Джерело: розраховано на підставі зведених річних звітів Мін АПК - Мінагрополітики України.

Як видно із наведених у табл.2 даних, починаючи з 1999 р. намітився перелом негативної тенденції, фінансовий стан сільськогосподарських підприємств почав наближатись до нормативних вимог. Дослідження показують, що прогресивні зрушення фінансової стабілізації аграрного виробництва зумовлюються не лише реалізацією потенціалу досягнутих змін у ринковій перебудові економіки, а й спроможністю самих підприємств як суб'єктів господарювання належним чином адаптуватись до діяльності у ринковому середовищі.

У другому розділі “Макро- та мікроекономічні фактори сучасного стану господарської діяльності підприємств” досліджується формування фінансово-економічного механізму стабілізації виробництва та фінансової стійкості підприємств у сукупності макро- та мікроекономічних факторів ринкових відносин, розглянуто динаміку результатів господарювання в цих умовах, виявлено чинники їх економічного спаду, висвітлено систему діагностики господарсько-фінансового стану і фінансової стійкості підприємств. Розглянуто процес формування в галузі реального власника, реалізації приватновласницьких інтересів як рушійної сили прогресивних зрушень виробництва та адаптації суб'єктів господарювання до функціонування їх у ринковому середовищі.

У дисертаційному дослідженні пошук шляхів позитивних зрушень формування фінансової стабілізації економіки і фінансової стійкості підприємств базується на аргументованому комплексному аналізі визначальних факторів, які спричиняють специфічні умови економічного відтворення. Виявлено генетичні джерела й теоретичні основи економічних механізмів зовнішніх і внутрішніх чинників, які визначають режим економічних відносин у зумовленому їх дією економічному просторі та результативність процесу відтворення. Фінансовий механізм економічного відтворення розглядається як система імпульсів, яка встановлює певний порядок взаємозв'язку першого і другого підрозділів суспільного відтворення.

Сільське господарство входить до другого підрозділу суспільного відтворення - виробництва продуктів споживання. Тут йому належить провідне місце: частка продукції галузі у сукупному обсязі споживання населення країни складає ѕ його загальної величини (враховуючи не лише продукти харчування, а й продукти переробки сільськогосподарської сировини). А це - загальний результат суспільного відтворення, кінцевий наслідок системи, рівень якого є своєрідним критерієм оцінки досконалості чинних фінансово-економічних механізмів і продуктивності народногосподарського комплексу.

За радянських часів фінансово-економічний стан сільськогосподарських підприємств формувався не за економічними законами, не під дією економічних відносин цієї галузі в системі суспільного відтворення, а в режимі централізованого нееквівалентного перерозподілу фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, які порушували необхідні пропорції економічного кругообігу в матеріально-речовому, грошовому і вартісному прояві. З позиції стабільності розвитку сільського господарства міжгалузевий обмін має відбуватись на еквівалентній основі, рівнозначності обмінюваних вартостей, здійснюваних за допомогою загального еквіваленту - грошей через ціновий паритет. Порушення еквівалентності обміну згубно впливало як на розвиток окремих суб'єктів господарювання, так і на темпи суспільного відтворення в цілому. Дослідження показало, що в трансформаційному періоді переходу до ринкової системи існуючий раніше дисеквівалент міжгалузевого обміну різко посилився: станом на початок 2000 р. в порівнянні з 1990 р. диспаритет цін зріс у 5,5 рази. Це спричинило різке скорочення надходжень коштів у сільське господарство і скорочення інвестицій. Закупка технічних засобів скоротилась в 9,3 рази, виробниче будівництво - в 7,3 рази, що призвело до занепаду виробництва: обсяг виробництва продукції сільського господарства скоротився на 51,5%.

