Грошовий ринок та валютний курс

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Грошовий ринок (сутність, структура, графічна модель)

2. Валютний курс та фактори, які його формують

Список використаної літератури

1. Грошовий ринок (сутність, структура, графічна модель)

В економічній літературі нема чіткого, однозначного тлумачення поняття «грошовий ринок», воно багатьма економістами часто ототожнюється із терміном «фінансовий ринок».

В Україні цей ринок тільки розпочали серйозно досліджувати. Одними з найперших грошовий ринок ґрунтовно взялись аналізувати А.С. Гальчинський, М.І. Савлук.

А.С. Гальчинський вважає, що грошовий ринок - це самостійний механізм урівноваження попиту і пропозиції грошей. Він називає цей ринок монетарним і дає йому таке визначення: «Монетарний ринок (ринок грошей) є мережею спеціальних (банківсько-фінансових) інститутів, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на гроші як специфічний товар, їх взаємне врівноваження».

У поданому визначенні відображено функціональне призначення цього ринку - врівноваження попиту і пропозиції на гроші. Жоден інший ринок, у тому числі й фінансовий, такої функції виконувати безпосередньо не може.

Грошовий ринок як самостійне явище висвітлюється і в роботах М.І. Савлука. На його думку, грошовий ринок - це «особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж: грошей як специфічного товару, формується попит, пропозиція та ціна на цей товар». Таке визначення підтверджує те саме функціональне призначення грошового ринку, на якому наголошував і А.С. Гальчинський.

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів. Канали фінансового (грошового) ринку, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи: канали прямого та непрямого фінансування.

Грошовий ринок має складний механізм функціонування. На ньому застосовуються різноманітні інструменти та методи управління грошовими потоками.

За видами інструментів грошовий ринок складається з ринку позичкових капіталів (охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних та юридичних осіб і їх надання у вигляді позик на умовах поворотності, строковості та платності) та ринку цінних паперів (охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформлюються цінними паперами, що можуть продаватися, купуватися і погашатися.

Залежно від призначення та ліквідності фінансових активів, що обертаються на грошовому ринку можна виділити два основні його сегменти:

1. Ринок грошей;

2. Ринок капіталів.

На першому з них продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів, на другому - грошові кошти у вигляді середньо- та довгострокових кредитів, фінансових активів та акції.

За функціональними ознаками грошовий ринок складається з двох секторів:

1. Міжбанківський ринок;

2. Відкритий ринок.

Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Крім цього, операції на цьому дають змогу банкам отримувати додатковий прибуток, управляти відсотками та банківськими ризиками. Відкритий ринок - це ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів центральним банком.

Об'єктом грошового ринку є гроші, які продаються і купуються на ньому. Таким об'єктом можуть стати тільки тимчасово чи постійно вільні кошти, власники яких пропонують їх на ринку задля одержання додаткового доходу. Операція продажу грошей має специфічний характер і суттєво відрізняється від традиційного продажу на товарних ринках.

Продаж грошей відбувається переважно у формі кредитування. Продавець виступає у ролі кредитора, покупець - у ролі позичальника. Операція продажу грошей не є еквівалентним обміном однакових цінностей, не веде до витрат продавцем права власності на відповідну суму грошей і тому повинна передбачати механізм забезпечення цього права й повернення власнику проданих коштів. Цей механізм базується на застосуванні спеціальних інструментів грошового ринку, які називають фінансовими інструментами.

Інструментами грошового ринку є певні носії зобов'язань покупців грошей перед їх продавцями та одночасно носії права вимоги продавців грошей до їх покупців. Інструменти можуть мати різноманітні форми - це письмові угоди, сертифікати, облігації, акції, векселі, поліси тощо. Для продавців грошей всі вони є об'єктами грошових вкладень або фінансовими активами, які здебільшого продаються і купуються на ринку. Ставши власниками фінансових активів, ці суб'єкти дещо змінюють і свій статус на ринку - вони здійснюють продаж фінансових активів, а не купівлю грошей. Для них об'єктом ринку стають ці активи, а гроші лише посідають своє традиційне (для товарних ринків) місце - посередників в обміні. З цієї позиції грошовий ринок набуває вигляду ринку фінансових активів або фінансового ринку.

