Історія міжнародного фінансового права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Міжнародні фінанси почали формуватися багато тисячоліть тому, коли з розвитком суспільства складалися перші ознаки міжнародних товарообмінних відносин.

За тих часів війни, що виникали між окремими родами, могли закінчуватися вимогами (зобов'язанням) одного роду сплатити іншому певну данину. До речі, вимоги (зобов'язання) щодо сплати не обов'язково були наслідками військових конфліктів, вони могли супроводжувати звичайні товарообмінні операції. Пізніше, зі становленням державності, такі стосунки набули форми отримання (сплати) контрибуцій, репарацій, різноманітних дарів тощо. Розвиток міжнародної торгівлі супроводжувався появою особливого суспільного прошарку торгових посередників - купців, які мали власні кошти й торгували не тільки в межах окремих держав, але й з іншими країнами.

Розробленість монетної справи, карбування феодалами власних монет та їх псування вимагали періодичного обміну одних монет на інші, особливо під час поїздок купців на іноземні ярмарки. Розвиток заморської торгівлі прискорив розвиток міняльної та вексельної справи -- прообразів сучасних міжнародних фінансів, які існували у Стародавній Греції та Римі. Міняли та міняльні контори обмінювали іноземні монети на місцеві та були посередниками під час платежів. Згодом деякі з них почали надавати грошові позички. Це вже були банкіри.

У середні віки були відомі вексельні ярмарки, які супроводжували ярмарки торгові. На вексельних ярмарках зосереджувався вексельний обіг. У XIII--XIV ст. найбільшими були Шампанські (Франція, графство Шампань), а у XV--XVI ст. -- Ліонські та Антверпенські (Бельгія) вексельні ярмарки.

На сучасному етапі міжнародні фінанси набули форми досить складної системи міжнародних потоків грошових коштів і пов'язаних з ними відносин.

Міжнародні фінанси є історичною категорією, яка постійно розвивається. В основі їх розвитку -- об'єктивні соціально-економічні закони та закономірності.

1. Історія міжнародного фінансового права

Еволюція міжнародного фінансового права нерозривно пов'язана з еволюцією міжнародних фінансових відносин. Міжнародне фінансове право як галузь склалась в період індустріалізації. В період стародавнього світу та середньовіччя тільки виникли і одержали розвиток окремі норми та принципи в сфері міжнародного права.

Міждержавні валютні і кредитні відносини як спорадичні явища були відомі порівняно давно. У процесі свого історичного розвитку вони зростали кількісно, удосконалювались їхні якісні характеристики, урізноманітнювались форми. Науково-практичне пізнання міжнародних валютно-кредитних відносин пов'язане з подоланням так званих порогових точок (міток). їх виділення, виокремлення із загальної системи гуманітарного знання відбулося у XVIII ст., коли економічне знання в цілому набуло відповідної автономізації та індивідуалізації. Це означало досягнення ним порога позитивності. Поріг епістемологізації (від грецького Episteme -- знання та logos -- поняття, підвалини) досягається внаслідок набуття міжнародними валютно-кредитними відносинами системних форм, що домінують над повсякденними уявленнями та відповідають принципу спростовуваності. З ним пов'язане впровадження системи золотого стандарту (1870 р.) у міжнародних валютно-кредитних відносинах. Поріг науковості був обумовлений виникненням кейнсіанських теорій та моделей, виробленням на базі епістемологізації формальних критеріїв верифікації, відтворюваності та практичної здійсненності наукових доктрин та концепцій. На даному етапі викристалізовуються певні економічні принципи, визріває структурна цілісність, формується понятійно-категоріальна адекватність, виробляються елементи економічної політики, яка забезпечує певну синхронізацію дій національних та міжнародних органів (Бреттон-Вудська валютна система 1944 р.). І, нарешті, на порозі формалізації міжнародні валютно-кредитні відносини розвиваються переважно на іманентній базі як відносно незалежна й автономна підсистема світогосподарських зв'язків, на межах якої формулюються власні аксіоми та теореми, інші формальні структури, що здатні «утримувати» якість у процесі серйозних трансформацій і біфуркацій міжнародної валютної системи (Ямайська валютна система -- 1976 р.).

