Місцеві бюджети в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ

Реферат

з дисципліни: «Фінанси»

На тему: «Місцеві бюджети в Україні»

Київ-2013

Зміст

1. Сутність та роль місцевих бюджетів у проведенні регіональної політики

2. Формування доходів місцевих бюджетів

3. Видатки місцевих бюджетів

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

В бюджетній системі кожної країни найбільш чисельною ланкою є місцеві бюджети. В даний час в нашій державі їх нараховується майже дванадцять тисяч. Згідно Конституції України, до них належать: міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети. За допомогою місцевих бюджетів щорічно перерозподіляється близько 15% валового внутрішнього продукту, в них зосереджується майже 35% бюджетних ресурсів.

До місцевих бюджетів належать області, райони, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого і регіонального самоврядування кожного з них в галузі бюджету і фінансів розмежована. Всього місцевих бюджетів в Україні понад 13 тисяч. Найчисельніша група це сільські селищні та міські бюджети.

Система місцевих бюджетів існує в усіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені рядом національних, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори. Майже в усіх країнах світу бюджетні відносини поділяються на поточні та нагальні витрати. Відповідно кожний підрозділ має свої джерела доходів. Місце в бюджеті затверджується місцевими органами влади, до державного бюджету не включаються.



1. Сутність та роль місцевих бюджетів у проведенні регіональної політики

Як державні так і місцеві доходи це грошові відносини з приводу розподілу вартості валового внутрішнього продукту, це частина внутрішнього валового продукту, що використовується державою для здійснення своїх функцій. місцевий бюджет податок дефіцит

Доходи формуються через податкові надходження від підприємств усіх форм власності та від населення. Вони об`єднуються у централізовані фінансові ресурси і зосереджуються у державному бюджеті. Доходи бюджетів утворюються за рахунок сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів і інших обов`язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України. Вони поділяються на доходи Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів. У доходи районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів в порядку, на умовах і в межах, встановлених законами України, зараховуються:

- податок на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня;

- прибутковий податок з громадян у межах, визначених радою народних депутатів вищого рівня;

- плата за землю у розмірах, встановлених радою народних депутатів вищого рівня;

- податок на нерухоме майно громадян;

- місцеві податки і збори;

- частина доходів від приватизації і державного майна, яка визначена радою народних депутатів вищого рівня;

- надходження від оренди цільових майнових комплексів, що перебувають у комунальної власності цього рівня;

- відрахування, дотації і субвенції з бюджету вищого рівня;

- інші надходження

Доходи районних і місцевих бюджетів не відрізняються від доходів районних бюджетів. Доходи міських (міст районного підпорядкування), селищних і сільських бюджетів також встановлюються залежно від:

- податку на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня;

- прибутковогоподатку з громадян у відсотках громадян;

- плати за землю в розмірах, передбачених законодавством;

- місцевих податків та зборів;

- відрахувань, дотацій і субвенцій, отриманих з бюджету вищого рівня;

- інших надходжень.

Держава в особі органів управління зобов`язана гостро реагувати на зміну економічної ситуації і коригувати податкову систему. Можна зрозуміти бажання в умовах дефіциту бюджету посилити фіскальну сторону податкової політики, але це загрожує важкими наслідками, оскільки без стимулювання розвитку виробництва та підприємництва, фіскальна функція податків починає переважати над стимулюючою, що зрештою призводить до зменшення надходжень до бюджету.

У доходи бюджетів в районах у містах зараховується:

- податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування (крім комунальної власності цього рівня у розмірах, встановлених радою народних депутатів вищого рівня);

- прибутковий податок з громадян у межах, визначених радою народних депутатів вищого рівня, але не менше 50%;

- плата за землю до місцевих бюджетів у розмірах, встановлених радою народних депутатів вищого рівня і 60% до бюджету міста;

- податок на нерухоме майно громадян; - місцеві податки і збори у розмірах, визначених радою народних депутатів вищого рівня;

- частина доходів від приватизації і державного майна, яка визначена радою народних депутатів вищого рівня;

- надходження від оренди цільових майнових комплексів, що перебувають у комунальної власності цього рівня;

- відрахування, дотації і субвенції з бюджету вищого рівня;

- інші надходження.