Установлено, що за умов нееквівалентного обміну у сільському господарстві швидко вичерпувався власний оборотний капітал, руйнувалась матеріально-технічна база як уособлення основного капіталу. До 1995 р. сільськогосподарські підприємства ще в основному балансували на межі збитковості (збитковими ставали поодинокі господарства), а уже в 1996 р. аграрне виробництво як галузь стає повністю збитковим. Величина збитку швидко зростала: у 1996 р. сукупний збиток склав 1,4 млрд. грн., в 1997 р. - 3,3 млрд. грн., у 1998 р. - 3,9 млрд. грн. Починаючи з 1999 р. збитковість почала зменшуватись, і в 2000 р. вперше за трансформаційний період досягнуто прибутковості. Характерною особливістю змін у відтворювальному процесі стало зрушення вартісної структури створюваного продукту: зросла частка матеріальних витрат у загальній вартості продукції від 50,4% у 1990 р. до 100,7% у1999 р., яка в 2000 р. знизилась до 68,4%.

Одним із визначальних макроекономічних факторів активного впливу на забезпечення фінансової стабілізації сільського господарства стало включення в дію приватновласницького економічного інтересу як рушійної сили ринкової трансформації галузі, що згідно з введеними правовими нормами сприяло перебудові вихідних базових економічних відносин - відносин власності. В дисертаційній роботі досліджено розвиток процесу становлення в галузі реального власника і набування економікою нової якісної визначеності поєднання продуктивних сил з відповідними формами виробничих відносин ринкового типу. В першому періоді становлення в галузі реального власника (1991-1999 рр.) в аграрній сфері утворилися такі сектори: натурального господарства, напівтоварного, дрібнотоварного та крупнотоварного виробництва. У відповідності до цього відбулися значні зрушення в структурі виробників продукції. В цілому в сільському господарстві сформувались умови багатоукладної економічної системи з домінуванням підприємств приватної власності. Цей сектор став виробляти біля 60% загального обсягу сільськогосподарської продукції.

Якщо на першому етапі становлення в сільському господарстві приватного власника здійснювалось створення організаційно-правових засад функціонування ринкових формувань та відпрацьовувались елементи державного регулювання їх діяльності, то, починаючи з 2000 р., головною макроекономічною проблемою стало розгортання механізмів товарно-грошових відносин, введення в оборот капіталу земельних ресурсів, використання вартості землі як активу для фінансової стабілізації підприємств. У дисертаційній роботі досліджено процес легалізації землі як об'єкту купівлі-продажу і зародження земельного ринку. Встановлено, що на сучасному етапі домінує система земельних орендних відносин та аналізуються причини обмеженості земельного ринку і земельної іпотеки як форм руху землі-капіталу до більш ефективних суб'єктів господарювання.

Одним із визначальних процесів ринкової трансформації аграрного сектору в Україні стало створення дієвого економічного механізму мікроекономічного регулювання. Найбільш повно це проявилося в активізації процесу самофінансу-вання на основі розгортання товарно-грошових відносин в умовах конкуренції. Розвиток зазначених процесів досліджується в контексті прояву пасивної та активної адаптації аграрних суб'єктів господарювання до ринкових умов і забезпечення на цій основі їх фінансової стабілізації. Зокрема виявлені тенденції оптимізації структури товарного виробництва і основні чинники зміни їх виробничої спеціалізації. Дія економічного закону вартості сприяла посиленню усереднення рівня рентабельності виробництва окремих видів продукції, а розвиток альтернативних каналів реалізації товарної продукції посилив орієнтацію підприємств на експорт, де ціна реалізації одиниці продукції була на 12-18% вища ніж на внутрішньому ринку. Доходи від експорту спроможні зайняти провідне місце у формуванні фінансових надходжень аграрних підприємств, проте вирішення цього завдання потребує застосування відповідної активної митної політики держави.

У дисертаційній роботі визначено, що існуюча нееквівалентність міжгалузевого обміну стримує підприємницьку ініціативу та адаптацію підприємств, обмежує використання потенціалу ринкового фінансового механізму у зміцненні фінансового стану господарств. У зв'язку з цим обґрунтовується необхідність використання компенсаційних заходів для послаблення дисеквівалентності обміну в системі державного регулювання економічного розвитку у вигляді певних трансфертів, що має поєднуватися з самофінансуванням підприємств.