2. Міжнародні фінансові операції і правові норми їх регулювання в період античної доби і раннього середньовіччя

Перші міжнародні фінансові операції були пов'язані з торговельними операціями між державами та їх громадянами і використанням у зв'язку з цим розрахунків у грошовій формі.

Різноманітні джерела засвідчують, що вже в III тисячолітті до н.е. були прокладені як морські, так і сухопутні шляхи, якими здійснювався торговельний обмін. Тоді склалися великі торговельні центри -- Троя, Месопотамія, Вавилон, Єгипет, о. Крит. У цей період, очевидно, як стверджують автори підручника «Міжнародні фінанси», були започатковані і перші фінансові операції35.

Вважається, що найперші монети з'явились у Китаї і давньому Лідійському царстві у VII ст. до н.е. Близько 500 років до н.е. перський цар Дарій здійснив економічну революцію в своїй державі, запровадивши в обіг монети і замінивши ними бартер36.

У V--ІУст. до н. е. бурхливо розвивалась грецька торгівля, центром якої була афінська гавань Пірей. Через наявність у Греції різноманітних грошових систем (кожний поліс намагався карбувати свою власну монету) потрібно було організовувати обмін грошей. Ці фінансові операції здійснювали трапезити -- торговельні посередники, які приймали гроші на збереження, надавали позики під проценти, вели особисті рахунки своїх клієнтів.

У II ст. до н.е. фінансово-грошова система сповна виконувала свої функції у зовнішньоторговельному обміні. Римська торгівля опосередковувалась власними грішми (аси, динарії, сестреції) та монетами інших держав, що зумовило появу і там професійних міняйл.

З виникненням держав з'явились і їх державні фінанси. Джерелом доходів держав стародавнього світу були війни, одержання данини з переможених держав та народів, внутрішні натуральні збори й податі, доходи від використання рабів у державних господарствах. Витрати держав стародавнього світу (утримання правителів, їх найближчого оточення, утримання армії, витрати на утримання посольств в інших країнах, будівництво оборонних та культових споруд тощо) в основному мали натуральну форму.

В період стародавнього світу міжнародні торгові, а звідси і фінансові зв'язки були розвинуті недостатньо для того, щоб між рабовласницькими державами міжнародні фінансові відносини здійснювались на регулярній основі. До того ж варто відзначити, що й наявні на той час міждержавні торгові відносини носили обмінний, натуральний характер, а грошові розрахунки відігравали незначну роль. Адже навіть у високорозвинутих стародавніх державах -- Рим, Афіни, Спарта -- основу державних доходів складали натуральні податки, а не гроші. Однією з потужних держав в ті часи був Єгипет, який підтримував широкі торгові відносини із усіма країнами Сходу. Але договори Єгипту з іншими країнами не передбачали будь-яких питань, пов'язаних із фінансовими розрахунками, оскільки і там торгівля здійснювалась в порядку обміну.

На території України міжнародні фінансові операції виникли на території Північного Причорномор'я, яке виконувало функцію контактної зони варварського і грецького світів. Перші срібні монети з'явились у Боспорі, Ольвії та Херсонесі.

Епоха, яка називається Середньовіччям, охоплює часовий період з V по XV ст. В період Середньовіччя місце і характерні особливості фінансів істотно не змінились порівняно з попереднім періодом. Доходи в феодальній державі також носили переважно натуральний характер. Але з розвитком торгівлі і товарногрошових відносин натуральні податки стали замінюватись грошовими.

Основні витрати феодальної держави полягали в утриманні армії, королів, царів, імператорів та їх челяді, а також державних чиновників. У період феодального ладу глава держави вважався власником усієї держави. В зв'язку з цим юридичного розмежування між фінансами феодальної держави фінансами короля (чи іншого глави держави) не було.

Регулярні війни між феодалами, розкіш дворів правителів зумовлювали їх постійну нужду в грошах. Це змушувало правителів вдаватись до позик не тільки всередині країни, а й ззовні. Зовнішні позики завжди супроводжувались гарантією виконання, як то: заставою цінностей, заставою частини території.

В феодальний період одержала подальший розвиток (особливо в період занепаду феодальних і зародження ринкових) зовнішня торгівля, що спричинило необхідність обумовлювати в міждержавних договорах питання правового статусу іноземних купців, захист їх інтересів. У цей період в деяких договорах починають обумовлюватись і суто міждержавні фінансові питання.