Інструменти грошового ринку самі можуть набувати здатності до обігу. Найбільшою мірою ця здатність властива цінним паперам і валютним цінностям, що дає підстави виділити відповідні ділянки грошового ринку у самостійні ринки - цінних паперів та валютний. У розвинутих ринкових економіках поширена також купівля-продаж банківських позичкових вимог та зобов'язань, що дає підстави говорити про ринок позичкових угод як про самостійний вид грошового ринку.

Для розуміння сутності грошового ринку важливе значення має визначення його суб'єктів.

Суб'єкти грошового ринку - це будь-які економічні структури: фірми, сімейні господарства, урядові структури, банки та інші фінансові посередники. Кожний з них може виступати або в ролі продавця грошей (кредитора), в ролі покупця (позичальника), або в тій чи іншій одночасно, як, наприклад, банки та інші фінансові посередники.

Умовний характер має і ціна на грошовому ринку. Ціна грошей має форму процента на позичені чи залучені кошти, що істотно відрізняє її від звичайної ціни на товарних ринках. Розмір процента визначається не величиною вартості, яку містять у собі куплені (позичені чи залучені) гроші, а їх споживчою вартістю - здатністю приносити покупцеві додатковий дохід чи блага, необхідні для задоволення особистих виробничих потреб. Чим більша буде ця здатність і чим довше покупець користуватиметься одержаними грошима, тим більшою буде сума його процентних платежів.

З викладеного вище стає більш зрозумілою внутрішня єдність грошового і фінансового ринків. Вони мають спільні просторові вежі. На ці ринки діють одні й ті ж суб'єкти, багато спільного є між їхніми об'єктами та інструментами. Схоже у них і функціональне призначення - забезпечити капіталізацію вільних (тимчасово чи постійно) грошових засобів у юридичних та фізичних осіб.

Внутрішня єдність грошового і фінансового ринків дає підстави для застосування єдиних критеріїв класифікації кожного з них. Тому у літературі часто одні і ті ж сегменти виокремлюються як у грошовому, так і у фінансових ринках. Це стосується перш за все таких сегментів, як ринок грошей, ринок капіталів, ринок цінних паперів, ринок банківських позичок.

Внутрішня єдність грошового і фінансового ринків не виключає певних відмінностей між ними, хоч вони стосуються лише деяких їхніх ознак. Якщо на грошовому ринку об'єктом виступають гроші, а інструментом їх реалізації - фінансові активи, то на фінансовому ринку - навпаки: об'єктом виступають фінансові активи, а інструментом їх реалізації - гроші як і на традиційних товарних ринках. На фінансовому ринку дещо складніше, ніж на грошовому, проявляється ціна. На величину й динаміку останньої впливають не лише банківській процент як базова ціна грошового ринку, а й попит і пропозиція на самому ринку фінансових активів. Тому з позиції фінансового ринку курсова ціна фінансових активів може істотно відхилятися від банківського процента.

Надзвичайна складна сутність та певна умовність грошового ринку істотно ускладнюють розуміння механізму його функціонування. Для полегшення цього завдання побудована схема руху потоків грошових коштів на монетарному ринку (рис. 1).

Рис. 1. Схема руху потоків грошових коштів на монетарному ринку.

Грошовий ринок складається із багатьох потоків, якими грошові потоки переміщуються між трьома групами економічних суб'єктів:

· власниками заощаджень - тими, що заощаджують гроші;

· позичальниками - тими, що позичають гроші;

· фінансовими посередниками.

Стрілки, що показують рух грошей, спрямовані від власників заощаджень (кредиторів) до позичальників, а стрілки, що відображають рух інструментів, - від позичальників до кредиторів.

Грошовий ринок можна умовно поділити на два сектори:

1) Cектор прямого фінансування;

2) Cектор непрямого фінансування.

У секторі прямого фінансування грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників (рис. 1).

Пряме фінансування може здійснюватися двома способами:

1) Капітальне фінансування - здійснюється передаванням коштів позичальникові (фірмі) для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності на цю фірму;

2) Фінансування шляхом отримання позик - здійснюється передаванням коштів фірмі для здійснення інвестицій в обмін на зобов'язання повернути ці кошти в майбутньому з процентом.

У секторі непрямого фінансування грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників.