У третьому розділі “Шляхи посилення самофінансування та зміцнення фінансової стійкості підприємств” досліджено механізм посилення фінансової стабілізації економіки і розвитку господарського самофінансування. Розкрита роль у цьому питанні активної політики державного регулювання, а також роль самих господарств у підвищенні ефективності використання фінансових ресурсів засобами цілеспрямованого управління грошовими потоками та вдосконалення стратегії і тактики забезпечення фінансової стійкості в системі індивідуального відтворення. Розглянуто ефективність реструктуризації господарств та тенденції зміцнення їх фінансової стабільності.

Проведений в дисертаційній роботі аналіз еволюції в 90-х роках державної політики в Україні у сфері регулювання суспільного відтворення показав, що в процесі ринкової трансформації національної економіки державне регулювання на макрорівні поєднується з елементами регламентації економічних процесів на мікрорівні, що забезпечується методами прямого й опосередкованого впливу правових, організаційно-економічних та розпорядно-управлінських дій. Це відображається в посиленні регулюючих функцій бюджетно-податкової, фінансово-кредитної, цінової та інших проявів державної політики, відпрацьовуються і вдосконалюються механізми пріоритетності реалізації економічних інтересів товаровиробників у режимі самофінансування їх індивідуального відтворення.

Центральною проблемою в забезпеченні фінансової стабілізації економіки є генерація капіталу підприємств у процесі їх індивідуального відтворення, що виражається в регулюванні фінансів, активізації інвестиційної діяльності. Регламентування цих процесів спонукає вдосконалювати інформаційну систему руху капіталу у відтворювальному кругообігу шляхом стандартизації господарського і фінансового обліку, алгоритму обрахування складу елементів собівартості, конкретизації розрахунку величини оподатковуваного прибутку та первинного перерозподілу створюваної вартості засобами податкової системи, посилення її рентних принципів. Адже погіршення фінансово-економічних параметрів сільського господарства у 1990-1999 рр. було зумовлене не лише посиленням дисеквівалент-ності обміну, а й в значній мірі необґрунтованістю фіскальної політики, високим податковим тиском.

Непрямі податкові вилучення коштів з підприємств і зростання податкового тиску у 1990-1999 рр. не лише підривали виробничий потенціал сільського господарства, а й призвели його до боргової залежності. За короткий час кредитор-ська заборгованість підприємств досягла 10,7 млрд. грн. (станом на початок 2000 р.) перевищуючи дебіторську у 4,9 рази. Це загострило необхідність застосування державою неординарних заходів ліквідації зазначених недоліків шляхом трансфертної та цільової реструктуризаційної політики. Починаючи з 1999 р. проводиться списання безнадійної частини та реструктуризація решти боргів, пролонговано раніше введені дотації на виробництво продукції тваринництва тощо. У цілому реалізація цих заходів уже в 1999 р. надала допомогу галузі на суму понад 7 млрд. грн.

Одночасно з цим реформовано систему оподаткування сільського господарства шляхом введення фіксованого, залежно від площі землі, сільськогосподарського податку (ФСП) та введення на нього мораторію на ряд років. Проведений аналіз принципів ФСП у контексті потреб забезпечення фінансової стабілізації сільського господарства та зміцнення фінансового стану підприємств дозволив обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення його механізму і посилення мультиплікаційного ефекту.

У дисертаційній роботі розглянуто й інші напрямки вдосконалення державного регулювання фінансового стану сільського господарства заходами кредитування, лізингу, активізації інвестиційних процесів в аспектах амортизаційної політики, поліпшення інвестиційного клімату, вдосконалення митно-тарифних механізмів, розвитку страхування, участі держави в фінансовій санації підприємств тощо.

У роботі наголошується, що одним із вирішальних заходів забезпечення фінансової стійкості підприємств є ефективне управління грошовими потоками, збільшення грошових надходжень у їх розпорядження. Визначені основні тенденції руху грошових потоків сільськогосподарських підприємств до їх реструктуризації в операційній (продукуючій), інвестиційній і фінансовій сферах.

Якщо у системі фінансових потоків виділити вхідні (додатні) грошові потоки як , а вихідні (від'ємні) як , тобто потоки надходжень і витрат за період t, то умова фінансової рівноваги як виразу стійкості фінансово-господарської діяльності підприємств описується такою формулою:

, (1)

де n1+n2=n; - час періоду.