Набутий досвід показує, що проблема переходу до ринкової економіки вимагає комплексності нерозривності та взаємозв`язки при формуванні фінансів, державних доходів і податкової політики. Зміни цін вплинули як на доходи, так і на витрати бюджету. Розрахунки показали неможливість збалансувати місцеві доходи і видатки без виділення субвенцій, субсидій і дотацій. Структуру доходів бюджету можна визначити і за джерелами доходів, тобто державних доходів та закріплених за місцевими бюджетами інших джерел доходів. Вирішення цього питання повинно йти через структурну перебудову доходів держави.

Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок:

- податку на додану вартість;

- акцизного збору;

- податку на прибуток підприємств усіх форм власності і підпорядкування у розмірах, визначених Законом “Про Державний бюджет України” на наступний рік;

- надходження від зовнішньо-економічної діяльності;

- доходів від приватизацій державного майна та від його реалізації;

- кредитної сплати за оренду майна, цільових майнових комплексів загальнодержавної власності;

- внесків до Пенсійного фонду, фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

- внески до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

- надходження від внутрішніх позик;

- перевищення доходів над видатками національного банку України;

- та інші доходи встановлені законодавством України.

Якщо в наслідок відсутності достатньої фінансової бази районна рада народних депутатів приймає рішення про ліквідацію сільського чи селищного бюджету то платежі виключно цього рівня бюджетів зараховуються до відповідного районного бюджету.

З Державного бюджету до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватись частина доходів у вигляді відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків зборів і обов`язкових платежів, які є на даній території, або дотацій.

Органи виконавчої влади областей, міст Києва і Севастополя у встановлений їх радами строк виходячи з необхідності затвердження бюджетів до початку нового бюджетного року доводять до місцевих рад народних депутатів та їх виконавчих органів нижчого рівня вказівки щодо розробки проектів бюджету. У разі незбалансованості доходів і мінімально необхідних видатків бюджетів селищних, сільських рад народних депутатів, бюджет районів та міст виконавчі органи місцевих рад народних депутатів подають до виконавчих органів місцевих рад народних депутатів вищого рівня, а в разі незбалансованості доходів і мінімально необхідних видатків бюджетів Кабінету Міністрів України необхідні розрахунки для обгрунтування нормативів відрахувань від регулюючих доходів, розмірів дотацій, дані про зміни складу об`єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню.

Мінімально необхідні видатки обчислюють за єдиними або груповими мінімальними соціальними і фінансовими нормами та нормативами, встановленими вищими органами виконавчої влади на основі чинних законодавчих актів, з урахуванням індексу інфляції в межах фінансових можливостей держави. Та відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Якщо в ході виконання бюджету рівень його дефіциту перевищує встановлений або значно знижуючий надходження від доходних джерел, місцеві ради народних депутатів за пропозицією Кабінету Міністрів України, виконавчих органів відповідних рад приймають рішення про запровадження пропорційного скорочення затверджених бюджетних видатків щомісячно за усіма статтями бюджету крім захищених статей, переліз яких визначається відповідною радою до кінця бюджетного року. Пропорційне скорочення може бути застосоване також якщо в ході виконання бюджету його дефіцит не зменшується, в наслідок чого не можуть фінансуватись передбачені бюджетом закони. Якщо в ході виконання бюджету рада вищого рівня або її виконавчий орган Кабінет Міністрів України у межах своєї компетенції приймає рішення яке призводить до зменшення доходів або збільшення видатків бюджету нижчого територіального рівня, то відсутні для збалансування мінімального бюджету кошти компенсуються органом, який прийняв рішення, за рахунок коштів його бюджету або коштів передбачених для цього законом.

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю.

Можна виділити чотири форми регулювання бюджетів:

- централізована, здійснювана мінфіном з метою вирівнювання можливостей одержання доходів і фінансування видатків усіма місцевими органами держави;

- децентралізована, основою якої є фінансова самостійність місцевих рад;

- забезпечення джерелами доходів усіх ланок бюджетної системи;

- забезпечення бюджетним фінансуванням усіх галузей народного господарства



2. Формування доходів місцевих бюджетів

В бюджетній системі кожної країни найбільш чисельною ланкою є місцеві бюджети. В даний час в нашій державі їх нараховується майже дванадцять тисяч. Згідно Конституції України, до них належать: міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети. За допомогою місцевих бюджетів щорічно перерозподіляється близько 15% валового внутрішнього продукту, в них зосереджується майже 35% бюджетних ресурсів.