Так, договори князя Олега з Візантією 911 р. і князя Ігоря з імператором Романом (Візантія) 945 р. передбачали розв'язання питань щодо викупу військовополонених, наслідування спадщини, допомоги при корабельних аваріях.

Договір 1229 р. смоленського князя Мстислава Давидовича з Ригою, Готландом та німецькими містами («Мстиславська правда») передбачав податки на товар, містив статті про порядок збирання податків.

Розвиток дипломатичних відносин спричинив збільшення кількості посольств і місій, що, в свою чергу, викликало необхідність у домовленостях про порядок їх утримання, тобто у фінансових домовленостях між державами.

Папа римський, після утвердження своєї влади серед католицького духовенства, вимагав переказу йому усіма священнослужителями 1/10 частини своїх доходів. Це спричинило вивіз із західноєвропейських країн цінностей до Риму в порядку «десятини».

Різноманітні добровільні та примусові позики між правителями феодальних держав вимагали свого оформлення.

Важливою сферою міжнародних фінансових операцій даного періоду була митна система, яка створювалась в окремих країнах та на важливих міжнародних торговельних шляхах. Наприклад, всі товари, що прибували до Візантії Чорним морем, на вході до Босфорської протоки в Гайроні підлягали обов'язковому оподаткуванню адвалорним митом у розмірі 10 %. Аналогічно митний збір стягувався в Геллестоні з товарів, які надходили з Середземномор'я. У Візантійській імперії ставки податків на експорт та імпорт були диференційовані для різних торговельних міст та портів. Так, у м. Пізе купці сплачували по 2 % за експорт та імпорт, у Каталансі -- 3, у Нарбонаісі -- 4 %.

У період Середньовіччя істотну роль у формуванні міждержавних фінансових відносин відігравали митні зони. Окремі з них розташовувались на берегах Чорного моря і безпосередньо межували з територією сучасної України. Чотири митні зони охоплювали: Стамбул -- Варну -- Синоп (на південному Заході); Синоп -- Трапезунд -- Кафу -- Чиркесію (на північному Сході); Аккерман (на північному Заході). Після 1538 р. Аккерман (Бєлгород-Дністровський) включав у себе також митну зону Канкерман (Озю), Кілію та Бендери.

Проте в період Середньовіччя міжнародне фінансове право ще не склалось, оскільки ступінь розвитку економічних, а відповідно і фінансових відносин між державами був для цього недостатнім.

3. Правове регулювання міжнародних фінансових потоків у період становлення і розвитку ринкових відносин

Починаючи з 1150 р., Європа вийшла із стану прямого сільськогосподарського споживання (власного споживання виробленого продукту), щоб перейти до «непрямого сільськогосподарського споживання», яке уможливилось внаслідок надходження до сфери обігу надлишків сільського виробництва. А приблизно з XIII ст. на значній території Європи відбувся вирішальний перехід від економіки домашнього типу до економіки ринкового типу. Перше світове господарство географічно вписувалось до багатокутника Брюгге -- Лондон -- Лісабон -- Фес -- Дамаск -- Азов -- Венеція, всередині якого розміщувалось 300 торгових міст, куди надходили і звідки відправлялись 153 тис. листів. За теорією, світова економіка започатковує своє існування тільки за умови, що в різних країнах виникає багато осередків господарської активності, тобто ринкова мережа характеризується необхідною густотою вічок, які, в свою чергу, мають регулярний обмін, щоб дати імпульс для функціонування певній центральній зоні. Приблизно в один період з розквітом ярмарок Шампані на початку ХІІІ ст. стає очевидною пов'язаність господарського комплексу, який мав розташування від Нідерландів до Середземномор 'я.

У цей період (ХІІ--ХІІІ ст.) внесок окремих територій світового господарства у розвиток ринкових інститутів можна оцінити таким чином:

Генуя карбувала на початку ХІІІ ст. першу золоту монету;

Флоренція винайшла чек, холдинг, подвійну бухгалтерію;

Венеція з кінця ХІІ ст. вже мала всі необхідні знаряддя економічного життя: ринки, лавки, склади. Банкіри вели записи (scritta) з рахунка на рахунок, які дозволяли оплачувати угоди між купцями шляхом переказу коштів з рахунка на рахунок, не використовуючи монети і не очікуючи розрахунку на майбутніх ярмарках. «Письмові» банки навіть дозволяли деяким клієнтам перевищувати свій рахунок: вони створювали інколи (cedole), розписки, свого роду векселі, й вони вже вели гру із внесками, які їм довіряли, якщо їх не брала в борг держава.