Порівняння за зазначеною формулою вхідних (додатних) та вихідних (від'ємних) грошових потоків, показало, що у сукупності сільськогосподарських підприємств України до їх реструктуризації фінансова рівновага була значно порушена. Це породжувало фінансову дестабілізацію виробництва. Вихідні грошові потоки за розміром переважали вхідні потоки від 9,8% у 1996 р. до 40,8% у 1997 р. Це в усе більшій мірі сковувало їх платоспроможний попит, гальмувало господарську діяльність, що посилювалось асинхронністю потреб і надходжень коштів у часі, зумовлених сезонністю аграрного виробництва. Подолання зазначеної негативної тенденції зумовлює необхідність взаємної узгодженості фінансової стратегії і тактики підприємств, спрямованих на посилення їх фінансового стану та платоспроможності.

У дисертаційній роботі розглянуто принципи формування фінансової стратегії і тактики поводження підприємств у забезпеченні генерації фінансових ресурсів та їх ефективного використання у ринковому середовищі. Система фінансової стратегії ґрунтується на сприйманні прибутку одночасно як кінцевого результату і в той же час - генератора фінансової стійкості, а фінансової стійкості - як функції і генератора прибутку.

Зв'язок “прибуток - фінансова стійкість” виступає індикатором-критерієм оцінки прийнятих рішень і практичних дій в досягненні максимального ефекту при мінімумі витрат. У контексті фінансової стратегії підприємства фінансова стійкість виступає як його здатність до гнучкого адаптування та забезпечення наповнення фінансовими ресурсами необхідних операцій відповідно до мінливих умов ведення господарства, що змістовно втілюється у фінансовій тактиці поводження. В процесі ринкової реструктуризації сільськогосподарських підприємств їх фінансова стратегія і тактика націлена на реалізацію заходів підвищення економічної ефективності функціонування.

Критерієм оцінки зміни фінансового стану реструктуризованих підприємств у дисертаційній роботі використані показники зростання рівня платоспроможності, збільшення чистого грошового потоку, підвищення прибутковості капіталу, вдосконалення структури валюти балансу, посилення фінансової стійкості. Уже за перший рік фінансово-господарської діяльності (2000р.) у реструктуризованих підприємств значно збільшилась сума поточних активів (в Україні - в 2,4, а в Дніпропетровській області - в 8,4 рази), проте при загальних позитивних зрушеннях величина коефіцієнтів платоспроможності ще не досягла нормативних рівнів. Вперше за період ринкового реформування сальдо грошових потоків стало додатнім, а показники відношення до (який має бути > 0,5) значно перевищує нормативну величину. Це дозволяє без ризику залучати довгострокові кредити для інвестиційної діяльності підприємств. Проведені в роботі розрахунки показують, що дефіцит коштів може бути без ризику покритий залученнями кредитів. Розмір потрібних залучень складає в Україні 25,1%, а в Дніпропетровській області - 62,4% від гранично допустимої суми.

У результаті реструктуризації підприємств і створення для них відповідних фінансових умов використання механізму ринкового господарювання відмічено значне підвищення ділової активності, вдосконалення структури капіталу та прискорення його обороту. Це сприяло піднесенню продуктивності і зміцненню фінансового стану підприємств.

Як видно із наведених даних у табл. 3, в господарствах відбулося зменшення розміру капіталу (зношені засоби виробництва були списані з балансу, а значна їх частина передана як вилучені майнові паї). Проте виробництво продукції значно зросло (особливо в оцінці за поточними цінами внаслідок маркетингової орієнтації підприємств), покращились коефіцієнти використання капіталу.

Таблиця 3.

Економічне зростання реструктуризованих підприємств (2000 р.)

Джерело: розраховано на підставі зведених річних звітів.

