми для забезпечення мінімальних соціальних стандартів і суспільних послуг, з державного бюджету виділяється додаткове фінансування (бюджетні трансферти). Роль вертикального вирівнювання полягає в покладанні центром відповідальності щодо виконання "делегованих" повноважень на регіони та в посиленні позиції центральної влади щодо управління регіонами. Такий механізм дає можливість проводити загальнодержавну фінансову політику з формування структури видатків.

Вертикальне і горизонтальне вирівнювання можуть спрямовуватися на вирівнювання дохідної частини чи видаткової або одночасно дохідної і видаткової частин бюджетів. Відповідно вирівнювання дохідної та видаткової частин місцевих бюджетів може бути вертикальним чи горизонтальним. Під фінансовим вирівнюванням у зарубіжних країнах розуміють систему інструментів і заходів щодо усунення фіскальних дисбалансів через перерозподіл фінансових ресурсів по вертикалі бюджетної системи і по горизонталі між територіальними одиницями. Основними складовими системи бюджетного (фінансового) вирівнювання є вирівнювання доходів місцевих бюджетів та вирівнювання бюджетних видатків.

Висновки

Аналіз досвіду інших країн дає можливість виділити кілька моделей бюджетного вирівнювання, застосування яких залежить від рівня адміністративної децентралізації, обсягу наданих повноважень органам місцевого самоврядування, економічних диспропорцій між адміністративно-територіальними одиницями та інших критеріїв¹.

В Україні одним із пріоритетних завдань є фінансове забезпечення діяльності місцевих органів влади та бюджетна спроможність місцевого самоврядування виконати надані йому законами України повноваження.

Бюджетний кодекс визначає загальні положення здійснення міжбюджетних відносин, метою регулювання яких є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень. Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України.

Суть міжбюджетних відносин проявляється у фінансових взаємозв'язках між різними рівнями влади, мета яких полягає в забезпеченні оптимального розподілу видаткових повноважень між рівнями бюджетної системи та фінансового забезпечення адміністративно-територіальних одиниць усієї території України.

У Бюджетному кодексі законодавчо закріплені зміст та принципи організації міжбюджетних відносин. Відповідно до статей Бюджетного кодексу міжбюджетні відносини включають:

- розподіл та перерозподіл видатків бюджетів між рівнями бюджетної системи;

- розподіл та закріплення на постійній основі чи за змінними нормативами регулювальних доходів між рівнями бюджетної системи;

- вирівнювання рівнів бюджетного забезпечення суб'єктів та місцевих утворень через надання фінансової допомоги з державного бюджету.

Варто зазначити, що сам термін "трансферти" означає кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Сутність складових елементів міжбюджетних трансфертів у Бюджетному кодексі трактується так:

- дотація вирівнювання - міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує;

- субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Головним питанням міжбюджетних відносин є розмежування бюджетних повноважень між органами влади різних рівнів, що забезпечує наявність певного обсягу фінансових ресурсів для соціального та економічного розвитку відповідних територій.

Роль міжбюджетних відносин у місцевому розвитку визначається насамперед розподілом видаткових повноважень регіональних органів влади в їх забезпеченні відповідними доходами. У такий спосіб відбувається закріплення фінансових ресурсів за конкретним муніципалітетом для економічного розвитку та вплив центру на органи місцевого самоврядування з метою зменшення дисбалансу в економічних потенціалах. Основним інструментом при цьому мають стати пайові капіталовкладення в наукові та високотехнологічні виробництва.

Перерозподіл ресурсів можливий за рахунок прямих бюджетних видатків: дотацій, субсидій, субвенцій з державного бюджету. Вивчення та аналіз прямих бюджетних видатків на конкретні цілі стали можливими лише після створення та функціонування казначейської системи, де існує безпосередній зв'язок між фінансовими органами та бюджетними установами.

Основними проблемами територіального розвитку є, по-перше, виникнення територіальних диспропорцій і рівень їх фінансової стійкості та, по-друге, можливість і доцільність органів державної влади впливати на територіальні дисбаланси. Різниця в рівнях економічного розвитку між територіями пов'язана з нерівномірним розподілом продуктивних сил, що, у свою чергу, залежить від природно-кліматичних, історичних та економічних чинників, які детально вивчаються в теорії розміщення, що ґрунтується на встановленні критеріїв оптимального вибору територій для створення нових виробничих потужностей.

Як показує практика, держава не в змозі централізовано ефективно виконувати всі покладені на неї функції, а тому перехід багатьох функцій регулювання соціально-економічних процесів від державного рівня до регіонального не тільки сприяє зростанню ефективності надання суспільних послуг, а й породжує цілий ряд додаткових витрат. Тут варто зауважити, що регіони в Україні розвиваються нерівномірно, відповідно у них неоднакові фінансове забезпечення та потенціал формування дохідної частини бюджету. Відмінності в рівнях соціально-економічного розвитку між регіонами виявляються насамперед у показниках валового регіонального продукту на одну особу (про що вже йшлося вище), середньомісячної заробітної плати, середньомісячного реального доходу на одну особу та в інших показниках.

Список використаної літератури

1. Андронов О. Фінансове вирівнювання як основа розвитку міста // Економіст. - 2011. - № 6. - С. 61-63.

2. Башнянин Г., Вовчак О., Макарець О., Мочерний С. Регулювання // Економічна енциклопедія. - К.: Вид. центр “Академія”, 2011. - Т. 3. - С. 171.

3. Василик Д.О. Теоретичні основи побудови бюджетного механізму // Фінанси України. - 2010. - № 11. - С. 138-140.

4. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2008. - 383 с.

5. Державне управління: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навч. посіб. / За ред. Н.Р. Нижник, В.М. Олуйка. - Л.: Вид-во Націон. ун-ту “Львівська політехніка”, 2002. - 352 с.

6. Державне управління: Слов.-довід. / В.Д.Бакуменко, Д.О.Безносенко, І.М.Варзар та ін. / За ред. В.М.Князєва, В.Д.Бакуменка. - К.: Вид-во УАДУ, 2010. - 228 с.

7. Каун О.Б. Концептуальні засади формування механізму міжбюджетних відносин в Україні // Фінанси України. - 2001. - № 6. - С. 31-38.

8. Ковалюк О.М. Методологічні основи фінансового механізму // Фінанси України. - 2007. - № 4. - С. 51-59.

9. Льовочкін С.В. Фінансовий механізм макроекономічного регулювання // Фінанси України. - 2009. - № 12. - С. 25-33.

Размещено на Allbest.ru