До місцевих бюджетів належать області, райони, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого і регіонального самоврядування кожного з них в галузі бюджету і фінансів розмежована. Всього місцевих бюджетів в Україні понад 13 тисяч. Найчисельніша група це сільські селищні та міські бюджети

Система місцевих бюджетів існує в усіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені рядом національних, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори. Майже в усіх країнах світу бюджетні відносини поділяються на поточні та нагальні витрати. Відповідно кожний підрозділ має свої джерела доходів. Місце в бюджеті затверджується місцевими органами влади, до державного бюджету не включаються.

У зв`язку з цим пошук форм і методів зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування є досить актуальним завданням. Тут має бути щонайменше дві мети. Госпрозрахункові ланки економіки повинні мати нормальні умови для господарської діяльності та бути зацікавленими в кращому використанні всіх видів ресурсі, а місцеві Ради у стабільному економічному зростанні та підвищенні ефективності всіх видів діяльності. Цього можна досягти, якщо основу дохідної частини бюджетів становитимуть платежі за ресурсами.

Такий підхід економічно обгрунтований, оскільки забезпечує реалізацію права власності місцевої Ради на ресурси надані в розпорядження і користування суб`єктами господарювання. Прив`язка доходів місцевого бюджету до платежів за ресурси створює умови за яких місцеві Ради увійдуть як рівноправний партнер.

Важливо, що платежів за ресурси запобігатимуть марнотратству при їх використанні, а місцеві Ради будуть заінтересовані в розширені відтворення ресурсів та посилення контролю за їх використанням. Звідси можна зробити висновок: для покриття дефіциту бюджету є потреба у запровадженості ряду місцевих податків: на перепродаж нерухомого майна, автомобілів, технічних засобів, зборів з біржових операцій, за забруднення навколишнього середовища, податків на майно, банківських депозитів тощо.

Практична реалізація цих пропозицій не викликає серйозних труднощів. Місцеві Ради народних депутатів самостійно визначають напрямки використання коштів своїх бюджетів. Ці бюджети місять видатки на фінансування підприємств, організацій місцевого господарства на фінансування здійснюваних місцевими органами заходів у сфері освіти, культури, охорони здоров`я фізичної культури, соціального забезпечення, на утримання місцевих органів влади та управління.

В умовах високих темпів розвитку науково-технічного прогресу зростають вимоги до робочої сили. Виробництво не може розвиватись без високої загальної культури, спеціальних знань, професійної підготовки працівників. Система освіти значно впливає на рівень продуктивності праці і з цього погляду видатки місцевих бюджетів мають виробничий характер. Турбота про підвищення культурного рівня населення виявляється у планомірному зростанні видатків бюджету на проведення культурно-освітньої роботи утримання масових бібліотек, клубів, будинків і палаців культури, музеїв, фінансову підтримку театрально-видовищних закладів.

Важливе соціальне значення мають видатки бюджету на фінансування заходів з охорони здоров`я. Найбільшу частину в загальній сумі бюджетних видатків на охорону здоров`я становить фінансування лікувально-профілактичних закладів. У 2001 р. на це з місцевих бюджетів було витрачено 90% всіх витрат на охорону здоров`я. Крім того, за рахунок бюджету утримується велика кількість інших лікувально-профілактичних та санітарно - епідеміологічних установ. Видатки на медичну допомогу на сучасному етапі одержують нове якісне поповнення. Розширюється робота з диспансеризації населення, боротьби з алкоголізмом, наркоманією, СНІДом. Значні кошти виділяються на фінансування місцевого господарства. Це насамперед житлове будівництво, водопостачання, каналізація, освітлення, благоустрій міст і селищ міського типу

Перехід до ринкової економіки потребує суттєвої реформації системи фінансового забезпечення соціальної сфери. Багато років розвиток соціальної сфери був тісно пов'язаний з суспільними фондами споживання. Разом з тим при зростанні асигнувань на соціальні потреби значних зрушень у якості соціально-культурного обслуговування за останні роки відбулося. Причини такого становища полягають у відсутності у споживача дійових важелів контролю і оцінки якості послуг монополістичних закладів соціальної сфери, їхньої орієнтації на відомчі показники, зростаючий розрив, у рівнях оплати праці працівників соціально-культурних закладів та інших галузей економіки, значна централізація в розділі коштів, спрощений, зрівняльний підхід до забезпечення соціальними благами і послугами.