Поглиблений аналіз тенденцій підвищення економічної ефективності та зміцнення фінансової стійкості реструктуризованих підприємств, виконаний на прикладі господарств Новомосковського району, показав, що на цьому шляху відбувається відчутне розшарування суб'єктів господарювання, зумовлене їх фінансовою стратегією і тактикою. Насамперед це відчувається у рівні ділової активності, яка в цілому в районі вища ніж в області. Лідируючу позицію зайняли господарства, які посилили рівень ліквідності валюти балансу (30,4% загальної кількості), де рівень загального коефіцієнта покриття у 2,8 рази вищий від середнього значення, тоді як у 39,1% господарств він є на 57,7% нижчий від нього. Особливо ефективно функціонують агрофірми “Світанок”, ім. Горького, кооперативи “Дружба”, “Злагода”, ім. Щорса.

Таким чином реструктуризація сільськогосподарських підприємств у поєднанні із макроекономічними заходами створення сприятливого клімату економічного середовища сприяє посиленню фінансової стабілізації виробництва і фінансовій стійкості підприємств. Це сприяє економічному піднесенню галузі функціонуючій на послідовно ринкових засадах, що стимулює її соціально-економічне зростання.

У висновках підведено основні підсумки дослідження, а також сформульовано головні результати роботи.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і практичне дослідження процесу фінансової стабілізації підприємств та забезпечення фінансової стійкості їх функціонування у ринковому середовищі. Основний науковий результат дисертаційного дослідження полягає у тому, що в ньому поставлено і вирішено ряд досі недостатньо опрацьованих теоретичних проблем і практичних рекомендацій щодо розробки та вдосконалення фінансово-господарського механізму регулювання цих процесів в умовах трансформаційного періоду ринкового реформування економіки.

Виконані дослідження дозволили зробити такі висновки:

1. Фінансова стабілізація підприємств та фінансова стійкість їх господарського функціонування визначаються сукупністю факторів процесу розширеного відтворення та економічного зростання. Управління цим процесом забезпечується фінансово-господарським механізмом як системою методів, способів, важелів регулювання економічних відносин розширеного відтворення в частині обміну і розподілу створюваного продукту з урахуванням зовнішніх і внутрішніх чинників генерації капіталу та руху грошових потоків. Установлено, що економічна категорія “фінансова стійкість” уособлює економічні відносини генерації капіталу підприємством у відтворювальному процесі, а категорія “фінансова стабілізація” - економічні відносини забезпечення фінансової стійкості.

2. Специфіка фінансової стабілізації підприємств та забезпечення їх фінансової стійкості у трансформаційному періоді ринкового реформування економіки полягає в подоланні породжених на попередньому етапі фінансових диспропорцій в системі суспільного відтворення, які спричинили застій економічного розвитку і глибоку кризу. Це сумарно призвело до виснаження ресурсного потенціалу сільського господарства, трансформаційного спаду виробництва, зростання його збитковості, переходу до звуженого відтворення в галузі, втрати фінансової стійкості підприємств.

3. Подолання економічної кризи та трансформаційного спаду виробництва в процесі ринкового реформування економіки потребує перебудови системи фінансово-господарського регулювання економіки, відпрацювання адекватної ринку державної політики в частині фінансово-кредитного, фіскального, цінового, страхового, трансфертного та інших механізмів впливу на процес капіталоутворення та збалансування вхідних і вихідних грошових потоків підприємств.

4. Фінансово-господарський механізм стабілізації економіки і забезпечення фінансової стійкості підприємств включає заходи організаційно-економічного та фінансово-кредитного реформування системи економічних відносин. Серед них найбільш визначальними є такі: ринкові перетворення відносин власності (роздержавлення і приватизація), адаптація підприємств до ринкових умов господарювання та їх реструктуризація; створення умов фінансової стабілізації виробництва шляхом послаблення податкового тиску та списання безнадійної заборгованості; розвиток товарно-грошових відносин і маркетингової орієнтації виробництва; введення в економічний оборот земельних ресурсів і оренди землі; вдосконалення інвестиційної і кредитної політики, посилення ролі лізингу; здійснення фінансової санації та розвиток страхування.

5. Комплекс організаційно-економічних і фінансово-кредитних заходів, які були застосовані з метою стабілізації сільського господарства та забезпечення фінансової стійкості господарювання підприємств у процесі їх реструктуризації дав позитивні наслідки. Насамперед це проявляється в значному пожвавленні ділової активності підприємств, зростанні їх платоспроможності, вдосконаленні структури капіталу і підвищенні продуктивності. Проте за темпами позитивних зрушень підприємства розшаровуються в залежності від їхньої стратегії і тактики поводження в ринковому середовищі.