«Біржові» збори у Венеції встановлювали курс державних позик Синьйорії. Там же фінансувались ставки морського страхування. У Венеції були розповсюджені комерційні позики (mutuo ad negotiandum). Це був необхідний інструмент торгівлі, ставка його була на рівні проценту на грошові позики, які практикували банкіри. У дев'яти випадках з десяти кредит був пов'язаний з угодою про товариство, так звані colleganza (з'явились з 1072--1073 рр.), які скоро стали відомими в двох варіантах. Це була або одностороння colleganza, за якої кредитор (який називався socius stans, тобто компаньйон, який залишається на місці) авансував певну суму компаньйону, який подорожував (sosius procertans). Після повернення, коли підводився підсумок, компаньйон, який подорожував, виплативши одержану від кредитора суму, зберігав за собою 1/4 частину прибутку, а решта переходила до капіталіста. Могла бути також colleganza двостороння: в цьому випадку кредитор авансував тільки 3/4 необхідної суми, а подорожуючий компаньйон вкладав свою працю і 1/4 капіталу. В такому випадку доходи ділились навпіл.

В Антверпені розрахунки здійснювались зобов'язаннями, тобто векселями. Такий самий порядок був запроваджений також в Руані, Лісабоні, Лондоні. Ці векселі були на пред'явника і, надходячи до ринку, створювали додатковий обіг, який мав перевагу взаємної ануляції. Спроможність грошей і кредитів взаємно анулюватись -- було винаходом сконтро (scontro), клірингу (cleraing), компенсації, або як це називалось в Голландії, rescontre.

Відмітимо, що податкова система Голландії поблажливо ставилась до капіталу. На першому місці серед особистих податків був Heere Geld -- податок на слуг. Це був регресивний податок. Податок на прибуток фізичних осіб становив 1 %. Прямого податку на спадщину не існувало. Фіскальний тягар був перенесений на непрямі податки -- акцизи (вина, алкогольні напої, оцет, пиво, зерно, різні сорти борошна, фрукти, картопля, будівельний ліс, дрова, торф, вугілля, сіль, мило, риба, тютюн, черепиця, цегла, всі види будівельного каменю, мармур).

4. Міжнародні фінансові відносини індустріальної цивілізації

Величезний вплив на диверсифікацію міжнародних фінансових відносин справила фінансова революція кінця XVII -- початку XVIH ст. Її першопричину становили війни, що вимагали для їх ведення значних коштів. Другою причиною була хронічна нестача монет, особливо до відкриття золотих родовищ у португальській Бразилії в 1693 р. Так, щорічні військові витрати Франції становили в XVI ст. близько 1 млн. фунтів стерлінгів і збільшилися до кінця XVII ст. до 10 млн. фунтів. Під час наполеонівських війн витрати сягали вже 10 млн. фунтів стерлінгів щорічно. Лише в 1682 р. річний експорт срібла до Європи становив: до Генуї та Ліворно на суму 4 500 000 екю, до Голландії -- 3 000 000 екю, в Англію -- 2 500 000 екю. На хвилі фінансової революції було створено одну з перших центральних фінансовокредитних установ -- Банк Англії (1694 р).

Перші буржуазні революції, в тому числі і Французька революція 1789 р., внесли низку нових концепцій не тільки до системи міжнародних відносин, а й до міжнародного права. В період 1789--1871 рр. у зв'язку із розвитком міжнародних відносин розвивались як попередньо засновані інститути міжнародного права, так і нові інститути.

Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків спричинив виникнення нових норм, що регулюють дану сферу міжнародних відносин. У держави виникла необхідність в договорах і угодах окремо обумовлювати питання міжнародних позик, порядок їх погашення, порядок міжнародних розрахунків за зовнішньоторговельними операціями. В цей період і починає розвиватись один з інститутів міжнародного права -- міжнародне фінансове право.