Зрівняльний розподіл грошових ресурсів, які направляються на розвиток соціальної сфери привів до появи нового виду соціальної нерівності, зумовленою неможливістю в ряді регіонів збільшити фінансування соціальної сфери відповідно до зростання національного доходу і обсягу створюваних у регіоні фінансових ресурсів.

В умовах незалежності України та розширення самостійності територіально-адміністративних одиниць відкриваються можливості для принципово нового підходу до фінансового забезпечення потреб соціальної сфери. Вирішення потреби має бути перенесене на рівень місцевих рад. Це забезпечить дійовий контроль за розподілом ресурсів, раціональний підбір пріоритетів розвитку. Поставить фінансування розвитку соціальної сфери у залежність від зростання ефективності виробництва у регіоні.

З державного бюджету мають фінансуватися лише заходи загальнодержавного значення. Справедливий і економічно обгрунтований розподіл соціальних благ і послуг може бути забезпечений тільки в межах міста або регіону. Зрозуміло, що в окремих випадках підтримка гарантованого державним законодавством рівня соціального обслуговування може потребувати субвенцій з загальнодержавного бюджету важливим напрямком поліпшення фінансового забезпечення соціальної сфери є удосконалення системи управління її розвитком. Насамперед, потрібен підхід до децентралізації управління. Основним суб`єктом управління повинні стати постійні комісії місцевих Рад, в їх розпорядження мають бути передані відповідні грошові фонди. Вони можуть використовуватись на розвиток загальної освіти, культури, охорони здоров`я.

Джерелами ресурсів для створенні цих фондів мають бути кошти місцевих бюджетів, надходження зацікавлених підприємств і організацій, власні кошти населення, пожертвування на добровільні внески, субвенції з державного бюджету. Виконавчі органи, що існують сьогодні створені за галузевим принципом і мають подвійне підпорядкування місцевій раді і вищому виконавчому органу. Через це вони не можуть виконувати роль суб`єкта соціально-економічної політики в місті. В їхньому розпорядженні знаходяться переважно фінансові ресурси, передбачені в місцевих бюджетах. Проте місцевий бюджет це тільки частина фінансових ресурсів. Наприклад, у 2002 році на освіту було використано з місцевих бюджетів дещо більше ніж 65% загального обсягу коштів на ці цілі. Решту склали кошти підприємств і організацій, профспілок, та ін. Аналогічне становище з фінансуванням охорони здоров`я, культури.

Місцеві бюджети виконують особливу роль в кожній унітарній країні тому, що вони є фінансовою основою місцевого самоврядування. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються найбільш значні заходи держави в галузі освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, т.п. всі ті витрати, які зачіпають інтереси широких верств населення.

Крім того місцеві бюджети є одним з важелів за допомогою якого проводиться перерозподіл валового внутрішнього продукту, в першу чергу, серед окремих соціальних груп населення та територій. І тому, наскільки раціонально побудована система місцевих бюджетів, залежить ефективність функціонування усієї бюджетної системи, успішне здійснення фінансової політики.

Закономірно, що проблеми виконання місцевих бюджетів, правильність розрахунків дохідної та видаткової частин, досягнення збалансованості набувають в сучасних умовах особливої актуальності.

В законі «Про бюджетну систему України» визначено склад видатків місцевих бюджетів наступним чином:

- фінансування установ соціально-культурної сфери, соціальний захист і соціальне забезпечення населення;

- утримання місцевих органів державної влади і самоврядування;

- фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів; інші видатки

В таблиці наведені обсяги та структура видатків місцевих бюджетів адміністративно-територіальних одиниць України у 2005р.

Як свідчать наведені дані, більше половини усіх коштів місцевих бюджетів України спрямовується на утримання бюджетних організацій, які належать до соціально-культурної сфери, це заклади освіти, охорони здоров'я, культури, мистецтва, фізичної культури і спорту та ін. Мережа таких закладів досить розгалужена, фінансовий і матеріально-технічний стан більшості з них вкрай незадовільний.