6. На основі проведеного дослідження розроблені практичні рекомендації, основний зміст яких полягає в пом'якшенні дисеквівалентності обміну і диспаритету цін в системі державного регулювання процесу суспільного відтворення, створенні державного кредитного фонду підтримки галузі, розвитку страхування, митного сприяння експорту продукції, стимулюванні створення недержавних лізингових компаній, розвитку іпотеки, вдосконаленні механізму реалізації приватновласницьких інтересів на основі зваженої дивідендної політики, упровадженні в системі внутрішньогосподарського комерційного розрахунку перманентного фінансового аналізу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У брошурах та наукових фахових виданнях:

1. Дем'яненко І.В. Фінансова стабілізація підприємств і механізми її забезпечення. - К.: ІАЕ УААН, 2001. - 72 с. - 4,0 д.а.

2. Дем'яненко І.В. Методологія суспільного відтворення як основа соціально-економічного розвитку. Економіка: проблеми теорії та практики // Зб. наукових праць. - Випуск 45. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. - С. 59-63 - 0,3 д.а.

3. Олійник В.Я., Дем'яненко І.В. Становлення ринкових земельних відносин і формування земельного ринку в Україні. Економіка: проблеми теорії та практики // Зб. наукових праць. - Випуск 55. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. - С. 5-10 - 0,4 д.а. (досліджені питання ціноутворення на землю при її оренді та купівлі-продажу, а також здійснена оцінка цього процесу як джерела надходження коштів у виробництво).

4. Дем'яненко І.В. Фінансова стійкість підприємств та її бюджетно-податкове регулювання // Фінанси України. - 2001. - №5. - С. 127-129 - 0,2 д.а.

5. Рядно О.А., Губа О.І., Дем'яненко І.В. Концепція підготовки фахівців-фінансистів для митної служби // Фінанси України. - 2000. - №3. - С. 130-134 - 0,4 д.а. (досліджені питання формування у спеціалістів знань та вміння формувати і використовувати механізми митного регулювання грошових потоків).

6. Дем'яненко І.В. Державний контроль за здійсненням валютних операцій і своєчасним надходженням коштів // Вісник Академії митної служби України. - 2000. - №1 (5). - С. 43-47 - 0.3 д.а.

7. Дем'яненко І.В. Фінансові чинники державного регулювання ринкової економіки // Економічні та фінансові проблеми сільськогосподарського виробництва в перехідний період до ринку: Зб. наукових праць. - Дніпропетровськ: ДДАУ, 1997. - С. 35 - 0,1 д.а.

В інших наукових виданнях:

1. Дем'яненко І.В. Методологія та методика визначення оцінки фінансового стану підприємств // Вісник ДДФЕІ: Економічні науки. - 1999. - №1. - С. 104-108 - 0,4 д.а.

2. Дем'яненко І.В. Грошові потоки в системі забезпечення фінансової стабільності підприємств // Вісник ДДФЕІ: Економічні науки. - 1999. - №2. - С. 48-52 - 0,3 д.а.

3. Плаксієнко В.Я., Пісьмаченко Л.М., Дем'яненко І.В. Аудит у системі економічного механізму ринкових відносин // Вісник ДДФЕІ: Економічні науки. - 2001. - №1 (5). - С. 67-69 - 0,3 д.а. (досліджені питання ролі аудиту у зміцненні фінансової дисципліни та поліпшенні фінансового режиму функціонування підприємств).

У матеріалах науково-практичних конференцій:

1. Олейник В.Я., Демьяненко И.В., Вороновская О.В., Шейхова Н.Г., Лопадин Н.П. Формирование механизма рыночно-экономических отношений // Мат. междунар. конф. “Рыночные преобразования аграрного производства,: реформирование отношений собственности, форм хозяйствования и экономического механизма их функционирования”. - Днепропетровск: ДГАУ, 1992. - С. 80. - 0,2 д.а.