Латинський монетний союз. У період середньовіччя типовою грошовою системою був біметалізм, тобто в переважній більшості країн грошова система ґрунтувалась на тому, що роль загального еквівалента виконували золото та срібло. З розвитком ринкових відносин грошова система біметалізму залучила до Європи золото й срібло з Америки та Африки. Але приплив срібла значно перевищував приплив золота. Зростав видобуток срібла і безпосередньо в Європі, у зв'язку з чим на грошовому ринку відбувався процес знецінення срібла.

В таких умовах крупні країни -- насамперед Англія, в кінці XVH ст. почали переходити від біметалізму до монометалізму, тобто до такої грошової системи, в який тільки один метал -- золото -- став відігравати роль загального еквівалента.

Перехід від біметалізму до монометалізму спричинив додаткові істотні витрати з бюджету держав з біметалевою грошовою системою. Внаслідок цього деякі держави Європи здійснили спробу зберегти біметалічну грошову систему шляхом укладення з цього приводу спеціальної міжнародної угоди. 23 грудня 1865 р. уряди Франції, Бельгії, Італії та Швейцарії уклали угоду, якою передбачалось співвідношення між ціною золота і срібла 1:15 1. Так був створений Латинський монетний союз. У тому ж році до союзу приєдналась держава Ватикан, а в 1867 р. -- Греція та Румунія.

Ця угода була укладена на 15 років і передбачала, що у всіх країнах-учасницях встановлюється однаковий біметалевий вміст грошових одиниць, який містив 4,5 г. чистого срібла (або 0,29 г чистого золота). Крім того, угода передбачала вільну чеканку кожною країною монет як із золота, так і з срібла, вартістю 5 франків і вище, але без порушення встановленого цією угодою співвідношення ціни золота і срібла (1:15 1 ). На підставі цієї угоди країни--учасниці Латинського монетного союзу були зобов'язані забезпечити безперешкодний прийом в їх державних касах монет, випущених у країнах--учасницях цього союзу. Угода також фінансувала норму випуску (з розрахунку 6 франків на душу населення) дрібних розмінних монет, оскільки ці монети були неповноцінними. Одночасно передбачалося, що кожен платіж можна було здійснювати не більше як 50 франками таких дрібних монет.

Перехід Данії, Швеції, Норвегії, Голландії до монометалізму завдав удару Латинському союзу. Ще одного удару Латинському союзу завдало швидке знецінення срібла, в результаті чого стало вигідно в країнах--учасницях союзу скуповувати золото, переплавляти його на зливки і вивозити за кордон. Практично вже до 1878 р. випуск срібних грошей в країнах Латинського монетного союзу майже припинився і через деякий час ці країни також перейшли до монометалізму.

Законом 1873 р. у Північноамериканських Сполучених Штатах грошовою одиницею був визначений золотий долар, а у 1900 р. законом остаточно було встановлено, що золото є в США єдиним валютним металом.

За таких умов Латинський монетний союз припинив своє існування.

Скандинаеський монетний союз. В умовах відмови багатьох країн від біметалевої грошової системи Швеція, Норвегія та Данія 27 травня 1873 р. уклали між собою угоду щодо врегулювання монетних систем в цих країнах. Ця угода стала початком створення Скандинавського монетного союзу.

В 1873 р. в Швеції як монометалічна грошова одиниця була введена золота крона вмістом0,403226 г чистого золота. Ріксбанк (державний емісійний банк Швеції), який здійснював також масштабні фінансові операції з банками іноземних країн, в першу чергу Норвегії та Данії, мав купувати золото за ціною 2480 шведських крон за один кілограм золота.

У Норвегії та Данії також діяла монометалева грошова система, причому з однойменною грошовою одиницею (норвезька крона, датська крона). Такі економічні та політичні зв'язки між Швецією, Норвегією та Данією спричиняли необхідність для правлячих кіл розв'язати питання про прийняття єдиної грошової системи в цих країнах, у зв'язку з чим 1873 р. була підписана угода з питань уніфікації грошових систем названих країн, а у 1875 р. -- додаткова угода.

На підставі угоди країни--учасниці Скандинавського монетного союзу взяли зобов'язання щодо введення у себе довільного обігу монети кожної країни -- учасниці Союзу. Угода передбачала єдиний золотий паритет шведської крони і датської, причому дві останні валюти практично «прив'язувались» до шведської крони.

Скандинавський монетний союз існував до початку першої світової війни і розпався в 1914 р. внаслідок того, що кожна із країнучасниць почала вести самостійну валютну політику, припинила обмін своїх банківських і казначейських білетів на золото.