Сектор непрямого фінансування є об'єктивно необхідною складовою грошового ринку. Він не просто доповнює сектор прямого фінансування, а створює спеціальний механізм реалізації тих зв'язків між кредиторами та позичальниками, які не можуть бути реалізовані через сектор прямого фінансування. Завдяки діяльності фінансових посередників вдається найбільш повно реалізувати всі можливості і вигоди, які властиві грошовому ринку взагалі.

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

1. За видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

2. За інституційними ознаками грошових потоків;

3. За економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

За першим критерієм у грошовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують самостійно, між ними існує тісний внутрішній зв'язок. Грошові кошти можуть легко переміщатися з одного ринку на інший, одні й ті ж самі суб'єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінне на кожному з них.

За інституційними ознаками грошових потоків можна виділити такі сектори грошового ринку:

1. Фондовий ринок;

2. Ринок банківських кредитів;

3. Ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ.

На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії). Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високорозвинутих ринкових економіках фондовий ринок є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу в процесі розширеного відтворення. Інституційними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку, є фондові біржі.

Усі фінансові інструменти, що застосовуються на фондовому ринку, можна розділити на дві групи:

1) Акції, що є вимогами на частку в чистому доході і в активах корпорації;

2) Боргові зобов'язання середнього (від одного до 10 років) та тривалого (10 і більше років) термінів дії, що є зобов'язаннями емітентів перед власником виплачувати йому погоджену суму грошового доходу у формі процентів через певні проміжки часу аж до повного погашення.

Ринок банківських кредитів -- це процес залучення грошових коштів на умовах повернення платності та строковості. Джерела коштів, що функціонують на кредитному ринку, є залучені депозити на рахунках банків, залишки коштів на рахунках в банках юридичних і фізичних осіб, вільні кошти населення та кошти, залучені НБУ. Розміщення залучених коштів відбувається за кредитними угодами між банками, юридичними і фізичними особами. За економічною суттю на цьому ринку відбувається перерозподіл фінансових ресурсів між суб'єктами господарювання з метою їх ефективного використання і отримання прибутку, який перевищує сплату відсотків за кредит.

Ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ. Небанківські фінансово кредитні установи також є фінансовими посередниками грошового ринку. Вони здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи, тобто у цінні папери та кредити. Вони функціонують аналогічно з банками у сфері грошового ринку, купують свої ресурси у формі боргових зобов'язань та розміщують у доходні активи. Їх діяльність відрізняється від банківської тим, що вони, по-перше, не зачіпають процесу створення депозитів і не впливають на динаміку пропозиції грошей. Формування грошових ресурсів не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть так вільно скористатися, як банківськими вкладами. Вони вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк; по-друге, вони вузько спеціалізовані.

За третім критерієм - економічним призначенням купівлі грошей - грошовий ринок поділяють на два сектори:

1. Ринок грошей;

2. Ринок капіталів.

На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до 1 року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника (покупця) як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору. Проте й інші - не фінансові - суб'єкти втягуються на ринок грошей, коли свої короткострокові грошові кошти вкладають у банки чи передають у розпорядження інших фінансово-кредитних інституцій, або ж одержують від них короткострокові позички чи інше фінансування.

Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін в економіці та у фінансовій сфері. Тому попит і пропозиція тут надто мінливі, а процент як ціна грошей часто змінюється під їх впливом. Через це він є найбільш реальним індикатором кон'юнктури грошового ринку взагалі і слугує базою формування процентної політики в країні. Це дає підстави розглядати механізм формування попиту і пропозиції на грошовому ринку тільки на підставі ринку грошей.

На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

На ринку капіталів можуть працювати всі суб'єкти грошового ринку - кредитори, позичальники і фінансові посередники. Зокрема, банки емітують фінансові інструменти (акції, облігації) для нарощування власного капіталу, а також можуть купувати чужі фондові цінності для зберігання, інвестуючи тим самим своїх клієнтів.