Не зважаючи на те, що фінансування об'єктів соціальної та побутової інфраструктури поглинає левову частку бюджетних коштів, всі останні роки їх хронічно не вистачає не тільки на розвиток даних установ, але і на підтримання їх більш-менш в належному стані.

До найважливіших виплат по соціальному захисту та соціальному забезпеченню населення за рахунок коштів місцевих бюджетів належать:

- допомоги сім'ям з дітьми віком до 16 років (учнів до 18);

- допомоги одиноким матерям та матерям по догляду за дитиною;

- допомоги по догляду за дитиною-інвалідом;

- допомоги по догляду за дитиною до 3х років, непрацюючим матерям;

- тимчасові допомоги на дітей, в період розшуку батьків;

- грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом за 3ма і більше дітей;

- виплати пільг ветеранам війни та праці, реабілітованим;

- виплати населенню на покриття витрат по оплаті житлово-комунальних послуг;

-фінансування заходів, пов'язаних із здійсненням державного регулювання цін

Не менш важливим напрямком витрачання коштів місцевих бюджетів є видатки обумовлені економічною діяльністю місцевої влади капітальні вкладення в промислові об'єкти комунальної власності, АПК, електроенергетику та інші галузі, обслуговування комунальної системи, роботи по благоустрою, земельній реформі та землевпорядкуванню.

Обсяги видатків на розвиток економіки є недостатніми в сучасних умовах для нормального функціонування комунального, житлового, побутового господарства, яке належить до комунальної власності. Потребує ремонту, а, отже, значних капіталовкладень, велика частина житлового фонду, автошляхів, каналізаційних і очисних споруд. Вирішення всіх проблем, які виникають при функціонуванні органів місцевої влади, виконання покладених на них повноважень неможливе без зміцнення доходної бази місцевих бюджетів, пошуку нових нетрадиційних поступлень, а також проведення радикальних реформ, які би сприяли розвитку вітчизняного виробництва.

Формування доходів місцевих бюджетів України за останні роки зазнало багатьох змін і в даний час законодавством не визначено стабільного переліку доходних джерел, склад регулюючих доходів та нормативи відрахувань.

Найбільше значення у формуванні доходів місцевих бюджетів мають податкові надходження і, перш за все, податок на прибуток підприємств, які належать до комунальної форми власності, прибутковий податок з громадян, платежі за використання природних ресурсів (плата за землю, лісовий доход, плата за воду).

Не зважаючи на досить значний перелік місцевих податків та зборів (2 податки та 14 зборів), вони не відіграють значної фіскальної ролі у формуванні місцевих бюджетів. Як правило, їхня питома вага складає лише 35% сукупних доходів місцевих бюджетів України. Для бюджетів більшості областей країни характерною є висока питома вага в доходах бюджетних трансфертів (дотацій та субвенцій).

3. Видатки місцевих бюджетів

Видатки місцевих бюджетів виражають ті економічні відносини, які виникають в зв'язку з розподілом централізованих грошових, коштів, що знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади. В Законі України “Про бюджетну систему України” говориться, що кошти місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених місцевими Радами народних депутатів. У відповідності з цим Законом із місцевих бюджетів здійснюється видатки на:

- фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що знаходяться у підпорядкуванні відповідних виконавчих органів влади, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій;

- утримання місцевих органів державної влади і самоврядування;

- фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

- фінансування інших заходів.

В районних бюджетах створюються резервні фонди виконавчих органів районних Рад народних депутатів у розмірі до одного відсотка від обсягу видатків для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

В обласних, міських, районних, селищних бюджетах утворюється оборотна касова готівка, яка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження відповідного бюджету. Розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється районною Радою народних депутатів.

Як свідчать дані таблиці, основними напрямками витрачання коштів бюджету Новгородківського району є: соціальний захист та соціальне забезпечення населення, фінансування народного господарства та соціально-культурної сфери. На ці заходи спрямовується близько 95 відсотків всіх видатків. Важливо відзначити, що на фоні значного збільшення видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення (за період з 2003 по 2005 рік їх частка зросла на 6,53 % і склала в 2005 році - 19,37 %), по всім напрямкам.