валютний правовий фінансовий індустріальний

5. Історія встановлення міжнародної фінансової системи

На сьогоднішній день не існує загального визначення міжнародної фінансової (або валютної) системи (надалі - МВФС або МФС чиМВС (залежно від конкретних поглядів, висловлюваних дослідниками)). Можна лише робити припущення щодо її визначення з огляду на конкретні цілі - забезпечити рамки, які полегшують обмін між націями майном, послугами та капіталом і сприяють нормальному економічному зростанню.

Заслуговують на увагу твердження окремих російських науковців у галузі міжнародного економічного права, зокрема Моїсеєв О.О. визначає міжнародну фінансову систему як розгалужену схему з великою кількістю державних та приватно-кредитних елементів, через які здійснюється координація фінансових зв'язків у світі.

Ще один російський науковець Шумілов В.М. зазначає, що міжнародна фінансова система є сферою транскордонного переміщення фінансових засобів та виділяє міжнародну фінансову систему у якості підсистеми загальної та більш широкої міжнародної економічної системи. Також він зазначає, що МФС зокрема охоплює:

1) міжнародні фінансові відносини (окремою складовою яких виступають відносини учасників міжнародного валютного ринку); 2) операторів міжнародних фінансових відносин; 3) нормативну сферу регулювання міжнародних фінансових відносин; 4) способи, шляхи та методи, задіяні в управлінні міжнародних фінансових відносин тощо.

Одними з безпосередніх операторів виступатимуть саме міжнародні валютно-фінансові організації (або ж міжнародні фінансові організації - МФО).

Загалом, світова валютно-фінансова система пройшла наступні основні стадії еволюційного розвитку:

1) Паризька валютна система (1867-1922 рр.) (членами якої були Німеччина, Італія, Франція, Голландія, Норвегія, Данія, Швеція, а також Росія, Японія та США, що долучилися пізніше), спрямована на регулювання платіжних балансів на основі єдиного золотого стандарту: (видами „золотого стандарту” були: 1) золотомонетний стандарт; 2) золото злитковий стандарт; а також 3) золотовалютний (золотодевізний стандарт)): зазнала кризи внаслідок жорсткого закріплення зв'язку між національною валютою та єдиним стандартом, інфляції у більшості країн Європи, що призвело до втрати їх валютами конвертованості;

2) Генуезька система золотодевізного стандарту (1922-1934 рр.): орієнтована на застосування обміну національної валюти не на золото, а на банкноти, векселя, чеки (девізи) інших країн; розвалилася з огляду на нестабільність та постійні торговельні війни між державами, а також на зростаючу залежність грошової маси від видобутку золота;

3) Бреттон-Вудська багатостороння валютна система (1944-1976): використовувався золото-доларовий (доларовий) стандарт, що забезпечувався США; внаслідок дефіциту платіжного балансу США та оскільки золотий запас США вже не покривав об'єму випущених доларів, розвалилася система доларового паритету;

4) сучасна Ямайська валютна система (1976-по даний момент): на заміну золоту як курсового стандарту прийшла штучна валютна одиниця - спеціальні права запозичення (СДР); базується на застосуванні принципу свободи вибору будь-якого режиму валютного курсу та вибору між фіксованим чи плаваючим валютним курсом (не існує меж коливання валют).

Формування міжнародної кредитно-фінансової та валютної системи має свою історичну обумовленість: якщо на початковому етапі фінансові відносини виникали як одиничні явища, існували поза рамками системи та врегульовувалися з допомогою двосторонніх договорів, то в подальшому держави почали укладати багатосторонні угоди.

Теоретичною основою створення МФО стали ідеї, запропоновані двома відомими західними економістами: американцем Гаррі Декстером Уайтом і англійцем Джоном Кейнсом. Поштовхом до даних досліджень стала найважча для світової економіки фінансова криза, що мала місце на початку 30-х років минулого століття, коли наслідками Великої Депресії стали відмова низки промислово розвинутих країн від валютної системи золотого стандарту, невизначеність у сфері обмінних курсів і як наслідок зниження зовнішньої торгівлі між державами.