Характерною особливістю ринку капіталів є те, що попит і пропозиція тут є менш рухливими, рівень процентної ставки залишається більш стабільним, не так чутливо реагує на зміну кон'юнктури, як на ринку грошей

Розмежування грошового ринку на ринок грошей і ринок капіталів має досить умовний характер. Адже запозичення грошей на строк до одного року зовсім не гарантує того, що наявний в обороті позичальника капітал не збільшиться протягом цього терміну. І навпаки, запозичення на строк більше року не гарантує того, що ці гроші не будуть використані для здійснення коротких платежів і не вплинуть на кон'юнктуру ринку грошей. Проте навіть умовне розмежування цих ринків має важливе практичне значення для їх функціонування, оскільки дає можливість їх суб'єктам здійснювати свою діяльність більш цілеспрямовано й ефективно.

Якщо всі три види структуризації грошового ринку звести в єдину систему, то її можна подати у вигляді такої схеми (рис. 2.).

Рис. 2. Схема системної структуризації грошового ринку

Як видно з наведеної схеми, між усіма елементами грошового ринку, незалежно від того, за якими критеріями вони були відокремлені, існує внутрішній взаємозв'язок, що підтверджує його внутрішню єдність.

Ринок грошей, як і будь-який ринок, залежить від попиту і пропозиції. Між попитом і пропозицією грошей завжди є певне співвідношення. Якщо дві криві - попиту і пропозиції - накласти одну на одну в одній системі координат, то одержимо завершену графічну модель грошового ринку. У ній попит і пропозиція подаються у взаємодії та визначається результат цієї взаємодії: рівень їх урівноваження та норма рівноважної ставки процента, що відповідає цьому рівню (рис. 3).



Рис. 3. Графічна модель ринку грошей

грошовий ринок валютний курс

Криві попиту (мд) і пропозиції (М1) перетинаються у точці А, якій адекватні маса грошей в обігу на суму 4,0 млрд грн та ставка очікуваного доходу (номінального процента) на рівні 8 %. Це означає, що економічні суб'єкти в цій економічній ситуації хочуть мати у своєму розпорядженні гроші на суму 4,0 млрд грн, а банківська система може на цьому ж рівні забезпечити пропозицію грошей, щоб урівноважити попит і пропозицію. За такої умови ставка процента (очікуваного доходу) стабілізується на рівні 8%, який є рівноважною ставкою процента, що буде задовольняти вимоги обох сторін ринку. Подібна врівноваженість попиту і пропозиції неможлива за будь-якої іншої ставки процента.

Рівновага на ринку може порушуватися під впливом багатьох чинників (рис. 4). Підтримання рівноваги вимагає від держави виваженої грошово-кредитної політики.



Рис. 4. Чинники, які порушують рівновагу на грошовому ринку

Важливу роль у збалансуванні грошового обігу, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку відіграють заощадження та інвестиції.

1. Заощадження сімейних господарств є єдиним джерелом чистих інвестицій у закритій економічній системі.

2. Зростання обсягу заощаджень створює верхню межу нарощування інвестицій у секторі «фірми». Проте зростання обсягу інвестицій, як правило, не до сягає цієї верхньої межі. Частину коштів, що надійшли на грошовий ринок за потоком заощаджень, мобілізує уряд для державних закупівель та інших витрат. Тільки скорочення бюджетного дефіциту дає можливість максимально наблизити фактичний обсяг інвестицій до його верхньої межі та навіть перевищити її за рахунок інших джерел.

3. Заощадження населення, що надійшли на грошовий ринок, не мобілізовані урядом для своїх потреб та не осіли в грошових запасах, мають бути позичені сектором «фірми» для інвестування. Інакше на грошовому ринку виникне надлишок коштів, а на товарних ринках (на ринку продуктів передусім) - відсутність попиту на товари. Неінвестовані заощадження неминуче викличуть кризу збуту, скорочення виробництва, зниження доходів і заощаджень у секторі «сімейні господарства». У нереалізованих товарних запасах будуть «заморожені» значні капітали.

На підставі наведених трьох висновків можна формалізувати зв'язок між інвестиціями та заощадженнями в такому вигляді:

,

де - інвестиційні ресурси, що надходять у розпорядження фірм;

З - загальна маса заощаджень, що надійшла на грошовий ринок;

- сума приросту державних позик, розміщених на грошовому ринку.

Дотримання цієї рівності є необхідною передумовою збереження рівноваги на грошовому ринку, а отже, нормального функціонування банків та інших фінансових посередників, оскільки формування кредитних ресурсів буде відповідати попиту на кредит.