Висновки

Місцевих бюджетів в Україні - понад 13 тисяч. До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого та регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них в галузі бюджету і фінансів розмежована. Місцеві бюджети затверджуються місцевими органами влади і до державного бюджету не включаються. Їх економічна сутність виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих Рад народних депутатів, розподілі та використанні цих фондів на фінансування утримання і розвитку соціальної інфраструктури, місцевого господарства.

В умовах незалежності України та розширення самостійності територіально-адміністративних одиниць відкриваються можливості для принципово нового підходу до фінансового забезпечення потреб соціальної сфери. Вирішення потреби має бути перенесене на рівень місцевих рад. Це забезпечить дійовий контроль за розподілом ресурсів, раціональний підбір пріоритетів розвитку. Поставить фінансування розвитку соціальної сфери у залежність від зростання ефективності виробництва у регіоні.

З державного бюджету мають фінансуватися лише заходи загальнодержавного значення. Справедливий і економічно обгрунтований розподіл соціальних благ і послуг може бути забезпечений тільки в межах міста або регіону. Зрозуміло, що в окремих випадках підтримка гарантованого державним законодавством рівня соціального обслуговування може потребувати субвенцій з загальнодержавного бюджету важливим напрямком поліпшення фінансового забезпечення соціальної сфери є удосконалення системи управління її розвитком. Насамперед, потрібен підхід до децентралізації управління. Основним суб`єктом управління повинні стати постійні комісії місцевих Рад, в їх розпорядження мають бути передані відповідні грошові фонди. Вони можуть використовуватись на розвиток загальної освіти, культури, охорони здоров`я.

Джерелами ресурсів для створенні цих фондів мають бути кошти місцевих бюджетів, надходження зацікавлених підприємств і організацій, власні кошти населення, пожертвування на добровільні внески, субвенції з державного бюджету. Виконавчі органи, що існують сьогодні створені за галузевим принципом і мають подвійне підпорядкування місцевій раді і вищому виконавчому органу. Через це вони не можуть виконувати роль суб`єкта соціально-економічної політики в місті. В їхньому розпорядженні знаходяться переважно фінансові ресурси, передбачені в місцевих бюджетах.



Список використаної літератури

1.Артус М. М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2011. -219 с.

2.Бюджетна система : Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. -К., 2010 -334 с.

3.Бюджетний кодекс України /Укл. М. П. Кучерявенко. - Харків: Право, 2009. -162, с.

4.Василик О. Д. Бюджетна система України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Центр навчальної літератури, 2010. - 543 с.

5.Єпіфанов А. О. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посіб. для студ. вуз. -К.: Наук. думка, 2010. -301, с.

6.Кравченко В. І. Місцеві фінанси України: Навчальний посібник. -К.: Знання, 1999. - 487 с.

7.Ляшенко Ю. І. Формування бюджетних коштів України в умовах ринкової трансформації економіки (теорія і практика): Монографія. -Ірпінь: Академія ДПС України, 2011. -199 с.

8.Місцеві бюджети, податки і збори: (Закон, практика, проблеми. -К.: Парламентське вид-во, 2012. -231 с.

9.Науково-практичний коментар Бюджетного кодексу України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 414 с.

10.Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К.: Знання-Прес, 2012. -4 95 с.

11. Партин, Галина Остапівна. Фінансовий менеджмент : [навч. посіб. для студ. спец. ”Фінанси”] / Г. О. Партин, Н. Є. Селюченко; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т ”Львів. політехніка”. -- Львів : Вид-во Нац. ун-ту ”Львів. політехніка”, 2010. -- 330 с. : іл., табл.

12. Фінанси : підручник / [А. Я. Кузнецова та ін.]; за ред. А. Я. Кузнецової, Г. М. Азаренкової; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. банк України, Ун-т банк. справи. -- К. : УБС НБУ, 2011. -- 407 с. : іл., табл.

13. Фінанси : підручник / [С. І. Юрій та ін.]; за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова.-- 2-ге вид., переробл. і доповн. -- К. : Знання, 2012. -- 687 с. : іл., табл.

Размещено на Allbest.ru

...