Аналіз згаданих подій показав, що регулювання фінансової системи за допомогою періодичних міжнародних саммітів є неефективним, тому що існує необхідність у прийнятті термінових рішень з метою підтримки стабільності і поступового розвитку світової економіки.

У зв'язку з цим Джон Кейнс і Гаррі Уайт висунули проекти реорганізації світової фінансової системи, загальними положеннями яких були вільна торгівля; врівноважені платіжні баланси, стабільні валютні курси; золотодевізний стандарт; створення міжнародної організації для спостереження за функціонуванням світової валютної системи, для взаємного співробітництва і покриття дефіциту платіжного балансу.

Зазначені проекти лягали в основу Бреттон-Вудських угод, підписаних у 1944 р., результатом яких стало утворення двох наднаціональних інститутів -- Всесвітнього банку і Міжнародного валютного фонду (МВФ).

За планом Г.Уайта МВФ являє собою фонд стабілізації у вигляді загальної каси. Всіма країнами -- учасницями Фонду вносилися визначені внески, надані потім потребуючим країнам в обмежених межах і на визначених умовах. МВФ жорстко фіксує валютні паритети національних валют. У рамках МВФ вага кожної країни в прийнятті рішень залежить від величини участі в капіталі Фонду. Вже в момент створення МВФ вирішальна роль в управлінні світовою валютною системою належала США, квота яких була визначена в розмірі 3,2 млрд. дол. Таким чином, США мали близко 30% голосів Фонду і могли впливати на прийняті МВФ рішення.

Остаточне юридичне оформлення міжнародної фінансової системи (надалі - МФС) відбулося після її інституціоналізації з огляду на створення Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), а також Міжнародного валютного фонду (МВФ), укладенням міжнародних угод на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США, Нью-Гемпшир) у 1944р.[2,с.245]

Бреттон-Вудські угоди, з одного боку, є продовженням процесу пошуку форм правового регулювання кредитно-фінансових і валютних відносин, з іншого боку - початком нового етапу створення механізму міжнародно-правового регулювання в цих пов'язаних між собою сферах.

Вже в 20-х роках XX ст. ставилося питання про необхідність багатостороннього міждержавного правового регулювання міжнародних економічних відносин. З цією метою були скликані Брюссельська 1921 р. і Генуезька 1922 р. конференції з економічних проблем.На жаль обидві конференції не дали бажаних результатів, однак у рішеннях Генуезької конференції була здійснена спроба встановити юридично упорядковане багатостороннє фінансове співробітництво держав на основі золотомонетного стандарту.

Згодом Друга світова війна остаточно виявила тісну взаємозалежність світового ринку і національних економік. Одним із трагічних результатів Другої світової війни став розпад європейського регіонального ринку, що сповільнило розвиток глобального міждержавного економічного співробітництва, таким чином була необхідність у однаковому універсальному правовому регулюванні міжнародних економічних відносин.

Створення універсальних міжнародних економічних організацій йшло паралельно з утворенням структур ООН і включало формування механізмів потрійної міжурядової опори «міжнародної економічної конституції» у таких сферах, як розвиток всесвітньої кредитно-фінансової системи (МБРР, MAP, МФК); координація світового валютного ринку (МВФ); регулювання міжнародної торгівлі (ГАТТ).

Так у 1946 р. на першій сесії Генеральної Асамблеї ООН було прийняте рішення про створення в рамках Економічної і Соціальної Ради ООН організацій, відповідальних за проведення політики ООН в окремих географічних районах: зокрема, у 1947-1948 рр. були створені Європейська економічна комісія (ЄЕК), Економічна комісія ООН для Азії і Далекого Сходу (ЕКАДС, нині ЕСКАТО) і Економічна комісія ООН для Латинської Америки; у 1958 році заснована Економічна комісія для Африки.

Початком створення міжнародних регіональних банків можна вважати заснування в 1958 році Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) як інституту Європейського економічного співтовариства.

У 1959 р. членами Організації американських держав був створений Міжамериканський банк розвитку (МАБР); у 1964 р. на основі резолюції Конференції народів Африки 1960 р. -- Африканський банк розвитку (АфБР); у 1966 р. при участі ЕКАДС був заснований Азіатський банк розвитку (АзБР). До середини 60-х рр. діяльність міжнародних фінансових інститутів набула глобального характеру таохопила всі континенти -- Америку, Європу, Африку, Азію.