2. Валютний курс та фактори, які його формують

грошовий ринок валютний курс

Здійснення зовнішньоекономічних операцій та пов'язаного з цим обміну однієї національної валюти на іншу потребує встановлення співвідношення обміну між валютами - валютного курсу. Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн або в міжнародних розрахункових одиницях (СДР, євро).

Установлення валютного курсу необхідне для обміну валютами під час здійснення торгівлі товарами, послугами, у процесі руху капіталів та кредитів, для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах.

Тому валютний курс у зовнішньоекономічній діяльності виконує надзвичайно важливі функції:

1. Інтернаціоналізації грошових відносин різних країн, що створює цілісну світову систему грошей;

2. Порівняння цінових структур і результатів виробництва окремих країн (зіставлення продуктивності праці, витрат виробництва, заробітної плати тощо);

3. Зіставлення вартостей (цін) національного і світового ринків, що дозволяє національні витрати порівнювати із суспільно необхідними інтернаціональними витратами праці;

4. Перерозподілу національного продукту між країнами в процесі здійснення ними зовнішньоекономічних зв'язків.

На практиці вартісні пропорції обміну валют знаходять відображення у вигляді співвідношення купівельної спроможності валют.

Купівельна спроможність валюти являє собою сукупність товарів та послуг, які можна придбати за певну національну грошову одиницю. Паритет купівельної спроможності валюти означає співвідношення купівельної сили валют. Визначення курсу називається котируванням валюти.

В умовах золотого стандарту визначення курсу грошових одиниць різних країн ґрунтувалось на співвідношенні їхнього золотого вмісту, тобто на основі золотого паритету. Валютний курс визначався співвідношенням вагової кількості чистого золота, що містилася в двох грошових одиницях, які обмінювалися одна на одну.

Впровадження Ямайської валютної реформи 1976-1978 рр. поклало початок відмови країн від золотих перитетів як основи визначення валютних курсів. Основою визначення валютних курсів став паритет (співвідношення) купівельних спроможностей національних валют різних країн. Співвідношення купівельної сили валют визначається стосовно певного набору товарів та послуг двох країн, так званого споживчого кошика, що оцінюється в національних валютах двох країн. Порівняння рівня цін споживчого кошика і співвідношення витрат виробництва однієї країни відносно іншої і дозволяє зробити кількісне визначення валютного курсу однієї національної валюти відносно іншої.

Отже, визначення валютного курсу однієї національної валюти відносно іншої може бути формалізоване за допомогою відповідної формули:

,

де Р - паритет купівельної спроможності валюти певної країни;

- купівельна спроможність національної валюти даної країни за відповідний період;

- купівельна спроможність національної валюти тієї країни, відносно якої здійснюється порівняння.

У практиці валютних відносин використовують такі види валютних курсів:

1. Фіксований;

2. Плаваючий (гнучкий);

3. Змішаний.

Фіксований валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, що підтримується державними органами. У сучасних умовах центральний банк підтримує фіксований валютний курс у визначених межах до однієї валюти або до "кошика" валют.

Плаваючий валютний курс самостійно формується під впливом попиту та пропозиції на іноземну валюту на валютному ринку. При зміні співвідношення між попитом і пропозицією іноземної валюти змінюється і валютний курс. Плаваючі валютні курси послабляють стабільність цін і можуть посилювати інфляційні процеси в економіці.

Україна належить до групи країн з плаваючим (гнучким) валютним курсом. Але цей режим вільного ринкового плавання може бути скоригований державою з урахуванням конкретної економічної ситуації. Це керований (змішаний) валютний курс, що дозволяє перебороти абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Режим керованого плавання означає, що уряд у разі необхідності виходить на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс національної валюти.

Однією із форм контролю держави за станом курсу національної валюти може бути впровадження курсового валютного коридору - встановлення мінімального та максимального значень відхилення валютного курсу. Як приклад використання такого змішаного (керованого) валютного курсу може бути запровадження в Україні з 1 вересня 1997 року «валютного коридору», коли НБУ взяв на себе зобов'язання підтримувати валютний курс у встановлених межах.

Головним валютним курсом у країні виступає офіційний курс, що встановлюється та підтримується державними органами. Він використовується під час здійснення всіх операцій з продажу та купівлі іноземної валюти, у бухгалтерському обліку всіх операцій, що здійснюються в іноземній валюті, у розрахунках з бюджетом та митницею. Офіційний валютний курс використовують усі резиденти та нерезиденти, що діють на території України, незалежно від форми власності та господарювання, видів валютних операцій та видів товарів чи послуг.