Фінансова система продовжувала розширюватися, створювалися субрегіональні банки розвитку.Так, перші субрегіональні банки з'явилися в Латинській Америці, яка відрізняється високим рівнем розвитку інтеграційних процесів: Центральноамериканський банк економічної інтеграції, заснований у I960 р., Карибський банк розвитку, що почав свою діяльність у 1970 р. В Африці субрегіональні банки з'явилися пізніше: у 1967 р. був створений Східноафриканський банк розвитку; у 1974 р. - Арабський банк економічного розвитку Африки; у 1975 р. - Банк розвитку держав Центральної Африки й Ісламський банк розвитку; у 1976 р. -- Банк розвитку держав Великих озер. У Європі в 1976 р. заснований Північний інвестиційний банк.

На даний час міжнародна фінансова система являє собою розгалужену схему зі значною кількістю державних і приватно кредитних елементів, через які здійснюється координація фінансових зв'язків у світі. Суб'єктами міжнародної фінансової системи з погляду міжнародного публічного права насамперед виступають держави і міжнародні організації, що володіють міжнародною правосуб'єктністю.

Участь приватних юридичних і фізичних осіб у міжнародній фінансовій системі слід розуміти як їхнє «залучення» у систему через правомірні дії у рамках кредитно-і валютно-фінансових операцій: надання й одержання кредитних ресурсів, проведення операцій по валютних переведеннях і т.д.

Висновки

Розвиток міжнародних грошових потоків і пов'язаних з ними відносин потребує створення певної системи управління цими процесами. На рівні окремих держав і міждержавному рівні створюються механізми контролю та регулювання міжнародних фінансів.

Для упорядкування міжнародного фінансового механізму формується міжнародне фінансове право. Воно є системою юридичних принципів і норм, які регулюють міжнародні фінансові відносини, і складається з двох підсистем: фінансового права на міждержавному рівні та норм національного фінансового права окремих країн, що регулюють міжнародні фінансові відносини цих країн. Норми останнього повинні узгоджуватися з положеннями міждержавного права.

Міждержавне фінансове право є частиною міжнародного дипломатичного та економічного права і формується у вигляді: двосторонніх і багатосторонніх угод, яких мають дотримуватися суб'єкти міжнародних відносин; міжнародних звичаїв; актів міжнародних конференцій і нарад; окремих документів міжнародних організацій.

Основні принципи сучасного міжнародного фінансового права закріплені у Статуті Організації Об'єднаних Націй (ООН) і статутах його підрозділів: Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку та ін.

Розрізняють міжнародне публічне право та міжнародне приватне право, які пов'язані між собою. Частина норм міжнародного приватного права безпосередньо випливає із загальних норм міжнародного публічного права. Міжнародне приватне право відрізняється від публічного тим, що суб'єктами першого поруч з державами є фізичні та юридичні особи.

Міжнародне публічне право почало формуватися ще у стародавні часи. У XV ст. проявом цього було становлення інституту постійних дипломатичних представників. У XVI ст. більшість держав Європи мали свої постійні відомства зовнішніх відносин.

Міжнародне приватне право -- це сукупність норм, які регулюють громадсько-правові відносини міжнародного характеру (майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, а також відносини, що регулюються нормами сімейного, трудового та процесуального права).

Національне фінансове право виокремилося з державного та адміністративного права. Зазначимо, що у багатьох країнах світу, навіть високорозвинених, фінансове право ще не виділене в самостійну галузь права і грошові відносини регулюються нормами державного та адміністративного права.

В Україні з прийняттям Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991) було започатковано формування національного законодавства з питань міжнародних фінансів. Подальшого розвитку це законодавство набуло після прийняття Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (1993). На теперішній час окремі міжнародні фінансові відносини України регулюються також нормами її законодавства з питань бюджету, податків, кредиту, фондового ринку, банківської, страхової та інвестиційної діяльності.

Права та обов'язки суб'єктів міжнародних фінансових відносин фіксуються у конституціях країн, статутах і положеннях державних органів і суспільних організацій, установчих документах приватних підприємств.

Складовою міжнародного фінансового права є валютне законодавство. Валютне законодавство представлено системою правових норм, що регулюють порядок здійснення міжнародних розрахунків та інших операцій з валютними цінностями як всередині держави, так і поза її межами.

Размещено на Allbest.ru