Валютний курс, як ціна однієї валюти, що, виражається в грошових одиницях інших країн, відхиляється від вартісної основи паритету купівельної спроможності валют під впливом співвідношення попиту та пропозиції валюти. Співвідношення попиту та пропозиції валюти залежить від чинників, що відображають зв'язок валютного курсу з іншими економічними категоріями. Серед чинників, що впливають на валютний курс, слід розрізняти кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники.

Кон'юнктурні чинники визначаються коливаннями ділової активності, змінами політичної та військово-політичної обстановки, чутками та прогнозами. Вплив кон'юнктурних чинників на попит та пропозицію валюти важко передбачити.

Відносно довгострокових тенденцій, що визначають динаміку валютного курсу, виступають структурні чинники, які теж впливають на валютний курс. Ці чинники більш ґрунтовно, довгостроково визначають місце національної грошової одиниці у валютній ієрархії.

Найістотніші з таких чинників:

- темпи зростання продуктивності праці, темпи зростання ВНП країни, місце і роль країни у світовій торгівлі;

- на валютний курс, на паритет купівельної спроможності впливає співвідношення темпів інфляції в різних країнах. Чим вищі темпи інфляції, тим нижчим буде валютний курс валюти даної країни;

- різниця відсоткових ставок у різних країнах. Зміна відсоткових ставок у країні впливає на міжнародний рух капіталів. Підвищення відсоткової ставки стимулює приплив іноземних капіталів, що за інших рівних обставин підвищує валютний курс. Зниження відсоткових ставок заохочує відплив капіталу, зокрема й національного, за кордон і спричинює відповідне зниження валютного курсу;

- безпосередньо на курс валюти впливає також міра використання її в зовнішньоекономічних відносинах, ступінь використання її в міжнародних розрахунках;

- міра довіри до валюти на національному та світовому ринках. Довіра до валюти залежить від стану економіки країни, визначається також стабільністю політичної обстановки, чинниками, що вже були розглянуті (темпи зростання ВНП, продуктивності праці, інфляції, рівень відсоткових ставок тощо). Йдеться не тільки про сьогоднішній стан цих показників, а й перспективи їхньої динаміки в майбутньому;

- на курс національної валюти впливає також стан платіжного балансу, що займає центральне місце в системі балансів міжнародних розрахунків. Платіжний баланс являє собою співвідношення суми платежів, які країна здійснила за кордоном, та надходжень, що вона отримала з-за кордону за певний період.

Отже, платіжний баланс за економічним змістом характеризує стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин певної країни з зовнішнім світом. Якщо розглядати платіжний баланс за його формою, то це статистичний звіт, що відображає надходження валютних коштів у країну та витрачання їх за цей самий період за напрямами та в розрізі країн чи груп країн.

Якщо валютні надходження перевищують платежі, то такий платіжний баланс називається активним, а якщо платежі перевищують надходження - пасивним. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти. Це пов'язано зі збільшенням попиту на таку валюту з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс, навпаки, веде до зниження курсу національної валюти. Це тому, що боржники мусять продавати національну валюту за іноземну для погашення своїх зовнішніх зобов'язань.

Методом балансування платіжного балансу є використання країною її офіційних золотовалютних резервів. Головним засобом збалансування платіжного балансу виступають резерви конвертованої іноземної валюти.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А. Теорія грошей. Навч. посібник. -К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001. - 411 с.;

2. Гроші та кредит: Підручник. -- 3-тє вид., перероб. і доп. / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. -- К.: кнеу, 2002. -- 598 с.;

3. Івасів Б. С. Гроші та кредит. - Тернопіль: Карт-бланш, Київ: Кондор, 2008. - 528 с.;

4. Круш П.В. Гроші та кредит : навчальний посібник / П. В. Круш. - К. : Центр учбової літератури, 2010. - 216 с.;

5. Михайловська І.М., Ларіонова К.Л. Гроші та кредит практикум: навч. посібник - Львів: Новий Світ-2000», 2008.- 312с.

Размещено на Allbest.ru

...